Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року. За ред.М.І. Мельника, М.І. Хавронюка 

[назад]|[содержание]|[следующая]

Розділ V ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВИБОРЧИХ, ТРУДОВИХ ТА ІНШИХ ОСОБИСТИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Стаття 183. Порушення права на отримання освіти

І. Незаконна відмова у прийнятті до навчального закладу будь-якої форми власності —карається штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

 

2. Незаконна вимога оплати за навчання у державних чи комунальних навчальних закладах —

 

карається штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

 

1.                Об’єктом злочину є конституційне право громадян на освіту, у т,ч, право на безоплатне отримання дошкільної, повної, загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.

 

2.                Потерпілими від цього злочину можуть бути як громадяни України, так І іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають право здобувати освіту в закладах освіти України відповідно до українського законодавства та міжнародних договорів, Ними можуть бути як особи, що претендують на здобуття освіти у відповідному навчальному закладі (ч. 1 ст. 183), так і особи, що в ньому навчаються, — вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти (ад’юнкти), докторанти (ч, 2 ст. 183).

 

3.             З об’єктивної сторони злочин може бути вчинений у двох формах: 1) незаконна відмова у прийнятті до навчального закладу будь-якої форми власності; 2) незаконна вимога оплати за навчання у державних чи комунальних навчальних закладах.

 

Під навчальним закладом у цій статті розуміються такі заклади, в яких здійснюється дошкільна, повна загальна середня, позашкільна, професійно-технічна, вища, післядипломна освіта, аспірантура, докторантура з будь-якою формою навчання — очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також педагогічним патронажем. Такими закладами, зокрема, є- дитячі ясла, дитячі садки, дитячі будинки, школи, колегіуми, ліцеї, гімназії, палами, центри та станції дитячої, юнацької творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, професійно-технічні училища, вищі професійні училища, технікуми, коледжі, інститути,’консерваторії, акадгмії, університети тощо.

 

Незаконною визнається така відмова у прийнятті до навчального закладу, яка не має під собою законних підстав Вона може проявлятись у поставленні особи в умови, за яких вона не може реалізувати своє право на освіту в установленому законом порядку.

 

Відмова може бути здійснена у прямій або завуальованій формі. Пряма відмова має місце тоді, коли винний відкрито заявляє про своє небажання прийняти особу на навчання або пов’язує прийняття на навчання з певними умовами, виконання яких не передбачено законом (наприклад, висуває вимогу про надання не передбачених правилами прийому документів). Завуальована форма має місце тоді, коли дійсний намір щодо відмови особі в навчанні вуалюється певними обставинами, у зв’язку з чим відмові зовні надається законний характер. Так, завуальованою формою відмови може бути визнане формальне проведення вступних іспитів чи співбесіди і прийняття на навчання не за результатами конкурсу, а на підставі попередньо сформованого адміністрацією навчального закладу чи її окремими представниками списку осіб, які мають бути зараховані на навчання. Безпосередньо на іспиті така відмова може проявитись у безпідставному заниженні потерпілому оцінки. Проведення за зазначених обставин іспиту може бути визнано формою незаконної відмови у прийнятті до навчального закладу і кваліфікуватися за ч. 1 ст. 183 лише тоді, коли необ’єктивне оцінювання знань абітурієнтів є проявом реалізації цілеспрямованої політики адміністрації навчального закладу чи сформованої нею приймальної комісії, метою якої є прийняття на навчання заздалегідь визначених осіб і неприйняття усіх інших. Якщо ж вказане вище оцінювання знань абітурієнтів було результатом суб’єктивного підходу окремого екзаменатора, підстав для кваліфікації вчиненого за ч. 1 ст. 183 немає.

 

Не може визнаватися незаконною відмовою у прийнятті до навчального закладу використання обмежень для прийняття на навчання за медичними, віковими показниками, показниками професійної придатності, а також іншими вимогами, визначеними в установленому законом порядку за наявності підстав для використання таких обмежень.

 

Незаконною слід визнавати вимогу оплати за навчання, яка має місце у випадку, коли така оплата: а) не передбачена у даному навчальному закладі загалом чи для даної категорії осіб зокрема;

 

б) вимагається у розмірах, що перевищують офіційно встановлені;

 

в) вимагається у не передбаченій нормативно-правовими актами формі (скажімо, замість грошей вимагається відпрацювання певного часу на якомусь об’єкті) тощо. Так, склад цього злочину утворюють дії, які полягають у вимозі перерахувати певну суму грошових коштів на рахунок навчального закладу чи рахунок іншої організації (наприклад, благодійного фонду), поставити навчальному закладу певні матеріальні цінності (будівельні матеріали, комп’ютерну техніку, транспортні засоби, продовольство, інші товари) чи надати послуги матеріального характеру (зробити ремонт приміщень за власний рахунок, надати рухоме чи нерухоме майно в оренду без відповідної оплати за неї) за навчання, плата за яке законом не пе редбачена. Якщо службова особа вимагає передати гроші або інші майно їй особисто, вчинене за наявності необхідних об’єктивних І суб’єктивних ознак утворює склад одержання хабара і потребує кваліфікації за відповідною частиною ст. 368.

 

Відповідальність за ч. 2 ст. 183 настає лише у разі, коли незакон на вимога оплати за навчання здійснюється у державних чи комунальних навчальних закладах. Про поняття   державної та   комунальної власності див. коментар до ст. 233. Пред’явлення такої вимоги в навчальних закладах з іншою формою власності не утворює складу цього злочину. За наявності підстав такі дії можуть розцінюватись як відповідне службове зловживання (ст, ст. 364 чи 365). Закінченим цей злочин при вчиненні його у першій формі вважається з моменту незаконної відмови у прийнятті до навчального закладу, у другій — з моменту висунення незаконної вимоги оплати за навчання.

 

4.                Суб’єктом цього злочину може бути особа, яка наділена відповідними повноваження щодо прийому на навчання та визначення його умов. До таких осіб належать: 1) члени приймальних комісій; 2) інші особи, уповноважені здійснювати прийом на навчання та визначати його умови (керівники навчальних закладів, службові особи кадрових служб).

 

5.                Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.

 

Якщо незаконна відмова у прийнятті до навчальних закладу чи незаконна вимога оплати за навчання у навчальних закладах були вчинені з мотивів прямого чи непрямого обмеження права на освіту за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, вчинене потребує кваліфікації за відповідною частиною ст. 161.

 

Конституція України (ст. 53).

 

Закон України “Про освіту” від 23 травня 1991 р. (ст. ст. 6,34, 39, 41,43) Закон України ‘^Про професійно-технічну освіту” від 10 лютого 1998р. (ст.5). Закон України “Про загальну середню освіту” від ІЗтравня 1999р. (ст. ст. 4,6). Закон України “Про позашкільну освіту”^від 22 червня 2000 р. (ст. ст. 4—6). Закон України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 р. (ст. 19). Положення про загальноосвітній навчальний заклад. Затверджено постановою КМ № 964 від 14 червня 2000 р. (п. п. 20, 21).

 

Стаття 184. Порушення   права   на   безоплатну   медичну допомогу

1.            Незаконна вимога оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров’я, —

 

карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

 

2.            Незаконне скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров’я —

 

карається штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

 

1.                Об’єктом злочину є право громадян на охорону здоров’я та Медичну допомогу, у т. ч. на безоплатну медичну допомогу у державних та комунальних закладах охорони здоров’я.

 

2.             З об’єктивної сторони злочин може бути вчинений у двох формах: 1) незаконна вимога оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров’я (ч. 1 ст. 184); 2) незаконне скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров’я (ч. 2 ст. 184).

 

Поняттям медична допомога охоплюються лікування, профілактичні заходи, які провадяться при захворюваннях, травмах, пологах, а також медичний огляд та деякі інші види медичних робіт (близьким до цього поняття є поняття “медичні послуги”).

 

Закладами охорони здоров’я є санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади, які забезпечують безпосередню охорону здоров’я населення (лікарні, поліклініки, диспансери, клініки науково-дослідних інститутів, пологові будинки, санаторії). Державними є такі заклади охорони здоров’я, які створені на базі державної власності і фінансуються з державного бюджету, комунальними — створені органом місцевого самоврядування аби органом місцевого самоврядування спільно з місцевою державною адміністрацією як засновником (співзасновником) на базі чи за участю комунальної власності та за відповідного фінансування з місцевого бюджету.

 

Незаконною слід визнавати вимогу оплати за надання медичної допомоги, яка має місце у випадку, коли така оплата: а) не передбачена в Україні загалом, у даному закладі охорони здоров’я чи для даної категорії осіб зокрема; б) вимагається у розмірах, що перевищують офіційно встановлені; в) вимагається у не передбаченій нормативно-правовими актами формі.

 

Склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 184, має місце у разі незаконної вимоги оплати за надання медичної допомоги як громадянам України, так і іноземним громадянам, а також особам без громадянства, коли така допомога їм має надаватися безоплатно згідно з законами України та міжнародними угодами.

 

Незаконна вимога оплати за надання медичної допомоги утворює склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 184, лише у разі, коли вона має місце щодо надання такої допомоги тільки у державних та комунальних закладах охорони здоров’я.

 

Діяння, яке передбачене ч. 1 ст. 184, необхідно відмежовувати від одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації (ст. 354). Ці діяння відрізняються між собою за двома основними моментами. По-перше, за су б’єктом злочину. Відповідальність за злочин, передбачений ч. 1 ст. 184,. може нести працівник як державного, так і комунального закладу охорони здоров’я. Крім того, це може бути як службова особа, так і працівник, який такою особою не є. Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 354, може бути лише працівник державного під приємства, установи чи організації, який не є службовою особою По-друге, при вчиненні діяння, відповідальність за яке встановлена ч. 1 ст. 184, винний незаконно вимагає внесення відповідної оплати на користь закладу охорони здоров’я, в якому він працює, а прч вчиненні діяння, передбаченого ст. 354, він вимагає незаконної винагороди для себе особисто.

 

Змістом другої форми цього злочину (ч. 2 ст. 184) є незаконні скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров’я. Згідно з Конституцією України (ст. 49), існуюча мережа державних і комунальних закладів не може бути скорочена. Виходячі з того, що конституційні права і свободи людини і громадянина н-; можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституціє к; України (ч. 1 ст. 64), а ст. 49 Основного Закону таких випадків не  передбачає, то існуюча мережа зазначених закладів може бути скорочена лише в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 2 ст. 64). Скорочення такої мережі в інших випадках визнаватиметься незаконним.

 

Під мережею державних та комунальних закладів охорони здоров’я розуміється сукупність таких закладів, розташованих на певній території (республіки, області, району, міста). Скорочення такої мережі — це насамперед зменшення загальної кількості зазначених закладів. Як скорочення слід розглядати також перепрофілювання існуючих закладів- охорони здоров’я, їхніх структурних ланок, зменшення кількості ліжко-місць певного профілю, кількісного і якісного складу медичного персоналу, якщо це порушує існуючі нормативи і знижує рівень охорони здоров’я населення.

 

Закінченим цей злочин при вчиненні його у першій формі вважається з моменту висунення незаконної вимоги оплати за надання медичної допомоги, а в другій — з моменту фактичного скорочення існуючої на певній території мережі державних або комунальних закладів охорони здоров’я.

 

3.                Суб’єктом злочину у першій його формі можуть бути працівники державних чи комунальних закладів охорони здоров’я (як службові, так і неслужбові, наприклад, головний лікар, завідуючий відділенням, лікар, медсестра, реєстратор тощо), у другій формі — службові особи, до компетенції яких належить забезпечення існування повної мережі державних і комунальних закладів охорони здоров’я. Якщо службова особа видала нормативний акт про незаконне скорочення мережі зазначених закладів, перевищивши при цьому свої службові повноваження, вчинене за наявності підстав слід додатково кваліфікувати за ст. 365.

 

4.                Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.

 

Конституція України (ст. ст. 49. 64).

 

Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. (ст.ст. П, 16).

 

Рішення КС у справі за конституційним поданням 66 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров’я та вищих медичних закладах освіти” (справа про платні медичні послуги)№ 15-рп/98 від 25листопада 1998р.

 

Угода про надання медичної допомоги громадянам держав — учасниць співдружності незалежних держав від 27 березня 1997 р.

 

Протокол про механізм реалізації Угоди про надання медичної допомоги громадянам держав — учасниць співдружності незалежних держав від 27 березня 1997р.

 

Постанова КМ від 17 вересня 1996 р. № 1138 “Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров’я та вищих медичних закладах освіти”.

 

Перелік видів захворювань і станів іноземних громадян, що потребують екстреної медичної допомоги. Затверджений наказом МОЗ№ 225 від 16 липня 1997 р.

 

 

[назад]|[содержание]|[следующая]