Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року. За ред.М.І. Мельника, М.І. Хавронюка 

[назад]|[содержание]|[следующая]

Розділ XII ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ ТА МОРАЛЬНОСТІ

Стаття 297. Наруга над могилою

Наруга над могилою, іншим місцем поховання, над трупом або урною з прахом покійного, а також викрадення предметів, що знаходяться в місці поховання або на трупі, —

 

караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

 

1. Об’єкт злочину — моральні засади суспільства в частині поваги до померлих та місць ‘їхнього поховання. Цей злочин заподіює моральну шкоду насамперед рідним і близьким померлих, порушує громадський спокій, може викликати міжетнічні та міжконфесійні конфлікти, негативно впливає на виховання підлітків. Ставлення до померлих чи не найбільш яскраво показує різницю між цивілізацією і дикістю, в ньому відображається і ставлення особи до інших соціальних цінностей.

 

2. Предметами злочину є: 1) могила; 2) інше місце поховання; 3) труп; 4) урна з прахом; 5) предмети, що знаходяться в місці поховання або на трупі.

 

Могила включає яму для поховання тіла померлого, а також насип, споруди (хрест, стела, камінь) над місцем поховання. Інше місце поховання — це склеп, мавзолей, меморіальна стіна з прахом померлих, частина шахти, корабель чи літак з тілами загиблих тощо. Труп — це тіло померлого, як ціле, так і розчленоване, чи його окремі частини. Труп виступає предметом злочину незалежно від його стану (“свіжий”, бальзамований, муміфікований). Під урною з прахом покійного розуміється посудина, звичайно у формі вази, для зберігання праху померлого, який піддано спаленню, або ж праху, зібраного на місці давнього поховання. Предмети, що знаходяться в місці поховання або на трупі, — це будь-які речі, які перебувають в могилі чи на ній, в іншому місці поховання (одяг, індивідуальні речі та прикраси, ордени і медалі, труна, вінки, світильники, вази тощо).

 

3. Об’єктивна сторона злочину проявляється у: 1) нарузі над могилою, іншим місцем поховання, над трупом або урною з прахом покійного; 2) викраденні предметів, що знаходяться в місці поховання або на трупі.

 

Наруга — це образливе ставлення, грубе знущання, демонстрація зневаги до місця поховання чи праху покійного. Способи вчинення наруги в законів не визначені. Це можуть бути: осквернення, ут.ч. шляхом вчинення непристойних надписів, малюнків, виливання нечистот; руйнування надмогильних споруд; розкопування місця поховання, розчленування трупа чи його знищення, зривання одягу. Наруга характеризується як об’єктивним моментом — вчиненням щодо праху чи місця поховання певних діянь, так і суб’єктивним — прагненням зневажити пам’ять про померлого, продемонструвати своє негативне ставлення до суспільних принципів, які панують в цій сфері. Наруга переважно вчиняється шляхом дії. Однак не можна виключати ії вчинення і через бездіяльність, наприклад, невтручання в поведінку свійських тварин, які, наприклад, розривають могилу, справляють на ній природні потреби.

 

Викрадення відповідних предметів — це протиправне їх вилучення і звернення на свою користь чи користь інших осіб. Сюди належать, зокрема, демонтаж і наступний продаж могильних загорож, пам’ятників, плит, а також вінків, квітів, лампад, які знаходяться на могилі.

 

Діяння, передбачене ст. 297, відсутнє, якщо у встановленому порядку здійснюються ексгумація трупа, перенесення могили на інше місце, впорядкування місця поховання, а також якщо певні дії з трупом не становлять собою наруги (наприклад, мотивом розчленування трупа є приховування вчиненого вбивства).

 

Момент закінчення злочину визначається з врахуванням змісту вчинюваного діяння. Якщо воно полягає у нарузі, то закінченим цей злочин є відтоді, коли виконане діяння достатньо вказує на наявність її об’єктивних і суб’єктивних ознак. Коли ж діяння виражається у викраденні, то злочин закінчений з моменту набуття винним можливості розпорядитися викраденим на власний розсуд (сховати, продати, подарувати тощо).

 

4. Суб’єкт злочину загальний.

 

5. Суб’єктивна сторона аналізованого злочину характеризується умислом.

 

Стаття 298. Нищення, руйнування чи псування пам’яток історії або культури

1. Умисне нищення, руйнування чи псування пам’яток історії або культури —

 

караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

 

2. Ті самі дії, вчинені щодо об’єктів, які е особливою історичною або культурною цінністю,—

 

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

 

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища,—

 

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

 

1. Основний безпосередній об’єкт злочину — моральні засади суспільства в частині ставлення до історичних та культурних цінностей. Його додатковим обов’язковим об’єктом є право власності.

 

2. Предметом злочину є пам’ятки історії або культури.

 

Пам’ятками історії або культури є предмети, які характеризуються такими рисами. Вони: а) є матеріальними об’єктами (споруди (витвори), комплекси (ансамблі), визначні місця), які належать до археологічних, історичних, монументального мистецтва, архітектури та містобудування, садово-паркового мистецтва, ландшафтних видів культурної спадщини,— будинки, укріплення, мости, залишки стародавніх поселень, місця битв, предмети одягу, ритуальні речі, зброя, статуї, письмові акти, кіно-, фотодокументи, звукозаписи тощо; б) становлять собою художню, історичну, етнографічну, наукову чи іншу культурну цінність; в) взяті державою під спеціальну охорону, свідченням чого є рішення компетентного органу (щодо нерухомих пам’яток — це рішення про занесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, Державного реєстру національного культурного надбання), а також охоронні знаки, встановлені на самих об’єктах чи поблизу них.

 

3. Об’єктивна сторона аналізованого злочину як обов’язкові ознаки включає діяння, наслідки та причинний зв’язок між ними.

 

Діяння при вчиненні цього злочину вчиняється шляхом дії або бездіяльності, які полягають у внесенні в пам’ятку історії або культури негативних змін, внаслідок .яких зменшується чи втрачається їх художня, історична, етнографічна, наукова чи інша цінність — відбувається їх нищення, руйнування чи псування. Спосіб вчинення діяння в КК не вказаний. Це можуть бути підпал, затоплення, розрізання, здійснення вибуху, потрава худобою і т.п.

 

Наслідки цього злочину в диспозиції ст. 298 позначені тими ж термінами, що й діяння. Це: 1) нищення пам’яток історії або культури, тобто приведення їх до такого стану, коли об’єкт неможливо відновити, повністю втрачається його цінність; 2) руйнування — заподіяння значних ушкоджень, через що пам’ятка втрачає свою цінність, але може бути відновлена; 3) псування, яке означає зменшення історичної, культурної та іншої цінності пам’ятки.

 

При встановленні наслідків цього злочину першочергове значення має не розмір матеріальної шкоди, витрат на відновлення зруйнованого або зіпсованого, а шкода історичного або культурного характеру.

 

Злочин є закінченим з моменту початку нищення, руйнування чи псування пам’яток історії або культури.

 

4. Суб’єкт злочину, передбаченого ч. 1 та ч. 2 ст. 298, загальний. За ч. З ст- 298 відповідальність несе службова особа, яка діє з використанням службового становища. Про поняття службової особи і використання службового становища див. Загальні положення до розділу XVII Особливі частини КК, ст. 364 і коментар до неї.

 

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною. При доведенні умислу важливо встановити, що винний знав про те, що відповідний об’єкт є пам’яткою історії або культури.

 

6. Кваліфікуючою ознакою злочину є вчинення його щодо об’єктів, які є особливою історичною або культурною цінністю, а осо-

 

бливо кваліфікуючою — вчинення його службовою особою з використанням службового становища.

 

До об’єктів, які є особливою історичною або культурною цінністю, належать предмети, в установленому порядку віднесені до пам’яток культури національного значення.

 

Основи законодавства України про культуру від І4 лютого 1992р.

 

Закон України ‘Про охорону культурної спадщини” від 8 червня 2000 р.

 

Положення про державний реєстр національного культурного надбання. Затверджене постановою КМ №466 від 12 серпня 1992 р.

 

Положення про порядок визначення наукових об’єктів, що становлять національне надбання. Затверджене постановою КМ № 174 від 18 лютого 1997р.

 

Стаття 299. Жорстоке поводження з тваринами

1. Знущання над тваринами, що відносяться до хребетних, вчинене із застосуванням жорстоких методів або з хуліганських мотивів, а також нацькування зазначених тварин одна на одну, вчинене з хуліганських чи корисливих мотивів,—

 

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

 

2. Ті самі дії, вчинені у присутності малолітнього,— караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років.

 

1. Об’єкт злочину — моральні засади суспільства в частині ставлення до тварин. Небезпека цього злочину полягає у тому, що жорстокість, проявлена щодо тварин, стає нормою поведінки, поширюється і на взаємини з людьми, відіграє негативну роль у вихованні молоді.

 

2. Предметом злочину є тварини, що належать до хребетних. Хребетні — це здатні рухатися і відчувати живі організми, які мають спинний хребет, утворений ланцюгом кісток або хрящів, що йде вздовж спини і містить у собі спинний мозок. До них належать риби, птахи, сухопутні істоти. Предметом аналізованого злочину можуть бути як дорослі особини, так і молодняк, домашні (кіт, собака), дикі (вовк, лисиця, орел), сільськогосподарські (корова, кінь) тварини. Не мають кримінально-правового значення наявність чи відсутність у таких тварин господарів, їх перебування в стані природної свободи чи в неволі, господарське призначення, стан організму тощо. Злочин може вчинятися як стосовно тварин, які перебувають у власності винного, так і будь-яких інших (належних іншим власникам, безгосподарних, диких).

 

3. Об’єктивна сторона злочину може виражатися удвох формах: 1) знущання над тваринами; 2) нацькування тварин одна на одну.

 

Обов’язковою ознакою складу злочину у першій із його форм, альтернативне, є ознака об’єктивної сторони — спосіб (застосування жорстоких методів), або ознака суб’єктивної сторони — хуліганський мотив. Проте ці дві ознаки можуть проявлятися одночасно.

 

Знущання, вчинене із застосуванням жорстоких методів, означає завдання тварині болю, страждань шляхом нанесення ударів, заподіяння ушкоджень, позбавлення їжі або води, впливу термічних факторів, хімічних речовин тощо. Жорстокі методи полягають в безжальному поводженні з твариною, тривалому впливі на неї з метою отримання хворобливого самозадоволення від спостерігання за стражданнями тварини.

 

Нацькування тварин одна на одну — це дії, спрямовані на те, щоб примусити битися, кусатися, іншим чином змагатися тваринам між собою.

 

4. Суб’єкт злочину загальний.

 

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом. Хуліганський мотив є однією з альтернативних ознак складу злочину. Поняття хуліганського мотиву відповідає поняттю мотиву явної неповаги до суспільства (див. коментар до ст. 303).

 

6. Кваліфікований вид жорстокого поводження з тваринами має місце, коли такі дії вчинено у присутності малолітнього, тобто особи, яка не досягла 14-річного віку. При цьому потрібно, щоб винний усвідомлював факт присутності малолітнього, знав, що малолітній розуміє факт жорстокого поводження з тваринами.

 

Закон України “Про тваринний світ” від 3 березня 1993 р.

 

Стаття 300. Ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості

1. Ввезення в Україну творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, з метою збуту чи розповсюдження або їх виготовлення, зберігання, перевезення чи інше переміщення з тією самою метою або їх збут чи розповсюдження, а також примушування до участі в їх створенні —

 

караються штрафом до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з конфіскацією творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, засобів їх виготовлення та розповсюдження.

 

2. Ті самі дії щодо кіно- та відеопродукції, що пропагують культ насильства і жорстокості, а також збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них творів, що пропагують культ насильства і жорстокості,—

 

караються штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, з конфіскацією кіно- та відеопродукції, що пропагує культ насильства і жорстокості, засобів її виготовлення і демонстрування.

 

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені повторно чи за попередньою змовою групою осіб, а також примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості,—

 

караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією творів, кіно- та відеопродукції, що пропагують культ насильства і жорстокості, засобів їх виготовлення і демонстрування.

 

1. Об’єкт злочину — моральні засади суспільства в частині розповсюдження інформації про прийнятні способи поведінки людей, засоби вирішення конфліктів. Інтересам суспільства відповідає обмеження в поширенні серед населення чи навіть повна відсутність ї-ворів, в яких вихваляються, видається за норму поведінки застосування грубої фізичної сили, розправа над потерпілим, катування і навіть заподіяння смерті. Такі твори деформують психіку людей, особливо молоді, сприяють росту злочинності.

 

2. Предметом злочину є твори, що пропагують культ насильства і жорстокості. Ці твори характеризуються такими ознаками: а) становлять собою матеріальний предмет, тобто матеріалізовані у формі писаних чи відповідно розмножених (надрукованих) текстів, фільмів, магнітофонних записів, комп’ютерних програм на носіях інформації; б) їхній зміст полягає у демонстрації актів насильства і жорстокості (сцени та епізоди з проявами садизму, тортур, катування, смакуванням страждань жертви, безжальності тощо в таких творах становлять головну частину сюжету); в) призначаються для пропаганди культу насильства і жорстокості. Це означає, що відповідні прояви не засуджуються, а видаються за поведінку правильну і таку, яка заслуговує на наслідування, поширення. Оскільки пропаганда передбачає поширення і роз’яснення певних положень серед широких верств, то предметом даного злочину є лише твори, призначені для збуту або розповсюдження, а не для власного використання; г) не мають іншого призначення — наукового, історичного тощо. Не можуть, наприклад, визнаватися предметом виготовлення творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, дані оперативних зйомок, які провадяться працівниками правоохоронних органів. Про поняття твору див. коментар до ст. 176.

 

3. Об’єктивна сторона злочину полягає в таких діях щодо творів, які пропагують культ насильства і жврстокості: 1) ввезення в Україну; 2) виготовлення; 3) зберігання; 4) перевезення; 5) інше переміщення; 6) збут; 7) розповсюдження; 8) примушування до участі в їх створенні.

 

Ввезення в Україну — це дії, в ході яких вказані твори переміщуються через державний або митний кордон на територію України, їх виготовлення включає як авторство (створення заново чи внесення змін у вже існуючий твір), так і відтворення, розмноження таких творів — друкування, зняття копій, монтаж. Про поняття зберігання див. коментар до ст. 263. Перевезення чи інше переміщення — це зміна місця знаходження, доставляння з одного місця в інше транспортними засобами, шляхом здавання для пересилання поштою, кур’єрським зв’язком, перенесення пішки. Під збутом розуміється сплатна передача іншій особі, включаючи продаж, обмі«, як плату за виконану роботу чи надані послуги, а під розповсюдженням — безоплатна передача іншим особам, включаючи дарування, передачу у спадок, надання в тимчасове користування.

 

Примушування до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, означає вплив на інших осіб шляхом застосування фізичного або психічного впливу з метою добитися того, щоб вони виступили авторами (заново написали книгу, сценарій, внесли відповідні зміни до існуючих), іншим чином взяли участь у виникненні твору (виступили акторами, режисерами, операторами фільму тощо).

 

Момент закінчення цього злочину визначається з урахуванням характеру виконуваної дії. Закінченим злочин є відтоді, коли дію виконано повністю.

 

4. Суб’єкт злочину загальний. Відповідальність за збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них творів, що пропагують культ насильства і жорстокості (ч. 2 ст. 300), несуть особи, які досягли повноліття.

 

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною та метою збуту чи розповсюдження творів, що пропагують культ насильства та жорстокості. Така мета має місце, коли вказані твори призначені для оплатної або безоплатної передачі іншим особам. Для примушування до участі у створенні вказаних творів вказана мета не є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони.

 

6. Кваліфікований вид злочину має місце у разі, якщо: 1) предметом злочину була кіно- та відеопродукція, що пропагує культ насильства і жорстокості; 2) твори, що пропагують культ насильства і жорстокості, збуто неповнолітнім чи розповсюджено серед них (ч. 2 ст. 300), а кваліфікованим видом примушування до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, є таке примушування, якщо воно вчинене щодо неповнолітніх (ч. З ст. 300).

 

Під такою, що пропагує культ насильства і жорстокості,   кіно-та відеопродукцією розуміються кіно- та відеоплівки, комп’ютерні дискети та цифрові носії інформації, на яких містяться цілі фільми чи окремі фрагменти фільмів відповідного змісту і призначення. Неповнолітніми є особи, які не досягли 18-річного віку.

 

Особливо кваліфікований вид злочину наявний, якщо відповідні дії, передбачені ч. ч. 1 або 2 ст. 300, вчинено: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб.

 

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї, а про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб ,— ст. 28 і коментар до неї.

 

Основи законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 р.

 

Закон України “Про інформацію”від 2 жовтня 1992р.

 

Закон України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні від 16 листопада 1992р.

 

Закон України “ Про телебачення і радіомовлення”  від 21 грудня 1998 р.

 

Закон України “Про національний архівний фонд і архівні установи від 24 грудня 1993р.

 

Закон України “Про реклам”у від 3 липня 1996р.

 

Закон України “Про видавничу справу” від 5 червня 1997 р.

 

Закон України “Про кінематографію  від 13 січня 1998 р.

 

Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян. Указ Президента України №456/99 від 27 квітня 1999р.

   

[назад]|[содержание]|[следующая]