Глава З
ОБМЕЖЕННЯ МОНОПОЛІЗМУ ТА ЗАХИСТ
СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ І СПОЖИВАЧІВ
ВІД НЕДОБРОСОВІСНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ
Стаття 25. Конкуренція у сфері господарювання
1. Держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єкта
ми господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досяг
ненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок
чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можли
вість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти гос
подарювання не визначають умов реалізації товару на ринку.
2. Органам державної влади і органам місцевого самовряду
вання, що регулюють відносини у сфері господарювання, забо
роняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають при
вілейоване становище суб'єктів господарювання тієї чи іншої
форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі ка
тегорії суб'єктів господарювання чи іншим способом порушу
ють правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи
державної влади, до повноважень яких належать контроль та
нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного зако
нодавства, а також суб'єкти господарювання можуть оспорюва
ти такі акти в установленому законом порядку.

3. Уповноважені органи державної влади і органи місцевого
самоврядування повинні здійснювати аналіз стану ринку і рів
ня конкуренції на ньому і вживати передбачених законом захо
дів щодо упорядкування конкуренції суб'єктів господарювання.
4. Держава забезпечує захист комерційної таємниці суб'єк
тів господарювання відповідно до вимог цього Кодексу та ін
ших законів.
1. Основні начала захисту економічної конкуренції визначені в Конституції України. Відповідно до ст. 42 Конституції України, не допускаються зловживання монопольним становищем на

ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Конституційна заборона стосується діяльності, спрямованої на недопущення, обмеження або усунення конкуренції, незалежно від конкретних її видів.
Визначення поняття «економічна конкуренція» надано в Законі України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 р. Економічна конкуренція (конкуренція) — змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб'єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюється органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю.
Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.
Органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління і контролю зобов'язані сприяти Антимонопольному комітету України у здійсненні його повноважень у сфері підтримки й захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму та контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції.
2-3. Органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.
Вважаються порушенням законодавства про захист економіч ноі конкуренції та тягнуть за собою застосування мір юридичної відповідальності антиконкурентні дії органів влади, органів міс цевого самоврядування, органів адміністратнвно-господарського управління і контролю.
Відповідно до ст.15 Закону «Про захист економічної конкуре нції» від 11.01.2001 р. антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-гос-подарського управління та контролю є прийняття будь-яких а

тів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання писі, мових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чк бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування органів адміністративно-господарського управління та контролі*.' (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або мо жуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.
4. Забезпечення захисту комерційної таємниці в конкуренції здійснюється Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.96 р. Неправомірне збирання, схилення до розголошення, розголошення та використання комерційної таємниці є порушеннями законодавства про захист від недобросовісної конкуренції і тягнуть за собою застосування відповідальності, передбаченої Законом (див. ст. 35 ГК і коментар до неї).
Стаття 26. Обмеження конкуренції
1. Рішення або дії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які спрямовані на обмеження конкуренції чи можуть мати наслідком такі обмеження, визнаються об* ґрунтованими у випадках:
надання допомоги соціального характеру окремим суб'єктам господарювання за умови, що допомога подається без дискримінації інших суб'єктів господарювання;
подання допомоги за рахунок державних ресурсів з метою відшкодування збитків, завданих стихійним лихом або іншими надзвичайними подіями, на визначених ринках товарів або послуг, перелік яких встановлюється законодавством;
подання допомоги, в тому числі створення пільгових економічних умов окремим регіонам з метою компенсації соціально-економічних втрат, викликаних важкою екологічною ситуацією;
здійснення державного регулювання, пов'язаного з реалізацією проектів загальнонаціонального значення.
2. Умови та порядок обмеження конкуренції встановлюються законом відповідно до цього Кодексу.
1. Стаття, що коментується, установлює виключення із загаль
ного правила про заборону обмеження конкуренції та антикон-
курентних дій органів влади і місцевого самоврядування, встано
вленого в ст.25 ГК і Законі України «Про захист економічної
конкуренції» від 11.01.2001 р.
2. Зараз немає спеціального закону, що встановлює умови і по
рядок обмеження конкуренції, передбаченого в ч.і статті, що комен
тується .

Стаття 27, Обмеження монополізму в економіці
1. Монопольним визнається домінуюче становище суб'єкта
господарювання, яке дає йому можливість самостійно або ра
зом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку
певного товару (робіт, послуг).
2. Монопольним є становище суб'єкта господарювання, час
тка якого на ринку певного товару перевищує розмір, встанов
лений законом.
3. Монопольним може бути визнане також становище суб єк-
тів господарювання на ринку товару за наявності інших умов,
визначених законом.
4. У разі суспільної необхідності та з метою усунення негати
вного впливу на конкуренцію органи державної влади здійсню
ють стосовно існуючих монопольних утворень заходи антимо-
нопольного регулювання відповідно до вимог законодавства та
заходи демонополізації економіки, передбачені відповідними дер
жавними програмами, за винятком природних монополій.
5. Органам державної влади та органам місцевого самовря
дування забороняється приймати акти або вчиняти дії, спрямо
вані на економічне посилення існуючих суб'єктів господарю-
вання-монополістів та утворення без достатніх підстав нових
монопольних утворень, а також приймати рішення про виклю
чно централізований розподіл товарів.
1. Поняття «монопольне становище суб'єкта господарювання на ринку» є базовою категорією антимонопольно-конкурентного законодавства (див. ст. 41 ГК і коментар до неї), що має не тільки теоретичне, але і практичне значення, пов'язане, наприклад, з установленням державою певних вимог здійснення господарської діяльності для таких суб'єктів. Це поняття також визначене в Законі України *Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 р. І Методиці визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженій розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 р. № 49-р.
Переважне становище монополіста на ринку встановлюється чи підтримується, у першу чергу, завдяки тому, що на цьому ринку у нього немає жодного конкурента, або він не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших су-б єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.
Монопольне становище встановлюється стосовно суб'єкта господарювання. Суб'єктами господарювання для цілей антимонопольно-конкурентного законодавства можуть бути визнані не тіль-
73

ки фізичні і юридичні особи, що здійснюють господарську діялі, ність, але й органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їхньої безпосередньої участі в господарській діяльності (див. коментар до ст. 8 ГК).
Монопольне становище може встановлюватися й щодо кількох суб'єктів господарювання, що діють на ринку у визначених товарних і територіальних (географічних) межах, тобто монополістом може бути визнаний не «один продавець», а в цілому група. Визначальними факторами в цьому випадку визнаються: між учасниками групи немає конкуренції або є незначна конкуренція, і ари цьому вони (разом узяті) не мають на ринку товару жодного конкурента чи не зазнають значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. Монопольне становище, визначене стосовно групи, поширюється на кожного з учасників групи суб'єктів господарювання.
Монопольне становище суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання) визначається на товарному ринку (ринку товару), що встановлюється як сфера обігу товару (взаємозамінних товарів), на який протягом певного часу й у межах певної території є попит та пропозиція. Таким чином, скільки існує товарів (з урахуванням їх замінників), тобто будь-яких предметів господарського обігу, у тому числі продукції, робіт, послуг, доку-| ментів, що підтверджують зобов'язання і права, стільки існує і ринків товару. Товарний ринок може бути як регіональним, так і загальнодержавним, отже, монопольне становище суб'єкта господарювання може мати місце як на регіональному, так і на загальнодержавному товарному ринку.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.93 р. визначення меж товарного ринку, а також монопольного становища суб'єктів господарювання на ньому відноситься до повноважень Антимонопольного комітету України.
2. Розмір ринкової частки, як формальний (додатковий кількісний) критерій визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (групи суб'єктів) господарювання на ринку, визначений у ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Так, монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкурен--** Монопольним (домінуючим) також може бути визнане ста-новище суб'єкту господарювання, якщо його частка на ринку то-

вару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.
Стосовно групи суб'єктів господарювання встановлені диференційовані розміри часток ринку, що дозволяють міркувати про монопольне становище з урахуванням вимог ч. 1 статті, що коментується: для двох і трьох суб'єктів господарювання — більше 50 відсотків; для чотирьох і п'яти суб'єктів господарювання — більше 70 відсотків частки на ринку товару.
3. Процедура визначення монопольного становища суб'єкта
(групи) господарювання на ринку включає ряд етапів, що дозво
ляють об'єктивно, з урахуванням кількісних і якісних показни
ків, визначити наявність або відсутність домінування на ринку.
Загальний перелік етапів визначений у Методиці визначення
монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарюван
ня на ринку, затвердженій розпорядженням Анти монопольного
комітету України від 05.03.2002 р. № 49-р. Якісними слід вва
жати такі критерії домінування суб'єкта на ринку, що визнача
ють структуру товарного ринку, рівень конкуренції на ньому, наяв
ність або відсутність ринкової влади. Для цього, зокрема, з'ясову
ється наявність потенційних конкурентів, бар'єри вступу (виходу)
суб'єктів господарювання на ринок (з ринку), наявність у суб'єк
та господарювання ознак ринкової влади.
4. Заходи антимонопольного регулювання, що проводяться сто
совно існуючих монопольних утворень (суб'єктів (груп) господа
рювання, які займають монопольне становище на ринку), заходи
демонополізації економіки є складовими елементами економіч
ної політики держави в цілому (див. ст. 10 ГК і коментар до неї)
і заходами, що здійснюються безпосередньо в рамках антимоно-
польно-конкурентної політики (див. коментар до ст. 18 ГК).
Заходи антимонопольного регулювання носять (мають) адресний напрямок у рамках чинного законодавства, що забезпечується переліками суб'єктів господарювання, що займають монопольне становище на ринку. Вони формуються органами Антимонопольного комітету України відповідно до Положення про складання та ведення Переліку суб'єктів господарювання, що займають монопольне становище на ринку, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від 10.03 94 р № 2-р. Безпосередні заходи антимонопольного регулювання діяльності монопольних утворень, у тому числі суб'єктів природних монополій, визначені в постанові Кабінету Міністрів України «Про механізм антимонопольного регулювання діяльності монопольних утворень» від 15.06.94 Р. № 400. До них відноситься: встановлення цщ і тарифів; використання державного контракту і державного замовлення; контроль за додержанням вимог стан
75

дартів, норм, правил і показників якості при виробництві иродук
ції (виконання робіт, наданні послуг) та її реалізації. Ці ноложен-
ня розвинути в законодавстві України. Так, відповідно до Закону
України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. і постанови Кабінету
Міністрів України від 16.06.2003 р. № 904 встановлена вимога
про внесення до державного бюджету підприємствами-монопо-
лістамн сум у зв'язку з перевищенням розрахункової величини
фонду оплати праці.
Міри демонополізації економіки повинні носити комплексний узагальнюючий характер і передбачатися відповідними державними програмами. Діюча державна програма «Про Основні напрями конкурентної політики на 2002-2004 роки» затверджена Указом Президента України від 19.11.2001 р. З погляду демонополізації економіки ця програма, зокрема, передбачає зменшення частки монопольного сектора в економіці України, зменшення частки монопольного сектора у внутрішньому валовому продукті до 10-12 відсотків. З урахуванням того, що ринки природних монополій не можуть бути демонополізовані за своєю природою, стосовно них ця програма передбачає впровадження сучасних методів державного регулювання суб'єктів господарювання, що функціонують на таких ринках (див. ст. 28 ГК і коментар до неї). 5. 4.5 статті, що коментується, деталізує загальне правило про заборону, встановлену у ч.З ст. 18 ГК і ч.2 ст. 25 ГК. Аналогічне положення визначене й у ст. 4 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Дії органів державної влади й органів місцевого самоврядування, які перелічені у статті, що коменту- ється, можуть бути кваліфіковані як порушення антимонополь- но-конкурентного законодавства відповідно до ст.31 ГК і ст.15 Закону України «Про захист економічної конкуренції».