Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року. За ред.М.І. Мельника, М.І. Хавронюка 

[назад]|[содержание]|[следующая]

Розділ XVIII ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ПРАВОСУДДЯ

Стаття 379. Посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя

Вбивство або замах на вбивство судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя,—

 

караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

 

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений законом порядок здійснення правосуддя в частині діяльності судді, народного засідателя чи присяжного. Додатковим обов’язковим його об’єктом виступає життя особи.

 

2. Потерпілими від злочину можуть бути: 1) суддя; 2) народний засідатель; 3) присяжний; 4) їх близькі родичі. Про поняття судді, народного засідателя та присяжного див. коментар до ст. 377, а про поняття близьких родичів — коментар до ст. 115. Посягання на Голову чи суддю КС або ВС, або вищих спеціалізованих судів України у зв’язку з їх державною діяльністю слід кваліфікувати за ст. 112.

 

3. Об’єктивна сторона злочину проявляється у посяганні на життя зазначеного потерпілого і може виражатися у: 1) його умисному вбивстві; 2) замаху на його вбивство. Про поняття вбивства див. ст. 115 та коментар до неї, а про поняття замаху — ст. 15 та коментар до неї. При вчиненні цього злочину у другій його формі не має значення, який саме замах було вчинено — закінчений чи не-закінчений.

 

Закінченим цей злочин вважається: у першій його формі — з моменту настання смерті потерпілого; у другій формі — з моменту вчинення дій, які утворюють замах на його вбивство.

 

4. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

 

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При цьому інтелектуальним моментом умислу має, зокрема, охоплюватись специфічний соціальний статус потерпілого (те, що він е суддею, народним засідателем чи присяжним або близьким родичем однієї з цих осіб).

 

Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони вбивства чи замаху на вбивство судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів є мотив. Такого роду посягання здійснюється у зв’язку з діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя (про її поняття див. коментар до ст. 377). Якщо такий зв’язок відсутній, а вбивство чи замах на вбивство таких осіб вчинено за інших мотивів (із ревнощів, хуліганських спонукань, помсти на побутовому ґрунті тощо), дії винного слід кваліфікувати за відповідною частиною (відповідним пунктом ч. 2) ст. 115, а у певних випадках за ст. 112 (якщо мав місце замах на вбивство — ще й за відповідною частиною ст. 15).

 

Конституція України (ст. ст. 124—129).

 

Стаття 380. Невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист

Неприйняття рішення, несвоєчасне прийняття або прийняття недостатньо обґрунтованих рішень, а також невжиття, несвоєчасне вжиття достатніх заходів для безпеки працівників суду, правоохоронних органів або осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та їхніх близьких родичів службовою особою органу, на який покладено функції забезпечення безпеки зазначених осіб, якщо ці дії спричинили тяжкі наслідки,—

 

караються позбавленням волі на строк до п’яти років.

 

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є безпека працівників суду, правоохоронних органів або осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та їхніх близьких родичів, а також нормальна діяльність зазначених органів. Його додатковим обов’язковим об’єктом може бути життя, здоров’я та майнові інтереси зазначених осіб.

 

2. Потерпілими від цього злочину виступають працівники суду, Правоохоронних органів або особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві, члени їхніх сімей та їхні близькі родичі.

 

До працівників суду належать не лише судді, а й інші працівники: судові секретарі, працівники апарату судів. Про поняття працівників правоохоронних органів див. коментар до ст. 342, а про поняття близьких родичів — коментар до ст. 115. Членами сім’ї є особи, які спільно проживають і ведуть спільне господарство. До членів сім’ї, крім близьких родичів, можуть належати й особи, які перебувають на вихованні чи утриманні потерпілого. До осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, належать особи, перелічені в КПК і Законі України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”.

 

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у: 1) неприйнятті; 2) несвоєчасному прийнятті; 3) прийнятті недостатньо обґрунтованих рішень; 4) невжитті; 5) несвоєчасному вжитті достатніх заходів для безпеки працівників суду, правоохоронних органів або осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та їхніх близьких родичів.

 

Йдеться про невиконання або неналежне виконання обов’язків із; забезпечення безпеки щодо осіб, взятих під захист. Види спеціальних заходів забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів, а також осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, підстави і приводи для вжиття заходів забезпечення безпеки, порядок прийняття рішення про їх Застосування, а також обов’язки щодо виконання рішень про забезпечення безпеки передбачені КПК і спеціальними законами.

 

Такі діяння утворюють склад розглядуваного злочину за умови, що вони призвели до спричинення тяжких наслідків. До тяжких наслідків можуть бути віднесені загибель особи, взятої під захист або яка мала бути взята під захист, заподіяння такій особі тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, спричинення великої майнової шкоди тощо.

 

4. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним може бути тільки службова особа органу, на який покладено функції забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів або осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та близьких родичів.

 

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується необережністю у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

 

Конституція України (ст. ст. З, 27—291).

 

КПК (ст. 52-1) .

 

Закон України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” від 23 грудня 1993р.(ст. 2).

 

Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кринінальному судочинстві” від 23 грудня 1993р.ст. 2).

 

Постанова ПВС N° 10 від 18 червня 1999 р.”Про застосування законодавства, що  передбачає державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві”.

 

Стаття 381. Розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист

1. Розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, службовою особою, якою прийнято рішення про ці заходи, особою, яка їх здійснює, або службовою особою, якій ці рішення стали відомі у зв’язку з її службовим становищем, а так само особою, взятою під захист, якщо ці дії спричинили шкоду здоров’ю особи, взятої під захист,—

 

карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

 

2. Ті самі дії, якщо вони спричинили смерть особи, взятої під захист, або інші тяжкі наслідки,—

 

караються арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на той самий строк.

 

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є безпека особи, взятої під захист, та належне здійснення правосуддя. Додатковим обов’язковим його об’єктом може бути здоров я особи, а додатковим факультативним об’єктом — життя особи та інші блага.

 

2. Предметом злочину є відомості про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист. Це може бути інформація про особисту охорону, охорону житла і майна особи, взятої під захист, про зміну її місця роботи або навчання, про переселення в інше місце проживання, про зміну прізвища чи інших конфіденційних відомостей про цю особу тощо.

 

Закон передбачає забезпечення конфіденційності даних про осіб, взятих під захист.

 

3. Потерпілими від злочину можуть бути особа, взята під захист (про поняття таких осіб див. коментар до ст. 380), а також інші особи (зокрема особи, які здійснюють відповідні заходи захисту).

 

4. Об’єктивна сторона злочину характеризується 1) діянням — розголошенням зазначених вище відомостей; 2) наслідками у вигляді спричинення шкоди здоров ю особи, взятої під захист (ч 1 ст. 381), її смертю або іншими тяжкими наслідками (ч. 2 ст. 381); 3) причинним зв язком між вказаним діянням і наслідками.

 

Про поняття розголошення див. коментар до ст 328. Шкода здоров’ю передбачає завдання потерпілому тілесних ушкоджень, спричинення інщої фізичної шкоди.

 

5. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним може бути: 1) службова особа, якою прийнято рішення про заходи безпеки; 2) особа, яка здійснює ці заходи; 3) службова особа, якій вказані рішення стали відомі у зв’язку з її службовим становищем; 4) особа, взята під захист.

 

6. Суб’єктивна сторона злочину характеризується необережністю.

 

7. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 381) є спричинення ним: 1) смерті особи, взятої під захист; 2) інших тяжких наслідків.

 

Іншими тяжкими наслідками слід визнавати спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, його викрадення і тривале позбавлення волі, заподіяння великої матеріальної шкоди.

 

Стаття 382. Невиконання судового рішення

1. Умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню —

 

карається штрафом від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленним волі на строк до трьох років, з позбавленням права  обіймати певні посади Чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

 

2. Ті самі дії, вчинені службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище, або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоро-нюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб,—

 

 караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

 

3. Умисне невиконання службовою особою рішення  Європейського суду з прав людини —

 

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

 

1. Об’єктом злочину є порядок діяльності суду як органу правосуддя, що передбачає точне і своєчасне виконання його рішень. , 2. З об’єктивної сторони невиконання судового рішення може іирактеризуватися: 1) невиконанням службовою особою вироку, рішення, ухвали чи постанови суду, що набрали законної сили; 2)І перешкоджанням службовою особою виконанню вироку, рішення, ухвали чи постанови суду, що набрали законної сили (ч. І ст. 382); 3) невиконанням службовою особою рішення Європейського суду з прав людини (ч. З ст. 382).

 

Невиконання судового рішення полягає у невжитті службовою особою, до якої звернуто виконання вироку, рішення, ухвали або Постанови суду, що набрали законної сили, передбачених законом Заходів щодо їх виконання. Невиконання може виражатися у прямій відмові виконати судове рішення або в ухиленні від його виконання. Відмова означає явне, відкрите, висловлене усно або пись-мбво небажання службової особи виконати судове рішення (наприклад, керівник підприємства відверто ігнорує рішення суду про заміну споживачеві придбаного ним неякісного товару на аналогічний товар належної якості). Ухилення — та сама відмова, яка має завуальований характер: службова особа відкрито не заявляє про відмову виконати судове рішення, але діє таким чином, що фактично унеможливлює його виконання.

 

Перешкоджання виконанню судового рішення передбачає протидію службової особи, наділеної законом певними повноваженнями щодо реалізації вимог, які у ньому містяться, з метою недопущення його реалізації. Така протидія може виражатися у прямій забороні своїм підлеглим виконувати вимоги державних виконавців державної виконавчої служби, погрозі застосувати до певних осіб, у тому числі і службових, насильства, спробі підкупити чи обманути їх з метою недопущення виконання судового рішення.

 

Відповідальність за ч. ч. 1 і 2 ст. 382 настає у випадку невиконання рішення лише одного органу державної влади — суду. Поняттям суд охоплюються всі існуючі в Україні суди, які входять до судової системи України: Конституційний Суд України і суди загальної юрисдикції, у т.ч. спеціалізовані. Під вказане поняття не підпадають товариські і третейські суди, Міжнародний комерційний арбітражний суд та Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України.

 

Європейський суд з прав людини, відповідальність за невиконання рішень якого передбачена ч. З ст. 382, — це міжнародний суд, створений Державами-учасницями Конвенції про захист прав і основних свобод людини з метою забезпечення виконання ними своїх зобов’язань за Конвенцією та протоколами до неї. Відповідальність за невиконання рішення будь-якого іншого міжнародного суду КК не передбачає.

 

Рішення суду (у вузькому значенні) — це письмовий акт, який приймає господарський суд при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові), загальний суд при вирішенні цивільної справи, КС за результатами розгляду справ щодо конституційності законів та інших правових актів ВР, актів Президента України, актів КМ, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

 

Вирок суду — це рішення суду першої інстанції про винність чи невинність відданої до суду особи. Вирок суду може бути двох видів — обвинувальний або виправдувальний. Обвинувальний вирок також встановлює міру покарання винному та визначає інші правові наслідки визнання особи винною. Ухвала суду — це: а) у кримінальному процесі — будь-яке рішення, крім вироку, яке виносить суд першої, апеляційної і касаційної інстанцій в судових засіданнях у колегіальному складі; б) у цивільному процесі — рішення суду першої інстанції, яким вирішуються питання, що виникають у зв’язку з розглядом цивільної справи по суті; в) в господарському процесі — рішення, яке виносить господарський суд, якщо господарський спір не вирішується по суті (відкладення розгляду справи, зупинення провадження у справі, залишення позову без розгляду тощо). Постанова суду— це рішення, яке виніс суддя одноособове, і рішення президії суду, ПВС. За результатами розгляду справ про адміністративні правопорушення суди виносять тільки постанови.

 

Як зазначено у диспозиції ч. 1 ст. 382, відповідальність настає у випадку невиконання чи перешкоджання виконанню службовою особою тільки таких судових рішень, які набрали законної сили, Вказівка на цю обставину є абсолютно обґрунтованою, оскільки судові рішення, що не набрали законної сили, не вважаються остаточними і можуть бути змінені. Незважаючи на те, що ч. З ст. 382 не містить аналогічної вказівки, так само і рішення Європейського суду з прав людини підлягають виконанню лише за умови, якщо вони є остаточними. Остаточне рішення, як правило, виносить відповідна палата, яка розглядає справу, а в передбачених зазначеною Конвенцією виняткових випадках — Велика палата Європейського суду з прав людини.

 

Відповідальність за ст. 382 може настати лише у випадку невиконання службовою особою правосудного судового рішення. Неправосудне судове рішення відповідно до законодавства України підлягає скасуванню, а постановлення завідомо неправосудного судового рішення тягне відповідальність судді за ст. 375.

 

Для наявності складу злочину, передбаченого ч. ч. 1 і 3 ст. 382, не потрібно, щоб невиконання судового рішення було злісним. Злочин є закінченим з моменту відмови виконати судове рішення (З початку ухилення від виконання судового рішення) або з моменту перешкоджання його виконанню. Для визначення моменту Закінчення цього злочину важливим є встановлення моменту йадходжешія судового рішення до службової особи, яка повинна його виконувати, і строку виконання судового рішення, який вста-вовлено законом або судом. Так, закон передбачає ряд випадків, коли рішення суду підлягає негайному виконанню (зокрема це сто-сується справ про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, про присудження працівникові заробіт-Йої плати) або коли негайне виконання рішення не допускається (наприклад, це стосується судових рішень у справах про виселення Громадян з жилих приміщень).

 

3. Суб’єктом злочину може бути лише службова особа, яка відповідно до повноважень повинна була вчинити дії по виконанню Судового рішення або завдяки своїм повноваженням мала можливость перешкодити останньому. Такими службовими особами могуть бути керівники та інші службові особи підприємств, установ, організацій, державні виконавці тощо.

 

 Невиконання судового рішення іншою, крім службової, особою, може потягнути кримінальну (зокрема у випадках, передбачених ст. ст. 164, 165, 389, 390, 393, 395) або адміністративну відповідальність (ст. ст. 51-1, 185-6, 186-5 КАП).

 

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

 

5. Кваліфікуючими ознаками злочину закон визначає: 1) вчинення його службовою особою, яка посідає відповідальне чи особливо відповідальне становище або 2) особою, раніше судимою за цей злочин, і 3) заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом Правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб (ч. 2 ст. 382).

 

Про поняття службової особи, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище, істотної шкоди охоронюваним закном правом і свободам громадян, державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб — див. коментар, викладений у Загальних положеннях до розділу XVII Особливої частини КК. Про поняття судимості див. коментар до ст. 88.

 

6. Злочинне невиконання судового рішення, відповідальність за яке передбачена ст. 382, слід відрізняти від правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-6 КАП (залишення посадовою особою без розгляду окремої ухвали суду чи окремої постанови судді або невжиття заходів до усунення зазначених в них порушень закону, а так само несвоєчасна відповідь на окрему ухвалу суду чи окрему Постанову судді) за предметом правопорушення (у ст. 382 КК йдеться про рішення, вирок, ухвалу або Постанову суду, тоді як у ст. 185-6 КАП — про окрему ухвалу суду або окрему постанову судді) і за ознаками об’єктивної сторони, і від правопорушення, передбаченого ст. 186-5 КАП (керівництво об’єднанням громадян, яке примусово розпущено за рішенням суду, але продовжує діяти, а так само участь у діяльності такого об’єднання) — за об’єктом, суб’єктом і об’єктивною стороною.

 

Конституція України (ст. ст. 60,124-13], 147-153).

 

Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р. Ратифікована Україною 17липня 1997р..

 

КПК (ст: ст. 23-2, 32, 323, 327, 367, 340, 401, 403).

 

ГПК (ст. ст. 90, 115).

 

КАП (ст. 283).

 

ЦПК (ст. ст. 14, 23, 235).

 

Закон України “Про судоустрій України “ від 5 червня 1981 р. (ст. ст. 20—54, 64).

 

Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 р. (ст. ст. 69, 70).

Указ Президента України “Про утворення алелящ’йних господарських судів та затвердження мережі господарських судів України №511/2001 від II липня 2001 р.

 

Постанова ПВС № 4 від 12 квітня 1996 р. “Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів” (п. 17).

   

[назад]|[содержание]|[следующая]