____________________________________________________________________________________ |
|
||||||||||
|
Земельне право: курс лекцій для студентів юрид. вузів та факультетів. КОВТУН М.Г. - К.: Юмана, 2001.
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Розділ І
ПРЕДМЕТ, МЕТОД І СИСТЕМА ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА
§1. Поняття предмета земельного права
Центральне місце в питаннях внутрішньої організації і побудови системи права
належить проблемі виділення галузей права. Будь-яка галузь права, будучи
зведеною в систему сукупністю правових норм, характеризується наявністю
специфічних ознак, які відрізняють її від інших галузей. До цих ознак належать
предмет і метод правового регулювання, принципи, на яких базується дана галузь
права, функції, які вона призначена виконувати. Найважливішою серед них є
встановлення предмета галузі права — визначення кола, матеріального змісту і
якісних відмінностей тих суспільних відносин, що регулюються нормами цієї
галузі права.
В юридичній літературі немає єдиної думки по визначенню предмета земельного
права. В підручниках по земельному праву різних часів давалися неоднозначні
визначення предмета земельного права. В перших радянських підручниках автори
обмежувалися загальними поясненнями про те, що земельне право регулює земельні
правовідносини, тобто поняття предмета земельного права підмінялося поняттям
земельних правовідносин.
А.А. Рускол в підручнику «Радянське земельне право» визначав земельне право як
«галузь права, яка регулює суспільні відносини, що виникають щодо власності на
землю, її розподілення та господарського використання». В підручнику «Предмет і
система радянського земельного права» В.П. Ба-лезін та М.І. Краснов дали
наступне визначення предмета земельного права: земельне право як самостійна
галузь права представляє собою сукупність (систему) встановлених правових норм,
які регулюють земельні відносини в цілях забезпечення раціонального
використання, охорони прав органі
зацій і і громадян, закріплення законності в області земельних відносин.
Деякі автори вважали, шо подібні визначення притаманні земельному праву в
вузькому розумінні. Адже земна поверхня — це не тільки верхній шар землі, а й
надра, води, ліси і т.ін. Тому в широкому розумінні предметом земельного права
повинні бути не тільки відносини, пов'язані з правом алас-ності на поверхню
землі, та її використанням, а й відносини, пов'язані з правом власності на надра,
води. ліси. Таку точку зору оспорюють багато спеціалістів з земельного права, а
законодавець чітко вказує в ст. 1 Земельного кодексу, шо гірничі, лісові та
водні відносини, відносини щодо використання і охорони рослинного і тваринного
світу, атмосферного повітря регулюються спеціальним законодавством України і
Респ\т5-лікіі Крим. Таке розмежування необхідне для правильного і найбільш
ефективного застосування законодавства. Суспільні відносини виникають з приводу
різних природних об'єктів: землі, надр. вод. лісів тощо, тому коло суспільних
відносин з приводу цих об'єктів не співпадає, і. відповідно, існують різні
галузі законодавства, які регулюють ці відносини.
Предметом реп'лювання земельного права є суспільні відносини, об'єктом в яких
виступає земля. Але термін «земля» може використовуватися в різних значеннях.
Планета Земля — це природний об'єкт, частина космічної системи. З іншої сторони,
земля — це один з найважливіших компонентів навколишнього природного середовища.
Верхній родючий шар землі є основою для ведення сільськогосподарського
виробництва. Зекіля — головний об'єкт господарської діяльності людини. Як
природний об'єкт земля виконує дві важливі функції: виступає як засіб
виробництва в сільському господарстві і як просторово-територіільний базис —
місце розміщення галузей народного господарстві), сільських та міських поселень.
Вона існує незалежно від людини, як загальна умова і предмет людського життя.
Земля відноситься до числа не-знищуваннх природних ресурсів. Можна, звичайно,
знищити родючий шар грунту, але землю, як просторовий територіальний базис,
знищити неможливо. Нажаль, сучасні технічні жливості людства дозволяють створити
такі умови життя.
які стануть непридатними для проживання людей внаслідок забруднення
навколишнього природного середовища. В зв'язку з цим землі притаманна ознака
незамінності.
На відміну від рослинного і тваринного світу, об'єкти якого відносяться до
числа відновлюваних ресурсів природи, земля не має такої властивості. Завдяки
спеціальним методам природна родючість грунту може тільки штучно поновлюватись.
Земля також виконує екологічні функції як первинний елемент в системі складних
взаємозв'язків об'єктів природи — екологічній системі. Досить суттєвим моментом
є також те, що земля обмежена в просторі. Як правило, людське суспільство існує
на певній території, що обмежена кордонами відповідної держави. Кожна людина
використовує земельну ділянку, площа якої завжди обмежена.
Такими є найбільш важливі характеристики землі як природного об'єкта. Особливий
зміст терміну «земля» надається, коли вона розглядається як об'єкт правового
регулювання земельного права. В цьому випадку землю розглядають як матеріальну
основу суверенітету і національної безпеки держави, тобто вона має
державно-територіальне значення у межах кордону України. Крім того, земля,
залежно від функціонального призначення, перебуває на праві власності
українського народу або уповноваженого на це законом державного органу, або ж
належить іншим суб'єктам, відповідно, на праві колективної та приватної
власності. Особливістю для визначення земель є виділення окремих її частин для
задоволення загального публічного, соціального інтересу і встановлення режиму
права загального і спеціального землекористування.
Земельне право являє собою систему спеціально встановлених норм. Воно покликано
регулювати особливий вид суспільних відносин — земельні відносини. Серед них
потрібно виділити основні форми відносин: а) відносини земельної власності; б)
відносини в області управління земельним фондом; в) відносини землекористування;
г) землеохоронні відносини. З цього переліку відносини власності є
визначальними щодо відношення до інших форм відносин. Так, відно-
еннії з управління земельним фондом передбачають здійснення відповідними
уповноваженими органами дій щодо залучення земельних ділянок в господарський
обіг, забезпечення найбільш ефективного і раціонального використання земельних
ресурсів, ведення обліку і реєстрації земель. Відносини власності на землю є
також визначальними і для відносин користування землею, адже право
землекористування є похідним від права власності на землю. Відносини з охорони
земель також існують не самі по собі, а в тісному зв'язку з відносинами
власності та землекористування. Особливості цих відносин будуть розглядатися в
наступних параграфах.
Copyright © 2004-2006 Все
авторские права на размещенные материалы принадлежат их авторам.
Все
матераилы, представленные здесь, носят лишь ознакомительную цель.
Любое их незаконное
использование является нарушением авторских прав, поэтому после ознакомления рекомендуется приобрести эту литературу
в книжном магазине Вашего города.
| Povered by
STEP
|