онфл≥ктолог≥¤. «а редакц≥Їю професор≥в Ћ. ћ. √ерас≥ноњ та ћ. ≤. ѕанова. ’арк≥в Ђѕравої 2002 р.

І 6. –ел≥г≥йн≥ конфл≥кти

—воЇр≥дний рел≥г≥йний ренесанс, ¤кий спостер≥гаЇтьс¤ у бага≠тьох пострад¤нських сусп≥льствах, повертаЇ рел≥г≥ю до нашого жит≠т¤. ÷е про¤вл¤Їтьс¤ в таких формах, ¤к в≥дновленн¤ рел≥г≥йних св¤т ≥ обр¤д≥в, в≥дбудова старих ≥ буд≥вництво нових храм≥в, церков та пе-

167



мш'ромни њх ” своЇр≥дн≥ духовн≥ центри ≥ т.≥н. ÷им по¤снюЇтьс¤ ш≥срсс науковц≥ї, державних д≥¤ч≥в, пол≥тик≥в ≥ представник≥в ду-хчснства до рел≥г≥йних проблем, у тому числ≥ до рел≥г≥йних конфл≥кт≥в јле вивченн¤ останн≥х викликаЇ певн≥ труднощ≥.

ѕо-перше, рел≥г≥йн≥ конфл≥кти за рад¤нськ≥ часи в≥агал≥ не виз≠навались ≥ не могли бути об'Їктом анал≥зу. јте≥зм заперечував ≥сну≠ванн¤ Ѕога, а рел≥г≥ю намагавс¤ скасувати, бо тлумачить њњ ¤к форму сусп≥льноњ св≥домост≥, що визначаЇтьс¤ збоченим в≥дображенн¤м д≥йсност≥ за допомогою шюзорно-фантастичних образ≥в, у¤влень ≥ пон¤ть, перекручуЇ реальн≥ в≥дносини в природ≥ ≥ сусп≥льств≥, над≥л¤Ї њх вигаданими ¤кост¤ми ≥ властивост¤ми. «вичайно, при такому став≠ленн≥ до рел≥г≥њ не могло бути ≥≥ мови про рел≥г≥йн≥ конфл≥кти. ѕо-дру≠ге, в колишньому —–—– наука конфл≥ктолог≥¤ тривалий час не була визнана ≥ не мала розвитку, бо ≥снувала думка, що соц≥альн≥ анта≠гон≥зми ≥ конфл≥кти не властив≥ соц≥ал≥стичному сусп≥льству. ¬ зах≥дн≥й конфл≥ктолог≥'њ проблема рел≥г≥йних конфл≥кт≥в також ак≠тивно не досл≥джувалас¤, хоча, звичайно, конфл≥кти ≥снували та ≥сну≠ють в ус≥х сферах житт¤, в тому числ≥ в рел≥г≥йн≥й. “ому тепер, ко≠ли до нас повернено рел≥г≥ю ≥ рел≥г≥Їзнавство, у¤вленн¤ про рел≥г≥йн≥ конфл≥кт необх≥дно формувати через науков≥ досл≥дженн¤, щоб усу≠нути ≥стотн≥ прогалини у цих питанн¤х.

–ел≥г≥Їзнавство ≥ конфл≥ктолог≥¤ ¤к самост≥йн≥ та обов'¤зков≥ дисц≥пл≥ни зовс≥м недавно з'¤вились у програмах украњнськоњ вищоњ осв≥ти. јле рел≥г≥Їзнавство ¤к наука про рел≥г≥ю не вивчаЇ рел≥г≥йних

(

конфл≥кт≥в. ¬она досл≥джуЇ р≥зн≥ аспекти рел≥г≥йноњ ≥стор≥њ та сучас≠ноњ рел≥г≥њ, њњ роль та м≥сце в сусп≥льств≥ ≥ житт≥ людини. ¬ивченн¤ рел≥г≥йних конфл≥кт≥в Ч справа конфл≥ктолог≥њ. ѕроте рел≥г≥йн≥ конфл≥кти сл≥д анал≥зувати на п≥дстав≥ знань таких самост≥йних дисц≥плш, ¤к рел≥г≥Їзнавство, ≥стор≥¤ рел≥г≥њ, ф≥лософ≥¤ рел≥г≥њ, соц≥олог≥¤ рел≥г≥њ, психолог≥¤ рел≥г≥њ, пол≥толог≥¤, етика тощо, адже ц≥ науки мають ц≥нний досв≥д, ¤кий може допомогти у досл≥дженн≥ означеноњ проблеми.

¬ивченн¤ рел≥г≥йних конфл≥кт≥в ≥ гострих суперечностей у ду≠ховн≥й сфер≥ маЇ не т≥льки теоретичне, а й дуже важливе практичне значенн¤, оск≥льки знанн¤ у ц≥й галуз≥ науки реально дозвол¤ть по≠переджати ≥ розв'¤зувати конфл≥кти, пов'¤зан≥ з питанн¤ми в≥ри, а спроби зд≥йснити њх науковий анал≥з можуть стати корисними дл¤ розробки практичних шл¤х≥в щодо њх врегулюванн¤, припиненн¤ чи попередженн¤.

—утн≥сть рел≥г≥йного конфл≥кту. –ел≥г≥йн≥ конфл≥кти виника≠ють у духовн≥й сфер≥ житт¤ пор¤д з ≥деолог≥чними, науковими, мо-≤6 



≤ншими 1-а де¤кими ≥ншими. Ќони в≥дбуваютьс¤ у духовн≥й д≥¤ль≠ност≥ ≥ стосуютьс¤ питан≥, втри та духовних ц≥нностей. як ≥деолог≥чн≥ ,а моральн≥, рел≥г≥йн≥ конфл≥кти належать до групи конфл≥кт≥в н≥нно-сгсй ≥ погл¤д≥в, тому, коли йдетьс¤ про ц≥ конфл≥кти, об'Їктом анал≥зу стають рел≥г≥йна св≥дом≥сть, рел≥г≥йн≥ у¤вленн¤ ≥ форми рел≥г≥йного житт¤ соц≥окультурних сп≥льнот людей.

¬ сучасному св≥т≥ йде ≥нтенсивний процес модерн≥зац≥њ рел≥г≥њ через поверненн¤ њњ до людини, загальнолюдських ц≥нностей. ¬ ос≠танн≥ дес¤тир≥чч¤ у духовному житт≥ б≥льшост≥ пострад¤нських дер≠жав спостер≥гаЇтьс¤ р≥зкий поворот в≥д атењстичного св≥торозум≥нн¤ до рел≥г≥йного. ¬чен≥ констатують зростанн¤ рел≥г≥йност≥ в крањнах —Ќƒ, що ≥: результатом розпаду староњ системи ц≥нностей ≥ запов≠ненн¤ того вакууму, ¤кий з'¤вивс¤ па м≥сц≥ комун≥стичноњ ≥деолог≥њ та њњ ерзац≥в. ” процес≥ св≥тогл¤дних пошук≥в ≥ пошук≥в сенсу жит≠т¤ певна частина населенн¤ звертаЇтьс¤ до в≥ри в Ѕога, до церкви; участь людини у рел≥г≥йному житт≥ дозвол¤Ї задовольнити њњ потре≠би у безпец≥, повернути в≥дчутт¤ зв'¤зку з ≥ншими, позбавитис¤ в≥д почутт¤ н≥кчемност≥ та незахищеност≥ перед оточуючим св≥том в умо≠вах деф≥циту необх≥дних ор≥Їнтир≥в1.  р≥м того, значна частина тих, хто зараз приходить до рел≥г≥њ, робить це через прийн¤тт¤ зах≥дноњ си≠стеми ц≥нностей, у тому числ≥ ц≥нностей демократ≥њ, прав людини, еко≠ном≥чноњ свободи та ≥н. ƒл¤ цих людей рел≥г≥¤ Ч один ≥з елемент≥в Ђцив≥л≥зованогої способу житт¤, що в наших умовах виступаЇ ¤к альтернатива колишн≥й рад¤нськ≥й тотал≥тарн≥й ≥деолог≥њ. Ќарод не стаЇ б≥льш рел≥г≥йним, зростаЇ дов≥ра до ÷еркви та над≥¤ на те, що вона стане одн≥Їю з пров≥дних моральних сил, ¤ка буде здатна вир≥ши≠ти багато проблем нашого сусп≥льства, пол≥пшити його житт¤2.

«а багато тис¤чол≥ть свого ≥снуванн¤ рел≥г≥¤ ≥стотно зм≥нилас¤, набула найр≥зноман≥тн≥ших форм. —ьогодн≥ ми бачимо велику к≥льк≥сть рел≥г≥й, ¤к≥ спов≥дають люди ≥ народи в р≥зних крањнах св≥ту, на р≥зних мовах, за своњми традиц≥¤ми.  ожна окрема рел≥г≥¤ маЇ св≥й рел≥г≥йний досв≥д, власн≥ ≥мена Ѕожеств, своњ молитви, культи, форми богослуж≥нн¤, церковн≥ орган≥зац≥њ, жертви ≥ таЇмниц≥, на≠решт≥, так≥ принципи орган≥зац≥њ сусп≥льного житт¤, ¤к≥ т≥Їю чи ≥ншою м≥рою грунтуютьс¤ на рел≥г≥йних засадах.

–≥зноман≥тн≥сть про¤в≥в культового житт¤ у р≥зних рел≥г≥¤х, р≥зн≥ р≥вн≥ розвитку рел≥г≥й, р≥зн≥ форми рел≥г≥йних у¤влень, розб≥жност≥ ” тлумаченн≥ рел≥г≥йних догмат≥в та багато чого ≥ншого у рел≥г≥йн≥й

' ƒив.: фромм 3. Ѕегство от свобольг. ћ . 1089.

' йт: –елиги¤ и демократи*: Ќа путч к с¤ободс совести. - ћ . 1993.

169



сбсо≥ ≥нод≥ призвод¤ть до рел≥г≥йних конфл≥кт≥в.  р≥м того, до жит≠т¤ повертаЇтьс¤ ≥ низка специф≥чних рел≥г≥йних Ђвитратї, ло числа ¤ких належить в першу чергу рел≥г≥йна нетерпим≥сть. Ќаприклад, тривала за часом суперечка у церквах «ах≥дноњ ”крањни про тс, ¤ким бути приходу Ч греко-католицьким, тобто ун≥атським, чи автокефаль≠ним православним; або не завжди прост≥ стосунки м≥ж в≥руючими ≥ особливо кер≥вництвом православних конфес≥й в ”крањн≥, ¤к≥ пред≠ставлен≥ трьома православними церквами (”ѕ÷, ”ѕ÷ ѕ, ”јѕ÷).

—ьогодн≥ нетерпим≥сть такого роду за своЇю силою поступаЇтьс¤ лише м≥жнац≥ональн≥й нетерпимост≥, певним чином негативно впли≠ваючи ≥ на пол≥тичну ситуац≥ю в крањн≥. ÷е не може не турбувати сусп≥льство, в ¤кому основна маса населенн¤ до останнього часу не д≥йшла до формуванн¤ нових завершених ≥деолог≥чних альтернатив. “ому рел≥г≥¤ в≥д≥граЇ важливу роль у сусп≥льств≥, визначаЇ його ха≠рактер ≥ обличч¤, його культурн≥ та моральн≥ ц≥нност≥, наповнюЇ зм≥стом духовне житт¤, справл¤Ї ≥стотний вплив на св≥дом≥сть ≥ по≠вед≥нку широких мас людей, а рел≥г≥йна нетерпим≥сть чи ворожне≠ча в умовах ц≥нностноњ дезор≥Їнтац≥њ загрожують Їдност≥ сусп≥льства ≥ нав≥ть його безпец≥.

ќтже, рел≥г≥йн≥ конфл≥кти Ч це з≥ткненн¤ ≥ протиборство (протид≥¤) м≥ж нос≥¤ми рел≥г≥йних ц≥нностей (в≥д окремих ≥ндив≥д≥в (в≥руючих) до конфес≥й), що обумовлен≥ в≥дм≥нност¤ми в њх св≥тос≠прийн¤тт≥, у¤вленн¤х ≥ ставленн≥ до Ѕога, р≥зним становищем та уча≠стю в рел≥г≥йному житт≥.

«а своњми типолог≥чними характеристиками рел≥г≥йн≥ конфл≥кти Ї перш за все соц≥альними, оск≥льки сама рел≥г≥¤ Ї первинною, глибинною п≥дставою людського сусп≥льства, що ви≠никло в межах сп≥льноњ рел≥г≥њ ¤к усв≥домленн¤ людьми њх певноњ сп≥льност≥.  р≥м того, рел≥г≥¤ створюЇ первинн≥ засади громадсь≠кост≥, наприклад, сол≥дарн≥сть, тобто почутт¤ сп≥льноњ причетност≥ людини до ¤когось ц≥лого, Ђмиї, що породжуЇтьс¤ Їдиним зв'¤зком м≥ж ус≥ма людьми та Ѕогом; у н≥й вони вперше почувають себе роди≠ною, сп≥льнотою, народом, не втрачаючи при цьому в ц≥й причетност≥ своЇњ людськоњ особистост≥. —оц≥альн≥сть рел≥г≥њ про¤вл¤Їтьс¤ також у формах рел≥г≥йного житт¤ Ч культах, молитвах, жертвопринесен≠н¤х, догматах, церковних переказах тощо, ¤к≥ присутн≥ майже в ус≥х рел≥г≥¤х, але у р≥зних в≥руванн¤х ц≥ форми розр≥зн¤ютьс¤ у своњх кон≠кретних про¤вах, що нер≥дко стаЇ п≥дірунт¤м дл¤ рел≥г≥йних конфл≥кт≥в.

¬ажливим елементом розкритт¤ сутност≥ рел≥г≥йних конфл≥кт≥в Ї њх зв'¤зок з нац≥онально-етн≥чними характеристи-170



кани. “ак, разом з формуванн¤м етнос≥в у народност≥ та нац≥њ, ус-≥спадненн¤м сусп≥льства з'¤вл¤ютьс¤ ≥шц≥онально-державп≥ рел≥г≥њ, ¤к≥ в≥д≥грають досить значну роль при створенн≥ державноњ орган≥зац≥њ, њх вир≥внюЇ нац≥ональна обмежен≥сть, хоча в процес≥ ≥сторичного розвитку зв'¤зок нац≥ональноњ рел≥г≥њ з одн≥Їю нац≥Їю ≥ одн≥Їю дер≠жавою може бути втрачено. «а р≥внем свого розвитку ц≥ рел≥г≥њ ду≠же р≥зн≥, це ≥нод≥ стаЇ приводом дл¤ виникненн¤ нетерпимого став≠ленн¤ до народ≥в, що њх спов≥дають, ≥ призводить до конфл≥кт≥в. —е≠ред сучасних рел≥г≥й це ≥удањзм, синтоњзм, ≥ндуњзм та де¤к≥ ≥нш≥.

ѕ≥зн≥ше, на грунт≥ де¤ких нац≥онально-державних, з'¤вл¤ютьс¤ св≥тов≥ рел≥г≥њЧ буддизм, христи¤нство та ≥слам, ¤к≥ в≥др≥зн¤ютьс¤ в≥д попередн≥х космопол≥тизмом, тобто не пов'¤зуютьс¤ з окремою нац≥Їю, ≥ прозел≥тизмом, тобто прагненн¤м завербувати ¤кнайб≥льше прихильник≥в, њм притаманна активна м≥с≥онерська д≥¤льн≥сть. ¬ ≥стор≥њ багато приклад≥в нац≥онально-етн≥чного протисто¤нн¤ на рел≥г≥йно≠му грунт≥. ¬ ™вроп≥ в≥дом≥ хрестов≥ походи (христи¤н проти мусуль≠ман), кривав≥ битви католик≥в ≥ протестант≥в м≥ж собою тощо.

≤ сьогодн≥ людство стаЇ св≥дком багатьох конфл≥кт≥в, ¤к≥ мають етно-рел≥г≥йн≥ п≥дстави, наприклад, югославський ≥ чеченський конфл≥кти. ќдин ≥з видатних д≥¤ч≥в сучасних нац≥ональних рух≥в, л≥в≥йськ≥й л≥дер ћ.  аддаф≥ вважав, що ≥сторично кожна нац≥ональ≠на сп≥льн≥сть повинна мати свою рел≥г≥ю ¤к головний принцип кож≠ного народу. “ам, де цей принцип порушуЇтьс¤, неможлива внутр≥шн¤ гармон≥¤ нац≥ональноњ сп≥льност≥, що ≥ приводить до виникненн¤ конфл≥кт≥в. Ђ™диний шл¤х щодо л≥кв≥дац≥њ цих конфл≥кт≥в Ч це в≥дбу≠дова порушеного природного правила, ¤ке п≥дкреслюЇ, що кожна нац≥¤ повинна мати свою рел≥г≥юї1. ™дина рел≥г≥¤ здатна об'Їднати к≥лька нац≥й в Їдину державу за умов, що рел≥г≥йний дух превалюЇ над нац≥ональним (тобто стаЇ сусп≥льним). якщо ж нац≥ональна са≠мосв≥дом≥сть стаЇ в нац≥ональн≥й боротьб≥ б≥льш важлив≥шою, н≥ж рел≥г≥йна та пол≥тична, це буде означати розпад Їдиноњ держави ≥ ут≠вердженн¤ незалежност≥ кожноњ окремоњ нац≥њ2. ¬с¤ ≥стор≥¤ сучасних нац≥ональних рух≥в Ї доказом тому, що нац≥ональна самосв≥дом≥сть м≥стить у соб≥ рел≥г≥ю, ¤ку спов≥даЇ етнос.

¬одночас рел≥г≥йн≥ конфл≥кти мають ≥ пол≥тичний аспект, саме тому що б≥льш≥сть ц≥в≥л≥зованих нац≥й формувалась у межах пол≥тич≠них орган≥зац≥й, пол≥тичних держав на п≥дстав≥ загальноњ рел≥г≥њ.

' ÷ит. за: «еркин ƒ.ѕ. ќсновь≥ конфликтологии:  урс лекций. -- –остов-на-ƒону, 1998.-—. 280

1 ƒив.: “ам само.

171



Ѕ≥льш≥сть сучасних конфл≥кт≥в в Ївропейських та аз≥атських держа≠вах виникли з прагнень нац≥онально-рел≥г≥йних меншин цих крањн до пол≥тичноњ та рел≥г≥йноњ незалежност≥ в≥д титульних нац≥й Ч нос≥њв ≥ дом≥нуючих рел≥г≥й в цих крањнах. —ьогодн≥ в св≥т≥ не в≥дбувають≠с¤ виключно рел≥г≥йн≥ конфл≥кти, за своњм зм≥стом вони част≥ше Ї нац≥онально-рел≥г≥йними чи пол≥тиш-рел≥пйними.

÷ей факт обумовлюЇ ≥деолог≥чний аспект рел≥г≥йних конфл≥кт≥в, ¤к≥ за своЇю сутн≥стю лишаютьс¤ нац≥онально-етн≥чними.

ўодо взаЇмозв'¤зку рел≥г≥њ ≥ пол≥тики ≥снують р≥зноман≥тн≥ по≠гл¤ди. ќдн≥ досл≥дники вважають, шо рел≥г≥¤ ≥ пол≥тика абсолютно не зб≥гаютьс¤, цс два р≥зних св≥ти, ¤к≥ не перетинаютьс¤. ¬они в≥дсто≠юють принципову в≥дм≥нн≥сть м≥ж рел≥г≥Їю та ≥деолог≥Їю (пол≥тич≠ною), ¤ка пов'¤зана з практичною д≥¤льн≥стю, заперечують будь-¤ке њх зближенн¤, мотивуючи це тим, що в≥рою в Ѕога надто часто зло≠вживали заради вузькогрупових ц≥лей. ƒруг≥ досл≥дники стверджу≠ють, шо сп≥льна рел≥г≥¤ згуртовуЇ людей дл¤ в≥дбиванн¤ ворожих на≠пад≥в, подоланн¤ внутр≥шн≥х криз. “ак, зокрема, христи¤нство вклю≠чалос¤ до кола пол≥тично значущих ¤вищ ≥ в масов≥й св≥домост≥ сприймалось ¤к ≥деолог≥¤. ”св≥домлене таким чином христи¤нство дл¤ де¤ких людей стало пол≥тично утил≥тарним ¤вищем. ÷с сто≠суЇтьс¤ не т≥льки його, а й ≥нших пол≥тизованих рел≥г≥й. Ќарешт≥, трет≥ досл≥дники пр¤мо ототожнюють рел≥г≥ю з пол≥тикою. ÷¤ точ≠ка зору була затверджена в марксистсько-лсн≥нськ≥й теор≥њ, особли≠во стал≥нського зразку. якщо у ћаркса критика теолог≥њ перетво≠рювалас¤ на критику пол≥тики, а критика рел≥г≥њ пов'¤зувалас¤ з критикою пол≥тичних пор¤дк≥в, Ђ¤к≥ вона осв¤чуЇ ≥ захищаЇї, то за час≥в Ћен≥на ≥ —тал≥на служител≥ церкви розгл¤далис¤ ¤к пол≥тичн≥ супротивники, а антирел≥г≥йна боротьба набула пол≥тико-≥дсолог≥чно-го характеру.

ќтже, неприйн¤тними ≥ такими, що не в≥дпов≥дають д≥йсност≥, Ї н≥ протиставленн¤, н≥ ототожненн¤ рел≥г≥њ ≥ пол≥тики. Ќайб≥льш ко≠ректною Ї теза про њх взаЇмовплив на р≥вн¤х духовних ¤виш, ор≠ган≥зац≥й, окремих людей. ¬ажливо також в пол≥тичн≥й сфер≥ вио≠кремлювати роль рел≥г≥њ ¤к св≥тогл¤ду в≥д рол≥ церкви чи мусуль≠манськоњ умми, або ≥ншоњ рел≥г≥йноњ сп≥льноти ¤к соц≥ального ≥нсти≠туту. —аме взаЇмовплив рел≥г≥њ ≥ пол≥тики обумовлюЇ пол≥тичний та ≥деолог≥чний аспекти рел≥г≥йних конфл≥кт≥в.

ќдн≥Їю з важливих типолог≥чних характеристик рел≥г≥йних конфл≥кт≥в Ї ≥сторичний аспект, що дозвол¤Ї точн≥ше з'¤сувати њх ге-незу ≥ вид завд¤ки визначенню зовн≥шн≥х меж у простор≥ та час≥. Ќа-172



приклад, Ї так зван≥ Ђв≥ков≥ конфл≥ктиї м≥ж церквою ≥ державою м≥ж св≥товими рингами, ¤к≥ тривають прот¤гом всього ≥снуванн¤ в≥рувань майже в ус≥х крайнах св≥ту, вир≥знюючись за динам≥кою спр¤мован≥стю, учасниками ≥ т.≥н. ™ конфл≥кти, ¤к≥ мають певну ме≠жу, наприклад, рел≥г≥йн≥ конфл≥кти, пов'¤зан≥ з розколом церков “ак у 1054 р. в≥дбулас¤ схизма (з грец. розкол), ¤ка остаточно розвела «ах≥дну ≥ —х≥дну христи¤нськ≥ ÷еркви, що перетворилис¤ на дв≥ ок≠рем≥ конфес≥њ Ч катол≥цизм ≥ православ'¤. ¬загал≥ будь ¤ка рел≥г≥¤ маЇ ≥сторичний характер : ≥стор≥ю свого виникненн¤, розвитку, ¤кихось перетворень, под≥й, у тому числ≥ рел≥г≥йних конфл≥кт≥в, а в де¤ких ви≠падках нав≥ть припиненн¤ ≥снуванн¤. ЌемаЇ рел≥г≥њ поза ≥стор≥Їю, а Ї лише конкретно-≥сторичн≥ культи, а також конкретн≥ рел≥г≥йн≥ конфл≥кти. —проби створити узагальнюючу рел≥г≥ю поза епохою (синкретизм, теософ≥¤), ¤к правило, зазнають краху, а спроби оно≠вити стару рел≥г≥ю, позбавивши њњ переказу (протестантизм), швид≠ко стають ≥сторичними, засновують нову традиц≥ю.

Ѕезумовно рел≥г≥йним конфл≥ктам притаманн≥ також психо≠лог≥чн≥ характеристики. ѕо-перше, будь-¤кий конфл≥кт, в тому числ≥ рел≥г≥йний, Ч цс багатом≥рне психолог≥чне ¤вище, що потребуЇ витрат духовних ≥ ф≥зичних сил, а ≥нод≥ жертв, аж до втра≠ти житт¤, не кажучи вже про руйнуванн¤ матер≥альних ц≥нностей, знешкодженн¤ природи ≥ т.≥н. ѕо-друге, коли йдетьс¤ про психолог≥ю розвитку конфл≥кту, маютьс¤ на уваз≥ типи повед≥нки людей у ньо≠му Ч в≥д агресивноњ до таких про¤в≥в, коли людина схильна уник≠нути конфл≥ктноњ ситуац≥њ. ” цьому зв'¤зку особливо небезпечними Ї конфл≥кти, пов'¤зан≥ з рел≥г≥йним фанатизмом (в≥д лат. гапањ≥сш Ч несамовитий, шалений), тобто з нетерпимим, ворожим ставленн¤м до ≥нших в≥роспов≥дань, будь-¤ких думок чи д≥й, ¤к≥, на погл¤д фа≠натик≥в, можуть створити загрозу њх рел≥г≥њ. Ќасправд≥ фанатизм сам Ї найб≥льшою загрозою рел≥г≥њ, бо намагаЇтьс¤ утвердити в≥ру на≠сильницьким шл¤хом ≥ тим самим спотворюЇ њњ духовну сутн≥сть ¤к внутр≥шнього переконанн¤. «вичайно, не додають авторитету рел≥г≥њ в≥дом≥ в ≥стор≥њ численн≥ рел≥г≥йн≥ в≥йни, боротьба м≥ж Їретиками ≥ Ђнев≥рнимиї, катуванн¤ ≥ страти, знищенн¤ культурних надбань, бо≠ротьба проти вчених ≥ дос¤гнень науки. ѕричиною цих ¤вищ Ї недо≠сконал≥сть людини, притаманн≥ њй риси егоњзму та агресивност≥, не≠спри¤тливого ставленн¤ до всього чужого, незрозум≥лого. ѕ≥дірун≠т¤м фанатизму можуть бути жорстока внутр≥шн¤ орган≥зац≥¤, аске≠там ≥ сувора дисципл≥на рел≥г≥йноњ общини, члени ¤коњ повинн≥ лише п≥дкор¤тис¤ наказам кер≥вник≥в. Ќегативн≥ насл≥дки ≥ конфл≥кти мо-



жуть бути пов'¤зан≥ з надм≥рною пол≥тизац≥Їю рел≥г≥њ та церкви, ви≠користанн¤м њх в пол≥тичних ц≥л¤х.

≤ нарешт≥, в житт≥ людини Ї периоди ≥ ситуац≥њ, в ¤ких потреба V безпец≥ виходить на перше м≥сце ≥ стаЇ пров≥дною, починаЇ визна≠чати мотивац≥ю соц≥альноњ повед≥нки ≥ндив≥да, трансформуючи ≥нш≥ базов≥ групи потреб, псих≥чн≥ особливост≥ та характеристики осо≠бистост≥. ѕотреба в безпец≥ даЇ знати про себе саме у пер≥оди кри≠зових соц≥альних зм≥н. –ел≥г≥¤ стаЇ одн≥Їю з таких орган≥зац≥йних форм, ¤ка, за думкою ћ. ¬ебера, маЇ важливу властив≥сть задоволь≠нити людську Ђпотребу у безпец≥.ї ÷¤ потреба стаЇ тим сильн≥шою, чим б≥льш диференц≥йован≥ соц≥альн≥ зв'¤зки, що обмежують житт¤ людини та њњ св≥дом≥сть де¤ким суворо окресленим простором. «а≠вд¤ки ускладненню самоњ культури ≥ зб≥льшенню безл≥ч≥ ц≥нностей виникаЇ њх суперечн≥сть з повс¤кденн≥стю через прагненн¤ людини до виших ц≥нностей, завд¤ки ¤ким житт¤ наповнюЇтьс¤ загальним зм≥стом. ÷е психолог≥чне та культурне напруженн¤, з одного боку, становить головне п≥дірунт¤ рел≥г≥йного пошуку, роздум≥в про смисл бутт¤, долю людини, гр≥ховн≥сть повс¤кденних намагань ≥ потреб у безпец≥1, а з ≥ншого Ч призводить до конфл≥кт≥в у рел≥г≥йн≥й сфер≥. ѕричини та умови виникненн¤ рел≥г≥йного конфл≥кту. ѕи≠танн¤ щодо причин ≥ умов виникненн¤ конфл≥кту Ї питанн¤м про су≠купн≥сть чинник≥в, ¤к≥ визначають ≥ стимулюють загостренн¤ тих чи

'% ≥нших суперечностей у сусп≥льств≥ та њх перетворенн¤ на конфл≥кт.

9 Ѕудь-¤к≥й конфл≥кт маЇ об'Їктивну ≥ суб'Їктивну причинну обумов-

' лен≥сть.

ќб'Їктивним джерелом конфл≥кт≥в виступають ц≥нн≥сно-нор.чативн≥ системи сусп≥льства. –ел≥г≥¤ граЇ одну ≥з голо≠вних ролей у формуванн≥ ц≥Їњ системи. ¬ межах рел≥г≥йних ц≥ннос≠тей ≥ норм, ¤к≥ певним чином впливають на св≥тосприйн¤тт¤ ≥ св≥то≠гл¤д ¤к окремих ≥ндив≥д≥в, так ≥ соц≥альних груп, формуютьс¤ певн≥ зразки повед≥нки, розвиваЇтьс¤ конкретне сусп≥льство, в≥дбувають≠с¤ т≥ чи ≥нш≥ под≥њ, ¤к≥ ≥нод≥ за в≥дпов≥дних умов перетворюютьс¤ на рел≥г≥йн≥ конфл≥кти. ќстанн≥ за своЇю природою належать до конфл≥кт≥в ц≥нностей, тому при њх виникненн≥ на перший план вис≠тупають автономн≥ системи в≥рувань, переконань ≥ погл¤д≥в, прин≠ципи орган≥зац≥њ сусп≥льного устрою, несум≥сн≥ з принципами рел≥г≥йноњ орган≥зац≥њ житт¤, взаЇмовиключн≥ культурн≥, етичн≥, мо≠ральн≥ стереотипи тощо.

ƒив.: ћраваинслањ ј√. —оциологи¤ конфликта. - —. 158. 174



ќск≥льки будь-¤кий конфл≥кт - багатоскладове ¤вище тому Ўо в ньому перепл≥таютьс¤ безл≥ч об'Їктивних чинник≥в у тому числ≥ соц≥ально-економ≥чних, пол≥тичних, ≥деолог≥чних психо лог≥чних ≥ нав≥ть соц≥ально-б≥олог≥чних, було б нев≥рним недооц≥ню≠вати в рел≥г≥йних конфл≥ктах роль внутр≥шньосуб'ектив-них. утому числ≥ ≥ррац≥ональних, ч и н ни к ≥ в , включа≠ючи ментал≥тет ≥ нав≥ть ≥нстинкти людей. ”с≥ ц≥ чинники виход¤ть не з про¤в≥в чистоњ св≥домост≥ чи вол≥ суб'Їкт≥в, а знаход¤тьс¤ дещо у понадсуб'Їктн≥й сфер≥. јле њх д≥њ проход¤ть через св≥дом≥сть, на≠буваючи в≥дпов≥дноњ суб'Їктивноњ форми (мотиви, бажанн¤, праг≠ненн¤, оч≥куванн¤, уподобанн¤, у¤вленн¤ ≥ т. ≥н.), ≥ того виду, що за≠лежить в≥д багатьох обставин, у першу чергу в≥д культури людини ≥ соц≥уму, м≥сц¤ рел≥г≥њ в даному сусп≥льств≥, ставленн¤ до нењ. рел≥г≥йноњ повед≥нки та. нарешт≥, рел≥г≥йного житт¤ кожноњ окремоњ людини, соц≥альних груп чи всього сусп≥льства. .

÷≥нност≥, що постачають думки та погл¤ди, в сукупност≥ визна≠чають позиц≥њ та повед≥нку суб'Їкт≥в у конфл≥ктному процес≥.  оли в рел≥г≥йн≥й сфер≥ житт¤, ¤к ≥ в ц≥лому в сусп≥льств≥, в≥дбуваютьс¤ зм≥ни, що викликають необх≥дн≥сть у перетворенн≥ нормативно-ц≥нно-стноњ системи, виникають суперечност≥ м≥ж оч≥куванн¤ми та њх ре≠ал≥зац≥Їю. Ќев≥дпов≥дн≥сть результат≥в зм≥н оч≥куванн¤м, розрив м≥ж претенз≥¤ми ≥ можливост¤ми щодо њх задоволенн¤ створюють конфл≥ктн≥ ситуац≥њ. ќтже, за будь ¤ким конфл≥ктом ≥снуЇ намаган≠н¤ протид≥ючих стор≥н створити ситуац≥ю, ¤ка б в≥дпов≥дала њх ду≠ховним вимогам, задовольнила њх ≥нтереси та потреби через Ђбитву ц≥нностейї1.

ўоб роз≥братись в справжн≥х причинах рел≥г≥йних конфл≥кт≥в, треба проанал≥зувати весь ланцюжок взаЇмод≥й м≥ж под≥¤ми та учас≠никами цих конфл≥кт≥в. –ел≥г≥йн≥ конфл≥кти грунтуютьс¤ на щабел≥ об'Їктивних причин. √оловними серед них Ї т≥, що виросли на про≠тисто¤нн≥ ≥нтерес≥в в≥руючих р≥зних рел≥г≥й (конфес≥й), взаЇмови-ключних формах орган≥зац≥њ рел≥г≥йного житт¤, загостренн≥ проблем м≥ж церквою ≥ державою, в≥дм≥нност¤х конфес≥й чи засоб≥в культо≠вого служ≥нн¤, в тому числ≥ догматичних, церковно-орган≥зац≥йннх, обр¤дових, м≥с≥онерських тощо.

«вичайно, внутр≥шн≥, суд 'ективн≥ причини того чи ≥ншого вчин≠ку розгл¤дають через мотиви, ¤к≥ визначають д≥њ кожного учасника

1 ƒив.: ќсновь≥ конфли≥стологии / ј.¬.ƒмнтриев, ё. √. «апрудский. ¬. ѕ.  а-■жмирчук, ¬. Ќ.  удретщев; ѕод ред. ¬. Ќ.  удр¤вцева. - ћ., 1997. - —.65.

175



конфл≥кту ¬они формуютьс¤ на п≥дстав≥ оц≥нюванн¤ конфл≥ктноњ -…тгаи≥њ шо спонукаЇ до активност≥, а також повед≥нки супротивни-л≥њ ¤кого суперечать протилежн≥й сторон≥. –озкрити мотивац≥ю конфл≥ктуючих стор≥н у рел≥г≥йному конфл≥кт≥ ≥ зрозум≥ти смисл њх протисто¤нн¤ спробуЇмо на приклад≥ православ'¤, ¤ке споконв≥ку вв≥йшло в ≥стор≥ю слав'¤нських народ≥в.

“радиц≥йно православ'¤ було державною ≥ етн≥чною рел≥г≥Їю украњнського, рос≥йського та багатьох ≥нших народ≥в, ¤к≥ жили на тер≥тор≥њ сучасних крањн —Ќƒ. “ривалий час ц¤ рел≥г≥¤ складала ос≠нову самодержавного режиму –ос≥њ, а з п≥зднього пер≥оду епохи стал≥нщини була ≥деолог≥чним п≥дкр≥пленн¤м державно-мес≥-ан≥стських претенз≥й рад¤нського тотал≥таризму. “ак склалос¤, що православ'¤ було одн≥Їю з основ рос≥йськоњ та украњнськоњ нац≥ональ≠ноњ самосв≥домост≥. ¬ сучасних глобальних зм≥нах у сусп≥льних в≥дно≠синах зм≥нюютьс¤ стосунки м≥ж ус≥ма рел≥г≥йними конфес≥¤ми та њх ставленн¤ до держави ≥ сусп≥льства. «г≥дно з науковим досл≥джен≠н¤м ус≥ конфес≥йн≥ групи демонструють високий р≥вень терп≥нн¤ до ≥нших рел≥г≥й ≥ народ≥в, але православн≥ в той же час в≥др≥зн¤ютьс¤ тим, що вони б≥льше в≥ддален≥ в≥д зах≥дних ≥дей свободи, ≥ндив≥ду≠ал≥зму та прав людини. њх ≥деали б≥льш схил¤ютьс¤ до авторитариз≠му, комун≥тарн≥ ц≥нност≥ не викликають у них ворожост≥. «а прогно≠зами соц≥олог≥в можливо чекати в майбутньому на серйозний конфл≥кт м≥ж ≥деолог≥Їю, ¤ка царюЇ у православних приходах, ≥ демократич≠ними оч≥куванн¤ми сусп≥льства (в тому числ≥ новозвернених в≥ру≠ючих), що значною м≥рою мають прозах≥дний л≥беральний настр≥й. ќднак сл≥д зазначити, що представники окремих христи¤нсь≠ких в≥роспов≥дань надзвичайно нетерпимо ставл¤тьс¤ до православ≠них. ƒе¤к≥ протестанти Ч фундаментал≥сти, наприклад, висловлю≠ютьс¤ в тому дус≥, що катол≥ки та православн≥ зовс≥м не христи¤ни. ќкрем≥ марг≥нальн≥ групи украњнських катол≥к≥в-ун≥ат≥в також воро≠же настроЇн≥ щодо православних. –азом з тим не викликаЇ сумн≥ву, що серед ус≥х трьох христи¤нських в≥роспов≥дань Ї люди ¤к ≥ став≠л¤тьс¤ один до одиного з повагою та любов'ю, ¤к до член≥в одн≥Їњ христи¤нськоњ с≥м'њ.

јнал≥зуючи причини протисто¤нн¤ р≥зних конфес≥й неважко помгеити, що вони часто звод¤тьс¤ до намаганн¤ задовольнити ≥дейн≥ ≥нтереси в≥дпов≥дних сусп≥льних груп, ¤к≥ пов'¤зан≥ з певними фор≠мами рел≥г≥йноњ орган≥зац≥њ та взаЇмов≥дносинами м≥ж св¤щеннослу≠жител¤ми ≥ Ђмир¤намиї.



јнал≥з р≥пних рел≥г≥йних конфл≥кт≥в св≥дчить про тс, що ¤к≥ б кон≠кретн≥ причини не спр¤мовували повед≥нку протид≥ючих стор≥н ус≥ вони так чи ≥накше виход¤ть з њх ≥нтерес≥в, мотивуючи певну по≠вед≥нку та д≥њ. “ак. принципов≥ розходженн¤ у тлумаченн≥ догмат≥в христи¤нства призвели до розколу серед його приб≥чник≥в ≥ спри¤≠ли по¤в≥ трьох самост≥йних рел≥г≥й: католицизму, протестантизму ≥ православ'¤. ¬ороже ставленн¤ њх одна до одноњ прот¤гом багатьох стол≥ть нер≥дко переростало в локальн≥ кривав≥ конфл≥кти.  р≥м то≠го, усередин≥ кожноњ з цих рел≥г≥й час в≥д часу виникали не менш жорсток≥ сутички. “акою був розк≥л усередин≥ рос≥йськоњ православ≠ноњ церкви, викликаний проведенн¤м оновлюючоњ церковноњ рефор≠ми Ќикона 1653-1656 рр.

–ел≥г≥¤ також певним чином впливаЇ на зовн≥шню ситуац≥ю, ≥ в≥руюч≥, реагуючи на це, теж зм≥нюютьс¤; в свою чергу, психолог≥чн≥ чинники впливають на х≥д економ≥чних, пол≥тичних, культурних, соц≥альних процес≥в, сусп≥льна св≥дом≥сть реал≥зуЇтьс¤ та перелом≠люЇтьс¤ кр≥зь розум, почутт¤, потреби, ≥нтереси, мотиви, думки, по≠зиц≥њ, вчинки, д≥њ конкретних людей. —аме у р≥зноман≥тних формах ≥ндив≥дуального виразу сусп≥льноњ св≥домост≥ ≥ про¤вл¤ютьс¤ в найб≥льш гострому вигл¤д≥ суперечност≥ духовноњ сфери та бутт¤. “ак, прот¤гом ’≤-’Ў ст. в≥дбулос¤ в≥с≥м хрестових поход≥в, ¤к≥ ≥н≥цю-вала католицька церква. њх оф≥ц≥йною метою було визволенн¤ √ро≠бу √осподнього та ≥нших рел≥кв≥й —в¤тоњ «емл≥ в≥д мусульман. јле хрестов≥ походи мали принаймн≥ ще дв≥ мети: по-перше, викор≥нен≠н¤ Їретик≥в у сам≥й ™вроп≥, тому окрем≥ хрестов≥ походи спр¤мову≠валис¤ проти Їретичних рух≥в у ‘ранц≥њ, ≤тал≥њ та √ерман≥њ; по-дру≠ге, боротьба з≥ Ђсхизматикамиї, тобто з православ'¤м. ” 1204 р. хре≠стоносц≥ завоювали та розорили  онстантинополь. ” цьому ж русл≥ сл≥д розгл¤дати напади тевтонських лицар≥в на сх≥дних слов'¤н, зо≠крема на –усь. ћотиви перел≥чених д≥й середньов≥чних католик≥в Ч це намаганн¤ зробити катол≥цизм дом≥нуючою, а можливо, ≥ Їдиною рел≥г≥Їю у св≥т≥. «вичайно, так≥ агресивн≥ д≥њ католицькоњ церкви про≠ти ≥нших рел≥г≥й та рел≥г≥йних уподобань можна квал≥ф≥кувати ¤к рел≥г≥йн≥ конфл≥кти. ¬они вимагали п≥дтримки, ≥ у ’Ў ст. була ство≠рена ≥нкв≥зиц≥¤ ¤к таЇмний трибунал католицькоњ церкви. ¬она при≠значалась дл¤ боротьби проти Їретик≥в ≥ мала право використовува≠ти вс≥ засоби таЇмного сл≥дства, тортур, страт ≥ т.≥н.

” XVI ст. негативн≥ ¤вища в житт≥ католицькоњ церкви спричи≠нили –еформац≥ю, ¤ка розколола «ах≥дне христи¤нство, в≥докремив≠ши протестантизм ¤к реакц≥ю на практику ≥ндульгенц≥й, продажн≥сть,

177



розпущен≥сть та облудн≥сть духовенства, а також проти всевладд¤ папства ѕротестантизму передували Їретичн≥ рухи, що поширюва≠лись V ™вроп≥ вже в ’≤-’Ў ст.ст. јле власне протестантизм народ≠жуЇтьс¤ на початку XVI ст., коли др≥бн≥ про¤ви опозиц≥њ католицьк≥й церкв≥ злились у могутн≥й пот≥к, ¤кий охопив ™вропу. « цього почи≠наЇтьс¤ пер≥од –еформац≥њ, п≥д час ¤кого виникла низка протестантсь≠ких церков. √оловними серед них були лютеранство, кальв≥н≥зм, англ≥канство.

Ќаведен≥ приклади по¤снюють глибинну сутн≥сть причин пе≠рел≥чених рел≥г≥йних конфл≥кт≥в, ¤к≥ ви¤вились у боротьб≥ держав за зм≥ну рел≥г≥йних критер≥Їв.

ƒе¤к≥ богослови ≥ ф≥лософи згрупували в≥дм≥нност≥ у христи¤нсь≠ких в≥роспов≥данн¤х (православ'њ, катол≥цизм≥ та протестантизм≥) за ознаками, ¤к≥ природно пов'¤зан≥ з по¤вою та розвитком протибор≠ства ≥нтерес≥в у рел≥г≥йн≥й галуз≥ ≥ за певних умов можуть бути розв'¤зан≥ через конфл≥кт.

“ак, догматична е≥дм≥ннн≥сть пол¤гаЇ в тому, що православ'¤ додержуЇтьс¤ в незм≥нному вигл¤д≥ —имволу в≥ри, проголошеному ≤ та II ¬селенськими —оборами, догмату про Ѕожу природу ’риста, встановленого дн¤ Ч св¤ткуванн¤ ѕасхи, де¤ких церковних канон≥в ≥ правил церковного устрою, догмату про р≥вн≥сть ≥ Їдиносутн≥сть Ѕо≠га ƒуха —в¤того з Ѕогом ќтцем ≥ Ѕогом —ином, тод≥ ¤к католики до≠дали до нього так зване твердженн¤ про Ђпоходженн¤ї —в¤того ƒуха не т≥льки в≥д ќтц¤, а й в≥д —ина, а також прийн¤ли догмати про чис≠тилище, Ђнепорочне зачатт¤ї ≥ вознесснн¤ ƒ≥ви ћар≥њ, непогр≥шн≥сть римського папи у справах церкви ≥ в≥ровченн¤. Ќе може бути прийн¤≠тим дл¤ православ'¤ ≥ протестантський догмат про пор¤тунок влас≠ною в≥рою, тому що в≥н утверджуЇ можлив≥сть остаточного вр¤туван≠н¤ вже у земному житт≥ та без допомоги церкви ≥ духовенства.

[продолжение]