Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року. За ред.М.І. Мельника, М.І. Хавронюка 

[назад]|[содержание]|[следующая]

Розділ XV ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ПОКАРАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ

Стаття 106. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності

           1. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності до осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, застосовується відповідно до статей 49 та 80 цього Кодексу з урахуванням положень, передбачених цією статтею.

 

2.  Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки давності:

 

1)  два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

 

2)  п’ять років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості,-

 

3)  сім років — у разі вчинення тяжкого злочину;

 

4)          десять років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

 

3.  Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки виконання обвинувального вироку:

 

1)  два роки — у разі засудження до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

 

2)  п’ять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років за тяжкий злочин;

 

3)  сім років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкий злочин;

 

4)          десять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.

 

1.   На неповнолітніх поширюються загальні умови застосування давності притягнення до кримінальної відповідальності та давності виконання обвинувального вироку з урахуванням особливостей, встановлених у ст. 106. Ці особливості полягають у скороченні строків давності та їхній меншій диференціації.

 

2.       Скорочені строки давності застосовуються щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення повноліття. Тобто положення ст. 106 можуть застосовуватися і щодо осіб, які досягай повноліття на момент вирішення питання про їх притягнення до кримінальної відповідальності чи направлення для відбування покарання.

 

3.       Особа, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо від дня вчинення злочину і до дня набрання вироком законної сили минули строки, вказані в ч. 2 ст. 106. Ці строки диференційовані з урахуванням лише ступеня тяжкості вчиненого злочину і не залежать від виду покарання, яке передбачене за нього. Вони значно менші, ніж загальні строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, встановлені ч. 1 ст. 49.

 

4.-Особа, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років, звільняється від відбування покарання, якщо його не було виконано від дня набрання чинності обвинувальним вироком в строки, вказані в ч. З ст. 106.

 

5.       Перебіг давності зупиняється у випадку ухилення особи, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років, від слідства чи суду або ж від відбування покарання. При цьому не має значення, чи досягла повноліття ця особа на момент такого ухилення.

 

Правило про подвоєння тривалості строку давності виконання обвинувального вироку при його зупиненні, встановлене в ч. З ст. 80, поширюється і на неповнолітніх.

 

6.       При перериванні строків давності внаслідок вчинення нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину строки давності за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, обчислюються відповідно до ч. 2 ст. 106.

 

7.       Якщо протягом строків давності, встановлених ст. 106, але вже після досягнення повноліття, особа вчинить новий злочин, то строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за нього обчислюються за загальним правилом, встановленим ст. 49.

 

8.       Оскільки особі, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років, не може бути призначене довічне позбавлення волі, то на неї не поширюється правило, встановлене в ч. 4 ст. 49. У будь-якому разі давність притягнення такої особи до кримінальної відповідальності не може перевищувати десять років.

 

9.       Положення про незастосування давності у разі вчинення злочинів проти миру і безпеки людства, передбачених ст. ст. 437 - 439, ч. 1 ст. 442, чи засудження за них (ч. 5 ст. 49, ч. 6 ст. 80) поширюються і на осіб, які вчинили їх у віці від 16 до 18 років.

 

Стаття 107. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

1.  До осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання незалежно від тяжкості вчиненого злочину.

 

2.  Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці та навчання довів своє виправлення.

 

3.  Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване до засуджених за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, після фактичного відбуття:

 

1) не менше третини призначеного строку покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин;

 

2)  не менше половини строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

 

3)  не менше двох третин строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі і була умовно-достроко-во звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання та до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі.

 

4.  До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням не застосовується.

 

5.  У разі вчинення особою, щодо якої застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу.

 

1.   Особа, яка відбуває покарання за злочин, вчинений до досягнення вісімнадцятирічного віку, як і дорослий засуджений, може бути умовно-достроково звільнена від покарання під час його відбування. Умовним звільнення є тому, що воно здійснюється за умови невчинення нового злочину в період, який відповідає невідбугій частині покарання (така сама умова висувається і щодо дорослих осіб), а достроковим — тому, що воно відбувається до повного закінчення строку, призначеного судом. Щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення повноліття, ці строки є більш сприятливими.

 

2.   Положення ст. 107 застосовуються щодо осіб, які відбувають покарання за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років. На момент звільнення за правилами, встановленими цією статтею КК, особа може бути і повнолітньою.

 

3.   Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання на підставі ст. 107 застосовується лише при відбуванні покарання у виді позбавлення волі. Від інших видів покарань, як основних, так і додаткових, особа, яка вчинила злочин до досягнення повноліття, звільненню не підлягає.

 

4.   КК передбачає дві умови застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання особи, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років: 1) виправлення засудженого; 2) відбуття обов’язкової частини призначеного судом покарання.

 

Виправлення засудженого свідчить про досягнення мети кримінального покарання і робить недоцільним його подальше відбування. Воно повинно встановлюватися на підставі об’єктивних даних, перелік яких щодо неповнолітнього ширший — доведене сумлінною поведінкою та ставленням до праці та навчання.

 

Сумлінне ставлення до навчання і праці — це: дотримання виробничої і навчальної дисципліни, зокрема тривалості часу роботи, розкладу навчальних занять; виконання виробничих і навчальних завдань на рівні своїх можливостей; прагнення підвищити свої показники в роботі та оцінки тощо. Про поняття сумлінної поведінки див. коментар до ст. 81. Засуджений повинен довести своє виправлення — належно поводитись протягом усього строку відбування покарання, а не лише безпосередньо перед розглядом питання про можливість умо-вно-досгрокового звільнення від відбування покарання.

 

Фактичне відбуття обов’язкової частини покарання необхідне для того, щоб: 1) забезпечити хоча б частковий каральний вплив на неповнолітнього і позбавити його ілюзії про повне прощення, безкарність вчиненого посягання (особливо це потрібно тоді, коли неповнолітній раніше відбував покарання у виді позбавлення волі, тим більше, коли до нього вже застосовувалося умовно-дострокове звільнення від покарання); 2) протягом періоду відбування покарання адміністрація установи з виконання покарання мала можливість переконатися у його виправленні. Враховуючи, що неповнолітні легше піддаються виховному впливу, обов’язкова частина покарання, яку вони повинні відбути, є значно меншою, ніж встановлена для дорослих.

 

5.   Якщо неповнолітній відбуває покарання, призначене за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків, то при визначенні обов’язкової частки покарання слід виходити з частки покарання, яке слід відбути за найбільш небезпечний із вчинених злочинів.

 

6.   До неповнолітніх не застосовуються передбачені ст. 82 положення про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням.

 

7.   Якщо особа, умовно-достроково звільнена від покарання, протягом невідбутої частини покарання не вчинить нового злочину, то вона вважається такою, що повністю виконала умову звільнення,— воно стає остаточним і безповоротним: особа ні за яких умов не може бути направлена в місця позбавлення волі для відбування частини покарання, від якої вона була звільнена у встановленому законом порядку.

 

При вчиненні будь-якого (незалежно від форми вини і ступеня тяжкості) нового злочину протягом невідбутої частини покарання суд до невідбутої частини покарання приєднує покарання за новим вироком за правилами, передбаченими ст. ст. 71 і 72. Якщо обидва злочини вчинено до досягнення вісімнадцятирічного віку, то остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати 15 років.

 

Стаття 108. Погашення та зняття судимості

1.       Погашення та зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, здійснюється відповідно до статей 88-91 цього Кодексу з урахуванням положень, передбачених цією статтею.

 

2.  Такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні:

 

1)   засуджені до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, після виконання цього покарання;

 

2)   засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

 

3)   засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

 

4)   засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом п’яти років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.

 

3.       Дострокове зняття судимості допускається лише щодо особи, яка відбула покарання у виді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, за підставами, передбаченими в частині першій статті 91 цього Кодексу, після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного в частині другій цієї статті.

 

1.   Правові наслідки судимості, які настають для дорослих осіб, повністю поширюються і на осіб, які вчинили злочин до досягнення 18-річного віку (див. коментар до ст. 88).

 

2.   Судимість у осіб, які вчинили злочин до досягнення 18-річного віку, погашається відповідно до положень, визначених у ст. 108. Для таких осіб встановлено значно коротші строки погашення судимості, ніж для дорослих.

 

3.. Дострокове зняття судимості щодо осіб, які до досягнення 18-річного віку вчинили злочин невеликої або середньої тяжкості, законом не передбачене, оскільки її тривалість і так невелика.

 

Дострокове зняття судимості з особи, яка вчинила тяжкий або особливо тяжкий злочин у віці до вісімнадцяти років і відбула за нього покарання у виді позбавлення волі, допускається за наявності двох умов: 1) така особа зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення (див. коментар до ст. 91); 2) спливло не менше половини строку погашення судимості, зазначеного в п. п. З і 4 ч. 2 ст. 108.

 

4.   Порядок зняття судимості та наслідки зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення ними вісімнадцяти років, такі ж, як і щодо осіб, які вчинили злочин у повнолітньому віці (див. коментар до ст. 91).

 

5.   Положення ч. 5 ст. 90 про переривання строків погашення судимості у разі вчинення нового злочину повністю поширюються і на осіб, які вчинили злочин до досягнення 18-річного віку.

 

 

[назад]|[содержание]|[следующая]