Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року. За ред.М.І. Мельника, М.І. Хавронюка 

[назад]|[содержание]|[следующая]

Розділ V ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВИБОРЧИХ, ТРУДОВИХ ТА ІНШИХ ОСОБИСТИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Стаття 172. Грубе порушення законодавства про працю

1.            Незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю—

 

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обЧ-ймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

 

2.         Ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка мас дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда,—

 

караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

 

1.                Об’єктом злочину є трудові права людини, які включають право на працю, право на гарантовану заробітну плату, право на відпочинок.

 

2.                Потерпілим від цього злочину закон визнає працівника. Під працівниками розуміються особи, на яких поширюється законодавство України про працю і які є відповідною стороною трудових правовідносин, у т. ч. державні службовці, які уклали трудові договори з громадянами, особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу. Підставою виникнення таких відносин можуть бути: трудовий договір (як письмовий, так і усний), членство у кооперативах та їх об’єднаннях, колективних сільськогосподарських підприємствах, селянських (фермерських) господарствах, підприємствах з іноземними інвестиціями. До працівників слід відносити також іноземців, які відповідно до чинного українського законодавства оформлені на роботу і працюють на підприємствах, в установах і організаціях на території України, і громадян України, які працюють за її межами (слід враховувати, що трудові відносини цих осіб регулюються законодавством сторони працевлаштування та міжнародними договорами України).

 

Поняттям “працівники” в контексті ст. 172 не охоплюються працівники міліції та працівники податкової міліції, що мають спеціальні звання, військовослужбовці, у т.ч. ті, що проходять так звану військову службу за контрактом. Порушення щодо них відповідними службовими особами законодавства, яке регулює проходження ними служби, має розглядатися як службові зловживання і за наявності підстав кваліфікуватися за відповідними ст.ст. 364, 365, 423, 424.

 

3.3 об’єктивної сторони цей злочин може проявитися у діях або бездіяльності у формі. 1) незаконного звільнення працівника з роботи; 2) іншого грубого порушення законодавства про працю.

 

Звільнення з роботи працівника має визнаватися иезшсоняіш, якщо воно здійснене без законних підстав для цього або з порушенням встановленого порядку звільнення, визначеного законом Такі законні підстави можуть бути загальними або спеціальними.

 

Останні обумовлюються видом трудового договору (строковий, по-застроковий тощо), категорією працівників (керівники, працівники, які обслуговують грошові або товарні цінності, працівники, які виконують виховні функції, молоді спеціалісти тощо) та іншими обставинами.

 

Незаконне звільнення працівника з роботи завжди є грубим порушенням законодавства про працю.

 

Під іншим грубим порушенням законодавства про працю слід розуміти будь-яке інше, крім незаконного звільнення працівника з роботи, порушення законодавства про працю, яке істотним чином порушило чи могло порушити право громадянина на працю. Це може бути: невидання наказу про звільнення та/або невидача трудової книжки особі, яка хоче звільнитися з роботи в установленому законом порядку; незаконне переведення на іншу роботу чи істотна зміна умов праці; ненадання щорічної чи додаткової відпустки або систематичне ненадання вихідних днів або перерви для відпочинку і харчування; незаконне притягнення працівника до матеріальної відповідальності; порушення порядку розгляду трудових спорів тощо.

 

Грубе порушення угоди про працю, вчинене шляхом обману чи зловживання довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою, утворює самостійний склад злочину, передбаченого ст. 173. Порушення угоди про працю іншим, крім зазначених вище, способом, якщо воно є грубим, за наявності підстав утворює склад злочину, передбаченого ст. 172.

 

Порушення законодавства про працю, яке не є грубим, тягне за собою адміністративну відповідальність (ч. 1 ст. 41 КАП).

 

Закінченим цей злочин вважається: при незаконному звільненні з роботи — з моменту фактичного припинення трудових відносин з конкретним працівником; при іншому грубому порушенні законодавства про працю — з моменту фактичного вчинення такого діяння, незалежно від його наслідків.

 

4.                Суб’єктом злочину може бути службова особа, якій надано право приймати працівника на роботу (поновлювати на роботі), звільняти його з роботи або документально оформляти таке прийняття (поновлення, звільнення), вирішувати питання щодо надання відпустки тощо, а також громадянин-підприємець, який використовує найману працю і має зазначені вище права щодо найманих працівників.

 

Невиконання службовою особою рішення суду про поновлення на роботі слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ет. 172 і ст. 382.

 

5.             З суб’єктивної сторони злочин характеризується виною у вигляді прямого умислу, а перша його форма, крім того, особистим мотивом (помста, особиста неприязнь, користь, бажання влаштувати на звільнене робоче місце іншу людину тощо).

 

Якщо особа була звільнена з роботи через помилку (переплутане прізвище працівника, загублені документи про переважне право на залишення на роботі тощо), винна службова особа за наявності підстав може нести відповідальність лише за халатність (ст. ст. 367, 425).

 

Порушення законодавства про працю, вчинене з мотивів расової, національної, релігійної неприязні, за наявності інших необхідних ознак може бути кваліфіковане за ст. 161.

 

6.                Кваліфікуючою ознакою цього злочину є незаконне грубе порушення законодавства про працю щодо певних категорій працівників: неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, що має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.

 

7.                Неповнолітнім є особа, яка не досягла 18-річного віку. Про поняття вагітної жінки див. коментар до ст. 115. Дшпііна-інволідг— дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту. Найбільш поширеними проявами цього злочину стосовно вказаних осіб є пряма чи завуальована відмова у прийнятті їх на роботу, зниження їм заробітної плати, звільнення з роботи з мотивів вагітності чи недосягнення повноліття, застосування праці осіб молодших вісімнадцяти років на важких роботах і на роботах зі шкідливими умовами праці, а також на підземних роботах, залучення працівників молодших вісімнадцяти років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні тощо.

 

Конституція України /сяі. ст. 26, 43).

 

Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р. Ратифікована Україною 27 лютого 1991 р. (ст. І).

 

КЗП(ст.ст.З, 21, 24, 36-45, 184, 19в, /92/.

 

Закон України “Про прокуратуру” від 5листопада 1991 р. (ст. 48).

 

Закон України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992р. (ст.ст. 37, 43).

 

Закону України “Про колективне сільськогосподарське підприємство’ від 14 лютого 1992р. (ст. 19)

 

Закон України  Про державну службу відІ6грудня1993р.(ст,ст.ЗО—31).

 

Закон України ‘Про сільськогосподарську кооперацію від 17 липня 1997 р. (ст.ст.8-І2І.

 

Закон України “„Про правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994р. (ст. 8).

 

Закон України “Про охорону дитинства від 26 квітня 2001 р. (ст. І).

 

Положення про умови праці осіб, які працюють у громадян за договорами. Затверджене постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВЦРПС від 28 квітня 1987р.

 

Стаття 173. Грубе порушення угоди про працю

1.         Грубе порушення угоди про працю службовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, а також окремим громадянином або уповноваженою ними особою шляхом обману чи зловживання довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою,—

 

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

 

2.         Ті самі дії, вчинені стосовно громадянина, з яким укладена угода щодо його роботи за межами України,—

 

караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

 

1.                Об’єктом злочину є трудові права людини, а саме: право на можливість заробляти собі на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку вільно погоджується, право не бути примушеним до праці, а також конституційне право громадян України на піклування і захист з боку держави під час роботи за кордоном.

 

2.                Потерпілим від злочину є працівник, з яким укладено угоду про працю. Про поняття працівник див. коментар до ст. 172.

 

3.             З об’єктивної сторони злочин характеризується грубим .порушенням угоди про працю шляхом обману чи зловживання довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою.

 

Угода про працю — це укладений відповідно до закону між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою трудовий договір (письмовий чи усний, а також трудовий контракт), за яким, зокрема, працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цим договором, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи.

 

Питання про визнання порушення угоди про працю трубим вирішується у кожному конкретному випадку. За будь-яких обставин наявність цієї ознаки потребує істотного порушення права людини на працю.

 

Обов’язковою ознакою об’єктивної Сторони злочину є спосіб його вчинення. Згідно із законом порушення угоди про працю може бути вчинено шляхом: 1) обману; 2) зловживання довірою або 3) примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою. Про поняття обману та зловживання довірою див. коментар до ст. 190. Порушення угоди про працю шляхвм обману може проявитись, наприклад, у введенні потерпілого в оману стосовно умов та характеру праці, розміру заробітної плати, виплати преміальних тощо. Зловживання довірою матиме місце у разі, коли винний недобросовісно використовує довір’я з боку потерпілого до нього особисто чи до організації, яку він представляє, з тим, щоб ігнорувати визначені умови угоди про працю. Під примусом слід розуміти примушування ДО виконання роботи під загрозою дисциплінарного стягнення, застосування насильства чи будь-який інший протиправний вплив на особу з метою домогтися виконання нею роботи, не обумовленої угодою про працю. Якщо дії, за допомогою яких винний намагався примусити потерпілого до виконання роботи, не обумовленої угодою, самі по собі є кримінальне караними, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ст. 173 та, наприклад, ст. ст. 126, 129.

 

Примушування працівника до належного виконання своїх обов’язків відповідно до займаної посади не утворює складу злочину, Передбаченого ст. 173. За наявності підстав такі дії службової особи Можуть розглядатися як зловживання владою чи службовим становищем або перевищення влади чи службових повноважень, а дії неслужбової особи як самоправство чи злочин проти життя, здоров’я, волі особи.

 

Діяння, передбачене ст. 173, є спеціальним складом грубого порушення законодавства про працю, а тому його вчинення не потребує додаткової кваліфікації ще і за ст. 172.

 

Закінченим цей злочин вважається з моменту грубого порушення угоди про працю.

 

4.                Суб’єктом злочину може бути службова особа підприємства, установи, організації, громадянин-підприємець, інший громадянин, який уклав з працівником угоду про працю або уповноважені ними особи.

 

5.                Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом.

 

6.                Кваліфікуючою ознакою цього злочину є порушення угоди про працю стосовно громадянина, з яким укладено угоду щодо його роботи за межами України.

 

При застосуванні цієї ознаки слід виходити з того, що відповідно до вітчизняного законодавства трудові відносини громадян, які працюють за межами України, регулюються законодавством сторони працевлаштування та міжнародними договорами України. Якщо міжнародним договором, в якому бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору. При цьому слід виходити з того, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними. Отже, кваліфікований склад цього злочину матиме місце тоді, коли українські працівники, що працюють за кордоном на підставі угод між організаціями різних держав, які укладаються на виконання міждержавних договорів про економічне, науково-технічне та інше співробітництво, залишаються у трудових відносинах з організацією, що відрядила їх за кордон, і на них поширюється вітчизняне законодавство про працю. Водночас розглядуваний склад злочину буде відсутнім у випадках, коли порушення угоди про працю вчинюється стосовно громадян України, які працюють у різних спільних підприємствах, філіях іноземних організацій на території України, і їхні трудові відносини регулюються законодавством відповідних іноземних держав.

 

Конституція України (ст, ст. 25, 43).

 

Конвенція МОП про примусову або обов’язкову працю /930 р. Ратифікована УРСР 9 червня 1956 р.

 

Стаття 174. Примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку

Примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку шляхом насильства чи погрози застосування насильства або шляхом інших незаконних дій—

 

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

 

1.                Об’єктом злочину є право людини, що працює, на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Відповідно до

 

ст. 44 Конституції України, ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у страйку.

 

2.                Потерпілим від злочину є працівник, який відповідно до закону має право на страйк. Законодавством забороняється певним категоріям працюючих брати участь у страйку. Це зокрема стосується працівників (крім технічного та обслуговуючого персоналу) органів прокуратури, суду, органів державної влади, безпеки та правопорядку, у т.ч. працівників міліції, військовослужбовців усіх військових формувань, державних службовців.

 

3.                Об’єктивна сторона злочину може проявлятися у двох формах: 1) примушуванні до участі у страйку; 2) перешкоджанні участі у страйку. Такі примушування та перешкоджання є кримінальне караними, якщо вони вчиняються одним із зазначених у ст. 174 способів, а саме, шляхом: 1) насильства; 2) погрози застосування насильства; 3) інших незаконних дій.

 

Страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колекторного трудового спору (конфлікту). Страйк застосовується як крайній засіб (коли всі інші можливості вичерпано) вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у зв’язку з відмовою власника або уповноваженого ним органу (представника) задовольнити вимоги найманих працівників або уповноваженого ними органу, профспілки, об’єднання профспілок чи уповноваженого нею (ними) органу. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом.

 

Під прикушуванням до участі у страйку розуміється домагання від потерпілого взяти участь у страйку шляхом насильства чи погрози застосування насильства або шляхом інших незаконних дій (наприклад, видання наказу чи розпорядження). Залучення працівника до участі у страйку шляхом обману, підкупу, задобрювання (обіцянням заохотити по службі тощо) або в інший спосіб, який не містить елемента примусу, не утворює складу цього злочину. Водночас, скажімо, поєднання насильства з підкупом слід розглядати як примушування.

 

Перешкоджання участі у страйку — це вчинення фізичного чи психічного насильства або інших незаконних дій, які утруднюють або унеможливлюють участь працівника, що має право на страйк, у законному страйку. Поняттям “інші незаконні дії” при вчиненні злочину у цій формі охоплюються будь-які дії, які суперечать закону (наприклад, підкуп, погроза незаконно звільнити з роботи чи притягти до юридичної відповідальності, обмеження волі).

 

Не утворює складу злочину, передбаченого ст. 174, створення перепон участі у страйку, коли його проведення є незаконним — за умов, якщо припинення працівниками роботи створює загрозу Життю і здоров’ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лиху, аваріям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків.

 

6.             У разі, якщо примушування до участі у страйку чи перешкоджання участі у страйку становлять дії, які самі по собі утворюють склад відповідного злочину (наприклад, нанесення тілесних ушкоджень, погроза вбивством, перевищення влади або службових повноважень), вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів {наприклад, за ст. 174 і ч. 2 ст. 122).

 

Для визнання злочину закінченим не вимагається, щоб в результаті вчинення винним дій потерпілий взяв участь у страйку (при примушуванні) або не взяв участі у страйку (при перешкоджанні). Момент його закінчення пов’язується із самим фактом вчинення дій, описаних у ст. 174.

 

4.             Суб’єкт злочину — загальний. Вчинення цього злочину службовою особою за наявності підстав може додатково кваліфікуватися як відповідний злочин у сфері службової діяльності.

 

5.                Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

 

Конституція України (ст. 44). . 

 

Закон України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” від 3 березня 1998 р. (розділ III).

 

Закон України Про міліцію від 20 грудня 1990 р. (ст. 18).

 

Зокон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” Від 20 грудня 1991 р.{ст. 5)

 

Захон України  Про державну службу від 16 грудня 1993р. (ст. І6).

   

[назад]|[содержание]|[следующая]