Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року. За ред.М.І. Мельника, М.І. Хавронюка 

[назад]|[содержание]|[следующая]

Розділ V ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВИБОРЧИХ, ТРУДОВИХ ТА ІНШИХ ОСОБИСТИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Стаття 162. Порушення недоторканності житла

1.            Незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян,—

 

караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на-строк до трьох років.

 

2.         Ті самі дії, вчинені службовою особою або із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування,—

 

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

 

1.                Об’єктом злочину є право людини на недоторканність житла та іншого володіння.

 

2.             Його предметом може бути житло або інше володіння особи Про поняття житло див. коментар до ст. 185. Інше, крім житла володіння особи — це земельні ділянки, гаражі, погреби, інші будівлі господарського, у т.ч. виробничого призначення, відокремлені від житлових будівель, будь-які інші об’єкти, щодо яких особа здійснює право володіння  (наприклад, транспортний засіб).

 

3.                Потерпілим від цього злочину може бути тільки фізична особа — громадянин України, особа без громадянства або Іноземець. Порушення встановленого законом порядку проникнення до приміщення, яке належить на праві власності юридичній особі, не утворює склад злочину, передбачений ст. 162. Такі дії за наявності для того підстав можуть розцінюватись як самоправство, перевищення влади чи службових повноважень або інший злочин.

 

4.             З об’єктивної сторони порушення недоторканності житла може бути вчинене у формі: 1) незаконного проникнення до житла чи Іншого володіння особи; 2) незаконного проведення в них огляду чи обшуку; 3) незаконного виселення; 4) інших дій, що порушують недоторканність житла громадян.

 

Під  незаконним проникненням до житла чи іншого володіння особи слід розуміти будь-яке вторгнення у житло (інше володіння) здійснене всупереч волі законного володільця, за відсутності визначених законом підстав чи в порушення встановленого законом порядку.

 

Незаконний огляд — це проведення такої слідчої дії, як огляд житлового приміщення чи іншого володіння особи з недотриманням вимог щодо підстав його проведення або з порушенням процесуального порядку його проведення (проведення з іншою метою ніж це передбачено кримінально-процесуальним законодавством без понятих, без складання протоколу тощо). На відміну від обшуку огляд житлового приміщення за чинним законодавством може бути проведений без рішення суду і без санкції прокурора. Однак, відповідно до п. 13 Перехідних положень Конституції України такий порядок має бути змінено й огляд житла стане можливим лише за вмотивованим рішенням суду.

 

Обшук вважається незаконним, якщо він здійснений: 1) приватною особою; службовою особою, у т.ч. з правоохоронних органів яка не має права його проводити; 2) службовою особою, яка відповідно до закону наділена правом проведення обшуку (слідчим працівником органу дізнання), але: а) за відсутності підстав для проведення обшуку (коли не порушено кримінальну справу або за відсутності достатніх даних про те, що знаряддя злочину, речі й цінності здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи які мають значення для встановлення істини в справі, заховані в певному приміщенні або місці чи у будь-якої особи, а також про те що в певному приміщенні або місці переховується злочинець)- б) з порушенням процесуального порядку його проведення (без участі понятих, без складання протоколу, без роз’яснення обшукуваним понятим і відповідним представникам їхніх прав тощо)

 

Під незаконним виселенням слід розуміти виселення із займаного житлового приміщення за відсутності підстав або з порушенням порядку, встановлених законом. Відповідно до чинного законодавства примусове виселення громадянина із житла може мати місце лише за рішенням суду у визначених законом випадках. Незаконним слід визнавати також виселення, здійснене неуповноваже-ною на те особою.

 

До інших дій, що порушують недоторканність житла громадян, може бути віднесено самовільне вселення до чужого житла, тимчасове використання житла без згоди його власника, незаконне проведення виїмки тощо. Термін “інші дії” дає підстави говорити про те, що склад розглядуваного злочину утворюють будь-які дії, що полягають у неправомірному проникненні у житло чи інше володіння  громадянина.

 

Порушення недоторканності житла у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна, необхідності затримання злочинця, у т.ч. шляхом проведення з недотриманням установлених процесуальним законом вимог огляду чи обшуку, не утворює складу злочину, передбаченого ст. 162.

 

Закінченим цей злочин вважається з моменту вчинення описаних у диспозиції ч. 1 ст. 162 дій.

 

5.             Суб’єкт злочину загальний.

 

6.             З суб’єктивної сторони злочин характеризується лише прямим умислом. Винний усвідомлює, що порушує недоторканність житла громадян шляхом вчинення вказаних вище дій, і бажає не вчинити.

 

7.                Кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину є вчинення його: 1) службовою особою; 2) із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування.

 

Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

 

Поняттям насильство у складі злочину, передбаченого ч. 2 ст. 162, охоплюється будь-яке фізичне насильство. Заподіяння в процесі порушення недоторканності житла умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження за кваліфікуючих обставин, умисного тяжкого тілесного ушкодження або смерті потребує кваліфікації дій винного за сукупністю злочинів — за ч. 2 ст. 162 та ст. ст. 115, 119, 121, ч. 2 ст. 122.

 

Якщо порушення недоторканності житла вчинювалось службовою особою і при цьому воно супроводжувалось насильством, застосуванням зброї або діями, що завдають болю чи ображають особисту гідність потерпілого, вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 162 і ч. ч. 2 чи 3 ст. 365.

 

Конституція України (ст. ЗО, п. 13 розділу XV “Перехідні положення”).

 

ЖК (ст. ст: 94. 97, 99.109-117, 124,132. 148, 157. 169).

 

Постанова ПВС № 12 від 25 грудня 1992р. про судову практику» справах про корисливі злочини проти приватної” власності” (п. ЗО).

 

Постанова ПВС № 9від1 листопада 1996 р. Про застосування Конаяшпуца України при здійсненні правосуддя” (п. 15).

 

Стаття 163. Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер

 

1.            Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передають-. ся засобами зв’язку або через комп’ютер,—

 

караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі до трьох років.

 

2.         Ті самі дії, вчинені щодо державних чи громадських діячів, або вчинені службовою особою або з використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації,—

 

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

 

1.                Об’єктом злочину є конституційне право громадян на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.

 

2.                Предметом його є відомості, що передані чи передаються громадянами шляхом листування або телефонних розмов, а також повідомлення громадян, які передаються або були передані телеграфом чи за допомогою інших засобів зв’язку, а також через комп’ютер і становлять таємницю громадянина (громадян). Отже, обов’язковими ознаками зазначених відомостей і повідомлень як предмета цього злочину є їхній характер (вони становлять таємницю громадянина) і спосіб передачі (вони передані чи передаються засобами зв’язку, під якими розуміється технічне обладнання, що використовується для організації зв’язку, або через комп’ютер — електронною поштою). Не можуть бути визнані предметом цього злочину відомості та повідомлення, які містяться в службовій кореспонденції, а також відомості та повідомлення, що містяться у приватній кореспонденції, яка передається через третіх осіб, за допомогою тварин чи в інший спосіб.

 

Незаконне ознайомлення із службовими кореспонденцією, телефонними розмовами, телеграфними та іншими повідомленнями та їх розголошення за наявності, для того підстав можуть розглядатися як комерційне шпигунство (ст. 231), розголошення комерційної таємниці (ст. 232), розголошення державної таємниці (ст. 328), передача відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави (ст. 330), розголошення відомостей військового характеру (ст. 422).

 

3.                Об’єктивну сторону злочину становить порушення таємниці: 1) листування; 2 ) телефонних розмов; 3) телеграфних повідомлень; 4) інших повідомлень, що передаються засобами зв’язку чи через комп’ютер.

 

Порушення вказаної таємниці полягає у вчиненні будь-яких дій, що полягають у незаконному ознайомленні з відомостями та повідомленнями приватних осіб, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер, без згоди громадянина або з недотриманням встановленого законом порядку ознайомлення з такими відомостями чи повідомленнями, або їх неправомірному розголошенні. Такими діями можуть бути перлюстрація особистої кореспонденції, ознайомлення зі змістом телеграм, електронної пошти, підслуховування телефонних переговорів, повідомлення сторонніх осіб про факт листування, телефонної розмови, телеграфного чи іншого повідомлення тощо.

 

Засоби зв’язку - це технічне обладнання, що використовується для організації зв’язку. Про поняття комп’ютер див. коментар до ст. 361.

 

Листування — це приватна кореспонденція, яка передається поштовим зв’язком (листи, телеграми, інші письмові відправлення, бандеролі тощо) або електронною поштою (через комп’ютер). Під телефонними розмовами слід розуміти розмови між особами, які відбуваються за допомогою будь-якого телефонного зв’язку, що здійснюється за допомогою провідних чи електромагнітних систем тощо. Телеграфна кореспонденція — це повідомлення, що передаються телеграфом. Інша кореспонденція — це повідомлення громадян, які передаються за допомогою інших, крім описаних вище, засобів зв’язку або через комп’ютер. Це можуть бути повідомлення, зроблені громадянином по телефаксу, за допомогою пейджингового зв’язку, електронної пошти, інших телекомунікацій тощо.

 

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного ознайомлення із змістом приватної кореспонденції, телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень громадянина, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер.

 

4.             Суб’єкт злочину загальний. Суб’єктом цього злочину не є особа, яка завідомо для одного з учасників розмови знаходиться поряд з відкритою кабіною телефону-автомата, в його службовому кабінеті, квартирі, автомобілі тощо.

 

5.                Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. Особа усвідомлює, що незаконно ознайомлюється із відомостями або повідомленнями громадянина, які передаються засобами зв’язку чи через комп’ютер, і бажає вчинити такі дії. Мотиви злочину можуть бути різними (помста, користь, цікавість тощо) і значення для його кваліфікації не мають.

 

6.                Кваліфікуючими ознаками злочину визнаються вчинення його: 1) щодо державних чи громадських діячів; 2) службовою особою; 3) з використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації (ч. 2 ст. 163).

 

Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК. Це можуть бути службові особи поштово-телеграфних установ, правоохоронних органів, інших установ, підприємств та організацій. Про поняття державного та громадського діяча див. коментар до ст. 112.

 

Про поняття спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації, див. коментар до ст. 359. Незаконне використання таких засобів, поєднане з порушенням таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, охоплюється ч. 2 ст. 163, але за наявності кваліфікуючих обставин, передбачених ч, 2 ст. 359, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 163 і ч. 2 ст. 359.

 

7.             Не утворює складу цього злочину законне ознайомлення службових осіб з приватною кореспонденцією, телефонними розмовами, телеграфними та іншими повідомленнями, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер, коли це має місце у випадках, передбачених законом. Відповідно до ст. 31, Конституції України винятки щодо права на вказану таємницю можуть бути встановлені судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо в інший спосіб одержати інформацію неможливо. До таких випадків закон відносить можливість ознайомлення із змістом кореспонденції громадян в результаті накладення арешту на кореспонденцію та її виїмки в поштово-телеграфних установах, а також в результаті зняття інформації з каналів зв’язку, застосування інших технічних засобів для отримання інформації підрозділами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність за наявності підстав для цього. Ознайомлення із вказаними відомостями та повідомленнями за відсутності для того підстав, або з порушенням вста-нввленого порядку, або з іншою, ніж передбачена законом, метою утворює склад злочину, передбаченого ст. 163.

 

Конституція України {ст. 31, п. 9 Перехідних положень).

 

Закон України “Проміліцію”від20грудня 1990р.{ст. 111. Закон України   Про оперативно-розшукову діяльність  від 18 лютого 1992 о, (ст. ст. 8, 9/.

 

Закон України “Про Службу безпеки України” від 25 берети 1992 р (ст.251. Закон України „Проінформацію”від2жовтня І992р,{ая. 461 Закон України  Про зв’язок” від 16 травня 1995р. (ст. 1,27).

 

Стаття 164. Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей

1.         Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей {аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають яа їх утриманні,—

 

карається виправними роботами на строк до одного року або обмеженням волі на той самий строк.

 

2.         Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею,—карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років,

 

1.             Закони України зобов’язують батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги. Захист прав та інтересів неповнолітніх дітей лежить на їх батьках, які діють без особливих на те повноважень. Кожна дитина має право на проживання в сім’ї разом з батьками або в сім’ї одного з них та на піклування батьків.

 

2.                Об’єктом злочину є право неповнолітніх дітей на повноцінне життя та всебічний (фізичний, психічний і соціальний) розвиток.

 

3.                Потерпілими від цього злочину можуть бути діти, на утримання яких за рішенням суду їх батько чи мати мають сплачувати аліменти, а також неповнолітні чи непрацездатні діти, що перебувають на утриманні батьків. Неповнолітніми дітьми визнаються особи віком до 18 років, якщо згідно з законом вони не набувають прав повнолітніх раніше (наприклад, внаслідок одруження). Непрацездатними є повнолітні діти, які в силу фізичних чи психічних вад позбавлені можливості постійно чи тимчасово працювати (це, зокрема, діти-інваліди 1 та II групи).

 

4.                Предметом злочину є кошти, що, за рішенням суду, підлягають сплаті на утримання дітей, а також кошти, різні предмети (одяг, продукти харчування тощо), які мають надаватися батьками на утримання неповнолітніх, а також повнолітніх, але непрацездатних дітей.

 

5.3 об’єктивної сторони цей злочин може бути вчинений у формі: 1) злісного ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів); 2) злісного ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їхньому утриманні.

 

Склад злочину, передбачений ст. 164, у формі ухилення від сплати аліментів може мати місце лише за наявності рішення суду, відповідно до якого мати або батько чи інша передбачена законом особа зобов’язана сплачувати аліменти. Водночас наявність рішення суду не є обов’язковою умовою притягнення винного до відповідальності за цією статтею у випадку вчинення цього злочину у формі ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей.

 

Під ухиленням від сплата аліментів розуміються дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь дитини (дітей) визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і.в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов’язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає облікові при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).

 

Ухилення від утримання неповнолітніх, а також повнолітніх, але непрацездатних дітей, що перебувають на утриманні батьків, може полягати у незабезпеченні таких дітей харчуванням, одягом, іншими речами (насамперед, першої необхідності), наданні необхідних коштів для їх лікування, відпочинку тощо.

 

Ухилення від сплати аліментів і ухилення від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей утворюють цей склад злочину лише у випадку, коло воно є злісним. Поняття злісності належить до оціночних категорій і має бути визначено у кожному конкретному випадку. Визнання судом ухилення злісним повинно бути належним чином вмотивовано у вироку. Про злісний характер ухилення можуть свідчити тривалість ухилення, продовження ухилення після попередження про необхідність виконання свого обов’язку та можливість кримінальної відповідальності з боку судді чи державного виконавця, неодноразові звернення потерпілого чи інших осіб до винної особи з цього приводу тощо.

 

Не може визнаватися злісним ухилення від сплати аліментів чи злісним ухилення від утримання дітей, яке хоча і тривало значний проміжок часу чи мало систематичний характер, але було вимушеним з боку особи, на яку такий обов’язок покладено законом чи рішенням суду. До таких випадків слід відносити несплату аліментів особою через неможливість знайти роботу, через хворобу, невиді-лення із сімейного бюджету коштів, необхідних для придбання одягу неповнолітній дитині чи для лікування непрацездатної дитини у зв’язку з їх відсутністю тощо.

 

Злочин визнається закінченим з моменту, коли зазначене у цій статті ухилення набуло злісного характеру.

 

5.             Суб’єкт злочину спеціальний. За злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дітей за ст. 164 можуть нести відповідальність батьки й усиновителі. Суб’єктами вчинення цього злочину у другій формі (злісне ухилення від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей) можуть бути лише кровні батьки або усиновителі.

 

Опікуни і піклувальники не є суб’єктом злочину, передбаченого ст. 164. За певних обставин вони можуть нести відповідальність за ст. 167.

 

6.                Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.

 

7.                Кваліфікуючою ознакою цього злочину є вчинення його особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею (ч. 2 ст. 164). Про поняття такої особи див. ст. 88 та коментар до неї.

 

Конституція України (ст. 51).

 

Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р. Ратифікована Україною 27 лютого 1991р.

 

КШС(ст.ст. 16,60,60-100).

 

дахом України “ Про державну допомогу сім’я  з дітьми” в редакції від 22 березня 2001 р. (ст. 2).

 

Закон України  Про окорону дитинства  від 26 квітня 2001р. (ст. ст. 1,11).

 

Постанова КМ № 8 від 26 лютого 1993 р. “Про види заробітку (доходу), що-підлягають облікові при відрахуванні аліментів”

 

 

[назад]|[содержание]|[следующая]