онфл≥ктолог≥¤. «а редакц≥Їю професор≥в Ћ. ћ. √ерас≥ноњ та ћ. ≤. ѕанова. ’арк≥в Ђѕравої 2002 р.

І 4. ”часники ≥ суб'Їктивна складова конфл≥кту

 онфл≥кт ¤к багатом≥рнс ¤вище мас складну структуру, котра ут≠ворюЇтьс¤ з об'Їктивних чинник≥в ≥ суб'Їктивних елемент≥в. ” ц≥ло≠му структуру конфл≥кту треба сприймати ¤к сукупн≥сть ст≥йких зв'¤зк≥в, що забезпечують ц≥л≥сн≥сть конфл≥кту, його природу ≥ самобутн≥сть, поза ¤ких в≥н не може ≥снувати ¤к динам≥чна система ≥ процес.

ќб'Їктивн≥ елементи конфл≥кту вже були розгл¤нут≥ ран≥ше. “е≠пер звернемос¤ до його суб'Їктивноњ складовоњ.

”часники конфл≥кту. ¬ будь-¤кому соц≥альному конфл≥кт≥, залежно в≥д р≥вн¤ та сфери, його учасниками (суб'Їктами) виступа≠ють люди Ч ≥ндив≥ди, групи, верстви, класи, нац≥онально-етничн≥ сп≥льноти, орган≥зац≥њ, громадськ≥ та пол≥тичн≥ об'Їднанн¤, народи ≥ держави, м≥жнародн≥ сп≥втовариства тощо. ќтже, учасники конфл≥кту можуть виступати ¤к приватн≥ особи (напр., у с≥мейно-побутовому конфл≥кт≥), ¤к юридичн≥ особи (наприклад, в економ≥чному чи пол≥ти-ко-правовому конфл≥кт≥) або ¤к оф≥ц≥йн≥ особи (наприклад, в адм≥н≥стративному конфл≥кт≥).

ћ≥ра зад≥¤ност≤ у конфл≥кт≥ може бути досить р≥зною, ¤к ≥ соц≥альн≥ рол≥, що виконують його учасники. ќсь чому анал≥тики запровадили в анатом≥њ конфл≥кту пон¤тт¤ конфл≥ктуючоњ (про≠тид≥ючоњ) сторони.  онфл≥ктуюч≥ сторони Ч це головн≥ суб'Їкти конфл≥кту, тобто сукупн≥сть тих учасник≥в, що зд≥йснюють активн≥ д≥њ (протид≥њ) один проти одного. Ќер≥дко в реальному конфл≥кт≥ конфл≥ктуюча сторона персон≥ф≥куЇтьс¤ в особ≥ одного суб'Їкта, ¤кий одноособово протистоњть опонентам.

” конфл≥кт≥ беруть участь ¤к м≥н≥мум дв≥ конфл≥ктуюч≥ сторо≠ни (конфл≥ктанти, опоненти) Ч це так зван≥ б≥пол¤рн≥, або двосто≠ронн≥ конфл≥кти. јле ¤кщо конфл≥кт мультипол¤рнип, тобто бага≠тосторонн≥й, то ≥ конфл≥ктант≥в може бути дек≥лька.

ѕротид≥юч≥ сторони Ч ключова ланка конфл≥кту, з Ђзагибел≠люї (в≥дступом) одн≥Їњ ≥з стор≥н конфл≥кт припин¤Їтьс¤. якщо ж один ≥з конфл≥ктант≥в (що уособлюЇ протид≥ючу сторону) зам≥нюЇтьс¤ ≥ншим, то конфл≥кт може ц≥лком або частково (предмет, характер) зм≥нитис¤, адже нов≥ суб'Їкти внос¤ть у конфл≥кт своњ ≥нтереси, мо≠тиви, специф≥ку д≥й.

 онфл≥ктологи ≥нод≥ ранжують протид≥юч≥ сторони за масою, масштабом, ресурсами ≥ т. ≥н. ÷ей п≥дх≥д Ї продуктивним дл¤ ре≠ал≥стичноњ оц≥нки ступен¤ р≥внозначност≥ (або нер≥внозначност≥) стор≥н, а в≥дтак, й прогнозу щодо можливоњ динам≥ки розвитку под≥й.



ранг опонента в конфл≥кт≥ Ч це р≥вень його можливостей по дос¤г≠ненню своњх ц≥лей, ¤кий про¤вл¤Їтьс¤ в сил≥ його соц≥альних зв'¤зк≥в ≥ масштабах громадськоњ чи груповоњ п≥дтримки. якщо протид≥юч≥ сто≠рони складають формулу Ђ≥ндив≥д Ч державаї ≥ т. под., то можна з≥ значною впевнен≥стю передбачати драматичний, швидкий ≥ несиме≠тричний за насл≥дками к≥нець конфл≥ктноњ взаЇмод≥њ. ўоб грамотно ≥ в≥рно оц≥нити за рангом протид≥юч≥ сторони, сл≥д ураховувати дек≥лька характеристик, а саме: ф≥зичн≥, матер≥альн≥ та соц≥альн≥ ре≠сурси; ≥нтелектуальн≥ можливост≥, знанн¤, навички та вм≥нн¤; силу структури ≥ впливов≥сть соц≥альних зв'¤зк≥в конфл≥ктант≥в. –есурси опонент≥в вир≥знюють також на¤вн≥сть ≥ розм≥р так званих деструк≠тивних потенц≥ал≥в: у м≥жособист≥сних конфл≥ктах Ч це ф≥зична си≠ла, збро¤; у в≥йнах Ч це збройн≥ сили, характер озброЇнн¤ тощо. ’а≠рактерно, що сильний деструктивний потенц≥ал конфл≥ктант≥в, з одн≥Їњ сторони, Ї гарантом власноњ безпеки, а з ≥ншоњ Ч провокуЇ на≠рощенн¤ в≥дпов≥дного потенц≥алу у супротивника (наприклад, гон≠ка озброЇнь, ескалац≥¤ конфл≥кту).

ќдним з ц≥кавих складних момент≥в у конфл≥ктн≥й анал≥тиц≥ Ї той факт, що конфл≥ктуюч≥ сторони можуть бути ви¤влен≥ не одра≠зу. ¬ зв'¤зку з цим в≥домий французький соц≥олог ј. “урен вважав ч≥тке визначенн¤ реальних опонент≥в (суб'Їкт≥в конфл≥кту) найго≠ловн≥шим ключовим завданн¤м, що можливо через ви¤вленн¤ њх соц≥альних ≥нтерес≥в та ц≥нн≥сних ор≥Їнтац≥й, ¤к≥ д≥йсно суперечать ≥ протисто¤ть одна одн≥й1. ѕроблема пол¤гаЇ в тому, що у д≥йсному конфл≥кт≥ справжн≥ опоненти далеко не завжди прагнуть ви¤вити се≠бе ≥ нер≥дко приховуютьс¤ за другор¤дними учасниками або нама≠гаютьс¤ п≥дставити ¤к головних суб'Їкт≥в конфл≥кту так≥ групи чи орган≥зац≥њ, ¤к≥ лише опосередковано пов'¤зан≥ з його предметом. “ак, досить часто на перших етапах пол≥тичних, етн≥чних та адм≥н≥стративно-трудових конфл≥кт≥в одна ≥з стор≥н (¤к правило, та≠ка, що спочатку найб≥льше уражена) маЇ про супротивника досить слабку у¤ву. ÷е також добре видно ≥ на приклад≥ крим≥нально-пра≠вового конфл≥кту: доки злочинець не затриманий, його конфл≥ктне протиборство з правоохоронц¤ми носить латентний характер; лише п≥сл¤ його ви¤вленн¤ ≥ затриманн¤ органи сл≥дства, д≥знанн¤, про-куратури ≥ суду починають процесуальну д≥¤льн≥сть з розкритт¤ зло≠чину та покаранн¤ обвинуваченого, що виводить њх конфл≥кт у д≥йсну, "в≥дкритуї стад≥ю.

' ƒив.: “уреп ј —оциальньње движени¤, революпи¤, демократи* // —вободна¤ Ђ№≥сль,- 1991.-є14.



—уб'Їкти конфл≥кту не залишаютьс¤ незм≥нними в процес≥ бо≠ротьби: про глибину ≥ зр≥л≥сть конфл≥ктноњ ситуац≥њ часто суд¤ть на п≥дстав≥ ступен¤ сформованост≥ суб'Їкт≥в. „им б≥льше розкручено сп≥раль конфл≥кту, тим вище зр≥л≥сть його суб'Їкт≥в; ¤кщо конфл≥кт переходить в ≥нший ¤к≥сний стан, в≥дпов≥дно зм≥нюютьс¤ ≥ конфл≥кту≠юч≥ сторони.

Ќарешт≥, кожна конфл≥ктуюча сторона, ¤к правило, складаЇтьс¤ з сукупност≥ елемент≥в: ≥ндив≥д≥в Ч член≥в групи; коал≥ц≥й парт≥й; сп≥лки громадських об'Їднань; асоц≥ац≥й виробник≥в, п≥дприЇмц≥в; колектив≥в тощо. ƒл¤ розум≥нн¤ спр¤мованост≥ конфл≥кту сл≥д ура≠ховувати Їдн≥сть чи розб≥жн≥сть в позиц≥¤х ≥ погл¤дах агент≥в, з ¤ких складаЇтьс¤ Їдиний суб'Їкт Ч конфл≥ктант. …ого внутр≥шн≥ супе≠речност≥ чи суперечки можуть послабити позиц≥ю у конфл≥кт≥, а в раз≥ розпаду суб'Їкта поразка в конфл≥кт≥ стаЇ неминучою.

јнал≥зуючи учасник≥в конфл≥кту, дуже важливо в структур≥ про≠тид≥ючих стор≥н виокремити певн≥ соц≥ально-рольов≥ позиц≥њ, ¤к≥ зай≠мають суб'Їкти протиборства, а також т≥ соц≥альн≥ рол≥, що викону≠ють члени так званоњ Ђтретьоњ сторониї, ¤ка прагне врегулювати конфл≥кт.

—уб'Їкт, що ≥н≥ц≥юЇ конфл≥кт, виконуЇ роль спричинщика, ¤кий часто зб≥гаЇтьс¤ з одн≥Їю найб≥льш активною стороною конфл≥кту. –оль ≥н≥ц≥атора конфл≥кту не повинна апр≥ор≥ сприймати≠с¤ лише негативно, адже окрем≥ конфл≥кти ≥нновац≥йноњ спр¤мованост≥ мають значний конструктивний потенц≥ал (наприклад, науково-когн≥тивн≥ конфл≥кти чи конфл≥кти через впровадженн¤ Ђноу-хауї) јле найчаст≥ше ≥н≥ц≥атор прагне замаскувати свою д≥йсну роль у конфл≥кт≥, намагаючись представити себе на другор¤дних позиц≥¤х, що, природно, ускладнюЇ оц≥нку цього суб'Їкта.

—оц≥альну роль п≥дбурювача в≥д≥граЇ особа, орган≥зац≥¤, установа чи держава, що п≥дштовхуЇ певних суб'Їкт≥в до конфл≥кту, тобто за позиц≥Їю п≥дбурювач Ч це провокатор. ѕевна особа сама може ≥ не брати участ≥ в конфл≥кт≥, але њњ мета ≥ прагненн¤ пол¤га≠ють в тому, щоб за будь-¤ких умов спричинити б≥йку, суперечку, з≥ткненн¤ м≥ж опонентами, що мають суперечлив≥ ≥нтереси.

¬ структур≥ конфл≥ктуючих стор≥н практично завжди Ї такий елемент, ¤к групи п≥дтримки Ч сили, що складаютьс¤ з ок≠ремих ≥ндив≥д≥в, соц≥альних груп, верств, етнос≥в, засоб≥в масовоњ ≥нформац≥њ, держав, м≥жнародних орган≥зац≥й тощо (залежно в≥д сфе≠ри конфл≥кту). —тратег≥¤ ≥ тактика груп п≥дтримки породила таку р<чь у конфл≥кт≥, ¤кпособник Ч особа, група чи ≥нституц≥¤, що 92



.Дрине розвитку конфл≥ктноњ ситуац≥њ, зд≥йснюючи матер≥альну гехн≥чну допомогу, моральну чи ≥ншу п≥дтримку, надаючи поради чи де¤к≥ посередницьк≥ послуги на користь одного з конфл≥ктант≥в ѕоообники несуть значну м≥ру в≥дпов≥дальност≥ за посиленн¤ ≥ ес≠калац≥ю конфл≥кт≥в.

ќрган≥заторЧ це особа чи група, ¤ка плануЇ конфл≥кт, йо≠
го розвиток, ураховуЇ ресурси ≥ будуЇ структуру протид≥ючоњ сторо≠
ни (а можливо, ≥ стор≥н), передбачаЇ р≥зн≥ шл¤хи дос¤гненн¤ мети, за≠
безпеченн¤ ≥ охорони учасник≥в конфл≥кту тощо. ќрган≥затор може
уособлювати в соб≥ всю конфл≥ктуючу сторону, але часто це са≠
мост≥йна ф≥гура в конфл≥ктному процес≥. «авд¤ки крим≥нолог≥чн≥й

терм≥нолог≥њ конфл≥ктологи виокремлюють також роль под≥льника

безпосереднього учасника конфл≥кту, ¤кий зазвичай Ї просто вико≠навцем. ¬иход¤чи з теор≥њ Ђрольовихї ≥гор у конфл≥ктн≥й взаЇмод≥њ можна ще виокремити де¤к≥ еп≥зодичн≥ рол≥, ¤к≥ справл¤ють на пе≠реб≥г ≥ результат конфл≥кту певний вплив Ч це невинн≥ жертви, таЇмн≥ координатори, консультанти ≥ т. ≥н.

—еред ролей, що мають в≥дпов≥дальн≥ соц≥альн≥ функц≥њ прими≠рител≥в у конфл≥кт≥, назвемо посередник≥в та судд≥в. ¬они також беруть участь у конфл≥кт≥, але з ≥ншими завданн¤ми ≥ метою Ч роз≥братис¤ у мотивах того, що вчин¤Їтьс¤, а пот≥м припинити, розв'¤зати (або послабити) конфл≥кт. ‘актично, йдетьс¤ про так зва≠ну третю сторону у конфл≥кт≥, ¤ка, не втручаючись у протиборство, запоб≥гаЇ чи зупин¤Ї його своњми засобами.

ѕосередництво Ч соц≥ально важлива роль у конфл≥кт≥, що спи≠раЇтьс¤ на регламентован≥ процедури мед≥атор≥нгу. ѕосередник Ч мед≥атор Ї суто нейтральною особою, ¤ка завд¤ки ефективним ре≠гул¤тивним засобам налагодженн¤ д≥алогу та веденн¤ переговор≥в ƒопомагаЇ конфл≥ктантам дос¤гнути згоди чи консенсусу. —оц≥аль-'Ђ роль судд≥ у конфл≥кт≥ розкриваЇтьс¤ через функц≥њ арб≥тра, тре≠тейського судд≥, поважного мирочинц¤ Ч аксакала, ¤кий спираЇтьс¤ їк на традиц≥ю, звичай, ц≥нн≥сний ≥деал, так ≥ на правову норму (суд-ƒї Ч фах≥вець, що зд≥йснюЇ правнич≥ функц≥њ в юридичному конфл≥кт≥). ” будь-¤кому випадку судд≥ вир≥шують головне завдан-нї Ч припинити, зак≥нчити конфл≥кт правовими засобами ≥ надати належну оц≥нку його насл≥дкам.

Ќарешт≥, сл≥д ураховувати, що можлива й ≥м≥тац≥¤ тих чи ≥нших с∞÷≥альних ролей учасниками конфл≥кту, що може бути спричинено ю"фл≥ктною ≥нтригою, емоц≥йними амб≥ц≥¤ми суб'Їкт≥в, загострен-нїм корпоративних чи особистих ≥нтерес≥в; кр≥м того, у так звано-



ћу Ђѕќћ»Ћ ќ¬ќћ”ї ћ.Ў|Ў'*" Ђ>ї~ їЂ-■ )■Х.<ї.■>""Ђ ч>ї"'ї■Х"ї 'ћ≤“у-

ють своњ д≥њ та рол≥.

—уб'Їктивна сторона конфл≥кту представлена множиною пснхолог≥чних елемент≥в, ¤к≥ ви¤вл¤ютьс¤ в буль-¤к≥й д≥¤льност≥ людини ÷с анал≥тичн≥ д≥њ та процес прийн¤тт¤ р≥шень, емоц≥њ та пам'¤ть! соц≥альн≥ настанови ≥ ц≥нн≥сн≥ механ≥зми та ≥н. јле по≠вед≥нка та д≥њ V конфл≥кт≥ Ч досить специф≥чний р≥зновид ≥ндив≥ду≠альноњ, груповоњ чи масовоњ активност≥, що потребуЇ особливоњ функц≥ональноњ ор≥Їнтац≥њ суб'Їктивних процес≥в. Ѕ≥льш того, по≠вед≥нка конфл≥ктуючих суб'Їкт≥в завжди спр¤мовуЇтьс¤ конфл≥ктною св≥дом≥стю. ќстанн¤ виникаЇ ¤к особливий стан сусп≥льноњ чи особист≥сноњ св≥домост≥, специф≥ка ¤кого пол¤гаЇ в усв≥домленн≥ протид≥ючими суб'Їктами несум≥сноњ протилеж≠ност≥ своњх ≥нтерес≥в, ц≥лей, ≥деал≥в чи ц≥нностей та перетворенн≥ њх на мотивац≥ю конфл≥ктноњ боротьби.

 онфл≥ктна св≥дом≥сть, ¤к ≥ повед≥нка, часто перебуваЇ п≥д впли≠вом стресу, сильноњ фрустрац≥њ, котр≥ виникають внасл≥док д≥й ≥ншоњ сторони. ÷е накладаЇ певний в≥дбиток на переб≥г ус≥х суб'Їктивних процес≥в ≥ характер д≥й учасник≥в конфл≥кту. ¬ ситуац≥њ сильноњ на≠пруженост≥ можуть зд≥йснюватис¤ неймов≥рн≥ вчинки, неможлив≥ в буденних обставинах, ¤к з точки зору њх високоњ ефективност≥, так ≥ у сенс≥ њх ц≥лковитоњ неадекватност≥, хибност≥ та шкоди.

Ћюди, що вт¤гуютьс¤ в конфл≥кт, р≥дко залишаютьс¤ стрима≠ними, холоднокровними, њх повед≥нкою керують потужн≥ш≥ нега≠тивн≥ емоц≥њ: гн≥в, лють ≥ т. ≥н., ¤к≥ часом зростають до афектац≥њ. ” зв'¤зку з цим у кожного з учасник≥в конфл≥кту можуть в≥дбувати≠с¤ серйозн≥ збоченн¤ суб'Їктивних у¤влень щодо под≥й реального протиборства. «бочсне сприйн¤тт¤ щодо ц≥лей ≥ намагань супротив≠ника, можливих насл≥дк≥в його д≥й значно п≥двищуЇ деструктивний потенц≥ал конфл≥ктноњ взаЇмод≥њ.

” конфл≥кт≥, ¤кий стосуЇтьс¤ життЇвих ≥нтерес≥в суб'Їкта, ¤к правило, моб≥л≥зуютьс¤ вс≥ його внутр≥шн≥ ресурси. ¬ державах, ве≠ликих соц≥альних сп≥льнотах ≥ групах у таких випадках зазвичай встановлюютьс¤ в≥дпов≥дний (можливо, надзвичайний) пор¤док ≥ особлив, норми повед≥нки. “ут д≥Ї формула ЂЌа¤вн≥сть зовн≥шньо-■о ворога спри¤Ї згуртуванню член≥в сп≥льнотиї. ≤ндив≥д же нама≠гаЇтьс¤ максимально зад≥¤ти своњ ф≥зичн≥, ≥нтелектуальн≥ та ≥нш≥ ре≠сурси залежно в≥д характеру переб≥гу- конфл≥кту.

кр≥м того, у багатьох випадках важливою Ї швидк≥сть реакц≥њ, аьо соц≥альна моб≥льн≥сть в реагуванн≥, хоча характерн≥ дл¤ конфл≥кту



пресов≥ ситуац≥њ нер≥дко призвод¤ть не т≥льки до стереотипних не усв≥домленДх реакц≥й, а и до нетипових афективних акцй" вчинк≥в ѕротид≥юч≥ суб Їкти, ¤к в≥домо, знаход¤тьс¤ у складн≥й ситуац√ви-бору, шо часто пов ¤зано з ризиком, тому р≥шенн¤ не завжди можна Дрийн¤ти рац≥онально та обгрунтовано, з урахуванн¤м ус≥х ≥снуючих альтернатив. ќтже, ¤кщо виб≥р зд≥йснюЇтьс¤ швидко ≥ п≥д тиском т0 коло його вар≥ац≥й пом≥тно скорочуЇтьс¤, а це веде до по¤ви не≠адекватних д≥й у конфл≥кт≥ та пог≥ршуЇ ситуац≥ю загалом

“аким чином, виб≥р сторонами своЇњ л≥н≥њ повед≥нки у конфл≥кт≥ залежить в≥д багатьох суб'Їктивно-психолог≥чних чинник≥в: емоц≥йних, вольових, ≥нтелектуальних тощо; але в≥н обумовлений також ≥ сукупн≥стю зовн≥шн≥х об'Їктивних (в тому числ≥ зовс≥м ви≠падкових) обставин. «а характером прийн¤тт¤ р≥шенн¤ цей виб≥р можна квал≥ф≥кувати ¤к лог≥чно-законом≥рний, випадковий, нетра≠диц≥йний ≥ нав≥ть парадоксальний.

 онфл≥ктологи довели, що на прийн¤тт¤ р≥шенн¤ стосовно ви≠бору стратег≥њ повед≥нки у конфл≥кт≥ впливають дв≥ групи чинник≥в. ѕерша група Ч ситуативн≥ чинники:

оц≥нка учасниками м≥ри усп≥шност≥ застосуванн¤ елемент≥в
обраноњ стратег≥њ дл¤ дос¤гненн¤ бажаноњ мети;

соц≥альний статус учасника конфл≥кту ≥ та Ђрольї, котру в≥н
¤к член протид≥ючоњ сторони виконуЇ;

на¤вн≥сть необх≥дного часу дл¤ прийн¤тт¤ зваженого р≥шен≠
н¤ щодо обранн¤ найефективн≥шоњ модел≥ повед≥нки.

ƒруга група Ч особист≥сн≥ чинники:

зор≥Їнтован≥сть мотивац≥њ учасника конфл≥кту (на своњ або
чуж≥ ≥нтереси, або на ≥нтереси справи);

на¤вн≥сть так званого дом≥нуючого типу ставленн¤ до оточен≠
н¤ (владно-л≥дируючий, незалежно-дом≥нуючий, пр¤мол≥н≥йно-аг≠
ресивний, скептично-недов≥рливий), ¤кий безпосередньо спри¤Ї об≠
ранню активних стратег≥й повед≥нки;

присутн≥сть де¤ких акцентуац≥й характеру особистост≥ (зок≠
рема, акцентований психастен≥чний синдром), що спри¤ють вибору
конформних стратег≥й конфл≥ктноњ повед≥нки та пристосуванню.

ўо ж ¤вл¤Ї собою конфл≥ктна повед≥нка? ¬она складаЇтьс¤ ≥з протилежно спр¤мованих д≥й (протид≥й) учасник≥в конфл≥кту, ¤к≥ на≠очно в≥дображують емоц≥йн≥, вольов≥, розумов≥ процеси, прихован≥ "≤ƒ зовн≥шньоњ сфери в думках опонент≥в. ÷е специф≥чний вид ≥ндив≥дуальноњ груповоњ чи масовоњ активност≥, ¤ку вир≥зн¤ють особ-'"■а≥ функц≥ональн≥ ор≥Їнтац≥њ. ќтже, конфл≥ктна повед≥нка Ч це

95



чергдпюнн¤ взаЇмних реакц≥й, спр¤мованих на реал≥зац≥ю ≥≥,ю,;,Ђ.≤в кожноњ сторони та обмеженн¤ ≥нтерес≥в опонента.

 онфл≥ктна повед≥нка маЇ своњ принципи, стратег≥њ, тактики (прийоми ≥ засоби); њњ под≥л¤ють на типи ≥ р≥зновиди за характером ресурсами, складн≥стю тощо.

—еред головних принцип≥в конфл≥ктного протиборст-ва сл≥д вид≥лити: концентрац≥ю сил (ресурс≥в); координац≥ю зусиль ≥ д≥й; економ≥ю сил ≥ часу; непередбачен≥сть ≥ динам≥зм; вм≥нн¤ ви≠¤вити найвразлив≥ш≥ м≥сц¤ супротивника; здатн≥сть Ђтримати ударї, терп≥нн¤ ≥ ст≥йк≥сть тощо.

—тратег≥њ повед≥нки у конфл≥кт≥ розгл¤даютьс¤ ¤к ор≥Їнтац≥њ його суб'Їкт≥в на певн≥ форми повед≥нки в конкретних ситуац≥¤х про≠тиборства. ѕерспективно стратег≥¤ повед≥нки може бути спр¤мова≠на: а) т≥льки на власний ≥нтерес Ч тод≥ вона набуваЇ вигл¤ду Ђор≥Їнтац≥њ на себеї; б) на оптпм≥зац≥ю сусп≥льних (групових) ≥нте≠рес≥в Ч тод≥ вона стаЇ стратег≥Їю Ђкооперативност≥ї, тобто Ђор≥Їнтац≥њ на ≥нших людейї.

ќбираючи т≥ чи ≥нш≥ стратег≥њ повед≥нки, конфл≥ктанти мають так≥ альтернативи.

/. —уперництво (конкуренц≥¤) пол¤гаЇ у нав'¤зуванн≥ ≥нш≥й сто≠рон≥ переважно кращих щодо себе р≥шень.  онкурентне суперництво маЇ своњм результатом перемогу одного конфл≥ктанта за рахунок ≥ншого.  онкуренти не мають сп≥льних ц≥лей, вони ведуть жорсто≠ку боротьбу за реал≥зац≥ю протилежних ц≥лей та ≥нтерес≥в. ¬ той же час суперництво дозвол¤Ї дос¤гти необх≥дного результату, стиму≠люЇ розвиток, спри¤Ї прогресу, особливо, коли йдетьс¤ про змаган≠н¤ Ч найб≥льш цив≥л≥зовану ≥ толерантну форму суперництва.  онфл≥ктна взаЇмод≥¤ у форм≥ змаганн¤ припускаЇ на¤вн≥сть у стор≥н певноњ сп≥льност≥ в мет≥, це боротьба за дос¤гненн¤ б≥льш високих та ефективних результат≥в (у спорт≥, прац≥, науц≥, мистецтв≥). јле за≠т¤гнуте суперництво ¤к стратег≥¤ втрачаЇ ефективн≥сть, воно вини≠щуЇ ресурси стор≥н (матер≥альн≥ та моральн≥), може кардинально зм≥ни≠ти баланс сил супротивник≥в, що утворюЇ спокусу перемогти за будь-¤ку ц≥ну, а в≥дтак, й припускаЇ будь-¤к≥ цин≥чн≥ методи боротьби.

2. ^—п≥вроб≥тництво (проблемно-вир≥шуюча стратег≥¤) дої0' л¤с зд≥йснити пошук ≥ виробленн¤ такого р≥шенн¤, ¤ке б задовольни≠ло обидв≥ сторони. як ≥ попередн¤, це активна стратег≥¤; њњ характе≠ризуЇ прагненн¤ дос¤гнути максимально можливого у задоволен≥" ї власних ≥нтерес≥в, так ≥ прагнень опонент≥в. ƒана стратег≥¤ часто вбачаЇтьс¤ бажаною, але не завжди Ї дос¤жною —п≥вроб≥тництво



ДДмагас переходу в≥д непохитно-ортодоксальних позиц≥й до нових –≥вн≥в сп≥лкуванн¤, де ви¤вл¤ютьс¤ сум≥сн≥сть ≥ сп≥льн≥сть ≥нтерес≥в м≥ж колишн≥ми опонентами. —п≥вроб≥тництво приваблюЇ партиерсь ким характером в≥дносин ≥ м≥цн≥стю розв'¤занн¤ проблеми конфл≥кту јле. на жаль, воно не завжди Ї можливим, адже тут дл¤ д≥алогу не обх≥дн≥ бажанн¤ ≥ зусилл¤ вс≥х стор≥н розв'¤зувати проблему сп≥льно ≥ неегоњстично. —аме сп≥вроб≥тництво найб≥льшою м≥рою в≥дпов≥даЇ сучасним у¤вленн¤м про конструктивну довгострокову взаЇмод≥ю м≥ж людьми та радикально знижуЇ ризик п≥сл¤ конфл≥ктних ускладнень.

 омпром≥с ¤к повед≥нська стратег≥¤ передбачаЇ взаЇмн≥ по≠
ступки у чомусь важливому ≥ принциповому дл¤ кожноњ ≥з стор≥н.
«а характером цс Ђм'¤каї, конформна стратег≥¤. ≤деальним ком≠
пром≥сом було б дос¤гненн¤ задоволенн¤ ≥нтерес≥в ≥ потреб кожноњ
≥з стор≥н р≥вно наполовину; част≥ше ж на практиц≥ кожний опонент
отримуЇ щось суттЇве ≥ обговорене, шо Ї частиною його заз≥хань,
зам≥сть того, щоб втратити все, продовжуючи б≥йку. ¬ажливо, що
≥нод≥ компром≥с залишаЇтьс¤ Їдиним можливим ≥ найкращим мирним
вар≥антом розв'¤занн¤ проблеми. ќднак в≥н часто дос¤гаЇтьс¤ не на
паритетн≥й (р≥вн≥й) основ≥, ≥ це збер≥гаЇ глибинн≥ засади конфл≥кту
та можливост≥ його рецидиву (поновленн¤).

–еал≥зац≥¤ стратег≥њ Ђпристосуванн¤ї (поступок) одн≥Їю ≥з
стор≥н базуЇтьс¤ на св≥домому заниженн≥ своњх прагнень, згортанн≥
≥нтерес≥в ≥ прийн¤тт≥ позиц≥њ опонента. ѕристосуванн¤ веде в≥д по≠
ступок до кап≥тул¤ц≥њ в ц≥лому перед вимогами супротивника. ¬иб≥р
ц≥Їњ стратег≥њ Ї або визнанн¤м правоти ≥ слушност≥ опонента, або ро≠
зум≥нн¤м безперспективност≥ боротьби з≥ значно м≥цн≥шим супро≠
тивником. —тратег≥¤ поступок Ч короткострокова ≥ тимчасова, вона
надаЇ шанс зберегти ресурси дл¤ б≥льш спри¤тливого моменту, а мо≠
же стати ≥ переломною под≥Їю у напружен≥й ситуац≥њ. ≤нод≥ поступ≠
ки сприймаютьс¤ агресивним опонентом ¤к про¤ви слабкост≥ ≥ штов≠
хають його до тиску ≥ ескалац≥њ конфл≥кту. ќтже, можна бол¤че по≠
милитис¤, оч≥куючи у в≥дпов≥дь поступок з боку де¤ких опонент≥в.

5. —тратег≥¤ Ђуниканн¤ї (безд≥¤льн≥сть) означаЇ, що
конфл≥ктант знаходитьс¤ в ситуац≥њ конфл≥кту, але не вчин¤Ї н≥¤ких
активних д≥й щодо його розв'¤занн¤. —уб'Їкт, що обрав таку позиц≥ю,
робить вигл¤д, що конфл≥ктна ситуац≥¤ його не стосуЇтьс¤, в≥н мо≠
же њњ просто не визнавати та св≥домо ухил¤тис¤ в≥д будь-¤ких крок≥в
” напр¤мку взаЇмод≥њ. ÷¤ стратег≥¤ Ї характерною дл¤ латентноњ фа-
'Хи конфл≥кту або в раз≥, коли проблема (предмет) з≥ткненн¤ не
'Ђст≥льки важлива щоб заради нењ витрачати будь-¤к≥ ресурси.



як правило, в конфл≥кт≥ використовуютьс¤ комб≥нац≥њ дек≥лькох стратег≥й, ≥нод≥ одна ≥з них дом≥нус над ≥ншими. —л≥д ви шати, що б≥льш н≥ж у 90% конфл≥кт≥в превалюЇ стратег≥¤ суперництва, особ-Хшво на в≥дкритих фазах боротьби.

Ќайб≥льш гостр≥ форми конфл≥кту ведуть до так званоњ конфрон≠тац≥њЧ прихованоњ чи в≥дкритоњ боротьби стор≥н, що мають взаЇмо-виключн≥ ≥нтереси ≥ абсолютно несум≥сн≥ ц≥л≥. ‘актично тут йдетьс¤ про конфл≥кт, що виник з антагон≥стичноњ суперечност≥: сторони праг≠нуть роз≥рвати зв'¤зки, ¤к≥ п≥дтримували њх ¤к елементи ¤коњсь соц≥аль≠ноњ Їдност≥, структури, взаЇмод≥њ. “акою Ї конфронтац≥¤ клас≥в у сусп≥льств≥, ел≥ти та марг≥нал≥в тощо (революц≥¤, бунт, заколот, в≥йна).

—тратег≥њ повед≥нки в конфл≥кт≥ практично реал≥зуютьс¤ через р≥зноман≥тн≥ тактики, ¤к≥ Ї сукупн≥стю прийом≥в впливу на опо≠нента, конкретн≥ засоби ≥ методи реал≥зац≥њ стратег≥њ. ќдна й та ж са≠ма тактика може застосуватис¤ в р≥зних стратег≥¤х.

 онфл≥ктолог≥¤ вир≥знюЇ дек≥лька вид≥в тактик конфл≥ктного протиборства. Ќазвемо њх.

“актика захопленн¤ ≥ утриманн¤ об 'Їкта конфл≥кту. «асто≠
совуЇтьс¤ у з≥ткненн¤х, да йде боротьба за матер≥альний об'Їкт.

“актика ф≥зичного насильства {шкоди). —кладаЇтьс¤ ≥з таких
засоб≥в ¤к знищенн¤ матер≥альних ц≥нностей, ф≥зичн≥ ушкодженн¤ (аж
до вбивства), тиск, катуванн¤ ≥ тортури, блокуванн¤ силою д≥й опо≠
нента тощо.

“актика психолог≥чного насильства (шкоди). —пр¤мована на
образу опонента, ущемленн¤ його г≥дност≥, чест≥, самолюбства. њњ
про¤ви Ч образи, груб≥ жести, приниженн¤ оц≥нок особистост≥, дис≠
крим≥нац≥¤, обман, наклеп, дез≥нформац≥¤, жорсткий контроль за по≠
вед≥нкою, м≥жособист≥сний диктат тощо.

“актика тиску. ÷е спектр прийом≥в, що м≥стить пред'¤влен≠
н¤ вимог, наданн¤ вказ≥вок, наказ≥в, загроз, аж до ультиматуму, ком≠
прометац≥њ та шантажу.

“актика демонстративних д≥й. «астосовуЇтьс¤ з метою при≠
верненн¤ уваги оточуючих до своЇњ персони; њњ акц≥њ коливаютьс¤ в≥д
публ≥чних скарг ≥ промов до акт≥в громадськоњ непокори.



“актика санкц≥онуванн¤ Ч вплив на опонента за допомогою
службових покарань, п≥двищенн¤ робочого навантаженн¤, накладен≠
н¤ заборони, блокуванн¤, невиконанн¤ розпор¤джень ≥ т. ≥н.

“актика коал≥ц≥й. њњ мета Ч посиленн¤ свого рангу
в конфл≥и≥. –еал≥зуЇтьс¤ шл¤хом утворенн¤ сп≥лок, угруповань то-



шо. через апел¤ц≥ю за п≥дтримкою до кер≥вництва, засоб≥в масовоњ ≥нформащ≥, громадськост≥, друз≥в та р≥дних, р≥зних орган≥в влади

“актика ф≥ксац≥њ своЇњ позиц≥њ (найпоширен≥ша конфл≥ктна
гак-п≥ка). √рунтуЇтьс¤ на використанн≥ лог≥ки та фактажу дл¤ аргу≠
ментац≥њ своЇњ позиц≥њ. ÷е проханн¤, критика, переконанн¤, пропозиц≥њ

“актика дружност≥. ћ≥стить так≥ засоби, ¤к коректне звер≠
ненн¤, п≥дкресленн¤ сп≥льност≥, пропозиц≥¤ допомоги, акцентуац≥¤
готовност≥ до д≥алогу, вибаченн¤ тощо.

10. “актика угод. ѕередбачаЇ взаЇмний обм≥н об≥ц¤нками, по≠
ступками, вибаченн¤ми та ≥н.

Ќарешт≥, за характером, конфл≥ктн≥ тактики под≥л¤ютьс¤ на жорстк≥, нейтральн≥ та м'¤к≥; а за ступенем ефективност≥ д≥й ≥ ре≠зультатом Ч на рац≥ональн≥ (ф≥ксац≥¤ позиц≥њ, дружн≥сть, санкц≥ону≠ванн¤) та ≤ррац≥ональн≥ (тиск, насильство).

¬иб≥р ≥ комб≥нац≥¤ певних стратег≥й у поЇднанн≥ з тими чи ≥нши≠ми вар≥ац≥¤ми тактики визначають по сут≥ зм≥ст ≥ характер окремих тип≥в конфл≥ктноњ повед≥нки суб'Їкт≥в. ¬ узагальненому вигл¤д≥ мож≠на говорити протри головн≥ мод ел ≥ повед≥нки у конфл≥кт≥ (в≥дпов≥дно й про три типи суб'Їкт≥в), але у д≥йсност≥, природно, можна з≥ткнутис¤ з багатьма њх вар≥антами та пром≥жними станами.

ѕерший тип- деструктивний суб 'Їкт, що в≥дтворюЇ ≥ в≥дпов≥дну модель деструктивноњ повед≥нки. ¬≥н схильний до ≥н≥ц≥ац≥њ та розв'¤занн¤ конфл≥кту, його посиленн¤ через застосуванн¤ насиль≠ства, аж до ф≥зичного знищенн¤ супротивника. ” побут≥ Ч це егоњст, призв≥дник бешкет≥в та б≥йок; в установ≥ Ч кл¤узник, ≥нтриган; у на≠товп≥ Ч провокатор, ≥н≥ц≥атор ≥ ватажок безладд¤ та руйн≥вних вчинк≥в тощо. ÷¤ модель конфл≥ктноњ повед≥нки часто реал≥зуЇтьс¤ у в≥йнах, м≥жетн≥чних конфл≥ктах, еструктивний тип конфл≤ктанта практично завжди вт≥люЇтьс¤ в особ≥ терориста чи ≥ншого крим≥нального зло≠чинц¤, ¤кий застосовуЇ насильство. « певною умовою до деструк≠тивних суб'Їкт≥в можна в≥днести ос≥б Ч громадських ≥ пол≥тичних д≥¤ч≥в Ч авторитарного складу, ¤к≥, керуючись ≥де¤ми власноњ ви-ўост≥ та переваги, схильн≥ жорстко дом≥нувати, володарювати ≥ руй≠нувати чуж≥ ц≥нност≥, волеви¤вленн¤ тощо. ÷е в≥дпов≥дно спричи≠н¤Ї роздрањ, в≥йни чи соц≥альн≥ катакл≥зму

ƒругий тип Ч конформний суб 'Їкт. …ого характер ≥ стиль по-^л≥нки ц≥лком протилежн≥й попередньому; позиц≥¤ у конфл≥кт≥ Ч па≠сивна, що усп≥шно ЂдоповнюЇї деструктивну модель. ќтже, так≥ ти-"и або сп≥вд≥ють разом з деструктивними, в ар'Їргард≥ одн≥Їњ з ними борони; або, ≥л≥люючи протилежну сторону, скор≥ше будуть схильн≥



поступитис¤, н≥ж продовжувати боротьбу. ÷¤ модель повед≥нки до-сить загрозлива тим, що вона об'Їктивно спри¤Ї чужим агресивним нам≥рам, адже њњ принцип Ђне протид≥¤ти злу насильствомї.

“рет≥й тип Ч конструктивний суб 'Їкт ≥ в≥дпов≥дна повед≥нка “акий конфл≥ктант прагне за рац≥ональних умов загасити конфл≥кт докладаЇ зусиль до пошуку р≥шенн¤, ¤ке було 6 сприйн¤тливе дл¤ обох стор≥н; в≥н сам робить злагоджуюч≥ кроки або п≥дшуковуЇ по≠середника, легко заохочуЇтьс¤ до переговорного процесу. Ќа¤вн≥сть такоњ модел≥ повед≥нки нав≥ть в одного ≥з суб'Їкт≥в конфл≥кту маЇ спри¤ти скор≥шому ≥ менш руйн≥вному завершенню протиборства.