Ќауково-практичний коментар  рим≥нального кодексу ”крањни в≥д 5 кв≥тн¤ 2001 року. «а ред.ћ.≤. ћельника, ћ.≤. ’авронюка 

[назад]|[содержание]|[следующа¤]

–озд≥л II «ј ќЌ ѕ–ќ  –»ћ≤ЌјЋ№Ќ” ¬≤ƒѕќ¬≤ƒјЋ№Ќ≤—“№

—татт¤ 3.     «аконодавство ”крањни про крим≥нальну в≥дпов≥дальн≥сть

1.       «аконодавство ”крањни про крим≥нальну в≥дпов≥дальн≥сть становить  рим≥нальний кодекс ”крањни, ¤кий ірунтуЇтьс¤ на  онституц≥њ ”крањни та загальновизнаних принципах ≥ нормах м≥жнародного права.

2.       «акони ”крањни про крим≥нальну в≥дпов≥дальн≥сть, прийн¤т≥ п≥сл¤ набранн¤ чинност≥ цим  одексом, включаютьс¤ до нього п≥сл¤ набранн¤ ними чинност≥.

3.       «лочинн≥сть д≥¤нн¤, а також його каран≥сть та ≥нш≥ крим≥нально-правов≥ насл≥дки визначаютьс¤ т≥льки цим  одексом.

4.       «астосуванн¤ закону про крим≥нальну в≥дпов≥дальн≥сть за аналог≥Їю заборонено.

5.       «акони ”крањни про крим≥нальну в≥дпов≥дальн≥сть повинн≥ в≥дпов≥дати положенн¤м, що м≥ст¤тьс¤ в чинних м≥жнародних договорах, згоду на обовТ¤зков≥сть ¤ких надано ¬ерховною –адою ”крањни.

1.   рим≥нальна в≥дпов≥дальн≥сть Ч це особливий правовий ≥нститут, у межах ¤кого зд≥йснюЇтьс¤ оф≥ц≥йна оц≥нка повед≥нки особи ¤к злочинноњ.  рим≥нальна в≥дпов≥дальн≥сть матер≥ал≥зуЇтьс¤ в обвинувальному вироку суду ≥ зазвичай включаЇ засудженн¤ особи за вчинений злочин, призначенн¤ њй покаранн¤, його в≥дбуванн¤, судим≥сть тощо.

2.  ≤з ч. 1 ст. « випливаЇ, що чинне законодавство про крим≥нальну в≥дпов≥дальн≥сть ¤вл¤Ї собою один кодиф≥кований закон ≥ що Їдине джерело крим≥нального права Ч це   . Ѕудь-¤к≥ ≥нш≥ нормативно-правов≥ акти не вход¤ть до системи крим≥нального законодавства. ÷им воно принципово в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д будь-¤ких ≥нших галузей в≥тчизн¤ного законодавства, а також в≥д колишнього крим≥нального законодавства, ¤ке припускало застосуванн¤ ≥нших, кр≥м   , крим≥нальних закон≥в.

Ќе входить до системи крим≥нального законодавства ≥  онституц≥¤ ”крањни, незважаючи на те, що вона маЇ найвищу юридичну силу, а њњ норми Ї нормами пр¤моњ д≥њ. ѕроте, в≥дпов≥дно до ст. 8  онституц≥њ ”крањни, закони ”крањни, у т.ч. закони про крим≥нальну в≥дпов≥дальн≥сть, мають прийматис¤ на основ≥  онституц≥њ ”крањни ≥ повинн≥ в≥дпов≥дати њй. Ќев≥дпов≥дн≥сть закон≥в про крим≥нальну

в≥дпов≥дальн≥сть  онституц≥њ ”крањни, а також порушенн¤ встановленоњ  онституц≥Їю ”крањни процедури њх розгл¤ду, ухваленн¤ або набранн¤ ними чинност≥, т¤гнуть за собою визнанн¤ њх  онституц≥йним —удом ”крањни у встановленому  онституц≥Їю ≥ законами ”крањни пор¤дку неконституц≥йними. ÷≥ положенн¤ мають обовТ¤зково враховуватис¤ п≥д час тлумаченн¤ ≥ застосуванн¤ норм   .

   ірунтуЇтьс¤ не т≥льки на  онституц≥њ ”крањни, а й на загальновизнаних принципах ≥ нормах м≥жнародного права. √арант≥Їю цього Ї положенн¤ ч. 5 ст. 3. ƒо вказаних принцип≥в ≥ норм можна в≥днести так≥, що стосуютьс¤ верховенства прав людини, суверен≥тету держав, дипломатичного ≥мун≥тету, права м≥жнародних договор≥в, мирного розвТ¤занн¤ спор≥в, м≥жнародного морського, пов≥тр¤ного, еколог≥чного, економ≥чного ≥ гуман≥тарного права, боротьби з≥ злочинн≥стю, правовоњ допомоги ≥ видач≥ злочинц≥в тощо. «агальновизнан≥ принципи ≥ норми м≥жнародного права закр≥плен≥ у в≥дпов≥дних пактах, декларац≥¤х, конвенц≥¤х та ≥нших документах.

3.     под≥л¤Їтьс¤ на «агальну й ќсобливу частини, норми ¤ких застосовуютьс¤ у взаЇмозвТ¤зку. ѕри цьому норми ќсобливоњ частини пор≥вн¤но з нормами «агальноњ частини Ї б≥льш конкретними в частин≥ кожного окремого складу злочину, ¤кий описано в диспозиц≥¤х цих норм, ≥ в частин≥ застосуванн¤ покарань, ¤к≥ описан≥ в њх санкц≥¤х.

4.  ∆оден закон про крим≥нальну в≥дпов≥дальн≥сть не може д≥¤ти автономно, окремо в≥д   . јдже такий закон, запроваджуЇ в≥н крим≥нальну в≥дпов≥дальн≥сть, скасовуЇ њњ чи вносить ≥нш≥ зм≥ни до   , в≥дразу ж п≥сл¤ набранн¤ ним чинност≥ у пор¤дку, визначеному ст. 94  онституц≥њ ”крањни ≥ ст. 4   , автоматично включаЇтьс¤ до   . ÷е означаЇ, що при застосуванн≥ цих закон≥в посиланн¤ сл≥д робити не на них, а безпосередньо на в≥дпов≥дн≥ норми   .

5.  ” ч. ч. « ≥ 4 ст. « в≥дображено принцип законност≥, ¤кий стосовно крим≥нального права означаЇ, що: 1) крим≥нально-правов≥ норми не ≥снують поза    у звТ¤зку з њх повною кодиф≥кац≥Їю; 2) т≥льки    ≥ н≥¤ким ≥ншим законом чи п≥дзаконним актом визначаЇтьс¤, що Ї злочином, а також повторн≥стю, сукупн≥стю ≥ рецидивом злочин≥в, сп≥вучастю у злочин≥, готуванн¤м до злочину ≥ замахом на злочин тощо, встановлюютьс¤ види ≥ розм≥ри покаранн¤ за злочин, а також умови, за ¤ких Ї можливими зв≥льненн¤ в≥д крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ чи в≥д покаранн¤, визначаютьс¤ ≥нш≥ кри-м≥нально-правов≥ насл≥дки вчиненн¤ злочину; 3) заборон¤Їтьс¤ застосуванн¤ закону про крим≥нальну в≥дпов≥дальн≥сть за аналог≥Їю, тобто заповненн¤ прогалини у    шл¤хом застосуванн¤ його до випадку, ¤кий пр¤мо ним не передбачений, але Ї под≥бним, схожим.

6.  ћ≥жнародн≥ договори ”крањни п≥дл¤гають неухильному дотриманню ”крањною в≥дпов≥дно до принцип≥в ≥ норм м≥жнародного права. ¬≥дпов≥дно до ст. 9  онституц≥њ ”крањни чинн≥ м≥жнародн≥ договори, згода на обовТ¤зков≥сть ¤ких надана ¬ерховною –адою ”крањни, Ї частиною нац≥онального законодавства ”крањни. ≤з цього положенн¤ випливаЇ, що частиною нац≥онального законодавства ”крањни не Ї: 1) нечинн≥ м≥жнародн≥ договори ”крањни, нав≥ть ¤кщо згода на обовТ¤зков≥сть њх надана ¬– (наприклад, ћ≥жнародна конвенц≥¤ про боротьбу з вербуванн¤м, використанн¤м, ф≥нансуванн¤м ≥ навчанн¤м найманц≥в в≥д 4 грудн¤ 1989 р.); 2) чинн≥ м≥жнародн≥ договори, згода на обовТ¤зков≥сть ¤ких ¬– не надана (скаж≥мо ™вропейська конвенц≥¤ про запоб≥ганн¤ тероризму в≥д 27 с≥чн¤ 1977 р.).  р≥м того, нев≥дпов≥дн≥сть положень м≥жнародних договор≥в ”крањни  онституц≥њ ”крањни, а також порушенн¤ встановленоњ  онституц≥Їю ”крањни процедури наданн¤ ¬– згоди на обовТ¤зков≥сть цих договор≥в т¤гнуть за собою визнанн¤ њх у встановленому  онституц≥Їю ≥ законами ”крањни пор¤дку неконституц≥йними. “≥ положенн¤ чинних м≥жнародних договор≥в, що визнан≥ неконституц≥йними, втрачають чинн≥сть з дн¤ ухваленн¤  онституц≥йним —удом ”крањни р≥шенн¤ про њх неконституц≥йн≥сть. ¬≥дпов≥дно, ≥ закони ”крањни про крим≥нальну в≥дпов≥дальн≥сть не повинн≥ в≥дпов≥дати вказаним положенн¤м м≥жнародних договор≥в.

«года на обовТ¤зков≥сть м≥жнародних договор≥в може бути надана у форм≥ ратиф≥кац≥њ або приЇднанн¤. ќск≥льки ”крањна Ї правонаступницею прав ≥ обовТ¤зк≥в за м≥жнародними договорами —оюзу –—– ≥ ”крањнськоњ –—–, то до м≥жнародних договор≥в, згоду на обовТ¤зков≥сть ¤ких надано ¬ерховною –адою ”крањни, прир≥внюютьс¤ й ≥нш≥ в≥дпов≥дн≥ договори.

„инними Ї лише опубл≥кован≥ м≥жнародн≥ договори ”крањни, њх оф≥ц≥йне опубл≥куванн¤ маЇ зд≥йснюватис¤ в газет≥ У√олос ”крањниФ, журнал≥ У¬≥домост≥ ¬ерховноњ –ади ”крањниФ або в У«≥бранн≥ д≥ючих м≥жнародних договор≥в ”крањниФ.

 7. ≤з ч. 5 ст. « випливаЇ, що п≥д час прийн¤тт¤ нових закон≥в ”крањни про крим≥нальну в≥дпов≥дальн≥сть принциповим Ї дотриманн¤ положень, що м≥ст¤тьс¤ в чинних м≥жнародних договорах, згоду на обовТ¤зков≥сть ¤ких надано ¬ерховною –адою ”крањни.

 онституц≥¤ ”крањни (ст. ст. 8,9,57,94,152).

¬≥денська конвенц≥¤ про правонаступництво держав стосовно договор≥в в≥д 23 серпн¤ 1978р. –атиф≥кована ”крањною 17 вересн¤ 1992р.

«акон ”крањни Уѕро д≥ю м≥жнародних договор≥в на територ≥њ ”крањниФ в≥д є грудн¤ 1991р.

«акон ”крањни Уѕро праврнаступництво ”крањниФ в≥д 12 вересн¤ 1991 р. (ст. ст. 6, 7).

«акон ”крањни Уѕро м≥жнародн≥ договори ”крањниФ в≥д 22 грудн¤ 1993 р. (ст. ст. 7,10,12,17).

–егламент ¬ерховноњ –ади ”крањни. «атверджений постановою ¬–є 130/94-¬– в≥д 27 липн¤ 1994р. (глава 6.10).

—татт¤ 4.      „инн≥сть  закону  про  крим≥нальну  в≥дпов≥дальн≥сть у час≥

1.       «акон про крим≥нальну в≥дпов≥дальн≥сть набираЇ чинност≥ через дес¤ть дн≥в з дн¤ його оф≥ц≥йного оприлюдненн¤, ¤кщо ≥нше не передбачено самим законом, але не ран≥ше дн¤ його опубл≥куванн¤.

2.       «лочинн≥сть ≥ каран≥сть д≥¤нн¤ визначаютьс¤ законом про крим≥нальну в≥дпов≥дальн≥сть, ¤кий д≥¤в на час вчиненн¤ цього д≥¤нн¤.

3.       „асом вчиненн¤ злочину визнаЇтьс¤ час вчиненн¤ особою передбаченоњ законом про крим≥нальну в≥дпов≥дальн≥сть д≥њ або безд≥¤льност≥.

1.  ¬≥дпов≥дно до ст. 57  онституц≥њ ”крањни кожному гарантуЇтьс¤ право знати своњ права й обовТ¤зки, а закони, що визначають нрава й обовТ¤зки громад¤н, не доведен≥ до в≥дома населенн¤ у пор¤дку, встановленому законом, Ї нечинними.

  , безперечно, Ї законом, що визначаЇ права й обовТ¤зки громад¤н. ” ньому м≥ст¤тьс¤ норми, ¤к≥ зобовТ¤зують громад¤н дотримуватис¤ певних правил повед≥нки в сусп≥льств≥, норми, ¤к≥ ¤вл¤ють собою гарант≥њ конституц≥йних прав та свобод людини ≥ громад¤нина тощо. “ому закон про крим≥нальну в≥дпов≥дальн≥сть, не доведений до в≥дома населенн¤ у пор¤дку, встановленому законом, Ї нечинним.

≤снуванн¤ в закон≥ принципу д≥њ закону про крим≥нальну в≥дпов≥дальн≥сть у час≥ даЇ змогу особ≥, ¤ка усв≥домлюЇ, що вона не порушуЇ ≥снуючих крим≥нально-правових заборон, поводитись у сусп≥льств≥ впевнено й в≥льно.

2.  «а загальним правилом, закон про крим≥нальну в≥дпов≥дальн≥сть набираЇ чинност≥ через дес¤ть дн≥в з дн¤ його оф≥ц≥йного оприлюдненн¤. ƒотриманн¤ цього правила Ї важливим з огл¤ду на необх≥дн≥сть ознайомленн¤ субТЇкт≥в в≥дпов≥дних правов≥дносин з≥ зм≥стом закону. ѕроте, ¤к випливаЇ ≥з ч. 1 ст. 4, в окремих випадках крим≥нальний закон може набирати чинност≥ або п≥зн≥ше н≥ж через дес¤ть дн≥в з дн¤ його оф≥ц≥йного оприлюдненн¤ (що Ї доц≥льним у випадках прийн¤тт¤ нового    чи суттЇвих зм≥н ≥ доповнень до нього) Ч з конкретноњ дати чи з моменту певноњ сусп≥льноњ под≥њ, або з дн¤ його опубл≥куванн¤ (що може допускатис¤ у випадках прийн¤тт¤ незначних зм≥н до   ). ѕри цьому п≥д опубл≥куванн¤м закону про крим≥нальну в≥дпов≥дальн≥сть треба розум≥ти опубл≥куванн¤ його в оф≥ц≥йному друкованому виданн≥.

«г≥дно з  онституц≥Їю ”крањни закони п≥дл¤гають оф≥ц≥йному оприлюдненню в≥дразу п≥сл¤ п≥дписанн¤ њх ѕрезидентом ”крањни. ќф≥ц≥йне оприлюдненн¤ закон≥в ”крањни зд≥йснюЇтьс¤ шл¤хом њх опубл≥куванн¤ в таких друкованих виданн¤х, ¤к газети У√олос ”крањниФ та У”р¤довий курТЇрФ, а також журнали У¬≥домост≥ ¬ерховноњ –ади ”крањниФ та Уќф≥ц≥йний в≥сник ”крањниФ (про джерела оф≥ц≥йного оприлюдненн¤ ратиф≥кованих м≥жнародних договор≥в ”крањни див. коментар до ст. 3). ≤нш≥ форми оф≥ц≥йного оприлюдненн¤ законодавством ”крањни не встановлено. ƒнем оф≥ц≥йного оприлюдненн¤ сл≥д вважати дату першого опубл≥куванн¤ закону хоча б в одному ≥з вказаних видань. Ќа в≥дм≥ну в≥д оф≥ц≥йного, неоф≥ц≥йне оприлюдненн¤ може зд≥йснюватись через ≥нш≥, кр≥м вказаних вище, засоби масовоњ ≥нформац≥њ, але дата такого оприлюдненн¤ не впливаЇ на момент набранн¤ чинност≥ закону.

¬≥дпов≥дно до ст. 68  онституц≥њ ”крањни незнанн¤ закон≥в не зв≥льн¤Ї в≥д юридичноњ в≥дпов≥дальност≥. ¬становленн¤ правила, зг≥дно з ¤ким закон про крим≥нальну в≥дпов≥дальн≥сть не Ї чинним ран≥ше дн¤ його оф≥ц≥йного опубл≥куванн¤, Ї гарант≥Їю презумпц≥њ знанн¤ громад¤нами зм≥сту такого закону. ѕроте така презумпц≥¤ означаЇ, що знанн¤ громад¤нином зм≥сту оф≥ц≥йно опубл≥кованого закону визнаЇтьс¤ лише тод≥, ¤кщо не доведено зворотне. ≤ншими словами, ¤кщо особа з причин, що не залежали в≥д њњ вол≥, не знала ≥, з урахуванн¤м певних обставин, реально не могла знати про ≥снуванн¤ закону, що передбачаЇ в≥дпов≥дальн≥сть за те чи ≥нше д≥¤нн¤, не усв≥домлювала протиправност≥ вчинюваного нею д≥¤нн¤, то вона не повинна прит¤гуватис¤ до в≥дпов≥дальност≥ за його вчиненн¤.

3.  «г≥дно з≥ ст. 58  онституц≥њ ”крањни Ун≥хто не може в≥дпов≥дати за д≥¤нн¤, ¤к≥ на час њх вчиненн¤ не визнавалис¤ законом ¤к правопорушенн¤Ф. ѕринцип ульл≥раахтив¤осш≥ закону, зг≥дно з ¤ким, застосовуЇтьс¤ той крим≥нальний закон, ¤кий д≥¤в п≥д час вчиненн¤ злочину, базуЇтьс¤ на положенн¤х «агальноњ декларац≥њ прав людини ≥ ћ≥жнародного пакту про громад¤нськ≥ й пол≥тичн≥ права ≥ Ї загальновизнаним принципом крим≥нального права сучасних правових держав.

ƒ≥ю нормативно-правового акта в час≥ сл≥д розум≥ти так, що вона починаЇтьс¤ з моменту набранн¤ цим актом чинност≥ ≥ припин¤Їтьс¤ з втратою ним чинност≥, тобто до под≥њ, факту застосовуЇтьс¤ той закон або ≥нший нормативно-правовий акт, п≥д час д≥њ ¤кого вони настали або мали м≥сце.

“аким чином, законом про крим≥нальну в≥дпов≥дальн≥сть, ¤кий д≥¤в ка час вчиненн¤ цього д≥¤нн¤, сл≥д вважати в≥дпов≥дний закон; ¤кий до моменту початку цього д≥¤нн¤ набрав законноњ сили ≥ л¤ моменту зак≥нченн¤ д≥¤нн¤ не втратив њњ.

„инним визнаЇтьс¤ закон, що набув законноњ сили, до його скасуванн¤ чи зам≥ни новим законом, а ¤кщо закон було прийн¤то на певний строк, Ч до зак≥нченн¤ цього строку.

 р≥м того, закон у ц≥лому або його окрем≥ положенн¤ (розд≥ли, статт≥, частини статей тощо) можуть бути визнан≥ неконституц≥йними р≥шенн¤м  онституц≥йного —уду ”крањни ≥ втрачають чинн≥сть з дн¤ ухваленн¤ такого р≥шенн¤. ѕри цьому закони чи њх окрвг м≥ положенн¤ визнаютьс¤ неконституц≥йними, ¤кщо вони не в≥дпов≥дають  онституц≥њ ”крањни або ¤кщо була порушена встановлена  онституц≥Їю ”крањни процедура њх розгл¤ду, ухваленн¤ або набранн¤ ними чинност≥. ¬изнанн¤ њх неконституц≥йними Ї п≥дставою дл¤ в≥дшкодуванн¤ державою у встановленому законом пор¤дку матер≥альноњ та моральноњ шкоди, завданоњ ф≥зичним або юридичним особам д≥Їю таких закон≥в (њх окремих положень).

«лочинн≥сть ≥ каран≥сть д≥¤нн¤ визначаютьс¤ нормами «агальноњ та ќсобливоњ частин   . ѕри цьому злочинн≥сть у цьому контекст≥ означаЇ оф≥ц≥йне визнанн¤ злочином певного д≥¤нн¤, а так само замаху чи готуванн¤ до певного д≥¤нн¤, а каран≥сть Ч на¤вн≥сть визначених у закон≥ крим≥нального покаранн¤ (його виду ≥ розм≥ру) або ≥нших примусових заход≥в крим≥нально-правового характеру, ¤к≥ можуть пол≥пшити чи пог≥ршити становище особи (примусов≥ заходи медичного чи виховного характеру тощо).

« набранн¤м чинност≥    2001 р.    1960 р. з ус≥ма зм≥нами ≥ доповненн¤ми до нього втратив чинн≥сть (за вин¤тком ѕерел≥ку майна, що не п≥дл¤гаЇ конф≥скац≥њ за судовим вироком). ѕроте окрем≥ його норми застосовуютьс¤, ¤кщо вони передбачають б≥льш мТ¤ке покаранн¤, н≥ж норми    2001 р. (ультраактивн≥сть старого закону).

4.  «а загальним правилом, часом вчиненн¤ зак≥нченого злочину визнаЇтьс¤ час вчиненн¤ саме д≥њ або безд≥¤льност≥, передбаченоњ законом про крим≥нальну в≥дпов≥дальн≥сть. ≤з ч. « ст. 4 випливаЇ, що часом вчиненн¤: а) одноактного злочину з формальним, у т. ч. ус≥ченим складом, Ї день вчиненн¤ в≥дпов≥дноњ д≥њ чи безд≥¤льност≥; б) злочину, ¤кий характеризуЇтьс¤ двома д≥¤ми, Ч день вчиненн¤ останньоњ д≥њ; в) продовжуваного злочину Ч день вчиненн¤ останнього ≥з тотожних д≥¤нь, ¤к≥, будучи обТЇднан≥ Їдиним злочинним нам≥ром, утворюють вказаний вид одиничного злочину; г) триваючого злочину, ¤кий пол¤гаЇ у тривалому порушенн≥ особою покладених на нењ законом обовТ¤зк≥в, Ч день њх припиненн¤ за волею або всупереч вол≥ винного (затриманн¤ особи, ¤вка з повинною, добров≥льне виконанн¤ обовТ¤зку, покладеного на особу п≥д загрозою крим≥нального пересл≥дуванн¤), або з часу настанн¤ под≥й, ¤к≥ трансформують його повед≥нку у незлочинну (наприклад, викраденн¤ у винного зброњ, ¤ка незаконно збер≥галась, смерть дитини, в≥д утриманн¤ ¤коњ у форм≥ сплати ал≥мент≥в ухил¤вс¤ винний); д) незак≥нченого злочину (¤кщо злочин було перервано на стад≥њ готуванн¤ чи замаху) Ч день, коли в≥н був припинений з причин, що не залежали в≥д вол≥ винного.

„асом вчиненн¤ зак≥нченого злочину з матер≥альним складом Ї час настанн¤ сусп≥льне небезпечних насл≥дк≥в. “акий висновок грунтуЇтьс¤ на тому, що: а) в≥дпов≥дно до ст. 2 п≥дставою крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ Ї вчиненн¤ особою сусп≥льне небезпечного д≥¤нн¤, ¤ке м≥стить склад злочину, передбаченого   . якщо ж насл≥дки Ї обовТ¤зковою ознакою в≥дпов≥дного складу злочину, то њх в≥дсутн≥сть виключаЇ прит¤гненн¤ особи до крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ ≥, в≥дтак, не даЇ змогу визнати вчинену нею д≥ю або безд≥¤льн≥сть злочином; б) готуванн¤ до злочину ≥ замах на злочин, ¤к≥ у контекст≥ ч. « ст. 4 можуть визнаватис¤ д≥Їю, час вчиненн¤ ¤коњ визначаЇ час вчиненн¤ злочину, можлив≥ т≥льки при умисному злочин≥; в) крим≥нально-процесуальне законодавство передбачаЇ необх≥дн≥сть доведенн¤ вс≥х обставин вчиненн¤ злочину, а також характеру ≥ розм≥ру шкоди; вирок суду п≥дл¤гаЇ скасуванню у раз≥ неправильного застосуванн¤ крим≥нального закону, зокрема незастосуванн¤ крим≥нального закону, ¤кий п≥дл¤гаЇ застосуванню, ≥ застосуванн¤ крим≥нального закону, ¤кий не п≥дл¤гаЇ застосуванню. “обто, доведенню п≥дл¤гають ≥ насл≥дки злочину, а њх неврахуванн¤ маЇ оц≥нюватис¤ ¤к неправильне застосуванн¤ крим≥нального закону. Ќаприклад, смерть потерп≥лого внасл≥док його умисного отруЇнн¤ може настати ≥ через тривалий час п≥сл¤ вчиненн¤ в≥дпов≥дноњ д≥њ, а може не настати взагал≥ завд¤ки наданню медичноњ допомоги або з ≥нших причин. ѕроте лише п≥сл¤ того, ¤к факт настанн¤ чи не настанн¤ в≥дпов≥дного насл≥дку буде доведено, у суду зТ¤вл¤ютьс¤ п≥дстави дл¤ квал≥ф≥кац≥њ злочину ¤к вбивства чи ¤к замаху на вбивство. Ќеврахуванн¤ ж насл≥дк≥в виключаЇ можлив≥сть прит¤гненн¤ винноњ особи до крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ за фактично скоЇне д≥¤нн¤; г) насл≥дки у злочинах з матер≥альним складом Ї результатом д≥¤нн¤, ≥ м≥ж насл≥дками ≥ д≥¤нн¤м ≥снуЇ пром≥жок часу. “ому ¤кщо д≥¤нн¤ було вчинено п≥д час д≥њ попереднього закону про крим≥нальну в≥дпов≥дальн≥сть, то до дн¤ набранн¤ чинност≥ новим законом про крим≥нальну в≥дпов≥дальн≥сть особа може попередити настанн¤ насл≥дк≥в вчиненого д≥¤нн¤. ѕозбавленн¤ ж њњ такоњ можливост≥ означатиме звуженн¤ ≥снуючого права особи на њњ добров≥льну в≥дмову в≥д доведенн¤ злочину до к≥нц¤, що суперечитиме ч. « ст. 22  онституц≥њ ”крањни.

“аким чином, д≥ю або безд≥¤льн≥сть у контекст≥ ч. « ст. 4 сл≥д розум≥ти б≥льш широко, н≥ж звичайно, тобто ¤к так≥, що в окремих випадках враховують на¤вн≥сть ≥ насл≥дк≥в, ¤к≥ знаход¤тьс¤ в безпосередньому причинному звТ¤зку з ними та настанн¤ ¤ких передбачалось особою або повинно було ≥ могло передбачатис¤ нею.

 онституц≥¤ ”крањни (ч. « ст. 22, ч. « ст. 57, ст. 58, ч. ч. 2 ≥ 5 ст. 94, ст. 152). «агальна декларац≥¤ прав людини в≥д 10 грудн¤ 1948 р. (ст. 11). ћ≥жнародний пакт про громад¤нськ≥ ≥ пол≥тичн≥ права в≥д 16 грудн¤ 1966 р. –атиф≥кований ”крањною 19 жовтн¤ 1973р. (ст. 15).  ѕ (ст.ст.64≥371).

«акон ”крањни Уѕро всеукрањнський та м≥сцев≥ референдумиФ в≥д 3липн¤ 1991р. (ст.44).

«акон ”крањни ДЋро ≥нформац≥ю  в≥д 2 жовтн¤ 1992 р. (ст. 9).

«акон ”крањни Уѕро м≥жнародн≥ договори ”крањниФ в≥д 22 грудн¤ 1993р. (ст. 20).

–егламент ¬ерховноњ –ади ”крањни в≥д 27 липн¤ 1994 р. (гл. 6.10).

”каз ѕрезидента ”крањни Уѕро пор¤док оф≥ц≥йного оприлюдненн¤ норматив-но-правових акт≥в та набранн¤ ними чинност≥Ф є 503/97 в≥д 10 червн¤ 1997 р.

–≥шенн¤  онституц≥йного —уду ”крањни у справ≥ за конституц≥йним зверненн¤м Ќац≥онального банку ”крањни щодо оф≥ц≥йного тлумаченн¤ положенн¤ частини першоњ статт≥ 58  онституц≥њ ”крањни (справа про зворотну д≥ю в час≥ закон≥в та ≥ншихнормативно-правовихакт≥в)в≥д 9лютого 1999р. (п. 2).  

 

[назад]|[содержание]|[следующа¤]