Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року. За ред.М.І. Мельника, М.І. Хавронюка 

[назад]|[содержание]|[следующая]

Розділ XIX ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВСТАНОВЛЕНОГО ПОРЯДКУ НЕСЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ (ВІЙСЬКОВІ ЗЛОЧИНИ)

Стаття 427. Здача або залишення ворогові засобів ведення війни

Здача ворогові начальником ввірених йому військових сил, а також не зумовлене бойовою обстановкою залишення ворогові укріплень, бойової та спеціальної техніки чи інших засобів ведення війни, якщо зазначені дії вчинені не з метою сприяння ворогові,—

 

караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.

 

1. Об’єктом злочину є порядок виконання військовим начальником свого військового обов’язку в умовах бойової обстановки.

 

2. З об’єктивної сторони злочин характеризується суспільне небезпечними діями або бездіяльністю, які можуть виразитися у формі: 1) здачі ворогові начальником ввірених йому військових сил; 2) не зумовленого бойовою обстановкою залишення ворогові укріплень, бойової та спеціальної техніки чи інших засобів ведення війни.

 

Військові сили — це особовий склад, діями якого доручено керувати даному начальникові та який може бути озброєний засобами ведення бою або в даній конкретній обстановці не мати таких засобів.

 

Під засобами ведення війни треба розуміти, зокрема, зброю, боєприпаси, засоби пересування (транспортні засоби), у т.ч. бойову техніку, предмети технічного постачання, поняття яких розглядалися в коментарі до ст. 410, а під укріпленнями — ділянку місцевості, обладнану системою фортифікаційних споруд у поєднанні з різними інженерними загородженнями та підготовлену для довготривалої оборони.

 

Здача військових сил може полягати у капітуляції (передачі особового складу разом з засобами ведення війни ворогу після переговорів з ним) або у фактичному повному чи частковому припиненні військових дій, що дає ворогу змогу без особливих перешкод захопити військові сили. Здача військових сил, навіть зумовлена бойовою обстановкою, за конструкцією норми однак має каратися за ст. 427. Проте, в окремих випадках (наприклад особовий склад, потрапивши в оточення, не має необхідних засобів для ведення бою) дії військового начальника мають оцінюватися з урахуванням відповідних положень про крайню необхідність (ст. 39).

 

Залишення ворогові укріплень та засобів ведення війни — це залишення їх під час відступу або маневру у такому вигляді, в якому вони являють собою цінність для ворога.

 

Зазначені дії є такими, що викликані бойовою обстановкою, коли начальник отримує наказ про відступ з метою збереження військ, отримання виграшу в часі, створення сприятливих умов для ведення наступних бойових дій за рахунок втрати території, для зайняття більш вигідних рубежів, скорочення літі фронту та вивільнення сил для інших напрямів тощо. Але у будь-яких випадках начальник зобов’язаний вжити всіх можливих заходів для виведення з-під ударів ворога ввірених йому військових сил. Здача їх ворогові не може бути викликана жодними змінами в бойовій обстановці.

 

3. Суб’єктом злочину є військовий начальник (про його поняття див. коментар до ст. 423).

 

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю. При цьому вказані діяння повинні бути вчинені не з метою сприяння ворогові. В іншому ж випадку їх треба кваліфікувати за ст. 111 як перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту або як подання іноземній державі допомоги у проведенні підривної діяльності проти України.

 

Стаття 428. Залишення гинучого військового корабля

1. Залишення гинучого військового корабля команди-ром, який не виконав до кінця своїх службових обов’язків, а також особою із складу команди корабля без належного на те розпорядження командира —

 

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

 

2. Те саме діяння, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,—

 

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

 

1. Об’єктом злочину є порядок виконання військового обов’язку командиром військового корабля і членами його екіпажу, який забезпечує живучість корабля.

 

2. Об’єктивна сторона злочину полягає у залишенні військового корабля, що гине: 1) командиром, який не виконав до кінця своїх

 

службових обов’язків; 2) особою зі складу команди корабля без належного на те розпорядження командира.

 

Під залишенням корабля розуміється схід з нього на берег, на інше судно, катер чи шлюпку, пліт, гелікоптер тощо.

 

Гинути корабель може в результаті його бойового пошкодження, зіткнення з мілиною чи суходолом або з іншим судном, падіння на нього повітряного об’єкта тощо, наслідком чого є виникнення пожежі чи затоплення.

 

Командир корабля під час загибелі останнього зобов’язаний: своєчасно вжити заходів до організованого залишення корабля особовим складом (командир корабля залишає корабель останнім); у мирний та у воєнний час біля свого узбережжя вжити заходів до посадки корабля на найближчу мілину, а у воєнний час далеко від свого узбережжя — затопити корабель і вжити заходів до неможливості його підняття і відновлення ворогом; потурбуватися про спасіння вахтового і навігаційного журналів, таємних документів і спеціальної апаратури або, якщо врятувати їх неможливо, знищити їх. Крім того, у разі бойового пошкодження, пожежі чи затоплення командир корабля зобов’язаний віддати вказівку про локалізацію районів пошкодження, вжити заходів для попередження вибухів і поширення води і вогню у сусідні приміщення (відсіки) тощо. Залишення командиром військового корабля, що гине, без виконання ним вказаних дій є закінченим злочином.

 

Відповідно, особа зі складу команди корабля може залишити корабель тільки з належного на те розпорядження командира. До отримання такого розпорядження вона може бути задіяна для боротьби з аварією, пожежею, затопленням, для спасіння хворих і пасажирів, для посадки корабля на мілину або його затоплення, для спасіння або знищення відповідної документації та апаратури тощо, або, якщо вона є відповідною службовою особою (старшим помічником (помічником) командира корабля, командиром електромеханічної бойової частини, командиром дивізіону живучості, командиром бойової частини, начальником служби, командиром відсіку чи бойового посту тощо) — організовувати ці дії.

 

3. Суб’єктом злочину є: 1) командир військового корабля; 2) старший помічник (помічник) командира корабля, якщо під час загибелі корабля саме він командує кораблем, або 3) будь-який інший військовослужбовець, який входить до складу команди корабля.

 

4. З суб’єктивної сторони злочин може бути вчинений умисно або через необережність.

 

Якщо за обставинами справи командир корабля не міг виконати до кінця своїх обов’язків, а особа зі складу корабля не мала можливості отримати відповідне розпорядження (скажімо, внаслідок тяжкого поранення, викидання з корабля вибуховою хвилею, швидкоплинності подій тощо), відповідальність за залишення військового корабля, що гине, виключається.

 

Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999р. (розділ 2).

 

Корабельний устав Военно-Мерского Флота СССР. Введен в действие приказом главнокомандующего Военно-Морским Флотом СССР от 10 января 197В г. № 10 (ст. ст. 165-175, 188, 193, 312-329).

 

Стаття 429. Самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю

Самовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю —

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

 

1. Об’єкт злочину — порядок виконання військового обов’язку в бою.

 

2. З об’єктивної сторони злочин характеризується суспільне небезпечними діями і може проявитися в таких формах: 1) самовільне залишення поля бою під час бою; 2) відмова під час бою діяти зброєю,

 

Про поняття самовільне залишення, відмова, зброя див. коментар, відповідно, до ст. ст. 407, 402, 404 і 410.

 

Місце і час є обов’язковими ознаками об’єктивної сторони розглядуваного злочину, за якими його перша форма відрізняється, зокрема, від злочинів, передбачених ч. 4 ст. 407, ч. З ст. 408, а друга форма — від злочинів, передбачених ч. З ст. 402 і ч. З ст. 409 (у формі обману чи відмови від несення обов’язків військової служби).

 

Поле бою — це земельна, у т.ч. у межах населеного пункту, ділянка, морський чи повітряний простір, в якому ведеться бій, а час бою — це проміжок, упродовж якого цей бій триває. Початок і закінчення часу бою звичайно визначаються наказами відповідного командира (начальника). Існування бою у його часовій і просторовій характеристиках свідчить про наявність бойової обстановки, поняття якої визначено у коментарі до ст. 402. Оскільки бойова обстановка може виникнути і в мирний час (у разі прикордонного конфлікту, при порушенні недоторканності повітряного чи морського простору тощо), то злочин, передбачений ст. 429, може мати місце і поза межами воєнного стану.

 

Самовільне залишення поля бою означає залишення місця не тільки в окопі, а й у будь-якому бойовому порядку під час наступу чи оборони, у т.ч. ухилення від ведення повітряного, протиповітряного чи морського бою. Відхід із займаних позицій, ухилення від бою можуть здійснюватися лише з дозволу відповідного командира (начальника), і в іншому випадку вони є самовільними.

 

Умисне знищення або пошкодження зброї, бойових припасів, військової техніки з метою унеможливити їх застосування під час бою кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 411 і 429.

 

3. Суб’єктом злочину є будь-який військовослужбовець. Якщо військова службова особа, скажімо, сама, без дозволу вищого командира, залишає поле бою і наказує зробити таке саме своїм підлеглим, вона має нести відповідальність за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 424 і 429, а у разі не зумовленого бойовою обстановкою залишення ворогові засобів ведення війни — і ст. 427.

 

4. 3. суб’єктивної сторони злочин характеризується умисною формою вини. Хоча у нормі ст. 429 це прямо не зазначено, дух закону підказує, що вказані дії повинні бути вчинені не з метою сприяння ворогові. В іншому ж випадку їх треба кваліфікувати за ст. 111 як перехід на бік ворога в умовах воєнного стану чи в період збройного конфлікту.

 

Стаття 430. Добровільна здача в полон

Добровільна здача в полон через боягузтво або легкодухість —

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

 

1. Об’єкт злочину — порядок виконання військового обов’язку в умовах воєнного стану та в бойовій обстановці.

 

2. З об’єктивної сторони злочин виражається у здачі в полон. Це може виявитися у діях, коли військовослужбовець, наприклад, під час бою викидає білий прапор чи залишає розташування свого підрозділу (частини) і втікає до розташування ворожих військ, де здається у полон, або у бездіяльності, коли він, скажімо, залишається на полі бою під час відступу своїх військ і захоплюється в полон після заняття відповідних бойових позицій військами ворога.

 

Як випливає зі змісту диспозиції ст. 430, обов’язковою ознакою складу цього злочину є час: добровільна здача в полон може бути вчинена лише під час ведення військових дій.

 

Добровільність у ст. 430 означає, що особа не примушується до здачі в полон своїм військовим начальником чи іншою особою і має можливість і надалі виконувати свій військовий обов’язок.

 

3. Суб’єктом злочину є будь-який військовослужбовець. Якщо військовий начальник через боягузтво або легкодухість здається в полон сам, а також здає ворогові ввірені йому військові сили, відповідальність має наставати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 427 і 430.

 

4. З суб’єктивної сторони злочин характеризується виною у вигляді прямого умислу, а також спеціальними мотивами. Боягузтво — це несміливість, що властива особі, яка легко піддається почуттю страху, паніці. Легкодухість — це відсутність чи брак твердості, рішучості, мужності. Ці два поняття синонімічні.

 

Добровільна здача в полон із заздалегідь обміркованим наміром ухилитися від участі у воєнних діях як форми проходження військової служби, для збереження свого життя, для публічного вираження свого негативного ставлення до вирішення політичних питань військовим шляхом може розглядатися як добровільна здача в полон через легкодухість і одночасно як дезертирство, вчинене у воєнний час (ст. 430 і ч. З ст. 408), а добровільна здача в полон з метою участі у воєнних діях на боці ворога — як готування до переходу на бік ворога (ст. ст. 14 і 111).

   

[назад]|[содержание]|[следующая]