Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року. За ред.М.І. Мельника, М.І. Хавронюка 

[назад]|[содержание]|[следующая]

Розділ XI ЗЛОЧИНИ ПРОТИ БЕЗПЕКИ РУХУ ТА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ТРАНСПОРТУ

Стаття 281. Порушення правил повітряних польотів

1.            Порушення правил безпеки польотів повітряних суден особами, які не є працівниками повітряного транспорту, якщо це створило небезпеку для життя людей або настання інших тяжких наслідків,—

 

карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

 

2.         Ті самі діяння, якщо вони спричинили потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження або завдали великої матеріальної шкоди,—

 

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

 

3.         Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили загибель людей,—

 

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

 

1.                Основним безпосереднім об’єктом злочину є безпека руху на вовітряному транспорті. Його додатковим факультативним об’єктом можуть виступати життя і здоров’я особи, власність, довкілля, інші блага.

 

2.                Об’єктивна сторона злочину може бути виконана шляхом дії або бездіяльності і полягає в порушенні правил безпеки польотів, яке створило небезпеку для життя людей або небезпеку настання інших тяжких наслідків.

 

Порушення правил повітряних польотів передбачає вчинення дій, які заборонені цими правилами (наприклад, паління на борту повітряного судна, перевезення легкозаймистих речовин, самовільне відчинення дверей), або ж у невиконанні тих приписів, які особа могла і повинна була виконати (відмова від користування ременями безпеки тощо). Під правилами безпеки польотів повітряних суден слід розуміти нормативно-правові акти, які регламентують політ повітряних суден, а також вказівки командира та членів екіпажу повітряного судна, які випливають з них і є обов’язковими для осіб, що перебувають на ньому під час польоту. Польотом є час від моменту зачинення дверей перед початком рейсу і до моменту дачі.дозволу пасажирам виходити з повітряного судна після прильоту.

 

Про поняття повітряного судна див коментар до ст. 276. Порушення правил безпеки польотів військових повітряних суден (літальних апаратів) кваліфікується за наявності підстав за ст. 416.

 

Наслідки цього злочину, у т.ч. ті, які утворюють його кваліфіковані види (ч. ч. 1, 2 і 3 ст. 281), за своїм змістом збігаються з наслідками, вказаними в ст, 276. Проте наслідки у ч. ч. 2 і 3 ст. 281 не передбачають спричинення тяжких тілесних ушкоджень. Тому заподіяння таких ушкоджень потерпілому в результаті порушення правил повітряних польотів потребує кваліфікації діяння за ст. 128.

 

Злочин є закінченим з моменту порушення правил безпеки польотів, яке створило небезпеку настання тяжких наслідків.

 

3.             Суб’єкт злочину спеціальний. Ним є осудна особа, яка досягла 16-річного віку і не є працівником повітряного транспорту. Працівники транспорту за порушення правил безпеки польотів повітряних суден несуть відповідальність за ст. 276.

 

4.                Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 281, характеризується умисним або необережним ставленням винної особи до порушення правил повітряних польотів та утворюваної ним небезпеки для життя людей або настання інших тяжких наслідків. При умисному заподіянні шкоди, передбаченої ч. ч. 2 або 3 ст. 281, відповідальність настає за іншими статтями Особливої частини КК.

 

Стаття 282. Порушення правил використання повітряного простору

1.            Порушення правил пуску ракет, проведення всіх видів стрільби, вибухових робіт або вчинення інших дій у повітряному просторі, якщо це створило загрозу безпеці повітряних польотів,—

 

караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років.

 

2.         Ті самі діяння, якщо вони спричинили потерпілому середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження або завдали великої матеріальної шкоди,—

 

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

 

3.         Діяння, передбачені частиною першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили загибель людей,—

 

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

 

1.                Основним безпосереднім об’єктом злочину є безпека використання повітряного простору України (про його поняття див. коментар до ст. 6). Його додатковим факультативним об’єктом можуть виступати життя і здоров’я особи або власність.

 

2.                Об’єктивна сторона злочину як обов’язкові ознаки включає діяння, наслідки у вигляді створення загрози безпеці повітряних польотів і причинний зв’язок між цими діянням та наслідками.

 

Діяння при вчиненні злочину може виражатись у дії або бездіяльності. Воно полягає в порушенні правил використання повітряного простору в ході пуску ракет, проведенні всіх видів стрільби, вибухових робіт, інших дій в повітряному просторі, а саме у: 1) вчиненні дій, які заборонені правилами (пуск ракет в зоні повітряних польотів; здійснення вибухових робіт поблизу злітно-посадочних смуг до або після дозволеного часу, проведення навчальних стрільб невідповідними боєприпасами, запуск повітряних куль в місцях чи на висотах, де здійснюються повітряні польоти; проведення змагань, інші дії з птахами, які можуть викликати їх зіткнення з літальними апаратами тощо); 2) невиконанні дій, які особа може і повинна вчинити відповідно до вимог правил безпеки повітряних польотів (наприклад, неузгодження монтажних робіт, які виконуються з використанням вертольотів, з органами обслуговування повітряного руху, невключення сигнальних вогнів на телевізійних вежах чи висотних будинках).

 

Правила використання повітряного простору, до яких слід звертатися для з’ясування суті порушення і визначення змісту злочинного діяння, — це насамперед нормативно-правові акти різного рівня (ПК, інші закони, постанови КМ, відомчі акти), нормативні акти підприємств, установ, організацій державної, цивільної та військової авіації. До таких правил можуть бути віднесені й одноразові накази, вказівки, розпорядження, спрямовані на убезпечення повітряних польотів (наприклад, про заборону на застосування хімікатів в приаеродромній території в певний період чи на проведення змагань з парашутного спорту, дельтапланеризму в певному місці).

 

3.                Суб’єктом злочину є особи, на яких покладається виконання відповідних правлл.

 

4.                Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 282, характеризується умисним або необережним ставленням винної особи до порушення правил використання повітряного простору та утворюваної ним небезпеки.

 

5.                Кваліфікуючими ознаками злочину є спричинення ним: 1) середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень; 2) великої матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 282), а особливо кваліфікуючою — загибелі людей (ч. З ст. 282).

 

Про зміст цих ознак див. коментар до ст. 276.

 

Стаття 283. Самовільне без нагальної потреби зупинення поїзда  

1.            Самовільне без нагальної потреби зупинення поїзда стоп-краном чи шляхом роз’єднання повітряної гальмової магістралі або іншим способом, якщо це створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого,—

 

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на

 

строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

 

2.         Ті самі дії, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки,—караються позбавленням волї на строк від п’яти до десяти років.

 

1.                Основним безпосереднім об’єктом злочину є безпека руху та експлуатації залізничного транспорту. Його додатковим факультативним об’єктом можуть виступати життя і здоров’я особи, власність, інші блага.

 

2.                Предметом злочину можуть бути будь-які поїзди, незалежно від їх призначення і кількості вагонів — пасажирські далекого сполучення, пасажирські приміські, вантажні, поштово-багажні, пожежні, ремонтні, які рухаються залізничними звичайними. або вузькими коліями чи коліями метро. При цьому поїздом визнаються як сформовані і зчеплені між собою вагони з одним чи кількома локомотивами, так і окремі самохідні одиниці — локомотиви без вагонів, колієукладники, мотовози, дрезини, самохідні крани, екскаватори, снігозбиральні та ремонтні машини на залізничному ходу тощо. Водночас не виступають предметом злочину, передбаченого ст. 283, транспортні машини і механізми, які не належать до рухомого складу залізничного транспорту (трамваї і тролейбуси, вагонетки та локомотиви технологічного колійного; рухомого складу, вагони фунікулерів та монорельсових доріг, канатні підйомники і т.п.).

 

3.                Об’єктивна сторона аналізованого злочину включає такі обов’язкові ознаки: 1) діяння; 2) спосіб його вчинення; 3) наслідки; 4) причинний зв’язок між діянням і наслідками.

 

Самовільне без нагальної потреби зупинення пойдп виконується шляхом дії і полягає у припиненні руху поїзда до повної зупинки. Його обов’язковими ознаками є: а) самовільність, яка означає, що такі дії вчинено без розпорядження працівника залізниці, який вправі приймати рішення про зупинення поїзда; б) відсутність нагальної потреби, тобто обстановки, за якої негайне зупинення поїзда є єдиною можливістю уникнення заподіяння шкоди життю чи здоров’ю людей або великої матеріальної шкоди. При цьому особа не діє в умовах крайньої необхідності: створюючи загрозу безпеці руху чи експлуатації залізничного транспорту, вона не усуває ще більшу небезпеку.

 

До способів вчинення цього злочину закон відносить зупинення поїзда: 1) стоп-краном; 2} шляхом роз’єднання повітряної гальмової магістралі; 3) іншим способом.

 

Зупинення поїзда стоп-краном означає застосування важелів гальмівної системи, розташованих у вагонах. Роз’єднання повітряної гальмової магістралі передбачає падіння тиску в цій магістралі, яке веде до спрацьовування гальм і повної зупинки поїзда. Інший спосіб може полягати у використанні можливостей гальмівної системи рухомого складу чи інших технічних засобів, внаслідок чого унеможливлюється рух,— вимкнення двигуна, відключення електроенергії на тягових підстанціях, подача сигналів про зупинення поїзда, у т.ч. шляхом використання сигналізації, семафорів тощо. Водночас, зупинення поїзда шляхом пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, блокування транспортних комунікадій примушування до цього працівника транспорту кваліфікуються за сг. ст. 277, 279, 280.

 

Наслідками основного складу цього злочину (ч. 1 ст. 283) можуть бути: 1) створення загрози загибелі людей або інших тяжких наслідків (див. коментар до ст. 276); 2) реальне заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого (нею охоплюється, зокрема, заподіяння легких тілесних ушкоджень одній чи кільком особам або середньої тяжкості одній особі).

 

Злочин вважається закінченим з моменту самовільної без нагальної потреби зупинки поїзда і заподіяння шкоди здоров’ю хоча б однієї особи або створення в загрози настання тяжких наслідків.

 

4.             Суб’єкт злочину загальний. Працівники залізничного транспорту за самовільну без нагальної потреби зупинку поїзда несуть відповідальність за ст. 276.

 

5.                Суб’єктивна сторона злочину визначається психічним ставленням винного до наслідків і загалом характеризується необережною виною. При цьому дії у вигляді самовільного без нагальної потреби зупинення поїзда можуть характеризуватися умислом (при цьому особа керується, як правило, власним бажанням зійти з поїзда у зручному для неї місці, хуліганським або іншим мотивом).

 

6.                Кваліфікуючими ознаками злочину є спричинення ним: 1) загибелі людей; 2) інших тяжких наслідків. Про зміст цих понять див. коментар до ст. 276.

 

Провила поведінки громадян на залізничному транспорті. Затверджені постановою КМ № 903 від 10 листопада 1995 р.

 

 

Стаття 284. Ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха

Ненадання допомоги капітаном судна в разі зіткнення з іншим судном екіпажу та пасажирам останнього, а також зустрінутим у морі або на іншому водному шляху особам, які зазнали лиха, якщо він мав можливість надати таку допомогу без серйозної небезпеки для свого судна, його екіпажу і пасажирів,—

 

карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

 

1.                Об’єктом злочину є безпека осіб, які зазнали лиха на водних шляхах, а також безпека руху та експлуатації водного транспорту.

 

2.                Потерпілими від цього злочину є: 1) екіпаж та пасажири судна, з яким відбулося зіткнення; 2) зустрінуті в морі або на іншому водному шляху особи, які зазнали лиха.

 

Таким чином, потерпілими можуть бути будь-які особи, які потребують допомоги на воді. Про те, що таким особам потрібна допомога, можуть свідчити сигнали, які подаються з судна, шлюпки, плота; фактичний стан потерпілих (виснаженість, відсутність плавучих засобів, придатних для безпечного пересування водними шляхами); аварійний стан судна чи іншого плавучого засобу, з яким відбулося зіткнення; вказівки органів управління рухом.

 

3.                Об’єктивна сторона злочину включає одну обов’язкову ознаку— діяння. Воно полягає у повній або частковій бездіяльності — ненаданні допомоги. Це може проявитися у: 1) невчиненні дій, які необхідні для подання допомоги (ненадання рятувальних засобів, продуктів, одягу особам, які зазнали лиха; ігнорування сигналів тих, хто терпить лихо); 2) вчиненні лише частини дій (наприклад, прийняття на борт не всіх осіб, які зазнали лиха).

 

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є місце його вчинення. Ним є відкрите море, територіальні води будь-якої держави, інші водні шляхи (річки, озера тощо).

 

Кримінальна відповідальність за ст. 284 настає, якщо: а) винний мав можливість надати таку допомогу (кероване ним судно зберегло хід і мало можливість маневрувати; на судні були засоби для рятування потерпілих чи подання їм допомоги; винний мав у розпорядженні належно підготовлених людей, які б могли надати допомогу, чи він особисто міг вчинити відповідні дії тощо); б) надання допомоги не було пов’язане із серйозною небезпекою для свого судна, його екіпажу і пасажирів. Тобто внаслідок рятувальних дій, прийняття потерпілих на борт не виникне реальна загроза затоплення судна, загибелі чи заподіяння тілесних ушкоджень особам, які вже перебувають на борту. При цьому звичайна ризикованість рятувальних операцій на воді не може визнаватися як серйозна небезпека, внаслідок чого капітан вправі відмовитися від подання допомоги.

 

4.             Суб’єкт злочину спеціальний. Ним є капітан будь-якого судна, у т-ч. військового корабля, незалежно від національної належності судна та його виду. Про поняття судна див. коментар до ст. 339 і 446. Особа, яка не є капітаном (наприклад, водій катера, водного мотоцикла, човна), за ненадання допомоги особам, що зазнали лиха в разі зіткнення з іншим подібним судном, за наявності підстав несе відповідальність за ст. 135.

 

5.                Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом.

 

КТМ(ст.ст 59,60)

   

[назад]|[содержание]|[следующая]