Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року. За ред.М.І. Мельника, М.І. Хавронюка 

[назад]|[содержание]|[следующая]

Розділ V ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВИБОРЧИХ, ТРУДОВИХ ТА ІНШИХ ОСОБИСТИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Стаття 159. Порушення таємниці голосування

Умисне порушення таємниці голосування під час проведення передбачених законом України виборів, вчинене членом виборчої комісії або іншою службовою особою з використанням влади чи службового становища,—

 

карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від одного до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

 

1.                Об’єктом злочину є виборче право громадян у частиш здійснення ними голосування під час виборів.

 

2.                Об’єктивна сторона злочину проявляється у діях або бездіяльності, які спрямовані на одержання чи розголошення відомостей, про результати голосування виборцем (виборцями) шляхом порушення встановлених законом вимог для забезпечення таємниці голосування або створення умов, які дають змогу контролювати, волевиявлення виборців під час голосування. Це можуть бути: прохання або висунення вимоги до виборців показувати заповнені бюлетені перед опусканням їх до виборчих скриньок; домагання повідомити про те, за якого конкретно кандидата, партію чи виборчий блок партій виборець віддав свій голос; незабезпечення достатньої кількості кабін або кімнат для таємного голосування, що суттєво ускладнює або робить неможливим забезпечення таємниці голосування; визначення місця видачі виборчих бюлетенів і встановлення виборчих скриньок таким чином, що виборці при підході до них можуть і не проходити через кабіни чи кімнати для таємного голосування; створення перешкод для голосування в кабінах чи кімнатах для таємного голосування; перебування- у таких приміщеннях сторонніх осіб; видача виборцям помічених бюлетенів для голосування, що дає змогу встановити, хто з виборців який бюлетень заповнював; встановлення спеціальних пристроїв (апаратури), які дають змогу контролювати волевиявлення виборців при заповненні ними виборчих бюлетенів, тощо.

 

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є час його вчинення. Закон визначає, що кримінальне караним порушення таємниці голосування є тоді, коли воно вчинене під час проведення виборів. Таким часом є період, який розпочинається з моменту висування та реєстрації кандидатів і закінчується встановленням результатів виборів. Найчастіше порушення таємниці голосування вчиняється під час проведення голосування. Однак підготовчі дії за контролем волевиявлення виборців можуть бути вчинені до моменту проведення голосування (наприклад, встановлення спеціальної апаратури у приміщеннях для голосування), а з’ясування того, хто з виборців за якого кандидата проголосував, можливе після закінчення голосування (під час підрахунку голосів).

 

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дії або бездіяльності, які призвели до порушення таємниці голосування.

 

3.             Суб’єкт злочину спеціальний. Ним може бути лише член виборчої комісії або інша службова особа, які порушують таємницю голосування, використовуючи владу чи службове становище. Порушення таємниці голосування іншими особами за наявності підстав може кваліфікуватися як самоправство (ст. 356), злочин проти здоров’я (наприклад, погроза вбивством — ст. 129) або інший злочин.

 

4.                Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом: винний усвідомлює, що порушує таємницю голосування, нехтуючи встановленими законом вимогами для забезпечення таємниці голосування або спеціально створюючи умови, які дають змогу контролювати волевиявлення виборців під час голосування, і бажає вчинити такі дії. Порушення таємниці голосування, вчинене з не-

 

обережності (наприклад, у зв’язку із неналежним обладнанням приміщень для голосування), виключає кримінальну відповідальність за ст. 169, За наявності для того підстав такі дії можуть розглядатися як службова недбалість або тягнути дисциплінарну відповідальність.

 

Конституція України (ст. ст. 19, 38, 71).

 

Закон України “Про вибори народних депутатів України’ від 24 вересня 1997р. (ст. 40).

 

Закон України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 14 січня 1998 р. (ст. 44).

 

Закон України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим “ від 12 лютого 1998 р. (ст. 36).

 

Закон України “Про вибори Президента України від 5 березня 1999 р. (ст. 42).

 

Стаття 160. Порушення законодавства про референдум

1.            Перешкоджання насильством, обманом, погрозою, підкупом або іншим чином вільному здійсненню громадянином права брати або не брати участь у референдумі, вести агітацію до дня проведення референдуму—

 

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

 

2.         Ті самі дії, вчинені членом комісії з проведення референдуму або іншою службовою особою, або за попередньою змовою групою осіб,—

 

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до п’яти років.

 

3.            Підроблення документів референдуму, приписування, завідомо неправильний підрахунок голосів, порушення таємниці голосування, вчинені членом комісії з проведення референдуму або іншою службовою особою,—

 

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від одного до п’яти років.

 

1.                Суспільна небезпека злочину полягає у тому, що його вчинення перешкоджає громадянам вільно здійснити своє право на участь У всеукраїнському та місцевих референдумах, порушує порядок його проведення, може вплинути на результати голосування і на вирішення питання, з якого проводиться референдум.

 

2.                Об’єктом його є право громадян на участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, а також встановлений порядок організації та проведення всеукраїнського або місцевого референдумів.

 

3.                Предметом злочину в окремих його формах є документи референдуму, до яких, зокрема, належать: список учасників зборів по створенню ініціативної групи по проведенню референдуму; протокол зборів; свідоцтво про реєстрацію ініціативної групи референдуму; посвідчення членів ініціативної групи; підписні листи для збирання підписів громадян під вимогою про проведення референдуму; підсумковий протокол щодо загальної кількості підписів громадян; списки громадян, які мають право брати участь у референдумі; протокол засідань комісії з референдуму; бюлетень для голосування.

 

4.             З об’єктивної сторони цей злочин може бути вчинений у форумі: 1) перешкоджання вільному здійсненню громадянином права брати або не брати участь у референдумі; 2) перешкоджання веденню агітації до дня проведення референдуму; 3) підроблення документів референдуму; 4) приписування голосів; 5) неправильного підрахунку голосів; 6) порушення таємниці голосування.

 

Вчинення цього злочину у формі підроблення документів референдуму, приписування чи неправильного підрахунку голосів та порушення таємниці голосування підлягає кваліфікації за ч. З ст. 160.

 

Поняття перешкоджання вільному здійсненню громадянином права брати участь у референдумі близьке за змістом поняттю перешкоджання вільному здійсненню громадянином права обирати і бути обраним (виборчого права), яке розкрито у коментарі до ст. 157, з тією основною відмінністю, що у випадку, передбаченому ст. 160, йдеться не про участь у виборах до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, а про участь у референдумі. Це може виразитись, зокрема, у невключенні громадянина, який досяг 18 років і відповідно до чинного законодавства має право брати участь у референдумі, до списків громадян, які мають право брати участь у референдумі, незабезпеченні можливості ознайомитись із такими списками і перевірити правильність їх складення, перешкоджанні явці громадянина чи, навпаки, примушуванні його до явки на дільницю для голосування, примушуванні голосувати певним чином (причому у такому разі для кваліфікації діяння за ст. 160 не має значення, чи збігається позиція громадянина щодо винесеного на референдум питання з позицією, до якої його примушують).

 

Перешкоджання вести агітацію може полягати у прямій забороні вести агітацію “за” чи “проти” прийняття рішення, що виноситься на референдум, або створенні умов, які унеможливлюють чи суттєво ускладнюють проведення такої агітації. При цьому для кваліфікації діяння за ст. 160 не має значення, перешкоджав винний проведенню агітації членами ініціативної групи по референдуму чи будь-яким іншим громадянам, які проводять таку агітацію. Перешкоджання вести агітацію з питань референдуму утворює склад розглядуваного злочину, якщо воно вчинено до дня проведення референдуму. Днем проведення референдуму визнається день, у який проводиться голосування з питання (питань), винесених на цей референдум.

 

Вказані діяння можуть бути вчинені одним із способів, названих у ч. 1 ст. 160, — шляхом насильства, обману, погрози, підкупу. Про їх поняття див. коментар до ст. 157. Що стосується вчинення вказаних діянь іншим чином, то це поняття охоплює будь-які, крім названих вище, способи перешкоджання вільному здійсненню громадянином права брати участь у референдумі або вести агітацію до дня проведення референдуму (наприклад, відмова забезпечити належні умови для проведення референдуму чи проведення агітації).

 

Під приписуванням голосів слід розуміти таке, що не відповідає дійсності визначення (у бік збільшення): загальної кількості виборців, які взяли участь у голосуванні; кількості громадян, які проголосували за схвалення поставленого на референдум проекту закону, рішення; кількості громадян, які проголосували проти його схвалення. Не може розглядатися як приписування голосів неправильне визначення кількості бюлетенів, визнаних недійсними, оскільки: по-перше, на підставі таких бюлетенів неможливо встановити дійсне волевиявлення громадян, по-друге, в результаті таких дій не відбувається збільшення голосів, поданих “за” чи “проти” поставленого на референдум проекту рішення, а також збільшення загальної илькості виборців, які взяли участь у голосуванні. Приписування голосів можливе як у процесі підрахунку голосів на дільниці для  голосування, так і в процесі встановлення результатів референдуму сільською, селищною, районною, міською, районною в місті, обласною комісією з референдуму, комісією Автономної Республіки Крим із всеукраїнського референдуму, Центральною комісією із всеукраїнського референдуму.

 

Поняття підроблення за своїм змістом є аналогічним поняттю  підлог, яке розкрито в ст. 158 та коментарі до неї.      Про поняття завідоно неправильний підрахунок голосів див. коментар до ст. 158, а про поняття  порушення таємниці голосування до ст.159.

 

  Цей злочин у перших його двох формах вважається закінченим з моменту, коли в результаті насильства, обману, погроз, підкупу або інших дій відбулося фактичне перешкоджання здійсненню гро-мадянином права брати або не брати участь у референдумі, вести агітацію до дня проведення референдуму. В інших формах він є закінченим з моменту фактичного вчинення дій, які їх утворюють. За ряд дій, які порушують законодавство про референдум (зокрема перешкоджання членам ініціативної групи у збиранні підписів громадян під вимогрю про проведення референдуму, будь-яка агітація у день проведення референдуму, агітація за бойкотуваня референдуму), КАП (ст. 186-4) передбачає адміністративну відповідальність. Але якщо такі дії містять ознаки злочину, передбаченого ст. 160, вони, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАП, підлягають кваліфікації за відповідною частиною ст. 160 КК.

 

5. Суб’єкт злочину у перших його двох формах — загальний, а в останніх чотирьох — спеціальний (член комісії з проведення референдуму або інша службова особа). До членів комісії з проведення референдуму належать: члени Центральної комісії з всеукраїнського референдуму, комісії Автономної Республіки Крим із всеукраїнського референдуму, обласних, районних, міських, районних у Містах, селищних, сільських комісій з референдуму, дільничних комісій з референдуму. Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК. , 6. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим або  непрямим умислом.

 

Конституція Украйні (ст. ст. 19,38).

 

 Закон України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми від З липня 1991р.

 

Стаття 161. Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії

1. Умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності або образа почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками,—

 

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

 

2. Ті самі дії, поєднані з насильством, обманом чи погрозами, а також вчинені службовою особою,—караються виправними роботами на строк до двох років або позбавленням волі на строк до п’яти років.

 

3.         Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, які були вчинені організованою групою осіб або спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки,—

 

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

 

1.                Основним безпосереднім об’єктом злочину є рівність громадян у їх конституційних правах та рівність їх перед законом як принцип конституційно-правового статусу людини і громадянина. Факультативними додатковими об’єктами можуть бути честь і гідність особи, й життя, здоров’я, власність.

 

2.                Потерпілим від цього злочину може бути як громадянин України, так і іноземець або особа без громадянства.

 

3.             З об’єктивної сторони злочин може проявлятися у формі: І) дій, спрямованих на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі І гідності; 2) образи почуттів громадян у зв’язку з їх релігійними переконаннями; 3) прямого чи непрямого обмеження прав громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками; 4) встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за зазначеними вище ознаками.

 

Під діями, спрямованими на розпалюваная національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі і гідності слід розуміти будь-які дії, метою яких є значне посилення серед певних груп населення настроїв неприязні, почуття сильної ворожнечі та огиди до інших етнічних або расових груп чи конфесій, приниження позитивних якостей тієї чи іншої нації порівняно з іншими. Це можуть бути публічні підбурювання до вигнання .за межі України або переселення в інші її регіони представників відповідних етнічних чи расових груп, розповсюдження матеріалів із завідомо неправдивими вигадками щодо таких груп, пропаганда расової, національної, релігійної винятковості або нетерпимості, наруга над певними історичними та культурними реліквіями національних меншин або титульної нації, заборона відзначення національних свят чи відправлення релігійних культів, знищення або пошкодження пам’ятників чи споруд, які являють собою релігійну або культурну цінність якої-небудь групи населення, примушування до відмови від своєї національності тощо. Діяння, умисно вчинені з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи, а також публічні заклики, виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких діянь з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів утворюють склад геноциду і потребують кваліфікації за відповідною частиною ст. 442.

 

Образа почуттів громадян у зв’язку з Сг релігійними переконаннями передбачає скривдження, приниження гідності та інших почуттів представників окремих релігійних громад, конфесій, напрямків та течій (православних, католицьких, протестантських, старообрядницьких, іудейських тощо), зареєстрованих на території України в установленому порядку, або глум над такими, що належать їм, місцями богослужінь або релігійних зібрань, місцями паломництва, шанованими у тій чи іншій релігії. Релігійні переконання — це переконання у правильності певного світогляду (тієї чи іншої віри або атеїзму). Образа почуттів громадян у зв’язку з їх прихильністю до релігійних течій, які заборонені в Україні у зв’язку з тим, що їх діяльність порушує права і свободи інших людей, створює напругу в суспільстві (наприклад, так звані сатаністи, “Біле братство”), не може розглядатися як злочин, передбачений ст. 161.

 

Якщо образа почуттів громадян у зв’язку з їх релігійними переконаннями супроводжувалась пошкодженням релігійних споруд чи культових будинків, паплюженням або знищенням релігійних святинь, перешкоджанням здійсненню релігійного обряду, такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 161 і ст. ст. 178, 179 чи 180.

 

Пряме чи непряме обмеження прав громадян проявляється у будь-яких дискримінаційних діях, що позбавляють громадян можливості повністю використовувати свої конституційні та інші права. Таке обмеження може стосуватися будь-яких прав, якими громадянин наділений за законом, зокрема права на; охорону здоров’я; освіту; на користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови; розвиток національних культурних традицій; свободу пересування (в тому числі депортація або примусове переміщення населення з місця його споконвічного проживання); підприємницьку Діяльність; участь в управлінні державними справами; судовий захист; створення культурних і навчальних закладів національних меншин; участь у діяльності міжнародних неурядових організацій тощо. Пряме обмеження прав передбачає відкритий характер дій винного щодо дискримінації прйв громадянина за вказаними ознаками. Непряме обмеження прав передбачає обмеження прав громадян під надуманими або завуальованими приводами, які маскують собою дійсну позицію стосовно тих чи інших громадян за переліченими у ч. 1ст. 161 ознаками.

 

Якщо обмеження прав громадян за вказаними ознаками полягало у перешкоджанні здійсненню виборчого права чи права брати участь у референдумі, порушенні недоторканості житла, порушенні таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої ко-; ресгюнденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ю—тер, грубому порушенні права на працю, освіту, безоплатну медичну допомогу, то вчинене за наявності для того підстав слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 161 та ст. ст. 157 — 160,162,163,172,175,183,184.

 

Встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян передбачає встановлення, у т.ч. нормативно-правовими актами чи рішеннями окремих службових осіб, вигод чи переваг у громадсько-політичній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді, за неї, у правовому захисті, у вирішенні житлових та інших питань тощо за вказаними ознаками.

 

Злочин є формальним, він вважається закінченим з моменту вчинення описаних у ч. 1 ст. 161 дій. У третій формі цей злочин є закінченим з моменту фактичного обмеження прав громадян за описаними вище ознаками.

 

4.             Суб’єкт злочину — загальний. При цьому не мас значення, чи вчинено злочин представником так званої титульної нації або національної меншини, європейської раси або негроїдної, віруючим або атеїстом, а так само, чи належать суб’єкт злочину і потерпілий до однієї раси, національності, конфесії тощо.

 

5. З суб’єктивної сторони злочин характеризується виною у вигляді прямого умислу. У третій формі він може бути вчинений як з, прямим, так і непрямим умислом. Крім того, для першої його форми характерною є наявність спеціальної мети — розпалити національну, расову чи релігійну ворожнечу в країні чи окремому її регіоні або принизити національну честь і гідність представників окремих національних груп. Якщо такі дії вчиняються з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи, вони за наявності підстав повинні розглядатися як геноцид і кваліфікуватися за ст. 442. Ставлення винного до тяжких наслідків (ч. З ст. 161) може бути як умисним, так і необережним.

 

6.                Кваліфікованими видами цього злочину (ч. 2 ст. 161) є дії, зазначені у ч. 1 ст. 161: 1) поєднані з насильством, обманом чи погрозами; 2) вчинені службовою особою, а особливо кваліфікованими (Ч. З ст, 161) — дії, передбачені ч. 1 чи ч. 2 ст. 161, які: 1) були вчинені організованою групою; 2) спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

 

Під насильством слід розуміти лише фізичне насильство: нанесення удару, заподіяння побоїв, легкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, пов’язані, наприклад, з фізичним примушуванням жінки до вчинення аборту або з незаконним позбавленням волі. Обман полягає у повідомленні потерпілому завідрмо неправдивих відомостей або у свідомому приховуванні певних подій чи обставин з метою створити неправильне уявлення про них.

 

Змістом погроз охоплюється психічне насильство, яке проявляється у залякуванні заподіянням фізичної, матеріальної чи іншої шкоди: вчинити вбивство чи статевий злочин, заподіяти тілесні ушкодження, знищити чи пошкодити особисте майно, розголосити відомості, які ганьблять потерпілого, тощо.

 

Фізичне та психічне насильство можуть супроводжуватись вимогами до потерпілого виїхати в іншу місцевість чи за межі України, не відвідувати певні місця, залишити роботу чи навчання, вийти з лав певної партії тощо.

 

Під загибеллю людей слід розуміти загибель хоча б однієї людини у т.ч. і в результаті доведення її до самогубства внаслідок си-, стематичного цькування на національному, расовому чи релігійному ґрунті або в результаті неправомірного обмеження прав чи встановлення привілеїв, а під іншими тяжкими наслідками — заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, зруйнування чи пошкодження споруджень, які мають важливе історичне чи культурне значення, за подіяння великої матеріальної шкоди, виникнення масових заворушень, розрив дипломатичних стосунків з іншою державою тощо. По-рлпнення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії, поєднане з умисним вбивством, вбивством двох або білше осіб через необержність, умисним тяж ким тілесним ушкодженням, потребують кваліфікації за сукупністю, злочинів, передбачених частиною 3 ст. 161 та ст. ст. 115, 119, 121.

 

Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 І Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК, а організованої групи — до ст. 28.

 

Конституція України (ст. ст. 21, 24, 35).

 

Конвенція про запобігання злечинові геноциду І покарання за нього від 9 грудня 1948 року Іст. 3). Ратифікована СРСР 18 березня 1954р.                          

 

Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 7 березня 1966 р (п. “а” ст. 2). Ратифікована Українською РСР 21 січня 1969р.

 

Рамкова конвенція про захист національних меншин від1 лютого 1995р. (ст. 6). Ратифікована Україною 9 грудня 1997 р.

 

Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії або переконань від 25 листопада 1981 р. (ст.З).

 

Декларація про раси та расові забобони від 27 листопада 1978. (ст. І).

 

Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації   від 23 квітня

 

              Постанова ПВС № 1 від І квітня 1994р. “Про судову практику в справах пра злочини проти життя і здоров’я людини  (п.п. г п.28).  

 

[назад]|[содержание]|[следующая]