Стаття 5. Конституційні основи правопорядку у сфері господарювання

1. Правовий господарський порядок в Україні формується
на основі оптимального поєднання ринкового саморегулюван­
ня економічних відносин суб'єктів господарювання та держав­
ного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з кон­
ституційної вимоги відповідальності держави перед людиною
за свою діяльність та визначення України як суверенної і неза­
лежної, демократичної, соціальної, правової держави.

2. Конституційні основи правового господарського порядку в
Україні становлять: право власності Українського народу на
землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні
ресурси, які знаходяться в межах території України, природні
ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) еко­
номічної зони, що здійснюється від імені Українського народу
органами державної влади і органами місцевого самоврядуван­
ня в межах, визначених Конституцією України; право кожного
громадянина користуватися природними об'єктами права влас­
ності народу відповідно до закону; забезпечення державою за­
хисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання,
соціальної спрямованості економіки, недопущення використан­
ня власності на шкоду людині і суспільству; право кожного во­
лодіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ре­
зультатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання
усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непору­
шності права приватної власності, недопущення протиправного
позбавлення власності; економічна багатоманітність, право ко­
жного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом,
визначення виключно законом правових засад і гарантій під­
приємництва; забезпечення державою захисту конкуренції у
підприємницькій діяльності, недопущення зловживання моно­
польним становищем на ринку, неправомірного обмеження кон­
куренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил
конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно

законом; забезпечення державою екологічної безпеки та під-тримання екологічної рівноваги на території України; забезпе-





чення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з інши­ми країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права.

3. Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність в межах встанов­леного правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

1. 4.1 статті, що коментується, визначає поняття правового го­
сподарського порядку в Україні за допомогою двох основних кри­
теріїв: 1) оптимальне поєднання ринкового саморегулювання еко­
номічних відносин суб'єктів господарювання та державного ре­
гулювання макроекономічних процесів; 2) його основою є
конституційна вимога відповідальності держави перед людиною
за свою діяльність і характеристики держави Україна в якості
суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової дер­
жави.

В умовах перехідної економіки необхідно «змішане» регулю­вання економіки як поєднання саморегулювання конкурентного ринку і державного впливу на економіку, у тому числі, її держав­ного регулювання. Державне регулювання економіки необхідне в перехідний період до ринкової економіки як додатковий меха­нізм до системи саморегулювання ринку, спрямований на кори­гування економічної поведінки в інтересах суспільства.

2. Згідно зі ст. 19 Конституції України правовий порядок в
Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може
бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

У Конституції України закріплено ряд положень, що склада­ють конституційні основи правового господарського порядку.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ре­сурси, які знаходяться в межах території України, природні ре­сурси її континентального шельфу, виключної (морської) еконо­мічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Кожен громадянин має право корис­туватися природними об'єктами права власності народу відповід­но до закону. Власність зобов'язує. Власність не повинна викори­стовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соці­альну спрямованість економіки. Всі суб'єкти права власності рі­вні перед законом (ст. 13 Конституції).

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої дія-

13



льності. Право приватної власності набувається в порядку, визна­ченому законом. Громадяни для задоволення своїх потреб мо­жуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непо­рушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної влас­ності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспіль­ної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Ви­користання власності не може завдавати шкоди правам, свобо­дам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати еко­логічну ситуацію і природні якості землі (ст. 41 Конституції).

Суспільне життя в Україні ґрунтуються на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності (ст. 15 Конституції).

Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборо­нена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підпри­ємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монополь­ним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкурен­ції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом (ст. 42 Конституції).

Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобиль­ської катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави (ст. 16 Конституції).

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці (ч.4 ст. 43 Конституції).

Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за які­стю і безпекою продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє дія­льності громадських організацій споживачів (ч.4 ст. 42 Консти­туції).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч.і ст. 8 Конституції).

3. У ч. З статті, що коментується, міститься вимога здійснення діяльності суб'єктами господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання в межах встановленого правового господарського кодексу, з додержанням вимог законодавства.

Стаття 6. Загальні принципи господарювання

1. Загальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;

свобода підприємницької діяльності у межах, визначених за­коном;



суспільства і держави;

захист національного товаровиробника;

заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у госпо­дарські відносини.

1. Загальні принципи господарювання в Україні, які сформу­льовані в статті, що коментується, є основними засадами здійснен­ня господарської діяльності. Багато з них знайшли своє закріп­лення на конституційному рівні. Так, принцип економічної бага­томанітності закріплено у ст. 15 Конституції України. Право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, закріпле­не в ст. 42 Конституції України. Інші принципи, хоча і не знай­шли прямого закріплення в конституційних нормах, однак ґрун­туються на конституційних положеннях або випливають з них.

Принцип вільного руху капіталів, товарів і послуг на території України означає, що суб'єкти господарювання мають право реалі­зовувати свої товари і послуги на всій території України, при цьому органи державної влади та органи місцевого самовряду­вання не вправі обмежувати або забороняти доступ підприємців до певних територіальних ринків.

Принцип захисту національного товаровиробника знайшов своє вираження як у нормах Господарського кодексу, так і в інших законах. Закон України «Про усунення дискримінації в оподат­ковуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з ви­користанням майна та коштів вітчизняного походження» від 17.02.2000 р. спрямований на захист конкуренції між суб'єкта­ми підприємницької діяльності, створеними без залучення кош­тів або майна (майнових чи немайнових прав) іноземного похо­дження, та суб'єктами підприємницької діяльності, створеними за участю іноземного капіталу, забезпечення державного захисту вітчизняного виробника та конституційних прав і свобод грома­дян України. Відповідно до цього Закону на території України до суб єктів підприємницької діяльності або інших юридичних осіб, їхніх філій, відділень, відокремлених підрозділів, включаючи по­стійні представництва нерезидентів, створених з участю інозем­них інвестицій, незалежно від форм та часу їх внесення, застосо­вується національний режим валютного регулювання та справ­ляння податків, зборів (обов'язкових платежів), встановлений законами України для підприємств, створених без участі інозем-

них інвестицій.



На захист національних товаровиробників спрямоване також

застогування антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних

заходів відповідно до ст.244 ГК (див. коментар до цієї статті) і

законів України «Про захист національного товаровиробника від

.демпінгового імпорту» від 22.12.98 р., «Про захист національно-

го товаровиробника від субсидованого імпорту» від 22.12.98 р., "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну» від 22.12.98 р.

Заборону незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господар­ські відносини закріплено в ч.5 ст. 19 ГК і конкретизовано у ряді норм ГК, наприклад, у ч.З ст. 18 ГК, у ст. 31 ГК (див. коментар до цих статей) тощо. Ця заборона нерозривно пов'язана з конститу­ційним положенням, закріпленим у ст. 56 Конституції України: кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи орга­нів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю орга­нів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх поса­дових і службової осіб при здійсненні ними своїх повноважень.