Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року. За ред.М.І. Мельника, М.І. Хавронюка 

[назад]|[содержание]|[следующая]

Розділ X ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВИДИ

Стаття 55.    Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

1.  Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п’яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.

2.  Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу за умо-. ви, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв’язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

3. При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк — воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разі застосування статті 77 цього Кодексу, — з моменту набрання законної сили вироком.

1.  Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю має на меті недопущення вчинення даною особою в подальшому злочинів з використанням певної посади чи в результаті зайняття певною діяльністю. Це покарання може застосовуватися судом як основне і як додаткове. При цьому виключається одночасне його застосування як основного і як додаткового покарання за один і той самий злочин.

2. Як основне покарання позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене на строк від двох до п’яти років, а як додаткове — на строк від одного до трьох років.

Застосування цього покарання як основного можливе лише за умови, що воно передбачене в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, а також якщо суд визнає за необхідне перейти до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного у відповідній санкції (ст. 69). Як додаткове це покарання може призначатися, коли воно не передбачене санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК, якщо суд, враховуючи характер злочину, вчиненого за посадою або у зв’язку із заняттям певною діяльністю, особу засудженого та інші обставини справи, визнає за неможливе збереження за нею права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Воно може призначатися судом як додаткове і при звільненні від покарання з випробуванням (ст. ст. 75, 77).

Суд може не призначати позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що передбачене в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК як обов’язкове додаткове покарання, при призначенні більш м’якого покарання, ніж передбачене законом (ст. 69).

3. У випадках, коли позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю застосовується як додаткове покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні та позбавлення волі на певний строк, воно поширюється на весь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду для даного виду покарання. Строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання. Якщо дане покарання призначається як додаткове до інших видів основних покарань, його строк обчислюється з моменту набрання законної сили вироком суду. Так само обчислюється строк цього додаткового покарання у разі звільнення особи від відбуття покарання з випробуванням (ст. 75).

4. КК не обмежує кола посад і видів діяльності, право обіймати які або право займатися якою може бути позбавлений засуджений. Судова практика виходить з того, що позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене лише у тих випадках, коли вчинення злочину було пов’язане зі службовим становищем підсудного або із зайняттям ним певною діяльністю. Призначаючи це покарання, суд має чітко вказати у вироку ті конкретні посади, право обіймати які позбавляється засуджений, або конкретний вид діяльності, права займатися якою він позбавляється. Тимчасове незайняття певним видом діяльності або неперебуванняла посаді на момент постановлений вироку не є перешкодою до незастосування цього покарання. Так, позбавлення права керувати транспортним засобом може бути призначене судом як додаткове покарання незалежно від того, що особа вже позбавлена такого права в порядку адміністративного стягнення. Однак суд не вправі призначити таке додаткове покарання особі, яка не має права управляти транспортним засобом.

5. До неповнолітніх це покарання може застосовуватися лише як додаткове (ч. 2 ст. 98).

6.  Засудженого може бути звільнено від додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю у разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м’яким (ч. 2 ст. 82).

7. Особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, вважаються такими, що не мають судимості, після виконання цього покарання (п. З ст. 89).

8. Засуджені до позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, які ухиляються від цього покарання, підлягають кримінальній відповідальності за ч. 1 ст. 389.

Конституція України (ст. ст. 38, 42,43, 63, 64).

Тимчасова інструкція про порядок виконання кримінального покарання у вигляді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю. Затверджена наказом ДДПВП та МВС №91/565 від 17 липня 1999р.

Постанова ПВС № 22 від 22 грудня 1995р. “Про практику призначення судами коимшальнот ппкппання” п. п. 9—11)  

Стаття 56.    Громадські роботи

1. Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільне корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.

2. Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день.

3.  Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.

1. Громадські роботи — вид основного покарання, який полягає у виконанні засудженим безоплатних суспільне корисних робіт.

Безоплатні суспільно-корисні роботи виконуються засудженим у вільний від роботи чи навчання час. Конкретні види таких робіт визначаються органами місцевого самоврядування. Ними можуть бути: прибирання вулиць, парків, скверів, інших територій, роботи з благоустрою населеного пункту, ремонту будівель, комунікацій, вантажно-розвантажуючі роботи, догляд за хворими, сільськогосподарські роботи, роботи по впорядкуванню лісів та інші роботи, що не потребують спеціальної підготовки чи певної кваліфікації.

2. Суд вправі застосовувати громадські роботи на строк від п’ятдесяти до двохсот сорока годин. Винний зобов’язаний відбувати дане покарання не більш як чотири години на день.

Вільніш від роботи чи навчання часом є вихідні, святкові дні, а також денний час, що залишається після робочого дня (часу навчання). Виконання цього покарання в нічний час (з 22-1 до 6-ї години) щодо працюючих вдень осіб видається недопустимим, оскільки це суперечить нормам законодавства, що встановлюють право особи на відпочинок. Безробітні можуть відбувати це покарання і в нічний час.

3. Не призначаються громадські роботи непрацездатним (Інвалідам першої та другої груп), вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби. Даний вид покарання не повинен застосовуватися і до працівників міліції, оскільки вони постійно перебувають при виконанні службових обов’язків. Недоцільність їх застосування до інших категорій працівників може бути визначена судовою практикою.

4. КК не передбачає можливості звільнення осіб, засуджених до громадських робіт, від відбування покарання з випробуванням (ст. 75), умовно-дострокового їх звільнення від покарання (ст. 81), а також заміни невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням (ст. 82).

5.  Ухилення від відбування громадських робіт утворює склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 389.

Конституція України (ст. 43).

 

Стаття 57.    Виправні роботи

1. Покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.

2.  Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінск, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування.

3. Особам, які стали непрацездатними після постановлення вироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох встановлених законодавством України неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт.

1. Виправні роботи є одним із видів основних покарань, яке обмежує право засудженого на зміну місця роботи, просування по службі, позбавляє частини заробітної плати.

Засуджений відбуває дане покарання тільки за місцем роботи, що має за мету його виправлення в звичайних для нього умовах праці та запобігання вчинення ним нового злочину. Місцем роботи є підприємство, організація, установа, незалежно від форми власності, де особа прийнята на роботу у передбаченому законодавством порядку, виконує покладеш у зв’язку з цим на неї трудові (службові) обов’язки й одержує заробітну плату.

Із змісту ст. 57 вигниває, що дане покарання не може бути призначене безробітним, оскільки, на відміну від ст. 29 КК 1960 р., у ній не передбачена можливість його відбування в інших місцях, що визначаються органами, які відають виконанням виправних робіт, а також тому, що воно передбачає відрахування із суми заробітку.

Виправні роботи можуть буси призначені на строк від шести місяців до двох років. В дохід держави за вироком суду відраховується щомісячно із суми заробітку засудженого від десяти до двадцяти відсотків.

2. Суд не вправі застосовувати виправні роботи до певних категорій осіб, якими є: вагітні жінки; жінки, що перебувають у відпустці по догляду за дитиною; непрацездатні; неповнолітні, які не до-сягли шістнадцяти років; особи пенсійного віку; військовослужбовці; працівники правоохоронних органів; нотаріуси; судді; прокурори; адвокати; державні службовці; посадові особи органів місцевого самоврядування.

3. У певних випадках закон (ч. З ст. 57) передбачає можливість заміни виправних робіт штрафом.

4. КК передбачає також можливість умовно-дострокового звільнення від відбування виправних робіт (ст. 81) і звільнення від його відбування з випробуванням (ст. 75).

5. Порядок застосування виправних робіт до неповнолітніх регулюється ст. 100.

6.  Ухилення від відбування виправних робіт утворює склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 389.

Конституція України (ст. 43).

КПК(ст,410).

ВТК (ст. ст. 8,94-98,101-105,114).

Тимчасова інструкція про порядок виконання кримінального покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі. Затверджена наказом ЛЛПВП та МВС №91/5Є5 від 17 липня 1999р.

Постанова ПВС від 22 грудня 1995р.№22 “Про практику призначення судами кримінального покарання” (п. п. 6, 17).

Постанова ПВС № 6 від 10 жовтня 1982р. “Про практику застосування судами Українцзамнодавства у справах, пов’язаних з порушеннями вимог законодавства про охорону праці” (п. 4).

 

[назад]|[содержание]|[следующая]