онфл≥ктолог≥¤. «а редакц≥Їю професор≥в Ћ. ћ. √ерас≥ноњ та ћ. ≤. ѕанова. ’арк≥в Ђѕравої 2002 р.

–ќ«ƒ≤Ћ 4


–озв'¤занн¤ ≥ попередженн¤ конфл≥кт≥в


І 1. «асоби ≥ механ≥зми розв'¤занн¤ конфл≥кт≥в

[начало]

“ретейський суд. —торони визначають окрему особу, уповно≠важену розгл¤нути ≥ вир≥шити конфл≥ктну ситуац≥ю, що виникла м≥ж ними. —ама процедура третейського суду може бути при цьому ви≠ключно предметом угоди м≥ж сторонами або предметом законодав≠чого врегулюванн¤, тобто х≥д розгл¤ду спору визначаЇтьс¤ законом ≥ частково  онституц≥йним —удом. ” першому випадку сторони конфл≥кту сам≥ встановлюють головн≥ норми щодо становища тре≠тейського судд≥ та меж≥ його повноважень. јле за обох вар≥ант≥в р≥шенн¤ третейського судд≥ Ї остаточним ≥ зобов'¤зуючим.

¬ажлив≥сть консенсусу визначаЇтьс¤ тим, що за його умов, ¤к правило, в≥дбуваЇтьс¤ процес виробленн¤ механ≥зм≥в злагодженн¤ су≠перечностей ¤к через систему звичайноњ представницькоњ демократ≥њ, ўо грунтуЇтьс¤ ¤к на пр≥оритет≥ громад¤нських ос≥б, так ≥ на основ≥ де≠мократ≥њ згоди, тобто принцип≥в справедливого врахуванн¤ колектив≠них ≥нтерес≥в, особливо специф≥чних ≤нтерес≥в малих груп.

” науков≥й л≥тератур≥ пон¤тт¤ консенсусу застосовуЇтьс¤ в р≥зних аспектах: соц≥олог≥чному, пол≥тичному, юридичному, але за свосю "риродою ≥ сутн≥стю це конфл≥ктолог≥чний терм≥н.



—ои≥юог≥чна ≥нтерпретац≥¤ консенсусу виходить з проблем, породжених соц≥альною диференц≥ац≥Їю сусп≥льства:

нов≥ соц≥альн≥ верстви, групи, страти реал≥зують ≥ виборюють г¤пњ ≥нтереси у в≥дкритому ≥ латентному протисто¤нн≥, боротьб≥. ќт≠же говорити про соц≥альну згоду, не торкаючись соц≥альноњ струк≠тури сучасних сусп≥льств, неможливо, адже згода можлива лише тод≥ ¤кщо колишн≥ конфл≥ктуюч≥ групи здатн≥ зкоректувати своњ ≥нте≠реси ≥ позиц≥њ заради п≥дтриманн¤ соц≥ального миру. ѕереформован≥ пострад¤нськ≥ сусп≥льства все ще страждають в≥д ворожост≥ р≥зних соц≥альних груп одна до одноњ;

поглиблюЇтьс¤ дихотом≥¤1 сусп≥льства на виш≥ та низьк≥ верст≠ви; кр≥м того, боротьба у верхн≥х прошарках за владу, ресурси ≥ при≠в≥лењ певним чином ЂзаражуЇї ≥нш≥ верстви сусп≥льства ≥ породжуЇ еп≥дем≥ю конфл≥кт≥в. —оц≥олог≥¤ конфл≥кту опрацьовуЇ в≥дпов≥дн≥ до соц≥альних криз консенсуальн≥ заходи ≥ технолог≥њ: державну л≥н≥ю на пол≥тику соц≥альноњ згоди (наприклад, ¬сеукрањнське громадсь≠ко-пол≥тичне об'Їднанн¤ Ђ«лагодаї); антиконфронтац≥йн≥ програми виведенн¤ крањни ≥з кризи; окрем≥ злагоджуюч≥ ур¤дов≥ акц≥њ; форсу≠ванн¤ системи узагальнюючих ц≥нностей, ¤к≥ визнаютьс¤ пр≥оритет≠ними у пор≥вн¤нн≥ з будь-¤кими груповими ≥нтересами тощо.

ѕол≥тична ≥нтерпретац≥¤ консенсусу розгл¤даЇтьс¤ ¤к на¤в≠н≥сть певних базисних ц≥нностей ≥ норм, ¤к≥ под≥л¤ють вс≥ головн≥ соц≥альн≥ групи. ÷е перш за все св≥дчить про загальну згоду щодо про≠цесу прийн¤тт¤ р≥шень, коли менш≥сть заздалег≥дь готова п≥дкорити≠с¤ р≥шенн¤м б≥льшост≥, ¤ка перемогла у в≥дкритому пол≥тичному протисто¤нн≥, а останн¤ згодна забезпечити права меншост≥ на про≠тест, критику ≥ опозиц≥ю. ќтже, таким чином консенсус трансфор≠муЇ владу в авторитет.

” сучасному сусп≥льств≥ консенсус грунтуЇтьс¤ на свобод≥ осо≠бистост≥, визнанн≥ не т≥льки њњ ≥нтерес≥в, а й ≥нтерес≥в ≥ ц≥нностей ≥нших член≥в сусп≥льства. √арантуванн¤ прав особи через права гро≠мад¤нина Ї основою гуман≥стичноњ сутност≥ консенсусу. Ќайспри≠¤тлив≥ш≥ умови дос¤гненн¤ пол≥тичного консенсусу виникають завд¤≠ки загальному поширенню норм толерантност≥, компром≥су, грома≠д¤нськост≥, через примиренн¤ окремих ≥нтерес≥в етн≥чних, л≥нгв≥стич≠них, рел≥г≥йних та економ≥чних груп. “аку ж роль примиренн¤ р≥зних ≥нтерес≥в в≥д≥грають ≥ пол≥тичн≥ ≥нститути, законодавч≥ органи, су-

обспЋ'√"""""* <¬'ƒ √р¬ƒ' 6≥’<Щц≥а - под≥л на дв≥ частини). ” лог≥ц≥ - под≥л под≥л≥ Д√пон≤√б"Щ∞в). "ќћ““я≥ ў∞ —уё–ечать одно ќƒ"Щ” ("0"¤тт¤ ј 220



д1). коал≥ц≥йн≥ пол≥тичн≥ парт≥њ, публ≥чн≥ школи, ¤к≥ обснують ѕЋё-
раЋ≤—“»„Ќе —”—ѕ≤Ћ№—“¬ќ. јпу≥и≥ь ш≥к)

¬с≥ л≥берально-демократичн≥ держави, стверджуЇ ¬.  удр¤вцев можуть розгл¤датис¤ ¤к консенсуальн≥ демократ≥њ. ќднак одн≥ сус≠п≥льства б≥льш консенсусн≥, н≥ж ≥нш≥. ѕевну оц≥нку ступен¤ консен≠сусу в конкретному соц≥ум≥ (держав≥) можна дати за трьома параме≠трами: по-перше, за системою правил ≥ регулюючих механ≥зм≥в розв'¤занн¤ пол≥тичних конфл≥кт≥в; по-друге, за природою конфл≥кт≥в, що виникають усередин≥ ц≥Їњ системи; по-третЇ, за методом розв'¤зан≠н¤ цих конфл≥кт≥в.

Ѕезсумн≥вно, метод консенсусу Ї за сучасних умов Їдиним ро≠зумним засобом вир≥шенн¤ найскладн≥ших проблем ≥ розв'¤занн¤ пол≥тичних конфл≥кт≥в. ¬изнанн¤ загальноњ злагоди одним ≥з найваж≠лив≥ших принцип≥в сусп≥льного житт¤ формуЇ нову сучасну св≥дом≥сть громад¤н, в ¤к≥й не маЇ м≥сц¤ непримиренност≥ та упередженост≥.

«м≥ст юридичного консенсусу ¤к методу розв'¤занн¤ конфл≥кту пол¤гаЇ в тому, що в≥н передбачаЇ таку узгоджен≥сть позиц≥й, коли б≥льш≥сть учасник≥в прийн¤тт¤ закону (чи ≥ншого юридичного акту) п≥дтримують запропоноване р≥шенн¤ ≥ не виступають проти його прийн¤тт¤. ќтже, консенсуальна думка Ї серединною, пом≥ркова≠ною, виваженою; р≥вень консенсусу св≥дчить, наск≥льки дана кон≠кретна пропозиц≥¤ узгоджена, тобто наближена до загальноњ думки.

¬ сучасних умовах сусп≥льного розвитку ”крањни, ¤к ≥ вс≥х по≠страд¤нських держав, найдемократичн≥шою та ефективною систе≠мою прийн¤тт¤ р≥шень, що дозвол¤Ї попередити р≥зноман≥тн≥ конфл≥ктн≥ ситуац≥њ, стаЇ консенсуальна система.

ћехан≥зм консенсусу Ч це не т≥льки нова система голосуван≠н¤, а й новий п≥дх≥д до вир≥шенн¤ гострих сусп≥льних проблем; це ун≥версальний демократичний принцип, ¤кий спри¤Ї в≥льному роз≠витку вс≥х форм пол≥тичноњ активност≥ в њх гармон≥йн≥й взаЇмод≥њ.

ћетодом прийн¤тт¤ р≥шенн¤ щодо консенсусу Ї консенсуаль-не голосуванн¤. ¬оно передбачаЇ на¤вн≥сть дек≥лькох пропозиц≥й з обговорюваного законопроекту чи ≥ншого р≥шенн¤ ≥ зд≥йснюЇтьс¤ шл¤хом урахуванн¤ запропонованих преференц≥й1. якщо у ход≥ об≠говоренн¤ було висловлено дек≥лька досить р≥зних пропозиц≥й, то при п≥дбитт≥ п≥дсумк≥в сл≥д вз¤ти за основу т≥ (або ту) пропозиц≥њ, що «добули високого р≥вн¤ консенсусу ≥ не суперечать принципов≥й ≥дењ законопроекту.

' ≤!ре≥},ереи≥≥≥¤ (в≥д. лат. ргае—его - вол≥ю, вважаю ≥а краще) - перевага, прив≥лей.



“ака ж ефективна методика консенсуального голосуванн¤ моњ -≥ йти застосована й до процедури обранн¤ депутатського корпу-вс≥х р≥вн≥в якшо б виборц≥ мали можлив≥сть виставити у вибор≠чих бюлетен¤х своњ преференц≥њ, то результати були 6 зрозум≥л≥ вже V першому тур≥; ¤к насл≥док, ≥з пол≥тико-правовоњ практики зникли б повторн≥ голосуванн¤ ≥ пон¤тт¤ Ђвибори, що не в≥дбулис¤ї.

ќднак, кр≥м позитивних ¤костей, консенсуальний метод маЇ та≠кож окрем≥ вади, пов'¤зан≥ з р≥внем пол≥тичноњ та правовоњ культу≠ри ѕо-перше, цс необх≥дн≥сть багаторазових узгоджень позиц≥й, що занадто зат¤гуЇ прийн¤тт¤ р≥шенн¤. ѕо-друге (≥ це б≥льш ≥стотно), виникаЇ загроза прийн¤тт¤ неконкретних, розпливчастих ≥, нарешт≥, не¤к≥сних р≥шень.

”середин≥ держави юридичний консенсус стикаЇтьс¤ з багатьма перешкодами, особливо за в≥дсутн≥стю засад громад¤нськоњ злаго≠ди. —аме тому законодавство, ¤к правило, не м≥стить вимог щодо вир≥шенн¤ сп≥рних питань виключно консенсуальним методом. ёри≠дичний консенсус майже завжди маЇ факультативний характер, тоб≠то консенсуальна процедура розгл¤даЇтьс¤ ¤к попередн¤ стад≥¤ чи альтернативний вар≥ант прийн¤тт¤ р≥шенн¤.

1 все ж наданн¤ переваг консенсуальним технолог≥¤м ≥ методам спри¤тливо впливаЇ на психолог≥чний кл≥мат ¤к конкретноњ устано≠ви, орган≥зац≥њ, колективу, так ≥ сусп≥льства в ц≥лому; ор≥ЇнтуЇ не на конфронтац≥ю ≥ тиск щодо незгодних, а на врахуванн¤ й альтерна≠тивних позиц≥й. ќтже, консенсус формуЇ нову св≥дом≥сть сусп≥льства, коли визнанн¤ чужих ≥нтерес≥в Ї умовою зд≥йсненн¤ своњх власних спод≥вань ≥ прагнень.

 онсенсус ≥ компром≥с Ч спор≥днен≥, взаЇмопов'¤зан≥ ¤вища; част≥ше за все вони стають результатом переговор≥в конфл≥ктуючих стор≥н.  омпром≥с на в≥дм≥ну в≥д консенсусу зор≥Їнтований на вир≥шенн¤ конфл≥ктноњ проблеми сп≥льними зусилл¤ми стор≥н-учас-ниць. ” головному ж в≥н складаЇтьс¤ ≥з взаЇмних поступок: це так зва≠ний Ђкласичнийї метод простого розв'¤занн¤ конфл≥кт≥в ус≥х р≥вн≥в Ч технолог≥¤ Ђторгуї. ¬она досить проста у д≥њ, але часто не розв'¤зуЇ суперечност≥ остаточно, а т≥льки тимчасово в≥дкладаЇ р≥шенн¤ на б≥льш в≥ддалений строк. —аме тому, за думкою ƒ. ƒоуелла, Ђком≠пром≥с Ч добра парасолька, але поганий дахї; в≥н вважаЇ що ком≠пром≥с Ї досить часто доц≥льним у м≥жпарт≥йн≥й боротьб≥, але май≠же н≥коли не даЇ бажаного ефекту тому, хто керуЇ державою. .Д Щ ж вади вбачають конфл≥ктологи у компром≥с≥? ѕо-псршс. епори з приводу позиц≥й ведуть до ур≥заних угод; по-друге, утво-



ркмтьс¤ фунт дл¤ хитрощ≥в . виверт≥в; по-третЇ, можливо пог≥ршен≠
н¤ стосунк≥в через погрози, тиск ≥ п≥дрив контакт≥в; по-четверте
≥а на¤вност≥ дек≥лькох стор≥н Ђторгї ускладнюЇтьс¤ тощо '

јле, не зважаючи на це, в реальному житт≥ компром≥с застосо≠вують досить часто, щоб загасити т≥ чи ≥нш≥ конфл≥кти. ƒл¤ його до≠с¤гненн¤ ј. јнцупов пропонуЇ техн≥ку так званоњ Ђв≥дкритоњ розмо≠виї, ¤ка пол¤гаЇ в тому, щоб:

за¤вити, що конфл≥кт Ї невиг≥дним обом сторонам ≥ запропо≠
нувати …ого припинити;

визнати своњ помилки, ¤к≥ вже мали м≥сце прот¤гом конфл≥ктно≠
го протиборства;

зробити можлив≥ поступки опоненту в тому, що не Ї дл¤ вас
головним, принциповим;

висловити побажанн¤ про в≥дпов≥дн≥ поступки з боку опонен≠
та, ¤к≥ стосуютьс¤ ваших головних ≥нтерес≥в у конфл≥кт≥;

спок≥йно, без негативних емоц≥й обговорити взаЇмн≥ поступ≠
ки, в раз≥ необх≥дност≥ скоректувати њх;

¤кщо вдалос¤ домовитис¤, то ¤кимось чином заф≥ксувати
(в≥дм≥тити) те, що конфл≥кт вичерпано1.

ќтже, компром≥с Ч це в≥дступ, зм≥на позиц≥й, але за певних умов, ¤к≥ влаштовують обидв≥ сторони. ”часник конфл≥кту перегл¤≠даЇ своњ позиц≥њ в св≥тл≥ б≥льш значних (глобальних) ≥нтерес≥в, на≠приклад, йому б хот≥лос¤ збер≥гти стосунки з опонентом або ж не втратити через продовженн¤ конфл≥кту б≥льш значних ц≥нностей, н≥ж ¤вл¤Ї собою об'Їкт протиборства. “аким чином, з одного боку, в≥н вт≥шаЇ себе певною компенсац≥Їю, а з ≥ншого Ч задовольн¤Ї та- . кож ≥нтереси людини, що ви¤вила небайдуж≥сть до нього.

≤ все ж компром≥с не у повному розум≥нн≥ в≥дступ, це скор≥ше зближенн¤ позиц≥й через поступки. ” м≥ру розвитку конфл≥кту до ком≠пром≥су д≥йти все складн≥ше ≤ складн≥ше, але й дедал≥ все важлив≥ше.

 онфл≥ктолог ј. ≤шмуратов досл≥див, ¤к можна д≥йти психо≠лог≥чного компром≥су на певних фазах конфл≥ктноњ взаЇмод≥њ:

у латентн≥й фаз≥ компром≥с означаЇ в≥дступ в≥д своЇњ гор≠
дин≥, ≥нод≥ досить першим заговорити про своњ сумн≥ви ≥ спробува≠
ти про¤снити причини невдоволенн¤;

у демонстрац≥йн≥й фаз≥ доц≥льно першим зробити стра≠
тег≥чний компром≥сний х≥д Ч викликати опонента на дискус≥ю ≥ за-

: ƒив.: јнцуппвј. я —оииально-психологическис проблеми предупреждени¤ и рачрешени¤ межличностньњх конфликтов во взаимоотношени¤х офицеров. - ћ.,



.Дйти- Ђћожливо, ¤ помил¤юсь або не так щось сприймаю?ї. ≤'о-"^ людина с≥нить цей крок, зрозум.Ї. що це компром.с; зумна лк.≥ тш та фаттьнш фах≥х пошуки компром≥су ≥ кроки го вже можуть ви¤витис¤ фатальними дл¤ сторони-≥нщ≥атора. “ому компром≥сом на цих фазах вже будуть допущенн¤ кого-небудь ≤к посередника та лептимащ¤ його ¤к такого обома сторонами1.

ќтже психоюг≥чний компром≥с Ч це природна спроба зм≥нити свою св≥дом≥сть, зробивши крок назустр≥ч ≥ншому в б≥к виходу ≥з конфл≥кту.  р≥м того, за видами порушень у м≥жособист≥сному сп≥л≠куванн≥ ше виокремлюють:

прагматичн≥ компром≥си Ч бачити в опонент≥ людину, адже
конфл≥кт виник не тому, що ви неоднаков≥, а тому, що ви не можете
узгодити своњ ≥нтереси;

комун≥кативн≥ компром≥си Ч передбачаючи, що ви неадек≠
ватно сприймаЇте ситуац≥ю, нав≥ть викривлюЇте реальн≥сть, сл≥д ви≠
робити установку: Ђпробую, намагаюсь зрозум≥ти, що з нами в≥дбу≠
ваЇтьс¤ї ;

нормативн≥ компром≥си Ч ¤кщо ви вважаЇте супротивника
нег≥дником через його принципи ≥ норми повед≥нки, вашим
внутр≥шн≥м компром≥сом (компром≥сом душ≥) буде поважне ставлен≠
н¤ до його у¤влень про справедлив≥сть. якщо ви обидва спробуЇте
винайти ун≥версальну норму справедливост≥, то таким чином буде
дос¤гнуто нормативного (лег≥тимного) компром≥су.

“ехнолог≥њ конфл≥ктного мед≥атор≥нгу. ћед≥ац≥¤ (в≥длат. те-олапоЧ посередництво) пос≥даЇ особливе м≥сце серед засоб≥в ≥ тех≠нолог≥й розв'¤занн¤ конфл≥кт≥в; на в≥дм≥ну в≥д суду та арб≥тражу во≠на дозвол¤Ї сторонам шл¤хом переговор≥в неюридичними засобами лише за участю посередника-мед≥атора вир≥шувати конфл≥ктну про≠блему. ќтже, конфл≥ктний мед≥атор≥нг Ч це проведенн¤ перего≠вор≥в за участю мед≥атора.

–озробка ≥ застосуванн¤ метод≥в посередництва сьогодн≥ ста≠ють справою профес≥йних конфл≥ктолог≥в-мед≥атор≥в. ћед≥атор бе≠ре участь: а) в орган≥зац≥њ переговор≥в; 6) у наданн≥ њм ¤кнайб≥льше конструктивного характеру; в) у спри¤нн≥ пошуку сприйн¤тливих дл¤ обох стор≥н умов зак≥нченн¤ конфл≥кту.

ќск≥льки п≥д час мед≥атор≥нгу остаточне р≥шенн¤ приймають сам≥ конфл≥ктуюч≥ сторони та добров≥льно беруть на себе обов'¤зки його виконувати, пост≥льки (¤к св≥дчить статистика) так≥ добров≥льн≥

1 ƒиї : ≤шму≥ютос. ј. “.  онфл≥кт ≥ згода.   1996 - — 119-121 224



угоди м≥ж опонентами виконуютьс¤ краще, н≥ж постанови суду чи арб≥тражу. Ќав≥ть у так≥й законослухн¤н≥й держав≥, ¤к —≤Ћј, р≥шен≠н¤ суд≥в по цив≥льних справах виконуютьс¤ приблизно у 40% ви≠падк≥в, тод≥ ¤к угод, дос¤гнутих у ход≥ сп≥льноњ домовленост≥, додер≠жуютьс¤ 70% учасник≥в.

—пециф≥ка конфл≥ктного мед≥атор≥нгу на в≥дм≥ну в≥д судових процедурур пол¤гаЇ у такому:

процес мед≥ац≥њ Ї добров≥льним дл¤ конфл≥ктант≥в, а мед≥атор
обираЇтьс¤ ними в≥льно (в цьому мед≥ац≥¤ Ї схожою з третейським
судом);

у ход≥ мед≥атор≥нгу опоненти сам≥ опрацьовують ≥ приймають
остаточне р≥шенн¤ щодо примиренн¤; мед≥атор лише спри¤Ї цьому,
але н≥¤ких обов'¤зкових повноважень у нього не маЇ;

-¤кщо в суд≥ сторони зобов'¤зан≥ п≥дкоритис¤ судовому р≥шен≠ню, то мед≥ац≥¤ припускаЇ лише прийн¤тт¤ р≥шенн¤ за сп≥льною зго≠дою та добров≥льн≥ зобов'¤занн¤ щодо њх виконанн¤;

мед≥атор≥нг спр¤мований не на встановленн¤ правих ≥ вину≠
ватих, а на пошук згоди; опоненти за допомогою посередника обго≠
ворюють ≥ обирають дл¤ себе найкращий вар≥ант розв'¤занн¤
конфл≥кту; отже мед≥ац≥¤ скор≥ше зор≥Їнтована на виробленн¤ пев≠
ноњ пром≥жноњ узгодженоњ форми Ђсправедливост≥ї, н≥ж на доведен≠
н¤ останньоњ до вимог чинноњ юридичноњ норми;

мед≥ац≥¤ в≥дбуваЇтьс¤ конф≥денц≥йно, тому њњ ризик Ї м≥н≥маль≠
ним, оск≥льки кожна ≥з стор≥н може в будь-¤кий момент в≥дмовити≠
с¤ в≥д продовженн¤ переговор≥в;

процедури мед≥атор≥нгу не Ї такими, що дорого коштують, ≥
досить часто потребують менше витрат, н≥ж традиц≥йн≥ судов≥ проце≠
дури; кр≥м того, процес мед≥ац≥њ триваЇ в≥дносно швидко (пор≥вн¤но
з судовим розгл¤дом), що також створюЇ переваги в економ≥њ часу.

ћед≥ац≥¤ особливо ефективна в тих випадках, коли необх≥дно в≥дновити стосунки м≥ж людьми, дл¤ ¤ких добр≥ в≥дносини в май≠бутньому Ї життЇво важливими (оп≥ка над д≥тьми п≥д час розлучен≠н¤ батьк≥в, об'Їднанн¤ компан≥й тощо). јле мед≥ац≥њ може принес≠ти ефект лише тод≥, коди обидв≥ сторони св≥домо вир≥шили врегу≠лювати конфл≥кт. ћетоди мед≥атор≥нгу спр¤мован≥ головним чином на веденн¤ переговор≥в у дус≥ сп≥вроб≥тництва та зор≥Їнтован≥ на ре≠зультат у верс≥њ Ђвиграш-виграшї; отже, усп≥шна мед≥ац≥¤ маЇ при≠вести вс≥х учасник≥в конфл≥кту до сп≥льноњ перемоги.

јле саме з цих причин ≥снують обмеженн¤ щодо застосуванн¤ мед≥атор≥нгу в де¤ких конфл≥ктах. “ак, його категорично недопус-



т≥њмо застосовувати дл¤ розв'¤занн¤ крим≥нально-правових конф≠л≥кт≥ї чи у в≥дпов≥дних гострих ситуац≥¤х, де одн≥Їю ≥з сторш Ї ду-шевно хвора (неосудна) особа.

ѕрофес≥йна ≥ сумл≥нна мед≥ац≥¤ маЇ грунтуватис¤ на таких прин≠ципах добров≥льн≥сть (щодо участ≥ стор≥н . в обранн≥ мед≥атора); р≥вноправн≥сть стор≥н; нейтральн≥сть мед≥атора; конф≥денц≥йн≥сть; рац≥ональн≥сть; коректн≥сть; д≥лове сп≥вроб≥тництво; униканн¤ ман≥пу-

""""допомогаючи сторонам над≥йти бажаного результату (згоди), мсд≥атор-поссрсдник виконуЇ чимало профес≥йних функц≥й. Ќаве≠демо де¤к≥ з них.

јнал≥тична функц≥¤ Ч спонукаЇ сторони ретельно анал≥зу≠
вати конфл≥ктну ситуац≥ю, щоб ви¤вити в н≥й най≥стотн≥ш≥ моменти
≥. кр≥м того, забезпечити розвиток комун≥кац≥њ м≥ж опонентами.

јуд≥о-в≥зуальна функц≥¤ Ч мед≥атор повинен бути активним
слухачем ≥ спостер≥гачем, щоб ч≥тко уловити зм≥стовн≥ моменти та
емоц≥йн≥ акценти в розмов≥ опонент≥в, а пот≥м довести њм, що њх Ђпо≠
чулиї, та спробувати перекласти зм≥ст обговоренн¤ на Ђбеземоц≥йнуї
рац≥ональну мову.

ќрган≥заторська ƒикц≥¤ Ч мед≥атор виступаЇ посередни≠
ком у домовленост≥ стор≥н щодо процедури веденн¤ переговор≥в ≥
надал≥ п≥дтримуЇ виконанн¤ сторонами цих процедурних угод та то≠
лерантну повед≥нку в ход≥ переговор≥в.

‘ункц≥¤ Ђгенератора ≥дейї Ч мед≥атор зд≥йснюЇ спроби до≠
помогти опонентам винайти нов≥ вар≥анти р≥шенн¤, н≥ж т≥, що до
цього не дуже ефективно обговорювались; тут важливо не висувати
свою Ђготовуї ≥дею (проект р≥шенн¤), а стимулювати учасник≥в до
пошуку б≥льш оптимальних вар≥ант≥в узгодженн¤.

‘ункц≥¤ розширенн¤ ресурс≥в опонент≥в Ч мед≥атор допома≠
гаЇ учасникам чи сам постачаЇ њм необх≥дну конкретну (≥нод≥ юри≠
дичну) ≥нформац≥ю, њњ першоджерела, ¤к≥ б були абсолютно об'Їктив≠
ними ≥ спонукали сторони до зближенн¤.

_ 6. ≈кспертна функц≥¤ Ч мед≥атор контролюЇ реал≥стичн≥сть
≥дей, що обговорюють сторони, та оц≥нюЇ њх на можлив≥сть виконан≠
н¤ прийн¤тих угод. “естуванн¤ ≥ оц≥нки, ¤к≥ застосовуЇ медаатор, ма≠
ють бути рац≥онально виваженими ≥ коректними
навчати“"Щ'"1Щ ‘”"*** ~ мед≥атору част≥ше за все доводитьс¤
сто√ни ≤*,""3""' ѕ–∞÷™—” ¬™ƒ—ЌЌя переговор≥в: тобто, навчити
твпобт√ ' ƒ^“» ' ¬™—“» пс–егово–и з ор≥Їнтац≥Їю на

сп≥вроб≥тництво; запоб≥гати маншул¤тивним прийомам, не сум≥сним



, переговорами; до≥шмопи побачити проблему Ђочима протилеж≠ноњ сторониї тощо.

≥ цих функц≥й, принцип≥в ≥ багатьох <и основному психо¤ого-конфл≥кшлог≥чних) прийом≥в складаЇтьс¤ процес мед≥атор≥нгу, ¤кий ћ1с≥и≥ь дек≥лька стаб≥й:

I Ч вступне слово мед≥атора щодо сутност≥ та принцип≥в дано≠
го процесу;

II Ч в≥дрекомендуванн¤ стор≥н, коли кожна з них детально вик≠
ладаЇ своЇ баченн¤ конфл≥ктноњ проблеми;

Ч Ђвентил¤ц≥¤ емоц≥йї; учасникам надаЇтьс¤ можлив≥сть
в≥дверто виплеснути емоц≥њ та почутт¤, що накопичились за цей час;

Ч формуванн¤ пор¤дку денного переговор≥в;

V Ч виробленн¤ пропозиц≥й (бажано вар≥ативне) Ч це голо≠
вна стад≥¤ мед≥ац≥њ;

VI Ч п≥дготовка остаточноњ угоди та њњ прийн¤тт¤;

VII Ч вих≥д ≥з мед≥ац≥њ Ч оц≥ночний етап, коли сторони завд¤-
кують посереднику ≥ емоц≥йно висловлюють своЇ задоволенн¤;

VIII Ч стад≥¤ постконфл≥кту: мед≥атор певний час в≥дсл≥дковуЇ
результативн≥сть угоди на повед≥нц≥ колишн≥х опонент≥в, щоб зроби≠
ти висновки щодо ефективност≥ проведеного мед≥атор≥нгу.

ѕравов≥ засоби розв'¤занн¤ конфл≥ктних ситуац≥й. —тратег≥¤ ≤ тактика розв'¤занн¤ юридичних конфл≥кт≥в Ї багатоступеневим про≠цесом, ¤кий м≥стить: анал≥з ≥ оц≥нку ситуац≥њ; виб≥р засоб≥в ≥ метод≥в урегулюванн¤ конфл≥кту; формуванн¤ плану заход≥в та њх реал≥зац≥ю; прогнозуванн¤ насл≥дк≥в; оц≥нку ефективност≥ вчинених д≥й. ”раху≠ванн¤ ≥ зад≥¤нн¤ зазначених елемент≥в (крок≥в) щодо розв'¤занн¤ конфл≥кту п≥дводить нас до суб'Їкт≥в розгл¤дуваного процесу. ÷е можуть бути, по-перше, безпосередньо сам≥ опоненти: по-друге Ч Ђтрет¤ сторонаї, тобто особа, ≥нституц≥¤ чи держава, що втручаЇтьс¤ ” конфл≥кт з метою його врегулюванн¤.

ўоб зб≥льшити можлив≥сть розв'¤занн¤ конфл≥кт≥в мирним пра≠вовим шл¤хом, треба враховувати ≥ активно застосовувати де¤к≥ об'Їктивн≥ чинники: ≥нституц≥йний, консенсуальний, ≥сторико-пре-иедентний, кумул¤тивний (такий, що не дозвол¤Ї конфл≥кту поши≠рюватис¤), юридичноњ формал≥зац≥њ.

 онфл≥ктуюч≥ сторони самост≥йно або за поданн¤м посеред≠ник≥в можуть обрати р≥зн≥ стратег≥њ виходу ≥з протиборства (залеж≠но в≥д суб'Їктивних настанов ≥ об'Їктивних ресурс≥в): суперництво, сп≥вроб≥тництво, компром≥с, пристосуванн¤, ухиленн¤ в≥д вир≥шен≠н¤ проблеми. ÷≥ стратег≥њ можуть застосовуватис¤ практично в будь-¤кому юридичному конфл≥кт≥.



Ќайб≥льш наочний правовий характер ≥ форму мають технологи , ∆о6 врегулюванн¤ конфл≥ктт за участю Ђтретьоњ сторониї. ¬ рол, ,тоетьо∞сторони>. при врегулюванн≥ конфл≥кт≥в виступають: одна тодина (мед≥атор), р≥дше - група з двох чи к≥лькох фах≥вц≥в, ≥нод≥ установи, орган≥зац≥њ, держави.

ѕосередницька функц≥¤ в конфл≥кт,, ¤ку зд≥йснюЇ мед≥атор з метою припинити з≥ткненн¤, може бути оф≥ц≥йно формал≥зована, а може залишитис¤ неоф≥ц≥йним ≥нститутом, шо не маЇ юридичних ознак ≥ повноважень. ѕриродно, що до розв'¤занн¤ юридичних конфл≥кт≥в сл≥д залучати оф≥ц≥йних мед≥атор≥в. “акими можуть ви≠ступати: 1) м≥ждержавн≥ орган≥зац≥њ (наприклад, ќќЌ, ќЅ—™ та ≥н.); 2) окрем≥ держави; 3) державн≥ правов≥ ≥нститути (ур¤д, президент, конституц≥йний суд, господарськ≥ суди, верховний суд та суди ниж≠чих ≥нстанц≥й, прокуратура тощо); 4) ур¤дов≥ чи тимчасов≥ парла≠ментськ≥ ком≥с≥њ, що створюютьс¤ дл¤ вир≥шенн¤ конфл≥ктних про≠блем; 6) кер≥вники (адм≥н≥страц≥¤) установ, п≥дприЇмств, ф≥рм то≠що; 7) громадськ≥ орган≥зац≥њ (наприклад, ком≥с≥њ по розв'¤занню тру≠дових спор≥в ≥ конфл≥кт≥в, профсп≥лки ≥ т.≥н.); 8) профес≥йн≥ мед≥атори-конфл≥ктологи, оф≥ц≥йний статус ¤ких закр≥плено у чин≠ному законодавств≥ крањни.

ќтже, в урегулюванн≥ юридичного конфл≥кту значну роль в≥д≥граЇ втручанн¤ Ђтретьоњ сторониї Ч державного правозастосовного (пра≠воохоронного) органу, ¤кий анал≥зуватиме конфл≥кт ≥ прийматиме щодо нього р≥шенн¤: суду, господарського суду, адм≥н≥стративноњ ≥нстанц≥њ (наприклад, м≥н≥стерства, в≥домства, ректорату тощо) або ≥ншоњ оф≥ц≥йноњ установи, з ¤кою конфл≥ктуюч≥ сторони пов'¤зан≥ в≥дпов≥дними правов≥дносинами.

≤снуЇ також точка зору, зг≥дно з ¤кою будь-¤к≥ правов≥дносини Ї тристоронн≥ми, тобто кр≥м безпосередн≥х учасник≥в в них присут≠н¤ ≥ публ≥чна влада, ¤ка регулюЇ под≥њ шл¤хом в≥дпов≥дного контро≠лю або, в раз≥ необх≥дност≥, владно втручаЇтьс¤ у стосунки стор≥н (ц¤ конструкц≥¤ безсумн≥вно маЇ м≥сце в крим≥нальному чи цив≥льно≠му судочинств≥, де кр≥м позивача ≥ в≥дпов≥дача, потерп≥лого ≥ обви≠нуваченого д≥Ї державний ≥нститут судочинства)

ѕроцес мед≥аторингу не маЇ жорсткоњ структури ≥ умовно м≥стить три голови, етапи: перший - конфл≥ктна анал≥тика , знайомство з про≠тид≥ючими сторонами; другий - сп≥впрац¤ з цими сторонами; Ђт^т ~ п–овеƒЩн¤ переговор≥в. «алежно в≥д позиц≥њ, ¤ку займаЇ кп^Ћ1 ст∞–∞наї. знаход¤ть засоби ≥ шл¤хи зак≥нченн¤ юридичного конфл≥кту. «окрема, оф≥ц≥йний мед≥атор може виступати в двох ро-228



л¤х Ч ¤к сила, що п≥дтримуЇ одну ≥з стор≥н конфл≥кту, або ¤к неза≠лежний в≥д них ≥ неуперджений посередник. ¬≥дтод≥ Ђтрет¤ сторонаї може забезпечити:

вольове припиненн¤ конфл≥кту;

лег≥тимно силове розведенн¤ конфл≥ктуючих стор≥н-

блокуванн¤ боротьби (ф≥зичними, в≥йськово-техн≥чними за≠
собами чи силою соц≥ального тиску );

застосуванн¤ правових санкц≥й до стор≥н;

визначенн¤ (за критер≥¤ми соц≥альних норм) винуватоњ та пра≠
воњ сторон;

наданн¤ допомоги щодо пошуку оптимальних р≥шень та в≥дтво≠
ренн¤ сп≥вроб≥тництва;

спри¤нн¤ нормал≥зац≥њ в≥дносин та орган≥зац≥њ сп≥лкуванн¤;

контроль за виконанн¤м мирноњ угоди.

ёридичн≥ конфл≥кти розв'¤зуютьс¤ р≥зними формами: шл¤хом парламентських та ≥нших конституц≥йних процедур; за допомогою розгл¤ду крим≥нальних, цив≥льних та ≥нших справ у суд≥ та господарському суд≥; через прийн¤тт¤ р≥шень в адм≥н≥стративних ком≥с≥¤х, податков≥й ≥нспекц≥њ, м≥л≥ц≥њ, ƒј≈ та багатьох ≥нших уста≠новах, ¤к≥ застосовують право1. Ќезважаючи на в≥дм≥нност≥ цих ор≠ган≥в у процедурах конфл≥ктного регулюванн¤, що вони вживають, у них Ї ≥стотн≥ сп≥льн≥ ознаки:

конфл≥кт урегульовуЇтьс¤ органом, ¤кий уповноважений на
це державою ≥ законом;

орган, що розв'¤зуЇ конфл≥кт, д≥Ї на основ≥ права ≥ заради
виконанн¤ правових норм;

конфл≥ктуюч≥ сторони п≥д час розгл¤ду спору над≥л¤ютьс¤
правами та обов'¤зками, передбаченими законодавством;

р≥шенн¤, шо приймаЇтьс¤ стосовно конфл≥кту, Ї обов'¤зко≠
вим дл¤ його стор≥н та, ¤к правило, дл¤ ≥нших громад¤н та орган≥зац≥й.

ќтже, конфл≥кт набуваЇ ч≥тких обрис≥в, формал≥зуЇтьс¤, ¤к фор≠мал≥зуЇтьс¤ ≥ сама процедура його розв'¤занн¤.

ѕозитивним аспектом юридичних процедур Ї те, що остаточне р≥шенн¤ в них приймаЇтьс¤ на основ≥ права, а в≥дтак, не Ї безп≥дстав≠ним ≥ м≥н≥мально залежить в≥д суб'Їктив≥зму; що ж до можливих по≠милок, то њх виправленн¤ передбачено наступною юридичною про≠цедурою (затвердженн¤ р≥шенн¤ вищим органом, оскарженн¤ р≥шен≠н¤, перегл¤д р≥шенн¤ тощо).

1 ƒив.: ќснови конфликтологии / ѕод ред. академика –јЌ ¬.Ќ. удр¤внева. ћ. 1997. —. 146.



ёридичн, -.асоби рочв'¤ча.ш¤ шнфл.кпї можна модн≥ш,

"'" '“шнстшуцшн. процедури, ¤к, застосовую,,, шловним ш

ДрД , Дикненн≥ конфлнсгш у Дол≥тико-правовш сфер,; – "судовий та господарський розгл¤д справ;

3) адм≥н≥стративн≥ процедури, що њх практикують р≥зноман≥тн≥ ппавозастосовн≥ органи.

 онституц≥йне судочинство - це перш ча все конструктивна д≥¤льн≥сть найвищого в держав≥ органу судовоњ влади, ¤ка спр¤мова≠на на те щоб силою притаманних йому прерогатив ≥ повноважень розв'¤зати конфл≥кти пол≥тичних ≥нститут≥в, пов'¤зан≥ з порушен≠н¤м конституц≥њ.  онституц≥йне судочинство Ч одна з ефективних форм вир≥шенн¤ спор≥в м≥ж г≥лками влади ≥ усуненн¤ конфл≥кт≥в, що виникають у законодавч≥й та виконавчий д≥¤льност≥.  онституц≥йний —уд ”крањни безпосередньо контролюЇ додержанн¤  онституц≥њ ”к≠рањни ≥ншими органами державноњ влади ≥, таким чином, виконуЇ функц≥њ балансу г≥лок влади в механ≥зм≥ Ђотримань та противагї, що Ї нев≥д'Їмним принципом правовоњ держави. ќтже,  онституц≥йний —уд ”крањни забезпечуЇ своњми д≥¤ми розв'¤занн¤ конфл≥кт≥в, ¤к≥ ви≠никають: м≥ж законодавчими ≥ виконавчими органами; м≥ж централь≠ною владою ≥ рег≥онами; м≥ж органами держави ≥ громад¤нами. «а≠гальними засадами дл¤ розгл¤ду цих конфл≥кт≥в Ї те, що вони пов'¤зан≥ з д≥йсним або можливим порушенн¤м норм ≥ принцип≥в  онституц≥њ ”крањни. ѕроцедури роботи  онституц≥йного —уду ”к≠рањни, ¤к ≥ коло в≥дпов≥дних питань (в тому числ≥ конфл≥ктного зм≥сту), що вход¤ть до його компетенц≥њ, ч≥тко закр≥плен≥ в юридичних нор≠мах. ÷е забезпечуЇ впор¤дкований розгл¤д конфл≥кту та прийн¤тт¤ обгрунтованого законного р≥шенн¤. Ќадзвичайно важливо, що р≥шен≠н¤, постановлене  онституц≥йним —удом ”крањни, не п≥дл¤гаЇ перегл¤≠ду ≥ Ї дл¤ вс≥х обов'¤зковим. ќтже, розгл¤дуваний юридичний конфл≥кт одержуЇ оптимальне правове вир≥шенн¤ ≥ маЇ зак≥нчитис¤.

 онфл≥кти м≥ж г≥лками влади бажано розв'¤зувати консти≠туц≥йним шл¤хом. јле сл≥д пам'¤тати, що над владними ≥нституц≥¤ми Ї ще и найвищий арб≥тр Ч суверенний народ. “ому окрем≥ пол≥ти-ко-правов, конфл≥кти м≥ж г≥лками влади доц≥льно розв'¤зувати че-га¤н^т ™ƒ”–» нарЩноњ ƒемократ≥њ (наприклад, референдум) або роз-жах на" ' ”—”Ќ”“Ћ» безѕќЂ–едньо самими владними органами в ме-жах наданих њм функц≥й.

¤к еп≥пи ≥ —ЌфЋ∆“» ¬ па–¤аментськш дальност≥ часто виникають спори ≥ з≥ткненн¤ м≥ж пол≥тичними парт≥¤ми, фракц≥¤ми, група-



>п1 , окремими депутатами. –озв'¤занн¤ цих конфл≥кт≥в можливо за юпомошю таких головних засоб≥в:

Ђнав'¤зуванн¤ї вол≥ певноњ групи депутат≥в ≥ншим, головним
чином через п≥дсумки голосуванн¤, де р≥шенн¤ прийн¤то б≥льш≥стю-

компром≥су, дос¤гненн¤ ¤кого можливо завд¤ки парламентсь≠
ким процедурам узгоджень, переговор≥в та ≥н.;

консенсусу, що с певним р≥зновидом компром≥су та принци≠
пом колег≥ального р≥шенн¤ ≥ вимагаЇ позитивного вир≥шенн¤ на ос≠
нов≥ узгодженн¤ позиц≥й, поступок, сп≥впрац≥.

«алежно в≥д виду парламентськоњ д≥¤льност≥ виникають т≥ чи ≥нш≥ юридичн≥ конфл≥кти, до розв'¤занн¤ ¤ких вживаютьс¤ певн≥ парламентськ≥ процедури. “ак, дл¤ зн¤тт¤ конфл≥кт≥в у законодав≠чому процес≥ створюютьс¤, наприклад, узгоджувальн≥ ком≥с≥њ, про≠вод¤тьс¤ консультац≥њ та переговори, можливо повторне обговорен≠н¤ закону та повторне голосуванн¤ (пор¤док застосуванн¤ цих про≠цедур, ¤к правило, закр≥плюЇ регламент роботи парламенту).  онфл≥кти, що виникають п≥д час парламентських дебат≥в (на пле≠нарних зас≥данн¤х, в ком≥тетах ≥ ком≥с≥¤х), також процедурно розв'¤зу≠ютьс¤ через приписи регламенту або з урахуванн¤м вимог ≥ норм де≠путатськоњ етики (наприклад, заборона неетичних образливих вислов≠лювань, використанн¤ неправдивоњ ≥нформац≥њ чи заклик≥в до неза≠конних д≥й). ѕередбачено також санкц≥њ до порушник≥в: позбавленн¤ слова чи права на виступ прот¤гом дн¤, попередженн¤, вказ≥вка, а та≠кож виведенн¤ ≥з зали зас≥дань тощо.

 онфл≥ктам при голосуванн≥ можна запоб≥гти головним чином завд¤ки ретельн≥й регламентац≥њ ц≥й процедури та толерантн≥й прак≠тиц≥ головуючих на зас≥данн≥ парламенту. …детьс¤ про використан≠н¤ механ≥зм≥в трьох читань законопроект≥в з внесенн¤м в≥дпов≥дних поправок, застосуванн¤ належного пор¤дку голосуванн¤ (в≥дкрито≠го, таЇмного чи по≥менного) тощо.

Ќарешт≥, досить ефективним механ≥змом усуненн¤ юридичних конфл≥кт≥в Ї узгодженн¤ нормативно-правових акт≥в. «акони, укази ѕрезидента ”крањни, постанови  аб≥нету ћ≥н≥стр≥в ”крањни тощо нер≥дко суперечать один одному, породжуючи юридичну кол≥з≥ю ≥, ¤к насл≥док, конфл≥кти у правозастосовн≥й сфер≥. «апоб≥гаючи можли≠вим конфл≥ктам чи розв'¤зуючи вже реальн≥ конфл≥ктн≥ ситуац≥њ, сл≥д застосовувати р≥зн≥ форми узгодженн¤ правових акт≥в: скасуванн¤ одного чи обох опонуючих акт≥в, визнанн¤ акта нед≥йсним, призу≠пиненн¤ д≥њ певноњ норми, внесенн¤ доповнень чи поправок, видан≠н¤ нового правового акта. «аради усуненн¤ суперечностей м≥ж нор-



, ,,ДДи Ђтами застосовуютьс¤ парламентськ≥ слуханн¤, зустр≥ч, ' ≤ √ш^ЩЂ –∞Щ т в≥д≥грас ћ≥н≥стерство юстиц≥њ ”к-^"^ с н√йо“льш ефективним дл¤ попередженн¤ таких конфл≥кт≥в √„,Щ виважена ≥ спланована законотворча л≥Ђльшсть. дооре нала≠джене ≥нформац≥йне забезпеченн¤ законодавц≥в ≥ громадськост≥.

—уточинство. в тому числ≥ й арб≥тражний процес. Ч це спе-ши№≥чна форма розв'¤занн¤ конфл≥кт≥в ≥ спор≥в, опрацьована бага≠тов≥ковою практикою людства. ¬ суд≥ Ђтретьою стороноюї висту≠паЇ представник сусп≥льноњ влади, його сила б≥льш могутн¤, н≥ж V будь-кого ≥з учасник≥в конфл≥ктного протиборства, а в≥дтак, в≥н маг нагоду попередити насильство ≥ свав≥лл¤ у завершенн≥ конфл≥кту. —удочинство ¤к механ≥зм розв'¤занн¤ юридичних конфл≥кт≥в мас своњ особливост≥ та наочн≥ переваги: а) судове р≥шенн¤ стосовно конфл≥кту спираЇтьс¤ не на суб'Їктивн≥ у¤вленн¤ його учасник≥в, а на систему права ≥ силу сусп≥льноњ влади: б) суд ¤к ≥нститут влади та судд≥ ¤к њњ нос≥њ Ї незалежними ≥ неупередженими в своњх д≥¤х ≥ р≥шенн¤х, ке≠руючись лише законом ≥ внутр≥шн≥ми переконанн¤ми; в) постанов-ленн≥ судом р≥шенн¤ Ї обов'¤зковими до виконанн¤ сторонами конфл≥кту.

¬ ”крањн≥, кр≥м конституц≥йного, ≥снують ще так≥ р≥зновиди су≠дочинства:

- цив≥льне, ¤ке функц≥онуЇ при розгл¤д≥ майнових спор≥в, тру≠дових конфл≥кт≥в, земельних в≥дносин, с≥мейних суперечностей ≥ проблем з≥ спадкоЇмством тощо;

-господарське, ¤ке в головному мас справу з юридичними осо≠бами (установами, п≥дприЇмствами, ф≥рмами, акц≥онерними товари≠ствами, орган≥зац≥¤ми та ≥н.). “ут конфл≥ктанти св≥домо дов≥р¤ють роль Ђтретьоњ сторониї арб≥тру, р≥шенню ¤кого добров≥льно зобов'¤зу≠ютьс¤ п≥дкоритис¤ (принцип так званого третейського суду). јрб≥тражн≥ суди розв'¤зують здеб≥льшого конфл≥кти, то виникли в п≥дприЇмницьк≥й д≥¤льност≥, але згодом набули юридичного харак≠теру (економ≥чн≥ спори м≥ж п≥дприЇмц¤ми, спори м≥ж б≥знес-струк-турами ≥ органами державного управл≥нн¤). ¬ практиц≥ демократич≠них держав ≥снуЇ також приватний комерц≥йний арб≥траж, що не Ї ор≠ганом держави; в≥н також керуЇтьс¤ механ≥змами мед≥атор≥нгу, але : аконп 3∞ я«а"»» “¬∞ћ' Щћу сл≥д  00–-Щн”вати його д≥њ з чинним в дус≥^рим“лу 3аѕќб≥√Щ пе–сЩ–еЂЩ Ђя»¬ƒѓ Ђа Ђрозб≥ркуї

пере√уЇ—и√'"""'' я — застосов”"ьс¤ лише у тому раз≥, коли йому передуЇ кримшально-правовий конфл≥кт, зм≥стом ¤кого Ї вчинений

232



злочин. V ход≥ кримшально-судового розгл¤ду конфл≥кт набуваЇ про≠цесуальноњ форми, перетворюючись на конфл≥кт м≥ж обвинуваче≠ним . його захисником, з одн≥Їњ сторони, та потерпшим ≥ прокуро≠ром Ч з ≥ншоњ. ќсоблив≥стю крим≥нального судочинства с те що конфл≥кт тут част≥ше за все зак≥нчуЇтьс¤ силовим р≥шенн¤м Ч лег≥тимним застосуванн¤м певного заходу державного примусу зг≥дно з санкц≥Їю, передбаченою законом;

_ адм≥н≥стративне, ¤ке застосовуЇтьс¤ при розгл¤д≥ р≥зно≠ман≥тних юридичних конфл≥кт≥в державними органами чи ≥нстанц≥¤ми (в≥д адм≥н≥стративних ≥нспекц≥й до ≥нспектор≥в ƒј≤, податкових, митних та ≥нших служб). ¬ останн≥ роки все част≥ше застосовуЇтьс¤ адм≥н≥стративно-судовий пор¤док розгл¤ду спор≥в, особливо з при≠воду реал≥зац≥њ прав громад¤н на оскарженн¤ в суд≥ неправом≥рних д≥й ≥ р≥шень орган≥в влади та посадових ос≥б.

ѕри запоб≥ганн≥ юридичним конфл≥ктам пров≥дну роль грають об'Їктивн≥ чинники: стаб≥льн≥сть пол≥тико-правовоњ системи; уста≠лен≥сть законодавства; висока правова культура тощо. јле, кр≥м цьо≠го, сл≥д в≥дм≥тити ≥ б≥льш конкретн≥ механ≥зми управл≥нн¤ доконфл≥ктни-ми стосунками, в ¤ких присутн≥, зокрема, суб'Їктивн≥ аспекти:

можлив≥сть ≥нституц≥онал≥зац≥њ проблемних в≥дносин, в ¤ких
потенц≥йно присутн≥ передконфл≥кти;

здатн≥сть юридично формал≥зувати конфл≥кт на будь-¤кому
етап≥ розвитку;

нормал≥зац≥¤ морально-психолог≥чного кл≥мату, зокрема си≠
лою етичноњ норми, традиц≥њ, вживанн¤м виховних заход≥в або гу≠
мору;

врахуванн¤ потенц≥алу впливу будь-¤ких норм (правових,
пол≥тичних, моральних, рел≥г≥йних, корпоративних тощо) на за≠
поб≥ганн¤ початку конфл≥ктного протисто¤нн¤.