Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року. За ред.М.І. Мельника, М.І. Хавронюка 

[назад]|[содержание]|[следующая]

Розділ XV ЗЛОЧИНИ ПРОТИ АВТОРИТЕТУ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ОБ’ЄДНАНЬ ГРОМАДЯН

Стаття 343. Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу

1. Вплив у будь-якім формі на працівника правоохоронного органу з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися прийняття незаконних рішень —

 

карається штрафом від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк де шести місяців.

 

2. Ті самі дії, якщо вони перешкодили запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, або вчинені службовою особою з використанням свого службового становищаі—

 

караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років.

 

1. Об’єктом злочину є нормальна діяльність правоохоронних органів.

 

2. Потерпілим від злочину є працівник правоохоронного органу. Про його поняття див. коментар до ст. 342.

 

3. Об’єктивна сторона злочину характеризується дією і полягає У впливі в будь-якій формі на працівника правоохоронного органу.

 

Вплив на лрацшника правоохоронного органу може полягати у конкретних діях, спрямованих на перешкоду виконанню цим працівником службових обов’язків або для того, щоб добитися прийняття незаконних рішень. Вплив може проявлятися в умовлянні-, шантажуванні потерпілого, погрозі відмовити у наданні законних благ, а також у будь-якій іншій формі. Умовляння — це прохання про вчинення чи не вчинення будь-яких дій, що полягають у невиконанні потерпілим своїх службових обов’язків або прийнятті незаконних рішень. Це прохання може супроводжуватись обіцянками про надання якихось майнових чи немайнових благ, переваг, пропозицією хабара. Прохання батьків або інших родичів правопорушника про прийняття працівником правоохоронного органу рішєння в інтересах цього правопорушника не утворює складу цього злочину. Шантажування може здійснюватися шляхом погрози розголосити відомості, які потерпілий бажає зберегти в таємниці. Іншими формами впливу може бути позбавлення певних благ, переваг, втручання в особисте життя, застосування насильства тощо. Якщо вплив на працівника правоохоронного органу здійснюється шляхом погрози вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо самого працівника правоохоронного органу або його близьких родичів, застосування насильства підлягає додатковій кримінально-правовій оцінці за відповідними статтями Особливої частини КК (зокрема, ст. ст. 342, 345, 348).

 

Злочин вважається закінченим з моменту застосування впливу у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу.

 

4. Суб’єкт злочину загальний.

 

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та метою — перешкодити виконанню потерпілим службових обов’язків або добитися прийняття незаконних рішень. Про поняття викоионня службових обов’язків див. коментар до ст. 342.

 

6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 343) є вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 343, якщо вони: 1) перешкодили запобі-ганню-злочину чи затриманню особи, яка його вчинила; 2) вчинені службовою особою з використанням свого службового становища.

 

Перешкодженля запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, має місце тоді, коли саме через втручання винної особи працівник правоохоронного органу не зміг запобігти злочину чи затримати особу, яка вчинила злочин. Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

 

Постанова ПВС №  8від26 череня 1992р. “Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів та працівників правоохоронних органів” (п. 11).

 

Стаття 344. Втручання у діяльність державного діяча

1. Незаконний вплив у будь-якій формі на Президента : України, Голову Верховної Ради України, народного депутата України, Прем’єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або його представника. Голову Рахункової палати або члена Рахункової палати, Голову або члена Центральної виборчої комісії, Голову Національного банку України, члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Голову Антимонополь-ного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України з метою перешкодити виконанню ними службових обов’язків або добитися прийняття незаконних рішень —

 

карається позбавленням волі на строк до трьох років.

 

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені особою з використанням свого службового становища,—

 

караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

 

1. Об’єктом злочину є нормальна діяльність перелічених у диспозиції ч. 1 ст. 344 службових осіб, а також авторитет органів державної влади, в яких вони працюють.

 

2. Потерпілими від цього злочину є лише службові особи, перелічені в диспозиції ч. 1 ст. 344: 1) Президент України; 2) Голова Верховної Ради України; 3) народний депутат України; 5) Прем’єр-міністр України; 6) член Кабінету Міністрів України; 7) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини або його представник; 8) Голова Рахункової Палати або член Рахункової палати; 9) Голова або член Центральної виборчої комісії; 10) Голова Національного банку України; 11) член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення; 12) Голова Антимонопольного комітету України; 13) Голова Фонду державного майна України; 14) Голова державного комітету телебачення і радіомовлення України. При цьому потерпілими можуть виступати особи, обрані чи призначені на зазначені посади у порядку, встановленому законом. Особи, які обіймають ці посади з порушенням встановленого порядку, потерпілими від цього злочину виступати не можуть.

 

Правильна кваліфікація дій винного за ст. 344 потребує встановлення часових меж, в яких та чи інша особа виконує повноваження державного діяча (про це див. коментар до ст. 112).

 

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у незаконному впливі у будь-якій формі на державного діяча.

 

Про поняття незаконного впливу див. коментар до ст. 343. Якщо незаконний вплив здійснюється шляхом погрози вбивством, заподіянням шкоди здоров’ю, знищенням або пошкодженням майна, а також викраденням або позбавленням волі, або застосуванням насильства щодо осіб, які названі як потерпілі у диспозиції ч. 1 ст. 346 і водночас виступають потерпілими від цього злочину, то вчинене слід кваліфікувати за ст. ст. 344 і 346. Якщо погроза чи насильство застосовувалися щодо осіб, які виступають потерпілими від злочину, передбаченого ст. 344, а серед потерпілих у ст. 346 не названі, то вчинене за наявності конкретних обставин кваліфікується за ст. ст. 344 і 350.

 

Злочин вважається закінченим з моменту здійснення незаконного впливу на державного діяча.

 

4. Суб’єкт злочину загальний.

 

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і метою перешкодити виконанню потерпілим службових обов’язків або добитися прийняття незаконних рішень. Під виконанням державним діячем службових обов’язків слід розуміти реалізацію ним наданих йому Конституцією чи законами України повноважень. Прийняття незаконних рішень — це прийняття рішень, які не входять до компетенції державного діяча, або рішень, які суперечать чинному законодавству.

 

6. Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 344) є використання винним свого службового становища при здійсненні незаконного впливу на державного діяча.

 

Конституція України (ст. ст. 79, 88, 104, 106, 114, 122, 128,148). Закон України “Про статус народного депутата України  в редакції від 22 березня 2001р.

 

Закон України “Про Антимонопольний комітет” від 26 листопада 1993р.

 

Закон України  “Про Рахункову палату України” від 12 липня 1996р.

 

Закон України “Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення” від 23 вересня 1997 р.

 

Закон України “Про Центральну виборчу комісію” від 11 грудня 1997р.

 

Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” від 23 грудня 1997 р. (ст. ст. 6, 9).

 

Закон України “ПроНаціональний банк України” від 20 травня 1999р.

 

Указ Президента України № 1574/99 від 15 грудня 1999р. “Про склад Кабінету Міністрів України”.

 

 

Стаття 345. Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу

1. Погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо працівника правоохоронного органу, а також щодо його близьких родичів у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків —

 

карається виправними роботами на строк До двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

 

2. Умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків —

 

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

 

3. Умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків —

 

карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

 

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, вчинені організованою групою,—

 

караються позбавленням волі на строк від семи до чотирнадцяти років.

 

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є нормальна діяльність правоохоронних органів, їх авторитет, а додатковим обов’язковим об’єктом — психічна недоторканність працівників правоохоронних органів або їх близьких родичів, їх здоров’я.

 

2. Потерпілими від цього злочину можуть бути: 1) працівник правоохоронного органу; 2) його близькі родичі. Про поняття працівника правоохоронного органу див. коментар до ст. 342, а про поняття близьких родичів — коментар до ст. 115.

 

3. Об’єктивна сторона злочину може бути виражена у: 1) погрозі (ч. 1 ст. 345); 2) заподіянні побоїв, а також тілесних ушкоджень — легких, середньої тяжкості (ч. 2 ст. 345) або тяжких (ч. З ст. 345). Відповідальність за ч. 1 ст. 345 настає, коли мала місце погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна. Така погроза має бути дійсною і реальною.” Погроза може виражатися у висловлюванні (усно, письмово, із застосуванням технічних засобів), у жестах, а також у інших діях, за допомогою яких винний залякує потерпілого вчиненням вбивства, застосуванням до нього насильства чи знищенням його майна. Для кваліфікації дій винного за ч. 1 ст. 345 наявність реальних підстав побоювання потерпілим виконання погрози не є обов’язковою.

 

Під погрозою насильством слід розуміти погрозу заподіяння потерпілому побоїв, тілесних ушкоджень, інших насильницьких дій. Про поняття погрози вбивством див. коментар до ст. 129, а про поняття погрози знищенням майна — коментар до ст. 195.

 

Обов’язковою ознакою погрози у складі цього злочину є те, що вона вчиняється у зв’язку з виконанням працівником правоохоронного органу службових обов’язків. Про поняття виконання службових обов’язків працівником правоохоронного органу див. коментар до ст. 342.

 

Про поняття побоїв, легких, середньої тяжкості та тяжких тілесних ушкоджень див., відповідно, ст. ст. 126, 125, 122, 121 1 коментар до них.

 

Злочин вважається закінченим з моменту висловлення погрози (ч. 1 ст. 345), заподіяння побоїв чи тілесних ушкоджень (ч. 2 ст. 345).

 

4. Суб’єктом цього злочину у вигляді погрози, заподіяння побоїв або легких тілесних ушкоджень може бути осудна особа, яка досягла 16-річного віку, а у вигляді заподіяння середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень —14-річного віку.

 

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

 

6. Кваліфікуючою ознакою злочину є вчинення його організованою групою. Про поняття організовоноГ групи див. ст. 28 і коментар до неї

 

Стаття 346. Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча

1. Погроза вбивством, заподіянням шкоди здоров’ю, знищенням або пошкодженням майна, а також викраденням або позбавленням волі щодо Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем’єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України чи вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Голови Рахункової палати. Голови Національного банку України, керівника політичної партії України, а також щодо їх близьких родичів, вчинена у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю,—

 

карається позбавленням волі на строк до п’яти років.

 

2. Умисне заподіяння особам, зазначеним в частині першій цієї статті, середньої тяжкості тілесних ушкоджень чи легких тілесних ушкоджень, нанесення побоїв чи вчинення інших насильницьких дій у зв’язку з їх державною або громадською діяльністю —

 

караються позбавленням волі на строк від чотирьох до семи років.

 

3. Умисне заподіяння особам, зазначеним в частині першій цієї статті, тяжких тілесних ушкоджень у зв’язку з їх державною або громадською діяльністю —

 

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

 

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є нормальна робота органів державної влади та об’єднань громадян, їх авторитет, а додатковим обов’язковим об’єктом — недоторканність державних чи громадських діячів, їх здоров’я.

 

2. Перелік осіб, які можуть бути потерпілими від цього злочину, дано у ч. 1 ст. 346 і він є вичерпним (див. також коментар до ст. ст. 112 і 344). Про поняття близьких родичів див. коментар до ст. 115.

 

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у: 1) погрозі (ч. 1 ст. 346); 2) заподіянні тілесних ушкоджень — легких, середньої тяжкості (ч. 2 ст. 346) або тяжких (ч. З ст. 346); 3) нанесенні побоїв (ч. 2 ст, 346); 4) вчиненні інших насильницьких дій (ч. 2 ст. 346).

 

Відповідальність за ч. 1 ст. 346 настає за погрозу вбивством, заподіянням шкоди здоров’ю, знищенням або пошкодженням майна, викраденням або позбавленням волі зазначених у ній осіб.

 

Погроза заподіянням шкоди здоров’ю має місце тоді, коли потерпілому погрожують побоями, заподіянням тілесних ушкоджень будь-якого ступеня тяжкості, у т. ч. шляхом застосування наркотичних засобів, психотропних, отруйних, сильнодіючих речовин, електроструму тощо. Про поняття погрози вбивством і погрози знищенням майна див. коментар, відповідно, до ст. ст. 129 і 195. Про поняття позбавленням волі або викрадення людини див. коментар до ст. 146. Погроза пошкодженням майна полягає у залякуванні потерпілого погіршенням якості, зменшенням цінності речі або приведенням її на якийсь час у не придатний до використання за цільовим призначенням стан.

 

Про поняття тяжких, середньої тяжкості, легких тілесних ушкоджень і побоїв див. коментар, відповідно, до ст. ст. 121, 122, 125 і 126.

 

Під іншими насильницькими діями розуміється застосування будь-якого насильства, яке не охоплюється поняттям тілесних ушкоджень і побоїв. Це, зокрема: незаконне позбавлення волі, викрадення, зв’язування, насильницьке застосування наркотичних засобів, психотропних, отруйних, сильнодіючих речовин, електроструму тощо.

 

Обов’язковою ознакою погрози є те, що вона пов’язана з державною або громадською діяльністю державного чи громадського діяча.

 

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 346, вважається закінченим з моменту доведення погрози до потерпілого, а злочин, передбачений ч. ч. 2 і 3 ст. 346, — з моменту застосування до потерпілого насильства, нанесення побо’їв чи заподіяння тілесних ушкоджень.

 

4. Суб’єктом цього злочину у вигляді погрози, заподіяння побоїв або легких тілесних ушкоджень може бути осудна особа, яка досяла 16-річного віку, а у вигляді заподіяння середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень —14-річного віку.

 

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

 

 

[назад]|[содержание]|[следующая]