онфл≥ктолог≥¤. «а редакц≥Їю професор≥в Ћ. ћ. √ерас≥ноњ та ћ. ≤. ѕанова. ’арк≥в Ђѕравої 2002 р.

І 3. ƒинам≥ка конфл≥кту

[начало]

ќсобливост≥ погрози ¤к способу впливу на супротивника. ѕор¤д з вид≥леними вище типами д≥й п≥д час конфл≥кту дуже часто використовуЇтьс¤ такий спос≥б впливу на супротивника, ¤к погроза. ѕогроза Ч це адресований ≥нш≥й сторон≥ вираз нам≥ру вчинити в раз≥ загрози власним ≥нтересам щось таке, що спричинить шкоду њњ ≥нте≠ресам. ќсоблив≥сть погрози пол¤гаЇ в тому, шо вона не просто вира≠жаЇ певн≥ нам≥ри, а й ор≥Їнтована на те, шоб примусити супротивни≠ка спри¤ти своњм нам≥рам. —аме ц¤ обставина перетворюЇ цю погро≠зу в Ђпопул¤рнийї ≥ часто-густо ефективний спос≥б боротьби в про≠цес≥ конфл≥кту. Ћог≥ка д≥й тут дуже проста; Ђякщо ти вчиниш Ђјї, то ¤ в≥дпов≥м на це д≥Їю ЂЅї. ќтже, погроза це не пр¤мий вступ до боротьби, а в певному в≥дношенн≥ апел¤ц≥¤ до почутт≥в супротивни≠ка, а також його розсудливост≥ ≥ здорового глузду. ѕогроза завжди с виразом жорсткост≥ ≥ безкомпром≥сност≥ позиц≥й. “ому п≥дкоренн¤ њй означаЇ втрату р≥вност≥ позиц≥й ≥ можливостей захисту своњх ≥нте≠рес≥в з боку т≥Їњ сторони, ¤к≥й погрожують. ќсь чому погроза ≥нод≥ може викликати неспод≥вану ≥ таку ж саму жорстку ≥ безкомпром≥сну в≥дпов≥дь. “ому використанн¤ методу погроз маЇ бути вкрай обереж≠ним, зваженим ≥ т≥льки в надзвичайних ситуац≥¤х.

ѕогрози застосовуютьс¤ ¤к у процес≥ боротьби, так ≥ п≥д час пе≠реговор≥в, що нер≥дко перетворюЇ њх на самост≥йну стад≥ю конфл≥кту. ќсоблив≥сть погроз в цьому раз≥ пол¤гаЇ в тому, шо вони т≥Їю чи ≥ншою м≥рою виход¤ть в≥д обох стор≥н. Ќаприклад, п≥д час боњв ” Ѕерл≥н≥ оточеному угрупованню г≥тлер≥вц≥в погрожували повним знищенн¤м у раз≥ в≥дмови в≥д кап≥тул¤ц≥њ. ” свою чергу, н≥мц≥ по≠грожували безкомпромисним опором ≥ великими втратами дл¤ на≠ступаючих, ¤кщо умови капитул¤щњ будуть принизливими ≥ небез-≥счними дл¤ житт¤ кап≥тулюючих. ѕогроза, що не м≥стить н≥¤ких

80



зустр≥чних передумов, називаЇтьс¤ ультиматумом. ” цьому раз≥ во≠на висловлюЇтьс¤ за допомогою парламентер≥в (делегат≥в), повно≠важенн¤ ¤ких обмежен≥ тим, щоб передати ультиматум ≥ конкрети≠зувати умови його виконанн¤, а також насл≥дки невиконанн¤. “акий метод останн≥м часом набув поширенн¤ у стосунках стор≥н з крим≥на≠льного середовища. ўо стосуЇтьс¤ простих, буденних ситуаций, а також особист≥сних стосунк≥в, то погроза, навпаки, може не вис≠ловлюватис¤, а лише розумитис¤. Ќаприклад, груп≥ бешкетуючих може бути зроблене зауваженн¤, що коли вони не припин¤ть бешке≠тувати, то у цю справу буде вимушена втрутитис¤ м≥л≥ц≥¤.

ќск≥льки погроза передбачаЇ не т≥льки виконанн¤ супротивною стороною певних умов, а й можлив≥сть запод≥¤нн¤ њй шкоди, то во≠на Ї, з одного боку, фазою переходу в б≥льш гостру форму боротьби, а з ≥ншого Ч показником ворожнеч≥. ћ≥ра можливих втрат в≥д погро≠жуючих д≥й ¤краз ≥ розкриваЇ р≥вень фактичноњ ворожнеч≥, ¤ка час≠то виходить за рамки ≥снуючоњ в даний момент проблемноњ ситуац≥њ ≥ створюЇ п≥дірунт¤ дл¤ незр≥вн¤но б≥льшого конфл≥кту. Ќаприклад, погроза Ђякшо не повернеш за три дн≥ борг, то спалю дв≥рї харак≠теризуЇтьс¤ не ст≥льки своЇю формою, ск≥льки тим, що супротивна сторона вважаЇ припустимою дл¤ себе таку ворожнечу акц≥ю. ¬тра≠ти в≥д реал≥зац≥њ такоњ погрози можуть бути наст≥льки значними, що п≥дштовхнуть у в≥дпов≥дь на таке ж можливе каральне насильство. “ому погроза за можливими насл≥дками своЇњ реал≥зац≥њ не повинна перевищувати вимоги тих ≥нтерес≥в, захисту ¤ких вимагаЇ ≥снуюча конфл≥ктна ситуац≥¤.

—л≥д також завжди пам'¤тати, що погроза Ч це все-таки ще не реальна д≥¤ ≥ тому вона часто застосовуЇтьс¤ ¤к тактичний спос≥б боротьби при розв'¤занн≥ конфл≥кту. ¬насл≥док цього при вир≥шенн≥ конфл≥ктноњ ситуац≥њ, п≥д час ¤коњ застосовуЇтьс¤ метод погроз, реаль≠ну погрозу треба в≥др≥зн¤ти в≥д зал¤куванн¤ чи шантажу. “ому тут доц≥льно було б сформулювати дуже просте правило стосовно по≠гроз: ЂЌе звертати уваги на пуст≥ погрози, викривати њх авантюрний характер ≥ дуже уважно ставитис¤ до погроз реальних, продумуючи в≥дпов≥дь на нихї. « психолог≥чного ж погл¤ду головним Ї не дати се≠бе зал¤кати.

«авершуючи розгл¤д застосуванн¤ насильства або погрози та≠кого застосуванн¤ при розв'¤занн≥ конфл≥кт≥в, сл≥д особливо п≥дкрес≠лити, що готовн≥сть особи до них залежить не т≥льки в≥д конкретноњ ситуац≥њ, а й в≥д прот¤жност≥ (довготри вал ост≥) впливу чинник≥в, що провокують конфл≥кт. ƒо таких чинник≥в належать пост≥йна



иф≥пкт≥сть середовища житт¤,!! також тривалий пап ро≥холжсн≥, м≥ж оч≥куванн¤ми ≥ реальн≥стю (лепривш≥≥¤). ѕри ньому сл≥д ≥¤ ≥на-чнти. шо час про¤ву л≥њ них чинник≥в може бути найр≥зноман≥тн≥шим ≥ тому њх сл≥л мати на увањ≥ незалежно в≥л того, коли вони справл¤≠ли св≥й вплив на особу. Ќаприклад, крим≥нологи довели, шо люди, ¤к≥ були жертвами насильства, знущань ≥ приниженн¤ в дитинств≥, в дорослому в≥ц≥ з великою в≥рог≥дн≥стю сам≥ вчин¤ють насильницьк≥, нав≥ть злочинн≥, д≥њ стосовно ≥нших ≥ своњх д≥тей. ≤сторично най¤с≠крав≥шим прикладом з цього приводу Ї дол¤ цар¤ ≤вана IV √розно≠го. «азнавши, внасл≥док ≥нтриг, знущань ≥ приниженн¤ в дитинств≥, в≥н став психолог≥чно ураженою особист≥стю ≥ перетворивс¤ на зло≠чинц¤ за методами розв'¤занн¤ соц≥альних ≥ пол≥тичних конфл≥кт≥в. « соц≥ально-психолог≥чноњ точки зору на стереотипи масовоњ св≥домост≥ щодо розв'¤занн¤ конфл≥кт≥в впливають т≥ форми приму≠сових д≥й, шо дозволен≥ в сусп≥льств≥ ≥ зд≥йснюютьс¤ самою держа≠вою у в≥дносинах з своњми громад¤нами. ѕр≥оритет насильницьких д≥й влади, нав≥ть ¤кщо вони законн≥, зм≥цнюють у¤вленн¤ людей про те, що ефективними Ї саме крайн≥ заходи. якщо влада допускаЇ не≠справедлив≥ протиправн≥ д≥њ, то це неминуче розширюЇ у¤вленн¤ мас щодо допустимост≥ насильства, д≥й, ¤к≥ за своЇю природою ≥ мож≠ливими насл≥дками Ї соц≥ально небезпечними. Ќа це сл≥д звернути особливу увагу, тому що досить поширеною, на жаль, Ї думка про те, шо за допомогою насильства можна найб≥льш швидко ≥ ефективно вир≥шити будь-¤ку сусп≥льну проблему. ÷е веде до недооц≥нки ≥нших шл¤х≥в розв'¤занн¤ конфл≥ктних ситуац≥й ≥ врешт≥-решт до соц≥аль≠ного глухого кута, особливо у випадках, коли йдетьс¤ про б≥льш-менш значн≥ конфл≥кти.

ќсобливост≥ механ≥зму розвитку конфл≥кту ¬≥дкрите засто≠суванн¤ вс≥х форм зовн≥шн≥х д≥й, про що говорилос¤ вище, ¤к≥ спр¤≠мован≥ проти суперника ≥ призначен≥ дл¤ захисту власних ≥нтерес≥в, визначаЇ зм≥ст фази в≥дкритого пер≥оду конфл≥кту. “аке застосуван≠н¤ маЇ певний механ≥зм, тобто внутр≥шньо обумовлену посл≥довн≥сть д≥й. якщо в одн≥й сторони Ї вагома перевага сил, то конфл≥кт завер≠шуЇтьс¤ перемогою ц≥Їњ сторони. јле част≥ше за все конфл≥кт прий≠маЇ зат¤жний характер, особливо коли в≥н виникаЇ на м≥жнац≥ональн≥й чи пол≥тичн≥й основ≥.  ор≥нн¤ под≥бних конфл≥кт≥в с¤гаЇ в такс да≠леке минуле або маЇ такий прихований характер, шо њх справжн≥ перв≥сн≥ причини можуть бути практично н≥кому нев≥дом≥. “акими неусв≥домленими причинами можуть бути залишки кровноњ помсти, ≥сторичних претензш, у¤вленн¤ про власну зверхн≥сть. «ат¤жний ха-82



ракгер мають . оагато з ¤ких м≥жособист≥сних конфл≥кт≥в наприклад с≥мейних, котрим притаманна повторюван≥сть однакових еп≥зод≥в тобто цикл≥чн≥сть. «гасаючи на де¤кий час, так≥ конфл≥кти не дола≠ють њх справжньоњ причини, бо вона прихована, не на виду, а ≥нод≥ не усв≥домлюЇтьс¤. –ано чи п≥зно така причина ЂпроростаЇї новим конфл≥ктом. —правжн≥ причини м≥жособист≥сних конфл≥кт≥в заслу≠говують на особливу увагу, тому що вони маскуютьс¤ емоц≥¤ми ≥ не≠адекватними формами свого про¤ву.

Ќайб≥льш гострою ≥ головною ланкою механ≥зму розвитку конфл≥кту Ї безпосередн¤ боротьба стор≥н. ¬она ¤вл¤Ї собою засто≠суванн¤ набору р≥зних д≥й ≥ засоб≥в, ¤к≥ можуть бути або обмежен≥, або н≥. залежно в≥д конкретних обставин ≥ гостроти конфл≥кту. Ћог≥ка боротьби п≥д час конфл≥кту примушуЇ його учасник≥в до чергуван≠н¤ наступу (тобто активних д≥й) ≥ оборони (тобто нейтрал≥зац≥њ актив≠них д≥й супротивника ≥ накопиченн¤ сил дл¤ власного наступу).

Ќа практиц≥ фаза в≥дкритого конфл≥кту розпочинаЇтьс¤ з ≥нци≠денту. ≤нцидент Ч це под≥¤, з≥ткненн¤, що маЇ неприЇмний характер ≥ може виникати випадково або орган≥зовуватис¤ одн≥Їю з конфл≥кту≠ючих стор≥н. Ќаприклад, ≥нцидент, що прив≥в до розв'¤занн¤ ѕер≠шоњ св≥тово≥ в≥йни (вбивство спадкоЇмц¤ австр≥йського престолу ерц≠герцога ‘ердинанда в —араЇв≥), мав дещо випадковий характер, а ≥нцидент, що став формальним приводом до ƒругоњ св≥товоњ в≥йни (переод¤гненн¤ н≥мецькоњ в≥йськовой групи в польську форму на те≠ритор≥њ ѕольщ≥, а пот≥м захопленн¤ ц≥Їю групою н≥мецькоњ рад≥ос≠танц≥њ в м≥ст≥ √лейв≥ц). мав провокац≥йний характер.

' «наченн¤ ≥нциденту ≥ пов'¤заного з ним пер≥оду в≥дкритого конфл≥кту пол¤гаЇ в тому, що в≥н спричин¤Ї в≥дкрит≥ практичн≥ д≥њ про≠ти суперника ≥ надаЇ цим д≥¤м н≥бито лег≥тимного характеру. „им незначн≥ший ≥нцидент, ¤кий прив≥в до в≥дкритого про¤ву конфл≥кту, тим про б≥льшу його гостроту в≥н св≥дчить, ≥ навпаки. « цього вип≠ливаЇ тактика повед≥нки за на¤вност≥ конфл≥кту: ¤кщо конфл≥кт ≥нте≠рес≥в не став вкрай гострим ≥ нев≥дворотним, то сл≥д ус≥ма засобами запоб≥гати можливим ≥нцидентам, а ¤кщо вони виникли, то негайно розв'¤зувати њх доброзичливими засобами.

ѕ≥сл¤ виникненн¤ ≥нциденту конфл≥кт може розвиватис¤ не т≥льки в негативному, айв позитивному план≥ ≥ завершитис¤ повним чи частковим ≥ тимчасовим вир≥шенн¤м ≥снуючоњ супере" щет≥. јле част≥ше за все боротьба посилюЇтьс¤ ≥ загострюЇтьс¤, конфл≥кт роз≠ростаЇтьс¤, набуваючи нових ¤костей. ÷ей пер≥од фази в≥дкритого конфл≥кту називаЇтьс¤ ескалац≥Їю.  ≥нцева причина ескалац≥њ



конфл≥кту пол¤гаЇ в тому, що при переход≥ в≥д латентноњ фази до фи-≥и в≥дкритого конфл≥кту стикаютьс¤ деструктивн≥, взаЇмно несприй≠н¤тлив≥ модел≥ повед≥нки стор≥н. «а цих обставин ескалац≥¤ висчу-паЇ у форм≥ таких зм≥н конфл≥кту, при ¤ких наступн≥ рутинн≥ ƒ11 стор≥н проти ≥нтерес≥в одна одноњ (перешкоди, тиск, пр¤ме застосу≠ванн¤ сили тощо) за ≥нтенсивн≥стю вищ≥, н≥ж попередн≥. ƒ≥њ одн≥Їњ с≥\> рони ведуть до в≥дпов≥дних д≥й другоњ, але вже набагато п≥дсилених. ÷е, у свою чергу, викликаЇ нов≥ агресивн≥ вчинки першоњ сторони. ќд≠на з особливостей ескалац≥њ пол¤гаЇ в тому, що вона робить ситу≠ац≥ю такою заплутаною, що знайти Ђправихї чи Ђвинуватихї у конфл≥кт≥ стаЇ вже майже неможливим.

ќдн≥Їю з найб≥льш типових ≥ поширених форм ескалац≥њ м≥жо-собист≥сних конфл≥кт≥в Ї перех≥д в спор≥ в≥д аргумент≥в до пр¤мих претенз≥й, особистих обвинувачень ≥ нав≥ть ф≥зичних д≥й.  ритика у такого роду конфл≥ктах сприймаЇтьс¤ ¤к погроза самоцшност≥ осо≠би, а в сам≥й критиц≥ вбачаЇтьс¤ лише замах на ≥нтереси, а також прагненн¤ принизити та образити.  оли ескалац≥¤ конфл≥кту стаЇ очевидною, дл¤ обох стор≥н найдоц≥льн≥шим Ї св≥домо зупинитис¤ на т≥й стад≥њ взаЇмних обвинувачень, ¤ка вже ≥снуЇ.

¬ажливою законом≥рн≥стю ескалац≥њ конфл≥кту Ї своЇр≥дне ук≠рупненн¤ суб'Їкт≥в, що протисто¤ть один одному. ÷е в≥дбуваЇтьс¤ за рахунок залученн¤ в конфл≥кт все б≥льшоњ к≥лькост≥ його нових учасник≥в. ¬насл≥док цього, наприклад, м≥жособист≥сний конфл≥кт мо≠же перетворитис¤ на м≥жгруповий, що зм≥нюЇ ≥ сам конфл≥кт, ≥ його характер. “е ж саме може в≥дбуватис¤ ≥ у сфер≥ пол≥тики. ƒруга св≥то≠ва в≥йна, наприклад, розпочалас¤ ¤к воЇнне з≥ткненн¤ двох держав Ч Ќ≥меччини ≥ ѕольщ≥, а пот≥м це з≥ткненн¤, пройшовши у своЇму роз≠витков≥ дек≥лька етап≥в, перетворилос¤ на протиборство майже ста крањн. —аме на етап≥ ескалац≥њ конфл≥кт набуваЇ найб≥льшоњ гостро≠ти ≥ веде до того, що його сторони починають розум≥ти необх≥дн≥сть переходу до конструктивних ≥ взаЇмно сприйн¤тливих позиц≥й. “а≠ке розум≥нн¤ не Ї розв'¤занн¤м конфл≥кту; воно лише створюЇ пере≠думову дл¤ таких д≥й, що можуть привести до подоланн¤ конфл≥кту. « моменту визр≥ванн¤ такого розум≥нн¤ на зм≥ну диференц≥ац≥њ ≥нтерес≥в, що веде до виникненн¤, загостренн¤ та ескалац≥њ конфл≥кт≥в, приходить њх ≥нтеграц≥¤, можлив≥сть ¤коњ виникаЇ ≥з необх≥дност≥ розв'¤зати конфл≥кт, оск≥льки його продовженн¤ матиме так≥ нега≠тивн≥ насл≥дки, ¤к≥ не з≥ставл¤ютьс¤ л втратами, ¤ких зазнано на перв≥сних стад≥¤х виникненн¤ конфл≥кту. ≤нтеграц≥¤ не означаЇ, шо ƒжерела ≥ необх≥дн≥сть у подоланн≥ конфл≥кту зникли. ¬она св≥дчить



Дро тс. що в процес≥ розвитку конфл≥кту виникли так≥ нов≥ обстави≠ни, ¤к≥ п≥дштовхують обидв≥ сторони до пошуку взаЇмних д≥й котр≥ припинили б подальший розвиток конфл≥кту ≥ його руйн≥вн≥ насл≥дки ѕрикладом такоњ ситуац≥њ може бути пошук шл¤х≥в перемир'¤ п≥сл¤ тривалоњ кровопролитноњ та виснажливоњ в≥йни. ƒжерела конфл≥кту в цьому випадку не зникають, але насл≥дки його розвитку (загибель лю≠дей ≥ матер≥альн≥ втрати) примушують обидв≥ сторони рахуватис¤ з ними ≥ шукати можливост≥ припиненн¤ в≥дкритого конфл≥кту ≥ бороть≠би. “акий пошук Ї пер≥одом пошуку збалансованих форм протид≥й чи протисто¤нн¤ конфл≥кту. Ќаприклад, укладенню перемир'¤ можуть передувати домовленн≥сть про припиненн¤ бойових д≥й, в≥дведенн¤ з де¤ких територ≥й в≥йськ, обм≥н полоненими ≥ раненими тощо.

–озвиток под≥й п≥д час пошуку збалансованих форм протид≥й (протисто¤нн¤) конфл≥кту може мати неоднозначн≥ насл≥дки. Ќайб≥льш бажаним Ї початок розв'¤занн¤ конфл≥кту шл¤хом позитивних д≥й (р≥шень) самих його учасник≥в або третьою стороною, внасл≥док ¤ких за допомогою мирних або силових заход≥в припин¤Їтьс¤ про≠тиборство конфл≥ктуючих стор≥н. ≤ншим насл≥дком може бути в≥днов≠ленн¤ протиборства, коли одна ≥з стор≥н вир≥шуЇ, що вона може ви≠грати конфл≥кт шл¤хом беззастережноњ перемоги. “аке продовжен≠н¤, в свою чергу, може привести або до такоњ перемоги, або до заги≠бел≥ обох стор≥н. ѕод≥бн≥ множинн≥ насл≥дки збалансованих протид≥й не в≥дм≥н¤ють того факту, що завершенню конфл≥кту передуЇ такий етап. ѕросто в≥н може мати р≥зну прот¤жн≥сть у час≥ ≥ р≥зн≥ за своЇю значущ≥стю форми про¤ву.

‘орми завершенн¤ конфл≥кту. ќтже, завершенн¤ конфл≥кту Ч пон¤тт¤ б≥льш широке, н≥ж його вир≥шенн¤ (розв'¤занн¤). «авершен≠н¤ конфл≥кту Ч це його зак≥нченн¤, припиненн¤ з будь-¤ких при≠чин. ‘ормами завершенн¤ конфл≥кту можуть бути:

припиненн¤ конфл≥кту внасл≥док взаЇмного примиренн¤ стор≥н;

припиненн¤ конфл≥кту шл¤хом його симетричного розв'¤зан≠
н¤, коли виграють або програють обидв≥ сторони;

припиненн¤ конфл≥кту шл¤хом його асиметричного розв'¤зан≠
н¤, коли виграЇ одна сторона;

переростанн¤ конфл≥кту в ≥нше протиборство;

- поступове загасанн¤ конфл≥кту.

” запропонован≥й класиф≥кац≥њ завершенн¤ конфл≥кт≥в об'Їктивн≥ основи конфл≥кту поЇднан≥ з суб'Їктивними засобами його розв'¤зан-"¤, ўо виход¤ть в≥д самих стор≥н конфл≥кту. јле можлива й ≥нша кла≠сиф≥кац≥¤ альтернатив завершенн¤: мирне врегулюванн¤, застосу-



ванн¤ насильства, Ђглухий кутї. ≤накше кажучи, конфл≥кт може за вершитис¤ загибеллю одних чи багатьох учасник≥в припиненн¤м йо≠го Ђдо кращих час≥вї або тим чи ≥ншим конструктивним вир≥шен≠н¤м. ≤ перша, ≥ друга класификац≥њ в принцип≥ не суперечать одна одн≥й, оск≥льки в њх основ≥ лежить визнанн¤ можливост≥ конструк≠тивного ≥ неконструктивного характеру завершенн¤ конфл≥кту

«авершенн¤ конфл≥кту не означаЇ повного ≥ автоматичного при≠пиненн¤ ≥снуючоњ конфл≥ктноњ ситуац≥њ. ѕ≥дірунт¤ дл¤ реального про≠тиборства конфл≥ктуючих стор≥н збер≥гаЇтьс¤ нав≥ть у тому раз≥, ко≠ли конфл≥кт припин¤Їтьс¤ шл¤хом його симетричного розв'¤занн¤ оск≥льки обидв≥ сторони оц≥нюють свою перемогу ≥ поразку по-р≥зно≠му ≥ в подальшому намагатимутьс¤ посилити перемогу або зменши≠ти поразку. “ому ≥нод≥ завершенн¤ конфл≥кту виступаЇ ¤к завершен≠н¤ фази в≥дкритого конфл≥кту, за ¤кою сл≥дуЇ латентна постконфл≥ктна (на в≥дм≥ну в≥д латентноњ доконфл≥ктноњ) фаза. њњ зм≥ст пол¤гаЇ в то≠му, що при збереженн≥ фактичного не¤вного протиборства стор≥н це протиборство обертаЇтьс¤ навколо проблеми нормал≥зац≥≥ в≥дносин ≥ створенн¤ умов дл¤ повного припиненн¤ ситуац≥њ, ¤ка призвела до виникненн¤ конфл≥кту.

¬≥дпов≥дно до цього латентна постконфл≥ктна фаза маЇ два ета≠пи. ѕерший з них Ї етапом частковоњ нормал≥зац≥њ в≥дносин. …ого особлив≥сть пол¤гаЇ в тому, що глибинн≥ п≥дстави конфл≥кту не по-далан≥, проте разом з тим заходи, вжит≥ конфл≥ктуючими сторона≠ми, виключають в≥дновленн¤ конфл≥кту ≥ забезпечують можлив≥сть такого подальшого розвитку в≥дносин, що приведе до повного по≠доланн¤ його причин, тобто конфл≥ктноњ ситуац≥њ. ƒругий етап Ч це повна нормал≥зац≥¤ в≥дносин. «д≥йснен≥ в цей час заходи привод¤ть до повного подоланн¤ причин конфл≥ктноњ ситуац≥њ, ¤ка лежала в ос≠нов≥ конфл≥кту.

ќсобливост≥ динам≥ки конфл≥кту. ƒинам≥ку конфл≥кту, тоб≠то його зародженн¤, розвиток ≥ завершенн¤, в узагальнен≥й форм≥ наведено на рис 1, ¤кий можна розгл¤дати ¤к наочну форму особли≠востей динам≥ки. ÷≥ особливост≥ потребують по¤сненн¤. «упинимо≠с¤ на найголовн≥ших ≥з них.

ѕо-перше, динам≥ка конфл≥кту в своњй основ≥ Ї динам≥кою ≥нте≠рес≥в конфл≥ктуючих стор≥н. –озвиток ≥нтерес≥в може бути под≥лений на два пер≥оди. ѕерший Ч вид≥ленн¤ диференц≥ац≥њ ≥нтерес≥в, шо ма≠ють протиборчий характер, а також загостренн¤ цих ≥нтерес≥в.  уль-минац≥Їю цього Ї вища точка ескалац≥њ конфл≥кту. ѕот≥м починзетьс процес ≥нтеграц≥њ ≥нтерес≥в ≥ д≥й, спр¤мованих на його подоланн¤.



11ї н≥тратї г зм≥стом ƒ–” "ї пер≥оду руху ≥шсрсив. ќсобии-,ш ураховувати те, шо ≥ака ≥нтеграц≥¤ повинна мањ и м≥с≥с наш њњ ' у паз≥ коли конфл≥кт завершуЇтьс¤ перемо! ов≥ один 11. сюр≥н. ≤ ≤с Ќимлнюг з'того шо перемогою необх≥дно скористатис¤, ≥накше ви.-паш конфл≥кту не мав би н≥¤кого розумного обгрунтуванн¤. јле ≥≥Д,6 таке використанн¤ в≥дбулос¤, об'Їктивно необх≥дним Ї порозум≥нн¤ з стороною, ¤ка зазнала поразки, тобто необх≥дна ¤кась ≥нтеграц≥¤ ≥н≥е-рес≥в  оли конфл≥кт завершуЇтьс¤ не перемогою одн≥Їњ ≥з стор≥н, а прагненн¤м до рац≥онального його розв'¤занн¤ за умови врахуван≠н¤ взаЇмних ≥нтерес≥в, то пер≥од ≥нтеграц≥њ виступаЇ, так би мовити, у своЇњ чист≥й форм≥.

ѕо-друге, динам≥ка конфл≥кту, кр≥м його в≥дкритоњ фази, завжди передбачаЇ фази латентн≥, тобто прихован≥. Ќайб≥льш прот¤жною Ї латентна передконфл≥ктна фаза. ÷е по¤снюЇтьс¤ в першу чергу тим, що виникненн¤ об'Їктивноњ проблемноњ ситуац≥њ ¤к передумови конфл≥кту завжди займаЇ значний пром≥жок часу. ѕрот¤жн≥сть ла≠тентноњ передконфл≥ктноњ фази ≥нод≥ веде до недооц≥нки конфл≥кту, що назр≥ваЇ, оск≥льки люди звикають до ≥снуванн¤ об'Їктивноњ проб≠лемноњ ситуац≥њ. “ака недооц≥нка Ї надзвичайно небезпечною, оск≥льки чим довше ≥гноруватиметьс¤ назр≥ла проблема, тим гостр≥шою бу≠де фаза в≥дкритого конфл≥кту, особливо етап його ескалац≥њ. Ќе менш небезпечною може бути латентна п≥сл¤конфл≥ктна фаза; особливо це стосуЇтьс¤ тих випадк≥в, коли конфл≥кт завершуЇтьс¤ перемогою одн≥Їњ ≥з стор≥н. Ќехтуванн¤ ≥нтересами переможених насправд≥ оз≠начаЇ не завершенн¤ конфл≥кту, а назр≥ванн¤ його в нов≥й форм≥ з новими вимогами ≥ насл≥дками. яскравим прикладом цьому Ї ¬ер-сальський догов≥р, ¤ким завершилас¤ ѕерша св≥това в≥йна ≥ ¤кий по≠ставив Ќ≥меччину у пол≥тично принизливе ≥ економ≥чно нер≥вно≠правне становище. Ќасл≥дком цього стала ≥де¤ реваншу, шо була одн≥Їю з головних передумов п≥дготовки ≥ розв'¤заннн¤ ƒругоњ св≥то≠воњ в≥йни.

ѕо-третЇ, фази ≥ етапи розвитку конфл≥кту в≥дображують лог≥ку його розвитку, в основ≥ ¤коњ лежить рух ≥нтерес≥в, ≥ тому Ї об'Їктив≠но неминучими. јле при цьому сл≥д мати на уваз≥ так≥ обставини, ≥ерш за все прот¤жн≥сть кожноњ фази ≥ етапу залежить в≥д характе≠ру конкретних обставин конфл≥кту. ƒал≥, може здатис¤, що ≥снуван-

конфл≥кту "л¤х'"1 "™ ^ обов'¤зковим- Ќаприклад, при завершенн≥

ї≥ псрсмоњ и одн≥Їњ ≥з стор≥н н≥бито не ≥снуЇ стзпу

Ќаспп√втЩ збалансованих протид≥й перед завершенн¤м конфл≥кту

Ђаспр-вд, ж ДЇ ДЇ так. ¬ир≥шувати проблему збалансованих про-



тнд≥й все одно доведетьс¤, але це буде зд≥йснюватис¤ на етап≥ част≠ковоњ нормал≥зац≥њ в≥дносин, тобто в≥дбуватиметьс¤ певна ≥нтеграц≥¤ проблем двох етап≥в.

ѕо-четверте, динам≥ка конфл≥кту одночасно Ї й динам≥кою зро≠станн¤, а пот≥м зниженн¤ напруженн¤ в≥дносин стор≥н у процес≥ конфл≥кту.  ожний етап пов'¤заний з в≥дносно б≥льшим чи меншим р≥внем напруженн¤. ¬насл≥док цього на практиц≥ ставленн¤ до конфл≥ктноњ проблеми ≥нод≥ визначаЇтьс¤ лише р≥внем напруженн¤

в њњ зовн≥шньому про¤в≥. ÷е глибока помилка. ќск≥льки конфл≥кт

це динам≥чна система, то стосовно кожного етапу њњ динам≥ки сл≥д виходити не ≥з р≥вн¤ усв≥домленого напруженн¤ на цьому етап≥, а ≥з того, наск≥льки проблеми, заф≥ксован≥ на ньому, можуть в подаль≠шому спри¤ти зростанню конфл≥кту (це стосуЇтьс¤ етап≥в латентноњ передконфл≥ктноњ фази) або п≥дштовхнути поверненн¤ до конфл≥кту, що здававс¤ вже розв'¤заним (а це стосуЇтьс¤ етап≥в латентноњ п≥сл¤-конфл≥ктноњ фази). ÷ей принцип сл≥д особливо враховувати в м≥жо-собист≥сних конфл≥ктах, наприклад, с≥мейних, де надзвичайно ве≠лику роль в≥д≥грають психолог≥чн≥ чинники.

ѕо-п'¤те, динам≥ка конфл≥кту водночас Ї динам≥кою правових чи ≥нших нормативних настанов повед≥нки, ¤кими керуютьс¤ учас≠ники конфл≥кту на р≥зних етапах його розвитку. Ќаприклад, при спроб≥ вир≥шити проблему безконфл≥ктними засобами учасники латентноњ передконфл≥ктноњ фази, ¤к правило, керуютьс¤ вже ≥снуючими нор≠мами, ≥нод≥ з њх уточненн¤ми, але не радикального характеру. “ак, напередодн≥ ¬еликоњ в≥тчизн¤ноњ в≥йни, ¤кби обидв≥ сторони мали бажанн¤ вир≥шити проблему безконфл≥ктними засобами, то вони ке≠рувалис¤ б при цьому ѕактом про ненапад, незважаючи на його пра≠вов≥ ≥ пол≥тичн≥ вади. јбо на етап≥ ≥нциденту окремому випадку на≠даЇтьс¤ такий правовий зм≥ст, ¤кий веде до того, що виникаЇ напо≠л¤ганн¤ одн≥Їњ ≥з стор≥н будувати в≥дносини з протилежною стороною виход¤чи з ≥нших правових норм ≥ вимог пор≥вн¤но з тими, ¤кими вони керувалис¤ ран≥ше.

« цього випливаЇ необх≥дн≥сть анал≥зувати на кожному етап≥ правову форму тих норм, ¤кими керуютьс¤ або прагнуть керувати≠с¤ учасники конфл≥кту, з тим щоб, з одного боку, обрати так≥ норми, ¤к≥ спри¤ють найб≥льш повн≥й реал≥зац≥њ власних ≥нтерес≥в, а з ≥ншо≠го ~ щоб ц≥ норми дозвол¤ли реал≥зувати й ≥нтереси протилежноњ сто≠рони, без чого подоланн¤ конфл≥кту ≥ наданн¤ цьому подоланню пра≠вовоњ завершеност≥ неможливе.