Розділ II СУБ'ЄКТИ ГОСПОДАРЮВАННЯ
І лана « ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 55. Поняття суб'єкта господнрюнаніїя
1. Суб'єктами господарювання внанаються учасники госпо
дарських підноснії, шсі здійснюють господарську діяльність, ре
ал ізуючн господарську компетенцію (сукупність господарських
прав та обов'язків), мають відокремлене майно 1 несуть відпові
дальність :ш своїми ;ю6оп'плани>ши н межах цього майна, крім
випадній, передбачених законодавством.
2. Суб'єктами господарювання г:
1) господарські органі:шн,ії — юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні

та Інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства,
які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відпо
відно до закону як підприємці;
3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи гос
подарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для
здійснення господарської діяльності.

3. Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську
компетенцію на основі права власності, права господарського
відання, права оперативного управління та права оперативно-
господарського використання майна відповідно до визначення
цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.
4. Суб'єкти господарювання — господарські організації, які
діють на основі права власності, права господарського відання
чи оперативного управління, мають статус юридичної особи,
що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.
5. Суб'єкти господарювання — відокремлені підрозділи (стру
ктурні одиниці) господарських організацій можуть діяти лише
на основі права оперативно-господарського використання май
на, без статусу юридичної особи.

1. 4.1 статті, що коментується, дає узагальнене поняття суб'єк
та господарювання. Основні ознаки суб'єктів господарювання:
1) учасники господарських відносин; 2) здійснюють господарсь
ку діяльність; 3) мають господарську компетенцію, що реалізу
ється в господарській діяльності; 4) мають відокремлене майно;
5) несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями, як правило,
у межах відокремленого майна.
2. Ч, 2 статті, що коментується, називає види суб'єктів господа
рювання.
Перший вид суб'єктів господарювання — це юридичні особи. Згідно зі ст.80 Цивільного кодексу України юридичного особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Вона наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна.
Загальновизнано, що юридична особа має такі ознаки:
1) організаційна єдність — юридична особа має внутрішню стру
ктуру, що отримує своє закріплення в його статуті;
2) майнова відокремленість — лише організація, що володіє
відокремленим майном, є самостійним і повноправним учасни
ком правовідносин. Для комерційних юридичних осіб ознака
майнової відокремленості конкретизована у вигляді наявності
самостійного балансу;
133

3) виступ у господарському обігу від свого імені. Якщо перші
дві ознаки створюють необхідні передумови для самостійної уча
сті юридичної особи в господарському обігу, то ця ознака означає,
що юридичні особи можуть від свого імені набувати майнові і
иемайнові права та нести обов'язки;
4) самостійна майнова відповідальність. Оскільки юридична
особа набуває від свого імені права й обов'язки, вона повинна не
сти пов'язані з ними зобов'язання та відповідальність.
Другий вид суб'єктів господарювання — фізичні особи, які здійснюють господарську діяльність без утворення юридичної особи, і зареєстровані відповідно до закону в якості підприємців.
Третій вид суб'єктів господарювання — відокремлені підрозділи і структурні одиниці господарських організацій, утворені ними для здійснення господарської діяльності. В їхньому числі — філії і представництва господарських організацій. Філія — це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництво — це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює захист і представництво інтересів юридичної особи.
3. Правами, на підставі яких суб'єкти господарювання реалі
зують свою господарську компетенцію, є: право власності, право
господарського відання, право оперативного управління і право
оперативно-господарського використання майна. Ці права урегу
льовані відповідно ст.ст. 134, 136-138 ГК (див. коментар до цих
статей).
4. У ч.4 статті, що коментується, надане визначення суб'єкта
господарювання — господарської організації.
По-перше, господарські організації є юридичними особами. По-друге, господарські організації діють на основі права власності, права господарського відання або права оперативного управління. Статус юридичної особи суб'єктів господарювання — господарських організацій визначається цивільним законодавством ?а Господарським кодексом. Загальні положення про юридичну особу, його поняття, види, організаційно-правові форми юридичних осіб, створення юридичної особи, її державну реєстрацію, найменування, цивільну правоздатність та цивільну дієздатність, відповідальність тощо містяться в главі 7 Цивільного кодексу України.
5. На відміну від господарських організацій, відокремлені підрозділи і структурні одиниці господарських організацій не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичною особою що створила їх, і діють на підставі затвердженого нею положен-ня. Керівники філій і представництв призначаються юридичною особою - суб'єктом господарювання і діють на підставі виданої

їм довіреності. Діють відокремлені підрозділи і структурні одиниці суб'єктів господарювання лише на основі права оперативно-господарського використання майна.
Стаття 56. Утворення суб'єкта господарювання
1. Суб'єкт господарювання може бути утворений за рішен
ням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними)
органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством,
також за рішенням інших органів, організацій і громадян шля
хом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, ви
ділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта госпо
дарювання з додержанням вимог законодавства.
2. Суб'єкти господарювання можуть утворюватися шляхом
примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання
за розпорядженням антимононольних органів відповідно до
аитимонопольно-конкурентного законодавства України.
3. Створення суб'єктів господарювання здійснюється з додер
жанням вимог антимонопольн о-конкурентного законодавства.
І. Суб'єкт господарювання може бути утворений як за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, так і за рішенням інших осіб і органів у випадках, передбачених законодавством.
Деякими нормативно-правовими актами встановлені обмеження кола засновників. Так, Декрет Кабінету Міністрів України «Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених з участю державних підприємств» від 31.12.92 р. установив заборону державним підприємствам бути учасниками і засновниками господарських товариств.
Як правило, уповноважені органи, що можуть бути засновниками підприємств, визначає власник. Наприклад, щодо підприємств державної власності такими уповноваженими органами є міністерства, державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади. Вони приймають рішення про створення підприємств державної власності, затверджують статути і контролюють їх дотримання, контролюють ефективність використання закріпленого за підприємствами майна. Його зберігання (Декрет Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що знаходиться в загальнодержавній власності» від 15.12.93 р.).
2. 4.2 статті, що коментується, передбачає специфічний випа-
док утворення суб'єкта господарювання шляхом примусового
поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання.
Примусовий поділ суб'єкта господарювання передбачений в якості санкції в Законі України «Про захист економічної конку-

ренції» від 11 01.2001 р. Згідно пі от. 53 цього Закону, якщо «у б-єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) сти-новищсм на ринку, органи Антимонопольного комітету України миють право прийняти рішення про примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольно (домінуюче) становище. Примусовий поділ не застосовується у разі: неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць; наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць (якщо обсяг продукції, яка вживається суб'єктом господарювання, перевищує тридцять відсотків валового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу або структурної одиниці).
Рішення органів Антимонопольного комітету України про примусовий поділ суб'єкта господарювання підлягає виконанню у встановлений строк, який не може бути меншим шести місяців. Реорганізація суб'єкта господарювання, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на його розсуд за умови усунення монопольного (домінуючого) становища цього суб'єкта господарювання на ринку.
3. При створенні суб'єктів господарювання повинні враховуватися вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, зокрема, положення про контроль за концентрацією суб'єктів господарювання, передбачені в розділі V Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 р.
Органи Антимонопольного комітету України здійснюють державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання з метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції. Згідно зі ст.22 Закону «Про захист економічної конкуренції» концентрацією визнається:
1) злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного
суб'єкта господарювання до іншого;
2) придбання безпосередньо або через інших осіб контролю
одним або кількома суб'єктами господарювання над одним або
кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів го
сподарювання, зокрема, шляхом:
а) безпосереднього або опосередкованого придбання, придбання у власність іншим способом активів у вигляді цілісного маЙ-нового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господа-рювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу су-бєкта господарювання, в тому числі придбання активів субєкта
господарювання, що ліквідується;

б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника
керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи
виконавчого органу суб'єкта господарювання особи, яка вже обі
ймає одну чи кілька з перелічених посад в Інших суб'єктах госпо
дарювання, або створення ситуації, при якій більше половини по
сад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи
виконавчих органів двох чи більше суб'єктів господарювання
обіймають одні й ті самі особи;
в) створення суб'єкта господарювання двома і більше суб'єкта
ми господарювання, який тривалий період буде самостійно здійс
нювати господарську діяльність, і при цьому зазначене створення
не приводить до координації конкурентної поведінки між суб'єк
тами господарювання, що створили цей суб'єкт господарювання,
або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання;
3) безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання.
Ст. 24 Закону називає випадки, в яких необхідне отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання.
Стаття 57. Установчі документи
1. Установчими документами суб'єкта господарювання є рі
шення про його утворення або засновницький договір, а у випа
дках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта гос
подарювання.
2. В установчих документах повинні бути зазначені наймену
вання та місцезнаходження суб'єкта господарювання, мета і
предмет господарської діяльності, склад і компетенція його ор
ганів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок фо
рмування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його
реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.
3. В засновницькому договорі засновники зобов'язуються утво
рити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної дія
льності щодо ного утворення, умови передачі йому свого майна,
порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю
суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок
вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності
суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також по
рядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.
4. Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет

діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.
Положенням визначається господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб'єктів у випадках, визначених законом.
5. Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону.
1. Створення та діяльність юридичних осіб — суб'єктів госпо-дарювання будь-якої організаційно-правової форми неможливе без установчих документів.
Згідно з п.З Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98 р. № 740, одним ьіз необхідних документів для реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи є рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органа про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ним органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених законом.
Установчі документи — це документи, необхідні для регулювання порядку, умов погодженої діяльності засновників, а також визначення правового статусу створюваного суб'єкта господарювання — юридичної особи.
Для створення суб'єкта господарювання — юридичної особи його учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками, якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.
Для одних суб'єктів господарювання єдиним установчим документом є статут (наприклад, для приватного підприємства, акціонерного товариства, товариств з обмеженою І додатковою відповідальністю). Іншим — досить установчого договору (наприклад, повним і командитним товариствам).
2. Ч. 2 статті, що коментується, визначає зміст установчих документів. Детальний зміст установчих документів може бути визначено іншими законами. Так, спеціальні вимоги до установчих документів господарських товариств містяться в ст. 4 Закону України .Про господарські товариства» від 19.11.91 р. Установчі
138

документи господарських товариств повинні містити відомості
про вид товариства, предмет і цілі ного діяльності, склад заснов-ників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядку розподілу дохо дів та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.
3. Засновницький (установчий) договір використовується тоді,
коли діяльність двох і більше фізичних та/або юридичних осіб
спрямована на спеціальну мету — створення нової юридичної
особи — суб'єкта господарювання. Він служить для визначення
порядку та умов погодженої діяльності засновників. У засновни
цькому (установчому) договорі повинні бути визначені основні
положення про взаємовідносини учасників (засновників) і вира
жена добровільна згода, волевиявлення засновників на створення
суб'єкта господарювання. Для цього в установчому договорі мо
жуть визначатися дві основні групи взаємних обов'язків: по-пер
ше, обов'язки організаційного характеру (обов'язок здійснювати
погоджені дії щодо створення суб'єкта господарювання та його
державної реєстрації); по-друге, обов'язки майнового характеру
(щодо передання у власність створюваного засновниками суб'єк
та господарювання встановлених вкладів (внесків).
Засновницький (установчий) договір — це засіб організації суб'єктами своєї господарської діяльності за допомогою угоди про узгоджені взаємні дії в управлінській і майновій сферах. Особливість цього договору полягає в тому, що його регулятивні можливості виявляються як у процесі формування суб'єкта господарювання — юридичної особи (до його державної реєстрації), так і після придбання ним статусу суб'єкта права в процесі його функціонування. Він служить як підставою виникнення, так і регулятором взаємопогоджуваної і координаційної діяльності суб'єктів — засновників (учасників) суб'єкта господарювання.
4. Статут суб'єкта господарювання інформує контрагентів та
інших осіб, які вступають у відносини з ним, про коло його діяль
ності, права, обов'язки та відповідальність. Роль статуту не обме
жується його інформаційною функцією, оскільки насамперед устав
служить створенню і регулюванню діяльності суб'єкта господа
рювання.
Крім загальних вимог до змісту статуту суб'єкта господарювання, що містяться в ч. 4 статті, що коментується, деякі спеціальні вимоги можуть бути сформульовані спеціальним законом стосовно окремого виду суб'єкта господарювання. Наприклад, згідно зі ст.37 Закону України .Про господарські товариства», статут
139

акціонерного товариства, крім відомостей, що містяться в ст.4 Закону, має містити відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій, строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками календарного року.
У випадках, визначених законом, господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування або інших суб'єктів визначається Положенням.
5. За загальним правилом, власник майна (засновник) суб'єкта господарювання або його представник затверджує статут (положення). У випадках, передбачених законом, статут (положення) затверджується іншими суб'єктами.