Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року. За ред.М.І. Мельника, М.І. Хавронюка 

[назад]|[содержание]|[следующая]

Розділ V ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВИБОРЧИХ, ТРУДОВИХ ТА ІНШИХ ОСОБИСТИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Стаття 165. Ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків

1.         Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків—

 

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до одного року.

 

2.         Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею,—

 

              карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на той     самий строк.

 

1.                Конституцією України встановлено, що повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Утримання непрацездатних батьків, які потребують допомоги, є моральним і юридичним обов’язком їх повнолітніх дітей. Це положення базується на правовому принципі, згідно з яким батьки і діти зобов’язані надавати взаємну моральну підтримку і матеріальну допомогу один одному.

 

2.   Об’єктом злочину є право непрацездатних батьків на їх утримання їхніми дітьми.

 

3.   Його предметом є кошти, які за рішенням суду підлягають сплаті на утримання непрацездатних батьків. Поняттям кошти охоплюються аліменти, розмір яких визначається судом на підставі закону, а також інші витрати у грошовому вимірі, які викликані винятковими обставинами (тяжка хвороба, каліцтво, оплата праці осіб, які доглядають за батьками, тощо) і які за рішенням суду має докрити та чи інша дитина цих батьків. Потерпілими від цього злочину є кровні батьки, а також усиновителі.

 

4.                Об’єктивна сторона характеризується злісним ухиленням від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків.

 

Необхідною умовою притягнення особи до відповідальності за ст. 165 є наявність судового рішення про стягнення коштів (аліментів) з повнолітніх дітей на користь непрацездатних батьків. Під непрацездатними батьками слід розуміти батьків, які досягли пенсійного віку або є інвалідами І чи II групи. Про поняття злісне ухилення див. коментар до ст. 164.

 

Злочин визнається закінченим з моменту, коли зазначене у цій статті ухилення набуло злісного характеру.

 

5.                Суб’єктом злочину можуть бути повнолітні діти, у т.ч. усиновлені, які за рішенням суду зобов’язані сплачувати кошти на утримання непрацездатних батьків.

 

 6. Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.

 

7.                Кваліфікуючою ознакою цього злочину є вчинення його особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею. Про поняття такої особи див. коментар до ст. 88.

 

Конституція України /ст; 51.

 

КШС (ст. ст. 58,81,90).

 

Стаття 166. Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування

Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки,—

 

карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

 

1.                Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є всебічний (фізичний, психічний і соціальний) розвиток дитини або особи, стосовно якої встановлена опіка чи піклування, а також встановлений порядок догляду за такими особами. Додатковим факультативним його об’єктом можуть виступати здоров’я, життя, інші блага.

 

2.                Потерпілими від цього злочину можуть бути: 1) діти; 2) інші, крім дітей, особи, стосовно яких встановлена опіка чи піклування.

 

Опіка встановлюється над неповнолітніми, які не досягай п’ятнадцяти років, і над громадянами, визнаними судом недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства. Піклування встановлюється над неповнолітніми віком від п’ятнадцяти до вісімнадцяти років і над громадянами, визнаними судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами. Піклування також може бути встановлено над особами, які за станом здоров’я не можуть самостійно захищати свої права. Одну з основних категорій осіб, над якими на практиці встановлюється піклування, становлять діти, позбавлені батьківського піклування,— діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення прав, визнанням батьків безвісти відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їхнє місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились бетьки, та безпритульні діти.

 

3.                Об’єктивна сторона проявляється у формі злісного невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною або за особою, стосовно якої встановлено опіку чи піклування. Невиконання таких обов’язків може проявлятися у: залишенні впродовж тривалого строку потерпілого без будь-якого нагляду; ухиленні від виховання дітей (у т.ч. незабезпеченні відвідування ними школи, контролю за проведенням дозвілля); незабезпеченні потерпілим безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці; невжитті заходів щодо їх лікуваньд; безпідставному обмеженні в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності; штучному створенні незадовільних побутових умов тощо.

 

Обставинами, які вказують на злісний характер такого невиконання, можуть, зокрема, бути його тривалість, системність, багаторазовість, а також неодноразові звернення представників влади, освітніх, медичних та інших закладів, органів опіки та піклування, громадян з приводу неналежного виконання зазначених вище обов’язків.

 

Злісне невиконання вказаних у ст. 166 обов’язків утворює склад цього злочину лише у разі, коли воно потягло тяжкі наслідки. Тяжкі наслідки — ознака оціночна, яка потребує свого визначення у кожному конкретному випадку. Такими наслідками можуть визнаватися смерть, каліцтво дитини чи особи, стосовно якої встановлено опіку чи піклування, захворювання їх на небезпечну хворобу, вчинення ними суспільне небезпечних діянь, які призвели до смерті інших осіб, заподіяння істотної шкоди їх здоров’ю або потягли за собою великі матеріальні збитки тощо. При цьому обов’язковою умовою кримінальної відповідальності батьків, опікунів чи піклувальників є те, що зазначені наслідки перебувають у причинному зв’язку із їх діянням.

 

Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків.

 

4.             Суб’єкт злочину спеціальний. Ним можуть бути лише батьки, усиновителі, опікуни та піклувальники.

 

5.                Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом, на що вказує злісний характер діяння. Ставлення винної особи до наслідків є необережним.

 

Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р. Ратифікована Україною 27 лютого 1991р.

 

КШС (ст. ст. 128,131,132,142,143).

 

Закон України Про охорону дитинства від 26 квітня 2001 р. (ст. І).

 

 

Стаття 167. Зловживання опікунськими правами

Використання опіки чи піклування з корисливою метою на шкоду підопічному (зайняття житлової площі, використання майна тощо)—

 

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

 

1.                Об’єктом злочину є майнові та інші права осіб, стосовно яких встановлено опіку чи піклування.

 

2.                Потерпілим від цього злочину закон визнає підопічного, тобто особу, над якою встановлено опіку або піклування.

 

            3.3 об’єктивної сторони цей злочин полягає у використанні опіки чи піклування на шкоду підопічному, що суперечить призначенню інституту опіки та піклування.

 

Використання описи чи піклування на шкоду підопічному передбачає вчинення опікуном чи піклувальником будь-яких дій або бездіяльності, якими підопічному може бути заподіяна шкода. Формами такого використання закон називає, зокрема, зайняття житлової площі та використання майна. Іншими формами використання опіки чи піклування на шкоду підопічному можуть бути, наприклад: укладення невигідних для підопічного угод; розпоряджання доходами підопічного не на його користь; управління його майном з порушенням установлених правил; відмова від належних підопічному майнових прав; розподіл, обмін, відчуження житла на його шкоду; видача письмових зобов’язань, які покладають на підопічного не вигідні для нього обов’язки.

 

Шкода, яка може бути заподіяна підопічному внаслідок зловживання опікунськими правами, найчастіше має матеріальний характер.

 

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначена у диспозиції ст. 167 дій, незалежно від того, чи спричинили вони негативні наслідки для підопічного.

 

4.             Суб’єкт злочину спеціальний. Ним можуть бути лише опікуни та піклувальники.

 

5.             З суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є корислива мета.

 

КШС (ст. 128-157).

 

Закон України Про охорону дитинства від 2в квітня 2001 р. (ст. 171 Правила опіки і піклування вУкраїнської РСР. Затверджені наказом МЮ УРСР, Міносвіти УРСР, МОЗ УРСР, Мінсоизабезпечення УРСР від 15 липня 1971 р.

 

 

Стаття 168. Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння)

1.                Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя (удочерителя)—

 

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

 

2.         Те саме діяння, вчинене службовою особою або працівником медичного закладу, яким відомості про усиновлення (удочеріння) стали відомі по службі чи по роботі, або якщо воно спричинило тяжкі наслідки,—

 

карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатя-. ся певною діяльністю на строк До трьох років або без такого.

 

1.                Основний безпосередній об’єкт злочину — інтереси сім’ї та дітей, яких було усиновлено (їх всебічний фізичний, психічний та соціальний розвиток). Додатковим факультативним об’єктом можуть виступати здоров’я, життя, інші блага.

 

2.             З об’єктивної сторони злочин проявляється у розголошенні таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя (удочерителя). Усиновлення (удочеріння) — це оформлена спеціальним юридичним актом (рішенням суду) передача на виховання в сім’ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки.

 

Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) передбачає протиправне розкриття такої таємниці і поширення відомостей, що її становлять, серед осіб, яким не було відомо про факт усиновлення (удочеріння). Таке поширення може полягати у повідомленні таємниці усиновлення (удочеріння) якійсь конкретній особі; наприклад самому усиновленому, або невизначеному колу осіб. Його змістом, зокрема, може бути інформація щодо самого факту усиновлення (удочеріння), кровних, батьків, дійсного місця, дати народження,-прізвище, ім’я та по-батькові (якщо вони змінені) усиновленого, часу прийняття рішення про усиновлення (удочеріння) та реєстрації цього факту.

 

Кримінальна відповідальність за ст. 168 настає лише у разі, якщо розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) відбулося всупереч волі усиновителя (удочерителя), тобто за відсутності його згоди. Ця ознака матиме місце як тоді, коли усиновитель (удочеритель) знав про намір винної особи розголосити таємницю усиновлення (удочеріння) і заперечував проти цього, так і тоді, коли йому не було відомо про намір винного, а винний, у свою чергу, не був поінформований про позицію усиновителя (удочерителя).

 

За своєю конструкцією цей злочин формальний. Він вважається закінченим з моменту доведення відомостей, що становлять таємницю усиновлення (удочеріння), до осіб, яким ця Таємниця не відома.

 

3.             Суб’єкт злочину загальний. Ним може бути будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку і якій відома таємниця усиновлення (удочеріння). При цьому не має значення, з яких джерел їй стала відома ця таємниця.

 

4.                Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим уми» слом. Мотивація дій винного (користь, помста тощо) значення для кваліфікації не має.

 

5.                Кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину є: 1) вчинення його службовою особою або працівником медичного закладу, яким відомості про усиновлення (удочеріння) стали відомі по службі чи до роботі; 2) спричинення ним тяжких наслідків.

 

Підвищена суспільна небезпека розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) службовою особою або працівником медичною закладу, яким відомості про усиновлення (удочеріння) стали відомі по службі чи роботі, обумовлюється тим, що цей злочин вчинюється особами, які зобов’язані зберігати факт усиновлення (удочеріння) як службову чи професійну таємницю. Такими особами можуть бути службові особи, зокрема: органів, що приймають рішення про усиновлення (удочеріння) (судді, секретарі суду); закладів, в яких перебувають, утримуються або виховуються діти, що можуть бути усиновлені; органів опіки та піклування? органів запису актів громадського стану; місцевих державних адміністрацій; Центру по усиновленню дітей при МОН. Що стосується медичних,працівників, то ними можуть бути лікарі та інший медичний персонал пологових будинків, спеціалізованих дитячих медичних закладів, а також будь-які інші медичні працівники, котрим у силу виконання професійних обов’язків стало відомо,про факт усиновлення (удочеріння).

 

Тяжкі наслідки у складі цього злочину — оціночна категорія. Ними, зокрема, слід визнавати стійкий розлад психічної діяльності, самогубство дитини чи її усиновителя, втечу і наступне зникнення дитини, які сталися внаслідок розголошення таємниці усиновлення (удочеріння). За наявності підстав дії, що спричинили тяжкі наслідки, мають одержувати самостійну правову оцінку і кваліфікуватися за сукупністю зі ст. 168,

 

Конституція України (ст. 51). , Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р. Ратифікована Україною 27 лютого 1991 р.

 

КШС{ст. 128-157).

 

Закон України “Про охорону дитинства від 26 квітня 2001 р. (ст. 24).

   

[назад]|[содержание]|[следующая]