онфл≥ктолог≥¤. «а редакц≥Їю професор≥в Ћ. ћ. √ерас≥ноњ та ћ. ≤. ѕанова. ’арк≥в Ђѕравої 2002 р.

І 2. ѕол≥тичний конфл≥кт

—лтн≥сть ≥ пон¤тт¤ пол≥тичного конфл≥кту ѕол≥тичн≥ в≥дно≠сини в будь-¤кому сусп≥льств≥ мають суперечност≥, тому що до њх складу вход¤ть багаточисленн≥ р≥зн≥ соц≥альн≥ групи, владн≥ ≥нсти≠тути, ≥ндив≥ди з≥ своњми ≥нтересами. ‘актично д≥¤ влади задовольн¤Ї ≥нтереси одних ≥ обмежуЇ ≥нтереси ≥нших ≥ндив≥д≥в ≥ груп; пол≥тичн≥ суперечност≥ переход¤ть у форму в≥дкритих з≥ткнень, саме тому ≥ розвиваютьс¤ конфл≥кти, ¤к≥ мають своњ особливост≥, що виокрем≠люють њх серед ≥нших сусп≥льних конфл≥кт≥в.

ўо ж собою ¤вл¤Ї пол≥тичний конфл≥кт? як ≥ ≥нш≥ соц≥альн≥ конфл≥кти, це особливий вид сусп≥льних в≥дносин, котр≥ зд≥йсню≠ютьс¤ стосовно пол≥тичноњ влади та њњ функц≥онуванн¤.

ѕол≥тичний конфл≥кт Ч це з≥ткненн¤, протиборство пол≥тич≠них с\>б 'Їкт≥Ї, обумовлене протилежн≥стю њх пол≥тичних ≥нтерес≥в, ц≥нностей, ц≥лей ≥ погл¤д≥в. ÷е р≥зновид ≥ результат конфл≥ктноњ взаЇмод≥њ двох ≥ б≥льше стор≥н (груп, держав, ≥ндив≥д≥в), ¤к≥ спере≠чаютьс¤ м≥ж собою шодо розпод≥лу владних повноважень ≥ ресурс≥в.

ѕон¤тт¤ пол≥тичного конфл≥кту визначаЇ боротьбу за вплив у си≠стем≥ пол≥тичних в≥дносин, за доступ до прийн¤тт¤ загальнозначу-щих р≥шень, за монопол≥ю своњх ≥нтерес≥в ≥ визнанн¤ њх сусп≥льно необх≥дними, тобто за все тс, що становить зм≥ст влади ≥ пол≥тично≠го пануванн¤.

≤де¤ внутр≥шньоњ суперечност≥, конфл≥ктност≥ пол≥тики затвер≠дилас¤ в науц≥ у XIX ст. ј. “окв≥ль,  . ћаркс, √. «≥ммель, а п≥зн≥ше  . Ѕоулд≥нг, Ћ.  озер,ј. Ѕентл≥ та ≥нш≥ теоретики розгл¤дали конфл≥кт ¤к головне джерело пол≥тики, що пол¤гаЇ у докор≥нних зм≥нах у пол≥тичному простор≥. ўо стосуЇтьс¤ ≈. ƒюркгейма, ћ. ¬ебера, ƒ. ƒьюњ та ≥нших досл≥дник≥в, то вони розгл¤дали конфл≥кти ¤к ано≠мал≥њ пол≥тичного процесу, а пол≥тику, в свою чергу, Ч ¤к п≥дтри≠манн¤ Ђсоц≥альноњ сол≥дарност≥ї (ƒюркгейм). ѕроте Ї держави, в ¤ких м≥цн≥ традиц≥њ стаб≥л≥зують д≥¤льн≥сть влади на основ≥ Їдиних дл¤ сусп≥льства ≥деал≥в, але ≥ в них ≥снують р≥зн≥ ц≥нност≥ та ≥деали у р≥зних^ покол≥нь, ¤к≥ можуть спричинити конфл≥кти.

Ќайб≥льш ≥стотна в≥дм≥нн≥сть пол≥тичного конфл≥кту в≥д ≥нших соц≥альних конфл≥кт≥в пол¤гаЇ в тому, що д≥юч≥ в ньому суб'Їкти (осо≠би, групи, ел≥ти, держави) протисто¤ть чи протид≥ють один одному з головного базового приводу Ч влади, њњ под≥лу чи оволод≥нн¤ нею. ќб'Їктом пол≥тичного конфл≥кту Ї державна влада, пред≠метом Ч боротьба за волод≥нн¤ нею, устр≥й владних ≥нститут≥в;



,,,ч,ш≥≥ статус соц≥альних груп; ÷щЌќет≥ ≥ символи ¤к≥ Ї баюю р|ЋДгДчДо, влади тощо „асто йдетьс¤ не про матер,а√н7о6„Щ , про Ддав≥д.в. ‘”"" людей, орган≥зац≥њ, ¤к≥ ДрагДуть £тати |1ќЩ Щш« Ѕ≥льш≥сть сучасних фах≥вц≥в вважають, що пол≥тичн≥ конблпег Д≥д≥грають позитивну роль у сусп≥льному житт≥, бо вони сигнал≥зу≠ють сусп≥льству . влад≥ про ≥снуюч≥ суперечност≥, розб≥жн≥сть по зДц≥й громад¤н ≥ стимулюють д≥њ, здатн≥ поставити ситуац≥ю п≥д кон-гроль. ƒестао≥л≥зацш влади ≥ дезинтеграц≥¤ сусп≥льства виникають Дс тому, що ≥снують конфл≥кти, а через неумшн¤ врегулювати пол≥тичн≥ суперечност≥, чи елементарне ≥гноруванн¤ цих кол≥з≥й

ѕол≥тичний конфл≥кт, ¤к ≥ будь-¤ких соц≥альний, маЇ об'Їктив≠ну ≥ суб'Їктивну сторони. ќ б ' Ї кти в на сторона Ч це супе≠речност≥ м≥ж пол≥тичним сусп≥льством ¤к Їдиною та ц≥л≥сною сис≠темою ≥ нер≥вн≥стю ≥ндив≥д≥в ≥ груп, що в≥дображен≥ в ≥Їрарх≥њ пол≥тич≠них статус≥в. ” цьому Ч джерело ≥ основа пол≥тичного конфл≥кту.

—уб'Їктивна сторона пол≥тичного конфл≥кту ви¤в≠л¤Їтьс¤ в такий спос≥б:

¤к суб'Їкти усв≥домлюють об'Їктивн≥ суперечност≥ в певн≥й
сфер≥ житт¤, що Ї джерелом пол≥тичного конфл≥кту;

¤к оформлен≥ та орган≥зован≥ конфл≥ктуюч≥ сторони, адже
пол≥тичний конфл≥кт Ч цс завжди орган≥зований, ≥нституц≥йний
конфл≥кт;

чи маЇ конфл≥кт нормативно-ц≥нн≥сний вим≥р. ѕол≥тичн≥
ц≥нност≥ закр≥плен≥ в юридичних нормах ( онституц≥њ, законах), во≠
ни визначають правила гри (повед≥нку ≥ д≥њ) пол≥тичних Ђагент≥вї.
ѕол≥тичний конфл≥кт у соб≥ протилежне ставленн¤ агент≥в у ц≥лому
ло тих чи ≥нших ц≥нностей ≥ норм або до засоб≥в ≥ метод≥в њх реал≥зац≥њ
владними структурами. “ак, сучасна украњнська опозиц≥¤ не зр≥каЇтьс¤
демократ≥њ ¤к народовладд¤, а виступаЇ проти п≥дм≥ни њњ р≥зновида≠
ми диктатури п≥д Ђпрапором демократ≥њї. Ѕудь-¤кий пол≥тичний
конфл≥кт вмотивовуЇтьс¤ ≥деолог≥чно, ≥ саме ≥деолог≥чний аспект
“≥ї орган≥зуючу ≥ мобпгоуючу роль у повед≥нц≥ протилежних агент≥в,
бо пол≥тична боротьба Ч це боротьба словесних символ≥в, пон¤ть,
ЂЇ не ≥з звичайного лексикону, а ≥з арсеналу пол≥тичноњ ≥деологи;

- ƒ≥ючий суб'Їкт пол≥тичного конфл≥кту формуЇтьс¤ в процес≥
пол≥тичноњ активност≥, але стаЇ агентом конфл≥кту лише тод≥, коли заи-
** конкретну позиц≥ю (сусп≥льно-пол≥тичну). ѕарт≥њ, ≥нш≥ громадсь≠
ко-пол≥тичн≥ орган≥зац≥њ, державн≥ ≥нститути, пол≥тичн≥ ел≥ти, л≥де-
–ї - все це суб'Їкти пол.тичних в≥дносин, ¤к. виступають агента-
ћи конфл≥кт≥в, бо вони включаютьс¤ в боротьбу за владу.



“иполог≥¤ пол≥тичних конфл≥кт≥в. ” загальному вигл¤д≥ в пол≥толог≥њ пол≥тичн≥ конфл≥кти прийн¤то класиф≥кувати таким чи≠ном.

] « точки зору зон ≥ галузей њх ви¤вленн¤ Ч на зовн≥шньо- ≥ внутр≥шньо-пол≥тичн≥ конфл≥кти.

«овн≥шньопол≥тичн≥ конфл≥кти ви¤вл¤ють себе так:

а) Ђбалансуванн¤ на гран≥ в≥йниї (ƒ. ƒаллсс). що в≥дображуЇ ви≠
суненн¤ одн≥Їю державою вимог до ≥ншоњ, з таЇмною над≥Їю, що су≠
противник скор≥ше в≥д≥йде в≥д боротьби, н≥ж вестиме њњ;

б) Ђвиправданн¤ ворожнеч≥ї, що характеризуЇ провокац≥йн>
д≥¤льн≥сть держав проти потенц≥йного супротивника дл¤ того, шоо
використати складну ситуац≥ю дл¤ висуненн¤ йому неможливих ви≠
мог (напад √≥тлсра на рад≥останц≥ю в √лейв≥ц≥ дл¤ виправданн¤
розв'¤занн¤ в≥йни проти ѕольщ≥).

¬нутр≥шньопол≥тичн≥ конфл≥кти також под≥л¤ютьс¤ на кризи, протисто¤нн¤ ≥ з≥ткненн¤, ¤к≥ розкривають взаЇмод≥ю р≥зних об'Їкт≥в влади (правл¤чоњ та опозиц≥йних сл≥т. конкуруючих парт≥й ≥ груп ≥нтерес≥в, центральноњ та м≥сцевоњ влади та ≥н.).

2. «г≥дно з ¤к≥сною характеристикою, ¤ка в≥дображуЇ ступ≥нь
радикал≥зац≥њ передбачених соц≥ально-пол≥тичних зм≥н, вид≥л¤ють
обмежен≥ ≥ радикальн≥ конфл≥кти.

ќбмежен≥ конфл≥кти передбачають частков≥ зм≥ни у пол≥тиц≥ владних структур та њх д≥¤х. ” них беруть участь лише де¤к≥ ≥нсти≠тути ≥ групи, частки ел≥ти, суперницьк≥ парт≥њ, зац≥кавлен≥ у вир≥шенн≥ (чи невир≥шенн≥) конкретних проблем. ƒо обмежених локальних пол≥тичних конфл≥кт≥в можна п≥днести з≥ткненн¤ м≥ж окрем≥ш≥њ г≥лка≠ми влади, м≥ж окремими суб'Їктами (пол≥тичними парт≥¤ми, об'Їднан≠н¤ми), схильними до однакових загальних принцип≥в ≥ ц≥нностей че≠рез пол≥тичн≥ повноваженн¤, преро≥атпви. прив≥лењ, ресурси влади.

–адикальн≥ конфл≥кти своњм джерелом мають суперечност≥ м≥ж кор≥нними пол≥тичними ≥нтересами, потребами ≥ ц≥нност¤ми вели≠ких соц≥альних верств. ¬они под≥л¤ють сусп≥льство на дв≥ ворогуюч≥ протилежн≥ сили. “ак. пол≥тичний конфл≥кт м≥ж рад¤нською систе≠мою ≥ антисоц≥ал≥стичними силами, ¤к≥ ор≥Їнтували на реставрац≥ю кап≥тал≥зму в крањн≥ (серпень 1991 р.). Ї радикальним конфл≥ктом, бо в≥н ознаменував початок кор≥нного перелому в ус≥х сферах жит≠т¤ сусп≥льства.

3. ѕол≥тичн≥ конфл≥кти в≥др≥зн¤ютьс¤ один в≥д одного ще за од≠
ним критер≥Їм Ч на ¤кому пол≥тичному пол≥ вони виникають ≥ роз≠
стаютьс¤: на вищому р≥вн≥ орган≥зац≥њ влади ≥ управл≥нн¤ чи на



р,.,,опальному, м≥сцевому; в центр≥ пол≥тично, системи чи на мери ф0рД „асто конфл.кти в центр≥ досить непом.тно в≥дбуваЇтьс¤ ^■к√ у^х√' "а ""му –Щ -–- зас^у√

«а часовими характеристиками вир≥зн¤ють довготривал≥ та
короткостроков≥ конфл≥кти. ¬иникненн¤ та розв'¤занн¤ окремого
пол≥тичного конфл≥кту можуть зд≥йснюватис¤ прот¤гом короткого
часу (наприклад, в≥дставка м≥н≥стра у зв'¤зку з оприлюдненн¤м …о≠
го недозволених д≥й), але й можуть бути пов'¤зан≥ з житт¤м ц≥лих
покол≥нь (наприклад, в≥йськово-пол≥тичний конфл≥кт м≥ж ≤зрањлем ≥
ѕалестиною, протиборство дисидент≥в з комун≥стичним режимом).

«а ознакою об'Їктивност≥ переб≥гу вид≥л¤ють конфл≥кти:

а) д≥йсний, тобто такий, що спричинений об'Їктивними супереч≠
ност¤ми м≥ж ≥нтересами ≥ метою;

б) випадковий, умовний Ч ≥снуЇ до того часу, доки його учасни≠
ки не усв≥домл¤ть незначний зм≥ст суперечност≥;

в) зм≥шаний, причини ¤кого лише поб≥чно пов'¤зан≥ з об'Їктив≠
ними;

г) нев≥рно у¤влений конфл≥кт, тобто конфл≥ктуюч≥ сторони зовс≥м
не т≥, що перебувають у стан≥ протиборства;

і) помилковий конфл≥кт, ¤кий не маЇ реальних причин.

” буденн≥й пол≥тиц≥ нер≥дко застосовують умисне зм≥щенн¤ ре≠альних, об'Їктивно обумовлених конфл≥кт≥в з≥ зм≥шаними чи нев≥рно у¤вленими та ≥н. ≤стор≥¤ нашоњ крањни знаЇ чимало под≥бних при≠клад≥в.

 ожен тип конфл≥кту, маючи т≥ чи ≥нш≥ ознаки ≥ характеристи≠ки, може в≥д≥грати р≥зноман≥тн≥ рол≥ в конкретних пол≥тичних про≠цесах, стимулюючи в≥дносини змагальност≥ ≥ сп≥вроб≥тництва, про≠тид≥њ ≥ згоди, примиренн¤ ≥ непримиренност≥.

—пециф≥ка пол≥тичних конфл≥кт≥в. «м≥стом пол≥тичних конфл≥кт≥в Ї пол≥тична боротьба. Ѕоротьба Ч це протид≥¤ пол≥тич≠них суб'Їкт≥в, у ход≥ ¤коњ кожний прагне дос¤гти такоњ мети, ¤ка су≠перечить мст≥ ≥ншого. ѕол≥тична боротьба виникаЇ тод≥, коли:

а) ≥снуванн¤ або д≥њ пол≥тичноњ влади бажан≥ дл¤ одних
сусп≥льних суб'Їкт≥в, але небажан≥ дл¤ ≥нших;

б) ц≥л≥ учасник≥в пол≥тичних д≥й не зб≥гаютьс¤;

в) виникаЇ комб≥нац≥¤ цих випадк≥в.

« ус≥х ц≥лей виокремлюЇтьс¤ одна Ч к≥нцева Ч перемогти су≠противника, або з≥рвати можлив≥ протид≥њ з його боку, або не дати су≠противнику перемогти себе. ‘орми пол≥тичноњ боротьби р≥зноман≥тн≥:



апт≥≥≥н≥ ≥ пар≥амеитськ≥ дискус≥њ, боротьба за голоси виборц≥в, акц≥њ пп¤геот страйки та ≥н.  райньою формою пол≥тичного насильства г в≥йнаЧпродовженн¤ пол≥тики насильницькими засобами.

ƒл¤ пол≥тичноњ боротьби характерн≥ загальн≥ законом≥рност≥,

а ∞а - пол≥тична боротьба Ч це завжди боротьба за докор≥нн≥ ≥нте≠реси та ц≥л≥ певних великих соц≥альних груп. ÷е також боротьба за те щоб ц≥ ц≥л≥ та ≥нтереси були визнан≥ ¤к загальн≥, тобто б≥льш≥стю сусп≥льства. “ому кожний суб'Їкт пол≥тичного конфл≥кту намагаЇтьс¤ представити своњ ц≥л≥ ¤к загальн≥ дл¤ соц≥альних угруповань, знай≠ти п≥дтримку з њх боку, перетворити боротьбу на сусп≥льно-масову. ÷¤ законом≥рн≥сть ви¤вл¤Їтьс¤ ≥ у виборчих кампан≥¤х. Ѕудь-¤ка парт≥¤, шо веде боротьбу за голоси виборц≥в, представл¤Ї себе ви≠разником ≥ захисником ≥нтерес≥в широкого кола верств сусп≥льства:

в основ≥ пол≥тичного конфл≥кту будь-¤кого р≥вн¤ ≥ глибини ле≠
жить намаганн¤ обгрунтувати суб'Їктом конфл≥кту свою лег≥тимн≥сть
≥ спростувати лег≥тимн≥сть протисто¤чого суб'Їкта. …детьс¤ про
лег≥тимн≥сть влади, њњ ц≥лей, прийн¤тих р≥шень;

пол≥тичний конфл≥кт, звичайно у випадку його загостренн¤,
поширюЇтьс¤ на соц≥альну сферу, економ≥ку, засоби масовоњ ≥нфор≠
мац≥њ ¤к знар¤дд¤ ц≥Їњ боротьби, на всю соц≥ально-психолог≥чну ат≠
мосферу сусп≥льства. ≤ це Ї ц≥лком законом≥рним, бо в пол≥тиц≥ в за≠
гальному вигл¤д≥ в≥дображен≥ ≥нтереси та ц≥нност≥ вс≥Їњ соц≥альноњ
системи, сусп≥льства, основних груп населенн¤;

до пол≥тичного конфл≥кту залучаютьс¤ велик≥ маси людей.
—л≥д в≥дзначити, що маса тут Ч не безпор¤дний натовп людей, а пев≠
на сп≥льнота, об'Їднана в пол≥тичн≥й боротьб≥ Їдиною настановою,
¤коюсь загальною ≥деЇю, в≥рою (≥деолог≥чною, нац≥ональною,
рел≥г≥йною, революц≥йною та ≥н.), нарешт≥, ≥нтересом. ќднак маси мо≠
жуть сприймати у¤вний ≥нтерес за д≥йсний, неголовний Ч ¤к до≠
кор≥нний, груповий Ч ¤к загальний. ѕовед≥нка мас у пол≥тичному
конфл≥кт≥ вар≥юЇтьс¤ в≥д п≥дйому до спаду, в≥д стих≥йних виступ≥в
ƒо розумноњ повед≥нки, але й, можливо, ≥ до масового психозу,
пол≥тичний психоз мас Ч це найспри¤тлив≥ше середовище дл¤ ут≠
вердженн¤ диктатор≥в ≥ розв'¤занн¤ масового пол≥тичного та ф≥зич≠
ного терору. ^

ќсновн≥ принципи, методи ≥ прийоми пол≥тичноњ боротьби.

принципи боротьби Ч це основн≥ вимоги пол≥тичноњ практики, що випливають ≥з законом≥рностей пол≥тики. ƒо о с н о в н и х п р и н -÷ип≥в пол≥тичноњ боротьби належать: 116



≤) адекватне розум≥нн¤ конкретних пол≥тичних супевечн, .,,;. ¤к, становл¤ть основу , ожерело пев≤юго  ќ≤≤(/> '√^ Дро анал≥з усьош комплексу пол≥тичних суперечностей хар√гї ,,Дх дл¤ певноњ конфл≥ктноњ ситуац≥њ, вид≥ленн¤ головно, супереч" Дост, та основного питанн¤ боротьби, обладанн¤ напр¤мку вир.шшь-ного удару ≥ зручного моменту дл¤ його нанесенн¤ Ч вс≥ ц≥ аспекти д≥¤льност≥ пол≥тичних суб'Їкт≥в в умовах конфл≥кту належать до виз≠наченн¤ зм≥сту стратег≥њ боротьби;

взаЇмозв '¤зок пол≥тичного конфл≥кту з економ≥чною ≥ соц≥аль≠
ною ситуац≥Їю, бо пол≥тична боротьба завжди в≥дображуЇ ≥ ви¤вл¤Ї
стан соц≥ально-економ≥чних суперечностей. —аме цей факт обумов≠
люЇ й виб≥р союзник≥в чи сп≥вчуваючих, а також пол≥тичних гасел ≥,
зрештою, вар≥ант≥в розв'¤занн¤ конфл≥кт≥в. “ак, в умовах економ≥чноњ
кризи опозиц≥¤ в боротьб≥ проти влади може спиратис¤ на соц≥альн≥
прошарки, ¤к≥ найб≥льш потерпають в≥д кризи. √асла ≥ мотиви бо≠
ротьби в цьому раз≥ пов'¤зуютьс¤ з критикою економ≥чноњ пол≥тики
влади, тому з огл¤ду на це пропонуютьс¤ ≥ шл¤хи виходу з кризи. як
правило, основною причиною виникненн¤ ≥ розвитку пол≥тичного
конфл≥кту Ї або духовна, або економ≥чна криза. ƒл¤ опозиц≥њ ставлен≠
н¤ до нењ досить часто висловлено в тез≥ Ђ„им г≥рше, тим кращеї,
дл¤ правл¤чих к≥л криза Ч це стимул моб≥л≥зац≥њ ресурс≥в влади ≥
пошуку шл¤х≥в зм≥ни пол≥тики;

врахуванн¤ об'Їктивних ≥ суб'Їктивних п≥дсумк≥в пол≥тич≠
ноњ боротьби, того чи ≥ншого вир≥шенн¤ конфл≥кту, його насл≥дк≥в дл¤
сусп≥льства, економ≥ки, пол≥тики, морал≥, прогресу взагал≥. ѕол≥тич≠
на боротьба характеризуЇтьс¤ значною р≥зноман≥тн≥стю форм ≥ за≠
соб≥в. “обто, пол≥тики, ¤кщо вони бажають заслужити дов≥ру
сусп≥льства, не повинн≥ д≥¤ти в≥дпов≥дно до сумно в≥домоњ формули
ЂЅажали ¤к краще, а вийшло ¤к завждиї.

¬ пол≥тичн≥й боротьб≥ використовуютьс¤ найр≥зноман≥тн≥ш≥ методи ≥ прийоми Ч в≥д чесних до Ђбруднихї, в≥д мирних до насильницьких. ƒосить згадати поради ћак≥авелл≥ √осударю, ¤к по≠водитис¤ в конфл≥ктних ситуац≥¤х. ј ось приклади ≥з ≥стор≥њ: ≥з 46 римських ≥мператор≥в 33 були скинут≥ примусово; ¬≥зант≥¤ нал≥чуЇ сотн≥ заколот≥в та переворот≥в; дес¤тки переворот≥в в≥дбулис¤ в арабських та латино-американських крањнах; у царськ≥й –ос≥њ за 76 рок≥в (з 1725 по 1801) в≥дбулос¤, за одним рахунком п'¤ть, за ≥ншим в≥с≥м Ђпалацевих революц≥йї.

—учасн≥ пол≥тики ≥ б≥льш≥сть пол≥тичних парт≥й вз¤ли з ванта≠жу ≥стор≥њ не т≥льки насильство, а й б≥льш Ђдемократичн≥ї засоби



тичноњ боротьби: ман≥пул¤ц≥ю масами, обман, п≥дкуп виборц≥*, "√ ."дар≥в р№них соц≥альних рух≥в, Ђзомбуванн¤ї людей засобами шшвоњ ≥нформац≥њ, нер≥дко використовуютьс¤ безпринципн≥сть, ч–а-Д,. Д тому числ≥ у вищих ешелонах влади.

«вичайно пол≥тична боротьба не завжди Ї аморальною, антигу-маннокг не можна вважати, шо в пол≥тиц≥ немас справедливост≥ ≥ чесност≥ ƒ≥йсна пол≥тика, боротьба за загальн≥ ≥нтереси народу, за прогрес Ч моральна ≥ гуманна, хоча вона ≥ не буваЇ простою до прим≥тивност≥. як казав один ≥з њњ корифењв (¬. Ћен≥н), пол≥тика б≥льше походить на алгебру, н≥ж на арифметику, а ще б≥льш на вищу мате≠матику, н≥ж на нижчу.

¬ сучасному цив≥л≥зованому сусп≥льств≥ все р≥зноман≥тт¤ ме≠тод≥в пол≥тичноњ боротьби можна под≥лити на дв≥ групи: мирн≥ ≥ не≠мирн≥, насильницьк≥. ћирн≥ методи включають методи, пов'¤зан≥ з реал≥зац≥Їю засоб≥в демократ≥њ, ≥деолого-пол≥тичне суперництво ≥ психолог≥чн≥ методи, переговорний процес м≥ж протид≥ючими сто≠ронами. Ќемирн≥ методи Ч це пол≥тичн≥ репрес≥њ, ¤к≥ провод¤тьс¤ владними пол≥тичними особами ≥ державними ≥нститутами, заколо≠ти, путч≥, революц≥њ, громад¤нськ≥ та м≥ждержавн≥ в≥йни, локальн≥ та рег≥ональн≥ збройн≥ конфл≥кти.

 р≥м того, методи пол≥тичноњ боротьби класиф≥куютьс¤ за озна≠кою Ђставленн¤ до лег≥тимност≥ї ¤к лег≥тимн≥ та нелег≥тимн≥. ƒо то≠го ж, ≥ т≥ й ≥нш≥ можуть бути ¤к мирними, так ≥ немирними метода≠ми. “ак, сусп≥льно-пол≥тичн≥ рухи протест≥в у наш≥й крањн≥ другоњ половини 80-х Ч початку 90-х рок≥в XX ст. ≥менувалис¤ Ђнефор≠мальнимиї, бо вони були Ђнелег≥тимнимиї ≥ недозволенний законо≠давством; або держава з метою п≥дтриманн¤ правопор¤дку може вда≠ватис¤ до силових засоб≥в, ¤к≥ мають ц≥лком лег≥тимний характер.

” б≥льш детал≥зованому вигл¤д≥ фах≥вц≥ в≥дм≥чають загальн≥ ме≠тоди ≥ прийоми, ¤к≥ реал≥зуютьс¤ в будь-¤ких формах боротьби. ƒо них належать: Ђстворити труднощ≥ супротивникуї, Ђв Їднанн≥ Ч силаї, Ђрозпод≥л¤й ≥ володарюйї, Ђввести в омануї, Ђзастати зненацькаї та ≥н.

ќтже, р≥зноман≥тт¤ метод≥в ≥ прийом≥в боротьби у конфл≥кт≥, поЇднанн¤ мирних ≥ збройних, законних ≥ незаконних метод≥в ≥ форм також Ї одн≥Їю ≥з законом≥рностей пол≥тичного протиборства, оск≥льки це пост≥йно повторювалос¤ в пол≥тичн≥й ≥стор≥њ людства.

”правл≥нн¤ пол≥тичними конфл≥ктами: загальне ≥ особливе. яку сучасн≥й конфл≥ктолог≥њ, так ≥ в пол≥тичн≥й науц≥ зараз велика ува-

1 ƒив.: «имичееј, ћ. ѕсихологи¤ политической борьбь≥. —ѕб., 1993.-— 78-84

118



п≥ прид≥л¤Їтьс¤ пошуку форм ≥ засоб≥в контоолю Щ п єнфл,.сг, виробленню ефективних те√н«г√уг^Щ ≤“с√ Датн на уваз, той факт, що до контролю над конфшЩою сДЩп Дратне не т≥льки той, хто зацжавлений в спри¤тливуроз^3аДЩ конфл≥кту, а Д той, хто зацжавлений в йото загостренн≥ чи консервац" ќтже зг≥дно з њх розранхунками, це виг≥дн≥ше њм а не супротивн≥ ѕроте, у бшьшост, випадк≥в пол≥тичн≥ сили прагнуть до кот тролю за конфл≥ктами з метою њх урегулюванн¤. ѕричому суб'Їктом управл≥нн¤ конфл≥ктом може виступати ¤к одна ≥з стор≥н так ≥ умов но кажучи, трет¤ сила, ¤ка втручаЇтьс¤ зовн≥ та мас ≥нтерес щодо йо го урегулюванн¤ (наприклад, ќќЌ у розв'¤занн≥ багатьох м≥жнарод≠них конфл≥кт≥в). Ќер≥дко прагненн¤ управл¤ти конфл≥ктом виникаЇ також з боку центральноњ влади держави, ¤кщо це стосуЇтьс¤, на≠приклад, рег≥ональних чи м≥сцевих проблем.

—л≥д зазначити, хто б не виступав суб'Їктом управл≥нн¤ пол≥тич≠ним конфл≥ктом, пошук технолог≥й регулюванн¤ конфл≥ктних взаЇмов≥дносин завжди спираЇтьс¤ на вир≥шенн¤ низки ун≥версаль≠них завдань. ÷е:

перешкодити розвитку конфл≥кту або його ескалац≥њ, тобто пе≠
реходу в таку фазу, ¤ка значно зб≥льшуЇ соц≥альну ц≥ну його врегу≠
люванн¤;

вивести вс≥ Ђт≥ньов≥ї, прихован≥, не¤вн≥ конфл≥кти у в≥дкри≠
ту форму дл¤ того, щоб зменшити неконтролюван≥ процеси проти≠
борства ц≥Їњ взаЇмод≥њ, запоб≥гти випадковим, Ђобвальнимї по≠
тр¤с≥нн¤м, на ¤к≥ неможливо буде в≥рно ≥ оперативно реагувати;

м≥н≥м≥зувати ступ≥нь соц≥ального напруженн¤, викликаного
теч≥Їю пол≥тичного конфл≥кту в сум≥жних з пол≥тичною сферах
сусп≥льного житт¤, щоб не спровокувати б≥льш широк≥ додатков≥ по≠
тр¤с≥нн¤, на врегулюванн¤ ¤ких буде необх≥дно витратити додатков≥
ресурси ≥ енерг≥ю.

÷≥ ун≥версальн≥ завданн¤ спр¤мовуютьс¤ залежно в≥д основноњ установки на врегулюванн¤ чи розв'¤занн¤ суперечливих ситуац≥й.

¬регулюванн¤ припускаЇ зменшенн¤ гостроти протиборства стор≥н, а також запоб≥ганн¤ найб≥льш негативним насл≥дкам конфл≥кту (дл¤ себе, держави, сусп≥льства в ц≥лому). ќднак дос¤гнутий м≥ж сторонами компром≥с не може усунути причин конфл≥кту, ≥ тому в≥н спроможний виникнути з новою силою.

–озв'¤занн¤ ж конфл≥кту передбачаЇ головним чином вичерпан≠н¤ самого предмета спору, а не створенн¤ таких обставин, за ¤ких збер≥гаЇтьс¤ загро5а рецидиву.



, управл≥нн¤ конфл≥ктами пол≥тичний суб'скт ураховуЇ ,а-тьн≥ характеристики, ¤к≥ впливають на формуванн¤ ≥ персб≥њ конфл≥кту. ƒо них належать:

а) ступ≥нь в≥дкритост≥ пол≥тичноњ системи;

б) р≥вень пол≥тичноњ згуртованост≥ конфл≥ктуючих груп;

в) характер вт¤гненн¤ широких соц≥альних верств у сп≥рн≥
взаЇмов≥дносини;

г) емоц≥йна насичен≥сть пол≥тичноњ повед≥нки груп ≥ громад¤н
та њх здатн≥сть до самообмеженн¤ своњх владних домагань тощо.

ƒл¤ виробленн¤ технолог≥й контролю за пол≥тичним конфл≥ктом необх≥дно враховувати об'Їкт управл≥нн¤ залежно не т≥льки в≥д за≠гальних, макропол≥тичних чинник≥в, а й специф≥ки ц≥лей, ¤к≥ оби≠раютьс¤ зг≥дно з особливост¤ми етапу ≥ розвитку конфл≥кту.

 онфл≥ктн≥ в≥дносини зароджуютьс¤ тод≥, коли з'¤вл¤ютьс¤ кон≠кретний предмет спору ≥ конкуренц≥њ, незб≥ганн¤ позиц≥й пол≥тич≠них суб'Їкт≥в. Ќа цьому етап≥ можна передбачити розвиток супереч≠ностей лише у загальних контурах. ўоб контролювати в подальшо≠му розвиток конфл≥кту, необх≥дно розкрити його д≥йсн≥ причини, з'¤сувати д≥йсн≥ ц≥л≥, ¤к≥ пересл≥дують його учасники. —кладн≥сть вир≥шенн¤ ц≥Їњ проблеми пол¤гаЇ в тому, що сторони намагаютьс¤ замаскувати д≥йсн≥ причини суперечностей з≥ своњми опонентами. ѕравл¤ч≥ структури в пошуку причин пол≥тичноњ напруженост≥ ≥ ви≠робленн≥ технолог≥й њњ врегулюванн¤ повинн≥ визначити ≥ м≥ру своЇњ в≥дпов≥дальност≥ за можливий розвиток под≥й. як зазначав фран≠цузький конфл≥ктолог ∆. ‘аве, влада може обрати одну ≥з трьох мо≠делей повед≥нки: ≥гнорувати виникненн¤ конфл≥кту, надаюч≥њ йому змогу самозбуджуватис¤ ≥ пересуватис¤ в ≥нш≥ сфери владних в≥дно≠син; запоб≥гати публ≥чн≥й оц≥нц≥ його природи ≥ пристосовуватис¤ до думки р≥зноман≥тних прошарк≥в населенн¤; активно брати участь у регулюванн≥ або розв'¤занн≥ конфл≥кту.

ƒл¤ управл≥нн¤ конфл≥ктом на цьому етап≥ необх≥дно точно про≠анал≥зувати соц≥ально-пол≥тичну Ђконф≥гурац≥юї в сусп≥льств≥, оц≥ни≠ти накал протисто¤нн¤ стор≥н ≥ спрогнозувати њх можлив≥ д≥њ. ¬лада повинна встановити певн≥ норми ≥ правила взаЇмод≥њ конфл≥ктуючих стор≥н, ¤к≥ дозвол¤ють контролювати переб≥г ≥ розвиток конфл≥кту, важливим Ї зд≥йсненн¤ заход≥в щодо моб≥л≥зац≥њ громадськоњ думки конкретноњ ор≥Їнтац≥њ, ¤ка створюЇ в держав≥ кл≥мат засудженн¤ або њЩ4Щ" ”ЩЂ.ик≥в конфл≥кту. ÷е спри¤тиме п≥дтриманню ≥м≥джу влади та формуванню у населенн¤ переконанн¤ в≥дносно того, що вона спроможна контролювати конфл≥кт. 120



Ќа е.аш розвитку конфл≥кту, шли ч≥тко про¤вл¤ютьс¤ сили ню : Дримую≥ь поо протисто¤ть кожн≥й ≥, конфл≥ктуючи* сторш сас видним, поширюЇтьс¤ чи звужуЇтьс¤ сферї поширений"Щ Дош спору, ¤ка ступшь його штенсивност, ≥ т. ≥н. ќсоблива роль на≠лежить ум≥нню ретельно вшбирати достов≥рну ≥нформац≥ю ≥ бороти с¤ з дез≥нформац≥Їю, бо спотворен≥ в≥домост≥ здатн≥ спровокувати суо'екта управл≥нн¤ конфл≥ктами на безрозсудн≥ д≥њ (французьк≥ вчен. ‘юстьг ≥ јм≥раль).  р≥м того, влада уточнюЇ позиц≥њ, схильн≥сть до компром≥с≥в, припускаЇ можливост≥ зм≥ни ц≥лей конфл≥ктуючих стор≥н

ѕосиленн¤ напруженн¤ в сусп≥льств≥ примушуЇ владу потур≠буватис¤ про недопущенн¤ крайн≥х, руйн≥вних форм, ¤к≥ можуть при≠вести до порушенн¤ функц≥й основних орган≥в державного уп≠равл≥нн¤. ƒл¤ цього придатн≥ вс≥ д≥њ, нав≥ть передбачен≥ законом за≠ходи насильницького характеру проти найб≥льш агресивних ≥ небез≠печних дл¤ сусп≥льства сил. —пираючись на громадську думку, влада може ефективно впливати на тактику повед≥нки стор≥н, п≥дтримува≠ти або перешкоджувати дом≥нуючим настановам њх повед≥нки.

«азвичай у конфл≥ктолог≥њ вид≥л¤ють два основн≥ вар≥анти зак≥нченн¤ конфл≥кту: дос¤гненн¤ примиренн¤ стор≥н або њх непри≠миренн≥сть, тобто створенн¤ безвих≥дноњ ситуац≥њ нерозв'¤заност≥ конфл≥кту.

ƒл¤ дос¤гненн¤ примиренн¤ суб'Їкту управл≥нн¤ конфл≥ктом необх≥дно знайти засоби, ¤к≥ можуть забезпечити такий розвиток под≥й.  онфл≥ктологи (∆. ‘аве) вважають, що дос¤гнути примирен≠н¤ можна через згоду, компром≥с, п≥дкоренн¤, поступки ≥ роз≥рванн¤ з минулим.

Ќепримиренн≥сть конфл≥кту виникаЇ тод≥, коли в≥н розвиваЇтьс¤ за Ђзамкненим коломї. “ака ситуац≥¤ потребуЇ пошуку новоњ стратег≥њ ≥ тактики контролюванн¤, управл≥нн¤ конфл≥ктом.

ƒл¤ врегулюванн¤ пол≥тичного конфл≥кту можна зад≥¤ти вс≥ найб≥льш типов≥ засоби та шл¤хи примиренн¤ стор≥н, наприклад:

ѕ компром≥с на п≥дстав≥ збереженн¤ позиц≥й: згода, побудова≠на на взаЇмних поступках; зменшенн¤ ресурс≥в одн≥Їњ ≥з стор≥н; ро≠зум≥нн¤ прав та ≥нтерес≥в супротивника. „аст≥ше за все цей шл¤х примиренност≥ пов'¤заний не з одноб≥чним нав'¤зуванн¤м вол≥, а з активн≥стю обох конфл≥ктуючих стор≥н. “ак, в ќќЌ (–ада безпеки) принцип одноголосност≥ припускаЇ врахуванн¤ позиц≥й кожного з њњ член≥в;

2) примиренн≥сть на п≥дстав≥ примусовост≥, що дозвол¤Ї ≥гно≠рувати аргументи супротивника. ¬ основ≥ цього засобу нав'¤зуван-



на одн≥й ≥з стор≥н (або третьою силою вс≥м сторонам) характеру взаЇмов≥дносин може бути:

¤вне переважанн¤ сил ≥ ресурс≥в у одн≥й сторони та њх
деф≥цит Ч в ≥нш≥й;

≥зол¤ц≥¤ одн≥Їњ сторони конфл≥кту, зниженн¤ њњ статусу, а та≠
кож ≥нший стан, що св≥дчить про послабленн¤ њњ позиц≥й, поразку,
завдану њй зг≥дно з правилами гри;

знищенн¤, Ђтотальне винищуванн¤ супротивникаї (X. Ўпей-
ер), в результат≥ чого мир установлюЇтьс¤ за в≥дсутност≥ ворога.

ќбран≥ суб'Їктом управл≥нн¤ засоби врегулюванн¤ конфл≥кт≥в повинн≥ обов'¤зково зб≥гатис¤ з культурно-≥сторичними особливос≠т¤ми пол≥тичного розвитку даноњ крањни ( чи рег≥ону), враховувати обставини часу веденн¤ спору, псих≥чн≥ риси д≥ючих ос≥б.

Ќайб≥льш поширеним засобом дос¤гненн¤ примиренн¤ стор≥н у технолог≥¤х управл≥нн¤ пол≥тичним конфл≥ктом Ї переговори, в про≠цес≥ ¤ких виникають можливост≥ зрозум≥ти аргументи опонента ≥ звичайно, б≥льш адекватно оц≥нити д≥йсне сп≥вв≥дношенн¤ сил та умови примиренн¤.

«датн≥сть влади вир≥шувати ≥стотн≥ завданн¤ на кожному етап≥ пол≥тичного конфл≥кту даЇ њй змогу реал≥зувати своњ ц≥л≥ та ≥нтереси.