онфл≥ктолог≥¤. «а редакц≥Їю професор≥в Ћ. ћ. √ерас≥ноњ та ћ. ≤. ѕанова. ’арк≥в Ђѕравої 2002 р.

І 5. ёридичний конфл≥кт

[начало]

 онфл≥ктолог≥чний п≥дх≥д дозвол¤Ї виключно ≥нтерпретувати зм≥ст профес≥њ юриста. ѕо-перше, предметно-об'Їктний зм≥ст та спр¤≠мован≥сть профес≥йноњ д≥¤льност≥ юриста безпосередньо пов'¤зан≥ з розв'¤занн¤м (або попередженн¤м) крим≥нально-правових, цив≥льно-правових, державно-правових, м≥жнародно-правових та ≥нших юри≠дичних конфл≥кт≥в, шо складають Ђполеї юридичноњ науки ≥ прак≠тики. ѕо-друге, виконанн¤ юристом (будь-¤коњ квал≥ф≥кац≥њ) своњх функц≥ональних обов'¤зк≥в, р≥зноман≥тн≥сть профес≥йних стосунк≥в (адм≥н≥стративних, трудових, колег≥альних, психолог≥чних), а також ступ≥нь соц≥ал≥зац≥њ та розгорнутост≥ його особистост≥ (з точки зору духовноњ ц≥л≥сност≥, зр≥лост≥ та ≥нтелектуального р≥вн¤) обумовлю≠ють природн≥сть виникненн¤ багатьох р≥знопланових конфл≥кт≥в. ” них цей фах≥вець може виступати ¤к орган≥затор (у тому числ≥ зб≥гаючись з конфл≥ктуючою стороною), ¤к р¤довий учасник (¤кщо його вт¤гнуто до системного конфл≥кту) або виконуватиме певну роль у реальному чи Ђ≥м≥тованомуї конфл≥кт≥ (наприклад, ¤к у Ђв≥дре-жисованомуї законом процесуальному конфл≥кт≥).

ќтже, конфл≥кт у профес≥йн≥й д≥¤льност≥ юриста Ї формою про¤ву ≥ розв'¤занн¤ м≥жособист≥стних. внутр≥шньоособист≥сних ≥ соц≥ально-профес≥йних суперечностей, що виникають у процес≥ ви≠конанн¤ ним профес≥йних функц≥й, а також п≥д час колег≥ально-адм≥н≥стративноњ комун≥кац≥њ. « огл¤ду на руш≥йн≥ сили, що обумов≠люють динам≥ку под≥й у цих юридичних конфл≥ктах, можна говори≠ти про специф≥ку трудовоњ д≥¤льност≥ фах≥вц¤-юриста, в ¤к≥й в≥доб≠ражуЇтьс¤ принципове незб≥ганн¤ ц≥лей ≥ засоб≥в њх дос¤гненн¤ з боку, наприклад, правозастосовника ≥ правопорушника, або про про≠тиборство моральних, духовних, когн≥тивних чи ≥нших психолог≥чних ц≥нностей та ор≥Їнтац≥й р≥зних фах≥вц≥в Ч юрист≥в (у м≥жособист≥сно-му, етично-правовому чи ≥нтелектуальному конфл≥кт≥).

–≥зноман≥тт¤ конфл≥ктних ситуац≥й, ¤к≥ виникають в профес≥йн≥й галуз≥ практичноњ ≥ анал≥тичноњ юриспруденц≥њ, наст≥льки велике, що доц≥льно певним чином њх впор¤дкувати, зосередившись б≥льше на особливост¤х д≥¤льност≥ юриста-правозастосовника (бо правнйк ¤к 15ї



До≥пњ≥≥к. адм≥н≥стратор, менеджер, викладач, науковець тощо г б≥льше пов'¤заним њњ специф≥кою конфл≥кт≥в т≥Їњ галуз≥, де в≥н працюЇ)

ќск≥льки правозастосовник в своњй д≥¤льност≥ найчаст≥ше сти-кас тьс¤ з конфл≥ктами морального, когн≥тивного, адм≥н≥стративно-управл≥нського (зокрема субординац≥йного) ≥ суто психолог≥чного характеру, то до њх вир≥зненн¤ доц≥льно зад≥¤ти, на наш погл¤д, суб'Їктний критер≥й. ” такому раз≥ профес≥йно-юридичн≥ конфл≥кти можна представити так:

конфл≥кт м≥ж особою юриста-фах≥вц¤ ≥ сусп≥льством (наро≠
дом), правове волеви¤вленн¤ ¤кого Ї порушеним;

конфл≥кт м≥ж юристом ≥ його профес≥йним колективом;

конфл≥кт м≥ж юристами, ¤к≥ Ї учасниками процесуальних д≥й;

внутр≥шн≥й морально-правовий конфл≥кт (усередин≥ особис≠
тост≥), пов¤заний з суперечност¤ми в розум≥нн≥ та застосуванн≥ нор≠
ми права.

¬икористовуючи методику ƒ.¬олкогонова, спробуЇмо, зреш≠тою, зд≥йснити найб≥льш пл≥дну, за нашою думкою, класиф≥кац≥ю профес≥йно-юридичних конфл≥кт≥в за њх зм≥стом, мотивац≥Їю ≥ ви≠¤вленн¤м конкретних суперечностей в акт≥ в≥дтворенн¤ свободи про≠фес≥йного вибору:

м≥ж глибиною профес≥йного знанн¤ ≥ р≥внем правозастосу-
ванн¤ (¤к≥сть юридичного акта, р≥шенн¤);

м≥ж моральною метою правозастосовника ¤к фах≥вц¤ ≥ засо≠
бами њњ дос¤гненн¤ (коли засоби неправом≥рн≥);

м≥ж зростаючими потребами та ≥нтересами юриста ≥ можли≠
вост¤ми сусп≥льства, держави њх вдовольнити (конфл≥кт депривац≥њ);

м≥ж мотивами ≥ результатами (насл≥дками) певного профес≥йно≠
го вчинка юриста;

м≥ж потребою, запитом сусп≥льства (громадськост≥) ≥ здатн≥стю
правозастосовника њх реал≥зувати;

м≥ж застар≥лими профес≥йними навичками та новими умовами
≥ вимогами Ч ≥нновац≥йний конфл≥кт (за умов зм≥н у законодавств≥).

ќтже, розгл¤нувши досить широке коло конфл≥кт≥в, що виника≠ють у профес≥йн≥й д≥¤льност≥ правозастосовника та спричинен≥ р≥зни≠ми чинниками, можна зробити такий висновок Ч профес≥йно-юри≠дичний конфл≥кт ¤к ситуац≥¤ ≥ форма взаЇмод≥њ ц≥нн≥сно пов'¤заний з юридичною етикою, св≥дчить про ступ≥нь њњ сформованост≥ ≥ гар≠мон≥йност≥ або про на¤вн≥сть дез≥нтегруючих њњ суперечностей.

ќсобливе м≥сце в юридичн≥й сфер≥ пос≥дають державно-пра≠вов≥ конфл≥кти, оск≥льки вони пов'¤зан≥ з≥ складом суб'Їкт≥в цих

15ї



Дкл≥к-т≥ї (народ, владн≥ структури, рег≥они, пшнтичињ парти та н≥.), √≥'-обливимн об'Їктами конфл≥кт≥в (суверен≥тетдержави,територ≥¤, ≥о-≥≥ч плачних повноважень, д≥њ владних структур тощо); з ≥стотни≠ми наслпками розв'¤занн¤ (чи н≥) конфл≥кт≥в, оск≥льки вони стосу≠ютьс¤ ≥нтерес≥в досить великих груп населенн¤; з вир≥шенн¤м прин≠ципових питань державотворенн¤.

¬ихоч¤чи з цього, ¬. “ац≥й ≥ ё. “одика слушно констатують, що ≥сржавно-правов≥ конфл≥кти, ¤к св≥дчить пол≥тико-правова прак≠тика —Ќƒ та ≥нших посткомун≥стичних крањн, про¤вл¤ютьс¤: у в≥дчу≠женн≥ громад¤н в≥д влади; масових порушенн¤х конституц≥йного по≠точного законодавства р≥зними суб'Їктами державно-правових в≥дно≠син" поширенн≥ правового н≥г≥л≥зму, неповаги до  онституц≥њ; неза≠конних страйках, м≥тингах, демонстрац≥¤х; вимогах зм≥нити нелег≥тимними засобами пол≥тичний ≥ економ≥чний курс держави; в≥двертих виступах населенн¤ прот≥њ влади чи окремих њњ г≥лок; фор≠муванн≥ альтернативних владних структур (аж до неконституц≥йних центр≥в влади); незаконному над≥ленн≥ тими чи ≥ншими повноважен≠н¤ми громадських об'Їднань, нац≥ональних конгрес≥в чи збор≥в; ма≠сових порушенн¤х прав людини ≥ громад¤нина; з≥ткненн¤х на м≥жетн≥чн≥й та рел≥г≥йн≥й основах1. ¬ останн≥ роки досить ¤скраво це про¤вилос¤ в ёгослав≥њ, √руз≥њ, –ос≥йськ≥й ‘едерац≥њ (особливо у „ечн≥ та ƒагестан≥), јзербайджан≥, ¬≥рмен≥њ та де¤кою м≥рою в ”крањн≥.

ƒержавно-правова сфера, особливо у перех≥дн≥ етапи сусп≥льно≠го розвитку, не може бути безконфл≥ктною. Ѕезконфл≥ктн≥сть, ¤ку пропагувала ¤к модель розвитку ортодоксальна марксистсько-лен≥нська наука 30-70-х рок≥в XX ст. веде до стагнац≥њ, застою пол≥тичного житт¤ ≥ конституц≥йно-правових в≥дносин.  онфл≥кт в пол≥тико-правов≥й та державно-правов≥й сферах мають м≥сце не т≥льки у крањнах Ђтранзиц≥њї, а й у державах з розвинутою демокра≠тичною традиц≥Їю та усталеною пол≥тичною системою, особливо м≥ж г≥лками влади. ќтже, виникненн¤ суперечност≥ м≥ж законодав≠чою ≥ виконавчою владою, ¤к слушно зауважуЇ ћ. ÷в≥к, Ї нормаль≠ним ¤вищем'.

”часники юридичного конфл≥кту. ”часники юридичного конфл≥кту Чце його суб'Їкти, масштаб ¤ких залежить в≥д р≥вн¤ са-

коть-г≥ ƒ"*': √",'п' в" “"д'""' ё ф”"ки'ЂЂ”ванн¤ державноњ влади в аспект≥ шнфл≥ктолоп, // ѕраво ”крањни. - 1997. - є 8. с. 29, «ќ.

в сетЩ""" ÷∞  "' ¬' ¬зашод'¤ законодавчоњ, виконавчоњ г≥лок влади та референдум .систем, народовладд¤ // ¬.сиик јкадем≥њ пра,овДх наук ”крањни. - 1995 є /

160



мого конфл≥кту. ¬ м≥жособист≥сному конфл≥кти р≥вень суб'Їкт≥в конкре≥н≥ особи; р≥вень групового, класового, соц≥ально-профес≥йно-≥≥> чи ≥агальносоц≥ального конфл≥кту (кризи) передбачаЇ ¤к учас≠ник≥в соц≥альн≥ групи, верстви, класи, населенн¤ рег≥ону, етноси, соц≥ум у ц≥лому. —уб'Їктом масштабних соц≥ально-правових конфл≥кт≥в може виступати ≥ держава через уособлююч≥ њњ ≥нститути влади, органи та установи, через державних посадових ос≥б чи влад≠ну ел≥ту (пол≥тичну, адм≥н≥стративну) в ц≥лому. ” м≥жнародних, м≥ждержавних конфл≥ктах суб'Їктами Ї, ¤к правило, суверенн≥ дер≠жави, що представл¤ють ≥ захищають ≥нтереси своњх народ≥в. ќтже, т≥льки соц≥альн≥ сп≥льноти беруть участь у юридичних конфл≥ктах, до них приЇднуютьс¤ пол≥тичн≥ парт≥њ, громадськ≥ рухи, рел≥г≥йн≥ ор≠ган≥зац≥њ, њх кер≥вн≥ органи та установи. јле нав≥ть ¤кщо конфл≥кту≠ючою стороною виступаЇ пол≥тичний чи соц≥альний ≥нститут, його д≥њ все одно опосередковуютьс¤ через Ђлюдський факторї Ч конфл≥ктних ос≥б, управл≥нськ≥, профес≥йн≥ групи тощо.

—л≥д ураховувати, що конфл≥ктуюч≥ сторони можуть ви¤витис¤ не одразу, адже ≥ конфл≥кт починаЇтьс¤ не ст≥льки з первинноњ агре≠сивноњ д≥њ, ск≥льки п≥сл¤ протид≥њ у в≥дпов≥дь. ÷е досить на¤вно ≥лю≠струЇ крим≥нально-правовий конфл≥кт: доки злочинець не затрима≠ний, конфл≥кт м≥ж ним ≥ органами правосудд¤ ще маЇ латентний ха≠рактер; коли ж органи сл≥дства, д≥знанн¤, суду ≥ прокуратури розпо≠чали процесуальну д≥¤льн≥сть, протид≥юч≥ сторони конфл≥кту вже ви¤вилис¤; коли п≥дозрюваний затриманий ≥ актив≥зувалас¤ проце≠суальна д≥¤льн≥сть з розкритт¤ злочину ≥ покаранн¤ винного, конфл≥кт одержуЇ своњ конкретн≥ необх≥дн≥ риси.

« позиц≥њ правового п≥дходу в юридичному конфл≥кт≥ можна ви≠окремити дв≥ групи суб'Їкт≥в: ф≥зичних ≥ юридичних ос≥б. ¬.  уд-р¤вцев вважаЇ, що ¤кщо йдетьс¤ про протиборство юридичних ос≥б, то конфл≥кт обов'¤зково набуваЇ юридичного характеру, тому що м≥ж цими суб„ктами формуютьс¤ (або вже ≥снують) правов≥ в≥дносини, ≥ розв'¤занн¤ такого конфл≥кту, ¤к правило, можливе лише правовим шл¤хом1.

Ѕ≥льш р≥зноб≥чна ситуац≥¤ складаЇтьс¤, ¤кщо конфл≥кт розгор≠таЇтьс¤ м≥ж ф≥зичними особами (окремими ≥ндив≥дами, групами, на≠товпом тощо). ‘≥зична особа, що Ї1 громад¤нином, вже Ї суб'Їктом певних правов≥дносин, це накладаЇ пом≥тний в≥дбиток на њњ повед≥нку в конфл≥кт≥. ”часник юридичного конфл≥кту маЇ узгоджувати своњ

1 Ћив.:  удр¤вцев ¬. я- ёридическа¤ конфликтологи¤ // ¬естннк –оссийской академии наук. - 1997. - “. 67. - є 2. - —. 126.



чинки з ≥снуючими нормами права, пам'¤тати, що за умов певного по-митет под≥й ним можуть Ђзац≥кавитис¤ї правоохоронн≥ органи " в≥н може стати учасником цив≥льного, адм≥н≥стративного чи крим≥нального процесу ¤к позивач, в≥дпов≥дач, потерп≥лий, обвину≠вачений чи св≥док. ¬ окремих випадках юридичний аспект конфл≥кту залишаЇтьс¤ виб≥рковим, тобто в≥дноситьс¤ не до вс≥х, а лише до ок≠ремих його учасник≥в (наприклад, орган≥затор≥в безладд¤).

 онфл≥ктолог≥¤ предметно розробила систему соц≥альних ро≠лей що њх виконують учасники конфл≥кту, використовуючи значною м≥рою юридичну терм≥нолог≥ю. ¬ соц≥ально-правовому конфл≥кт≥ (р≥внем не нижче групового) завжди можна виокремити Ђл≥дер≥вї, Ђ≥деолог≥вї, Ђактив≥ст≥вї ≥ Ђкерованих виконавц≥вї Ч це найпрост≥ша класиф≥кац≥¤ ролей, ¤ка п≥дкреслюЇ ≥Їрарх≥чний статус учасник≥в та њх функц≥њ.

 р≥м того, соц≥альн≥ рол≥ учасник≥в конфл≥кту можуть в≥добра-жити њх ранг у склад≥ протид≥ючоњ сторони, м≥ру зад≥¤ност≥ та в≥дпов≥дальност≥ за конфл≥ктн≥ под≥њ: п≥дбурювач (≥нод≥, провокатор), пос≥бник, пасивн≥ св≥дки, очевидц≥, орган≥затор (несе найб≥льшу м≥ру в≥дпов≥дальност≥ за неправов≥ д≥њ та вчинки), посередники ≥ судд≥ (в то≠му числ≥ третейськ≥). “ретейськ≥ судд≥ фактично також виконують по≠середницьк≥ функц≥њ Ч це суто нейтральн≥ особи, ¤к≥ допомагають конфл≥ктуючим сторонам дос¤гнути згоди шл¤хом переговор≥в. Ќ≥ посередники, н≥ судд≥ не вход¤ть до складу протид≥ючих, стор≥н, њх мста д≥аметрально протилежна Ч узгодити позиц≥њ супротивник≥в та зн¤ти конфл≥ктну суперечн≥сть по можливост≥ ненасильницьким шл¤≠хом. ¬исоко оц≥нюючи гуман≥стичний потенц≥ал цих ролей в юри≠дичних конфл≥ктах, цив≥л≥зован≥ держави (в тому числ≥ ”крањна) вве≠ли у чинне законодавство в≥дпов≥дн≥ норми про третейський суд.

 онфл≥ктолог≥ю в юридичному конфл≥кт≥ найб≥льше ц≥кавить повед≥нка учасник≥в Ч особливий р≥зновид ≥ндив≥дуальноњ, груповоњ або масовоњ1 активност≥, що потребуЇ особливоњ функц≥ональноњ та емоц≥йноњ ор≥Їнтац≥њ суб'Їкт≥в конфл≥кту. ѕовед≥нка в конфл≥кт≥ ча≠сто пов'¤зана з розм≥ром фрустрац≥њ, афектац≥њ, стресу, що виникають внасл≥док д≥й протилежноњ сторони. ÷с накладаЇ пом≥тний в≥дбиток на формуванн¤ суб'Їктивних у¤влень ≥ характер д≥й учасник≥в. ёри≠дичний конфл≥кт часто зач≥паЇ життЇво важлив≥ ≥нтереси суб'Їкт≥в, що вимагаЇ моб≥л≥зац≥њ вс≥х його внутр≥шн≥х ресурс≥в. ” малих гру≠пах, соц≥альних сп≥льнотах ≥ державах за таких умов зазвичай вста≠новлюють в≥дпов≥дний пор¤док ≥ особлив≥ норми повед≥нки (умови надзвичайноњ ситуац≥њ).



¬иб≥р суб"Їктами своЇњ л≥н≥њ повед≥нки у конфл≥кт≥ залежить в≥д багатьох чинник≥в, здеб≥льшого психолог≥чних: емоц≥йних, вольо≠вих, ≥нтелектуальних, а також в≥д сукупност≥ зовн≥шн≥х (в тому числ≥ випадкових) обставин. —л≥д ураховувати, що певн≥ типи повед≥нки не одразу про¤вл¤ютьс¤ у вс≥х без вин¤тк≥в учасник≥в конфл≥кту ≥ в про≠цес≥ розвитку под≥й можуть зм≥нюватис¤.  онфл≥ктолог≥¤ розроби≠ла три основн≥ стереотип≥зован≥ модел≥, ¤к≥ в≥дображують певний ст≥йкий стиль повед≥нки людей (чи держав, орган≥зац≥й) в р≥зних конфл≥ктних ситуац≥¤х.

1. ƒеструктивний тип. «а повед≥нкою це суб'Їкт, схильний до
розв'¤занн¤ конфл≥кту та його посиленн¤ аж до повного знищенн¤
супротивника. ¬≥н використовуЇ дл¤ цього найболюч≥, руйн≥вн≥ та
жорстк≥ засоби боротьби. ƒеструктивний тип повед≥нки часто
зустр≥чаЇтьс¤ у крим≥нально-правових, м≥жнародних конфл≥ктах.
Ќа м≥жнародн≥й арен≥ Ч це агресивн≥ м≥л≥таристськ≥ держави, ор≠
ган≥зац≥њ, що не т≥льки провокують в≥йни, а й пост≥йно блокують
будь-¤к≥ мирн≥ ≥н≥ц≥ативи.

ѕрактично завжди до такого типу повед≥нки схильн≥ терорис≠ти Ч особливо небезпечн≥ ф≥гури юридичних конфл≥кт≥в.

«ах≥дн≥ досл≥дники, детально анал≥зуючи тероризм, виокрем≠люють два головн≥ типи мотивац≥й повед≥нки терорист≥в: а) осо-бист≥сний, в ¤кому на¤вн≥ емоц≥йн≥, невротично-психопатолог≥чн≥ та корислив≥ мотиви; б) пол≥тико-≥деолог≥чний, притаманний терорис≠тичним групам чи бандформуванн¤м.

« певною умовлен≥стю до суб'Їкт≥в деструктивноњ повед≥нки можна в≥днести також ос≥б, громадськ≥, рел≥г≥йн≥ та державн≥ утво≠ренн¤ авторитарного складу, оск≥льки вони перш за все керуютьс¤ мс≠тою дом≥нуванн¤, встановленн¤ ≥ поширенн¤ своЇњ влади, п≥дкорен≠н¤ соб≥ чужих ≥нтерес≥в. ÷≥ суб'Їкти, захоплен≥ ≥деЇю надпереваги, схильн≥ до руйнуванн¤ чужих ц≥нн≥сних ≥ нормативних систем, що спричин¤Ї заворушенн¤ та в≥йни.

 онформний тип Ч суб'Їкти скор≥ше схильн≥ поступитис¤,
п≥дкоритис¤, н≥ж продовжувати боротьбу. ÷¤ модель повед≥нки
шк≥длива ≥ досить небезпечна тим, що об'Їктивно спри¤Ї чужим аг≠
ресивним нам≥рам. ѕозитивну роль вона здатна в≥д≥грати, ¤кщо
конфл≥кт виник через др≥бницю. ¬ такому раз≥ компром≥сна л≥н≥¤ по≠
вед≥нки Ч найкращий спос≥б припинити сутичку.

 онструктивний тип. ÷¤ модель повед≥нки повн≥стю кон≠
трастуЇ з деструктивною. якщо деструктивний тип прагне перш за
все задовольнити власн≥ ≥нтереси ≥ заради цього готовий Ђроздува-



гиї протиборство, то конструктивний тип намагаЇтьс¤ загасити конфл≥кт таким чином, щоб винайдене р≥шенн¤ було сприйн¤тли≠вим дл¤ обох стор≥н. ¬≥н шукас ≥нвар≥антн≥ верс≥њ примиренн¤, п≥дби≠раЇ посередник≥в, вживаЇ заход≥в щодо зменшенн¤ конфл≥ктного на≠пруженн¤, щоб зн¤ти предмет спору ≥ врегулювати конфл≥кт.

—учасна конфл≥ктолог≥¤ до анал≥зу конфл≥кту та його суб'Їктив≠ноњ складовоњ усп≥шно застосовуЇ Ђтеор≥ю рефлекс≥вних ≥горї, що надаЇ можливост≥ де¤кою м≥рою передбачити рац≥ональн≥, випад≠ков≥ ≥ нав≥ть нетрадиц≥йн≥ ходи та р≥шенн¤ супротивник≥в. √оловна

њх ≥д™я ≥м≥тац≥¤ роздум≥в ≥ вчинк≥в одного супротивника ≥ншим,

аж до складних форм Ч прогнозуванн¤ ≥ моделюванн¤ запитань судд≥в, в≥дпов≥дей св≥дк≥в, роздум≥в прис¤жних, сцен примиренн¤ тощо. –ефлексивна гра маЇ дек≥лька елемент≥в, ¤к≥ часто та ефектив≠но використовуютьс¤ у практиц≥ зм≥шаних юридичних конфл≥кт≥в пол≥тичного ≥ м≥жнародного характеру:

а) рефлексивне управл≥нн¤ Ч це спроба передати супротивнику
п≥дстави дл¤ прийн¤тт¤ такого р≥шенн¤, ¤ке було б виг≥дним самому
опоненту. ѕерш за все тут використовуЇтьс¤ дез≥нформац≥¤ (пошире≠
на у в≥йськов≥й та м≥жнародн≥й практиц≥). ≤ншим характерним засо≠
бом рефлексивного управл≥нн¤ Ї передача супротивнику справжньоњ
≥нформац≥њ про своњ нам≥ри, ¤ку той маЇ сприйн¤ти ¤к неправдиву. ÷¤
тонка гра на недов≥р≥ часто застосовуЇтьс¤ у детективних сюжетах;

б) рефлексивний прогноз пол¤гаЇ в тому, щоб зд≥йснити спро≠
бу прогнозуванн¤ повед≥нки протилежноњ сторони ≥, таким чином,
зайн¤ти виг≥дну дл¤ себе позиц≥ю. “ак, ¤кщо у ход≥ процесуального
Ђзмаганн¤ї (≥м≥тований конфл≥кт) захисник зум≥Ї передбачити най≠
вагом≥ш≥ аргументи прокурора-обвинувача, в≥н матиме шанс њх по≠
слабити або розбити;

в) рефлексивний захист Ч йдетьс¤ про упереджуючу п≥дготов≠
ку до в≥дступу на менш виг≥дн≥ позиц≥њ, але так≥, що не дають про≠
грати. —утн≥сть рефлекс≥њ тут пол¤гаЇ в тому, щоб ви¤вити розм≥ри
поступок, на ¤к≥ може погодитис¤ супротивник, ¤кщо конфл≥кт ду≠
же сильно зат¤гнетьс¤. ќтже, при рефлексивному захист≥ опрацьо≠
вуютьс¤ не наступальн≥, а захисн≥ вар≥анти, що само по соб≥ Ї одним
з вар≥ант≥в руху до розв'¤занн¤ конфл≥кту.

ƒинам≥ка юридичного конфл≥кту. –озвиток конфл≥ктноњ бо≠ротьби. ѕроблема конфл≥ктноњ динам≥ки Ї одн≥Їю з найважлив≥ших ” конфл≥ктолог≥њ; науку тут ц≥кавить не т≥льки посл≥довн≥сть стад≥й та фаз конфл≥ктноњ взаЇмод≥њ, а й насичен≥сть њх соц≥ально обумовле≠ними под≥¤ми, форми та характер р≥шень ≥ д≥й, ¤к≥ зд≥йснюють конфл≥ктуюч≥ суб'Їкти.



¬ динам≥ц≥ юридичного конфл≥кту законом≥рно в≥дбиваютьс¤ вс≥ п стали та етапи, що характеризують ≥нш≥ соц≥альн≥ конфл≥кти. –азом ≥ тим йому притаманна сво¤ специф≥ка под≥й та елемент≥в боротьби якшо у Ђчистомуї юридичному конфл≥кт≥ з самого початку мають м≥сце правов≥ ознаки ≥ п≥дстави, то у зм≥шаному (перех≥дному) юри≠дичному конфл≥кт≥ правов≥ елементи, ¤к ми вже з'¤сували, ви¤вл¤ють≠с¤ не одразу ≥ стосуютьс¤ не вс≥х учасник≥в чи њх взаЇмостосунк≥в. ќтже, рух под≥й в юридичному конфл≥кт≥ характеризують:

латентна фаза Ч виникненн¤ одн≥Їњ чи обох стор≥н
конфл≥ктних мотив≥в юридичного характеру (часто з приводу об'Їкта,
що маЇ юридичн≥ властивост≥);

демонстрац≥йна форма Ч виникненн¤ правових в≥дносин
м≥ж сторонами конфл≥кту (наприклад, поданн¤ позову, вступ до пра≠
ва власност≥ тощо);

агресивна (чи батальна) фаза Ч розвиток (гостра зм≥на под≥й)
правов≥дносин у зв'¤зку ≥з розгл¤дом справи юридичною ≥нституц≥Їю.
÷е досить тривала стад≥¤, ¤ка передбачаЇ попереднЇ сл≥дство, вине≠
сенн¤ обвинуваченн¤, переданн¤ обвинувачуваного до суду, проце≠
суальний розгл¤д справи, касац≥йне ≥ нагл¤дове провадженн¤ тощо;

фаза розв '¤заин¤ конфл≥кту Ч п≥дготовка ≥ виданн¤ правово≠
го (правозастосовного) акта, ¤ким зак≥нчуЇтьс¤ конфл≥кт (наприклад,
винесенн¤ судового р≥шенн¤, вироку, р≥шенн¤ про перегл¤д справи).

ѕоза ≥деальною теоретичною ситуац≥Їю посл≥довн≥сть фаз юри≠дичного конфл≥кту може порушуватис¤ або де¤к≥ ≥з стад≥й будуть в≥дсутн≥ (особливо, коли йдетьс¤ про крим≥нальн≥ конфл≥кти, де од≠разу з≥ вчиненн¤м злочину виникають правов≥дносини, а в≥дтак, в≥дсутн¤ перша латентна фаза).

—пр¤мован≥сть розвитку юридичного конфл≥кту часто залежить в≥д зад≥¤ност≥ в ньому державних правозастосовних орган≥в. ÷е за≠безпечуЇ зак≥нченн¤ конфл≥ктних стосунк≥в у межах закону ≥ у в≥дпов≥дност≥ з ним. ¬ той же час застосуванн¤ в юридичному конфл≥кт≥ насильницьких, примусових заход≥в, що виступаЇ по сут≥ Ђлег≥тимним примусомї, не Ї чимось екстраординарним чи недопу≠стимим, ¤кщо вони йдуть в≥д уповноважених ос≥б, адекватн≥ закону та не перетворюютьс¤ на свав≥лл¤ будь-¤ких ос≥б.

ќкремо сл≥д визначити специф≥ку розвитку юридичного конфл≥кту, що стосуЇтьс¤ масових под≥й: пол≥тичних чи м≥жнац≥ональ≠них з≥ткнень, гострих соц≥ально-економ≥чних стосунк≥в. ёридич≠ний аспект у такому конфл≥кт≥ виникаЇ не одразу; в≥н оформлюЇтьс¤ в м≥ру шетитуал≥зац≥њ та формал≥зац≥њ в≥дносин, внасл≥док чого на-



,-ё–≤ѕ»«а÷≤я  ќЌфЋ≤ “у Чб—«ућќ¬Ќќ ѕќ «»“»¬Ќ»… !≤|><:

цеЇ" що надаЇ можлив≥сть л≥дит≥ ефективн≥ правов≥ процедури ≥ ме≠хан≥зми Ќаприклад, у м≥жнац≥ональному конфл≥кт≥ виникають про≠блеми (вимоги) самовизначенн¤ наш≥, ≥де¤ створенн¤ власноњ дер≠жави проголошенн¤ суверен≥тету, встановленн¤ кордон≥в, митниц≥ тошо ¬ир≥шити вс≥ ц≥ питанн¤ ≥ задовольнити вимоги стор≥н немож≠ливо без прийн¤тт¤ в≥дпов≥дних юридичних акт≥в, виданн¤ закон≠них (а ≥нод≥ н неправових) р≥шень ≥ розпор¤джень. —аме пут форму≠ютьс¤ юридичн≥ елементи конфл≥кту, ¤к≥ дал≥ мають рухањис¤ по кон≠ституц≥йних чи ≥нших Ђюридичних рейкахї.

ƒосв≥д показуЇ, що розв'¤занн¤ юридичного конфл≥кту само по соб≥ ше не дас гарант≥њ в≥д поновленн¤ конфл≥ктних сутичок, ≥ ¤кщо джерело конфл≥кту не знищено, то багато цив≥льних, трудових, адм≥н≥стративних, с≥мейно-правових, м≥жнародних конфл≥кт≥в ма≠ють тенденц≥ю до в≥дновленн¤.

Ўл¤хи зак≥нченн¤ юридичних конфл≥кт≥в. –озгл¤д механ≥зм≥в управл≥нн¤ конфл≥ктом з метою його розв'¤занн¤ передбачаЇ враху≠ванн¤ найб≥льш ймов≥рних верс≥й його зак≥нченн¤. ¬ науков≥й л≥те≠ратур≥ висуваютьс¤ так≥:

припиненн¤ конфл≥кту внасл≥док взаЇмного примиренн¤ стор≥н
або його тимчасове призупиненн¤ з можлив≥стю поновленн¤,

скасуванн¤ конфл≥кту шл¤хом його симетричного розв'¤зан≠
н¤ (Ђвиграш Ч виграшї або Ђпрограш Ч програшї);



зак≥нченн¤ конфл≥кту, але за асиметричною формулою
розв'¤занн¤ (Ђвиграш Ч програшї);

переростанн¤ конфл≥кту в ≥нше протиборство;

поступове загасанн¤ конфл≥кту.

ќтже, конфл≥ктолог≥¤, визначаючи зм≥ст ≥ стратег≥њ останньоњ стад≥њ конфл≥кт≥в, оперуЇ здеб≥льшого такими категор≥¤ми, ¤к Ђзага≠санн¤ї, Ђрозв'¤занн¤ї, Ђврегулюванн¤ї чи Ђскасуванн¤ї конфл≥кту.

«агасанн¤ Ч це. ¤к правило, тимчасове припиненн¤ протид≥й, але з≥ збереженн¤м головних ознак конфл≥кту, тобто суперечностей ^напружених стосунк≥в. –ож ¤занн¤ конфл≥кту Ї сп≥льною д≥¤льн≥стю його учасник≥в, спр¤мованою на вир≥шенн¤ проблеми, що привела до з≥ткненн¤. ¬регулюванн¤ тим ≥ в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д розв'¤занн¤, шо зн¤ти суперечн≥сть м≥ж опонентами допомагаЇ Ђтрет¤ сторонаї. ѕ≥д скасуванн¤.ї конфл≥кту розум≥ють вжитт¤ таких д≥й щодо нього, ¤к≥ л≥кв≥дують головн≥ структурн≥ елементи ≥ ознаки конфл≥кту. «реш≠тою, можливо й переростанн¤ в ≥нший конфл≥кт, коли у в≥дносинах м≥ж сторонами виникаЇ нова, б≥льш гостра суперечн≥сть ≥ в≥дбу-≥и/тьси зм≥на предмета ≥ об'Їкта протиборства. 166



ёридичн≥ конфл≥кти практично можуть зак≥нчитис¤ за будь-¤ким з цих Ђсценар≥њвї, але що стосуЇтьс¤ засоб≥в њх розв'¤занн¤, а≥ сл≥д передбачити три: насильство, роз'Їднанн¤ чи примиренн¤.

Ќасильство Ї характерним дл¤ багатьох юридичних (особливо крим≥нальних) конфл≥кт≥в, його застосовують у раз≥, коли протилеж≠на сторона на¤вно слабк≥ша ≥ тому з'¤вл¤Їтьс¤ шанс швидко ск≥нчи≠ти боротьбу. јле це, мабуть, чи не Їдина перевага насильства, адже стратег≥чно силове розв'¤занн¤ конфл≥кту част≥ше за все Ї малоефек≠тивним.

¬ин¤ток становить лише застосуванн¤ Ђлег≥тимного насильст≠ваї уповноваженими органами держави, що закр≥плено в закон≥, але вони беруть участь у конфл≥кт≥ ¤к так звана Ђтрет¤ сторонаї ≥ њх д≥њ спр¤мован≥ на в≥дновленн¤ правопор¤дку, справедливост≥ ≥ миру.

ќтже, конфл≥ктуюча сторона, що перемогла завд¤ки сил≥, не т≥льки збираЇ лаври перемоги; вона вимушена пост≥йно додавати зусиль ≥ втрачати ресурси, щоб п≥дтримувати стан перемоги, адже переможе≠на сторона конфл≥кту лишаЇтьс¤ невдоволеною ≥ прагне реваншу. ј ¤кщо њњ зовс≥м знищити у конфл≥кт≥, то не уповноважений законом переможець все одно п≥дл¤гаЇ моральному (або правовому) осуду.

–оз 'Їднанн¤ стор≥н визначаЇ, що конфл≥кт припинено шл¤хом скасуванн¤ будь-¤коњ взаЇмод≥њ, розриву в≥дносин м≥ж конфл≥ктуючи≠ми сторонами (наприклад, розлученн¤ подружж¤, скасуванн¤ угоди, договору).

Ўл¤х примиренн¤, тобто мирного (пол≥тичного чи правового) злагодженн¤ спор≥в, ¤к правило, зд≥йснюЇтьс¤ за св≥домою згодою обох конфл≥ктант≥в ними самими або за участю Ђтретьоњ сторониї. ѕримиренн¤ дос¤гаЇтьс¤ лише за умов переговор≥в м≥ж конфл≥кту≠ючими сторонами, ¤к≥ мають зак≥нчитис¤ прийн¤тт¤м узгодженого р≥шенн¤, що задовольнило б обидв≥ протилежн≥ сторони. ќтже, пе≠реговори Ї головним ≥ найб≥льш ефективним засобом розв'¤занн¤ конфл≥кт≥в (серед юридичних њх найчаст≥ше застосовують у м≥жна≠родно-правових ≥ зм≥шаних пол≥тико-правових конфликтах).