Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року. За ред.М.І. Мельника, М.І. Хавронюка 

[назад]|[содержание]|[следующая]

Розділ XVIII ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ПРАВОСУДДЯ

Стаття 387. Розголошення даних досудового слідства або дізнання

1. Розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання чи досудове слідство, даних досудового слідства чи дізнання особою, попередженою в установленому законом порядку про обов’язок не розголошувати такі дані,—

 

карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

 

2. Розголошення даних досудового слідства або дізнання, вчинене суддею, прокурором, слідчим, працівником органу дізнання, оперативно-розшукового органу незалежно від того, чи брала ця особа безпосередньо участь у досудовому слідстві чи дізнанні, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність,—

 

карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

 

1. Об’єктом злочину є встановлений порядок здійснення правосуддя, а також нормальна діяльність органів дізнання, прокурора, слідчого в частині забезпечення таємниці слідства та конфіденційності іншої інформації, пов’язаної з виявленням та розкриттям злочинів і розслідуванням кримінальних справ.

 

2. Об’єктивна сторона злочину полягає у розголошенні даних досудового слідства чи дізнання: 1) без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання, особою, попередженою в установленому законом порядку про обов’язок не розголошувати їх (ч. 1 ст. 387); 2) суддею, прокурором, слідчим, працівником органу дізнання, оперативно-розшукового органу, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність (ч. 2 ст. 387).

 

Про поняття розголошення див. коментар до ст. 328. Не має значення, чи стосуються розголошені дані досудового слідства або дізнання винної особи чи інших осіб.

 

Розголошення даних досудового слідства чи дізнання утворює склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 387, якщо його вчинено без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання, і якщо особа була попереджена в установленому законом порядку про обов’язок не розголошувати такі дані. Попередження про обов’язок не розголошувати дані досудового слідства чи дізнання має бути належним чином процесуальне оформлене.

 

Розголошення даних досудового слідства чи дізнання утворює склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 387, за умови, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність. До даних, розголошення яких ганьбить людину, принижує її честь і гідність, можна віднести дані про неї, про її дії або про дії, вчинені щодо неї, які вона бажає зберегти у таємниці і розголошення яких підриває її авторитет, зачіпає почуття самоповаги, компрометує її. Це можуть бути дані про інтимне життя особи, її захворювання, непорядні вчинки тощо (про поняття відомостей, що ганьблять особу, див. також коментар до ст. 154).

 

Злочин вважається закінченим з цоменту ознайомлення з даними досудового слідства чи дізнання сторонніх осіб.

 

3. Суб’єкт злочину спеціальний. За ч. 1 ст. 387 можуть нести відповідальність тільки свідок, потерпілий, цивільний позивач, цивіль-йИй відповідач, захисник, експерт, спеціаліст, перекладач, понятий, а також інші особи, які присутні при провадженні слідчих дій і попереджені про обов’язок не розголошувати даних досудового слідства чи дізнання, а за ч. 2 ст. 387 — суддя, прокурор, слідчий, працівник органу дізнання, оперативно-розшукового органу незалежно від того, чи брали вони безпосередню участь у досудовому слід-істві або дізнанні.

 

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом.

 

Конституція України (ст. ст. З, 32). КПК(ст.ст.104,121).

 

Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність від 2 лютого 1992 р. (ст.9).

 

Стаття 388. Приховування майна

Приховування майна, що підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано, —

карається, штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до двох років.

 

1. Об’єктом злочину є встановлений порядок виконання вироків у частині конфіскації майна або інших правових рішень щодо забезпечення відповідного правового режиму майна, що підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано.

 

2. Предметом злочину є майно, що підлягає конфіскації, або на яке накладено арешт чи яке описано.

 

Майно, що підлягає конфіскації, — це майно, на яке не накладався арешт і яке ще не описане, але можлива його конфіскація. Конфіскація майна застосовується: як вид покарання (ст. 59 КК), як вид адміністративного стягнення (ст. 24 КАП) і як правовий засіб вирішення питання про речові докази (ст. 81 КПК). Порядок накладення арешту на майно або його опису регламентується законом. . 3. Об’єктивна сторона злочину полягає у приховуванні зазначеного майна.

 

Під приховуванням майна розуміється його утаювання від органів, які виконують відповідні процесуальні дії (переміщення його у невідоме для інших місце, неповідомлення про місце розташування, зміна його вигляду, правового статусу тощо).

 

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених дій.

 

4. Суб’єкт злочину загальний. Проте суб’єктом приховування майна, на яке накладено арешт чи яке описано, є особа, якій майно передано на зберігання відповідно до закону.

 

5. Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.

 

КПК (ст. ст. 125,126,247).

ЦПК (ст. ст. 15-2,382,379).

 

Закон України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999р. (ст. ст. 50,55).

 

Стаття 389. Ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі

1. Ухилення від сплати штрафу або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю особою, засудженою до цих видів покарань,—

 

карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на той самий строк.

 

2. Ухилення від відбування громадських чи виправних робіт особою, засудженою до цього покарання,—

 

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

 

1. Об’єктом злочину є правосуддя в частині встановленого порядку виконання вироків суду.

 

2. Об’єктивна сторона злочину полягає в: 1) ухиленні від: а) сплати штрафу; б) позбавлення права обіймати певну посаду чи займатися певною діяльністю ( ч. 1 ст. 389); 2) ухиленні від відбування: а) громадських робіт; б) виправних робіт.

 

Ухилення від сплати штрафу — це невиконання особою, яка засуджена до цього виду покарання, обов’язку сплатити штраф. Ухилення від позбавлення права обіймати певну посаду чи займатися певною діяльністю — це невиконання особою, яка засуджена до цього виду покарання, обов’язку утриматись від обіймання певної посади чи заняття певною діяльністю протягом строку, визначеного вироком суду. Таке ухилення може мати місце шляхом подальшого заняття видом діяльності, яким заборонено займатись, перебування на посаді, обіймати яку заборонено судом, влаштування на таку посаду в іншому підприємстві, установі чи організації тощо. Виконання вироків суду про накладення штрафу або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю покладено законом на Державну виконавчу службу.

 

Ухилення від відбування громадських робіт — це невиконання особою, яка засуджена до цього виду покарання, обов’язку у вільний від роботи чи навчання час безоплатно виконувати суспільне корисні роботи, вид яких визначено органами місцевого самоврядування, протягом строку, вказаного у вироку суду. Ухилення у цьому випадку може полягати у нез’явленні для виконання таких робіт, у безпосередній відмові виконувати визначену для засудженого роботу тощо. Ухилення від відбування виправних робіт — це невиконання особою, яка засуджена до цього виду покарання, обов’язку працювати за своїм місцем роботи протягом строку, визначеного вироком суду. Таке ухилення може мати місце шляхом звільнення з роботи, переїзду в іншу місцевість тощо.

 

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених у ст. 389 діянь.

 

3. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним може бути тільки особа, засуджена до відповідних видів покарань.

 

4. Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.

 

Закон України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999р. (ст.З).

 

Стаття 390. Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі

1. Самовільне залишення місця обмеження волі або злісне ухилення від робіт, або систематичне порушення громадського порядку чи встановлених правил проживання, вчинені особою, засудженою до обмеження волі,—

 

караються позбавленням волі на строк до трьох років.

 

2. Неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до обмеження волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду —

 

карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк

 

3. Неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до позбавлення волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду —

 

карається позбавленням волі на строк до трьох років.

 

1. Об’єктом злочину є правосуддя у частині забезпечення обов’язкового виконання вироків суду.

 

2. Об’єктивна сторона злочину характеризується діями або бездіяльністю і проявляється у таких формах: 1) самовільне залишення місця обмеження волі; 2) злісне ухилення від робіт особою, засудженою до обмеження волі; 3) систематичне порушення громадського порядку або встановлених правил проживання особою, засудженою до обмеження волі (ч. 1 ст. 390); 4) неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до обмеження волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду (ч. 2 ст. 390); 5) неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до позбавлення волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду (ч. З ст. 390).

 

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є місце. Ним у перших чотирьох формах злочину є місце обмеження волі — територія кримінально-виконавчої установи відкритого типу, яка визначається на місцевості відповідно до виправно-трудового законодавства України, а у п’ятій формі — місце позбавлення зоді — відповідна кримінально-виконавча установа закритого типу.

 

Про поняття  громадського порядку див. коментар до ст. 1.

 

Злісним є таке ухилення від робіт, яке пов’язане з прямою відмовою засудженого від виконання покладеного на нього обов’язку працювати або з тривалим фактичним уникненням його від роботи.

 

Під систематичним порушенням громадського порядку або встановлених правил проживання у ст. 390 розуміється вчинення особою, засудженою до обмеження волі, зокрема, таких адміністративних правопорушень, як дрібне хуліганство, виготовлення, зберігання, придбання самогону, розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява у громадських місцях у п’яному вигляді, азартні ігри, порушення тиші в громадських місцях тощо, або порушень передбачених виправно-трудовим законодавством правил проживання у місці обмеження волі, за які винна особа три чи більше разів притягувалась до адміністративної або дисциплінарної відповідальності.

 

Умови і порядок залишення місця обмеження волі особами, засудженими до обмеження волі; умови, за яких ухилення цих осіб від робіт визнається злісним; правила проживання у місці обмеження волі; категорії осіб, засуджених до обмеження волі, а також осіб, засуджених до позбавлення волі, яким може бути надано дозвіл на короткочасний виїзд із місця обмеження волі або місця позбавлення волі; умови і порядок надання вказаного дозволу і тривалість зазначеного виїзду тощо, — визначаються виправно-трудовим законодавством.

 

Злочин вважається закінченим у перших двох формах — з моменту вчинення відповідного діяння, у третій формі — з моменту вчинення третього за рахунком порушення громадського порядку або встановлених правил проживання, у четвертій і п’ятій формах — з наступного дня після того, якого засуджений мав повернутися до місця відбування покарання після дозволеного йому короткочасного виїзду.

 

Поважні причини, через які засуджений з’явився до місця відбування покарання із запізненням, можуть бути враховані судом як обставини, що пом’якшують покарання (ст. 66), а за наявності підстав — розцінені як обставини, що виключають злочинність діяння (зокрема, передбачені ст. ст. 39 і 40).

 

3. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним є особа, яка засуджена до обмеження волі (ч. ч. 1 і 2 ст. 390) або до позбавлення волі (ч. З ст. 390) і відбуває даний вид покарання. Суб’єктом цього злочину не є особи, які згідно з КК не можуть бути засуджені до вказаних видів покарання, а також особи, які хоча і були засуджені до обмеження волі або позбавлення волі, але звільнені від відбування цих видів покарання з випробуванням (ст. 75) або умовно-достроково (ст. 81).

 

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом.

 

Конституція України (ст. 129).

 

 ВТК (розділи II, Ш).

   

[назад]|[содержание]|[следующая]