Ќауково-практичний коментар  рим≥нального кодексу ”крањни в≥д 5 кв≥тн¤ 2001 року. «а ред.ћ.≤. ћельника, ћ.≤. ’авронюка 

[назад]|[содержание]|[следующа¤]

–озд≥л ≤ «ј√јЋ№Ќ≤ ѕќЋќ∆≈ЌЌя

—татт¤ 1.     «авданн¤  рим≥нального кодекс

1.           рим≥нальний кодекс ”крањни маЇ своњм завданн¤м правове забезпеченн¤ охорони прав ≥ свобод людини ≥ громад¤нина, власност≥, громадського пор¤дку та громадськоњ безпеки, довк≥лл¤, конституц≥йного устрою ”крањни в≥д злочинних пос¤гань, забезпеченн¤ миру ≥ безпеки людства, а також запоб≥ганн¤ злочинам.

2.   ƒл¤ зд≥йсненн¤ цього завданн¤  рим≥нальний кодекс ”крањни визначаЇ, ¤к≥ сусп≥льне небезпечн≥ д≥¤нн¤ Ї злочинами та ¤к≥ покаранн¤ застосовуютьс¤ до ос≥б, що њх вчинили.

1.   Ѕоротьба з≥ злочинн≥стю Ї одним з найдавн≥ших завдань держави. ƒл¤ того щоб така боротьба зд≥йснювалась на правових засадах, держава встановлюЇ меж≥ м≥ж дозволеним та забороненим шл¤хом, зокрема виданн¤ закон≥в, ¤к≥ заборон¤ють певну повед≥нку п≥д загрозою застосуванн¤ до порушник≥в жорстких каральних заход≥в Ч крим≥нального покаранн¤, ¬ ”крањн≥ так≥ закони зведен≥ у систематизований законодавчий акт Ч  рим≥нальний кодекс.

—лово Укрим≥нальнийФ, застосоване до назви  рим≥нальний кодекс ”крањни, походить в≥д терм≥на Усг≥тепФ, ¤кий вживавс¤ у римському прав≥ ≥ згодом пос≥в своЇ м≥сце у багатьох Ївропейських мовах (зокрема, в украњнськ≥й мов≥ й дос≥ вживаЇтьс¤ слово Укрим≥налФ). ќск≥льки УcrimenФ у переклад≥ означаЇ УзлочинФ, то, в≥дпов≥дно, ≥ назву У рим≥нальний кодексФ можна перефразувати ¤к Укодекс про злочиниФ.

2.      Ї систематизованим нормативно-правовимТ актом, ¤кий охоплюЇ вс≥ питанн¤ крим≥нального права ≥ зд≥йснюЇ њх вичерпне регулюванн¤. Ќезважаючи на свою специф≥чну назву Ч УкодексФ, цей акт Ї законом, приймаЇтьс¤ та зм≥нюЇтьс¤ у тому ж пор¤дку, що й ≥нш≥ закони ”крањни, ≥ маЇ в≥дпов≥дну юридичну силу.

3.   ≤з зм≥сту ч. 1 ст. 1 випливаЇ, що двома основними завданн¤ми    Ї: 1) правове забезпеченн¤ охорони певних сусп≥льних в≥дносин та соц≥альних благ; 2) запоб≥ганн¤ злочинам.

ќбТЇктами, що берутьс¤ п≥д охорону за допомогою норм   , Ї права ≥ свободи людини та громад¤нина, власн≥сть, громадський пор¤док та громадська безпека, довк≥лл¤, конституц≥йний устр≥й

”крањни, а також мир ≥ безпека людства. Ќорми    охорон¤ють лише найважлив≥ш≥ елементи зазначених обТЇкт≥в. ќхорона менш важливих сусп≥льних в≥дносин ≥ соц≥альних благ зд≥йснюЇтьс¤ за допомогою правових норм ≥нших галузей права (зокрема адм≥н≥стративного, цив≥льного, трудового права).

ѕ≥д правами ≥ свободами людини ≤ громад¤нина сл≥д розум≥ти насамперед т≥ права ≥ свободи, ¤к≥ передбачено розд≥лом II  онституц≥њ ”крањни (право на житт¤, свободу, особисту недоторканн≥сть ≥ недоторканн≥сть житла, таЇмницю листуванн¤ та ≥ншоњ кореспонденц≥њ, конф≥денц≥йн≥сть особистого ≥ с≥мейного житт¤, обТЇднанн¤ у громадськ≥ орган≥зац≥њ та пол≥тичн≥ парт≥њ, проведенн¤ збор≥в, м≥тинг≥в та ≥нших масових акц≥й, працю, в≥дпочинок, страйк, соц≥альний захист, житло, охорону здоровТ¤, а також право обирати та бути обраним до орган≥в державноњ влади та орган≥в м≥сцевого самовр¤дуванн¤, доступу до державноњ та мун≥ципальноњ служби, право власност≥, свобода пересуванн¤, свобода слова ≥ думки, свобода сов≥ст≥ та ≥нш≥).  р≥м того, права ≥ свободи громад¤н встановлен≥ й ≥ншими, кр≥м ќсновного, законами ”крањни.

 рим≥нально-правова охорона тих чи ≥нших прав ≥ свобод людини ≥ громад¤нина застосовуЇтьс¤ за на¤вност≥ сусп≥льноњ потреби у так≥й охорон≥.

ѕон¤тт¤ УлюдинаФ у нормах    означаЇ ф≥зичну особу, людину в б≥олог≥чному значенн≥ цього слова. ѕри цьому    охорон¤Ї людину ≥ ¤к б≥олог≥чну ≥стоту, заборон¤ючи пос¤ганн¤ на житт¤, здоровТ¤, т≥лесну та статеву недоторканн≥сть, особисту свободу, ≥ ¤к соц≥альну ≥стоту, особист≥сть Ч у цьому випадку забезпечуЇтьс¤ охорона чест≥ та г≥дност≥, пол≥тичних, соц≥ально-економ≥чних та ≥нших прав ≥ свобод людини.  рим≥нально-правов≥й охорон≥ п≥дл¤гають права ≥ свободи не лише громад¤н ”крањни, а й ≥ноземц≥в та ос≥б без громад¤нства, ¤к≥ перебувають в ”крањн≥ ≥ зг≥дно з  онституц≥Їю, законами ”крањни, м≥жнародними договорами, згоду на обовТ¤зков≥сть ¤ких надано ¬ерховною –адою ”крањни, користуютьс¤ в≥дпов≥дними правами ≥ свободами.

¬ласн≥сть ¤к обТЇкт крим≥нально-правовоњ охорони означаЇ матер≥альн≥ обТЇкти, що мають певну ц≥нн≥сть, та сукупн≥сть сусп≥льних в≥дносин, повТ¤заних з волод≥нн¤м, користуванн¤м та розпор¤дженн¤м такими обТЇктами (детальн≥ше про це пон¤тт¤ див. коментар, викладений у «агальних положенн¤х до розд≥лу VI ќсобливоњ частини   ).

ѕ≥д громадською безпекою сл≥д розум≥ти такий стан сусп≥льних в≥дносин, за ¤кого природн≥, техн≥чн≥ та ≥нш≥ джерела загальноњ небезпеки, на ¤к≥ людина впливаЇ своЇю д≥¤льн≥стю, не створюють небезпеки дл¤ житт¤ ≥ здоровТ¤ людей та дл¤ збереженн¤ матер≥альних ц≥нностей.

√ромадський пор¤док Ч це стан сусп≥льних в≥дносин, ¤кий забезпечуЇ спок≥йн≥ умови сусп≥льне корисноњ д≥¤льност≥, в≥дпочинку та побуту людей.

“ерм≥н Удовк≥лл¤Ф, вжитий у ч. 1 ст. 1, Ї синон≥мом до вживаного в ≥нших законодавчих актах терм≥на УнавколишнЇ природне середовищеФ ≥ визначаЇтьс¤ ¤к сукупн≥сть природних ≥ природно-соц≥альних умов та процес≥в, природн≥ ресурси ¤к залучен≥ до господарського об≥гу, так ≥ невикористовуван≥ в народному господарств≥ в даний пер≥од (земл¤, надра, вода, атмосферне пов≥тр¤, л≥с та ≥нша рослинн≥сть, тваринний св≥т), ландшафти та ≥нш≥ природн≥ комплекси.

 онституц≥йний устр≥й ”крањни Ч це закр≥плена  онституц≥Їю система орган≥в державноњ влади та орган≥в м≥сцевого самовр¤дуванн¤, що д≥ють в ”крањн≥, њх правового статусу та повноважень, а також њх в≥дносин м≥ж собою та з ≥ншими субТЇктами права, у першу чергу Ч з громад¤нами.

ћир означаЇ в≥дсутн≥сть ворожост≥, в≥йни ≥ воЇнних (збройних) конфл≥кт≥в, а безпека людства Ч стан, за ¤кого в≥дсутн¤ загроза в≥йни, еколог≥чноњ катастрофи, д≥й, насл≥дком ¤ких може бути масове знищенн¤ людей, знищенн¤ умов дл¤ ≥снуванн¤ населенн¤ земноњ кул≥ тощо.

4.   ” ч. 1 ст. 1 законодавець вказуЇ на проф≥лактичне завданн¤   : його норми мають формулюватись, тлумачитись та застосовуватись так, щоб не лише карати винних ос≥б за вчинен≥ злочини, а й запоб≥гати скоЇнню нових злочин≥в.

5.   ¬иконанн¤ завдань    провадитьс¤, зокрема, шл¤хом визначенн¤ сусп≥льне небезпечних д≥¤нь, ¤к≥ Ї злочинами, та покарань, що застосовуютьс¤ до ос≥б, ¤к≥ ц≥ злочини вчинили. ѕроте зм≥ст ч. 2 ст. 1 не сл≥д розум≥ти у тому сенс≥, що    маЇ м≥стити сам≥ лише описи конкретних злочин≥в та передбачених за них покарань. «начна к≥льк≥сть крим≥нально-правових норм маЇ характер ун≥версальних правил, ¤к≥ стосуютьс¤ не т≥льки того чи ≥ншого конкретного злочину, а й будь-¤кого злочину, передбаченого   . ÷≥ ун≥версальн≥ (загальн≥) норми систематизован≥ у пТ¤тнадц¤ти розд≥лах «агальноњ частини   . ќписи конкретних злочин≥в розм≥щен≥ у двадц¤ти розд≥лах ќсобливоњ частини   .

5.   ќдним ≥з лог≥чних висновк≥в, що випливаЇ ≥з ч. 2 ст. 1, Ї вимога застосуванн¤ крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ та покаранн¤ лише за т≥ д≥¤нн¤, ¤к≥ на момент њх вчиненн¤ вже були визначен≥    ¤к злочини. “аким чином, у крим≥нальному прав≥ реал≥зуютьс¤ положенн¤ ч. 2 ст. 58  онституц≥њ ”крањни, зг≥дно з ¤ким Ун≥хто не може в≥дпов≥дати за д≥¤нн¤, ¤к≥ на час њх вчиненн¤ не визнавалис¤ законом ¤к правопорушенн¤Ф, та загальновизнаний принцип крим≥нального права пи≥≥ит сг≥теп пи≥≥а роепа з≥пе ≤еде (немаЇ ан≥ злочину, ан≥ покаранн¤ без вказ≥вки на це в закон≥).

 онституц≥¤ ”крањни.

«акон ”крањни ѕро охорону навколишнього природного середовища в≥д 25 червн¤ 1991 р. (ст. 5).  

—татт¤ 2.      ѕ≥дстава крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥

1.   ѕ≥дставою крим≥нальне! в≥дпов≥дальност≥ Ї вчиненн¤ особою сусп≥льне небезпечного д≥¤нн¤, ¤ке м≥стить склад злочину, передбаченого цим  одексом.

2.   ќсоба вважаЇтьс¤ невинуватою у вчиненн≥ злочину ≥ не може бути п≥ддана крим≥нальному покаранню, доки њњ вину не буде доведено в законному пор¤дку ≥ встановлено обвинувальним вироком суду.

3.   Ќ≥хто не може бути прит¤гнений до крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ за той самий злочин б≥льше одного разу.

1.   Ќа в≥дм≥ну в≥д    1960 р., у текст≥ чинного    пр¤мо закр≥плюЇтьс¤ положенн¤ про те, що п≥дставою крим≥нальноњ в≥длов≥дальност≥ Ї вчиненн¤ особою сусп≥льне небезпечного д≥¤нн¤, ¤ке  м≥стить склад злочину.

—кладом злочину визнаЇтьс¤ сукупн≥сть закр≥плених у крим≥нальному закон≥ ознак, за на¤вност≥ ¤ких реально вчинене сусп≥льне небезпечне д≥¤нн¤ визнаЇтьс¤ злочином.

ƒл¤ вир≥шенн¤ багатьох питань застосуванн¤ крим≥нального закону, квал≥ф≥кац≥њ злочин≥в, а також з навчальною метою наукою крим≥нального права визначено риси, притаманн≥ складов≥ будь-¤кого конкретного злочину. Ќа ц≥й основ≥ будуЇтьс¤ узагальнена абстрактна модель складу злочину. ÷¤ модель, хоча вона й Ї науково-теоретичною, маЇ водночас важливе практичне значенн¤ Ч вона вказуЇ на обовТ¤зков≥ (ун≥версальн≥) елементи складу будь-¤кого злочину. “акими елементами Ї: 1) обТЇкт злочину; 2) обТЇктивна сторона злочину; 3) субТЇктивна сторона злочину; 4) субТЇкт злочину.

¬≥дсутн≥сть хоча б одного з цих елемент≥в св≥дчить про те, що д≥њ (безд≥¤льн≥сть) особи, повед≥нка ¤коњ оц≥нюЇтьс¤ у даному конкретному випадку, не Ї злочином.  ожен ≥з елемент≥в складаЇтьс¤, ¤к показано нижче, ≥з певних ознак.

” конкретних статт¤х (частинах статей)    описуютьс¤ не елементи складу злочину взагал≥, а елементи складу того чи ≥ншого конкретного злочину. ¬≥дпов≥дно, опис елемент≥в складу кожного злочину конкретизуЇтьс¤ шл¤хом опису конкретних ознак, ≥з ¤ких складаютьс¤ ц≥ елементи. “ак, ¤кщо йдетьс¤ про розб≥й Ч злочин, передбачений ст. 187, Ч то обТЇктивна сторона його складу маЇ вигл¤д д≥й, ¤к≥ Ї нападом на потерп≥лого ≥ застосуванн¤м щодо нього насильства, небезпечного дл¤ його житт¤ та здоровТ¤, або погрози таким насильством.

«аконодавець, формулюючи ознаки конкретного злочину, може передбачити на¤вн≥сть не т≥льки основних елемент≥в, а й додаткових (у т.ч. факультативних) ознак. ÷≥ додатков≥ ознаки можуть включатись до складу певного елемента складу злочину або ж бути ознаками всього складу ≥ знаходитис¤ поза його елементами (наприклад, предмет). ƒл¤ ст. 187 додатковою ознакою, ¤ка Ї частиною субТЇктивноњ сторони, буде мета заволод≥нн¤ чужим майном. ќкр≥м цього, дл¤ констатац≥њ вчиненн¤ де¤ких злочин≥в (наприклад, злочину, передбаченого ч. 2 або 3 ст. 187) необх≥дно встановити ≥ квал≥ф≥куюч≥ ознаки складу, вказан≥ законодавцем у в≥дпов≥дних нормах.

”    склад злочину завжди викладаЇтьс¤ ¤к склад конкретного злочину, ≥ так само конкретно передбачаютьс¤ ознаки складу. “акий склад конкретного злочину ≥нод≥ ≥менуЇтьс¤ юридичним складом злочину.

ќднак в одн≥й статт≥ ќсобливоњ частини    не завжди вказуютьс¤ вс≥ ознаки даного складу злочину, оск≥льки це може бути нерац≥ональним, зокрема з точки зору законодавчоњ техн≥ки. Ќаприклад, у текст≥ статт≥ може не бути спец≥альноњ вказ≥вки щодо субТЇкта злочину, досить часто немаЇ пр¤моњ вказ≥вки ≥ на форму вини. ” низц≥ статей ќсобливоњ частини    застосовуютьс¤ пон¤тт¤, зм≥ст ¤ких розкрито законодавцем у його «агальн≥й частин≥. “ому дл¤ встановленн¤ повного комплексу ≥ зм≥сту ознак того чи ≥ншого складу злочину необх≥дно враховувати не т≥льки зм≥ст конкретноњ норми ќсобливоњ частини   , а й положенн¤ його «агальноњ частини.

¬чиненн¤ сусп≥льне небезпечного д≥¤нн¤ потребуЇ правовоњ оц≥нки з боку компетентних правоохоронних орган≥в з точки зору до?

триманн¤   . якщо буде встановлено, що ознаки вчиненого д≥¤нн¤ повн≥стю в≥дпов≥дають ознакам складу конкретного злочину, передбаченого   , то вчинене вважаЇтьс¤ злочином ≥ вир≥шуЇтьс¤ питанн¤ про прит¤гненн¤ особи, ¤ка його вчинила, до крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥. ёридичну оц≥нку д≥¤нн¤ з точки зору в≥дпов≥дност≥ його ознакам конкретного злочину називають квал≥ф≥кац≥Їю злочин≥в. ” тих випадках, коли процес квал≥ф≥кац≥њ завершивс¤ встановленн¤м на¤вност≥ у конкретному д≥¤нн≥ ознак конкретного складу злочину, такий склад ≥менують фактичним складом злочину.

2.   јнал≥з окремих норм    св≥дчить, що сформульован≥ у них склади конкретних злочин≥в можна под≥лити на: 1) основний; 2) склад злочину з обт¤жуючими обставинами (квал≥ф≥кований склад злочину); 3) склад злочину з помТ¤кшуючими обставинами (прив≥лейований склад злочину).

ќсновний склад злочину не м≥стить ан≥ обт¤жуючих, ан≥ помТ¤кшуючих обставин. ” норм≥ про в≥дпов≥дний злочин законодавець передбачаЇ не посилене чи знижене, а нормальне, УстандартнеФ покаранн¤ за нього. ” статт¤х, ¤к≥ мають к≥лька частин, основний склад, ¤к правило, викладаЇтьс¤ у перш≥й частин≥ статт≥.

—клад злочину з обт¤жуючими обставинами включаЇ в себе вс≥ ознаки основного складу злочину ≥, кр≥м цього, вказ≥вку на певн≥ обставини, ¤к≥ законодавець вважаЇ такими, що обт¤жують в≥дпов≥дальн≥сть за вчиненн¤ цього злочину. ¬чинене д≥¤нн¤ п≥дпадаЇ п≥д цей склад злочину лише за на¤вност≥ вс≥х ознак основного складу ≥ зазначених в норм≥ обт¤жуючих (квал≥ф≥куючих) обставин.. ” звТ¤зку з цим за злочини, ¤к≥ передбачен≥ нормою про квал≥ф≥кований склад, встановлюЇтьс¤ б≥льш суворе покаранн¤. ≤нколи виокремлюють ≥ особливо квал≥ф≥кован≥ склади злочин≥в. Ќими вважаютьс¤ склади, ¤к≥ зазвичай формулюютьс¤ у трет≥й чи наступних частинах в≥дпов≥дноњ статт≥    ≥ в ¤ких за на¤вност≥ певних обт¤жуючих обставин передбачаЇтьс¤ ще б≥льш суворе покаранн¤, н≥ж в норм≥, ¤ка описуЇ просто квал≥ф≥кований склад злочину.

—клад злочину з помТ¤кшуючими обставинами. “ак≥ склади злочин≥в м≥ст¤тьс¤ в окремих частинах в≥дпов≥дних статей або окремих статт¤х ќсобливоњ частини   . Ќаприклад, ст. 115 передбачаЇ в≥дпов≥дальн≥сть за умисне вбивство, а ст. ст. 116 та 117 Ч за таке саме вбивство, але вчинене за обставин, що помТ¤кшують в≥дпов≥дальн≥сть. ” норм≥ про прив≥лейований склад злочину передбачаЇтьс¤ б≥льш мТ¤ке покаранн¤, н≥ж в норм≥ про основний склад в≥дпов≥дного злочину.

3.   ќбТЇкт злочину Ч це охоронюван≥ крим≥нально-правовими нормами сусп≥льн≥ в≥дносини та соц≥альн≥ блага, на ¤к≥ пос¤гаЇ злочин.

” крим≥нальному прав≥ розр≥зн¤ють загальний, родовий та безпосередн≥й обТЇкти злочину. ѕ≥д загальним обТЇктом розум≥ють усю сукупн≥сть сусп≥льних в≥дносин та соц≥альних благ, що охорон¤ютьс¤ крим≥нальним законом. –одовий обТЇкт Ч це група схожих (однор≥дних) сусп≥льних в≥дносин та соц≥альних благ, на ¤к≥ пос¤гаЇ в≥дпов≥дна група злочин≥в. –озм≥щенн¤ злочин≥в по розд≥лах в ќсоблив≥й частин≥    провадитьс¤, ¤к правило, саме за родовим обТЇктом. Ѕезпосередн≥й обТЇкт Ч це комплекс сусп≥льних в≥дносин чи певне соц≥альне благо, на ¤к≥ безпосередньо пос¤гаЇ той чи ≥нший конкретний злочин. як родовий обТЇкт Ї частиною загального, так ≥ безпосередн≥й Ч частина родового обТЇкта, хоча ≥нод≥ (¤к, наприклад, у б≥льшост≥ статей    про злочини проти власност≥) родовий та безпосередн≥й обТЇкти можуть зб≥гатис¤.

” крим≥нальному прав≥ виокремлюють основний та додатковий безпосередн≥ обТЇкти. ќсновний безпосередн≥й обТЇкт Ч це обТЇкт, проти ¤кого головним чином, насамперед спр¤мовано злочин, а додатковий Ч це обТЇкт, шкода ¤кому завдаЇтьс¤ у звТ¤зку з пос¤ганн¤м на основний. Ќаприклад, при розбоњ (ст. 187) основним безпосередн≥м обТЇктом Ї право власност≥, а додатковим Ч житт¤ чи здоровТ¤ особи. Ќа¤вн≥сть додаткового безпосереднього обТЇкта нер≥дко даЇ можлив≥сть в≥дмежувати один злочин в≥д ≥ншого, правильно квал≥ф≥кувати вчинене д≥¤нн¤. Ѕезпосередн≥й додатковий обТЇкт може бути обовТ¤зковим та факультативним: в останньому випадку шкода або загроза дл¤ такого (факультативного) обТЇкта за конкретних обставин вчиненн¤ злочину може виникнути, а може ≥ не виникнути. ѕрикладом Ї ст. 296, ¤ка передбачаЇ в≥дпов≥дальн≥сть за хул≥ганство Ч злочин проти громадського пор¤дку, при вчиненн≥ ¤кого може буги, а може ≥ не бути запод≥¤на шкода здоровТю потерп≥лого.

4.   ќбТЇкт злочину необх≥дно в≥др≥зн¤ти в≥д предмета злочину. ѕредмет злочину Ч це матер≥альний предмет, з приводу ¤кого або шл¤хом д≥њ (впливу) на ¤кий скоюЇтьс¤ злочин. ¬≥н Ї факультативним елементом складу злочину; в описах б≥льшост≥ злочин≥в, передбачених статт¤ми   , про нього не згадуЇтьс¤. ¬≥д предмета злочину сл≥д в≥др≥зн¤ти знар¤дд¤ ≥ засоби вчиненн¤ злочину, ¤к≥ Ї ознаками обТЇктивноњ сторони складу злочину. Ќе може розгл¤датись ¤к предмет ≥ потерп≥лий Ч особа, ¤к≥й злочином завдано ф≥зичноњ, матер≥альноњ чи моральноњ шкоди.

5.   ќбТЇктивна сторона злочину Ч це зовн≥шн≥й акт сусп≥льне небезпечного пос¤ганн¤ на охоронюваний законом обТЇкт, ¤ким цьому обТЇкту запод≥юЇтьс¤ шкода або створюЇтьс¤ загроза њњ запод≥¤нн¤.

ќсновними ознаками обТЇктивноњ сторони злочину Ї: 1) сусп≥льне небезпечне (злочинне) д≥¤нн¤; 2) його насл≥дки; 3) причинний звТ¤зок м≥ж д≥¤нн¤м ≥ насл≥дками. Ќасл≥дки та причинний звТ¤зок не Ї обовТ¤зковими ознаками обТЇктивноњ сторони злочину. —клади злочин≥в, обовТ¤зковою ознакою ¤ких не передбачено настанн¤ певних насл≥дк≥в, називаютьс¤ формальними, а склади, де насл≥дки Ї обовТ¤зковою ознакою, Ч матер≥альними.

«лочинне д≥¤нн¤ Ч це передбачен≥ крим≥нальним законом д≥¤ чи безд≥¤льн≥сть, ¤кими запод≥юЇтьс¤ шкода обТЇкту злочину.

«лочинна д≥¤ завжди Ї вчинком, про¤вом активност≥ особи. як правило, п≥д д≥Їю розум≥ють т≥лесн≥ рухи. ѕроте ≥нод≥ закон розум≥Ї ¤к д≥ю ≥ слова (наприклад, ст. ст. 129, 295). ¬ одних випадках злочинним д≥¤нн¤м визнаЇтьс¤ одна ф≥зична д≥¤, в ≥нших Ч певний комплекс ≥з к≥лькох д≥й.

ƒ≥¤ повинна мати св≥домий характер, бути невимушеною. ” випадках, коли особа вчинила д≥ю не з своЇњ вол≥, вона не п≥дл¤гаЇ в≥дпов≥дальност≥ через в≥дсутн≥сть вини в њњ повед≥нц≥. ÷е характерно дл¤ випадк≥в: а) вчиненн¤ рефлекторних чи ≥нших мимов≥льних д≥й; б) вчиненн¤ д≥њ п≥д впливом непереборноњ сили, п≥д ¤кою розум≥Їтьс¤ вплив природних, техн≥чних чи ≥нших незалежних в≥д субТЇкта фактор≥в (наприклад, автомоб≥льна авар≥¤ сталас¤ внасл≥док конструктивних вад автомоб≥л¤ або не¤к≥сност≥ його вузл≥в, про ¤к≥ вод≥й не знав); в) вчиненн¤ д≥њ п≥д ф≥зичним примусом, ¤кий позбавл¤Ї особу можливост≥ д≥¤ти правом≥рно (ст. 40).

«лочинна безд≥¤льн≥сть Ч це пасивна повед≥нка, ¤ка пол¤гаЇ в невиконанн≥ або неналежному виконанн≥ обовТ¤зку д≥¤ти, покладеного на в≥дпов≥дну особу законодавством, трудовими (службовими) обовТ¤зками, обумовленого њњ попередньою повед≥нкою або загальновизнаними морально-етичними правилами. ѕроте нав≥ть у тих випадках, коли особа не виконала покладеного на нењ обовТ¤зку вчинити певн≥ д≥њ, њњ безд≥¤льн≥сть буде злочинною лише у раз≥, коли њњ пр¤мо визнаЇ такою в≥дпов≥дна статт¤   .

Ќасл≥дки злочину Ч реальн≥ шк≥длив≥ зм≥ни, ¤к≥ в≥дбуваютьс¤ в обТЇкт≥, що охорон¤Їтьс¤ крим≥нальним законом, внасл≥док злочинного д≥¤нн¤. Ќасл≥дки можуть мати матер≥альний (шкода, ¤ку можна оц≥нити в грошовому вираженн≥, ушкодженн¤ здоровТ¤, позбавkенн¤ житт¤) або нематер≥альний (моральна, пол≥тична, соц≥альна, психолог≥чна, ≥нша шкода) характер.

” статт¤х   , ¤к правило, пр¤мо вказуЇтьс¤ лише на матер≥альн≥ насл≥дки злочинного д≥¤нн¤. ѕроте загроза настанн¤ нематер≥альних сусп≥льне небезпечних насл≥дк≥в нер≥дко е мотивом дл¤ крим≥-нал≥зац≥њ д≥й шл¤хом прийн¤тт¤ крим≥нально-правових норм з формальними складами: тут насл≥дки пр¤мо не вказуютьс¤ у статт≥, але маЇтьс¤ на уваз≥, що вони завжди або дуже часто виникають у раз≥ скоЇнн¤ в≥дпов≥дного д≥¤нн¤.

ѕричинний звТ¤зок м≥ж д≥¤нн¤м та його сусп≥льно небезпечними насл≥дками дл¤ на¤вност≥ складу злочину маЇ бути необх≥дним, оск≥льки ≥накше не можна виключати, що насл≥дки виникли не через д≥¤нн¤, ¤ке ≥нкрим≥нуЇтьс¤ винн≥й особ≥, а через ¤кесь ≥нше д≥¤нн¤ або ж под≥ю. “ому випадковий причинний звТ¤зок не даЇ п≥дстав констатувати на¤вн≥сть обТЇктивноњ сторони злочину, а отже, св≥дчить про в≥дсутн≥сть складу злочину.

Ќеобх≥дний причинний звТ¤зок м≥ж д≥¤нн¤м ≥ насл≥дками характеризуЇтьс¤ тим, що д≥¤нн¤: 1) маЇ передувати насл≥дкам; 2) маЇ бути умовою, без ¤коњ не було б насл≥дку; 3) за своњми властивост¤ми, ¤к правило, маЇ спричин¤ти саме так≥ насл≥дки, тобто насл≥дки мають бути законом≥рним результатом вчиненого д≥¤нн¤.

‘акультативними, тобто такими, що не Ї обовТ¤зковими дл¤ б≥льшост≥ злочин≥в, ознаками обТЇктивноњ сторони Ї: 1) м≥сце Ч територ≥¤ чи ≥нше м≥сце, де вчин¤Їтьс¤ злочинне д≥¤нн¤ та/або настають його насл≥дки; 2) час Ч пер≥од, прот¤гом ¤кого скоюЇтьс¤ злочин; 3) спос≥б Ч методи чи прийоми вчиненн¤ злочину; 4) обставини Ч сукупн≥сть умов, за ¤ких скоюЇтьс¤ злочин; 5) засоби Ч предмети, документи, речовини, з використанн¤м ¤ких створюютьс¤ умови дл¤ вчиненн¤ злочину; 6) знар¤дд¤ Ч збро¤ та ≥нш≥ предмети, документи, речовини, за допомогою ¤ких зд≥йснюЇтьс¤ вплив на потерп≥лого чи предмет злочину або ≥ншим чином полегшуЇтьс¤ дос¤гненн¤ злочинного результату. ” передбачених    випадках вони виступають квал≥ф≥куючими ознаками злочину. якщо зазначен≥ ознаки передбачен≥ в конкретних статт¤х    ¤к обовТ¤зков≥ ознаки складу злочину, то њх в≥дсутн≥сть св≥дчить про в≥дсутн≥сть складу даного злочину.

6.   —убТЇктивна сторона злочину в≥дображаЇ процеси, ¤к≥ в≥дбуваютьс¤ у св≥домост≥ особи у звТ¤зку з вчиненн¤м нею злочину ≥ св≥дчать про спр¤муванн¤ њњ вол≥ та про њњ ставленн¤ до сусп≥льно

небезпечного д≥¤нн¤ та його насл≥дк≥в. ќзнаками субТЇктивноњ сторони злочину Ї: 1) вина; 2) мотив злочину; 3) мета злочину.

ќсновною та обовТ¤зковою дл¤ кожного злочину ознакою субТЇктивноњ сторони Ї вина, њњ в≥дсутн≥сть завжди означаЇ в≥дсутн≥сть в д≥¤х особи складу злочину. ѕро пон¤тт¤ вини диб. коментар до ст. ст. 23 Ч 25. «апод≥¤нн¤ шкоди без вини (коли особа, завдаючи своњми д≥¤нн¤ми сусп≥льне небезпечн≥ насл≥дки, не передбачаЇ ≥ за обставинами справи не може передбачити настанн¤ таких насл≥дк≥в) називаЇтьс¤ казусом.

ћотив ≥ мета Ї факультативними ознаками субТЇктивноњ сторони злочину. ћотив злочину Ч це т≥ внутр≥шн≥ спонуканн¤, ¤кими керувавс¤ винний, вчин¤ючи злочин, а його мета Ч це той у¤вний результат, ¤кого домагавс¤ винний, коли скоював злочин. ћотив ≥ мета у раз≥ передбаченн¤ њх у статт¤х ќсобливоњ частини    визнаютьс¤ обовТ¤зковими ознаками субТЇктивноњ сторони складу злочину.

7.   ѕон¤тт¤ субТЇкта злочину дано у ст. 18. ѕро ознаки субТЇкта злочину див. коментар до ст. ст. 19 та 22.

8.   „. 2 ст. 2 в≥дтворюЇ основний зм≥ст принципу презумпц≥њ невинуватост≥, закр≥пленого у ч. 1 ст. 62  онституц≥њ ”крањни. ÷ей принцип головним чином стосуЇтьс¤ процесуальних аспект≥в, проте правило, ¤ке ним закр≥плене, маЇ важливе значенн¤ ≥ при застосуванн≥ норм матер≥ального крим≥нального права.

≤з зм≥сту ч. 2 ст. 2 також випливаЇ, що питанн¤ крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ особи може вир≥шувати т≥льки суд. ќднак у даному випадку йдетьс¤ лише про остаточн≥ р≥шенн¤ з цих питань, а саме: про визнанн¤ особи винною та призначенн¤ њй покаранн¤ за вчинений злочин. ўо ж стосуЇтьс¤ попередн≥х р≥шень, ¤к≥ приймаютьс¤ у процес≥ крим≥нального судочинства (¤к от р≥шенн¤ про предТ¤вленн¤ обвинуваченн¤ та застосуванн¤ до обвинуваченого запоб≥жного заходу), то де¤к≥ з них зг≥дно з  ѕ  можуть прийматис¤ та санкц≥онуватис¤ не лише судом, а й сл≥дчим чи прокурором.

9.   „. « ст. 2 Ї реал≥зац≥Їю у крим≥нальному прав≥ положенн¤ ч, 1 ст. 61  онституц≥њ ”крањни про те, що Ун≥хто не може бути дв≥ч≥ прит¤гнений до юридичноњ в≥дпов≥дальност≥ одного виду за одне й те саме правопорушенн¤Ф. ¬≥дпов≥дно до цих норм не допускаЇтьс¤ повторне прит¤гненн¤ до крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ ¤к тод≥, коли особа вже зазнала ран≥ше покаранн¤ за той самий злочин, так ≥ тод≥, коли за цей злочин у першому раз≥ вона була виправдана. „. « ст. 2 поширюЇтьс¤ ≥ на випадки, коли особа з тих чи ≥нших п≥дстав була безумовно зв≥льнена в≥д крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ чи покаранн¤.

ѕоложенн¤ ч. « ст. 2 застосовуЇтьс¤ ≥ тод≥, коли за той самий злочин особу було ран≥ше прит¤гнуто до крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥, покарано, виправдано чи зв≥льнено в≥д покаранн¤ в ≥нш≥й крањн≥.

„. « ст. 2 не стосуЇтьс¤ тих випадк≥в, коли згодом вироки та ≥нш≥ р≥шенн¤ суд≥в у крим≥нальних справах на законних п≥дставах скасовуютьс¤ чи зм≥нюютьс¤ судами вищого р≥вн¤, а р≥шенн¤ сл≥дчих чи прокурор≥в (зокрема, про закритт¤ крим≥нальноњ справи) Ч прокурором чи судом. Ќе можуть вважатис¤ повторним прит¤гненн¤м до крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ також ≥ випадки уточненн¤, розширенн¤ обс¤гу ран≥ше предТ¤вленого особ≥ обвинуваченн¤.

 онституц≥¤ ”крањни ст. ст. 61,62, п. 22 ст. 921.  ѕ  (гл.гл,12,13,20,.21,22).  

 

[назад]|[содержание]|[следующа¤]