онфл≥ктолог≥¤. «а редакц≥Їю професор≥в Ћ. ћ. √ерас≥ноњ та ћ. ≤. ѕанова. ’арк≥в Ђѕравої 2002 р.

І 6. –ел≥г≥йн≥ конфл≥кти

[начало]

÷ерковно-орган≥зац≥йна в≥дм≥нн≥сть пов'¤зана з тим, що право≠славна церква в≥дкидаЇ верховенство римського папи ¤к глави церк≠ви ≥ зам≥сника ’риста на земл≥. ÷е принципово суперечить право≠славному духу, зг≥дно з ¤ким Їдиним главою церкви Ї сам √осподь. Ќа в≥дм≥ну в≥д протестантизму православ'¤ збер≥гаЇ св¤щенницьку ≥Їрарх≥ю, а протестантське духовенство обираЇтьс¤ Ђмир¤намиї, кожний в≥руючий може проводити богослуж≥нн¤. ѕравослав'¤ не визнаЇ також св≥тськоњ влади за еп≥скопами ≥ не шануЇ католицьк≥ чернеч≥ ордени. ” протестантизм≥ чернецтва теж немаЇ.

ќбр¤дов≥ в≥дмтнност≥ складаютьс¤ ≥з того що богослуж≥нн¤ в православних храмах провадитьс¤, ¤к правило, нац≥ональними мо-178



йми. тод≥ ¤к в католицьких ще донедавна була обов'¤зковою ла≠тинська. ѕравослав ¤ шануЇ ≥кони, але майже не визнаЇ церковноњ скульптури, дуже поширеноњ в католщизм≥. ѕротестантська рел≥г≥¤ не визнаЇ св¤тих, ангел≥в, культу Ѕогородиц≥, чистилища значно б≥льша роль в≥дводитьс¤ постам. ѕравослав'¤ вважаЇ спов≥дь звер≠ненн¤м до незримо присутнього ’риста ≥ ставить њњ в безпосередн≥й зв'¤зок з тањнством причащ≥нн¤, в≥дкидаючи католицьку спов≥даль≠ню ¤к орган земноњ влади в руках св¤щеника, тощо.

ћ≥с≥онерськ≥ в≥дм≥нност≥ пол¤гають в тому, що православна церква майже н≥коли не вдавалась до насильницьких спроб поши≠ренн¤ свого в≥ровченн¤; вона визнаЇ свободу в≥роспов≥данн¤ ≥ в≥дки≠даЇ будь-¤к≥ форми ≥нкв≥зиц≥њ.

ѕол≥тичн≥ в≥дм≥нност≥ православ'¤ в≥д ≥нших христи¤нських конфес≥й пов'¤зан≥ з тим, що православна церква н≥коли не заз≥хала на св≥тське пануванн¤, а також не втручалась до пол≥тичноњ бороть≠би у форм≥ пол≥тичних парт≥й, ¤к цс широко практикуЇ катол≥цизм. «а православною доктриною, церква ≥ держава допомагають одна одн≥й, але мають особлив≥ ≥ р≥зн≥ завданн¤: держава володарюЇ, але не п≥дкор¤Ї церкву; церква ставитьс¤ до держави ло¤льно, але маЇ право про все судити за христи¤нським м≥рилом.

Ќарешт≥, моральною в≥дм≥нн≥стю Ї те, що православ'¤ звер≠таЇтьс¤ до в≥льного людського серц¤, намагаЇтьс¤ пробудити в лю≠дин≥ живу, творчу любов ≥ христи¤нське сумл≥нн¤.  атолицизм звер≠таЇтьс¤ до пок≥рност≥, вимагаЇ сл≥поњ слухн¤ност≥ ≥ додержуванн¤ припис≥в. ѕравослав'¤ шукаЇ внутр≥шньоњ в≥ри та щироњ доброти, католицизм зовн≥ дисципл≥нуЇ людину, шукаЇ зовн≥шнього благоче≠ст¤ ≥ задовольн¤Їтьс¤ формальним благод≥¤нн¤м.

ѕротестантизм н≥бито в≥дкидаЇ цей авторитет ≥ звертаЇтьс¤ до людськоњ ≥ндив≥дуальност≥. јле насправд≥ авторитет церкви лише зам≥нюЇтьс¤ на авторитет пропов≥дника, авторитет незаперечного морального припису. ≈тика протестантизму д≥йсно спри¤ла розвит≠ков≥ приватноњ ≥н≥ц≥ативи в економ≥ц≥ ≥ пол≥тиц≥, але свобода духов≠ного житт¤ людини при цьому фактично Ї обмеженою.

јх≥лесова п'¤та православ'¤ Ч взаЇмов≥дносини м≥ж церквою ≥ державою. ѕрот¤гом ус≥Їњ своЇњ ≥стор≥њ православ'¤ намагаЇтьс¤ ви≠користати державу дл¤ того, щоб одержати переваги за рахунок ≥нших конфес≥й, або принизливо п≥дкор¤Їтьс¤ влад≥ майже до повноњ за≠лежност≥. “ак, п≥дкоренн¤ руськоњ православноњ церкви набуло ор≠ган≥зац≥йних форм ще за час≥в ѕетра ≤: за реформою 1721 р. було скасовано патр≥архат ≥ засновано —инод ¤к орган державного уп-

179



Ђл≥нн¤ церквою ¬насл≥док ц≥й реформи церква була повн≥стю пе-пгткикиа на державне в≥домство, а Їпископи Ч на чиновник≥в. –е-плю≥≥≥¤ 1917р в≥докремила церкву в≥д держави та школу в≥д церк≠ви позбавивши останню юридичного статусу, а майно церкви не-ктаьтового характеру було конф≥сковане. «годом справа д≥йшла й до рел≥г≥йних ц≥нностей, ¤к≥ за ≥н≥ц≥ативою б≥льшовик≥в активно вилу≠чались “≥льки з другоњ половини 80-х рок≥в становище православ'¤, ¤к й ≥нших конфес≥й, зм≥нюЇтьс¤ на краще.

” католик≥в ≥ протестант≥в були своњ специф≥чн≥ слабкост≥ буду≠ванн¤ в≥дносини з державою.  атолики —ередньов≥чч¤, наприклад, на початку ’Ќ≤ ст. при ѕонтиф≥кат≥ ≤нокент≥¤ III зд≥йснювали ак≠тивн≥ спроби контролювати державу.

Ѕудь-¤ка рел≥г≥¤ ¤к ц≥л≥сна ≥ автономна система часто не знахо≠дить в соб≥ м≥сц¤ дл¤ ≥нших духовних систем, вважаЇ себе чимось виключно утвореним ≥ традиц≥йно оголошуЇ ≥нш≥ рел≥г≥њ чи непо≠вними, чи зовс≥м ф≥ктивними. ƒл¤ сучасноњ людини, ¤ка звикла до сп≥вв≥дношенн¤ р≥зних систем, розгл¤ду њх зовн≥, тобто до мислен≠н¤, видаютьс¤ дикими т≥ ≥нтелектуальн≥ х≥трощ≥, до ¤ких удаютьс¤ де≠¤к≥ рел≥г≥йн≥ адепти, що намагаютьс¤ упевнити себе та ≥нших соб≥ под≥бних у Їдинор¤туванн≥ своЇњ позиц≥њ. Ћише в —Ўј христи¤ни р≥зних конфес≥й опинилис¤ в ≥сторичних умовах, ¤к≥ спонукали њх спочатку в≥дстоювати свободу один дл¤ одного, а з часом Ч в≥дсто≠ювати цю свободу за переконанн¤м. ” результат≥ цього католики ≥ протестанти д≥йшли твердоњ впевненост≥ у необх≥дност≥ в≥дстоюва≠ти принципи плюрал≥стичного сусп≥льства ≥ з тих час≥в в≥р¤ть у не≠обх≥дн≥сть незалежност≥ церкви ≥ держави. ѕравослав'¤ ж, що не пройшло цього ≥сторичного шл¤ху, не под≥л¤Ї принципи плюрал≥зму ≥ свободи в≥ри н≥ в теор≥њ, а н≥ на практиц≥.

–≥зноман≥тн≥сть причин ≥ умов переб≥гу рел≥г≥йних конфл≥кт≥в обумовлюЇ р≥зноман≥тт¤ форм про¤ву, динам≥ки та ступен¤ ≥нтен≠сивност≥ цих конфл≥кт≥в. ÷е ≥ страшенн≥ гон≥нн¤ та пересл≥дуванн¤ христи¤нськоњ ÷еркви у перш≥ часи њњ ≥снуванн¤ Ч спочатку в≥д правов≥рних ≥удењв, а згодом ≥ в≥д римськоњ влади у Ў-≤” ст.ст., ≥ пост≥йна, часом запекла боротьба проти Їресей, тобто в≥дступ≥в в≥д правоњ в≥ри .розколи церков, про що вже згадувалос¤, ≥ Їретичн≥ рухи в ’1-’Ў ст.ст., ≥ в≥докремленн¤ р≥зних теч≥й ≥ сект усередин≥ йудь-¤коњ конфес≥њ. Ќаприклад, п≥д час другоњ хвил≥ протестантизму, починаючи з 30-х рок≥в XVI стД з'¤вилис¤ меношти в Ќ≥дерландах, кпем " ~баптисти ' кмкери в јнгл≥њ, у XVIII ст. методисти в≥до≠кремилис¤ в≥д англ≥канства; одна ≥з головних теч≥й протестантизму

180



пер≥оду –еформат,, адвентисти, виникла у 30-т≥ роки. XIX ст у —Ўј
≤≤)ƒ≤ ж заснували свою секту мормони. —в≥дки ™гови з'¤вилис¤, 70-т≥
!Ќ∆и XIX ст.. п ¤тидес¤тники у —Ўј - Да початку XX ст.; в ≥слам.
,,,гуЇ розкол м≥ж суи≥тами та шињтами, ¤к≥ мають розб.жност≥ щодо
зм≥сту —уни, тощо. ^ "

ѕерел≥к форм про¤ву рел≥г≥йних конфл≥кт≥в досить важко наве≠сти, тому шо, ¤к св≥дчить ≥стор≥¤ людства взагал≥ та ≥стор≥¤ рел≥г≥њ зокрема, ск≥льки ≥снуЇ рел≥г≥й, ст≥льки ж в≥дбуваЇтьс¤ й рел≥г≥йних конфл≥кт≥в. ќстанн≥, ¤к ≥ будь-¤к≥ ≥нш≥ конфл≥кти, завжди виникають в умовах з≥ткненн¤ ≥нтерес≥в, нер≥вност≥ стор≥н ≥ пов'¤заного з цим пануванн¤, то ≥ викликаЇ протиборство. ѕоле конфл≥кту формуЇтьс¤ у р≥зних ракурсах. ƒжерелами його можуть виступати, наприклад, ≥сторична несправедлив≥сть одн≥Їњ з конфес≥й, котру сл≥д усунути з позиц≥њ ¤коњсь конфес≥њ; захопленн¤ територ≥њ Ч життЇвого просто≠ру нац≥њ, об'Їднаноњ Їдиною рел≥г≥Їю; руйнуванн¤ своњх культурних ц≥нностей ≥ нав'¤зуванн¤ чужих ≥ т.≥н. јле при будь-¤к≥й першопри≠чин≥ протисто¤нн¤ зм≥стовними моментами рел≥г≥йного конфл≥кту стають проблеми поЇднанн¤ територ≥ально-державних, нац≥ональ≠но-культурних, пол≥тико-≥деолог≥чних та рел≥г≥йних принцип≥в ор≠ган≥зац≥њ сусп≥льного житт¤ конкретного народу чи нац≥њ.

«алежно в≥д характеру ц≥нностей ≥ погл¤д≥в, ¤к≥ з≥ткнулис¤ в рел≥г≥йному конфл≥кт≥, вони можуть бути антагон≥стичними (ко≠ли ≥нтереси конфл≥ктуючих стор≥н протилежн≥, а часто нав≥ть не≠сум≥сн≥) та неантагон≥стичними (коли ≥нтереси стор≥н не м≥ст¤ть ≥стотних суперечностей, але њх розум≥нн¤ може бути неоднаковим), ¤вними, прихованими та латентними (залежно в≥д того, наск≥льки очевидно реал≥зуютьс¤ ворож≥ д≥њ), зовн≥шн≥ми (¤кщо суперечност≥, що викликали конфл≥кт, знаход¤тьс¤, наприклад, за межами конфес≥й, елементами ¤ких Ї конфл≥ктуюч≥ суб'Їкти) чи внутр≥шн≥ми (коли протиборство в≥дбуваЇтьс¤ в межах певноњ рел≥г≥йноњ Їдност≥, на≠приклад, ≥удањзму). Ќаведену типолог≥ю рел≥г≥йних конфл≥кт≥в мож≠на розширити, оск≥льки дл¤ цього ≥снуЇ безл≥ч п≥дстав. ќтже, ¤к≥сна в≥дм≥нн≥сть рел≥г≥йних конфл≥кт≥в обумовлена ≥сторичними епоха≠ми, соц≥альним часом ≥ простором та в≥дпов≥дними традиц≥¤ми р≥зних народ≥в, типом соц≥альних систем ≥, нарешт≥, специф≥кою конкрет≠них людських сп≥льнот Ч крањн. ¬иб≥р п≥дстав залежить перш за все п≥д завдань ≥ характеру досл≥дженн¤, а також в≥д методолог≥чного п≥дходу до проблеми типолог≥њ конфл≥кт≥в.

ƒинам≥ка рел≥г≥йною конфл≥кту . Ѕудь-¤кий конфл≥кт прохо≠дить дек≥лька стад≥й. «вичайно йому передуЇ конфл≥ктна ситуац≥¤,

181



тобто об'Їктивна життЇва ситуац≥¤, в ¤к≥й знаход¤тьс¤ протид≥юч≥ сторони ≥ сам≥ ц≥ сторони Ч люди, що мають певн≥ ≥нтереси. Ќа баз≥ конфл≥ктноњ ситуац≥њ ≥ розвиваЇтьс¤ конфл≥кт. якщо в≥н не буде своЇчасно зупинений (розв'¤заний), то в≥дбуваЇтьс¤ ескалац≥¤ конфл≥кту а пот≥м, рано чи п≥зно, Ч його завершенн¤.

“ак прот¤гом вс≥Їњ ≥стор≥њ ≥снуванн¤ протестантизму ≥ право≠слав'¤ протестанти стикалис¤ з дискрим≥нац≥Їю з боку православ≠них ¬ останньому дес¤тир≥чч≥ XX ст. так≥ рел≥г≥йн≥ конфл≥кти спо≠стер≥галис¤ в багатьох м≥сц¤х. Ќаприклад, у –умун≥њ православна ≥Їрарх≥¤ прот¤гом тривалого часу про¤вл¤ла ворож≥сть стосовно еку≠мен≥чного сусп≥льного руху Ђјрм≥¤ Ѕогаї', ¤ке об'Їднало багато про≠тестантських груп ≥ дек≥лька сотен тис¤ч православних. « одного бо≠ку, це факт, ¤кий даЇ над≥ю, що христи¤ни р≥зних конфес≥й знайшли загальний теолог≥чний грунт дл¤ сп≥льноњ роботи у Ђпустин≥ї, ¤ка залишилас¤ п≥сл¤ комун≥стичного режиму. « ≥ншого боку, сл≥д звер≠нути увагу на те, що т≥, хто сп≥впрацюЇ з протестантами, викликають у православного еп≥скопата п≥дозру ≥ непри¤знь. –умунськ≥ протес≠танти ≥ п≥сл¤ пад≥нн¤ режиму „аушеску продовжують висловлюва≠ти занепокоЇн≥сть своњм становищем. ѕричина цього Ч т≥сний зв'¤зок румунського нац≥онал≥зму з православ'¤м. “ак чи ≥накше, але тепер у –умун≥њ протестант≥в не пересл≥дують, њм дозвол¤Їтьс¤ пастирсь≠ка д≥¤льн≥сть, проте у них все ж залишилис¤ проблеми, однак скор≥ше соц≥ально-психолог≥чн≥ : њх сприймають ¤к громад¤н другого сорту. ¬≥дносини православ'¤ з католичним св≥том завжди були особли≠во складними. Ќаприклад, коли у грудн≥ 1989 р. –ада у справах рел≥г≥й в ”крањн≥ оголосила, що реЇстрац≥¤ украњнських католик≥в буде дозво≠лена, украњнськ≥ католики стали стверджувати, що в –ос≥йськ≥й ѕра≠вославн≥й ÷еркв≥ менше гласност≥, н≥ж у комун≥ст≥в. ѕравославн≥ ж обвинувачують католик≥в у застосуванн≥ насильства. Ѕ≥льша частина конфл≥кт≥в, ¤к правило пов'¤зана з проблемою церковноњ власност≥.

ƒе¤к≥ рел≥г≥йн≥ конфл≥кти виникають внасл≥док спроб затверд≠женн¤ католицизму на традиц≥йно православних територ≥¤х не т≥льки в ”крањн≥, а й у ™вропейськ≥й частин≥ –ос≥њ ≥ —ибиру. ÷е сприймаЇтьс¤ ¤к пр¤мий виклик православ'ю ≥ за думкою православних св¤щен≠ник≥в, прозел≥тизм2 катол≥к≥в ≥ д≥¤ ун≥ат≥в у «ах≥дн≥й ”крањн≥ можуть

≈кумен≥чний рух у христи¤нському св≥т≥ - це рух за об'Їднанн¤ христи¤нських конфес≥й. ¬≥н був започаткований у 1910 р. на ¬сесв≥тн≥й м≥с≥онерськ≥й конференц≥њ в ≈динбурз≥ (Ўотланд.¤). « 1948 р. його очолюЇ ¬сесв≥тн¤ рада церков".

«вичайно терм≥ном "прозел≥тизм" визначають активн≥ д≥њ з метою завербувати ¤кнайб≥льше прих≥льник≥в (прозел≥т≥в) ¤кого-нсбудь вченн¤. 182



призвести до виникненн¤ ще б≥льшого напруженн¤ м≥ж слов'¤нсь≠кими державами та зах≥дним христи¤нством.

ѕоверненн¤ кожного ≥з народ≥в колишнього —–—– до своЇњ куль-гури ≥ рел≥г≥йних традиц≥й поступово поглиблюЇтьс¤. ÷ей процес, чим дал≥ в≥н п≥де, тим б≥льше ¤вл¤тиме собою дивну сум≥ш в≥двер≠тих рел≥г≥йних пошук≥в ≥ пол≥тичного рац≥онал≥зму, дл¤ ¤кого в≥ра Ч лише чинник ≥ елемент нац≥ональноњ самосв≥домост≥. ћожливо, вс≥ народи колись будуть здатн≥ безбол≥сно ≥ усп≥шно вир≥шувати пи≠танн¤ культурно-рел≥г≥йного в≥дродженн¤ ≥ розвиватис¤ в напр¤мку повноњ рел≥г≥йноњ свободи ≥ терпимост≥. ј поки що рел≥г≥йн≥ конфл≥кти в≥дбуваютьс¤ ¤к у суверенних республ≥ках —Ќƒ, так ≥ в усьому св≥т≥.

—уб'Їкти рел≥г≥йних конфл≥кт≥в. Ѕудь-¤ка рел≥г≥йна група пев≠ною м≥рою в≥дчуваЇ себе обраною, зг≥дно з≥ своњми переконанн¤ми во≠на вважаЇ, що в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д основноњ маси людей. „асто з цього в≥дчутт¤ виростаЇ в≥ра в те, що дана група знаходитьс¤ у згод≥ чи Їдност≥ з Ѕогом. «вичайно, що втручанн¤ в рел≥г≥йн≥ уподобанн¤ ≥ ритуали в≥ру≠ючих, спроби нав'¤зати њм несум≥сн≥ принципи орган≥зац≥њ сусп≥льно≠го устрою, взаЇмовиключн≥ культурн≥ стереотипи тощо викликають контрд≥≥, тобто оп≥р т≥Їњ сторони, проти ¤коњ спр¤мован≥ перел≥чен≥ д≥њ. ¬иникаЇ конфл≥кт ¤к реал≥зац≥¤ нам≥р≥в ≥ разом з тим подоланн¤ опо≠ру, ¤кий неминуче присутн≥й в процес≥ ц≥Їњ реал≥зац≥њ.  ожна з про≠тид≥ючих стор≥н Ч суб'Їкт≥в в≥д≥граЇ свою роль у рел≥г≥йному конфл≥кт≥, Ђсценар≥Їмї ¤кого стають його предмет ≥ об'Їкт, джерело, причини та умови виникненн¤, динам≥ка переб≥гу та шл¤хи розв'¤занн¤.

—уб 'Їкталш рел≥г≥йних конфл≥кт≥в можуть стати окремо вз¤т≥ ≥ндив≥ди, ц≥л≥ народи, об'Їднан≥ в≥рою, рел≥г≥йн≥ утворенн¤ (церква, община, секта) та держава.

ќкремо вз¤тий ≥ндив≥д та його внутр≥шн≥й св≥т можуть стати достатньою умовою рел≥г≥йного конфл≥кту, а в≥дтак, ≥ суб'Їктом, що≠до ¤кого ц≥лком доречно говорити про проблему протиборства про≠тилежних п≥дстав, ц≥нностей ≥ т.≥н. ћожна згадати багато художн≥х твор≥в, де драми ≥ трагед≥њ мали своЇю виключною причиною душев≠ний неспок≥й, глибок≥ особистост≥ переживанн¤ та внутр≥шн≥ конфл≥кти героњв, у тому числ≥ св¤щеннослужител≥в (згадаймо, на≠приклад, романи  . ћаккалоу Ђ“≥, що сп≥вають у терновникуї чи ‘ ƒостоЇвского ЂЅрати  арамазовиї).

Ќа подв≥йну природу людини, ¤ка складаЇтьс¤ ≥з природноњ та соц≥альноњ п≥дстав, звернув увагу ще австр≥йський вчений 3. ‘рейд. ¬≥н стверджував, що все житт¤ людини ¤вл¤Ї собою конфл≥кт м≥ж намаганн¤м задовольнити ≥нстинктивний пот¤г ≥ необх≥дн≥стю при-



стосуватис¤ до реальноњ д≥йсност≥, тобто до сусп≥льства, в ¤кому ми

∆»¬™ онфл≥ктн≥ в≥дносини характеризують взаЇмод≥њ суб'Їкт≥в на п≥зних р≥вн¤х. ÷с ≥ конфл≥кти типу ≥идив≥д-≥ндив≥д, наприклад, конфл≥кт м≥ж  онстантинопольським патр≥архом ћихайлом  ерул-лао≥гм та –имським папою Ћевом IX, ¤кий завершивс¤ остаточним розколом христи¤нства на «ах≥дну ≥ —х≥дну ÷еркви, що перетвори≠лис¤ у XI ст. на дв≥ окрем≥ конфес≥њ Ч католщизм ≥ православ'¤.

÷е ≥ конфл≥кт м≥ж ≥ндивидам ≥ соц≥альною групою. ¬ ≥стор≥њ про≠тестантизму, наприклад, в часи реформаторського руху на початку XVI ст. проти римських пап ≥ торг≥вл≥ ≥ндульгенц≥¤ми виступив ћарт≥н Ћютер (засновник лютеранства), запропонувавши своњ догмати. ќдин ≥з них, про спас≥нн¤ душ≥ за допомогою в≥ри у спокутну жертву ’ри-ста. став п≥зн≥ше центральним догматом протестантизму. ¬ той же час ще один представник реформаторського руху Ч ∆ан  альв≥н (за≠сновник кальв≥н≥зму), в≥дкинувши ≥Їрарх≥чну побудову церкви ≥ вер≠ховну владу римського папи, значно спростив церковний культ ≥ тањнства, вв≥в богослуж≥нн¤ р≥дною мовою та демократичне уп≠равл≥нн¤ церквою тощо.

ћожлив≥ рел≥г≥йн≥ конфл≥кти м≥ж ≥ндив≥дом ≥ соц≥альною вер≠ствою, м≥ж ≥ндив≥дом ≥ сусп≥льством. ” сучасному св≥т≥ в умовах про¤ву соц≥альноњ несправедливост≥, р≥зних економ≥чних ≥ пол≥тич≠них негаразд≥в, загостренн¤ м≥жнародних стосунк≥в ≥ можливост≥ за≠гибел≥ людства у воЇнн≥й чи еколог≥чн≥й катастроф≥ з'¤вл¤ютьс¤ нов≥ культи, або рел≥г≥њ Ђнового в≥куї, ¤к≥ пророкують к≥нець св≥ту. “ак≥ пророкуванн¤ особливо впливають на молодь, ¤ка стикаЇтьс¤ ≥з знач≠ними труднощами соц≥альноњ адаптац≥њ. ј коли ц≥ пророкуванн¤ на≠бувають матер≥ального зм≥сту в спробах самознищенн¤ чи жертву≠ванн¤ член≥в секти (або нав≥ть акт≥в масового терору), це стаЇ п≥дірун≠т¤м дл¤ нових рел≥г≥йних конфл≥кт≥в ≥ викликаЇ протид≥ю з боку тра≠диц≥йноњ рел≥г≥њ та сусп≥льства.

Ќовоутворенн¤, що протисто¤ть традиц≥йн≥й церкв≥, виникли ≥ поширилис¤ у 60-т≥ рок≥ XX ст. у —Ўј. а згодом ≥ у Ївропейських крањнах. —еред них Ђ–ух ≤сусаї, Ђƒ≥ти Ѕогаї, Ђ÷ерква јрмагеддонаї, Ђ÷ерква ун≥ф≥кац≥њї, Ђјнанда ћаргаї та ≥н. ƒо ц≥Їњ ж групи належать —ƒ”ћ ў∞ «ƒсбули сум"” слав” в останн≥ роки Ч ЂЅ≥ле братствої. Ђј”ћ-сщрикьої. ѕри всьому розмањтт≥ ц¤ нетрадиц≥йна рел≥г≥йн≥сть може розгл¤датись ¤к Їдина теч≥¤, що маЇ своњ особлив≥ риси ≥ сп≥льн≥ ознаки, в тому числ≥ ≥гноруванн¤ старих Ђреспектабельнихї церков, нов≥ культи майже зовс≥м не пов'¤зан≥ з уже ≥снуючими в крањн. 184



.ч..Дг≥йними теч≥¤ми.  ≥льш≥сть складу цих ор≥анпацш. ¤к ≥≥рлшик. сганоач¤ть юнаки ≥ д≥вчата, часто досить осв≥чен≥ та ≥а(≥стечеш ’а≠рактерним дл¤ сукт с на¤вн≥сть л≥дера ¤к особливого неповторного —паситсл¤. неоесного обранц¤ (земного вт≥ленн¤ ’риста чи №улди). Ќарешт≥, особливост¤ми цих культ≥в Ї також намаганн¤ духовно ≥ ф≥зично ≥золювати член≥в общини в≥д зовн≥шнього св≥ту, в≥двернути њх в≥д колишн≥х ц≥нностей ≥ уподобань (при цьому њх майно або пра≠ц¤, ¤к правило, використовуЇтьс¤ тл¤ чбагаченн¤ общини чи њњ л≥де≠ра), парал≥зувати особисту св≥дом≥с≥ ь. що дос¤гаЇтьс¤ р≥зноман≥тни≠ми засобами псих≥чного впливу. ќтже, ц≥ досить ефективн≥ засоби експлуатац≥њ молодих людей викликаю м, невдоволенн¤ головних верств населенн¤ ≥ створюють конфл≥ктну ситуац≥ю, ¤ка за в≥дпов≥дних умов може перетворитис¤ на рел≥г≥йний конфл≥кт м≥ж р≥зними ≥нсти≠тутами сусп≥льства, з одного його боку, держави або традиц≥йноњ дл¤ даного соц≥уму рел≥г≥њ з в≥дпов≥дними њй формами орган≥зац≥њ, а з ≥ншого Чрел≥г≥йних орган≥зац≥њ нетрадиц≥йного типу.

Ќе зайвим буде згадати д≥¤льн≥сть в ”крањн≥ ЂЅ≥лого братстваї (вченн¤ Ђёсмалосї), ¤ке очолювали ёр≥й  ривоноњш (Ђпророк ёо-ан —вам≥ї) ≥ ћар≥¤ ÷в≥гун (Ђћар≥¤ ƒев≥ ’ристосї). њх вченн¤ пол¤≠гало в повному в≥дкиданн≥ сучасного св≥ту Ђбезбожник≥вї ≥ програм≥ перетворенн¤ св≥тоустрою; шл¤хом ц≥Їњ перебудови вважалис¤ в≥дмо≠ва в≥д ус≥х людських ц≥нностей, загибель людства ≥ Ђк≥нець св≥туї. ¬ секту, залучалась здеб≥льшого молодь, при цьому використовува≠лис¤ методи г≥пнозу ≥ псих≥чного тиску. јле Ђк≥нець св≥туї, призна≠чений на листопад 1993 р., не в≥дбувс¤. „ерез вчиненн¤ хул≥ганських д≥й та скривджений св¤тинь —оф≥йського собору л≥дери ЂЅ≥лого брат≠стваї були заарештован≥, а р¤дов≥ братчики затриман≥ та в≥дправлен≥ на л≥кувальну реаб≥л≥тац≥ю.

¬ р≥зн≥ часи та у р≥зних народ≥в складалис¤ державно-церковн≥ в≥дносини Ч один ≥з вид≥в сусп≥льних в≥дносин, ¤кий характеризуЇ р≥вень, глибину ≥ характер взаЇмозв'¤зк≥в церкви, ≥нших рел≥г≥йних орган≥зац≥й з державою, ступ≥нь њх ≥нтеграц≥њ або ж дез≥нтеграц≥њ, а отже, й можливоњ конфл≥ктност≥. —ьогодн≥ в ”крањн≥ церква прак≠тично в≥докремлена в≥д держави: останн¤ не втручаЇтьс¤ у справи ÷еркви, рел≥г≥йних орган≥зац≥й; забезпечуЇтьс¤ свобода рел≥г≥њ, сов≥ст≥, ÷еркви, а рел≥г≥йн≥ орган≥зац≥њ не втручаютьс¤ в компетенц≥ю дер-∆ави ≥ д≥ють в њњ правовому пол≥.  оли дл¤ сусп≥льства чи окремих його частин виникаЇ пр¤ма загроза з боку ¤кихось рел≥г≥йних ор≠ган≥зац≥й ( ¤к у випадку з ЂЅ≥лим братствомї), держава вживаЇ в≥дпов≥дних заход≥в щодо припиненн¤ ц≥Їњ загрози.

185



ѕевною м≥рою можна говорити, що в сучасних крањнах св≥ту ДзбуваЇтьс¤ процес секул¤ризашњ. тобто звуженн¤ сфери функц≥онального впливу рел≥г≥њ, церкви на життЇд≥¤льн≥сть соц≥уму, шдив≥да зв≥льненн¤ сегмент≥в њх житт¤ в≥д оп≥ки рел≥г≥йних ≥нсти≠тут≥в решг≥йно Ч церковного санкц≥онуванн¤. ѕостаючи ¤к важли-и Ђглобальна характеристикаї сучасного сусп≥льного розвитку, се≠кул¤ризац≥¤ не Ї процесом, що веде до занепаду рел≥г≥њ, п в≥дмиран≠н¤ —екул¤ризац≥¤ спри¤Ї ≥нновац≥йним структурним зм≥нам у рел≥г≥йних системах, њх модерн≥зац≥њ. ”тверджуючи св≥тський дух, притаманний сучасн≥й людин≥, вона спри¤Ї розширенню простору њњ автоном≥њ, свободи.

“аким чином, причини чи руш≥йн≥ сили та умови розгортанн¤ рел≥г≥йних конфл≥кт≥в визначають суб'Їкт≥в конфл≥ктних в≥дносин ≥ обумовлюють њх д≥њ та мотивац≥ю повед≥нки. ќск≥льки конфл≥кти у духовн≥й сфер≥ житт¤ пов'¤зан≥ з внутр≥шн≥м св≥том людини, харак≠тером њњ свободи, типом культури та ≥нтерпретац≥Їю вищих ц≥ннос≠тей Ч добра, справедливост≥, вищого блага, ост≥льки розв'¤занн¤ цих конфл≥кт≥в потребуЇ врахуванн¤ еволюц≥њ того чи ≥ншого рел≥г≥йного конфл≥кту, впливу на нього ≥сторичних ≥ культурних тра≠диц≥й, ментал≥тету народу, обранн¤ форми впливу на конфл≥кт з ме≠тою його припиненн¤.

Ўл¤хи зак≥нченн¤ ≥ механ≥зми розв'¤занн¤ рел≥г≥йного конфл≥кту. –ел≥г≥йн≥ конфл≥кти, ¤к ≥ будь ¤к≥ ≥нш≥, не схож≥ один на одний. тому не ≥снуЇ ¤кихось ун≥версальних засоб≥в њх розв'¤занн¤.

ѕрикладом цього Ї боротьба украњнськоњ церкви за в≥дновлен≠н¤ автокефал≥њ1 у рад¤нськ≥ часи. ”крањнська автокефальна право≠славна церква (”јѕ÷), утворена в 1919 р., про≥снувала легально до 1930 р., коли п≥д тиском влади була вимушена самол≥кв≥дуватись ¤к Ђсимвол нац≥онально-пол≥тичноњ петлюр≥вськоњ самост≥йност≥ї. ƒо 1936 р. њњ общини були знищен≥. ” пер≥од ƒругоњ св≥товоњ в≥йни зд≥йснювалис¤ спроби в≥дновити ”јѕ÷. але в повоЇнн≥ часи вона знов стаЇ катакомбною, а њњ кер≥вники на чол≥ з майбутн≥м патр≥ар≠хом ћстиславом ем≥грували за кордон.

ѕор¤д з ”јѕ÷ ≥снувала також ”крањнська православна автоке≠фальна церква (”ѕј÷), утворена в 1923 р. обновленн¤ми ≥з руськоњ православноњ церкви, ¤к≥ ставили своЇю метою домогтис¤ проведен≠н¤ богослуж≥нн¤ р≥дною мовою, запровадити новий устр≥й церкви. ≥ проои злитт¤ двох автокефальних церков не мали усп≥ху, б≥льше

..ЂЂ≥Щ.*"Щ"**"* ("л шт0-■■ ' √–™1! гсфа’≥ф - - повне самовр¤дуванн¤) Ч

адм≥н≥стративна незалежн≥сть православних иерков.

186



гоп0, ¬они час в≥л часу зазнавали розкол≥в. ƒо середини 40-х шк≥в XX
^ ”ѕј÷ самол≥кв≥дувалась. ≥лдини-ш х рок≥в XX

“ак само п≥сл¤ возз'Їднанн¤ зах≥миЩ.

енських земель на ^6ор≥󎹬овѕ9√”6л“пг и»н^;√Д”Д ; Дро самол≥кв≥дац≥ю ”крашськоњ греко-католицькоњцеркви (”√ т ќднак вона продовжувала .снувати - частково в ем≥грац≥њ частко≠во у п≥дп≥лл≥, в 1969 р. було нав≥ть проголошено створенн¤  иЇво-√ал≥шького патр≥архату.

ўо ж до Ђоф≥ц≥йноњї православноњ церкви, п≥дпор¤дкованоњ ћос≠ковському патр≥арху, то ще в 1921 р. було утворено екзархат тобто њй було надано певного автономного статусу. ¬т≥м, дол¤ його мало чим в≥др≥зн¤лась в≥д дол≥ –ѕ÷ в умовах рад¤нськоњ влади Ч знищен≥ церк≠ви ≥ монастир≥, загублен≥ св¤тин≥, деградованс св¤щенство.

Ќа де¤кий час конфл≥кт було припинено, коли ћосковський патр≥архат п≥дпор¤дкував соб≥ залишки ”јѕ÷, надавши њй певну ав≠тоном≥ю; т≥ з кер≥вник≥в ”јѕ÷, хто був невдовольний новими умо≠вами ≥снуванн¤ њх церков, ем≥грували за кордон. ƒержава в≥докре≠мила в≥д себе церкву, а школу в≥д церкви, але до к≥нц¤ 1985 р. втру≠чалас¤ в њњ внутр≥шн≥ справи, обмежуючи прост≥р њњ канон≥чноњ д≥¤ль≠ност≥, тобто церква у рад¤нськ≥ часи займала марг≥нальне становище, але продовжувала своЇ ≥снуванн¤ ≥ мала певне коло прихожан, у то≠му числ≥ ”јѕ÷.

” наведеному приклад≥ конфл≥кт м≥ж ”јѕ÷ ≥ ћосковським патр≥архатом у межах рад¤нськоњ держави не перер≥с у в≥дкрите про≠тиборство, ≥ напруженн¤ слабшало. “ому таке мирне припиненн¤ конфл≥кту, його пригашенн¤ на де¤кий час нав≥ть шл¤хом несимет≠ричного розв'¤занн¤, коли обидв≥ сторони щось нер≥вно одержують, не можна вважати повним завершенн¤м боротьби. “имчасове при≠гашенн¤ цього конфл≥кту було лише у¤вним ≥ не в≥дображало цого д≥йсного розвитку.

ѕеребудова в крањн≥ дала можлив≥сть зм≥нити на краще стано≠вище церкви. Ќаприк≥нц≥ 80-х рок≥в були легал≥зована ”√ ÷ та в≥дновлена д≥¤льн≥сть ”јѕ÷. ” кв≥тн≥ 1991 р. ¬ерховна –ада прий≠н¤ла новий «акон Ђѕро свободу сов≥ст≥ та рел≥г≥йн≥ орган≥зац≥њї, 'г≥дно з ¤ким церква практично в≥докремлена в≥д держави. ƒержа≠ва створила спец≥альний орган, ¤кий контролюЇ стан справ у в≥дно≠синах м≥ж конфес≥¤ми та громадську д≥¤льн≥сть рел≥г≥йних ор≠ган≥зац≥й, Ч ƒержавний ком≥тет у справах рел≥г≥њ. «а роки незалеж≠ност≥ ”крањни зросла к≥льк≥сть параф≥й та рел≥г≥йних конфес≥й, роз≠ширилась мережа рел≥г≥йних громад.



јле в сучасних умовах залишаЇтьс¤ б≥льш≥сть тих самих й-,*тииних причин, що в минулому породили розгл¤дуваний 1,"иний конфл≥кт. « одержанн¤м ”крањною незалежност≥ постало Дтанн¤ й про незалежн≥сть украњнськоњ церкви. ћосковський патр≥арх —√дав  ињвськ≥й митропол≥њ право майже повноњ самост≥йност≥. ќд≠нак це не задовольнило д≥¤ч≥в ”јѕ÷ ≥ де¤ких ≥Їрарх≥в ” ѕ÷. ¤к≥ на ¬сеукрањнському ѕравославному —обор≥ у червн≥ 1992 р. проголо≠сили утворенн¤ ”крањнськоњ ѕравославноњ ÷еркви Ч  ињвського патр≥архату. јле ц¤ спроба створити Їдину нац≥ональну церкву не мала усп≥ху. ќбранн¤ нового патр≥арха на ношеному собор≥ у жовтн≥ 1995 р., п≥сл¤ смерт≥ його попередника патр≥арха ¬олодимира, фак≠тично призвело до нового розколу в  ињвському патр≥архат≥. ¬ ”крањн≥ зараз ≥снують три православн≥ церкви: ”крањнська ѕравославна ÷ерк≠ва, шо канон≥чно п≥дпор¤дкована ћосковському патр≥архату; ”к≠рањнська ѕравославна ÷ерква Ч  ињвський ѕатр≥архат; ”крањнська јвтокефальна ѕравославна ÷ерква.

Ќовий розкол ще б≥льше загострив проблему церковних при≠м≥щень, особливо там, де на один храм претендують громади р≥зних конфес≥й.  р≥м того, затримуЇтьс¤ вир≥шенн¤ питанн¤ про визнан≠н¤ ”ѕ÷ автокефальною з боку ≥нших пом≥сних церков; на цей час во≠на не маЇ в≥дпов≥дного статусу, ¤кий би формально п≥дтверджував њњ фактичний стан. ќтже, конфл≥кт не припинено, в≥н перейшов у но≠ву стад≥ю, що в≥дпов≥днаЇ об'Їктивним умовам, ≥ скор≥ше за все Ї ба≠гатоступеневим за формою розв'¤занн¤. Ќавр¤д чи в ньому будуть Ђпереможц≥ї та Ђпереможен≥ї.

≤снуЇ велика к≥льк≥сть конфл≥кт≥в, тому Ї досить багато шл¤х≥в њх завершенн¤ ≥ механ≥зм≥в розв'¤занн¤. Ќаприклад, щодо так зва≠них Ђв≥кових конфл≥кт≥вї м≥ж церквою ≥ державою, м≥ж св≥товими рел≥г≥¤ми важко знайти ун≥ф≥кован≥ схеми чи модел≥ розв'¤занн¤. як≠що конфл≥кт м≥ж новою христи¤нською рел≥г≥Їю ≥ –имською ≥мпер≥Їю був непримиримий, оск≥льки ц≥ дв≥ сили не могли ужитись м≥ж со≠бою ≥ боротьба м≥ж ними не на житт¤, а на смерть повинна була за≠вершитис¤ повною перемогою т≥Їњ чи ≥ншоњ сторони, то протиборст≠во м≥ж католщизмом ≥ протестантизмом в≥дбувалос¤ за ≥ншим сце≠нар≥Їм. Ѕоротьба велась у межах одних ≥ тих самих головних дог≠мат≥в в≥ри, одного й того ж вченн¤ ’риста. ѕротестантизм завоював дл¤ сеое самост≥йн≥сть ¤к одна ≥з г≥лок христи¤нства, не припин¤ю≠чи в подальшому виступати проти католицькоњ в≥ри ≥ церкви. “им же йому в≥дпов≥дав ≥ католицизм. ¬орогуюч≥ сторони роз≥йшлис¤, але во≠ни залишилис¤ христи¤нськими рел≥г≥¤ми. ¬идаЇтьс¤ некоректним



ч.≥рактеризувати результат цього Ђв≥кового конфл≥ктуї за схемою Дпорсможець-переможенийї. —хожа ситуац≥¤ пост≥йно в≥дновлюЇтьс¤ ,к т≥льки у конфл≥кт≥ виникають протилежн≥ ≥деолог≥њ.

„исельн≥сть рел≥г≥йних конфес≥й, њх р≥зноман≥тн≥сть в≥дпов≥да≠ють розмањттю умов, у ¤ких вони формувалис¤, особливост¤м ≥сто≠ричного шл¤ху ≥ характеру окремих народ≥в. ÷е стаЇ причиною ба≠гатьох непорозум≥нь, суперечок м≥ж р≥зними церковними ор≠ган≥зац≥¤ми, а ≥нод≥ й ворожнеч≥ на рел≥г≥йному грунт≥. ƒосить зга≠дати м≥жконфес≥йн≥ в≥йни ≥ етноконфес≥йн≥ конфл≥кти в ѕ≥вн≥чн≥й ≤рланд≥њ та Ћ≥ван≥, Ўр≥ Ћанц≥ та ≤нд≥њ, арабо-≥зрањльську, курдську проблеми тощо.

ѕроте саме житт¤ даЇ приклади того, ¤к запоб≥гти рел≥г≥йним конфл≥ктам ≥ розколу церков. ÷е так званий екумен≥чний рух у хри≠сти¤нському св≥т≥. “ерм≥н Ђекумен≥змї маЇ грецьк≥ кор≥нн¤: Ђойкосї означаЇ Ђд≥мї, а зв≥дси й Ђойкуменаї Ч всесв≥т, св≥т, ¤кий поЇднуЇ, ¤к д≥м, ус≥х, хто в ньому живе. ≈кумен≥чним був названий рух к≥нц¤ ’≤’-початку XX ст. за д≥алог, сп≥вроб≥тництво ≥ зближенн¤ христи-анських в≥роспов≥дань, пов¤заних з пошуками Їдност≥ у дус≥, в≥р≥ та любов≥. ≈кумен≥зм став синон≥мом св≥тотворчоњ д≥¤льност≥ церкви, що забезпечуЇ авторитет держав на м≥жнародному р≥вн≥ за рахунок представництва ≥Їрарх≥њ в ус≥х м≥жконфес≥йних та ≥нтернац≥ональ≠них акц≥¤х. —аме у такому контекст≥ цей терм≥н ув≥йшов у пол≥тич≠ний лекс≥кон. Ћ≥дери екумен≥стичного руху на рубеж≥ ’≤’-’’ ст.ст. бачили його перш за все масовим, народним рухом, в ¤кому церков≠ний люд сам усв≥домлюЇ ≥ будуЇ свою духовну Їдн≥сть. «годом еку≠мен≥чний рух стаЇ позитивним чинником св≥товоњ пол≥тики, вислов≠люючись за п≥дтриманн¤ миру, м≥жнародноњ безпеки, вир≥шенн¤ еко≠лог≥чних та ≥нших глобальних проблем.

јле завданн¤ власне конфес≥йного зближенн¤ вир≥шуютьс¤ знач≠но складн≥ше. “ут сл≥д розр≥зн¤ти орган≥зац≥йний, догматичний та об≠р¤довий аспекти справи. ≈кумен≥зм не передбачаЇ ун≥ф≥кац≥њ цер≠ковного житт¤ ≥ обр¤довост≥, тому з цього боку особливих проблем не виникаЇ. јле реальне м≥жконфес≥йне Їднанн¤ можливо лише на ‘унт≥ сп≥льного розум≥нн¤ головних догмат≥в в≥ровченн¤. “ут у хри≠сти¤нських конфес≥й Ї багато розходжень, подоланн¤ ¤ких Ї найс≠кладн≥шою проблемою. ѕерешкодою Їднанн¤ Ї також р≥зне розум≥нн¤ орган≥зац≥йних принцип≥в церковноњ орган≥зац≥њ, зокрема христи≠¤нський екумен≥зм зазнаЇ впливу процес≥в ≥нтеграц≥њ, що в≥дбува≠тьс¤ в нехристи¤нському св≥т≥.

189



¬ умовах пол≥конфесшност≥ рел≥г≥¤ мас шанс в≥д≥гравати свою
ДДсл≥дуючу роль шл¤хом екумен≥зму, тобто Їднанн¤ зусиль ус≥х
√*есй в ”крањн≥ дл¤ дос¤гненн¤ певних сусп≥льних , пол≥тичних
 ∞лей ”часть церкви в сусп≥льно-пол≥тичних процесах визначаЇтьс¤
≥¤ такими напр¤мками: .

11 актив≥зац≥¤ д≥¤льност≥ у державотворчому процес≥ (≥нтегру≠юча функц≥¤, апел¤ц≥¤ до ≥деал≥в демократ≥њ, справедливост≥, гу≠ман≥зму вихованн¤ поваги ≥ терпимост≥ до р≥зних погл¤д≥в, почутт≥в ≥ в≥рувань, спри¤нн¤ розвитков≥ традиц≥й, культури, мови украњнсько≠го народу);

зор≥Їнтован≥сть на вир≥шенн¤ актуальних проблем нац≥ональ≠
ного р≥вн¤ (регламентац≥¤ духовних ≥ матер≥альних запит≥в людини,
рух за еколог≥ю, питанн¤ милосерд¤,добродшництва, соц≥ального
захисту громад¤н);

актив≥зац≥¤ зусиль у розв'¤занн≥ м≥жконфес≥йних ≥ м≥жцер-
ковних конфл≥кт≥в, що справл¤ють значний вплив на пол≥тичний
кл≥мат ”крањни.

ѕрихильники екумен≥зму Ї серед представник≥в р≥зних кон≠фес≥й. ƒл¤ попередженн¤ можливих рел≥г≥йних конфл≥кт≥в у наш≥й крањн≥ необх≥дно реально забезпечити: свободу думки ≥ сов≥ст≥, га≠рантом чого може бути в≥дсутн≥сть державноњ рел≥г≥њ та церкви; р≥вн≥сть ус≥х церков перед законом, в≥докремленн¤ церкви в≥д дер≠жави ≥ школи в≥д церкви; реал≥зац≥ю принцип≥в рел≥г≥йного плю≠рал≥зму, з ¤кими погоджуютьс¤ рел≥г≥йн≥ л≥дери ≥ ¤кий пропов≥дува≠ли прогресивн≥ св≥тськ≥ та церковн≥ д≥¤ч≥ минулого; вт≥ленн¤ ло¤ль≠ного ставленн¤ церков до украњнськоњ державност≥, украњнського гро≠мад¤нства.

—ьогодн≥ вплив рел≥г≥њ на св≥дом≥сть мас у св≥т≥ Ї ≥стотним, ≥ з цим феноменом не можуть не рахуватис¤ державн≥ ≥ пол≥тичн≥ д≥¤ч≥ будь-¤коњ крањни. Ѕ≥льш того, за рел≥г≥йною ознакою створюютьс¤ ≥ ƒ≥ють громадськ≥ об'Їднанн¤ ≥ парт≥њ, складовою програмою ¤ких Ї рел≥г≥йн≥ ≥дењ або вченн¤. ¬ умовах соц≥ального ≥ науково-техн≥чно≠го прогресу рел≥г≥њ намагаютьс¤ пристосуватис¤ до сучасност≥ пере≠гл¤даючи ≥ уточнюючи своњ пол≥тичн≥ доктрини. ” демократичних державах, де конфес≥йна пол≥тика грунтуЇтьс¤ на «агальн≥й декла≠рац≥њ прав людини, а закон гарантуЇ свободу сов≥ст≥, заборон¤Їтьс¤ розпалювати ворожнечу , ненависть у зв'¤зку з рел≥г≥йними в≥руван-бач¤г м «аконодавство ”крањни, ¤к . де¤ких ≥нших держав, перед-оачас можлив≥сть припиненн¤ д≥¤льност≥ рел≥г≥йних орган≥зац≥й у раз≥ поЇднанн¤ обр¤довоњ чи пропов≥дницькоњ д≥¤льност≥ з пос¤ганн¤ми



на житт¤, здоров ¤, свободу , г≥дн≥сть особи; систематичного попу шенн¤ релтшною оргашзац≥Щ встановленого чинним законодавст-вом пор¤дку проведенн¤ публ≥чних рел≥г≥йних заход≥в- спонуканн¤ громад¤н до невиконанн¤ своњх конституц≥йних обов'¤зк≥в або д≥й ¤к≥ супроводжуютьс¤ грубими порушенн¤ми громадського пор¤дЩ ,и пос¤ганн¤м на права ≥ майно державних, громадських чи рел≥г≥йних орган≥зац≥й. ќтже, рел≥г≥йн≥ конфл≥кти ≥снують у нашому житт≥ по≠р¤д з ≥ншими конфл≥ктами, тому знанн¤ про Ї них необх≥дною умо≠вою њх цив≥л≥зованого врегулюванн¤ ≥ припиненн¤.