ѕон¤тт¤ злочину

Ќауково-практичний коментар рим≥нального кодексу ”крањни в≥д 5 кв≥тн¤ 2001 року. «а ред.ћ.≤. ћельника, ћ.≤. ’авронюка

–озд≥л III «Ћќ„»Ќ, …ќ√ќ ¬»ƒ» “ј —“јƒ≤ѓ

—татт¤ 11. ѕон¤тт¤ злочину

1. «лочином Ї передбачене цим одексом сусп≥льне небезпечне винне д≥¤нн¤ (д≥¤ або безд≥¤льн≥сть), вчинене субТЇктом злочину.

2. Ќе Ї злочином д≥¤ або безд≥¤льн≥сть, ¤ка хоча формально ≥ м≥стить ознаки будь-¤кого д≥¤нн¤, передбаченого цим одексом, але через малозначн≥сть не становить сусп≥льноњ небезпеки, тобто не запод≥¤ла ≥ не могла запод≥¤ти ≥стотноњ шкоди ф≥зичн≥й чи юридичн≥й особ≥, сусп≥льству або держав≥.

1. Ќаведене у ч. 1 ст. 11 пон¤тт¤ злочину м≥стить вказ≥вку на так≥ обовТ¤зков≥ ознаки злочину: 1) злочином Ї лише д≥¤нн¤ (д≥¤ або безд≥¤льн≥сть); 2) це д≥¤нн¤ маЇ бути вчинене субТЇктом злочину; 3) воно маЇ бути винним; 4) вказане д≥¤нн¤ маЇ бути сусп≥льне небезпечним; 5) в≥дпов≥дне д≥¤нн¤ повинно бути передбачене чинним . ќстаннЇ, кр≥м того, маЇ на уваз≥, що обовТ¤зковою ознакою злочину Ї також 6) крим≥нальна каран≥сть, ¬≥дсутн≥сть хоча б одн≥Їњ ≥з цих ознак вказуЇ на в≥дсутн≥сть злочину.

¬одночас, не Ї обовТ¤зковою ознакою злочину аморальн≥сть: пор¤д з аморальними передбачаЇ ¤к злочини д≥¤нн¤, що не суперечать сучасн≥й сусп≥льн≥й морал≥ (так зван≥ кваз≥злочини), а також д≥¤нн¤, що Ї нейтральними щодо морал≥.

2. ƒ≥¤нн¤ у крим≥нально-правовому розум≥нн≥, застосованому у ст. 11, Ч це вольова усв≥домлена повед≥нка (вчинок) особи, безпосередньо спр¤мована на спричиненн¤ певних негативних насл≥дк≥в. ¬≥дтак, дл¤ будь-¤кого д≥¤нн¤ характерною Ї на¤вн≥сть обТЇктивних ≥ субТЇктивних ознак. ѕерш≥ в≥дображають ф≥зичн≥ рухи, зд≥йснюван≥ тими чи ≥ншими органами людського орган≥зму (або утриманн¤ в≥д таких рух≥в). ƒо субТЇктивних належать ≥нтелектуальна та вольова ознаки, а також умотивован≥сть та ц≥леспр¤мован≥сть. ” багатьох ≥нших статт¤х терм≥н Уд≥¤нн¤Ф застосовуЇтьс¤ дл¤ характеристики обТЇктивноњ сторони ¤к одн≥Їњ ≥з ознак складу злочину.

“ой факт, що злочином е лише д≥¤нн¤, означаЇ, що злочином не можуть бути визнан≥ сам≥ по соб≥: а) будь-¤к≥ почутт¤, думки, побажанн¤ або ≥деолог≥чн≥, пол≥тичн≥, рел≥г≥йн≥ чи ≥нш≥ переконанн¤ особи, нав≥ть ≥ ви¤влен≥ (наприклад, викладен≥ в особистому щоденнику); б) вимова, написанн¤ чи висловленн¤ в ≥нший спос≥б думки, побажанн¤ або переконанн¤, ¤кщо таким висловленн¤м не зд≥йснюЇтьс¤ пос¤ганн¤ на нац≥ональну безпеку, територ≥альну ц≥л≥сн≥сть, громадський пор¤док, здоровТ¤ населенн¤, репутац≥ю або права ≥нших людей, таЇмницю конф≥денц≥йноњ ≥нформац≥њ авторитет а неупереджен≥сть правосудд¤ (див. ст. 34 онституц≥њ ”крањни);

в) належн≥сть особи до т≥Їњ чи ≥ншоњ расовоњ, етн≥чноњ, нац≥ональноњ, рел≥г≥йноњ, мовноњ, пол≥тичноњ, майновоњ чи ≥ншоњ под≥бноњ групи, нав≥ть ≥ незареЇстрованоњ органами влади в установленому пор¤дку;

г) суб Їктивн≥ ¤кост≥ особи (скаж≥мо, поган≥ риси характеру), на¤вн≥сть у нењ судимост≥ у минулому, на¤вн≥сть родинних чи ≥нших зв ¤зк≥в з особою, ¤ка вчинила злочин, тощо (загалом право ”крањни допускаЇ визнанн¤ под≥бних ¤костей правопорушенн¤м: вчиненн¤ неповнол≥тн≥ми д≥¤нь, цю м≥ст¤ть ознаки злочину, в≥дпов≥дальн≥сть за ¤к≥ передбачена , ¤кщо вони не дос¤гай в≥ку, з ¤кого настаЇ крим≥нальна в≥дпов≥дальн≥сть, зг≥дно з ч. 4 ст. 184 јѕ т¤гне за собою накладенн¤ адм≥н≥стративного ст¤гненн¤ на батьк≥в або ос≥б що њх зам≥нюють).

«м≥ст д≥¤нн¤ маЇ особливост≥ при зак≥нченому злочин≥ ≥ попередн≥й злочинн≥й д≥¤льност≥, при вчиненн≥ злочину одн≥Їю особою ≥ сп≥вучаст≥ у злочин≥, при посередньому виконанн≥, при вчиненн≥ злочину ≥ причетност≥ до злочину, при вчиненн≥ одиничного злочину ≤ множинност≥ злочин≥в. ”с≥ ц≥ особливост≥ мають бути врахован≥ при визначенн≥ того чи ≥ншого д≥¤нн¤ ¤к злочинного.

ѕ≥д д≥Їю у розум≥Їтьс¤ активна повед≥нка (вчинок) особи, в ¤к≥й виражена зовн≥ њњ вол¤ ≥ ¤ка спр¤мована на спричиненн¤ певних негативних насл≥дк≥в. Ѕезд≥¤льн≥сть Ї пасивною повед≥нкою, в. ¤кш так само виражена зовн≥ вол¤ особи ≥ ¤ка спр¤мована на спричиненн¤ певних негативних насл≥дк≥в; кр≥м того, обовТ¤зковою ознакою безд≥¤льност≥ Ї на¤вн≥сть спец≥ального обовТ¤зку ≥ реальноњ можливост≥ запоб≥гти в≥дпов≥дним насл≥дкам (наприклад, непов≥домленн¤ в≥дпов≥дних державних орган≥в особою, ¤ка в≥дпов≥дно до чинного закону виконувала спец≥альне завданн¤, беручи участь в орган≥зован≥й груп≥ з метою попередженн¤ чи розкритт¤ њњ злочинноњ д≥¤льност≥ (ст. 43), про п≥дготовку учасник≥в групи до диверс≥њ, за умови реальноњ можливост≥ зробити таке пов≥домленн¤).

3. ѕон¤тт¤ субТЇкта злочину розкриваЇтьс¤ у ст. 18. …ого застосуванн¤ у законодавчому визначенн≥ пон¤тт¤ злочину означаЇ, що злочином Ї д≥¤нн¤, вчинене ф≥зичною осудною особою, ¤ка на момент його вчиненн¤ дос¤гла в≥ку, з ¤кого настаЇ крим≥нальна в≥дпов≥дальн≥сть. ¬≥дтак, не може бути визнане злочином прийн¤тт¤ (або неприйн¤тт¤) певного р≥шенн¤ не ф≥зичною, а юридичною особою, а так само д≥¤нн¤, вчинене: а) не особою, а ≥ншою ≥стотою (наприклад, твариною); б) ф≥зичною особою, ¤ка Ї неосудною в) ф≥зичною осудною особою, ¤ка на момент його вчиненн¤ не дос¤гла в≥ку, встановленого ст. 22.

«начна к≥льк≥сть злочин≥в може бути вчинена лише спец≥альним суб Їктом, але це не Ї п≥дставою дл¤ визнанн¤ спец≥ального субТЇкта загальною ознакою злочину. ¬она Ї ознакою лише складу-конк-ретного злочину.

4. ¬инн≥сть д≥¤нн¤ означаЇ, що воно вчинене умисно або з необережност≥. «астосуванн¤ ознаки Увинн≥стьФ у законодавчому визначенн≥ пон¤тт¤ злочину маЇ за мету п≥дкреслити той факт, що у

д≥Ї принцип субТЇктивного ставленн¤ у вину, ≥ що д≥¤нн¤, вчинене за в≥дсутност≥ вини, тобто за в≥дсутност≥ псих≥чного ставленн¤ особи до д≥њ чи безд≥¤льност≥, не може визнаватис¤ злочином. “ак, не Ї злочином: а) рефлекторн≥, ≤мпульсн≥, ≥нстинктивн≥ або ≥нш≥ рухи т≥ла, ¤к≥ не Ї результатом вольовоњ повед≥нки особи; б) рухи т≥ла або в≥дсутн≥сть таких рух≥в, що Ї результатом т≥льки чужоњ вол≥ чи впливу непереборноњ сили; в) д≥¤нн¤, можлив≥сть настанн¤ сусп≥ль-но небезпечних насл≥дк≥в ¤кого особа не передбачала ≥ не могла передбачати (казус).

р≥м того, ознака обовТ¤зковоњ винност≥ д≥¤нн¤ означаЇ, що в процес≥ квал≥ф≥кац≥њ злочин≥в ≥ призначенн¤ покаранн¤ мають ч≥тко визначатис¤ меж≥ вини кожного ≥з сп≥вучасник≥в одного злочину .(особливо у випадках ексцесу виконавц¤, добров≥льноњ в≥дмови одного ≥з сп≥вучасник≥в в≥д доведенн¤ злочину до к≥нц¤, невдалоњ сп≥вучаст≥), меж≥ вини особи, ¤ка звинувачуЇтьс¤ у вчиненн≥ злочину з двома насл≥дками, або у вчиненн≥ злочину, сусп≥льно небезпечн≥ насл≥дки ¤кого виникли в результат≥ вини не т≥льки обвинуваченого, а й ≥нших ос≥б, у т.ч. потерп≥лого (так званоњ обоп≥льноњ вини, ¤ка найчаст≥ше у практиц≥ трапл¤Їтьс¤ при транспортних под≥¤х), або коли маЇ м≥сце фактична помилка тощо.

¬≥дпов≥дно до ст. 68 онституц≥њ ”крањни незнанн¤ закон≥в не зв≥льн¤Ї в≥д юридичноњ, у т.ч. крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥. јле аналог≥чноњ вимоги щодо незнанн¤ особою ≥нших, кр≥м закон≥в, нормативно-правових акт≥в, у онституц≥њ ”крањни не ≥снуЇ. “им часом, факт заборони певних д≥й не завжди пр¤мо визначаЇтьс¤ в закон≥ ≥ Ї зав≥домо зрозум≥лим дл¤ кожного. „асто це питанн¤ Ї сп≥рним ≥ може бути вир≥шене лише на п≥дстав≥ висновку експерта або в ≥нший спос≥б. “ому незнанн¤ особою п≥дзаконних нормативно-правових акт≥в, до ¤ких в≥дсилаЇ диспозиц≥¤ етап≥ , зв≥льн¤Ї њњ в≥д крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ за в≥дсутн≥стю вини, за вин¤тком тих випадк≥в, коли знанн¤ цих акт≥в конкретною особою передбачаЇтьс¤ ¤к необх≥дний юридичний факт. ќстаннЇ стосуЇтьс¤, зокрема, окремих спец≥альних субТЇкт≥в злочин≥в.

ƒетальн≥ше про пон¤тт¤ вини див. коментар до ст. 23.

5. ќск≥льки винн≥сть у ч. 1 ст. 11 названа ¤к окрема ознака злочину, то, на в≥дм≥ну в≥д становища, ¤ке ≥снувало за чинност≥ 1960 р., сусп≥льна небезпека ¤к ознака злочину не включаЇ субТЇктивну шк≥длив≥сть д≥¤нн¤ й означаЇ лише обТЇктивну шк≥длив≥сть його.

Ўк≥длив≥сть д≥¤нн¤, ¤ке визнаЇтьс¤ злочином, розкриваЇтьс¤ у ч. 2 ст. 11 через узагальнене формулюванн¤ обТЇкт≥в крим≥нально-правовоњ охорони, ¤кими визнаютьс¤: 1) особа (ф≥зична чи юридична); 2) сусп≥льство; 3) держава, Ч ≥ через два р≥зновиди насл≥дк≥в пос¤ганн¤: 1) реальне запод≥¤нн¤ ≥стотноњ шкоди; 2) створенн¤ реальноњ загрози запод≥¤нн¤ ≥стотноњ шкоди.

‘≥зична особа Ч це людина. ёридичними особами визнаютьс¤ орган≥зац≥њ, ¤к≥ мають в≥докремлене майно, можуть мати майнов≥ та , особист≥ немайнов≥ права ≥ нести обовТ¤зки, бути позивачами та в≥дпов≥дачами у суд≥. —усп≥льство Ч це сукупн≥сть людей, обТЇднаних ≥сторично обумовленими соц≥альними формами сп≥льноњ життЇд≥¤льност≥. ƒержавою Ї основна пол≥тична орган≥зац≥¤ сусп≥льства, ¤ка уповноважена зд≥йснювати управл≥нн¤ загальними справами сусп≥льства, охорону його економ≥чних, пол≥тичних, соц≥альних, духовних та ≥нших ц≥нностей. ƒо обТЇкт≥в крим≥нально-правовоњ охорони сл≥д в≥дносити, ¤к це випливаЇ ≥з ст. 1 , також ≥ людство Ч населенн¤ земноњ кул≥.

Ќе Ї злочином д≥¤нн¤, ¤ке: а) пос¤гаЇ на обТЇкти, що не охорон¤ютьс¤ , нав≥ть ¤кщо воно Ї небезпечним (але ж не сусп≥льна небезпечним). “ак, обТЇктами крим≥нально-правовоњ охорони не Ї особист≥ в≥дносини м≥ж подружж¤м, благочинн≥сть тощо; б) за необх≥дн≥стю не запод≥юЇ ≥стотноњ шкоди обТЇктам крим≥нально-правовоњ охорони або принаймн≥ не створюЇ реальноњ загрози њњ запод≥¤нн¤; в) запод≥юЇ шкоду обТЇктам крим≥нально-правовоњ охорони або створюЇ реальну загрозу запод≥¤нн¤ њм шкоди, але ц¤ шкода не Ї ≥стотною.

ѕор¤док визнанн¤ ≥стотною шкоди, ¤ка запод≥¤на чи могла бути запод≥¤на тим чи ≥ншим д≥¤нн¤м, у р≥зних випадках р≥зний. якщо ≥стотн≥сть матер≥альноњ (майновоњ чи ф≥зичноњ) шкоди часто визначаЇтьс¤ безпосередньо в закон≥ на п≥дстав≥ заздалег≥дь визначених критер≥њв (к≥льк≥сть неоподатковуваних м≥н≥мум≥в доход≥в громад¤н, т¤жк≥сть т≥лесних ушкоджень тощо), то визнанн¤ чи невизнанн¤ ≥стотною нематер≥альноњ шкоди (пол≥тичноњ, моральноњ, орган≥зац≥йноњ, психолог≥чноњ тощо) ¤к правило зд≥йснюЇтьс¤ у межах судовоњ дискрец≥њ без урахуванн¤ вказаних критер≥њв. ќднак в останньому випадку при визначенн≥ ≥стотност≥ шкоди, ¤ка запод≥¤на чи могла бути запод≥¤на, враховуютьс¤ так≥ додатков≥ обТЇктивн≥ ознаки, ¤к спос≥б, м≥сце, час, засоби, обстановка вчиненн¤ злочину, ¤к≥ можуть бути, а можуть ≥ не бути включен≥ до складу конкретного злочину ¤к його обовТ¤зков≥ ознаки.

—творенн¤ реальноњ загрози запод≥¤нн¤ ≥стотноњ шкоди у випадках, коли йдетьс¤ про матер≥альну шкоду, визначаЇтьс¤ за тими самими критер≥¤ми, за ¤кими визначаЇтьс¤ сама матер≥альна шкода. ўодо ж створенн¤ реальноњ загрози запод≥¤нн¤ нематер≥альноњ шкоди, то у багатьох випадках така загроза сама по соб≥ Ї ≥стотною шкодою Ч моральною, психолог≥чною, пол≥тичною, орган≥зац≥йною тощо.

”казан≥ вище та ≥нш≥ критер≥њ сусп≥льноњ небезпеки мають значенн¤ дл¤ в≥днесенн¤ конкретних склад≥в злочин≥в до того чи ≥ншого њх виду в≥дпов≥дно до встановленоњ ст. 12 класиф≥кац≥њ злочин≥в.

« огл¤ду на те, що на¤вн≥сть ≥стотноњ шкоди Ї обовТ¤зковою властив≥стю будь-¤кого злочину, застосуванн¤ в окремих нормах ќсобливоњ частини таких формулювань ¤к, наприклад: У¤кщо це спричинило ≥стотну шкоду здоровТю потерп≥логоФ (ч. 1 ст. 137), У¤к-що це спричинило ≥стотну шкоду субТЇкту господарськоњ д≥¤льност≥Ф (ст. 231), У¤кщо зоно завдало ≥стотноњ шкоди субТЇкту господарськоњ д≥¤льност≥Ф (ст. 232), У¤кщо це запод≥¤ло ≥стотну шкодуФ (ч. 1 ст. 244, ст. 246, ч. 1 ст. 248, ч. 1 ст. 249, ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 367 ч. 1 ст. 423, ч. ч. 1 ≥ 2 ст. 424, ч. 1 ст. 425, ч. 1 ст. 426). у т.ч. дл¤ характеристики квал≥ф≥куючих обставин, наприклад: Ут≥ сам≥ д≥њ, ¤кщо вони пот¤гли ≥стотну шкоду дл¤ здоровТ¤, ф≥зичного розвитку аро осв≥тнього р≥вн¤ дитиниФ (ч. 2 ст. 150), Ут≥ сам≥ д≥њ, ¤кщо вони пот¤гли ≤стотну шкодуФ (ч. 2 ст. 361, ч. « ст. 362, ч. 2 ст. 363, ч. 2

ст. 410, ч. 2 ст. 359, ч. 2 ст. 382), сл≥д розгл¤дати, передус≥м ¤х уточнююч≥ характеристики певних сусп≥льне небезпечних насл≥дк≥в, а також спос≥б акцентуванн¤ того факту, що сусп≥льне небезпечним насл≥дком в≥дпов≥дних д≥¤нь Ї реальне запод≥¤нн¤ ≥стотноњ шкоди, а не створенн¤ загрози њњ запод≥¤нн¤.

6. ¬имога ст. 11 про те, що в≥дпов≥дне д≥¤нн¤ повинно бути передбачене чинним , в≥дображаЇ крим≥нальну протиправн≥сть злочину. ÷¤ вимога ірунтуЇтьс¤ на в≥домому принцип≥ пи≥≥ит сг≥-теп пи≥≥а роепа з≥пе ≤еде, безпосередньо випливаЇ ≥з положенн¤ п. 22 .Тст. 92 онституц≥њ ”крањни, в≥дпов≥дно до ¤кого д≥¤нн¤, ¤к≥ Ї злочинами, та в≥дпов≥дальн≥сть за них визначаютьс¤ виключно законами ”крањни, ≥ уточнюЇ вказане положенн¤.

¬≥дтак, не Ї злочином вчинене субТЇктом злочину винне д≥¤нн¤, дл¤ ¤кого характерна фактична сусп≥льна небезпека, на що нав≥ть може ≥снувати пр¤ма вказ≥вка в ≥ншому закон≥ ”крањни, але ¤ке не передбачене чинним . Ќаприклад, за не Ї злочином виробництво зброњ масового знищенн¤, щодо виробництва ¤коњ ще не м≥ститьс¤ заборон у м≥жнародних договорах, або, ¤кщо так≥ заборони ≥ м≥ст¤тьс¤, то ц≥ м≥жнародн≥ договори не ратиф≥кован≥ ¬ерховною –адою ”крањни.

встановлюЇ вичерпний перел≥к злочин≥в. “ому ознака крим≥нальноњ протиправност≥ заперечуЇ можлив≥сть застосуванн¤ норм за аналог≥Їю. Ќаприклад, особа не може нести в≥дпов≥дальн≥сть за за шпигунство на шкоду ≥нтересам ≥ншоњ держави, кр≥м ”крањни, за ухиленн¤ в≥д сплати ал≥мент≥в на утриманн¤ ≥нших ос≥б, кр≥м власних д≥тей ≥ батьк≥в, за ≥нш≥ д≥¤нн¤, ¤к≥ пр¤мо не передбачен≥ ¤к злочини.

¬одночас, принцип пи≥≥ига сг≥гаеп пи≥≥а роепа з≥пе ≤еде не виключаЇ можливост≥ ≥снуванн¤ у так званих бланкетних норм Ч юридичних норм, що в≥дсилають до певних правил, ≥нструкц≥й тощо, ≥ншим чином дозвол¤ють державним органам, посадовим особам впливати шл¤хом прийн¤тт¤ в≥дпов≥дних нормативно-правових акт≥в на конкретн≥ ознаки складу злочину ≥, фактично, на визнанн¤ чи не визнанн¤ того чи ≥ншого д≥¤нн¤ злочином. ƒо вказаних державних орган≥в та посадових ос≥б можна в≥днести ¬ерховну –аду ”крањни, ѕрезидента ”крањни, аб≥нет ћ≥н≥стр≥в ”крањни, м≥н≥стерства ≥ в≥домства, кер≥вник≥в п≥дприЇмств, установ ≥ орган≥зац≥й тощо. ƒо них не належать судд≥, адже вони не приймають нормативно-правових акт≥в, а њхн≥ дискрец≥йн≥ повноваженн¤ щодо диспозиц≥й статей можуть стосуватис¤ лише так званих оц≥ночних ознак ≥ не мають н≥чого сп≥льного з бланкетн≥стю норми.

7. «астосуванн¤ крим≥нального покаранн¤ без злочину суперечить праву ≥ Ї злочином. јле ≥ д≥¤нн¤ не Ї злочином, ¤кщо його вчиненн¤ не передбачаЇ можливост≥ крим≥нального покаранн¤. ѕроте крим≥нальну каран≥сть ¤к обовТ¤зкову ознаку злочину сл≥д розум≥ти не ¤к реальне застосуванн¤ покаранн¤, а ¤к загрозу, можлив≥сть його застосуванн¤ у раз≥ вчиненн¤ забороненого д≥¤нн¤. “ой факт, що особа, ¤ка вчинила злочин, в≥дпов≥дно до може бути зв≥льнена не т≥льки в≥д покаранн¤, а й в≥д крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥, не суперечить вимоз≥ крим≥нальноњ караност≥. ј дже посткрим≥нальна повед≥нка особи ≥ посткрим≥нальна оц≥нка судом њњ особистост≥ ≥ вчиненого нею д≥¤нн¤ не перетворюють фактично вчинений злочин у незлочин. ≤нший п≥дх≥д до цього питанн¤ створив би п≥дстави дл¤ усв≥домленн¤ можливоњ безкарност≥ певних д≥¤нь.

8. ¬≥дпов≥дно до ч. 2 ст. 11 не Ї злочином вчинене субТЇктом злочину винне д≥¤нн¤, пр¤мо передбачене , ¤кщо воно через мало-значн≥сть не становить сусп≥льноњ небезпеки. р≥м того, що це положенн¤ конкретизуЇ зм≥ст сусп≥льноњ небезпеки ¤к загальноњ ознаки злочину, метою його введенн¤ до Ї намаганн¤ законодавц¤ п≥дкреслити, що правосудд¤ в ”крањн≥ маЇ зд≥йснюватис¤ на засадах принцип≥в справедливост≥ та ≥ндив≥дуал≥зац≥њ крим≥нальноњ в≥дпов≥-дс≥льност≥. за ¤ких формальний момент Ч крим≥нальна протиправн≥сть типового д≥¤нн¤ Ч не може превалювати над фактичним Ч в≥дсутн≥стю сусп≥льноњ небезпеки конкретного д≥¤нн¤.

ћалозначне д≥¤нн¤ сл≥д в≥дмежовувати в≥д д≥¤нн¤, ¤ке не м≥стить складу злочину. “ак, ¤кщо ≥стотн≥сть матер≥альноњ (майновоњ чи ф≥зичноњ) шкоди визначена безпосередньо в закон≥ через певну к≥льк≥сть неоподатковуваних м≥н≥мум≥в доход≥в громад¤н, т¤жк≥сть т≥лесних ушкоджень тощо,, то недос¤гненн¤ певного р≥вн¤ шкоди Ї св≥дченн¤м в≥дсутност≥ складу злочину. ўодо нематер≥альноњ шкоди, то визначенн¤ њњ ≥стотност≥, ¤к уже зазначалос¤, зд≥йснюЇтьс¤ в межах судовоњ дискрец≥њ, а тому визнанн¤ конкретного д≥¤нн¤ таким, що становить сусп≥льну небезпеку або не становить њњ через малозначн≥сть, залежить в≥д конкретних обставин справи та њх оц≥нки судом. ѕри цьому в≥дсутн≥сть умислу в д≥¤х особи може бути одн≥Їю ≥з зазначених обставин лише у раз≥, ¤кщо в≥дпов≥дне д≥¤нн¤ може бути вчинене ¤к умисно, так ≥ через необережн≥сть (¤кщо воно може бути вчинене лише умисно, то в≥дсутн≥сть умислу означаЇ в≥дсутн≥сть складу злочину). “ак само ≥ в≥дсутн≥сть таких ознак, ¤к спос≥б, м≥сце, час, засоби, обстановка вчиненн¤ злочину можуть бути зазначеними обставинами лише у раз≥, ¤кщо так≥ ознаки не Ї обовТ¤зковими ознаками складу злочину (в ≥ншому випадку њх в≥дсутн≥сть означаЇ в≥дсутн≥сть складу злочину).

”с≥ необережн≥ злочини в сформульован≥ ¤к злочини з матер≥альним складом. Ќенастанна в≥дпов≥дних сусп≥льне небезпечних насл≥дк≥в необережного д≥¤нн¤ означаЇ в≥дсутн≥сть складу злочину. “ому малозначне д≥¤нн¤ не може бути необережним. ¬оно завжди умисне.

¬ажливим при в≥днесенн≥ конкретних д≥¤нь до малозначних Ї встановленн¤ зм≥сту умислу. ћалозначним може бути визнане т≥льки таке д≥¤нн¤, шк≥длив≥сть ¤кого не т≥льки обТЇктивно, а й за зм≥стом умислу винного Ї незначною (м≥зерною). “ому не може бути визнане малозначним д≥¤нн¤м, наприклад, збиранн¤ з метою передач≥ ≥ноземн≥й держав≥ в≥домостей, що становл¤ть державну таЇмницю, ¤кщо внасл≥док фактичноњ помилки винного ц≥ в≥домост≥ ви¤вились не таЇмними або були передан≥ не ≥ноземн≥й держав≥, а представникам спецслужб ”крањни, ¤к≥ видавали себе за представник≥в ≥ноземноњ держави.

√отуванн¤ до вчиненн¤ злочину невеликоњ т¤жкост≥ не м≥стить складу злочину, а тому не може визнаватис¤ малозначним д≥¤нн¤м. «амах же на вбивство, ¤кщо його фактичним насл≥дком не стало

нав≥ть запод≥¤нн¤ ф≥зичного болю, залишаЇтьс¤ злочином, а не малозначним д≥¤нн¤м. јле зазначене не виключаЇ, що готуванн¤ до злочину середньоњ т¤жкост≥ або замах на такий злочин за певних обставин можуть бути визнан≥ малозначним д≥¤нн¤м.

ўодо сп≥вучаст≥ у злочин≥, то сл≥д мати на уваз≥, що сусп≥льно небезпечн≥ насл≥дки д≥¤нн¤, вчиненого у сп≥вучаст≥, Ї сп≥льними дл¤ вс≥х сп≥вучасник≥в, умислом ¤ких вони охоплювались, ≥ не можуть д≥литис¤ на частки. ј тому не може бути такого, що д≥њ одного ≥з сп≥вучасник≥в визнаютьс¤ злочином, а д≥њ ≥ншого Ч малозначним д≥¤нн¤м. ¬одночас, незначна роль одного ≥з сп≥вучасник≥в, ¤ку в≥н в≥д≥гравав дл¤ дос¤гненн¤ сп≥льного злочинного результату, може бути врахована при призначенн≥ покаранн¤ або вир≥шенн≥ питанн¤ про можлив≥сть зв≥льненн¤ в≥д покаранн¤ чи в≥д крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥.

“ак само причетн≥сть до злочину, ¤ка визнаЇтьс¤ злочином, не може сама по соб≥, без урахуванн¤ конкретних обставин справи, визнаватис¤ малозначним д≥¤нн¤м. ¬ окремих випадках, визначених , приховуванн¤ злочину не м≥стить складу злочину (приховуванн¤ злочину невеликоњ та середньоњ т¤жкост≥, приховуванн¤ т¤жкого злочину та особливо т¤жкого злочину членом с≥мТњ чи близьким родичем особи, що вчинила злочин).

Ќе Ї малозначним д≥¤нн¤м вчинок (под≥¤), ¤кий взагал≥ не м≥стить ознак злочину: не ¤вл¤Ї собою д≥ю або безд≥¤льн≥сть, не Ї винним тощо. рим≥нальна справа про вчинок, ¤кий не м≥стить ознак злочину, не може бути порушена через в≥дсутн≥сть под≥њ злочину. Ќе може визнаватис¤ малозначним д≥¤нн¤, вчинене у стан≥ необх≥дноњ оборони, крайньоњ необх≥дност≥, п≥д впливом ф≥зичного примусу та через ≥нш≥ обставини, що виключають злочинн≥сть д≥¤нн¤. « ≥ншого боку, ≥ необх≥дна оборона неможлива без малозначного д≥¤нн¤. Ќе може визнаватис¤ малозначним одне ≥з сукупност≥ вчинених особою д≥¤нь, ¤ке м≥стить ознаки злочину невеликоњ т¤жкост≥, лише на т≥й п≥дстав≥, що вс≥ ≥нш≥ вчинен≥ нею д≥¤нн¤ мають ознаки т¤жких та особливо т¤жких злочин≥в.

¬изнанн¤ того чи ≥ншого д≥¤нн¤ малозначним не залежить в≥д фактор≥в, ¤к≥ не мають крим≥нально-правового значенн¤, наприклад: в≥д факту прощенн¤ потерп≥лим винного, матер≥ального становища потерп≥лого, позитивних характеристик винного тощо. ¬одночас, скаж≥мо, максимально близький до нижньоњ меж≥ розм≥р ≥стотноњ майновоњ шкоди, встановлений , у сукупност≥ з такими обставинами, ¤к≥ в≥дпов≥дно до помТ¤кшують покаранн¤ (щире ка¤тт¤, добров≥льне в≥дшкодуванн¤ завданого збитку тощо), можуть стати п≥дставою дл¤ визнанн¤ д≥¤нн¤ малозначним.

“аким чином, малозначне д≥¤нн¤ Ч це така формально передбачена умисна д≥¤ або безд≥¤льн≥сть субТЇкта злочину, ¤ка через малозначн≥сть запод≥¤ноњ шкоди не Ї сусп≥льно небезпечною. ѕри цьому в≥дсутн≥сть сусп≥льноњ небезпеки у даному випадку означаЇ, що така д≥¤-або безд≥¤льн≥сть: а) запод≥¤ла охоронюваному обТЇкту пос¤ганн¤ шкоду, ¤ка не Ї ≥стотною, або б) створила загрозу запод≥¤нн¤ вказаному обТЇкту шкоди, ¤ка не Ї ≥стотною.

Ќе Ї малозначним д≥¤нн¤, ¤ке пос¤гаЇ на обТЇкт, що взагал≥ не охорон¤Їтьс¤ (скаж≥мо, справа про скотолозтво або некроф≥л≥ю не може бути порушена за в≥дсутн≥стю под≥њ злочину), або хоча й пос¤гаЇ на обТЇкт, ¤кий перебуваЇ п≥д крим≥нально-правовою охороною, але не запод≥¤ло йому ≥ не моглоТ запод≥¤ти не т≥льки ≥стотноњ, а й будь-¤коњ шкоди (справа про непоправне зн≥веченн¤ обличч¤, порушена за ознаками злочину, передбаченого ст. 12.1, маЇ бути закрита за в≥дсутн≥стю под≥њ злочину у раз≥ встановленн¤ факту добров≥льноњ згоди цив≥льне д≥Їздатного пац≥Їнта на проведенн¤ пластичноњ операц≥њ).

як правило, малозначними визнаютьс¤ д≥¤нн¤, що м≥ст¤ть ознаки злочин≥в невеликоњ ≥ середньоњ т¤жкост≥. рим≥нальн≥ справи про малозначн≥ д≥¤нн¤ не можуть бути порушен≥, а порушен≥ п≥дл¤гають закриттю на п≥дстав≥ ч. 2ст. 11.

онституц≥¤ ”крањни (ст. ст. 1-5, 8, 13, 15, 17, 19, 21-24, 34, 55-68,92, 111, 140).

–≥шенн¤ онституц≥йного —уду ”крањни у справ≥ за конституц≥йним поданн¤м ћ≥н≥стерства внутр≥шн≥х справ ”крањни щодо оф≥ц≥йного тлумаченн¤ положень частина третьоњ статт≥ 80 онституц≥њ ”крањни (справа про депутатську недоторканн≥сть) є 9-рп/99 в≥д 27 жовтн¤ 1999р.

ѕостанова ѕ¬— є 2 в≥д 25 с≥чн¤ 1974 р. ѕро судову практику в крим≥нальних справах, ¤к≥ порушуютьс¤ не ≥накше, ¤к за скаргою потерп≥лого .

ѕостанова ѕ¬— єТ9 в≥д 1 листопада 1996 р. Уѕро застосуванн¤ онституц≥њ ”крањни при зд≥йсненн≥ правосудд¤Ф .

[назад]|[содержание]|[следующа¤]