Стаття 39. Захист прав споживачів
1. Споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) з метою задоволення своїх потреб мають право на: державний захист своїх прав; гарантований рівень споживання; належну якість товарів (робіт, послуг); безпеку товарів (робіт, послуг);
необхідну, доступну та достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент товарів (робіт, послуг);
відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я людей товарами (роботами, послугами), у випадках, передбачених законом;
звернення до суду та Інших уповноважених органів влади за захистом порушених прав або законних інтересів.
З метою захисту своїх прав і законних інтересів громадяни можуть об'єднуватися на добровільній основі у громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).
2. Держава забезпечує громадянам захист їх Інтересів як спо живачів, надає можливість вільного вибору товарів (робіт послуг), набуття знань , кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання товаре <роб.т, послуг) відповідно до ,х потреб, і гарантує придбанні

або одержання іншими законними способами товарів (робіт, послуг) в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.
3. Права споживачів, механізм реалізації захисту цих прав
та відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і вироб
никами (виконавцями, продавцями) регулюються законом про
захист прав споживачів та іншими законодавчими актами.
4, Якщо чинним міжнародним договором, згоду иа обов'яз
ковість якого надано Верховною Радою України, встановлено
інші правила, ніж ті, що є в законодавстві України про захист
прав споживачів, то застосовуються правила міжнародного до
говору.
1. Антимонопольно-конкурентне законодавство спрямоване не лише на підтримку і захист добросовісної конкуренції на товарних ринках, але й на захист інтересів і забезпечення прав споживачів. Так, Державна програма демонополізації економіки і розвитку конкуренції, схвалена Постановою Верховної Ради України від 21.12.93 р., спрямована на формування і розвиток конкурентного середовища, яке забезпечувало б ефективне використання суспільних ресурсів, вільний вступ на ринок для підприємців, свободу споживачів у виборі товарів широкого асортименту, кращої якості за більш низькими цінами. Споживачами, з погляду законодавства про захист економічної конкуренції, визнаються як фізичні, так і юридичні особи, які здійснюють діяльність з придбання та використання товарів, послуг, робіт на відповідному товарному (товарних) ринку (ринках).
Стаття, що коментується, використовує поняття «споживач» у значенні, даному в Законі України «Про захист прав споживачів» від 12.05.91 р. (у редакції Закону від 15.12.93 р.). Споживач у цьому Законі визначений як громадянин, який придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Таким чином, визначений захист прав фізичних осіб, що придбавають (замовляють, використовують) товари для своїх потреб.
Перелік прав споживачів, який міститься у статті, що коменту
ється, викладений також у ст. З зазначеного Закону. Крім назва
них прав, у Законі також вказані права споживачів щодо належ
но: ЯКОСТІ не тільки товарів (робіт, послуг), але також торговель-
Д«™вЯіоВНо??Г* ВИДІВ- 0бсл*Г0вУвання; необхідної, доступної і
мент то «ФВДмаЦ" не тільки про кількість, якість і асорти-
"иМх ви ї 7і П°СЛУГ)і аЛЄ І Пр° самі товаРи (Роботи, послу-
сне олеЗ (8ИКОНаВЦЯ' пР°да»чя)» а також права на своєча-
сне одержання цієї інформації
гпомияя»»"' " 3аКО"У 'ПР° 38ХИСТ ПраВ <™ивачів. за всіма громадянами в однаковій мірі визнається право на задоволення
100

їх потреб у Сфері торговельного та інших види обслуговування Споживач має право на вільний вибір товарів і послуг у зручний для нього час з урахуванням режиму роботи продавця (виконавця). Споживач має право на перевірку якості, безпеки, комплектності, міри, ваги та ціни, що здобуваються (замовляються), товарів (робіт, послуг), демонстрацію безпечного та правильного їх вико-ристання На вимогу споживача продавець (виконавець) у цих випадках зобов'язаний надати йому контрольно-вимірювальні прилади, документи про якість, безпеку, ціну товарів (робіт, послуг). Правила торгового, побутового й іншого видів обслуговування (виконання робіт, надання послуг) затверджуються Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України постановою від 08.02.95 р. № 108 затвердив Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення, а постановою від 16.05.94 р. № 313 (у редакції від 04.06.99 р.) затверджені правила побутового обслуговування населення.
Ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), що забезпечує можливість їх свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Вона доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до товарів (наслідків робіт, послуг), на етикетці, а також маркуванням чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів товарів (робіт, послуг) або в окремих сферах обслуговування. Це важливо для споживача, тому що в нього немає спеціальних знань про властивості і характеристики товарів (робіт, послуг), які він придбаває.
Одним із прав споживачів є право на об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів). Держава підтримує діяльність об'єднань споживачів. Об'єднання споживачів є громадськими організаціями, що здійснюють свою діяльність відповідно до Закону України «Про об'єднання громадян» від 16.08.92 р.
2. Державний захист прав громадян як споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в сфері захисту прав споживачів (Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики) та його територіальні органи (див. Указ Президента України «Питання Державного комітету України з питань технічного регулю вання та споживчої політики» від 18.03.2003 р. N. 225/2003) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи державного санітарно-ецідеміо. логічного нагляду України, інші органи виконавчої влади, органи
101

місцевого самоврядування відповідно до законодавства, а також \ дові органи.
Гарантований рівень споживання, достатній для підтримки здоров'я і життєдіяльності, забезпечується, як визначено в ст. 11 Закону «Про захист прав споживачів»: стимулюванням виробництва товарів, виконанням робіт та наданням послуг; запровадженням у разі необхідності нормованого розподілу товарів, якщо немає гарантій їх вільного придбання кожним споживачем; запровадженням компенсаційних виплат, різних видів допомоги і пільг громадянам.
3-4. Законодавче регулювання відносин між споживачами товарів (робіт, послуг) і виробниками, виконавцями, продавцями різних форм власності, права споживачів і визначення механізмів реалізації державного захисту їх прав здійснюється поряд з Господарським кодексом України також Законом України «Про захист прав споживачів». До інших законодавчих актів можна віднести, наприклад, Закон України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» від 23.12.97 р., Закон України «Про захист прав покупців сільськогосподарських машин» від 05.06.2003 р.
Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. їх приписи мають пріоритет перед поточним законодавством України, у тому числі в сфері захисту прав споживачів.
Стаття 40. Державний контроль за дотриманням аятимонопольно-конкурентного законодавства
1. Державний контроль за дотриманням антимонопольно-кон-
курентного законодавства, захист інтересів підприємців та спо
живачів від його порушень здійснюються Антимонопольннм ко
мітетом України відповідно до його повноважень, визначених
законом.
2. З метою запобігання монопольному становищу окремих
суб'єктів господарювання на ринку створення, реорганізація та
ліквідація суб'єктів господарювання, придбання їх активів, ча
сток (акцій, паїв) господарських товариств, а також утворення
об'єднань підприємств або перетворення органів влади в зазна
чені об'єднання у випадках, передбачених законодавством, здій
снюються за умови одержання згоди на це Антимонопольного
комітету України. Підстави для надання згоди на концентра
цію суб'єктів господарювання визначаються законом.
102

3. У разі якщо суб'єкти господарювання зловживають моно
польним становищем на ринку, Антнмонопольннй комітет Укра
їни мас право прийняти рішення про примусовий поділ моно
польних утворень. Строк виконання такого рішення не може
бути менше шести місяців.
4. Примусовий поділ не застосовується у разі:
неможливості організаційного або територіального відокре
млення підприємств або структурних підрозділів;
наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів, якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства (об'єднання тощо) становить менше тридцяти відсотків.
5. Реорганізація монопольного утворення, що підлягає при
мусовому поділу, здійснюється на розсуд суб'єкта господарю
вання за умови усунення монопольного становища цього утво
рення на ринку.
6. Антимонопольний комітет України та його територіальні
відділення у встановленому законом порядку розглядають справи
про недобросовісну конкуренцію та інші справи щодо порушен
ня антимонопольно-конкуреитиого законодавства, передбачені
законом.
7. Рішення Антимонопольного комітету України та його те
риторіальних відділень можуть бути оскаржені до суду. Збитки,
завдані незаконними рішеннями Антимонопольного комітету
України або його територіальних відділень, відшкодовуються з
Державного бюджету України за позовом заінтересованих осіб
у порядку, визначеному законом.
1. У ст. 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.93 р. Антимонопольний комітет України визнаний центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності. Згідно зі ст. З цього Закону основними завданнями Антимонопольного комітету України є; здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства; запобігання, виявлення і припинення порушень антимонопольного законодавства; контроль за економічною концентрацією; сприяння розвитку добросовісної конкуренції.
Антимонопольний комітет України — це державний орган, що
на професійному рівні, цілеспрямовано забезпечує у відповідності
зі своєю компетенцією державний контроль за дотриманням ан-
тимонопольно-конкурентного законодавства.
Згідно з п. З ст. 4 Закону України «Про захист економічної
конкуренції» від 11.01.2001 р. державний контроль за додержан-
103

захист економічної конкуренції, захис
«Про Антимонопольний комітет України*
онцентрацією суб'єктів господарювання
господарювання, що підпадають під це поняття.
У ст. 24 зазначеного Закону встановлений ряд граничних показників, перевищення яких вимагає попереднього дозволу Анти-монопольного комітету України чи адміністративної колегії Ан-тимонопольного комітету України на здійснення концентрації. Так, якщо сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 мільйонам євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року, і при цьому: вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року у кожного, та вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній
Х04

день фінансового року, то дії, що є концентрацією цих суб'єктів господарювання, вимагають обов'язкового дозволу. Більш того, учасники концентрації зобов'язані утримуватися від дій, які можуть призвести до обмеження конкуренції та неможливості відновлення початкового стану. Порядок розрахунку даних граничних показників встановлюється Антимонопольним комітетом України, з врахуванням ч.ч. 2-4 ст. 24 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України, у разі якщо наявність такого дозволу необхідна, відповідно до п. 12 ст. 50 Закону визнається порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, і тягне за собою відповідальність, встановлену законодавством (див. також главу 28 ГК).
Кабінет Міністрів України може дати дозвіл на концентрацію, якщо позитивний ефект для суспільних інтересів зазначеної концентрації переважає негативні наслідки обмеження конкуренції. Кабінет Міністрів України не вправі дати дозвіл, якщо обмеження конкуренції, зумовлені концентрацією, не є необхідними для досягнення мети концентрації або становлять загрозу системі ринкової економіки. Процедура узгодження з урядом дій суб'єктів господарювання визначена Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання» від 28.02.2002 р. № 219. Процедура контролю за виконанням даного дозволу передбачена розпорядженням Антимонопольного комітету України «Про затвердження Порядку здійснення контролю за виконанням рішення Кабінету Міністрів України про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання» від 29.08.2003 р. № 328-р.
3-5. У ч.З-5 статті, що коментується, передбачена така санкція за зловживання суб'єктом господарювання монопольним (домінуючим) становищем на ринку як його примусовий поділ. Примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, передбачений також у ст. 53 Закону «Про захист економічної конкуренції». У Державній програмі демонополізації економіки і розвитку конкуренції, схваленій постановою Верховної Ради України від 21.12.93 р., зазначено, що примусовий поділ є радикальним засобом, який потребує виважених дій і може бути здійснений за певних умов, якщо: зафіксовано зловживання монопольним становищем на ринку відповідного товару; внаслідок монопольного становища певного господарюючого суб'єкта виникають бар'єри вступу на ринок інших господарюючих суб'єктів; відсутній тісний технологічний зв'язок між підприємствами, структурними підрозділами (одини-
105

цямн). які входять до складу господарюючого суб'єкта; підприємства, структурні підрозділи (одиниці) самостійно виробляють товари однакової споживчої вартості. Визнано також, що примусовий поділ є невиправданим у разі, коли концентрація виробництва спрямована на підвищення його ефективності, збереження і розвиток експортного потенціалу держави і коли ефект масштабу виробництва, незважаючи на збільшення ринкової влади господарюючого суб'єкта, призводить до економії для споживачів і підвищення якості продукції.
Рішення про примусовий поділ приймають органи Антимонопольного комітету України, план самої реорганізації визначається суб'єктом господарювання, стосовно якого прийняте дане рішення-
6. Справи про порушення антимонолольно-конкурентного законодавства розглядають органи Антимонопольного комітету України. Зокрема, територіальні відділення Антимонопольного комітету України діють на підставі Закону «Про Антимонопо-льний комітет України» і Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від 23.02.2001 р. № 32-р.
Процедура розгляду справ про порушення антимонопольно-кон-курентного законодавства передбачена Законом «Про захист економічної конкуренції» (розділи УІІ-ІХ), а також підзакояними нормативно-правовими актами, зокрема, розпорядженням Антимонопольного комітету України «Про внесення змін і доповнень до Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України» від 29.06.98 р. № 169-р, розпорядженням Антимонопольного комітету України «Про Положення про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції» від 25.12.2001 р. № 182-р.
Згідно зі ст. 35 Закону «Про захист економічної конкуренції* розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.
Органи Антимовопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за: заявами суб'єктів господарювання, громадян, об'єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції; поданнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.
106

Суб'єкт господарювання не може бути притягнений до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності. Перебіг строку давності зупиняється на час розгляду органами Антнмонопольного комітету України справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
У ст. 49 Закону названі підстави закриття розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції: справа не підлягає розгляду в Антимонопольному комітеті України, його територіальному відділенні; не встановлено відповідача або його місцезнаходження; відповідача — юридичну особу ліквідовано; вже розглянуто чи розглядається органами Анти-монопольного комітету України справа на тих же підставах щодо самого відповідача; не доведене вчинення порушення; є інші підстави, передбачені законом.
7. Загальний порядок оскарження рішень органів Антимоно-польного комітету України визначений у ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонополь-ного комітету України повністю або частково до суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Прийняття судом, господарським судом до розгляду заяви про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України, як правило, не припиняє його виконання, крім випадків, визначених Законом (див. також коментар до ст. 257 ГК).
Якщо суд встановлює незаконність прийнятого органами Антимонопольного комітету України рішення (розпорядження, постанови), і в результаті такого рішення суб'єкту господарювання заподіяні збитки, то вони повинні бути відшкодовані з Державного бюджету в порядку, визначеному законом.
Стаття 41. Антнмонопольно-конкурентие законодавство
1. Законодавство, що регулює відносини, які виникають у
зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням та попе
редженням монополізму у господарській діяльності, складаєть
ся з цього Кодексу, закону про Антимошшольяий комітет Укра
їни, інших законодавчих актів.
2. Положення цієї глави Кодексу не поширюються на відно
сини, у яких беруть участь суб'єкти господарювання та інші
учасники господарських відносин, якщо результат їх діяльності
проявляється лише за межами України, якщо інше не передба
чено чинним міжнародним договором, згода на обов'язковість
якого надано Верховною Радою України.

3. Законом можуть бути визначені особливості регулювання відносин, пов'язаних з недобросовісною конкуренцією та монополізмом на фінансових ринках і ринках цінних паперів.
1. Антимонопольно-конкурентне законодавство включає конституційні положення (СТ-42 Конституції України), Господарський кодекс України, Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993 р.. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01-2001 р., Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.96 р. До підзакон-них актів антимонопольно-конкурентного законодавства, зокрема, відносяться: Указ Президента України «Про Основні напрями конкурентної політики на 2002-2004 роки» від 19.11.2001 р.. Указ Президента України «Про символіку Анти монопольного комітету України» від 10.07.2003 р.,Постанова Кабінету Міністрів України «Про механізм антимонопольного регулювання діяльності монопольних утворень* від 15.06.94 р. № 400, Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання» від 28.02.2002 р. № 219, розпорядження Антимонопольного комітету України «Про Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України» від 23.02.2001р. № 32-р, розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положення про концентрацію)» від 19.02.2002 р. № 33-р, розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії суб'єктів гос- подарювання» від 12.02.2002 р. № 26-р, розпорядження Антимо- нопольного комітету України «Про затвердження Типових вимог до узгоджених дій суб'єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимо- нопольного комітету України на узгоджені дії суб'єктів господа- рювання» тощо.
2-3. Згідно зі ст.2 Закону України «Про захист економічної конкуренції» цим Законом регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю з суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією. Цей Закон застосовується до відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України. Таким чином,
108

з одного боку, не підпадає під чинність Закону поведінка суб єктів господарювання - резидентів, якщо анти конкурентний результат такого поводження не виявляється на національних товарних ринках, з іншого боку - Закон може діяти у відношенні нерезидентів, якщо наслідки їх господарювання усувають або обмежують конкуренцію на товарних ринках України.
Цінні папери в антимонопольно-конкурентному законодавстві включені в поняття «товар». Ринки цінних паперів і фінансових ринків включаються в сферу чинності Закону «Про захист економічної конкуренції». Однак не виключається можливість спеціального регулювання функціонування цих ринків, відносин на них, пов'язаних з недобросовісною конкуренцією і монополізмом.