онфл≥ктолог≥¤. «а редакц≥Їю професор≥в Ћ. ћ. √ерас≥ноњ та ћ. ≤. ѕанова. ’арк≥в Ђѕравої 2002 р.

–ќ«ƒ≤Ћ 4


–озв'¤занн¤ ≥ попередженн¤ конфл≥кт≥в


І 1. «асоби ≥ механ≥зми розв'¤занн¤ конфл≥кт≥в

[начало]

—тиль сп≥вроб≥тництва серед ≥нших вважають найс≠кладн≥шим, але в≥н дозвол¤Ї виробити найб≥льш задовольн¤юч≥ обидв≥ сторони р≥шенн¤ у складних конфл≥ктних ситуац≥¤х. —аме тому сп≥вроб≥тництво Ї найефективн≥шою стратег≥Їю повед≥нки у конфл≥кт≥.

—утн≥сть сп≥вроб≥тництва пол¤гаЇ в тому, що д≥њ опонент≥в спр¤≠мован≥ на конструктивне обговоренн¤ проблеми, на розгл¤д проти≠лежноњ сторони ¤к не супротивника, а сп≥льника у пошуку бажано≠го р≥шенн¤. ÷е активний стиль (стратег≥¤), адже в≥н потребуЇ чима≠лих п≥дготовчих та основних д≥й: спочатку конфл≥ктанти формулю≠ють один одному своњ ц≥л≥ та ≥нтереси, пот≥м обговорюють њх; в≥дшукують також прихован≥ потреби; тут важко ви¤вити справжнЇ джерело незадоволенн¤; ¤кщо запровадити лише зверхн≥й вплив, то це стане лише Ђкосметичним ремонтомї; надал≥ витрачаЇтьс¤ де-обох гт∞ ў∞ƒа опрашованн¤ зас∞б” задоволенн¤ реальних бажань оох стор≥н. якщо опоненти зрозум≥ють, у чому пол¤гаЇ причина 206



≥д≥нфл≥кту. то виникаЇ можлив≥сть разом в≥дшукати нов≥ альтернати≠ви чи опрацювати сприйн¤тлив≥ компром≥си.

—тратег≥ю сп≥вроб≥тництва ƒ.√.—котт та ≥нш≥ досл≥дники реко-меЌдують використовувати в таких ситуац≥¤х:

проблема Ї досить важливою дл¤ обох стор≥н, ≥ вони бажають
њњ вир≥шити;

конфл≥ктанти мають р≥вн≥ ресурси, паритетн≥ статуси ≥ владу
та готов≥ шукати р≥шенн¤ на р≥вних;

на¤вн≥ тривал≥ дружн≥х ≥ взаЇмозалежн≥ стосунки м≥ж сторонами;

опоненти здатн≥ сформулювати своњ ≥нтереси, думки, бажан≠
н¤ ≥ опрацювати альтернативн≥ вар≥анти р≥шенн¤;

¤кщо конфл≥ктанти здатн≥ ≥гнорувати в≥дм≥нност≥ м≥ж собою
в соц≥альних рол¤х, владних можливост¤х тощо ≥ Ї неупередженими
один до одного.

ќтже, сп≥вроб≥тництво Ї мудрим, толерантним, дружн≥м п≥дхо≠дом до розв'¤занн¤ конфл≥ктних проблем ≥ вир≥шенн¤ завдань ви≠значенн¤ та задоволенн¤ ≥нтерес≥в обох стор≥н.

Ќарешт≥, сл≥д вказати, що у 1942 р. американська досл≥дниц¤ ћ.‘оллЇт наголошувала на необх≥дност≥ розв'¤занн¤ (врегулюван≠н¤) конфл≥кт≥в, а не њх силового придушенн¤. —еред в≥дпов≥дних за≠соб≥в вона виокремила: перемогу одн≥Їњ сторони, компром≥с та ≥нте≠грац≥ю. —аме п≥д останньою (≥нтеграц≥¤) розум≥лос¤ нове р≥шенн¤, за ¤кого виконуютьс¤ умови обох стор≥н, але жодна з них не зазнаЇ серйозних втрат. ” подальшому цей зас≥б розв'¤занн¤ конфл≥кт≥в на≠звали сп≥вроб≥тництвом1.

—тиль компром≥су пол¤гаЇ в бажанн≥ ≥ готовност≥ опо≠нент≥в завершити конфл≥кт завд¤ки р≥шенню, що ірунтуЇтьс¤ на взаЇмних поступках. —тратег≥¤ компром≥су Ї сум≥жною з наведени≠ми стратег≥¤ми за характером ≥ сутн≥стю, адже активн≥сть тут поЇднуЇтьс¤ з пасивн≥стю, а ≥ндив≥дуальн≥ д≥њ Ч з≥ сп≥льними.

 омпром≥с характеризуЇ в≥дмова в≥д частини своњх вимог, що ви≠сувалис¤ ран≥ше, готовн≥сть визнати претенз≥њ ≥ншоњ сторони частко≠во обгрунтованими ≥ нав≥ть схильн≥сть багато що вибачити опоненту.

—тиль компром≥су стаЇ ефективним за таких умов:

- обидв≥ сторони мають р≥вну владу, але при цьому Ч взаЇмо-
виключн≥ ≥нтереси;

- суб'Їкти бажають одного й того ж, але впевнен≥, що дл¤ них
÷е недос¤жно;

1 ƒетальн≥ше про це лив.: ‘ишер –., ёри ”. ѕуть к согласию, или перегово≠ри бењ пораженн¤. - ћ, 1990.



суб'Їкти ¤кнайшвидше прагнуть вир≥шити проолему за умов попиту часу чи ≥ огл¤ду на економ≥чну ефективн≥сть;

обидв≥ сторони зг≥дн≥ на тимчасове рчиенн¤ ≤ схильн≥ скори≠
статис¤ короткочасною вигодою;

≤ЌЎ≤ ѕ≤ƒ’ќƒ» ƒќ проблеми ¬»я¬»Ћ»—я Ќеефе “»¬Ќ»ћ», а  ќћ≠
ѕ–ќћ≤— дозвол¤Ї хоч щось одержати, н≥ж втратити все.

ƒосить часто стиль компром≥су розц≥нюЇтьс¤ ¤к вдалий в≥дступ або останн¤ можлив≥сть знайти хоч ¤кесь р≥шенн¤ проблеми. —ьо≠годн≥ компром≥с Ч це стиль ≥ стратег≥¤ (а також тактика), ¤к≥ най≠част≥ше використовуютьс¤ у розв'¤занн≥ конфл≥кт≥в, адже в ≥деаль≠ному вар≥ант≥ в≥н мас задовольнити вс≥х.

¬изначаючи св≥й власний стиль щодо конфл≥ктних ситуац≥й, важливо зрозум≥ти, що кожен з них Ї ефективним лише за певних умов ≥ в принцип≥ сл≥д опанувати можливост≥ застосуванн¤ вс≥х стил≥в повед≥нки п≥д час розв'¤занн¤ конфл≥кту. Ќайкращий п≥дх≥д (стра≠тег≥¤) визначатиметьс¤ конкретними обставинами, характером люди≠ни, в≥дпов≥дною позиц≥Їю опонента. ѕевний прогноз щодо обумов≠леност≥ стратег≥њ розв'¤занн¤ конфл≥кту стил¤ми повед≥нки опонент≥в на заключному етап≥ можна розгл¤нути на схем≥, що запропонована ј. јнцуповим ≥ ј. Ўип≥ловим ≥ в дещо модиф≥кованому вигл¤д≥ на≠водитьс¤ нижче (рис. 3).

ќтже, важливо визначити дл¤ себе власн≥ пр≥оритети, а також мож≠лив≥ альтернативн≥ вар≥анти. ÷е дозвол¤Ї бути б≥льш в≥льним у вибор≥ стратег≥њ п≥д час з≥ткненн¤ з конкретними конфл≥ктними ситуац≥¤ми.

—тиль (стратег≥¤) + —тиль (стратег≥¤) —тратег≥¤

першоњ сторони другоњ сторони розв'¤занн¤

конфл≥кту

^ињњѓѓї + ѕ∞^ » Чѕристосуванн¤

(поступки)

 омпром≥с + компром≥с -^

 омпром≥с + г ■ <-■ 2^ —имет–ичнии

V Хї<■ + —п≥вроб≥тництво -Ч компром≥с

 омпром≥с + поступки

 -–∞- + конкуренц≥¤ ^>јѓѓ^√…

—г, с- (суперництво)

—ллфобЩ,Щ + —Д,¬ро6,тДДц≥во__—п|вро6|тництао

208 –"—«



“ехнолог≥њ, засоби ≥ методи врегулюванн¤ конфл≥кт≥в. ѕро≠цес врегулюванн¤ конфл≥кт≥в зд≥йснюЇтьс¤ за допомогою р≥зно≠ман≥тних технолог≥й: ≥нформац≥йноњ, комун≥кативноњ, соц≥ально-пси≠холог≥чного впливу, орган≥зац≥йноњ, правовоњ, переговорноњ тощо. “ехнолог≥њ складаютьс¤ ≥з системи засоб≥в, метод≥в, п≥дход≥в ≥ вплив≥в; у них зад≥¤но певн≥ принципи ≥ методики, численн≥ тактичн≥ прийо≠ми; розробл¤ютьс¤ також спец≥альн≥ технолог≥њ конфл≥ктного мед≥атор≥нгу та модел≥ ц≥леспр¤мованих ≥гор, ¤к≥ допомагають уник≠нути конфл≥кт≥в чи вийти ≥з них з м≥н≥мальними втратами.

≤нформац≥йна технолог≥¤ Ї системою, ¤ка перш за все протид≥Ї конфл≥ктам, њх множенню, спри¤Ї њх швидк≥шому ви≠¤вленню зац≥кавленими сторонами (нав≥ть на етап≥ латентного заро≠дженн¤).

Ћ≥кв≥дац≥¤ деф≥циту ≥нформац≥њ з суперечливих питань, виключен≠н¤ ≥з ≤нформац≥йного пол¤ р≥зних збочених чи перекручених в≥домо≠стей про позиц≥њ, ≥нтереси та ц≥л≥ стор≥н; усуненн¤ чуток щодо по≠вед≥нки суб'Їкт≥в Ч ц≥ та ≥нш≥ д≥њ з ≥нформац≥йного забезпеченн¤ ре≠гулюванн¤ конфл≥ктноњ ситуац≥њ справл¤ють ефективний вплив на зни≠женн¤ гостроти конфл≥ктноњ взаЇмод≥њ та можлив≥сть ѓѓ зак≥нченн¤.

¬≥д чого залежить можлив≥сть своЇчасно, тобто ¤к можна ра≠н≥ше заф≥ксувати загрозу визр≥ваючого конфл≥кту? ѕо-перше, маЇ бути бажанн¤ пом≥чати те, що в≥дбуваЇтьс¤ в д≥йсност≥, адже нер≥дко люди зац≥кавлен≥ Ђне виносити см≥тт¤ з хатиниї, тобто в тому, щоб конфл≥кт ¤комога довше не був ви¤влений. ѕо-друге, об'Їктивне сприйн¤тт¤ конфл≥кту найб≥льш доступно тим, хто близький до осе≠редку його по¤ви. ѕо-третЇ, ¤кщо говорити про б≥льш ос¤жн≥ соц≥альн≥ утворенн¤, то д≥Ї така законом≥рн≥сть: чим б≥льш низьке становище займаЇ людина у певн≥й соц≥альн≥й ≥Їрарх≥њ, тим спри¤тлив≥ш≥ об'Їктивн≥ можливост≥ ви¤вленн¤ конкретних причин соц≥ального напруженн¤ чи прихованого конфл≥кту. ѕо-четверте, чим вище ста≠тус особи у певн≥й соц≥альн≥й структур≥, тим б≥льша в≥дпов≥дальн≥сть л¤гаЇ на нењ щодо своЇчасного ви¤вленн¤ конфл≥кту. —аме у цих ви≠падках величезну роль в≥д≥граЇ належне функц≥онуванн¤ систем ко≠мун≥кац≥њ та ≥нформац≥њ на вс≥х р≥вн¤х, що повинн≥ своЇчасно висв≥тлю≠вати ≥ анал≥зувати об'Їктивний стан справ шл¤хом проведенн¤ ≥нфор≠мац≥њ по вс≥х кл≥тинках соц≥ального орган≥зму.

¬имоги права людини на ≥нформац≥ю Ч це вимоги демократ≥њ та базов≥ засади громад¤нського сусп≥льства. ћонопол≥¤ на ≥нфор≠мац≥ю Ї загибеллю дл¤ соц≥ального прогресу. ѕраво на ≥нформац≥ю св≥дчить про цив≥л≥зац≥йну зр≥л≥сть сусп≥льства та його здатн≥сть

209



ДЋлеми ≥ конфл≥кти. –азом з тим це право (¤к й ≥нш≥) ¬»–'л"√бЩ лютнз√вати “ањ виробленн¤ , поширенн¤ ≥нформац≥њ. "' в≥де до ра“овоњ, етн≥чноњ ≥ соц≥альноњ Денавист, та ворожнеч≥, "≥√≥ос в≥йни Ђноцид, ≥дењ фашизму, не можуть бути гарантован≥ цим Щвом ¤к й ≥нш≥ форми Ђ≥нформац≥йного тероруї, ¤кий сам, 2 Ї про¤вом конфл≥кту ≥ порушуЇ демократичн! права людей, ^сучасних умов право особи на ≥нформац≥ю Ї ≥нститутом, що вигавнюЇ р≥зн≥ категор≥њ громад¤н в њх ставленн≥ до знань та ≥нфор≠мац≥њ соц≥ально-правовою технолог≥Їю врегулюванн¤ конфл≥кт≥в, ¤ка подолала анахрон≥зм монопол≥њ на знанн¤, осв≥чен≥сть та по≥нфор≠мован≥сть.

Ќе менш значну роль в≥д≥грають комун≥кативн≥ техно≠лог≥њ врегулюванн¤ конфл≥кт≥в. …детьс¤ про орган≥зац≥ю сп≥лку≠ванн¤ м≥ж людьми ≥ групами, що Ї умовою дос¤гненн¤ узгоджених позиц≥й. –озвиток сп≥лкуванн¤ формуЇ сп≥льн≥ або ж схож≥ установ≠ки ц≥нност≥, ≥нтереси, поЇднуЇ соц≥альн≥ занепокоЇнн¤ ≥ переживан≠н¤ у сп≥льне р≥чище, нейтрал≥зуЇ негативний вплив емоц≥й.

ѕрикладом ефективного засоба технолог≥њ комун≥кац≥й Ї мето≠дика злагодженн¤ ≥нциденту, запропонована Ўарон ≥ √ордоном Ѕа-уерами, ¤ка пол¤гаЇ у посл≥довному зд≥йсненн≥ чотирьох крок≥в:

- перший: об'Їктивний, неемоц≥йний опис ≥нциденту з метою
зн¤ти напруженн¤;

-другий: висловленн¤ свого ставленн¤ до того, що трапилос¤, ≥ повед≥нки партнера;

- трет≥й: пропозиц≥¤. «апропонувати партнеру ≥нший, б≥льш
прийн¤тний вар≥ант повед≥нки, щоб виправити насл≥дки ≥нциденту;

-четвертий: винагорода. ясно ≥ конкретно зазначити, що може виграти партнер, ¤кщо сприйме вашу пропозиц≥ю, ≥ що доброго ви можете зробити дл¤ нього.

÷¤ методика Ї досить близькою до Ђчотирикрокового методуї ƒ. ƒена. ” п≥дірунт≥ такого методу закладено два правила: Ђне сл≥д переривати сп≥лкуванн¤ї, адже ц¤ в≥дмова , породжуЇ конфл≥кт; ≥ помого√∞¬”»те —»Ћ∞¬»’ 1√∞–' ў∞6 виг–ати в б∞–отьб. за влада за до-"хо√з≥√р“д√√∞3' "”Ч “"п¤ ЂьогЋ.етоду

крок перший - знайти час дл¤ розмови;

крок д–угии __ п≥дготувати умови

повагою" 1д√чн,стю∞&0¬0–—ЌЌя ѕ–∞бЋ™ћ (я  ƒ1аЋ0√ 3 опЩї1ЩЩ. 210



крок четвертий Ч укладенн¤ угоди (¤кщо це необх≥дно)- зба≠лансованоњ, поведшсько специф≥чноњ, у письмов≥й форм≥

ќрган≥зац≥йн≥ технолог≥њ передбачають удосконален≠н¤ структурно-орган≥защиного пор¤дку, продумане застосуванн¤ ор≠ган≥зац≥йних метод≥в впливу на групи та окремих людей (наприклад вир≥шенн¤ кадрових питань, дисципл≥нарн≥ методи заохоченн¤ або покаранн¤, виховн≥ заходи). ÷е без сумн≥ву маЇ спри¤ти блокуванню конфл≥кт≥в, оптим≥зац≥њ соц≥ально-психолог≥чного кл≥мату ≥ розвит≠ков≥ сп≥вроб≥тництва м≥ж людьми та орган≥зац≥¤ми.

ќдин ≥з засоб≥в орган≥зац≥йноњ технолог≥њ Ч це техн≥ка низки ≥н≥ц≥атив по зниженню напруженн¤, ¤ку запропонував соц≥альний психолог „.ќсгуд; њњ усп≥шно застосовують при розв'¤занн≥ ≥ м≥жна≠родних, ≥ м≥жгрупових, ≥ м≥жособист≥сних конфл≥кт≥в. ÷¤ техн≥ка м≥стить так≥ правила:

робити правдив≥ публ≥чн≥ за¤ви про те, що одна ≥з стор≥н хо≠
че припинити ескалац≥ю конфл≥кту;

роз'¤снювати, що кроки до примиренн¤ обов'¤зково будуть
зд≥йснен≥;

пов≥домити, що ≥ коли буде зроблено, ≥ зд≥йснювати те, що об≥≠
ц¤но;

стимулювати опонента до обм≥на поступками, але не вимага≠
ти њх ¤к умову виконанн¤ власних об≥ц¤нок;

поступки сл≥д зд≥йснювати прот¤гом тривалого часу ≥ нав≥ть
за умов, ¤кщо ≥нша сторона не в≥дпов≥даЇ взаЇмн≥стю. јле поступ≠
ки не повинн≥ зб≥льшувати уразлив≥сть сторони, що њх робить.

ћетоди розв'¤занн¤ конфл≥кт≥в досл≥дники (зокрема, ƒ. «ерк≥н) под≥л¤ють на дв≥ групи Ч негативн≥ та позитивн≥, залеж≠но в≥д типу модел≥ розв'¤занн¤. ƒо негативних метод≥в включають ус≥ види боротьби, ¤ка пересл≥дуЇ мету дос¤гненн¤ перемоги одн≥Їњ сторони над ≥ншою, що врешт≥-решт руйнуЇ ≥ без того тонку Їдн≥сть стор≥н конфл≥кту. ѕри застосуванн≥ позитивних метод≥в передба≠чаЇтьс¤ збереженн¤ засад взаЇмозв'¤зку (Їдност≥) м≥ж конфл≥ктую≠чими суб'Їктами. ÷е перш за все р≥зноман≥тн≥ переговори ≥ види кон≠структивного суперництва. ¬≥дм≥нн≥сть м≥ж негативними ≥ позитив≠ними методами Ї в≥дносною та умовною, адже в практичн≥й д≥¤ль≠ност≥ з управл≥нн¤ конфл≥ктами вони нер≥дко доповнюють одн≥ одних.

ѕопри все розмањтт¤ вид≥в боротьби вони мають сп≥льн≥ озна≠ки, адже будь-¤ка боротьба Ч це д≥¤ за участю не менш ¤к двох

≤№т.ƒтƒ. ѕрсодоление рамогласий. - —ѕб., 1994. - —. 5.



Щ-И т≥в (≥ндив≥дуальних-або масових), де один ус≥ма можливост¤≠ми замжае ≥ншому. √оловна мета боротьби дос¤гаЇтьс¤ такими за≠собами безпосередн≥м впливом на супротивника, його засоби бо-по^йи та на обставини; правдивою чи неправдивоњ ≥нформац≥Їю опонент≥в про своњ д≥њ та нам≥ри; одержанн¤м адекватноњ оц≥нки що≠до можливостей опонента ≥ ситуац≥њ.

Ќаведемо де¤к≥ ≥з метод≥в, що њх застосовують конфл≥ктуюч≥ сторони у боротьб≥:

а) дос¤гненн¤ перемоги через отриманн¤ необх≥дноњ свободи
д≥й. …ого головн≥ прийоми Ч створенн¤ свободи д≥й дл¤ себе, обме≠
женн¤ свободи д≥й опонента ≥ оволод≥нн¤ найкращими позиц≥¤ми
в конфл≥кт≥, нав≥ть за де¤ких втрат, тощо;

б) використанн¤ суб'Їктом боротьби в своњх ≥нтересах резерв≥в,
аргумент≥в ≥ нав≥ть функц≥й супротивника;

в) виведенн¤ з≥ строю управл≥нських центр≥в (ф≥гур) протилеж≠
ноњ сторони Ч кер≥вних ос≥б, головних елемент≥в позиц≥й супротив≠
ника;

г) зат¤гуванн¤ Ч обранн¤ момент≥в дл¤ короткого Ђв≥дпочин≠
куї з метою вибору в≥дпов≥дного м≥сц¤ ≥ часу дл¤ нанесенн¤ р≥шу≠
чого удару ≥ створенн¤ виг≥дного сп≥вв≥дношенн¤ сил.

√оловним позитивним методом розв'¤занн¤ конфл≥кт≥в Ї пере≠говори. јнал≥зу њх сутност≥, призначенн¤, техн≥ки ≥ мистецтва веден≠н¤ присв¤чено чимало роб≥т з м≥жнародних в≥дносин, дипломатич≠ного мистецтва ≥ конфл≥ктолог≥њ1.

Ќайб≥льш ефективн≥ засоби зак≥нченн¤ конфл≥кту пов'¤зан≥ з переговорами м≥ж конфл≥ктуючими сторонами (один на один або ≥з залученн¤м трет≥х ос≥б). ѕереговори Ч це сп≥льне обговоренн¤ опо≠нентами з можливою участю посередника суперечливих питань з метою дос¤гненн¤ згоди. ѕереговори И комплексним засобом розв ¤занн¤ конфл≥кт≥в, ¤кий м≥стить елементи ≥ психолог≥чних ≥ ор≠ган≥зац≥йних, ≥ правових технолог≥й.

 онфл≥ктологи розробили низку принципово важливих наста≠нов, ¤к≥ визначають в≥рог≥дн≥сть усп≥ху в переговорах. ÷е ретельна п≥дготовка, контролюванн¤ емоц≥й, увага до опонента, вм≥нн¤ зро≠зум≥ло викладати своњ думки, визначенн¤ мети ≥ меж, в ¤ких можна ƒ≥¤ти, швидка реакц≥¤, особливо на сутн≥сть питанн¤; вм≥нн¤ пра-

- ћ ' т≥ "7" “и   ё"" ”- ѕу“≤ к —оташю' или "^говори бс, пораженн¤.
ѕосоелни,;..Щ ѕреодо.теиие разногласий. - —ѕб., 1994; Ќасьщова ¬.

»ў—и“'""Щ "–а¬∞¬Ќ’ —"ќ–Щ " —Ўј " √їсуда–ство и пра.0. 212



Х Дювати в команд≥; реал≥стичний погл¤д на под≥њ; добра ло≥нформо-

ван≥сть; винах≥длив≥сть; здатн≥сть до переконанн¤; обережн≥сть.
; ѕереговори в конфл≥ктн≥й ситуац≥њ Ч це особливий специф≥ч-

ний випадок переговор≥в узагал≥. ¬с≥ загальн≥ вимоги при цьому збер≥гаютьс¤, але вести переговори в конфл≥ктних ситуац≥¤х, зро≠зум≥ло, складн≥ше. ѕерш за все сл≥д досить тонко регулювати пси≠холог≥чну атмосферу, адже ≥мпульсивн≥сть ≥ нестриман≥сть часто пог≥ршують стосунки м≥ж учасниками.  р≥м того, корисно налагоди≠ти м≥ж сторонами ст≥йкий контакт не т≥льки ≥нструментального, а й особист≥сного плану; прийом ≥ передачу ≥нформац≥њ зд≥йснювати вер≠бальними ≥ невербальними засобами (техн≥ка слуханн¤, по¤сненн¤, стиль веденн¤ розмови тощо). –ухаючись посл≥довно до згоди, до≠ц≥льно конкретизувати проблему, обговорити вар≥анти њњ вир≥шенн¤; запоб≥гати ман≥пул¤ц≥¤м, ¤к≥ гальмують переговорний процес; до≠лати вс≥ можлив≥ спроби опору опонент≥в ≥ дос¤гати бажаного взаЇмос-прийн¤тливого р≥шенн¤. «ак≥нченн¤ переговор≥в рекомендовано в≥д≠значити ¤коюсь приЇмною акц≥Їю, вчинком чи приЇмним сп≥лкуван≠н¤м, що маЇ закр≥пити усп≥х ≥ налагодити майбутн≥ стосунки.

” ход≥ переговор≥в часто доводитьс¤ мати справу з партнером (партнерами), ¤кий зан¤в позиц≥ю опору. “ому одним ≥з головних зав≠дань переговор≥в у конфл≥кт≥ Ї подоланн¤ такого опору. « огл¤ду на це конфл≥ктологи, зокрема, ј.  арм≥н та ≥н., виокремлюють чотири головн≥ стил≥ веденн¤ переговор≥в у конфл≥ктн≥й ситуац≥њ.

∆орсткий стиль в≥дпов≥даЇ стратег≥њ суперництва. ¬ести переговори в такому стил≥ означаЇ непохитно напол¤гати на своњх ви≠могах, не йти на поступки ≥ дос¤гати перемоги, зд≥йснюючи тиск на опонента ≥ не враховуючи його ≥нтерес≥в. Ѕажаний результат Ч Ђваш виграш Ч його програшї. √оловна вада такого стилю Ч це ¤кщо опо≠нент обере таку ж саму л≥н≥ю повед≥нки, отже, в такому раз≥ перего≠вори будуть з≥рван≥, а њх п≥дсумок Ч в≥дпов≥дати формул≥ Ђпрограш-програшї, тобто виходу ≥з конфл≥кту не знайдено. ∆орсткий стиль насамперед зводитьс¤ до демонстрац≥њ своЇњ сили ≥ можливостей.

«астосовуютьс¤ дв≥ основн≥ тактики веденн¤ переговор≥в тако≠го стилю; ультимативна ≥ витискуванн¤ поступок. ”льтиматум Ч це за¤ва опоненту в категоричн≥й форм≥, ¤ка не допускаЇ заперечень, ўо йому сл≥д зробити, з погрозою застосувати заходи жорсткого Ђпливу в раз≥ в≥дмови. ÷ей зас≥б Їдино корисний, ¤кщо Ї наочна мож≠лив≥сть завершити переговори Ђодним махомї, блискавично. јле взагал≥ в≥н може повн≥стю з≥рвати переговорний процес, ¤кщо су≠противник не схильний поступатис¤. ¬итискуючи поступки, засто-



Дть засоби позиц≥йного ≥ психолог≥чного тиску, маншул¤щњ 1а совуюгь засоии пам'¤тати що в переговорах такого типу мож-ЎЎ' тњн“蓤 на протид≥ю жорстк≥й тактиц≥ (вм≥нн¤ нейтрал≥зую. Щ "3Щу√≥<п, иатн≥сть Ђтримати ударї, повертати тиск супротиї-

иик¤ ≥гооти нього самого).

ћ'¤кий стиль вщповщаЇ стратег≥¤м пристосуванн¤ ≥ ухи≠ленн¤ ¬≥н передбачаЇ, шо налагодженн¤ суб'Їктом добрих стосунк≥в .опонентом дл¤ нього важлив≥ше, н≥ж власна позиц≥¤ в конфл≥кт≥. “а≠кий суб'Їкт про¤вл¤Ї толерантн≥сть, поступлив≥сть, рухаЇтьс¤ на≠зустр≥ч бажанн¤м опонента. ћожлив≥ результати переговор≥в у тако≠му стил≥: Ђпрограш-виграшї (¤кщо зроблен≥ значн≥ поступки) або Ђвнграш-виграшї (¤кщо ваш опонент у в≥дпов≥дь також п≥де на по≠ступки), що безумовно Ї б≥льш оптимальним завершенн¤м. ќтже, задаючи такий стиль переговор≥в, опоненти одержують шанс стати партнерами. “ехн≥ка ≥ методика м'¤кого стилю Ч не т≥льки поступ≠ки, це ≥ самокритика, ≥ терпим≥сть до емоц≥йних виплеск≥в опонен≠та, ≥ зглагодженн¤ ≥нцидент≥в, ≥ м'¤к≥ критичн≥ зауваженн¤ тощо. —л≥д ураховувати, що цей стиль Ч не панаце¤, а в≥дтак, його доц≥льно за≠стосовувати тод≥, ¤кщо:

ви д≥йсно ц≥нуЇте б≥льше добр≥ стосунки з опонентом, н≥ж
≥нтереси, ¤к≥ б хот≥ли задовольнити у конфл≥кт≥;

ви розум≥Їте, що правда не на вашому боц≥ та легко можете в≥д≠
мовитись в≥д попередн≥х позиц≥й;

у вас замало реальних шанс≥в, щоб перемогти.

“орговий стиль в≥дпов≥даЇ стратег≥њ компром≥су. …ого сут≠н≥сть пол¤гаЇ в тому, що поступки застосовуютьс¤ ¤к зас≥б подолати оп≥р опонента ≥ одержати в≥д нього те, що вам потр≥бно. ” перегово≠рах ви прагнете дос¤гти виг≥дного дл¤ себе результату, зробивши при цьому м≥н≥мум необх≥дних поступок опоненту, але в обм≥н на задо≠воленн¤ ваших головних вимог. ќтже, тут застосовуютьс¤ технолог≥њ торгу та поступок. –езультати переговор≥в такого стилю част≥ше за все асиметричн≥ на користь б≥льш переконливого ≥з суперник≥в, чи симетричн≥, ¤кщо угода ви¤вилас¤ взаЇмовиг≥дною. “ехнолог≥њ тор-компп0ЩЩЩ ~ позиц≥йний Щ–√ (особливо в ринкових стосунках), компром≥с ≥ консенсус, ¤к. також будуютьс¤ на обм≥н≥ поступками.

в≥дпов≥л¤^√ќ¬ќ–» ” —“»Ћ≤ сп1в–∞б≥тництва, зрозум≥ло, Щ ма“ —”“Ќ∞—“1 “а ќѓ ∆ —“ратепњ- ѕ|ƒ час њх веденн¤ ставить≠с¤ √оДе1а№Ќ∞ «адоволїЩЩ ¤к власн≥ ≥нтереси, так й штере-Ѕажан“р^у≥“Щ ^ ^Щї”∞Щ - взаЇмну в≥дпов≥дь. ний результат Ђвиграш-виграшї стаЇ досить реальним, ¤кщо 214



Д^технолог≥њ та принципи переговорного процесу. ≤сну, Д≥ец≥аль т методика, ¤ку сл≥д застосовувати при цьому стил≥ - мет≤д ЩиД"

¬≥н пол¤гаЇ в тому, щоб вир≥шувати проблеми на основ≥ њх ¤к≥сних ознак, а не торгуватис¤ через те, на що може п≥ти чи н≥ кож на ≥з стор≥н. “акий метод можна викласти у чотирьох принципових моментах:

люди: в≥дд≥л≥ть людину в≥д проблеми Ч обговорюйте про≠
блеми, а не один одного;

≥нтереси: зосередитесь на ≥нтересах, а не на позиц≥¤х;

вар≥анти: знаходите взаЇмовиг≥дн≥ вар≥анти;

критер≥њ: напол¤гайте на використанн≥ об'Їктивних крите≠
р≥њв;

“ехнолог≥њ консенсусу ≥ компром≥су.  онсенсус (згода) Ї р≥шен≠н¤м, прийн¤тним дл¤ конфл≥ктуючих стор≥н, в опрацюванн≥ ¤кого рац≥онально ≥ св≥домо беруть участь ус≥ учасники групи.  онсенсус певним чином символ≥зуЇ колективну думку вс≥х, хто виробл¤в це р≥шенн¤.

—л≥д п≥дкреслити, що принцип консенсусу в≥дкриваЇ нов≥ гори≠зонти у сучасному тлумаченн≥ конфл≥ктолог≥чноњ проблематики. јле часто теоретична думка ≥ практика ви¤вл¤ютьс¤ дещо не готовими до сприйн¤тт¤ цих механ≥зм≥в, пошуку засоб≥в виробленн¤ сусп≥льно значущих р≥шень з позиц≥њ консенсусу, тобто такого п≥дходу, ¤кий би ірунтувавс¤ на стаб≥льн≥й згод≥, що дос¤гнута вс≥ма зац≥кавленими у розв'¤занн≥ конфл≥кту сторонами.

” широкому концептуальному тлумаченн≥ консенсус означаЇ певний стан масовоњ (сусп≥льноњ), колективноњ (корпоративноњ) та ≥ндив≥дуальноњ св≥домост≥, за ¤коњ маЇ м≥сце под≥л людей (¤к нос≥њв ц≥Їњ св≥домост≥) на групи зг≥дно з њх ор≥Їнтац≥Їю на стратег≥ю соц≥аль≠ного партнерства чи ≥нш≥ стратег≥њ повед≥нки.

—аме в цьому раз≥ конфл≥ктолог≥¤ використовуЇ пон¤тт¤ Ђкон-сенсуал≥змї, визначаючи такий стан ставленн¤ людей до себе та ≥нших, таку форму духовноњ орган≥зац≥њ особистост≥ та сусп≥льства, ¤ка в≥дпов≥даЇ повед≥нськ≥й стратег≥њ соц≥ального партнерства (в≥д лат. соше≥т≥$ Ч згода, узгодженн¤, Їдн≥сть, одностайн≥сть, домо≠влен≥сть, сп≥вучасть, гармон≥¤, одноголосн≥сть, струнк≥сть). Ќа в≥дм≥ну в≥д цього Ђдисенсуал≥змї Ч це система ставлень ≥ндив≥д≥в один до Ћив ‘ишер –, ёри ”. ѕуть к согласию или переговор≥в без пораженн¤. -



того є природи ≥ до себе, стан духовноњ орган≥зац≥њ сусп≥льства

≥ш≥и то в≥дпов≥даЇ ≥нш≥й повед≥нськ≥й стратег,, - соц≥ально,

конфронтац≥њ та еколог≥чноњ агрес≥њ (в≥д лат. а≥¤еши¤ - суперечка,

Дс"≥Ђда. р≥зномовн≥сть, роздрай, розк≥л, суперечн≥сть, нев≥дпов≥дн≥сть,

оозлад. звада, чвара). _

ќбидва пон¤тт¤, введен≥ конфл≥ктолопсю в науковий об≥г, с зм≥стовними антиподами, ¤к≥ в≥дображують вкрай пол¤рне розум≥нн¤, судженн¤, стан думок ≥ вчинк≥в, духовний стан.

 онфл≥кт ≥ консенсус Ї двома важливими ≥ взаемопов ¤заними характеристиками будь-¤коњ правовоњ системи. ѕо сут≥, юридична пол≥тика, ¤к вважаЇ ¬. удр¤вцсв, починаЇтьс¤ там, де мають м≥сце конфл≥кти. Ѕ≥льш того, ми можемо стверджувати, що одн≥Їю з важ≠лив≥ших технолог≥й юридичноњ пол≥тики (кр≥м припису ≥ примусу) Ї консенсус. ¬≥н пов'¤заний з сучасним праворозум≥нн¤м, теор≥Їю закону ≥ техн≥кою нормотворчост≥. ћожна наголосити, використав≠ши терм≥нолог≥ю наукознавства, що в≥дбуваЇтьс¤ зм≥на парадигмаль-ного розум≥нн¤ головних юридичних ≥нститут≥в: закону, норми, ме≠хан≥зм≥в њх д≥њ та умов ефективност≥, соц≥альних чинник≥в законо≠творчоњ та правозастосовноњ д≥¤льност≥.

 онсенсус спри¤Ї формуванню основ нового юридичного мис≠ленн¤, ¤ке в≥дображуЇ кардинальн≥ зм≥ни соц≥ально-правових реал≥й.  онсенсус Ч це принцип колег≥ального р≥шенн¤; принцип, що Ї про≠тилежним праву вето. якщо вето визначаЇ право одного ≥з учасник≥в правотворчост≥ заборонити прийн¤тт¤ р≥шенн¤, то консенсус, навпа≠ки, вимагаЇ позитивного вир≥шенн¤ на основ≥ узгодженн¤ позиц≥й, компром≥су, сп≥вроб≥тництва. ¬≥дпов≥дно до цього п≥дходу право ≥ закон можна розгл¤дати з позиц≥й дос¤гненн¤ юридичного консен≠сусу в сусп≥льств≥. –озум≥нн¤ закону ¤к юридичного консенсусу ≥нте≠рес≥в в≥дкриваЇ шл¤хи дл¤ стаб≥л≥зац≥њ та вдосконаленн¤ соц≥альних в≥дносин. —аме узгодженн¤ ≥нтерес≥в становить базов≥ засади вер≠ховенства закону в ≥Їрарх≥њ правовоњ системи, таким чином забезпе≠чуютьс¤ соц≥альне сп≥вроб≥тництво ≥ сол≥дарн≥сть на вс≥х р≥вн¤х структури сусп≥льства.

—ьогодн≥ пр≥оритетне значенн¤ маЇ питанн¤ про демократич≠ний принцип юридичного консенсусу, зростаЇ його визначальний вплив на зм≥ст , напр¤мок реформи правовоњ системи ”крањни, в то≠му числ≥ н фундаментальноњ основи Ч конституц≥йноњ реформи, конституц≥йн≥ норми демократичноњ держави Ч це вт≥ленн¤ ≥дей пол≥тично, ф≥лософ≥њ сусп≥льного договору. “ому вони повинн≥ грун≠туватис¤ Да ,де, консенсусу , закр≥плювати його сутн≥сть, ≥деолог≥ю



,., .схнолопњ. забезпечувати сощально-економ≥чн, та Дол≥тико-пра-Д0¬≥ умови консенсуальмоњ згоди в сусп≥льств≥

 онсенсуальний п≥дх≥д до вир≥шенн¤ спорт ≥ розв'¤занн¤ конфл≥кт≥в, за думкою ¬. —оснша, доц≥льно застосовувати тод≥ коли

предмет спору складний, а ≥нтереси стор≥н занадто значущ≥'
шоб прийн¤ти просте р≥шенн¤;

обидв≥ сторони готов≥ розпочати пошук ≥ анал≥з прихованих пот≠
реб та ≥нтерес≥в;

досить часу ≥ ресурс≥в дл¤ пошуку альтернатив, ¤к≥ б задо≠
вольнили вимоги обох стор≥н;

сторони зац≥кавлен≥ у достроковому, але не тимчасовому
вир≥шенн≥ проблеми тощо.

“ехнолог≥¤ дос¤гненн¤ консенсусу може бути досить тривалою ≥ складною; њњ розробл¤ють у ракурс≥ соц≥опсихолог≥чного, соц≥о≠лог≥чного, юридичного п≥дход≥в ≥ в теор≥њ м≥жнародних в≥дносин та воЇнного мистецтва.  онфл≥ктолог≥¤ в ц≥лому виходить з того, шо конфл≥ктами сл≥д управл¤ти таким чином, щоб не т≥льки м≥н≥м≥зу≠вати втрати, а й максимально зб≥льшити загальну користь дл¤ конфл≥ктуючих стор≥н.

—проба ввести конфл≥кт у де¤ке нормативне р≥чище певним чи≠ном посилюЇ взаЇмозалежн≥сть супротивник≥в у процес≥ виборюван≠н¤ протилежних ц≥лей ≥ спри¤Ї розв'¤занню конфл≥кту т≥Їю м≥рою, в ¤к≥й останн≥й ≥нституц≥онал≥зуЇтьс¤. а прийн¤т≥ правила додержу≠ютьс¤. «атвердженн¤ консенсусу пров≥дним методом прийн¤тт¤ пра≠вових р≥шень вимагаЇ значного часу ≥ досв≥ду, особливо за умов низь≠коњ парламентськоњ культури, нерозвинутоњ юридичноњ техн≥ки ≥ пра≠вовоњ установки на силов≥ засоби розв'¤занн¤ конфл≥кт≥в. ќр≥Їнти≠рами консенсуального вир≥шенн¤ суперечливих питань Ї необх≥дн≥сть загального ≥ суворого додержанн¤ норм, в тому числ≥ правових, за умов обмеженн¤ чи недопущенн¤ застосуванн¤ примусу.

ѕом≥ж в≥домих засоб≥в завершенн¤ конфл≥кт≥в модель консенсу≠су виникаЇ тод≥, коли згоду дос¤гнуто внасл≥док зб≥ганн¤ думок ус≥х стор≥н або коли узгодженн¤ в≥дбулос¤ зг≥дно з моральною чи законо≠давчою волею зовн≥шньоњ сторони, з ¤кою мали погодитис¤ конфл≥ктан-та. ќбираючи одну ≥з альтернатив Ч Ђсила праваї чи Ђправо силиї, конфл≥ктолог завжди враховуЇ, що доц≥льн≥сть силового тиску на конфл≥ктант≥в залежить в≥д таких чинник≥в, ¤к його лег≥тимн≥сть, ступ≥нь дов≥ри, чесн≥сть, точн≥сть оц≥нок ус≥х виг≥д ≥ втрат.

ќдним ≥з головних засоб≥в дос¤гненн¤ згоди (консенсусу) ї конфл≥кт ≥ ≥ переговори, про що вже йшлос¤ ран≥ше.



ўодо шл¤х≥в ≥ засоб≥в злагоджений в≥дносин м≥ж конфл≥ктую≠чими сторонами ≥снуЇ дек≥лька концепти. «окрема передбачаЇтьс¤, що сприйн¤тт¤ найкращоњ альтернативи в≥д≥граЇ пров≥дну роль у до≠с¤гненн≥ згоди, а к≥нцев≥ш результатом переговор≥в мас бути, ¤к пра≠вило, такий пункт, в≥д ¤кого, за думкою супротивник≥в, н≥хто ≥з них не в≥дмовитьс¤. «г≥дно з ≥ншою позиц≥Їю визначальну роль у дос¤г≠ненн≥ згоди грас принцип Ђдистрибутивноњ справедливост≥ї (роз≠под≥лу поступок залежно в≥д участ≥ та витрат), порушенн¤ ¤кого спричин¤Ї психолог≥чний оп≥р ≥ негативн≥ емоц≥йн≥ реакц≥њ стор≥н.

якщо конфл≥кт не зор≥Їнтований на модель Ђвиграш-програшї, сл≥д опрацьовувати кооперативну ор≥Їнтац≥ю вир≥шенн¤ проблем ≥ спробувати налагодити в≥дкритий, заснований на взаЇмн≥й в≥дпов≥дальност≥ процес комун≥кац≥њ, в ход≥ ¤кого сторони могли б висловлювати ≥ коректувати думки щодо взаЇмних ≥нтерес≥в. ќтже, у процес≥ комун≥кац≥њ застосовуютьс¤ методи, ¤к≥ грунтуютьс¤ на принципах Ђчесних переговор≥вї та виключають можлив≥сть засто≠суванн¤ Ђнечесних трюк≥вї, щоб запоб≥гти перетворенню конфл≥кт≥в на некерован≥ деструктивн≥ процеси.

—еред консенсуальних засоб≥в ≥ технолог≥й розгл¤немо корот≠ко т≥, що наводить ј. ƒмитр≥Їв.

«обов '¤зуючий арб≥траж.  онфл≥ктуюч≥ сторони обирають од≠ну чи дек≥лька ос≥б дл¤ розгл¤ду њх спору та постановленн¤ остаточ≠ного р≥шенн¤, що маЇ зобов'¤зуючу силу. як ≥ судовий розгл¤д, це теж змагальний процес, спр¤мований на розв'¤занн¤ сп≥рних питань м≥ж сторонами, але його значною процедурного в≥дм≥нн≥стю с в≥д≠сутн≥сть норм, ¤к≥ регулюють процес наданн¤ ≥ оц≥нки доказ≥в, немаЇ також ≥ певноњ процедури розгл¤ду. јрб≥тр може також скористати≠с¤ допомогою так званого нейтрального слухача (спостер≥гача) у ста≠тус≥ особи чи колективного суб'Їкта, ¤кий збираЇ пропозиц≥њ стор≥н щодо врегулюванн¤ спору, даЇ њм поради, спри¤Ї њх зближенню ≥ до≠с¤гненню ними к≥нцевоњ угоди. –≥шенн¤м зобов'¤зуючого арб≥тра≠жу суди, ¤к правило, надають примусовоњ сили, ¤кщо в його процес≥ не було допущено грубих помилок.

–екомендуючий арб≥траж. ÷е процедура аналог≥чна попередн≥й з т≥Їю лише в≥дм≥нн≥стю, що р≥шенн¤, ¤ке винесла нейтральна осо≠ба, носить скор≥ше рекомендуючий характер. ќтже, сторони мають можлив≥сть визнати чи в≥дкинути його та звернутис¤ до суду. ” вар≥ант≥ такого арб≥тражу пор¤д з нейтральним слухачем може брати участь також експерт Ч людина чи орган≥зац≥¤, в≥д ¤ких чека≠ють на квал≥ф≥кований висновок з суперечливих питань.



јрб≥траж Ђк≥нцевоњ пропозиц≥њї Ї р≥зновидом зобов'¤зуючого ,ю≥тражу. в ¤кому кожна ≥з стор≥н повинна надати на розгл¤д св≥й ир≥ант р≥шенн¤ з даного спору. јрб≥тр у свою чергу маЇ право об≠рати одну ≥з пропозиц≥й, але без будь-¤ких зм≥н.

ќбмежений арб≥траж Ч це такий вид арб≥тражу, де сторони об≠межують ризик своЇњ поразки, встановлюючи певн≥ меж≥ поступок ще до початку арб≥тражного розгл¤ду. ÷≥ обмеженн¤ довод¤ть до в≥до≠ма арб≥тра, ≥ ¤кщо по зак≥нченн≥ розгл¤ду конфл≥кту його р≥шенн¤ вийшло за встановлен≥ меж≥, то взаЇмн≥ претенз≥њ задовольн¤ютьс¤ в≥дпов≥дно з ран≥ше дос¤гнутою угодою.

ѕосередницький арб≥траж Ї формою зм≥шаного врегулюванн¤ конфл≥кт≥в, коли сторони домовл¤ютьс¤ про те, що питанн¤, не вир≥шен≥ шл¤хом посередництва, вир≥шуватимутьс¤ за допомогою арб≥тражу. —торони обирають окрему особу (чи групу ос≥б), ¤ка маЇ поЇднанн¤ функц≥њ посередника ≥ арб≥тра. «авданн¤ посередника на в≥дм≥ну в≥д арб≥тра Ї б≥льш обмеженим Ч знайти таку формулу згоди, ¤ка б, не зач≥паючи г≥дност≥ конфл≥ктуючих стор≥н, утворила спри¤тлив≥ об≠ставини. ѕосередник≥в часто запрошують дл¤ консультац≥й лише з процедури розв'¤занн¤ спору, а не дл¤ експертизи самого його пред≠мета. ѕри цьому роль посередника буде тим значн≥шою, чим б≥льше в≥н буде в змоз≥ зн¤ти чи знизити можлив≥ негативн≥ емоц≥њ та допомо≠же сторонам зосередитис¤ на сутност≥ суперечливих питань.


[продолжение]