Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року. За ред.М.І. Мельника, М.І. Хавронюка 

[назад]|[содержание]|[следующая]

Розділ XV ЗЛОЧИНИ ПРОТИ АВТОРИТЕТУ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ОБ’ЄДНАНЬ ГРОМАДЯН

Стаття 338. Наруга над державними символами

1. Публічна наруга над Державним Прапором України, Державним Гербом України або Державним Гімном України —

 

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

 

2. Публічна наруга над офіційно встановленим або піднятим прапором чи гербом іноземної держави —

 

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

 

1. Об’єктом злочину є авторитет української держави,- який підривається у разі посягання на державні символи як України, так і іноземної держави. В останньому випадку авторитет України у світі страждає тому, що представники української влади начебто не спромоглися політичними та іншими засобами попередити демонстрацію неповаги до державних символів певної іноземної держави, а тим самим і до неї самої,

 

2. Ст. 338 містить два простих склади злочину, кожен з яких має свій предмет.

 

Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 338, є державні символи України — Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Державний Претор України — прямокутний стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Великий Державний Герб України встановлюється законом з урахуванням малого Державного Герба України (тризуб) та герба Війська Запорізького (козак з мушкетом). Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України). Державний Гімн України — національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом. Оскільки вказані закони на сьогодні не прийнято, то Державним Гербом України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (тризуб), а Державним Гімном України — відповідна музична редакція, автором якої є М. Вербицький.

 

Предметом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 338, є офіційно встановлені або підняті державний прапор і державний герб будь-якої іншої держави, незалежно від того, чи визнана вона Україною і чи підтримує Україна з нею дипломатичні відносини. До предмета цього злочину не належать: а) прапори і герби, які не є символами іноземних держав (наприклад, прапор суб’єкта федерації, або полотнище, лише схоже на прапор іноземної держави); б) прапори і герби міжнародних організацій (скажімо, прапор ООН); в) прапори і герби іноземних держав, які не були офіційно встановлені або підняті.

 

Офіційно встановленим або піднятим вважається прапор (герб), який піднято (встановлено) на території посольства чи консульства або у зв’язку з візитом делегації іноземної держави у місці її зустрічі тощо. Знищення чи пошкодження прапора (герба), який не був офіційно піднятий (встановлений), інша публічна наруга над ними або над прапором (гербом) міжнародної організації, якщо це було поєднано з порушенням громадського порядку і супроводжувалось особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, можуть бути кваліфіковані за ст. 296.

 

3. З об’єктивної сторони злочини, передбачені ч. ч. І і 2 ст. 338, полягають у публічній нарузі. Способами наруги можуть бути знищення чи пошкодження прапора (герба) шляхом його спалення, ламання, розмальовування, нанесення на прапор образливих написів, зле шаржування герба чи гімну. Наруга над державними символами тягне відповідальність за ст. 338 лише у разі, якщо вона була публічною (спрямованою на публіку). При цьому винна особа може, скажімо, розмалювати прапор як у присутності інших людей, так і без їх присутності, але з наступним винесенням такого прапора на людські очі.

 

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення описаних у ст. 338 дій.

 

Імітація зображення Державного Герба України, Державного Прапора України та звучання Державного Гімну України, зображення державних символів інших держав у рекламній діяльності не тягне відповідальності за ст. 338, але створює підстави для притягнення суб’єктів підприємницької діяльності до фінансової відповідальності.

 

4. Суб’єкт злочину загальний.

 

5. З суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Публічна наруга над державними символами, вчинена з хуліганських мотивів, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ч. ч. 1 або 2 ст. 338 і ст. 296.

 

Конституція України /ст. ст. 8, 20).

 

Закон України “Про рекламу” від 3липня 1996 р. /ст. ст. 8, 27/.

 

Закон України   “Про Автономну Республіку Крим” від 11 березня 1995р. (ст. 7).

 

Постанова ВР  “Про Державний прапор України” від 28 січня 1992 р.

 

Постанова ВР “Про Державний герб України” від 19 лютого 1992 р.

 

Указ Президії ВР  “Про державний гімн України” від 15 січня 1992 р.

 

Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні. Затверджене указом Президента України № 198/93 від 10 червня 1993 р. (п. п. 7, 22).

 

Постанова ПВС № 3 від 28 червня 1991 р. “Про судову практику в справах про хуліганство” (п. II).

 

Стаття 339. Незаконне   підняття   Державного   Прапора України на річковому або морському судні

Підняття Державного Прапора України на річковому або морському судні без права на цей прапор —

 

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

 

1. Об’єктом злочину є встановлений законодавством порядок, відповідно до якого право плавання під Державним Прапором України має лише судно, яке: а) є державною власністю України або перебуває у власності фізичної особи — громадянина України, або юридичної особи в Україні, заснованої виключно українськими власниками, а так само яке перебуває у цих осіб на умовах договору бербоут-чартеру; б) зареєстроване у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України; в) отримало свідоцтво про право плавання під Державним Прапором України. Отримання судном, при-/І^баяим за кордоном, від консула України тимчасового свідоцтва також надає право для реєстрації судна у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України підняти на ньому Державний Прапор України, але не більше ніж протягом одного року.

 

Цей порядок забезпечує, зокрема, суверенні права України на її виключну (морську) економічну зону, додержання митних, санітарних та імміграційних правил, правил рибальства тощо. Умови реєстрації судна у Державному судновому реєстрі України або у Судновій книзі України встановлюються законодавством України.

 

2. Предмет злочину — Держаний Прапор України. Про поняття Державний Прапор України див. коментар до ст. 338.

 

Річкове або морське судно — це самохідна чи несамохідна плавуча споруда, що використовується для перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, для рибного чи іншого морського промислу, розвідки і добування корисних копалин, рятування людей і суден, що зазнають лиха на морі, буксирування інших суден та плавучих об’єктів, здійснення гідротехнічних робіт чи піднімання майна, що затонуло у морі, для несення спеціальної державної служби (охорона промислів, санітарна і карантинна служби, захист моря від забруднення тощо), для наукових, навчальних і культурних потреб, для спорту чи інших потреб.

 

3. З об’єктивної сторони злочин полягає у піднятті Державного Прапора України без права на цей прапор.

 

Керування судноводіями річковими або маломірними суднами, ие зареєстрованими у встановленому порядку, але такими, на яких не піднято Державний Прапор України, тягне адміністративну відповідальність за ч. 1 ст. 116, а випуск (направлення) у плавання річкового судна без документів, що посвідчують його належність, чи маломірного судна, не зареєстрованого у встановленому порядку, але на яких не піднято Державний Прапор України, — за ч. ч, 1 або 2 ст. 116-1 КАП.

 

4. Суб’єкт злочину загальний. Звичайно ним є капітан відповідного судна або особа, яка виконує його обов’язки.

 

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом.

 

Конвенція про відкрите море від 29 квітня 1958 р. Ратифікована СРСР 20 жовтня 1960 р. (ст. ст. 4-6),

 

Конвенція ООН з морського права від 10 грудня 1982 р. Ратифікована Україною З червня 1999 р. (ст. 94).

 

КТМ (ст. ст. 26-34, 203).

 

Порядок ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України. Затверджений постановою КМ № 1069 від 26 вересня 1997р. (п.п.6, 28, 44, 48, 51, 56)

 

Положення про Регістр судноплавства України. Затверджене постановою КМ № 814 від 8 червня 1998р. (п. 7).

 

Стаття 340. Незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій

Незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, якщо це діяння було вчинене службовою особою або із застосуванням фізичного насильства,—

 

карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на той самий строк.

 

1. Конституція України надає громадянам “право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування”. Збори, мітинги, вуличні походи і демонстрації є формами безпосередньої демократії, які мають підтримуватися суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, якою намагається стати Україна.

 

2. Основним безпосереднім об’єктом злочину є внутрішній та міжнародний авторитет нашої держави. Його додатковим об’єктом можуть бути життя і здоров’я, воля, честь і гідність особи.

 

3. З об’єктивної сторони злочин проявляється у незаконному перешкоджанні організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, і може бути вчинений: 1) службовою особою — із застосуванням насильства або без такого; 2) із застосуванням насильства — службовою або іншою особою.

 

Під зборами і мітингом слід розуміти організоване, мирне, масове зібрання громадян в одному місці з метою прилюдного обговорення та вираження свого ставлення до дій чи бездіяльності органів державної влади і місцевого самоврядування; подій у соціально-політичному, економічному житті держави, суспільстві та світі в цілому; привернення уваги до вирішення нагальних соціально-політичних, економічних та інших проблем держави, суспільства, місцевої територіальної громади; прилюдного протесту проти рішень, заходів, здійснюваних державою, місцевими органами самоврядування, проти окремих подій життя держави чи світу в цілому, або навпаки — їх підтримки. Вуличний похід — це організований, тривалий мирний масовий рух громадян за певним маршрутом, а демонстрація — організоване, мирне масове проходження громадян вулицею (дорогою).

 

Незаконне перешкоджання організації або проведенню походів, які не належать до вуличних, а пролягають загальноукраїнським чи іншим маршрутами, пікетування (прилюдне виявлення громадянами своїх соціально-політичних, економічних та інших інтересів, яке здійснюється біля адміністративних будинків законодавчих, виконавчих, правоохоронних органів, органів місцевого самоврядування тощо), публічних богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій, інших мирних заходів протестного (голодування, наметове містечко тощо) або не протестного характеру (велопробіг, фестиваль тощо), вчинене службовою особою, за відповідних підстав може бути кваліфіковано за ст. 364 або 365, а вчинене іншою особою із застосуванням фізичного насильства — як відповідний злочин проти життя і здоров’я, проти волі, честі та гідності особи, проти власності тощо.

 

Перешкоджання означає створення перепон, недопущення організації або проведення вказаних мирних заходів. Способами його можуть бути винесення рішення про заборону їх проведення, погроза застосування до їх організаторів чи учасників насильства або фактичне його застосування, спроба підкупу організаторів відповідного заходу чи їх обман тощо. Якщо такі дії були пов’язані із вчиненням іншого злочину, це вимагає самостійної правової оцінки і кваліфікації за сукупністю із ст. 340. Проте поняттям “фізичне насильство”, передбаченим ст. 340, повністю охоплюється завдання побоїв, мордування, заподіяння легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Умисне заподіяння особі тілесних ушкоджень середньої тяжкості, вчинене з метою залякування потерпілого або його родичів чи з метою примусу до відмови від організації відповідного мирного заходу або участі у ньому, а так само заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження або його вбивство кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ст. 340 і, відповідно, ч. 2 ст. 122, ст. 121 або 115.

 

Відповідно до ст. 39 Конституції України у нашій державі встановлено реєстраційний, а не дозвільний порядок проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій, а їх проведення може бути обмежене лише за рішенням суду та виключно у випадках, визначених безпосередньо Основним Законом. Такі обмеження можуть встановлюватися судом відповідно до закону і в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою: а) запобігання заворушенням чи злочинам; б) для охорони здоров’я населення;

 

в) для захисту прав і свобод інших людей. Крім того, сам зміст розглядуваного права містить певні обмеження, адже Конституція дозволяє збиратися.лише мирно, без зброї. Певні тимчасові обмеження права громадян на мирлі збори можуть встановлюватися в умовах воєнного або надзвичайного стану.

 

Таким чином, збори, мітинги, вуличні походи і демонстрації здійснюються на. законних підставах, коли вони відповідають сукупності таких умов: а) місце зборів та мітингів, маршрут проходження демонстрацій і походів були визначені їх організаторами, про що останні своєчасно сповістили виконавчі органи сільських, селищних, міських рад; б) вказані заходи є мирними і провадяться без зброї; в) вони провадяться поза межами воєнного або надзвичайного стану, або хоча і в умовах воєнного або надзвичайного стану, але відповідні обмеження на їх проведення встановлено не були;

 

г) їх організація та проведення не заборонені судовим рішенням, яке набрало чинності і нр скасоване.

 

Перешкоджання організації або проведенню вказаних заходів, що здійснюються на законних підставах, є завжди незаконним. Крім того, таке перешкоджання є незаконним і у випадках, коли воно вчинюється: 1) не службовою особою і пов’язане із застосуванням фізичного насильства до організаторів чи учасників мирних заходів, навіть якщо про них не були своєчасно сповіщені виконавчі органи місцевих рад, чи їх проведення було заборонене судом, чи вони проводились в умовах воєнного або надзвичайного стану; 2) службовою особою, яка діє не на підставі закону, не у межах своїх повноважень або не у спосіб, передбачені Конституцією і законами України (наприклад, службова особа застосовує до учасників мітингу зброю чи спеціальний засіб, які за законом у даних умовах застосовані бути не можуть, або, не чекаючи рішення суду, на свій розсуд визначивши що мітинг суперечить інтересам національної безпеки, віддає наказ про витіснення учасників мітингу з площі, тощо).

 

4. Суб’єктом злочину, якщо він не пов’язаний з насильством, може бути тільки службова особа. Незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій, вчинене суддею шляхом постановлення завідомо неправосудного рішення, ухвали або постанови, кваліфікується за ст. 375. Такі самі дії, якщо вони були вчинені іншою службовою особою, крім судді, шляхом зловживання владою або службовим становищем і спричинили тяжкі наслідки, кваліфікуються за ч. 2 ст. 364 (ч. 2 ст. 423), якщо цією службовою особою є працівник правоохоронного органу — за ч. З ст. 364, а’якщо вони вчинені службовою особою, крім судді, шляхом перевищення влади або службових повноважень, — за ч. ч. 1, 2 або 3 ст. 365 (ч. ч. 1 або 3 ст. 424).

 

Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

 

Суб’єкт злочину, якщо цей злочин пов’язаний з насильством, — загальний.

 

5. З суб’єктивної сторони злочин характеризується умисною формою вини.

 

Конституція України (ст. ст. 1, 39,64).

 

Закон України “Яро місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997р. (п. “б” ст. 38).

 

Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” від 23 квітня 1991 р, (ст. 21).

 

Указ Президії Верховної Ради СРСР “Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР’ від 28 липня 1988 р.

   

[назад]|[содержание]|[следующая]