онфл≥ктолог≥¤. «а редакц≥Їю професор≥в Ћ. ћ. √ерас≥ноњ та ћ. ≤. ѕанова. ’арк≥в Ђѕравої 2002 р.

І 2. –озвиток проблем конфл≥кту в парадигмах соц≥альноњ та правовоњ наук

 онфл≥ктолог≥¤ маЇ к≥лька р≥вн≥в накопичених ≥ систематизова≠них знань:

перший р≥вень Ч загальнотеоретичний, висв≥тлюЇ питанн¤ д≥алектичних закон≥в розвитку сусп≥льства, його суперечного функц≥онуванн¤;

другий р≥вень Ч це теор≥њ, ¤к≥ з'¤совують особливост≥ ≥ типи конфл≥кт≥в, розгл¤дають р≥зн≥ форми њх вт≥ленн¤ у реальному житт≥, вивчають механ≥зми њх динам≥ки;

трет≥й р≥вень Ч становить емп≥ричну основу конфл≥ктолог≥њ, це конкретно-прикладн≥ досл≥дженн¤ пол≥тичних процес≥в та ¤вищ. ¬они включають ≥нструментальне опрацюванн¤ робочих пон¤ть, ме≠тодики д≥агностики соц≥альноњ напруги, соц≥ально-пол≥тичн≥ та пра≠вов≥ технолог≥њ регулюванн¤ конфл≥кту, узагальненн¤ на емп≥рично≠му р≥вн≥, конкретно-соц≥олог≥чн≥ досл≥дженн¤ в галуз≥ конфл≥кту.

ѕроблема конфл≥кту зародилась у межах св≥товоњ науковоњ дум≠ки в античну епоху в зв'¤зку з потребою ви¤вити причини соц≥аль≠ноњ диференц≥ац≥њ та розпод≥лу сусп≥льства на верстви. Ќайб≥льш давн≥ загально соц≥альн≥ теор≥њ конфл≥кту сход¤ть до епохи ѕлатона ≥ јристотел¤ (”-≤” ст. до н. Ї). Ќе в≥др≥зн¤ючи зм≥ст правового в≥д соц≥ального, пол≥тичного ≥ етичного, античн≥ мислител≥ стверд≠жували, шо держава, право ≥ справедлив≥сть Ч це р≥зн≥ сторони дер≠жавного сп≥лкуванн¤, прагненн¤ до ¤кого закладено в ус≥х люд¤х в≥д природи. ѕод≥л людей на тих, хто володарюЇ, та п≥длеглих Ч це за≠кон природи. ќтже, конфл≥кт ¤вл¤Ї собою бунт людини проти гас≥о природи та усталеного сусп≥льства.

“аким чином, антична традиц≥¤, зокрема јристотель, п≥дкрес≠люЇ громадськ≥ засади людини та њњ здатн≥сть до сп≥впрац≥ з ≥ншими людьми. ” прац≥ Ђѕол≥тикаї јристотель вид≥лив дв≥ головн≥ причи≠ни соц≥альних суперечок ≥ джерел конфл≥кту, ѕо-перше, цс майнова нер≥вн≥сть людей; по-друге, нер≥вн≥сть одержанн¤ пошани, що спри¤Ї зростанню корисливост≥ ≥ гонористост≥, а ≥нод≥ призводить до пере≠родженн¤ сусп≥льного ладу.  р≥м того, давн≥ мислител≥ називали се≠ред причин, що спри¤ють по¤в≥ соц≥альноњ конфл≥ктност≥, так≥, ¤к нахабн≥сть, страх, презирство, надм≥рне п≥двищенн¤, п≥дступи, зне≠важливе ставленн¤, принижуванн¤, несхож≥сть характер≥в.

 онфл≥ктолог≥чн≥ теор≥њ, що склалис¤ у б≥льш п≥зн≥ пер≥оди, спи≠раютьс¤ на законом≥рност≥ та категор≥њ соц≥ального житт¤ Ч це особ-



гшвий стиль соц≥олог≥чного мисленн¤, ¤кий вир≥зн¤Ї п≥дх≥д до сусп≥льства не т≥льки через консенсунс ≥ збалансован≥сть взаЇмних ≥нтерес≥в а й через боротьбу р≥зних сил, груп, напр¤мк≥в, внасл≥док чого формуютьс¤ певн≥ соц≥альн≥ в≥дносини ≥ структури.

” XVII ст. “омас √оббс, вир≥шуючи питанн¤ про сп≥вв≥дношенн¤ особистост≥ ≥ сусп≥льства, вперше даЇ тлумаченн¤ ц≥Їњ суперечност≥ в ≥стинно л≥беральному ключ≥ у трактат≥ ЂЋев≥афан, чи ћатер≥¤, фор≠ма ≥ влада держави церковноњ ≥ громад¤нськоњї (1651). Ќа його думку, в пер≥од так званого Ђдогромад¤нського стануї природним станом сусп≥льства Ї Ђв≥йна вс≥х проти вс≥хї, що вже за своЇю сутн≥стю Ї д≥йсно конфл≥колог≥чним надсиланн¤м. –≥вн≥сть в≥д природи (ф≥зична чи ро≠зумова) м≥ж людьми сама по соб≥ не Ї добром, бо тод≥ виникаЇ Ђр≥вн≥сть спод≥вань ≥ бажаньї, домагань ≥ прагнень, а в≥дтак, на шл¤ху дос¤гнен≠н¤ мети люди стають ворогами. √оббс вбачаЇ три основн≥ причини ви≠никненн¤ конфл≥кт≥в: суперництво, недов≥ра ≥ жаданн¤ слави. “ому лог≥чно в≥н доходить висновку, що природний стан сусп≥льства маЇ усередин≥ себе тенденц≥ю до самознищенн¤, ≥ т≥льки ƒержава ¤к загаль≠на влада здатна захистити людей в≥д самих себе ≥ соб≥ под≥бних. ÷им же мотивуЇтьс¤ головна мета ≥снуванн¤ ƒерз≥сави внасл≥док Ђсусп≥льно≠го договоруї, зм≥ст ¤кого Ч у забезпеченн≥ ≥нтерес≥в самозбереженн¤ ≥ можливост≥ насильницького втручанн¤ дл¤ подоланн¤ конфл≥кт≥в. —а≠ме √оббсу належить теза про те, що держава волод≥Ї правом на Ђзакон≠не насильствої, тобто легитимац≥¤ Ќасильства ¤к механ≥зму конфл≥кту виникаЇ в межах Ђсусп≥льного договоруї ≥ тим самим зм≥нюЇ природу першого на механ≥зм державноњ влади, ¤кий закр≥плюЇтьс¤ у прав≥.

 онче радикальний конфл≥ктолог≥чний п≥дх≥д м≥ститьс¤ у соц≥олог≥чн≥й спадщин≥  арла ћаркса (XIX ст.). …ого доктрина економ≥чного детерм≥н≥зму соц≥альних в≥дносин, теор≥¤ класових ан-тоган≥зм≥в ≥ класовоњ боротьби, суперництва р≥зних форм власност≥ та господарюванн¤, ≥де¤ диктатури пролетар≥ату ≥ багато ≥ншого в оц≥нках соц≥ально-пол≥тичних ≥ економ≥чних процес≥в побудован≥ на законах матер≥ал≥стичноњ диалектики: Їдност≥ та боротьби про≠тилежностей; переходу к≥льк≥сних зм≥н у ¤к≥сн≥; запереченн¤ запе≠речень. ƒиалектичний п≥дх≥д у конфл≥ктолог≥њ ви¤вивс¤ найб≥льш продуктивною та ≥стотною методолог≥Їю, п≥зн≥ше њњ усп≥шно про≠довжать –альф ƒарендорф та його школа.

ќсобливу специф≥ку в конфл≥ктолог≥чне знанн¤ внесли соцюбюлог≥чн≥ та психолог≥чн≥ теор≥њ конфл≥кту.

“ак, бюлог≥заторськ≥ тенденц≥њ найб≥льш виразно про¤вилис¤ в теоретичн≥й спадщин≥ √. —пенсера, ќ.  онта, ѕ. Ћ≤л≤Їнфель№а,



4. Ўефле. -4. ‘г.≥ьг та ≥н. ¬≥дома, наприклад, ≥де¤ —иснссра про ге. ≥ио сусп≥льство, п≥дкор¤ючись зал≥зним законам еволюц≥њ, розви≠ваЇтьс¤ за регул¤тивами Ђзакон≥в виживанн¤ї (на ранн≥х етапах); на стад≥њ сусп≥льства ЂвоЇнного типуї поступово формуютьс¤ так зван≥ культурно-символ≥чн≥ механ≥зми соц≥ального контролю ≥ т. д. ќт≠же зг≥дно з пор≥вн¤льно-≥сторичним п≥дходом —пенсера до р≥зних етн≥чних культур ус¤ цив≥л≥зац≥¤ Ї насл≥дком набутт¤ людством досв≥ду з мирного врегулюванн¤ р≥зноман≥тних суперечностей ≥ конфл≥кт≥в. що њх супроводжують, шл¤хом примиренн¤ чи консенсусу.

Ќов≥ покол≥нн¤ соц≥олог≥в (”. Ѕеджгош, Ћ. √умилович, √. –ат-ценхофер) поЇднують б≥олог≥чний ≥ психолог≥чний п≥дходи, створю≠ючи так звану теор≥ю Ђсоц≥ал-дарв≥н≥змуї. в ¤к≥й закони боротьби за ≥снуванн¤ м≥ж видами, закони природного в≥дбору розгл¤дають≠с¤ ¤к чинники диалектичного розвитку людського сусп≥льства: виник≠ненн¤ конкуренц≥њ, соц≥альноњ нер≥вност≥, класовоњ боротьби. √умп-лович. наприклад, розгл¤даЇ боротьбу м≥ж етносами ¤к природну та в≥чну, тобто ¤к в≥йну за задоволенн¤ потреб.

–атценхофер показав, ¤к йшов процес Ђсоц≥ал≥зац≥њї в ≥стор≥њ, тоб≠то п≥сл¤конфл≥ктного поЇднанн¤ традиц≥й, мов, звичањв р≥зних на≠род≥в у результат≥ сп≥льного проживанн¤ на загальних територ≥¤х та обм≥ну продуктами прац≥. ¬насл≥док цього виникли зм≥шан≥ типи культур, а молод≥ цив≥л≥зац≥њ поглинали стар≥, гомогенн≥, але послаб≠лен≥. “аким чином в≥н д≥йшов до визначенн¤ дуже ц≥кавого пон¤тт¤ Ђакомодац≥њ конфл≥ктуї; цс нап≥встнх≥йний механ≥зм п≥дкоренн¤ егоњстичних ≥нтерес≥в особистост≥ чи групи ≥нтересам соц≥ального ц≥лого. јкомодац≥¤ виникаЇ у результат≥ (≥нод≥ тимчасового) прими≠ренн¤ груп, що ворогують.

ѕсихолог≥чн≥ теор≥њ конфл≥кту в основному присв¤чен≥ р≥зно≠ман≥тним ≥нтерпретац≥¤м ≥нстинкту людськоњ агресивност≥: √. Ћебон (1896) анал≥зуЇ про¤ви м≥жгруповоњ агрес≥њ; ћак-ƒауголл (1916) ≥нстинкт драчливост≥: 3. ‘рейд (1925-1930) та його школа вивчали проблему Ђспоконв≥чноњ ворожнеч≥ї, страху в≥дносно Ђчужихї; ƒач-лард та ≥н. (1939) досл≥джували агресивну повед≥нку у м≥жгрупово-му аспект≥. ѕсихолог≥чн≥ концепц≥њ конфл≥ктноњ повед≥нки багато в чому створюють методолог≥чн≥ п≥дстави дл¤ розробок проблем юридичноњ психолог≥њ та крим≥нолог≥њ, а також соц≥олог≥њ права що≠до ви¤вленн¤ суб'Їктивних чинник≥в дев≥антноњ повед≥нки.

 ласичною з огл¤ду соц≥олог≥чного п≥дходу в сучасн≥й зах≥дн≥й конфл≥ктолопњ прийн¤то важати роботу √. «иммел¤ Ђ—оц≥олог≥¤ конфл≥ктуї, в котр≥й даЇтьс¤ узагальнена характеристика конфл≥кту'



¤к виду соц≥альноњ взаЇмод≥њ, що збер≥гаЇ своњ типов≥ риси незалеж≠
но в≥л форми про¤ву. .

Ќайб≥льш значний внесок до парадигми конфл≥ктолопчноњ на≠уки зробили сучасн≥ зах≥дн≥ соц≥олог≥¤ ≥ пол≥толог≥¤.  онфл≥кто-лог≥чний п≥дх≥д Ї протилежним функц≥онал≥зму, котрий п≥дкреслюЇ стаб≥льн≥сть та еволюц≥йн≥сть сусп≥льного розвитку ≥ ¤к стиль на≠укового мисленн¤, ≥ ¤к анал≥тичний п≥дх≥д. ”весь соц≥альний про≠грес у цьому контекст≥ розгл¤даЇтьс¤ кр≥зь призму соц≥альних конфл≥кт≥в, протисто¤нн¤, боротьби, конкуренц≥њ ≥ т. ≥н. —оц≥олог≥чн≥ теор≥њ найб≥льш повно ≥ комплексно опрацьовують методолог≥ю конфл≥кту ¤к ¤вища, що притаманне ус≥м галуз¤м сусп≥льного бут≠т¤, в тому числ≥ юридичн≥й галуз≥. —аме цим по¤снюЇтьс¤ необх≥дн≥сть њх предметного розгл¤ду ≥ виокремленн¤ тих положень, ¤к≥ безпосе≠редньо стають фундаментом юридичноњ конфл≥ктолог≥њ.

ќдним з видатних радикальних соц≥олог≥в, ¤кий працював у па≠радигм≥ конфл≥ктолог≥њ, був –айт ћ≥ллс (1916-1962). ÷ей амери≠канський соц≥олог набув слави своњми досл≥дженн¤ми пан≥вних ел≥т сучасного зах≥дного сусп≥льства, ¤ке в≥н у¤вл¤в у вигл¤д≥ соц≥ально-пол≥тичних та економ≥чних структур. ћ≥ллс доводив, що найб≥льш ≥стотний вплив на ц≥ структури (дуже часто конфл≥ктними засоба≠ми) справл¤ють невелик≥ групи пол≥тичних д≥¤ч≥в, б≥знесмен≥в та в≥йськов≥, тобто групи Ђ≥нтерес≥вї, чи групи Ђтискуї, або т≥ чи ≥нш≥ Ђзац≥кавлен≥ групиї.

Ќайб≥льш повно функц≥онально корисну роль соц≥ального конфл≥кту розкрив американський соц≥олог Ћью≥с  озер у прац¤х Ђ‘ункц≥њ соц≥ального конфл≥ктуї ≥ Ђѕродовженн¤ досл≥джень соц≥аль≠ного конфл≥ктуї. ћетодолог≥чною основою теор≥њ  озера Ї функц≥онал≥зм ≥ ц≥нносно-нормативна парадигма, бо в≥н обірунто≠вуЇ функц≥ональне призначенн¤ конфл≥кту в сусп≥льств≥. Ќа його думку, конфл≥кт Ї засобом розр¤дки напруженост≥, ¤кий допомагаЇ ворогам краще ознайомитис¤ один з одним, спри¤Ї створенню груп, ≥нститут≥в та ≥нших соц≥альних орган≥зац≥й.

 озер в≥дносив конфл≥кт до галуз≥ суто ≥дейних ¤вищ, що про≠¤вл¤ють себе у соц≥альному розвитку зг≥дно з тим, ¤к певн≥ групи виоорюють владу, суперечать за перерозпод≥л прибутку, за моно≠пол≥ю на духовне л≥дерство ≥ т. ≥н. ¬≥н доводив, що будь-¤ке ьуишшетво не т≥льки потенц≥йно м≥стить можлив≥сть конфл≥кт≥в, , ишьш того, Ђсучасне сусп≥льство може зд≥йснювати себе лише ,,?" ЋаЌ—  ќЌ‘Ў Щ. ¤к≥ встановлюють принципи соц≥альноњ ЂиЇмодп м≥ж групами та ≥ндивидамиї. —аме цей тезис дозвол¤Ї



в≥днести  озера до радикального конфл≥ктолог≥чного напр¤мку, про≠тилежного структурному функц≥онал≥зму “алкотта ѕарсонса та ≥н.  озер запропонував низку закон≥в, ¤к≥ допомогають з'¤сувати причини конфл≥кт≥в та ступ≥нь њх гостроти. “ак, гострота конфл≥кту залежить в≥д того, Ђреал≥стичними чи нереал≥стичнимиї Ї ≥нтереси учасник≥в конфл≥кту. “иповим прикладом Ђнереал≥стичногої конфл≥кту, за його думкою, може бути з≥ткненн¤ на грунт≥ ≥деолог≥њ: маси та њх вожд≥ завжди готов≥ в≥дстоювати ≥деолог≥чн≥ ц≥нност≥ у бо≠ротьб≥; наст≥льки ж ≥ррац≥ональн≥ … конфл≥кти з приводу рел≥г≥йних ц≥нностей ≥ соц≥альних норм (в тому числ≥ правових), бо њх нос≥њ чи апологети дуже часто фанатично в≥ддан≥ своњм Ђкумирамї, що не≠минуче веде до конфл≥ктних з≥ткнень. —аме р≥зн≥ тлумаченн¤, а особ≠ливо застосуванн¤ та використанн¤ правовоњ норми, породжують найб≥льш ¤вн≥ ≥ поширен≥ юридичн≥ конфл≥кти.

≤ все ж таки наш≥ у¤вленн¤ ≥ висновки про становленн¤ та роз≠виток сучасноњ конфл≥ктолог≥њ були б фрагментарними ≥ безсистем≠ними, ¤кщо б ми не зверталис¤ до спадщини видатних вчених XX ст., ¤к≥ збагатили своњми прац¤ми б≥льш≥сть соц≥альних наук, Ч ћ. ¬ебера, ™. ƒюркгейма, “. ѕарсонса, Ќ. —мелзера ≥ –. ƒарендорфа. ¬они зробили найб≥льш ≥стотний внесок у розвиток теор≥њ конфл≥кту взагал≥ ≥ соц≥альноњ напруженост≥ зокрема.

Ќайважлив≥ш≥ напр¤мки досл≥джень ћакса ¬ебера Ч соц≥олог≥¤ пол≥тики, соц≥олог≥¤ рел≥г≥њ ≥ соц≥олог≥¤ економ≥ки Ч наповнен≥ конфл≥ктолог≥чною проблематикою. Ќайб≥льш очевидно це про¤в≠л¤Їтьс¤ в його пол≥тичн≥й соц≥олог≥њ у зв'¤зку з анал≥зом трьох ≥де≠ально-типових форм володарюванн¤-п≥дкоренн¤: традиц≥йн≥й, ха-ризматичн≥й ≥ рац≥онально-легальн≥й. ¬ анал≥з≥ владних в≥дносин дл¤ ¬ебера переважне значенн¤ мають не ст≥льки акц≥њ насильства, ск≥льки механ≥зми згоди з владними повноваженн¤ми. ÷е означаЇ, що страх за житт¤ ≥ майно не Ї Їдиним п≥дірунт¤м п≥дкоренн¤ влад≥, бо у р≥зних ≥сторико-пол≥тичних умовах про¤вл¤ютьс¤ р≥зн≥ поЇднан≠н¤ матер≥альних та ≥дейних ≥нтерес≥в, що спонукають людей до прий≠н¤тт¤ влади або протесту проти нењ. ’≥д цив≥л≥зац≥њ вироблюЇ все б≥льш складн≥ форми пол≥тичноњ мотивац≥њ конфл≥ктноњ повед≥нки. але при цьому ≥ндив≥ди не стають б≥льш в≥льними в≥д тиску сусп≥льних структур ≥ пол≥тичних ≥нститут≥в.

Ќа думку ¬ебера, дл¤ сучасного сусп≥льства найб≥льш адекватн≥ рац≥ональна система права, згода з владою, що грунтуЇтьс¤ на по≠ваз≥ до закону, на¤вн≥сть конституц≥йних засад правопор¤дку ≥ роз≠виток громад¤нськоњ самосв≥домост≥. ѕри цьому не виключена мож-



лив.сть глибокого пол≥тичного конфл≥кту м≥ж класами ≥ статусними гтлюми ¤к≥ складають сусп≥льство.

ƒ1

ќсобливу роль у сучасному пол≥тичному конфл≥кт≥ ¬ебер в≥дво≠див бюрократ≥њ, ¤ка, перетворюючись у верству з особливими ште-оесами маЇ можлив≥сть проводити свою волю через систему дер-жавних'заклад≥в, провокуючи соц≥альне незадоволенн¤. јле при цьо≠му в≥н не висловлював морального обуренн¤ з приводу бюрократич≠ного свав≥лл¤, визнаючи його Ђнеминучим зломї, хибами нових цив≥л≥зованих форм управл≥нн¤. ‘ормулюючи типичн≥ риси бюро≠крат≥њЧзаконослухн¤н≥сть, безстороннЇ ставленн¤ до тих, хто звер≠таЇтьс¤ до установ, рац≥онал≥зм ≥ т. ≥н., ¬ебер чудово розум≥в, що ц≥ ¤кост≥ чиновника можуть формулюватис¤ лише ¤к загальн≥ принци≠пи ≥ вимоги, але вони не Ї реальними ¤кост¤ми особ, ¤к≥ пос≥дають в≥дпов≥дн≥ державн≥ посади ≥ пости.  онфл≥кт м≥ж нормативними на≠казами ≥ реальною настановою конкретного чиновника був дл¤ ньо≠го про¤вом соц≥ального бутт¤, а ступ≥нь ≥ форми цього конфл≥кту пе≠рев≥р¤лис¤ завд¤ки емп≥ричному досл≥дженню. ÷¤ в≥дома веберовсь-ка концепц≥¤ Ђрац≥ональноњ бюрократ≥њї, вмонтована у сучасну пол≥то≠лог≥ю ¤к одна з теор≥й управл≥нськоњ ел≥ти, одночасно може стати чудовим методолог≥чним п≥дірунт¤м дл¤ анал≥зу пол≥тичних (у форм≥ державно-правових) ≥ юридичних конфл≥кт≥в, ¤к≥ в≥дбуваютьс¤ в ≥нсти≠тутах влади та управл≥нн¤.

—учасне зародженн¤ теории конфл≥кту ¤к концептуально неза≠лежноњ модел≥ в≥дбулос¤ у 1961 р., коли у Ћондон≥ вийшла книга ƒжопа –екса Ђ лючов≥ проблеми у соц≥олог≥чноњ теор≥њї. Ќамага≠ючись протиставити своњ судженн¤ ѕарсонсу ≥ дл¤ б≥льшого усп≥ху побудови Ђчистоњї теор≥њ конфл≥кту, в≥н створив абстрактну опозиц≥ю п≥д назвою Ђтеор≥¤ пор¤дкуї.

–екс стверджуЇ, що ѕарсонс часто розум≥Ї п≥д системою просто
■нституал≥зован≥ ц≥нн≥сн≥ зразки, нормативн≥ аспекти ≥нтеграц≥њ,
прид≥л¤ючи мало уваги обговоренню питань влади ≥ нештегрованих
т^п"п –ќ«ѕќƒ1Ћ” –"”–с≥в. –екс намагаЇтьс¤ довести одноб≥чн≥сть
ппотйл^–——Ќ—а' по6>'д>'вати власну модель, що концептушпзуЇ ≥ншу,
на поп¤ ” —“∞–0Ќ” с”спшьї∞го житт¤, в ¤к≥й д≥¤ - ≥нструменталь-
ƒл'¤",ьДЩ а—»Ћ№Ќ»÷№ »…' взаЇмов≥дносини Ч конфл≥ктн≥.

жен√то√√1"^ ѕ0¬Ќ<" ≤Ќ“™≤ –а÷" - ÷™ Ќ™ <<б™Щд>>- а Щ∞6^ конфл, ЩД»ћ»ўѕ∞ —”—Ћ1Ћ'"їќ под≥лено на дв, чи б≥льше груп з за –ексЩ √*2 “"ћ»- Ѕуƒ-" а соц'альЩ система стикаЇтьс¤.



÷¤ точка зору природно привела –екса до висновку про те, що соц≥альний пор¤док Ї св≥домим результатом захисту власноњ влади ок≠ремою групою, ¤ка встановлюЇ контроль над розпод≥лом. ќск≥льки ж ≥нтеграц≥¤ Ч не б≥льш н≥ж поб≥чний продукт ц≥нносно-норматив-ноњ сфери, то норми необх≥дн≥ лише дл¤ п≥дтриманн¤ внутр≥шньоњ ≥нтеграц≥њ груп, що ведуть боротьбу за контроль над розпод≥лом. ” цьому випадку будь-¤к≥ зм≥ни будуть детерм≥нован≥ становищем р≥зних груп в≥дносно влади.

ƒл¤ –екса конфл≥кт пос≥даЇ центральне м≥сце у житт≥ кожного сусп≥льства, а пор¤док лише носить риси Ђперемир'¤ї, ¤ке Ї насл≥дком перемоги одн≥Їњ ≥з стор≥н.  онструюючи Ђчисту конфл≥ктну модельї, в≥н виокремлюЇ процес розпод≥лу можливостей в≥д самих можливо≠стей, надаючи першому пр≥оритетного характеру. –екс заперечуЇ ≥снуванн¤ ц≥л≥сноњ культури сусп≥льства ¤к п≥дстави неформального соц≥ального контролю, описуючи соц≥альн≥ зм≥ни ¤к продукт сер≥њ владних конфл≥кт≥в м≥ж окремими групами, над ¤кими немаЇ н≥ ди≠ференц≥йованих соц≥альних ≥нститут≥в, н≥ контролюючих духовно-ц≥нн≥сних систем. –озгл¤нут≥ –ексом базов≥ ситуац≥њ Чконфл≥кт, пе≠ремир'¤, революц≥¤ Ч визнаютьс¤ процесами взаЇмод≥њ рац≥ональ≠ного типу. —усп≥льство ж складаЇтьс¤ ≥з конкретних груп ≥ конкрет≠них д≥й Ђреальних ≥ндивид≥в, що д≥ють незалежним шл¤хомї. —таб≥льн≥сть виступаЇ насл≥дком безперервного конфл≥кту ≤ вгаму-ванн¤ незадоволенн¤ ниших верств вищими.

ќтже, намагаючись створити лог≥чно струнку теор≥ю, що кон-цептуал≥зуЇ конфл≥кт ¤к сутн≥сть соц≥ального св≥ту, –екс зводить нан≥вець важлив≥сть нормативно-ц≥нн≥сних аспект≥в житт¤ сусп≥льства, показуючи людську д≥¤льн≥сть лише ¤к рац≥онально-прагматичний акт.

якщо дл¤ ¬ебера в центр≥ уваги знаходитьс¤ конфл≥кт матер≥аль≠них та ≥деальних ≥нтерес≥в статусних груп, що характеризуютьс¤ вла≠сними амб≥ц≥¤ми, зазиханн¤ми, економ≥чними ≥нтересами ≥ певною системою життЇвих ор≥Їнтац≥й, то ≈м≥лю ƒюркгейму б≥льш прита≠манний ≥нший п≥дх≥д, пов'¤заний з проблемою взаЇмов≥дносин сусп≥льства ≥ особистост≥.

¬с¤ сукупн≥сть сусп≥льних зв'¤зк≥в та ≥нститут≥в, вважаЇ ƒюрк-гейм, поЇднуЇтьс¤ колективною св≥дом≥стю, ¤ка не Ї сумою ≤ндив≥ду≠альних св≥домостей ≥ у¤влень та ≥снуЇ незалежно. ≤ндив≥д черпаЇ своњ у¤вленн¤ про оточуючий св≥т завд¤ки тому, що сусп≥льство утворюЇ засоби сприйн¤тт¤ цього св≥ту (мова, ¤зик, головн≥ пон¤тт¤ тощо). “аким чином, у св≥домост≥ кожного ≥ндив≥да ≥снують н≥би дв≥ св≥до-



шост≥: одна в≥дображуЇ сусп≥льн≥, ≥нша Ч особист≥сн≥ у¤вленн¤ про бутт¤ ≥ самого себе. ¬ ц≥й подв≥йност≥ ≥ндив≥дуальноњ св≥домост≥, за думкою ƒюркгейма, ≥ м≥ст¤тьс¤ р≥шуч≥ передумови особист≥сно-го конфл≥кту, ¤кий закладаЇ початок багатьох подальших соц≥альних конфл≥кт≥в, у тому числ≥ у правов≥й галуз≥.

‘ундаментальн≥ пон¤тт¤ теор≥њ ƒюркгейма Ч це нормальний ≥ патолог≥чний стани сусп≥льних в≥дносин. њх сутн≥сть не зведена до моральних оц≥нок: нормальне не Ї добрим, а патолог≥чне не зб≥≠гаЇтьс¤ з поганим. ƒл¤ кожного типу соц≥альних в≥дносин Ї сво¤ соц≥ально припустима норма патолог≥њ чи в≥дхиленн¤. ” ход≥ своњх досл≥джень вчений розробл¤Ї ориг≥нальн≥ концепц≥њ Ч Ђаном≥њї ≥ дев≥антноњ повед≥нки.

јном≥¤ Ч пон¤тт¤, шо в≥дображуЇ негативне ставленн¤ особи≠стост≥ до норм ≥ моральних ц≥нностей певноњ соц≥альноњ системи. –а≠зом з тим аном≥¤ означаЇ деструктивний стан сусп≥льства, що харак≠теризуЇтьс¤ втратою соц≥альних норм ≥ зростанн¤м к≥лькост≥ руйн≥вних вчинк≥в, у тому числ≥ в межах дев≥антноњ повед≥нки. “ак, злочин, самогубство, псих≥чн≥ захворюванн¤, дорожн≥ пригоди Ч все це небажан≥ ¤вища, але сусп≥льство поки що не знайшло засоб≥в, ¤к њх позбутис¤. ¬они повторюютьс¤ з де¤кою пер≥одичн≥стю ≥ мають певну ст≥йк≥сть. ƒл¤ кожного сусп≥льства ≥снують своњ меж≥ соц≥аль≠ноњ патолог≥њ Ч злочин≥в, самогубств, ¤к≥ ф≥ксуютьс¤ юридичною статистикою, ≥ метод ƒюркгейма пол¤гаЇ в тому, щоб в≥дстежувати ≥ анал≥зувати ц≥ соц≥альн≥ дев≥ац≥њ у сукупност≥ та зв'¤зку з об'Їктив≠ними ≥ суб'Їктивними чинниками.

—учасн≥ теор≥њ конфл≥кту т≥сно пов'¤зан≥ з концепц≥Їю аном≥њ, ¤ку розробив ƒюркгсйм, а дал≥ модиф≥кував –оберт ћертоп. Ќа дум≠ку останнього, Ђаном≥¤ї Ї результатом конфл≥кту м≥ж культурною ≤ соц≥альною структурами, про¤вом ¤кого стаЇ суперечн≥сть м≥ж ти≠ми ц≥л¤ми, що висуЇваЇ особист≥сть, та њњ нездатн≥стю дос¤гнути њх нормальними (з точки зору сусп≥льства) засобами.

” тлумаченн≥ проблем конфл≥кту дещо близька до ƒюркгейма стоњть видатний американський соц≥олог “олкотт ѕарсонс. ” своњх прац¤х в≥н розкриваЇ тонк≥ та гнучк≥ поЇднанн¤ ц≥лей, норм ≥ засоб≥в, в≥д ¤ких залежить певна форма про¤ву конфл≥ктного стану особис≠тост≥. ÷≥ форми можуть набувати ритуального характеру або прот≥ка≠ти у вигл¤д≥ бунту чи ретретизму.

—творивши теор≥ю соц≥альноњ д≥њ, ѕарсонс у њњ межах досл≥джуЇ проблему соц≥альноњ напруженост≥ ¤к одну з важлив≥ших форм вт≥лен≠н¤ соц≥ального конфл≥кту. ƒо складу початкових елемент≥в соц≥аль-



оњ д≥њ (мета, засоби, умови д≥њ) в≥н вводить пон¤тт¤ норми. якщо ■уб'ект д≥у враховуЇ у своњх нам≥рах ≥ ц≥л¤х реакц≥ю ≥нших, то це ста* свого роду нормативною вимогою до формулюванн¤ мети. ¬важаю≠чи свою теор≥ю ≥деал≥стичною, ѕарсонс разом з тим ч≥тко розум≥Ї, що нормативний елемент не може не зустр≥чати опору при реал≥зац≥њ соц≥альноњ д≥њ. ќтже, цей елемент Ї одним з важливих джерел соц≥аль≠ного напруженн¤ ≥ потенц≥ального конфл≥кту.

ѕроблема соц≥альних зм≥н залишаЇтьс¤ пост≥йною у площин≥ концепц≥њ ѕарсона. ¬она розгл¤даЇтьс¤ у двох головних вар≥антах. ѕо-перше, пост≥йно в≥дбуваютьс¤ внутр≥шньосистемн≥ зм≥ни, бо сама р≥вновага системи не Ї незворушлив≥стю; у межах системи в≥дбува≠ютьс¤ пост≥йне порушенн¤ балансу зв'¤зк≥в та њх в≥дтворенн¤. ѕо-дру≠ге, в≥дбуваютьс¤ зм≥ни самоњ системи в ц≥лому п≥д впливом ¤к внутр≥шн≥х Ч екзогенних, так ≥ зовн≥шн≥х Ч ендогенних чинник≥в р≥зноњ сили ≥ походженн¤.

ѕарсонс спец≥ально виокремив категор≥ю Ђнапруженн¤ї ¤к найб≥льш важливу дл¤ розум≥нн¤ внутр≥шн≥х зм≥н. Ќа його думку, Ђнапруженн¤ї Ї де¤кою тенденц≥Їю чи прес≥нгом, ¤кий обумовлюЇ виникненн¤ дисбалансу у в≥дносинах м≥ж структурними елемента≠ми соц≥альноњ системи. ” випадку сильн≥шого напруженн¤ контрольн≥ механ≥зми соц≥альноњ системи можуть не вправитись ≤з завданн¤м п≥дтримканн¤ усталеного балансу в≥дносин, що призведе до руйну≠ванн¤ структури: ЂЌапруженн¤ Ї тенденц≥Їю до порушенн¤ р≥вно≠ваги у баланс≥ обм≥ну м≥ж двома чи б≥льше компонентами систе≠миї, Ч пише ѕарсонс. ѕраво ¤к один ≥з важлив≥ших контрольних механ≥зм≥в соц≥альноњ системи, таким чином, Ї в≥дпов≥дальним за п≥дтриманн¤ стаб≥льност≥, але й зростанн¤ соц≥ального напруженн¤ може св≥дчити про дисфункц≥њ правових механ≥зм≥в, перенасиченн¤ соц≥альноњ тканини юридичними конфл≥ктами.

¬ажливо в≥дзначити, що структурн≥ зм≥ни соц≥альних систем не зд≥йснюютьс¤ будь-¤ким безособовим засобом. —ама соц≥альна система Ї центром перехрест¤ культурних норматив≥в, ц≥нн≥сних (у тому числ≥ правових) ор≥Їнтац≥й ≥ ≥ндив≥дуальноњ мотивац≥њ осо≠бистост≥. “ому потр¤с≥нн¤ системи природно поЇднуютьс¤ з по≠тр¤с≥нн¤ми у сфер≥ ≥ндив≥дуальних мотивац≥й.

Ќейл —мепзер, в≥домий американський соц≥олог ≥ ученик ѕар-сонса, зробив ≥стотний внесок у розробку теор≥њ соц≥альних зм≥н ¤ка також збагатила парадигми конфл≥ктолог≥њ. ” робот≥ Ђ≈коном≥ка ≥ сусп≥льствої —мелзер ≥ ѕарсонс на п≥дстав≥ анал≥зу ≥ндустр≥альноњ ре≠волюц≥њ в јнгл≥њ виокремлюють с≥м головних етап≥в соц≥альних зм≥н



¤к≥ можуть за своЇю сутн≥стю бути визнан≥ головними етапами ≥нно≠вац≥йного конфл≥кту. ƒл¤ методолог≥њ конфл≥ктолог≥њ це Ї надзвичай≠но ц≥нним, бо автори фактично описують фази ≥нновац≥йного проце≠су, ¤кий починаЇтьс¤ з повного запереченн¤ новини, ¤ку запропоно≠вано, ≥ зак≥нчуЇтьс¤ рутин≥зац≥Їю новаторського ¤вища чи ≥дењ.

ёридична конфл≥ктолог≥¤, безумовно, також повинна викори≠стовувати уроки вт≥ленн¤ ≥нноватики, оск≥льки цей шл¤х проход¤ть у процес≥ законотворенн¤ ¤к сам≥ норми, так ≥ њх творц≥, ≥ в≥н часто м≥стить ц≥лком реальн≥ юридичн≥ конфл≥кти.

ќтже, в ≥нновац≥йному конфл≥кт≥ вид≥л¤ють с≥м Ђкрок≥вї, а саме:

процес розпочинаЇтьс¤ з того, що з'¤вл¤Їтьс¤ де¤ке в≥дчут≠
т¤ Ђнезадоволенн¤ї тими дос¤гненн¤ми, що вже Ї, чи станом справ
≥ виникаЇ в≥дчутт¤ Ђможливостейї њх потенц≥йного пол≥пшенн¤;

виникають симптоми занепокоЇнн¤: у форм≥ невиправданих
емоц≥йних реакц≥й негативного плану (аж до ворожнеч≥ та агрес≥њ) чи
у вигл¤д≥ нереал≥стичних над≥й, що про¤вл¤ютьс¤ у р≥зних фантаз≥¤х,
утоп≥¤х, ретретистських споминах ≥ т. ≥н.;

зд≥йснюютьс¤ спроби врегулювати напруженн¤, що виник≠
ло, за рахунок моб≥л≥зац≥њ мотивац≥йних ресурс≥в на п≥дстав≥ ≥сную≠
чоњ системи ц≥нностей;

у вищих кер≥вних галуз¤х виникаЇ доброзичлива терпл¤ч≥сть
стосовно нових ≥дей, але в обережн≥й форм≥, поки що без прийн¤т≠
т¤ в≥дпов≥дальност≥ за пропонован≥ зм≥ни;



зд≥йснюютьс¤ спроби уточнити ≥ конкретизувати нов≥ ≥дењ та
пропозиц≥њ, адже вони стають об'Їктом пильноњ уваги з боку зац≥кав≠
лених к≥л;

зд≥йснюЇтьс¤ в≥дпов≥дне впровадженн¤ нововведень тими,
хто бере на себе певний ризик. «алежно в≥д результату ризик або ви≠
правдовуЇтьс¤, одержуючи Ђвинагородуї, або настаЇ Ђпокаранн¤ї
у вигл¤д≥ певноњ невдач≥. –езультат багато в чому залежить в≥д сприй≠
н¤тт¤ його так званим Ђспоживачем ≥нновац≥њї;

7) нарешт≥, на останньому етап≥ те, що було нововведенн¤м,
стаЇ ≥нституц≥йним елементом своЇњ системи чи галуз≥ ≥ вт≥люЇтьс¤
” повс¤кденн≥ (рутинн≥) процеси бутт¤.

ќтже, запропонована —мелзером ≥ ѕарсонсом схема ≥нновац≥йно≠го процесу, хоча ≥ була опрацьована на приклад≥ економ≥чних зм≥н, ц≥лком може бути використана при анал≥з≥ розвитку конфл≥кту (в то≠му числ≥ юридичного) ¤к ¤вища, що несе з собою оновленн¤.

V книз≥ Ђ“еор≥¤ колективноњ повед≥нкиї (1962) —мелзер ≥стот≠ну увагу прид≥л¤Ї досл≥дженню тих форм колективноњ повед≥нки, ¤к≥



зазвичай вважають ≥ррац≥ональними чи оц≥нюють ¤к масов≥ дев≥ац≥њ. ƒо њх числа в≥днос¤ть р≥зного роду збентеженн¤, бунти, повстанн¤, спалахи колективного божев≥лл¤, пан≥ки; до цього ж р¤ду часто вклю≠чають рел≥г≥йн≥ ≥ пол≥тичн≥ революц≥њ, нац≥ональн≥ (етно) рухи.  о≠лективну повед≥нку —мслзср визначаЇ ¤к моб≥л≥зац≥ю на п≥дстав≥ де≠¤ких переконань, що по-новому визначають соц≥альну д≥ю.

—пираючись на концепц≥ю соц≥альноњ д≥њ, —мелзер вид≥л¤Ї чоти≠ри основн≥ ѓѓ компоненти: 1) узагальнен≥ ц≥л≥ або ц≥нност≥; 2) норми-правила, ¤к≥ контролюють способи дос¤гнень цих ц≥лей; 3) засоби ор≠ган≥зац≥њ людей, ¤к≥ ≥нституц≥онально забезпечен≥ у межах норматив≠ноњ системи; 4) ситуативн≥ можливост≥ д≥й, ¤к≥ доступн≥ суб'Їктам ¤к зас≥б. ƒо цих компонент≥в соц≥альноњ д≥њ у ≥ндив≥д≥в може про¤вл¤ти≠с¤ р≥зне ставленн¤: неприйн¤тт¤, в≥дхиленн¤, протест, дев≥ац≥¤ чи, на≠впаки, ло¤льн≥сть. “ак, стосовно норм (зокрема правових) може скла≠стис¤ конформна, узгоджена з ними повед≥нка чи, навпаки, в≥дхилена повед≥нка, ¤ка виходить за меж≥ нормативних вимог. ¬≥дносно до ор≠ган≥зац≥њ, будь то п≥дприЇмство, установа, ф≥рма, школа, шпиталь, ро≠дина, церква ≥ т. ≥н., може ≥снувати ≥ндив≥дуальна в≥дпов≥дальн≥сть чи така буде в≥дсутн¤. ќтже, напружен≥сть, ¤ка виникаЇ у будь-¤к≥й точц≥ ц≥Їњ системи, може служити джерелом колективноњ повед≥нки (збен≠теженн¤); тобто Ђбудь-¤кий вид напруженн¤, Ч за думкою —мелзе-ра, Ч може виступати ¤к певна детерм≥нанта будь-¤коњ форми колек≠тивноњ повед≥нкиї. —аме напруженн¤ визначаЇтьс¤ ¤к Ђнев≥дпов≥дн≥сть м≥ж компонентами д≥њ ≥, ¤к насл≥док, њх неадекватне функц≥онуванн¤ї. ѕочатковою точкою розвитку ≥ррац≥ональноњ повед≥нки Ї ситу≠ац≥¤ невизначеност≥, при цьому першою реакц≥Їю на виникненн¤ подв≥йност≥ чи невпевненост≥ стають поширенн¤ чуток ≥ зростанн¤ ≥стеричност≥. «м≥ст масовоњ ≥стер≥њ пол¤гаЇ в тому, що вона перетво≠рюЇ дещо подв≥йну ситуац≥ю в абсолютну загрозу. ÷с стаЇ джере≠лом пан≥ки, а в≥дтак, ≥ руйн≥вних масових д≥й. хоча можлив≥ й пром≥жн≥ етапи крайнього соц≥ального збудженн¤. ≤стер≥¤ ¤к така вносить виз≠начен≥сть, пов'¤зану з формуванн¤м Ђподоби ворогаї, ¤кий с вин≠ним у створенн≥ ситуац≥њ невпевненост≥. ¬ той же час вивченн¤ конфл≥ктних ситуац≥й ≥ так званоњ ≥ррац≥ональноњ колективноњ по≠вед≥нки показуЇ, що ≥стер≥¤ ≥ крайнЇ збудженн¤ Ч цс не Їдин≥ фор≠ми реакц≥њ на невизначен≥сть ситуац≥њ.  онтрбалансом цього стану Ї наЋ1¤ на краще зак≥нченн¤ под≥й. ¬ ц≥лому оптим≥стична оц≥нка си≠туац≥њ невпевненост≥ спираЇтьс¤ не т≥льки на њњ власн≥ позитивн≥ ком≠поненти, позитивний настр≥й у повед≥нц≥ ≥ндив≥д≥в, а й на м≥цну над≥йну, ор≥Їнтовану на людей правову систему.



≥ти виникненн≥ соц≥ально-кризових ситуац≥й неможливе, шдра-.V псоелбачита њх к≥нець, в≥н багато в чому залежить в≥д сггшв≥дношсн-ї негативноњ ≥ позитивноњ оц≥нок њњ громад¤нами, ≥стеричних компо≠нент≥в ¤к≥ перетворюють ситуац≥ю у ворожнечу, насильство, бажан≠н¤ знайти винного ≥ т. ≥н. “ому подальше розв'¤занн¤ конфл≥кту -кризи —мслзср пов'¤зус з соц≥альними рухами двох тип≥в: перш≥ по≠значен≥ ним ¤к нормативно ор≥Їнтован≥, друг≥ Ч ¤к ц≥нн≥сно ор≥Їнто≠ван≥ ѕерш≥ н≥бито не торкаютьс¤ ц≥нн≥сних устоњв, ≥ у зв'¤зку з цим можуть характеризуватись ¤к реформ≥стськ≥ (практично будь-¤ка ре≠форма передбачаЇ нормативно-иравов≥ нововведенн¤); друг≥ зор≥Їнто≠ван≥ на зм≥ни ц≥нн≥сних п≥дстав системи. “ому до них в≥днос¤ть рел≥г≥йно-сектанськ≥, нац≥ональн≥ ≥ соц≥ально-пол≥тичн≥ рухи.

¬ ц≥лому ж при регулюванн≥ напруженост≥ —мелзер покладаЇ го≠ловн≥ над≥њ на ≥нформац≥йну та психолог≥чну п≥дготовку населенн¤, розробку спец≥альних програм, ¤к≥ б запоб≥гали негативному впливу ситуац≥њ невизначеност≥ ≥ спри¤ли впор¤дкуванню психолог≥чних ре≠акц≥й ≥ррац≥онального характеру, на п≥двищенн¤ авторитету про≠фес≥йних знань, компетентност≥ ≥ мистецтва соц≥ального управл≥нн¤. Ќ≥мецький соц≥олог –ш≥ьф ƒареидорф (народивс¤ у 1929 р.) Ї представником д≥алектичного напр¤мку в конфл≥ктолог≥њ, ¤кий найб≥льш радикально тлумачить роль ≥ соц≥альне призначенн¤ конфл≥кту. ƒарендорф дотримуЇтьс¤ неомарксистськоњ позиц≥њ у по≠¤сненн≥ рол≥ суперечностей ¤к певних чинник≥в сусп≥льного прогре≠су. √оловн≥ положенн¤ його конфл≥ктолог≥чноњ концепц≥њ викладен≥ у роботах Ђ ласи ≥ класовий конфл≥кт в ≥ндустр≥альному сусп≥льств≥ї ≥ Ђƒосл≥дженн¤ у галуз≥ теор≥њ сусп≥льстваї.

” своЇму критичному анал≥з≥ усталених ≥нтерпретац≥й пол¤ри≠зованого св≥ту ƒарендорф прагне до максимального об'Їктив≥зму, лог≥ка його наукових побудов розгортаЇтьс¤ на п≥дстав≥ спадщини ћаркса ≥ опануванн≥ позиц≥њ ѕарсонса. ƒодержуючись марксовсь-кого п≥дходу, в≥н виходить з того, що саме у класовому протисто¤нн≥ лежить головне джерело конфл≥кту в кап≥тал≥стичному сусп≥льств≥ XIX ст. ќтож, головний конфл≥кт Ївропейськоњ ≥стор≥њ ц≥Їњ доби Ч ■ю конфл≥кт м≥ж п≥дприЇмцем ≥ роб≥тником, в≥н розгортаЇтьс¤ у про≠мислов≥й галуз≥, ¤ка була дом≥нуючою прот¤гом XX ст.

«начну увагу ƒарендорф придш¤с механ≥змам розгортанн¤ кла≠сового конфлиоу; у зв'¤зку з цим в≥й звертаЇтьс¤ ло дискус≥њ про ним '¬“™ре—1в' д∞їЩ¤Щ- ўќ вош,,- не просто об'Їктивно зада-мкце√п“"' " — ∞?'Ў— ~ ''^Х"'"'"осуб„ктивними. ќсобливе м≥сце у диференц≥ац≥њ ≥ пол¤ризац≥њ ≥нтерес≥в Дос≥даЇ ставленн¤ до вла-



пи чи авторитету. ¬сл≥д за ¬ебером ƒарендорф визначаЇ владу ¤к здатн≥сть зд≥йснювати свою волю, незважаючи на оп≥р ≥ незалежно в≥д законних п≥дстав.

¬ пост≥ндустр≥альному сусп≥льств≥ XX ст., за думкою ƒарендор-фа в≥дбулас¤ ≥нституал≥зац≥¤ посткласового конфл≥кту: роб≥тники та п≥дприЇмц≥ «аходу виробили механ≥зм регулюванн¤ в≥дносин з при≠воду розпод≥лу прибутк≥в та зароб≥тноњ плати. √алузев≥ профсп≥лки, законодавство, посередницьк≥ орган≥зац≥њ, державна пол≥тика регу≠люванн¤ конфл≥кт≥в Ч все це стало новою реальн≥стю, ¤ка подолала гостру напружен≥сть класовоњ боротьби попередньоњ епохи.

јле це не означало усуненн¤ конфл≥кт≥в ≥з тканини сусп≥льно≠го житт¤ взагал≥, навпаки, вони стають б≥льш р≥зноман≥тними, адже зростаЇ к≥льк≥сть л≥н≥й диференц≥ац≥њ ≥нтерес≥в, а в≥дпов≥дно й л≥н≥й розпод≥лу авторитету. «ам≥сть р≥зко пол¤ризованого за принципом дихотом≥њ сусп≥льства виникаЇ плюрал≥стичний соц≥ум з багатьма ≥нтересами, що перес≥каютьс¤. ƒемократ≥¤ у галуз≥ ≥ндустр≥альних в≥дносин, ¤к ≥ у галуз≥ пол≥тики, вважаЇ ƒарендорф, хоча ≥ протистоњть тотал≥тарним ≥нститутам, але не зм≥нюЇ конфл≥кту, бо останн≥й Ч це початкова кл≥тина соц≥ального житт¤, притаманна йому генетично.

« приводу цього ƒарендорф вступаЇ в полем≥ку з ѕарсонсом.  онфл≥кт Ч це головна умова зм≥н у ход≥ розвитку сусп≥льства. ÷е неминучий результат будь-¤коњ керованоњ системи. ≤деал же соц≥аль≠ноњ р≥вност≥ Ч це безсумн≥вна утоп≥¤ чи шк≥длива помилка, що при≠зводить до руйнуванн¤ ефективност≥ будь-¤коњ сп≥льноњ д≥¤льност≥.

” кожному сусп≥льств≥ ≥снують Ђосев≥ л≥н≥њї соц≥альних конфл≥кт≥в, де вони переважно концентруютьс¤. ¬с≥ конфл≥кти так чи ≥накше виникають на грунт≥ под≥лу влади через те, що одна група чи клас чин¤ть оп≥р Ђтискуї або пануванню ≥ншоњ соц≥альноњ сили. ƒв≥ сторони у конфл≥ктному протисто¤нн≥ демонструють саме волода≠рююч≥ сили, а також так≥, що намагаютьс¤ володарювати.

—оц≥альну орган≥зац≥ю, в ¤к≥й пост≥йно точитьс¤ боротьба за владу (сусп≥льство, соц≥альна група, п≥дприЇмство), ƒарендорф на≠зиваЇ Ђ≥мперативно координованою асоц≥ац≥Їюї (≤ ј). ” ≤ ј конфл≥ктна взаЇмод≥¤ регулюЇтьс¤ загальноприйн¤тими нормами. “ому конфл≥кт п≥ддаЇтьс¤ св≥домому кер≥вництву за умови знанн¤ закон≥в його розвитку ≥ функц≥онуванн¤. ќск≥льки конфл≥кт Ї зво≠ротною стороною будь-¤коњ ≥нтеграц≥њ, тому в≥н наст≥льки ж неми≠нучий у сусп≥льств≥, ¤к ≥нтеграц≥¤ соц≥альних ≥нститут≥в.  онфл≥ктн≥ ≥нтереси ≥ мотиви њх нос≥њв Ђховаютьс¤ї за фасадом Їдност≥ та взаЇмод≥њ соц≥альних структур.



ƒаренлорф побудував класиф≥кац≥ю р≥зних тип≥в м≥кро- ≥ мак-роконфл≥кт≥в у сусп≥льств≥. Ќа його думку, сутн≥сть завданн¤ пол¤≠гаЇ не в тому, щоб зн¤ти конфл≥кт чи уникнути його (що неможли≠во), а в тому, щоб спр¤мувати конфл≥кт за певним руслом, ¤ке не руй≠нуЇ всю систему ≥ веде до њњ поступовоњ еволюц≥њ. ƒл¤ цього треба максимально формал≥зувати конфл≥кти, вивести њх на поверхню, зро≠бити предметом громадських дискус≥й, обговорень у прес≥, судових розгл¤д≥в. ќтже, на¤вн≥сть в≥дкритих ≥ демократично розв'¤зуваних конфл≥кт≥в Ч це св≥доцтво життЇздатност≥ сусп≥льства.

«астосуванн¤ пон¤тт¤ Ђрозв'¤занн¤ї конфл≥кту ƒарендорф вва≠жаЇ помилковим, в≥н використовуЇ соц≥ально-правовий терм≥н Ђре≠гулюванн¤ї, дл¤ ¤кого, на його думку, важлив≥ три обставини:

на¤вн≥сть ц≥нн≥сних переумов, тобто визнанн¤ на¤вност≥
конфл≥ктноњ ситуац≥њ ≥ певних п≥дстав за позиц≥Їю опонента;

р≥вень орган≥зац≥њ стор≥н, тобто њх орган≥зац≥йно ч≥тка струк≠
тура ≥ нсрозпливчаст≤, нерозкидан≥ ≥нтереси, що також спри¤Ї регу≠
люванню конфл≥кту;

конфл≥ктуючи сторони повинн≥ погодитис¤ в≥дносно Ђпра≠
вил гриї, що надають р≥вн≥ можливост≥ ≥ забезпечують де¤к≥й ба≠
ланс увњх в≥дносинах.

–егулюванн¤ конфл≥кт≥в забезпечуЇтьс¤ спец≥альними ≥нститу≠тами парламентського типу, ¤к≥ повинн≥: а) мати правоздатн≥сть на веденн¤ переговор≥в ≥ дос¤гненн¤ згоди, а також бути достатньою м≥рою автономними; б) волод≥ти монопол≥Їю на представництво ≥нтерес≥в своЇњ сторони; в) приймати обов'¤зков≥ до виконанн¤ р≥шен≠н¤; г) д≥¤ти демократично.

ƒосить ц≥кавими Ї ≥нтерпретац≥њ проблеми конфл≥кту в контекст≥ дуже попул¤рноњ нин≥ на «аход≥ теч≥њ символ≥чного ≥нтеракц≥он≥зму ÷¤ теор≥¤ актуал≥зувалась у друг≥й половин≥ XX ст., запоб≥гнувши ба≠гатьом сучасним соц≥олог≥чним школам, ≥ робить акцент на Ђсенс≥ї, ¤кий пересл≥дують суб'Їкти, вступаючи у взаЇмод≥ю через мову, тоб≠то це Ї Ђ≥нтеракц≥Їюї. «а цим технократичним терм≥ном приховуЇтьс¤ широкий соц≥альний п≥дх≥д, зг≥дно з ¤ким соц≥ум розгл¤даЇтьс¤ з точ≠ки зору символ≥чноњ повед≥нки ≥ндив≥д≥в, вт¤гнутих до акт≥в взаЇмод≥њ. —аме цей п≥дх≥д застосував американський досл≥дник  Їнпет Ѕоулд≥нг у робот≥ Ђ онфл≥кт ≥ захист: загальна теор≥¤ї, вивчаючи про≠блеми конфл≥ктолог≥њ в аспект≥ теор≥њ символ≥чного ≥нтеракц≥он≥зму. √оловною особлив≥стю цього п≥дходу Ї те, що конфл≥кт розгл¤даЇтьс¤ ¤к знакова символ≥чна повед≥нка, притаманна культурному середови≠щу 3 огл¤ду на це головн≥ механ≥зми взаЇмод≥њ конфл≥ктуючих стор≥н пол¤гають у зд≥бност≥ ос≥б сприймати символ≥ку повед≥нки ≥ в≥дпов≥дно



њњ ≥нтерпретирувати. ќдин ≥з закон≥в конфл≥кту (за Ѕоулд≥нгом) наго≠лошуЇ: символи стають джерелом сутичок, ¤кщо њх зм≥ст точно не виз≠начено, чи вони мають дек≥лька зм≥стовних по¤снень. “ак. в аспект≥ про≠блем юридичноњ конфл≥ктолопњ це може пол¤гати в наступному: р≥зн≥ тлумаченн¤ норм права породжують юридичну кол≥з≥ю, котра ¤к вих≥дна суперечн≥сть з певною ймов≥рн≥стю веде до юридичного конфл≥кту; або, р≥зна м≥ра ц≥нн≥сного ставленн¤ до атрибут≥в держави (символам суверенност≥, державноњ влади ≥ т. ≥н.) також створюЇ передумови дер≠жавно-правового чи пол≥тичного конфл≥кту.

—учасних представник≥в конфл≥ктно-теоретичного напр¤мку часто називають неовебер≥анц¤ми. ЂЌеовебер≥анськаї соц≥альна теор≥¤ зосереджуЇ свою увагу не т≥льки на конфл≥кт≥ ¤к такому, а й на вс≥х сторонах класовоњ структури ≥ процесах, що њњ визначають. њњ представники погоджуютьс¤ з положенн¤м ћаркса про роль класо≠воњ боротьби ¤к джерела сусп≥льного руху, однак вважають марк≠систський погл¤д на соц≥альну структуру надзвичайно спрощеним ≥ жорстко детерм≥нованим.

¬ебер, ¤к в≥домо, визначав соц≥альний клас ¤к сукупн≥сть ≥ндив≥д≥в, що виокремлюЇтьс¤ на п≥дстав≥ ¤к економ≥чних, так ≥ не≠економ≥чних критер≥њв. ѕерш≥ описують ставленн¤ ≥ндив≥да до осо≠бистост≥ та њњ ЂжиттЇвих можливостейї. « цього випливаЇ, що у сусп≥льств≥ можна вид≥лити (принайм≥ потенц≥йно) ст≥льки клас≥в, ск≥льки в ньому ≥снуЇ вид≥в (форм) власност≥. ƒруга група критер≥Їв (нееконом≥чних) дозвол¤Ї зб≥льшити к≥льк≥сть клас≥в у сусп≥льств≥ на п≥дставах Ђгрупового статусуї Ч сп≥льност≥ способу житт¤ ≥ в≥дпов≥дного йому соц≥ального престижу (згадаЇмо Ђпрестижн≥ гру≠пиї ƒарендорфа). ¬ебер розвиваЇ положенн¤ впливу нееконом≥чних ≥деальних чинник≥в-ц≥нностей, норм ≥ т. ≥н., ¤к≥ розгл¤даютьс¤ ним ¤к коррекц≥¤ економ≥чного детерм≥н≥зму ћаркса (наприклад, клас не стане класом, поки його члени не усв≥домили себе його представни≠ками). ќтже, сучасн≥ досл≥дники при створенн≥ концепц≥й ≥ндив≥ду≠альноњ повед≥нки ≥ конфл≥ктноњ взаЇмод≥њ в≥ддають перевагу позиц≥њ ¬ебера. —проби синтезу економ≥чного детерм≥н≥зму ћаркса ≥ куль≠турного детерм≥н≥зму ¬ебера знайшли в≥дображенн¤ у роботах ƒ Ћок-вуда, ƒж. √олдторпа, ј. Ќьюб≥ та ≥нших британських соц≥олог≥в

“аким чином, у ход≥ розвитку сучасних соц≥альних наук в го≠ловному сформувалис¤ базов≥ методолог≥чн≥ ≥ концептуальн≥ п≥дста≠ви теорч конфл≥ктолопњ та проблем юридичноњ конфлпсголог≥њ