онфл≥ктолог≥¤. «а редакц≥Їю професор≥в Ћ. ћ. √ерас≥ноњ та ћ. ≤. ѕанова. ’арк≥в Ђѕравої 2002 р.

І 2. ¬итоки, причини та руш≥йн≥ сили конфл≥кту

[начало]

 ожна людина в процес≥ взаЇмод≥њ з оточуючими граЇ б≥льше де≠с¤тка типових ролей Ч кер≥вника, п≥длеглого, товариша по робот≥, батька, чолов≥ка, сина, брата, пасажира, покупц¤ тощо. ÷≥ рол≥ люди≠на граЇ не завжди однаково усп≥шно. ≤ найб≥льш небезпечними в план≥ виникненн¤ конфл≥кту Ї роль старшого за психолог≥чним статусом партнера по взаЇмод≥њ, роль р≥вного партнера та роль молодшого.

ќдн≥Їю з типових соц≥ально-психолог≥чних причин м≥жосо≠бист≥сних конфл≥кт≥в Ї також нерозум≥нн¤ при обговоренн≥ проблеми того, що незб≥жн≥сть позиц≥й часто може бути викликана не д≥йсни≠ми розб≥жност¤ми V погл¤дах на одне ≥ те ж, а п≥дходом до пробле≠ми з р≥зних позиц≥й. як ≥люстрац≥¤ в цьому випадку може бути вико≠ристана в≥дома притча про слона та п'¤тьох сл≥пц≥в, ¤к≥ помацали р≥зн≥ частини т≥ла тварини ≥ д≥йшли р≥зних висновк≥в про те, на що схожий слон. ѕеремогла точка зору сл≥пц¤, ¤кий ви¤вивс¤ найб≥льш високим, встиг помац≥ти вухо ≥ стверджував, що слон схожий на ар≠куш пергаменту. ѕричина розб≥жностей в цьому раз≥ не в тому, що ≥нш≥ сл≥пц≥ були неправ≥, а в тому, що кожний з них оц≥нював т≥льки частину слона ≥ не розум≥в, що його правда становить т≥льки части≠ну загальноњ правди.

“иповою соц≥ально-психолог≥чною причиною конфл≥кт≥в м≥ж людьми Ї виб≥р ними р≥зних засоб≥в оц≥нки результат≥в д≥¤≥ьност≥ та особистост≥ один одного. ¬ основ≥ оц≥нки лежить пор≥вн¤нн¤. ≤снують п'¤ть основних способ≥в оц≥нки. ÷е пор≥вн¤нн¤ з можли≠вим ≥деальним станом справ; вимогами до даноњ д≥¤льност≥ з боку нормативних документ≥в; ступенем дос¤гненн¤ мети д≥¤льност≥; ре≠зультатами, ¤ких дос¤гли ≥нш≥ люди, котр≥ виконували аналог≥чну



роботу: станом справ на початку д≥¤льност≥. ќц≥нюючи ≥нших, лю≠дина за основу оц≥нки бере те, що њм не вдалось зробити у пор≥вн¤нн≥ з ≥деалом, нормою, метою д≥¤льност≥ та ≥ншими людьми, ¤к≥ викона≠ли таку ж роботу в≥дм≥нно. —воњ ж результати роб≥тник оц≥нюЇ у пор≥вн¤нн≥ з ≥ншими людьми, ¤к≥ виконували таку роботу г≥рше. ќтже, одна ≥ та ж робота залежно в≥д способ≥в оц≥нки може бути оц≥нена не т≥льки по-р≥зному, а й протилежним чином. ÷е призво≠дить до конфл≥кт≥в.

≤снуЇ ще низка соц≥ально-психолог≥чних причин м≥жособист≥сних ≥ м≥жгрупових конфл≥кт≥в: внутр≥шньогруповий фаворитизм, тобто перевага член≥в своЇњ групи перед представниками ≥нших груп; при≠таманний людин≥ конкурентний характер взаЇмод≥њ з ≥ншими людьми та групами; обмежен≥ зд≥бност≥ людини до децентрал≥зац≥њ, тобто до зм≥ни власноњ позиц≥њ в результат≥ сп≥вв≥днесенн¤ њњ з позиц≥¤ми ≥нших людей; бажанн¤ одержати в≥д людей б≥льше, н≥ж в≥ддавати њм; праг≠ненн¤ до влади; психолог≥чна несум≥сн≥сть людей; ≥нш≥ причини.

≤, нарешт≥, особист≥сн≥ причини конфл≥кт≥в пов'¤зан≥ перш за все з ≥ндив≥дуально-психолог≥чними особливост¤ми учас≠ник≥в конфл≥кт≥в, обумовлен≥ специф≥кою псих≥чних процес≥в, ¤к≥ виникають при взаЇмод≥њ людей м≥ж собою та з оточуючим середо≠вищем.

ѕ≥д час соц≥альноњ взаЇмод≥њ у людини ≥снуЇ певний д≥апазон вар≥ант≥в оч≥куваноњ повед≥нки, д≥¤льност≥ з боку ≥ншоњ людини, ¤ка Ї партнером по взаЇмод≥њ. ’арактер такоњ повед≥нки залежить в≥д ≥ндив≥дуально-психолог≥чних особливостей людини, њњ псих≥чного стану, ставленн¤ до конкретного партнера, особливостей актуальноњ ситуац≥њ взаЇмод≥њ. якщо реальна повед≥нка партнера Ї бажаною або допустимою, то взаЇмод≥¤ продовжуЇтьс¤ безконфл≥ктно. Ќебажана повед≥нка може привести до створенн¤ передконфл≥ктноњ ситуац≥њ, а недопустима Ч до конфл≥кту. “обто одн≥Їю з головних причин осо-бист≥сних конфл≥кт≥в Ї суд 'Їктивна оц≥нка повед≥нки партнера ¤к недопустимоњ.

як в≥домо, конфл≥ктна ситуац≥¤ Ч це складна дл¤ людини си≠туац≥¤ соц≥альноњ взаЇмод≥њ. ƒо конфл≥кту приводить саме неп≥дготов≠лен≥сть людини до ефективних д≥й у таких ситуац≥¤х. Ћюдина може мати у¤вленн¤ щодо засоб≥в безконфл≥ктного виходу ≥з перед-конфлпстних ситуац≥й, але не мати навичок њх використанн¤ на прак≠тиц≥.  р≥м того, вона може не мати достатньоњ психолог≥чноњ ст≥йкост≥ ќо негативного впливу на псих≥ку стресових чинник≥в соц≥альноњ взаЇмод≥њ.



ѕричиною конфл≥кт≥в також може виступати погано розвинута у людини зд≥бн≥сть до емпат≥њ, тобто до розум≥нн¤ емоц≥йного ста≠ну ≥ншоњ людини, до сп≥вчутт¤. ќц≥нка повед≥нки людини, котра не розум≥Ї емоц≥й та почутт≥в партнера по взаЇмод≥њ, ¤к небажаноњ чи не≠допустимоњ може викликати конфл≥ктну реакц≥ю.

Ќеадекватний р≥вень домагань також спри¤Ї виникненню м≥жо-собист≥сних ≥ внутр≥шньоособист≥сних конфл≥кт≥в. «авищена само≠оц≥нка, ¤к правило, викликаЇ негативну реакц≥ю з боку оточуючих. «анижена оц≥нка маЇ своњми насл≥дками п≥двищену тривожн≥сть, не≠впевнен≥сть у своњх силах, тенденц≥ю уникати в≥дпов≥дальност≥ тощо.

ќдн≥Їю з найб≥льш частих особист≥сних причин конфл≥кт≥в Ї р≥зн≥ акцентуац≥њ характеру. ¬они ви¤вл¤ютьс¤ у надм≥рному про≠¤в≥ окремих рис характеру або њх поЇднанн≥ у конкретноњ людини ≥ ¤в≠л¤ють собою крайн≥ вар≥анти норми, що межують з психопат≥¤ми.

Ќазван≥ причини виникненн¤ конфл≥кт≥в зустр≥чаютьс¤ най≠част≥ше, але вони не вичерпують перел≥ку вс≥х причин, що призво≠д¤ть до виникненн¤ та загостренн¤ конфл≥кт≥в ¤к на соц≥альному, так ≥ на особист≥сному р≥вн≥.

¬ажливими складовими конфл≥кту Ї прагненн¤ стор≥н, стратег≥¤ та тактика њх повед≥нки, а також сприйн¤тт¤ конфл≥ктноњ ситуац≥њ.

ћотивац≥¤ конфл≥кт≥в. ѕри по¤сненн≥ активност≥ та спр¤мо≠ваност≥ д≥й опонент≥в у конфл≥кт≥ йдетьс¤ про мотиви, ц≥л≥, ≥нтере≠си, ц≥нност≥, потреби окремих ос≥б, соц≥альних груп, держав тощо.

ћотиви в конфл≥кт≥ Ч це спонуканн¤ до вступу в конфл≥кт, пов'¤зан≥ ≥з задоволенн¤м потреб, сукупн≥сть зовн≥шн≥х ≥ внутр≥шн≥х умов, ¤к≥ викликають конфл≥ктну активн≥сть суб'Їкта. ¬ конфл≥кт≥ ча≠сто досить складно ви¤вити ≥стин≥ мотиви опонент≥в, бо вони у б≥льшост≥ випадк≥в приховують њх, декларуючи мотивац≥ю участ≥ у конфл≥кт≥, ¤ка в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д первинних мотив≥в. ћотив Ї у д≥¤х кожного учасни≠ка конфл≥кту. ѕри цьому мотиви можуть не зб≥гатис¤ ≥ нав≥ть бути про≠тилежними. якщо ми знаЇмо мотивац≥ю конфл≥ктуючих стор≥н, то ми значною м≥рою починаЇмо розум≥ти сенс њх протисто¤нн¤.

Ѕазовим спонукачем активност≥ людей у конфл≥кт≥ Ї њх потреби, тобто стан суб'Їкт≥в, ¤кий утворюЇтьс¤ завд¤ки нестатку об'Їкт≥в (ресурс≥в, влади, духовних ц≥нностей), необх≥дних дл¤ њх ≥снуванн¤ та розвитку. ѕотреба в безпец≥, визнанн≥, ≥дентичност≥, соц≥альн≥й належност≥ тощо властива ¤к окремому ≥ндив≥ду, так ≤ соц≥альним ‘упам, ц≥лим сусп≥льствам ≥ державам.

јнал≥з причин повед≥нки стор≥н у конфл≥ктах показуЇ, що вони ввод¤тьс¤ до прагненн¤ задовольнити своњ ≥нтереси, ¤к≥ ¤вл¤ють со-



бою усв≥домлен≥ потреби. Ѕлизькими до ≥нтерес≥в Ї й ц≥нност≥, ¤к≥ можна в≥дстоювати у конфл≥кт≥. ÷е можуть бути загальнолюдськ≥ ц≥нност≥, ц≥нност≥, виражен≥ у ¤комусь конкретному твор≥ мистецтва, а також особист≥сн≥ ц≥нност≥.

ћотиви ≥ндив≥да, групи не виникають сам≥ по соб≥ ≥ часто виз≠начаютьс¤ умовами, ситуац≥Їю, в ¤ких вони знаход¤тьс¤. —оц≥ально дезорган≥зуюч≥ процеси у сусп≥льств≥ деформують сусп≥льну св≥дом≥сть, ¤ка реал≥зуЇтьс¤ ≥ про¤вл¤Їтьс¤ через потреби, ≥нтереси ≥, отже, через ц≥л≥, вчинки та д≥њ конкретних людей та груп.

ћотиви конкретизуютьс¤ в ц≥л¤х, на дос¤гненн¤ ¤ких спр¤мо≠ван≥ д≥њ людини. ÷≥члю суб'Їкта в конфл≥кт≥ Ї його у¤вленн¤ про к≥нце≠вий результат конфл≥кту. ÷≥л≥ можуть бути стратег≥чними та тактич≠ними. ќсновна ц≥ль Ч оволод≥нн¤ об'Їктом конфл≥кту. јле залежно в≥д розвитку конфл≥кту ц¤ основна ц≥ль може бути зам≥нена на ≥ншу, ¤ка на початку конфл≥кту виступала ¤к ц≥ль-зас≥б.

ќстанн≥й елемент спр¤мувань людини, соц≥альноњ групи у конфл≥кт≥, ¤кий треба обов'¤зково враховувати, Ч це позиц≥¤, тоб≠то система ставленн¤ до елемент≥в конфл≥ктноњ ситуац≥њ, ¤ка про¤в≠л¤Їтьс¤ у в≥дпов≥дн≥й повед≥нц≥ та вчинках. ѕозиц≥¤ характеризуЇтьс¤, з одного боку, динам≥чн≥стю, а з ≥ншого Ч в≥дносною ст≥йк≥стю.

“радиц≥йно пануЇ думка, що конфл≥кт завжди Ї лог≥чно по¤с≠нюваною суперечн≥стю м≥ж людьми, ¤к≥ рац≥онально в≥дстоюють своњ ≥нтереси. јле цьому розум≥нню суперечать багато чинник≥в, ¤к≥ спостер≥гають фах≥вц≥: конфл≥кти не завжди п≥ддаютьс¤ лог≥чн≥й ре≠конструкц≥њ ≥ часто навантажен≥ ≥ррац≥ональною складовою, ¤ка ут≠ворюЇ ≥ндив≥дуальну своЇр≥дн≥сть конфл≥кту ≥ не дозвол¤Ї розв'¤за≠ти його простими засобами. ќсобливо це пом≥тно у м≥жнац≥ональ≠них конфл≥ктах, ¤к≥ через ≥ррац≥ональн≥сть, непродуман≥сть д≥й лю≠дей, перевагу емоц≥й деструктивного характеру набувають некерованого характеру ≥ в м≥ру свого поширенн¤ та загостренн¤ пе≠ретворюютьс¤ на катастрофу. ≤ррац≥ональний сле.мент м≥жосо-бист≥сного конфл≥кту може слугувати й ≥стинною його причиною, ¤кщо в ньому беруть участь псих≥чно хвор≥ чи психопатичн≥ особи. «розум≥ло, що об'Їктивн≥, суб'Їктивн≥, ≥ррац≥ональн≥ компоненти конфл≥кту, про ¤к≥ йшлос¤, не завжди мають ч≥тк≥ меж≥ у реальному житт≥. јле у вс≥х випадках ми маЇмо справу з ≥нтересами людей, ¤к≥ можуть бути б≥льш-менш ≥стотними, стаб≥льними чи н≥, ¤вними чи прихова≠ними. Ќер≥дко абсурдн≥сть та ≥ррац≥ональн≥сть вчинк≥в стор≥н такою лише здаЇтьс¤ внасл≥док того, що конфл≥кт був заснований на помил≠ков≥й у¤в≥ одного чи обох опонент≥в про протилежн≥сть њх прагнень.



 онцепц≥¤ депривац≥њ. ƒл¤ по¤сненн¤ причин значних сусп≥льних кол≥з≥й можна усп≥шно використовувати так звану кон≠цепц≥ю депривац≥њ. …детьс¤ про стан, дл¤ ¤кого характерною Ї ¤вна розб≥жн≥сть м≥ж оч≥куванн¤ми людей ≥ можливост¤ми њх задоволен≠н¤. ќчевидно, що з часом депривац≥¤ може посилюватис¤, зменшу≠ватис¤ або залишатис¤ незм≥нною. ѕосиленн¤ депривац≥њ залежить в≥д того, в ¤кому сп≥вв≥дношенн≥ знаход¤тьс¤ оч≥куванн¤, з одного боку, ≥ можливост≥ њх задоволенн¤ Ч з ≥ншого. –≥ст депривац≥њ може в≥дбуватис¤, по-перше, при зменшенн≥ засоб≥в дл¤ задоволенн¤ за≠пит≥в, ¤к≥ вже сформувалис¤, що спостер≥гаЇтьс¤, зокрема, в умовах економ≥чноњ кризи. „еканн¤ багатьох у таких умовах визначаютьс¤ скромною формулою збер≥ганн¤ статус-кво: Ђјби г≥рше не сталої. ѕо-друге, можлива ситуац≥¤, коли чеканн¤, запити ростуть значно швидше, н≥ж можливост≥ њх задоволенн¤. “од≥ також спостер≥гаЇтьс¤ посиленн¤ депривац≥њ, а отже, ≥ п≥двищенн¤ можливост≥ виникнен≠н¤ конфл≥кту.

«береженн¤ стаб≥льного р≥вн¤ депривац≥њ або нав≥ть зниженн¤ його (шо можливо або при зменшенн≥ р≥вн¤ домагань, або при б≥льш швидкому, н≥ж р≥ст чекань, рост≥ задоволенн¤ запит≥в) веде до ство≠ренн¤ психолог≥чних умов, шо спри¤ють стаб≥л≥зац≥њ морально-пси≠холог≥чноњ атмосфери в сусп≥льств≥, послабленню напруженост≥. ≤. на≠впаки, посиленн¤ депривац≥њ породжуЇ агресивн≥ реакц≥њ на фруст≠рац≥ю (блокуванн¤ ц≥леспр¤мованоњ повед≥нки ≥ншого). –еакц≥¤ на фрустрац≥ю вт≥люЇтьс¤ звичайно у виступах, спр¤мованих проти ƒжерел розчаруванн¤, справжн≥х або вигаданих винуватц≥в т¤жкого положенн¤; вона може реал≥зуватис¤ в пошуках Ђкозл≥в в≥дпущен≠н¤ї, ¤кими в одних випадках стають нац≥ональн≥ меншост≥, у дру≠гих Ч особи, що одержують Ђнесправедливо багатої за свою працю (залежно в≥д ситуац≥њ цс можуть бути торговц≥, приватн≥ п≥дприЇмц≥, Ђвзагал≥ начальникиї, вчен≥ ≥ т. ≥н.), в трет≥х Ч органи влади ≥ уп≠равл≥нн¤, функц≥онери ≥ л≥дери правл¤чоњ парт≥њ. ≤накше кажучи, по≠силенн¤ депривац≥њ спри¤Ї росту соц≥альноњ напруженост≥, виник≠ненню в≥дкритих соц≥альних, пол≥тичних та етн≥чних конфл≥кт≥в.

ѕольський досл≥дник ≈. ¬¤тр вид≥л¤Ї випадок Ђумовноњї де≠ривац≥њ, в≥дм≥чаючи, що вона зустр≥чаЇтьс¤ в групах, чињ запити особливо сильно зросли пор≥вн¤но з можливост¤ми њх задоволенн¤. амс тод≥ з'¤вл¤Їтьс¤ ч≥тка тенденц≥¤ до агресивноњ повед≥нки, спр¤-м∞ваноњ проти пол≥тичноњ системи чи сусп≥льноњ групи, ¤ку вважа≠нь винуватницею депривац≥њ. ѕри цьому в≥н посилаЇтьс¤ на робо-^ ј- ƒе “окв≥л¤ Ђ—тарий пор¤док ≥ революц≥¤ї, в ¤к≥й французький



вчений XIX ст., мабуть, перший звернув увагу на цей механ≥зм, по. казавши на приклад≥ ‘ранцузькоњ революц≥њ 1789 р., що революц≥¤ може спалахнути не тод≥, коли маси живуть г≥рше в абсолютному смисл≥, а тод≥, коли њх становище дещо пол≥пшилос¤, викликавши, про≠те значно б≥льш ≥нтенсивний р≥ст оч≥кувань. ¬загал≥ ж можна ска≠зати, що концепц≥¤ депривац≥њ, по сут≥, розкриваЇ загальний механ≥зм реал≥зац≥њ ≥ взаЇмод≥њ потреб та ≥нтерес≥в у сусп≥льств≥.

 онфл≥кт потреб. —учасна ситуац≥¤ в св≥т≥ висуваЇ проблему ресурс≥в або життЇвих потреб на одне з перших м≥сць. Ќа думку ба≠гатьох вчених, конфл≥кти з приводу потреб можуть бути под≥лен≥ на два типи: по-перше, конфл≥кти через обмежен≥сть ресурс≥в; по-дру≠ге, конфл≥кти через сп≥вв≥дношенн¤ короткочасних ≥ довгострокових потреб. Ѕезсумн≥вно, шо до найб≥льш ≥стотних довгострокових по≠треб всього людства належить опануванн¤ навколоземного косм≥чно≠го простору. јле реал≥зац≥¤ в≥дпов≥дних програм Ч р≥ч дуже доро≠га. ÷е ж стосуЇтьс¤ ≥ ф≥нансуванн¤ фундаментальних наукових досл≥джень, ¤к≥ не можуть швидко дати прибуток.

ѕроблема ор≥Їнтац≥њ на найближч≥ та в≥ддален≥ ц≥л≥ Ї загально≠людською ≥ в≥чною проблемою. ¬она стосуЇтьс¤ не т≥льки людства в ц≥лому, а й життЇд≥¤льност≥ будь-¤ких сп≥льнот, соц≥альних ≥нсти≠тут≥в, соц≥альних груп ≥ кожного ≥ндив≥да. ÷е перша сфера конфл≥кту на р≥вн≥ потреб.

ƒруга сфера конфл≥кту, пов'¤заного з динам≥кою потреб, зач≥паЇ форми та засоби орган≥зац≥њ сп≥льного житт¤ людей. —ам≥ ц≥ засоби нев≥рно у¤вл¤ти ¤к певну зовн≥шню силу. ¬ипадки нав'¤зуванн¤ пол≥тичного устрою д≥йсно мають м≥сце в ≥стор≥њ, але досить р≥дко вони справл¤ють вир≥шальний вплив на потреби людей. ” б≥льшост≥ випадк≥в ц≥ форми сп≥льного житт¤ людей виробл¤ютьс¤ сусп≥льством ≥ И ≥стотною характеристикою народного способу житт¤.  ожний ≥з ≥снуючих сьогодн≥ тип≥в пол≥тичноњ системи спираЇтьс¤ на певну су≠му стереотип≥в пол≥тичноњ повед≥нки, ¤к≥ ≥ складають певн≥ потреби. —учасна ”крањна Ї сусп≥льством перех≥дного типу. ѕри цьому становленн¤ нових пол≥тичних потреб участ≥ у пол≥тичному житт≥ в≥дбуваЇтьс¤ важко. √оловне питанн¤ тут пол¤гаЇ у формуванн≥ но≠вого морального ставленн¤ до влади, ¤ка сама по соб≥ Ї досить в≥дƒа" леною в≥д демократичного ≥деалу.  онфл≥кт м≥ж мораллю та пол≥тич≠ною практикою стаЇ глибинним конфл≥ктом, ¤кий розвиваЇтьс¤ на р≥вн≥ життЇвих потреб людини.

“рет¤ сфера конфл≥кту на р≥вн≥ потреб пов'¤зана з утворенн¤м балансу рац≥ональних та емоц≥йних прагнень, в ¤ких час в≥д часу



про¤вл¤ютьс¤ п≥дсв≥дом≥ сфери мотивац≥њ.  онфл≥кт рац≥онального та смошйного присутн≥й в ус≥х сферах ≥ структурах житт¤. ¬ сучасн≥й кризов≥й ситуац≥њ емоц≥йне начало в людськ≥й повед≥нц≥ все б≥льше в≥дходить в≥д рац≥ональноњ мотивац≥њ ≥ стаЇ п≥дставою дл¤ ≥ррац≥ональ≠ноњ мотивац≥њ, немотивованоњ повед≥нки. ѕовсюди спостер≥гаЇтьс¤ ^верненн¤ до забобон≥в, чаклунства, до п≥днесенн¤ безпосередньо≠го почутт¤ переваги ≥нтуњц≥њ над розумом. ÷¤ тенденц≥¤ веде до прим≥тив≥зац≥њ культури, стимулюЇ насильство, ¤ке виступаЇ ¤к ре≠акц≥¤ на безпосередн≥ почутт¤.

–озгл¤д конфл≥кту потреб у трьох сферах життЇд≥¤льност≥ лю≠дини та сусп≥льства показуЇ, що не можна зводити потреби лише до суми зовн≥шн≥х вимог, ¤к≥ випливають ≤з соц≥альних та економ≥чних умов. ¬они становл¤ть собою певн≥ головн≥ л≥н≥њ орган≥зац≥њ вс≥Їњ си≠стеми взаЇмод≥њ у соц≥ум≥, про¤вл¤ютьс¤ у масових звичках культу≠ри, ¤к≥ засвоюютьс¤ людьми п≥д час соц≥ал≥зац≥њ, ≥ндив≥дуального розвитку, вихованн¤. –азом з тим визначенн¤ пр≥оритетност≥ тих чи ≥нших потреб залишаЇтьс¤ найважлив≥шою проблемою соц≥ально-пол≥тичного характеру. ∆одна держава, жодна пол≥тична парт≥¤ не мо≠же в своњй практичн≥й пол≥тиц≥ закривати оч≥ на конфл≥кти потреб, пов'¤зан≥ не т≥льки з певними вар≥антами використанн¤ ресурс≥в, а й з вибором певних вар≥ант≥в розвитку самоњ культури.

 онфл≥кт ≥нтерес≥в. «≥ткненн¤ ≥нтерес≥в особистост≥, групи, сусп≥льства з об'Їктивними можливост¤ми в соц≥альному житт≥, конк≠ретних умовах взаЇмод≥њ з ≥ншими соц≥альними суб'Їктами Ч це, ¤к правило, з≥ткненн¤ одних ≥нтерес≥в з ≥ншими, що њм перешкоджають.

Ќа в≥дм≥ну в≥д когнитивного (п≥знавального) конфл≥кту проти≠борство, засноване на з≥ткненн≥ ≥нтерес≥в р≥зноман≥тних соц≥альних суб'Їкт≥в, ми (усл≥д за багатьма досл≥дниками) назвемо конфл≥ктом ≥нтерес≥в.

” в≥дносинах м≥ж собою вс≥ соц≥альн≥ суб'Їкти звичайно окрес≠люють сферу своњх ≥нтерес≥в, сп≤вв≥днос¤чи њх з у¤вленн¤ми про те, ¤кими повинн≥ бути ≥нтереси ≥ншого ≥ ¤кими вони Ї насправд≥. Ќе сл≥д ƒумати, що в сп≥лкуванн≥ ≥нтерес -Ч це абсолютне ≥ незм≥нне вира≠женн¤ нам≥ру одн≥Їњ особи безв≥дносно ситуац≥њ. ≤нтерес при взаЇмод≥њ завжди включаЇ ¤кийсь у¤вленн¤ про припустим≥ ≥ можлив≥ ≥нтере≠си ≥ншого. ”¤вленн¤ про себе, сп≥вв≥днесен≥ з у¤вленн¤ми про ≥нших 1 виражен≥ так чи ≥накше в повед≥нц≥ суб'Їкта, формують те. що ≥нод≥ позначаЇтьс¤ ¤к Ђсамовизначенн¤ї у сп≥лкуванн≥. Ќаприклад, у си≠туац≥њ м≥ждержавного сп≥лкуванн¤ це може бути визначенн¤ меж власноњ територ≥њ, що пов'¤зано з у¤вленн¤ми про те, ¤кою повинна 6”ги межа сус≥ди'



ѕо¤сненн¤ природи сусп≥льних конфл≥кт≥в маЇ давню традиц≥ю, що в≥ддаЇ пр≥оритет анал≥зу протиборства ≥нтерес≥в. ” глобальному масштаб≥ таке протиборство ви¤вл¤Їтьс¤ в боротьб≥ держав за зм≥ну критер≥њв ≥ п≥дстав розпод≥лу ресурс≥в, придбанн¤ територ≥й ≥ т. ш. Ќай≠част≥ше ≥нтерес пр¤мо не асоц≥юЇтьс¤ з матер≥альними благами, в≥н може випливати з рел≥г≥йних, культурних, фахових прагнень. ќб'Їктивний ≥ детальний анал≥з суперечностей, з≥ткнень ≥нтерес≥в (особливо класових, групових ≥ нац≥ональних) може ≥стотно про¤с≠нити картину конфл≥кт≥в у крањн≥, рег≥он≥, мал≥й соц≥альн≥й груп≥.

јнал≥з найр≥зноман≥тн≥ших конфл≥кт≥в св≥дчить про те, що ¤к≥ б конкретн≥ причини не лежали в основ≥ повед≥нки протиборчих стор≥н, у к≥нцевому результат≥ вони в≥дображують њх ≥нтереси, ¤к≥ у раз≥ конфл≥кту ви¤вл¤ютьс¤ несум≥сними чи протилежними. √≥тлер≥вська √ерман≥¤ прагнула до захопленн¤ чужих земель, Ївро≠пейськ≥ крањни Ч до незалежност≥ ≥ суверен≥тету. «лод≥й викрадаЇ чуже майно, власник його захищаЇ. „олов≥ки свар¤тьс¤ з приводу грошей: кожний прагне самост≥йно використовувати с≥мейн≥ засо≠би, ≥ кожний по-своЇму правий, коли в≥дстоюЇ власн≥ ≥нтереси.

ѕри анал≥з≥ ≥нтерес≥в де¤к≥ досл≥дники звертають увагу на сум≥жн≥ соц≥альн≥ ≥ психолог≥чн≥ ¤вища, в тому числ≥ так≥, що гене≠тично передують ≥нтересу. “акою Ї, наприклад, категор≥¤ потреби, що тлумачитьс¤ звичайно ¤к стан нестач≥ чого-небудь, ¤к те, що ор≠ган≥зм (особа, група, сусп≥льство) намагаЇтьс¤ заповнити. ѕотреба пе≠редуЇ ≥нтересу, ¤кий Ї усв≥домленою потребою (а часом ≥ усв≥домле≠ним шл¤хом њњ задоволенн¤).

ѕри характеристиц≥ взаЇмов≥дносин може бути використане ≥ по≠н¤тт¤ позиц≥њ, що визначаЇтьс¤ ¤к комплекс фактичних прав, обов'¤зк≥в ≥ можливостей суб'Їкта в конкретн≥й ситуац≥њ сп≥лкуванн¤.

якщо в когнитивному конфл≥кт≥ мета кожного суб'Їкта Ч пе≠реконати опонента, довести свою правоту або, зрештою, ви¤вити хи≠би власноњ точки зору, то в конфл≥кт≥ интерес≥в кожний прагне захо≠пити чи в≥двоювати ¤кусь Ђзонуї, ¤ка в≥дпов≥даЇ його самовизначен≠ню, обмеживши ≥нтереси ≥ншого, зрадивши його позиц≥ю.  онкрет≠но це може виражатис¤ у прагненн≥ захопити ≥ в≥д≥брати в ≥ншого ¤кийсь матер≥альний об'Їкт, розширити своњ права за рахунок обме≠женн¤ чужих або, наприклад, п≥дпор¤дкувати ≥ншого своЇму впли≠ву. ƒл¤ характеристики повед≥нки в ситуац≥њ конфл≥кту ≥нтерес≥в мо≠же бути використане пон¤тт¤ авторитарного засобу особист≥сного включенн¤, розроблене ј. ’арашем. јвторитарне включенн¤ в сфе≠ру чужоњ життЇд≥¤льност≥ ≥ чужоњ св≥домост≥ Ч це з необх≥дн≥стю



виключенн¤ (витисненн¤) ≥з ц≥Їњ життЇд≥¤льност≥ (≥ в≥дпов≥дно св≥до≠мост≥) ¤кихось утримань, що Ї њњ власними складовими.

 огнитивний конфл≥кт у к≥нцевому результат≥ може призвести пише до спростуванн¤ одн≥Їњ з точок зору, до лог≥чноњ безвиход≥ чи виробленн¤ загального в≥рного р≥шенн¤.  онфл≥кт ≥нтерес≥в, навпа≠ки, чреватий серйозними втратами або нав≥ть загибеллю одн≥Їњ чи обох стор≥н, тобто витисненн¤м центральних, життЇво важливих Ђскладовихї т≥Їњ чи ≥ншоњ сторони.

—аме цей тип конфл≥кт≥в буде основним предметом нашого по≠дальшого розгл¤ду. ¬ реальному житт≥ майже вс≥ виникаюч≥ кол≥з≥њ та вс≥ без вин¤тку конфл≥кти з використанн¤м сили Ї результатом з≥ткненн¤ ≥нтерес≥в. “ут можна здивовано запитати: х≥ба ≥дейн≥ розб≥жност≥ ≥ суперечки не ведуть до жарких сутичок, б≥йок у пар≠ламент≥, приниженн¤ пол≥тичних опонент≥в? «розум≥ло, це так; ког≠нитивний конфл≥кт у чистому вигл¤д≥ можна знайти, мабуть, лише в Ђƒ≥алогахї ѕлатона або роздивл¤ючись роденовського Ђћислите≠л¤ї. Ќасправд≥ ж оц≥нка будь-¤кого соц≥ального ¤вища, в тому числ≥ й конфл≥кту, Ї амб≥валентною, двоњстою, в н≥й присутн¤ ¤кась неод≠нозначн≥сть, суперечлив≥сть.

 онфл≥кт ц≥нностей ≥ норм. Ѕагато властивостей конфл≥кту ≥нтерес≥в, зокрема його амб≥ валети ≥ сть, притаманн≥ й конфл≥кту ц≥нно≠стей, що ¤вл¤ють собою узагальнен≥ у¤вленн¤ людей щодо ц≥лей ≥ норм своЇњ повед≥нки. ” ц≥нност¤х вт≥люютьс¤ ≥сторичний досв≥д ≥ культура окремих груп (етнос≥в, клас≥в ≥ т. ≥н.), тобто вони служать своЇр≥дним ор≥Їнтиром, з ¤ким люди сп≥вв≥днос¤ть своњ д≥њ.

¬загал≥ ц≥нн≥сно-нормативний конфл≥кт маЇ пор≥вн¤но з конфл≥ктами, викликаними потребами та ≥нтересами, б≥льш вираже≠ний ≥деолог≥чний характер. “ут стикаютьс¤ р≥зн≥ ≥ нав≥ть протилежн≥ ≥нтерпретац≥њ ц≥лей сусп≥льного розвитку. Ћюди в≥р¤ть у можлив≥сть дос¤гненн¤ кращого житт¤, в те, що саме ц¤ група пол≥тичних л≥дер≥в знаЇ правильний шл¤х виходу з кризи. ¬они в≥р¤ть в той чи ≥нший вар≥ант ≥дењ справедливост≥ та свободи. ¬≥дпов≥дно з цим будуЇтьс¤ ≥ знанн¤, тобто система рац≥ональних аргумент≥в, ¤к≥ по¤снюють ≥ виправдовують вих≥дн≥ символи в≥ри, на основ≥ ¤ких складаЇтьс¤ да≠на система ц≥нностей.

« цього погл¤ду дуже важливе м≥сце в Ївропейський культурн≥й традиц≥њ пос≥даЇ питанн¤ про ставленн¤ до державноњ влади. Ѕезпе≠речно, сама ц¤ влада Ї сусп≥льно значущою ц≥нн≥стю чи благом. јле ч¤ ÷≥нн≥сть може мати й ≥нструментальний характер, тобто розгл¤≠датис¤ ¤к зас≥б, шл¤х дл¤ дос¤гненн¤ ¤кихось ≥нших ц≥лей Ч слави,



багатства тощо. «а умов зламу одн≥Їњ пол≥тичноњ системи ≥ зам≥ни њњ ≥ншою в масов≥й св≥домост≥ поширюЇтьс¤ негативне ставленн¤ до влади ¤к юловнога джерела зла. јле ж треба мати на уваз≥, що владн≥ в≥дносини присутн≥ в ус≥х сусп≥льних структурах, не т≥льки в то. тал≥тарному, айв найб≥льш демократичному сусп≥льств≥. ¬≥дм≥нн≥сть лише в тому, ¤к ≥ ¤ка саме частина цих в≥дносин усв≥домлюЇтьс¤. —л≥д мати на уваз≥, що людина в≥дчуваЇ себе тим б≥льше в≥льною, чим менше вона зазнаЇ тиску владних структур. Ѕудь-¤кий примус зач≥паЇ права особистост≥, обмежуЇ можливост≥ ≥ндив≥дуального ви≠бору. ≤ влада, ¤ка маЇ реальн≥ засоби примусу, сприймаЇтьс¤ ¤к дже≠рело погрози. ¬одорозд≥л м≥ж ц≥нност¤ми демократичного ≥ недемо≠кратичного сусп≥льства знаходитьс¤ на меж≥ в≥дпов≥дей на питанн¤ про засоби, що використовуЇ влада ¤к ≥нструменти моб≥л≥зац≥њ та соц≥ального контролю.

™ точки зору масовоњ св≥домост≥ головним сьогодн≥ Ї питанн¤ про ставленн¤ до влади. ≤ саме в ц≥й сфер≥ глибинним конфл≥ктом стаЇ конфл≥кт м≥ж мораллю та пол≥тичною практикою, ¤кий розви≠ваЇтьс¤ на р≥вн≥ життЇвих потреб людини. ¬есь спектр думок про вла≠ду знаходитьс¤ м≥ж двома полюсами: або Ђчиста сов≥стьї, або пол≥ти≠ка ≥ влада. ќтотожненн¤ влади ≥ пол≥тики з Ђбрудною справоюї про≠вокуЇ реальне творенн¤ Ђбрудноњ пол≥тикиї, стаЇ умовою, що спри¤Ї формуванню громад¤нськоњ безв≥дпов≥дальност≥ саме в т≥й сфер≥, ¤ка повинна була б ¤вл¤ти собою вз≥рець найб≥льшоњ моральноњ в≥дпов≥дальност≥.

” зв'¤зку з цим ќ. «дравомислов вид≥л¤Ї с≥м норм-цњнностей, до≠держанн¤ ¤ких Ї нееконом≥чною умовою Ђдобробуту вс≥хї ≥ ¤к≥ пов'¤зан≥ з фундаментальними формами людського сп≥вжитт¤1: 1 ƒо≠держанн¤ б≥бл≥йноњ запов≥д≥ Ђне украдиї, тобто чесн≥сть ¤к норма повед≥нки, пов'¤зана з додержанн¤м права власност≥; 2) норма лю≠бов≥ до ближнього та терпимост≥, ¤ка б допомагала уникати помсти ¤к одн≥Їњ з найб≥льш поширених сьогодн≥ форм сп≥в≥снуванн¤; 3) нор≠ма турботи про д≥тей з боку батьк≥в, важлив≥сть ¤коњ викликана поши≠ренн¤м практики п≥дкиданн¤ д≥тей та дит¤чоњ безпритульност≥; 4) нор≠ма турботи про родич≥в старшого покол≥нн¤, про стар≥сть; 5) норма заборони проституц≥њ; 6) норма чесност≥ при виконанн≥ службових обов'¤зк≥в, засудженн¤ хабарництва; 7) норма збереженн¤ власно' г≥дност≥, недопущенн¤ розпаду особистост≥. ÷≥ с≥м норм-ц≥нностеи охоплюють найб≥льш важлив≥ сфери людських взаЇмостосунк≥в -Ч

' ƒив.: '≥дрсттис-≥пв ј. √. —оциолоп≥¤ конфликта. ■ —. 127-128.



с≥мейн≥ в≥дносини, в≥дносини власност≥, ставленн¤ до державного апарату, до самого себе \ соб≥ под≥бних. ¬ умовах аном≥њ, поширен≠н¤ негатив≥зму, правового та пол≥тичного н≥г≥л≥зму норми-ц≥нност≥ пе≠ретворюютьс¤ на майже Їдину опору сусп≥льства, надають йому мож≠ливост≥ вижити, подолати конфл≥кти тощо.

¬≥дносно самост≥йними Ї внутр≥шн≥ психолог≥чн≥ конфл≥кти. як≠що 3. ‘рейд все б≥льше схил¤вс¤ до оц≥нки такого роду конфл≥кт≥в ¤к сутички м≥ж силами, що витиснен≥, ≥ силами, що витискують, то су≠часн≥ досл≥дники вважають, що в число внутр≥шн≥х конфл≥кт≥в повинн≥ бути включен≥ суперечлив≥ ставленн¤ не т≥льки до ≥нших людей, а й до самого себе, суперечлив≥ ¤кост≥ ≥ суперечлив≥ множини ц≥нностей.

ќск≥льки конфл≥кти часто стосуютьс¤ переконань, в≥ри або мо≠ральних ц≥нностей, њх визнанн¤ припускаЇ, що ми розвинули свою влас≠ну систему ц≥нностей. ѕросто запозичен≥ переконанн¤, ¤к≥ не Ї части≠ною нашого я, навр¤д чи волод≥ють достатньою силою, щоб виклика≠ти конфл≥кти або служити головним критер≥Їм при прийн¤тт≥ р≥шень. “ак≥ переконанн¤, ¤кщо на них справл¤Їтьс¤ вплив, легко зам≥нюють≠с¤ на ≥нш≥. якщо ми просто запозичали вирощен≥ в нашому оточенн≥ ц≥нност≥, то конфл≥кти з дуже важливих дл¤ нас питань не виникають. якшо, наприклад, син н≥коли не сумн≥вавс¤ в мудрост≥ свого обмеженого батька, то виникне ледь пом≥тний конфл≥кт, коли бать≠ко зажадаЇ, аби син обрав профес≥ю, що в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д т≥Їњ, ¤к≥й в≥н сам в≥ддаЇ перевагу. ќдружений чолов≥к, ¤кий любить ≥ншу ж≥нку, перебуваЇ в реальному конфл≥кт≥; ≥ ¤кщо в≥н не зм≥г роз≥братис¤ у своњх погл¤дах на смисл шлюбу, то просто обере шл¤х найменшо≠го опору, зам≥сть того щоб визнати ≥снуванн¤ конфл≥кту ≤ прийн¤ти однозначне р≥шенн¤.

—вою специф≥ку мають й ≥нш≥ р≥вн≥ конфл≥кту ц≥нностей: м≥ж ≥ндив≥дами, малими або великими групами. √еопол≥тики знаход¤ть р≥зк≥ розходженн¤ м≥ж ц≥нност¤ми не т≥льки окремих крањн, а й ц≥лих цив≥л≥зац≥й. ’ристи¤нська цив≥л≥зац≥¤, наприклад, в≥дв≥ку ¤к канони визнаЇ дес¤ть моральних запов≥дей. ѕроте в розвинутих крањнах «а≠ходу традиц≥йн≥ форми рел≥г≥њ (протестантизм, католицизм) перебу≠вають у занепад≥: р≥вень в≥дв≥дуванн¤ церкв знижуЇтьс¤, знец≥нюЇтьс¤ ≥ роль традиц≥йноњ морал≥. Ћюди в меншому ступен≥ пор≥вн¤но з ми≠нулими дес¤тил≥тт¤ми схильн≥ п≥дтримувати вимоги щодо аборт≥в, самогубств, гомосексуал≥зму, розлучень.

¬одночас ≥сламський фундаментал≥зм з його ц≥нност¤ми зна≠ходитьс¤ на видимому п≥дйом≥, особливо в тих крањнах, де економ≥ка або слабко розвинута, або заснована вин¤тково на продажу нафти.



 онфл≥кти ц≥нностей в ”крањн≥ та ≥нших крањнах у так званий перех≥дний пер≥од (проведенн¤ кардинальних економ≥чних ≥ пол≥тич≠них реформ) також мають певн≥ специф≥чн≥ риси. ѕопри всю роз≠мањт≥сть процес≥в у цих крањнах найб≥льш значним вважаЇтьс¤ конфл≥кт м≥ж традиц≥онал≥змом ≥ модерн≥змом. ÷ей конфл≥кт розви≠вавс¤ поступово, в≥н з багатьох причин передував пол≥тичним под≥¤м початку 90-х рок≥в XX ст.

≤ншими найважлив≥шими видами конфл≥кт≥в ц≥нностей Ї: конфл≥кт м≥ж свободою ≥ р≥вн≥стю, справедлив≥стю ≥ нер≥вн≥стю, ко≠лектив≥змом ≥ ≥ндив≥дуал≥змом, ксенофоб≥Їю (ворожнеча ≥ вороже ставленн¤ до ≥ноземц≥в) ≥ в≥дкрит≥стю до св≥ту, демократ≥Їю ≥ авто≠ритарн≥стю, прагненн¤м до сусп≥льноњ власност≥ ≥ ор≥Їнтац≥Їю на приватну власн≥сть тощо. ¬загал≥ можна стверджувати, що конфл≥кти ц≥нностей пом≥тно прискорюють чи упов≥льнюють сусп≥льн≥ зм≥ни. ” розвинутих зах≥дних крањнах сьогодн≥ спостер≥гаЇтьс¤ посту≠пове зникненн¤ тих систем ц≥нностей, шо склалис¤ в умовах деф≥ци≠ту, ≥ ¤вне поширенн¤ серед сегмент≥в сусп≥льства, к≥льк≥сть ¤ких пост≥йно зб≥льшуЇтьс¤, ц≥нностей, в основ≥ ¤ких лежать заможн≥сть ≥ стаб≥льн≥сть (–. ≤нглхарт). ÷с обумовлюЇтьс¤ беспрецедентно ви≠соким р≥внем реального добробуту, ¤ким характеризуЇтьс¤ станови≠ще народу в передових ≥ндустр≥альних крањнах, на в≥дм≥ну в≥д умов ≥снуванн¤ б≥льш ранн≥х сусп≥льств. ” розвинутих ≥ндустр≥альних крањнах б≥льш≥сть людей вважають достаток за звичайну р≥ч ≥ сприй≠мають його ¤к належне. ≤ саме тому, що вони ставл¤тьс¤ до свого матер≥ального добробуту ¤к до належного, вони не усв≥домлюють ступен¤ впливу ц≥Їњ даност≥ на њх св≥тогл¤д.

” нов≥й систем≥ ц≥нностей т≥ з них, що в≥дв≥ку грали ключову роль у становленн≥ ≥ндустр≥ального сусп≥льства, тобто економ≥чн≥ дос¤гненн¤, р≥ст ≥ рац≥ональн≥сть, певною м≥рою втратили св≥й вплив. Ќа р≥вн≥ сусп≥льства в ц≥лому спостер≥гаЇтьс¤ радикальне зм≥щенн¤ пр≥оритет≥в раннього етапу ≥ндустр≥ал≥зац≥њ, посилюЇтьс¤ тенденц≥¤ до переносу упору з економ≥чного росту на занепокосн≥сть його не≠гативним впливом на навколишнЇ середовище. Ќа р≥вн≥ ≥ндив≥дуу≠ма максим≥зац≥¤ економ≥чних усп≥х≥в поступово позбавл¤Їтьс¤ пр≥ори≠тету: дл¤ основноњ частини населенн¤ куди б≥льш значущими ста≠ють самовираженн¤ ≥ прагненн¤ до осмисленоњ прац≥. «м≥нюЇтьс¤ ≥ мотивац≥¤ прац≥: максим≥зац≥¤ прибутк≥в ¤к головний пр≥оритет у" очевидн≥ше поступаЇтьс¤ м≥сцем ступеню задоволеност≥ самим нр0" цесом прац≥.