Ќауково-практичний коментар  рим≥нального кодексу ”крањни в≥д 5 кв≥тн¤ 2001 року. «а ред.ћ.≤. ћельника, ћ.≤. ’авронюка 

[назад]|[содержание]|[следующа¤]

–озд≥л XV ќ—ќЅЋ»¬ќ—“≤  –»ћ≤ЌјЋ№Ќќѓ ¬≤ƒѕќ¬≤ƒјЋ№Ќќ—“≤ “ј ѕќ ј–јЌЌя Ќ≈ѕќ¬ЌќЋ≤“Ќ≤’

«агальн≥ положенн¤ до розд≥лу

 

1.          Ќеповнол≥тн≥ми вважаютьс¤ особи, ¤к≥ не дос¤гай 18-р≥чного в≥ку. —еред неповнол≥тн≥х в    виокремлюЇтьс¤ ще р¤д категор≥й ос≥б, зокрема: малол≥тн≥, тобто т≥, ¤к≥ не дос¤г 14-р≥чного в≥ку, новонароджен≥ д≥ти, д≥ти, ¤к≥ не дос¤гай 16-р≥чного в≥ку, тощо.

 

 оли йдетьс¤ про крим≥нальну в≥дпов≥дальн≥сть ≥ покаранн¤ неповнол≥тн≥х, то маЇ значенн¤ виокремленн¤ серед них тих, що дос¤гли в≥ку, з ¤кого може наставати крим≥нальна в≥дпов≥дальн≥сть. ¬ такому сенс≥ неповнол≥тн≥ми сл≥д вважати ос≥б, ¤к≥ дос¤гай 16-р≥чного, в р¤д≥ випадк≥в 14-р≥чного в≥ку, але ¤ким ще не виповнилос¤ 18 рок≥в. ќсоба вважаЇтьс¤ такою, що дос¤гла в≥дпов≥дного в≥ку не в день свого народженн¤, а з 0 годин наступноњ доби.

 

¬раховуючи б≥олог≥чн≥, психолог≥чн≥ та соц≥альн≥ особливост≥ неповнол≥тн≥х, закон, по-перше, забезпечуЇ њх посилену крим≥нально-правову охорону, по-друге, передбачаЇ особливост≥ прит¤гненн¤ њх до в≥дпов≥дальност≥, зв≥льненн¤ в≥д в≥дпов≥дальност≥, призначенн¤ покаранн¤, зв≥льненн¤ в≥д покаранн¤ ≥ його в≥дбуванн¤. ÷¤ позиц≥¤ базуЇтьс¤ на м≥жнародно-правових актах, зокрема ƒекларац≥њ прав дитини, у ѕреамбул≥ ¤коњ зазначаЇтьс¤, що неповнол≥тн≥, у звТ¤зку з њх ф≥зичною ≥ розумовою незр≥л≥стю, потребують спец≥альноњ охорони ≥ захисту, включаючи належний правовий захист.

 

2.   Ќорми, спр¤мован≥ на забезпеченн¤ нормального ф≥зичного ≥ псих≥чного розвитку неповнол≥тн≥х, вм≥щен≥ в низц≥ статей «агальноњ частини   . ƒо них належать т≥, ¤к≥: регламентують в≥к, з ¤кого може наставати крим≥нальна в≥дпов≥дальн≥сть (ст. 22); передбачають, що обставиною, ¤ка помТ¤кшуЇ покаранн¤, Ї вчиненн¤ злочину неповнол≥тн≥м (п. « ч. 1 ст. 66), а обставинами, ¤к≥ обт¤жують покаранн¤, Ч вчиненн¤ злочину щодо малол≥тнього (п. 6 ч. 1 ст. 67) або з використанн¤м малол≥тнього (п. 9 ч. 1 ст. 67),

 

3.   ¬ ќсоблив≥й частин≥    Ї значна к≥льк≥сть норм про злочини, потерп≥лими в≥д ¤ких можуть виступати лише неповнол≥тн≥ (чи окрем≥ њх категор≥њ), або ж каран≥сть ¤ких посилюЇтьс¤ при вчиненн≥ њх щодо неповнол≥тн≥х. ѕотерп≥лий (про пон¤тт¤ потерп≥лого див. коментар до ст. 46), ¤кий характеризуЇтьс¤ в≥дпов≥дними рисами, Ї ознакою основних або квал≥ф≥кованих (особливо квал≥ф≥кованих) склад≥в низки злочин≥в,

 

ѕосилена крим≥нальна в≥дпов≥дальн≥сть встановлена щодо пос¤гань, спр¤мованих проти: 1) малол≥тн≥х (п. 2 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 136, ч. 2 ст. 146, ч. 4 ст. 152, ч. « ст. 153, ч. 2 ст. 156, ч. 2 ст. 299, ч. « ст. 307); 2) новонароджених д≥тей (ст. 117, ч. 2 ст. 135, ст. 148); 3) неповнол≥тн≥х, ¤к≥ не дос¤гай в≥ку, з ¤кого чинним законодавством дозвол¤Їтьс¤ працевлаштуванн¤ (ст. 150); 4) ос≥б, ¤к≥ не дос¤гли 16-р≥чного в≥ку (ч. 1 ст. 156); 5) ос≥б, ¤к≥ не дос¤гай 15-р≥ч-ного в≥ку (ст. 167); 6) неповнол≥тн≥х або непрацездатних д≥тей, що перебувають на утриманн≥ батьк≥в (ст. 164); 7) д≥тей, ¤к≥ не дос¤гай статевоњ зр≥лост≥ {ч. 1 ст. 155); 8) просто д≥тей (ч. « ст. 120, ч. « ст. 130, ч. 2 ст. 133, ст. 137, ч. 2 ст. 140, ст. 141, ч. 2 ст. 142, ч. 2 ст. 144, ч, 2 ст. 147, ч. 2 ст. 149, ч. « ст. 149, ч. « ст. 152, ч. 2 ст. 153, ч. 2 ст. 155, ч. 2 ст. 156, ст. 164, ст. 166, ст. 168, ст. 169, ч. 2 ст. 172, ч. 1 ст. 181, ч. ч. 2 ≥ 3 ст. 300, ч. ч. 2 ≥ 3 ст. «ќѓ, ч. « ст. 302, ч. « ст. 303, ст. 304, ч. 2 ст. 307, ч. « ст. 309, ч. « ст. 314, ч. 2 ст. 315, ч. 2 ст. 317, ст. 323, ст. 324, ч. 1 ст. 442).

 

4.   –азом ≥з посиленн¤м крим≥нально-правового захисту неповнол≥тн≥х    передбачаЇ специф≥ку вир≥шенн¤ ц≥лоњ низки питань в≥дпов≥дальност≥ за злочини, вчинен≥ самими неповнол≥тн≥ми. “ак≥ норми обТЇднан≥ у розд≥л≥ XV «агальноњ частини   .

 

Ќеобх≥дн≥сть виокремленн¤ спец≥альних норм про крим≥нальну в≥дпов≥дальн≥сть неповнол≥тн≥х обумовлена принципами справедливост≥, гуман≥зму, економ≥њ крим≥нальноњ репрес≥њ. ќсобливост≥ психолог≥њ неповнол≥тн≥х, зокрема њх схильн≥сть до сприйн¤тт¤ стороннього впливу, з одного боку, спонукають максимально обмежувати њх сп≥лкуванн¤ з повнол≥тн≥ми злочинц¤ми, ¤к≥ розм≥шуютьс¤ в окремих установах з в≥дбуванн¤ покаранн¤, а з другого, Ч даЇ змогу обмежитис¤ щодо таких ос≥б пор≥вн¤но б≥льш мТ¤кими заходами, достатн≥ми дл¤ забезпеченн¤ њх виправленн¤ ≥ перевихованн¤. —усп≥льство не маЇ право висувати до неповнол≥тн≥х так≥ сам≥ сувор≥ вимоги, ¤к до своњх дорослих член≥в. “ому часто щодо неповнол≥тн≥х достатн≥ми Ї м≥ри виховно-педагог≥чного, а не карального характеру.

 

5.   ѕ≥дстава крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ неповнол≥тн≥х та њњ принципи так≥ ж, ¤к≥ д≥ють стосовно повнол≥тн≥х ос≥б. ” розд≥л≥ XV «агальноњ частини    зосереджен≥ лише норми, ¤к≥ стосуютьс¤ особливостей крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ ≥ покаранн¤ неповнол≥тн≥х: 1) встановлюють б≥льш широк≥, н≥ж щодо повнол≥тн≥х, умови зв≥льненн¤ в≥д крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥, зокрема ≥з застосуванн¤м примусових заход≥в виховного характеру; 2) м≥ст¤ть обмеженн¤ щодо суворост≥ вид≥в ≥ розм≥р≥в покарань та ≥нших заход≥в крим≥нально-правового характеру; 3) передбачають б≥льш мТ¤к≥ вимоги (умови) дл¤ зв≥льненн¤ в≥д крим≥нального покаранн¤; 4) регламентують вимоги щодо погашенн¤ ≥ зн¤тт¤ судимост≥.

 

якщо ж т≥ чи ≥нш≥ питанн¤ не регламентовано статт¤ми розд≥лу XV «агальноњ частини, то при розгл¤д≥ справ неповнол≥тн≥х сл≥д керуватис¤ положенн¤ми, викладеними в ≥нших розд≥лах «агальноњ та ќсобливоњ частин   .

 

 онституц≥¤ ”крањни (ст. ст. 51Ч52).

 

 онвенц≥¤ про права дитини в≥д 20 листопада 1989 р. –атиф≥кована ”крањною 27 лютого 1991 р.

 

ƒекларац≥¤ прав дитини в≥д 20 листопада 1959 р.

 

—татт¤ 97. «в≥льненн¤ в≥д крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ ≥з застосуванн¤м примусових заход≥в виховного характеру

1.       Ќеповнол≥тнього, ¤кий вперше вчинив злочин невеликоњ т¤жкост≥, може бути зв≥льнено в≥д крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥, ¤кщо його виправленн¤ можливе без застосуванн¤ покаранн¤. ” цих випадках суд застосовуЇ до неповнол≥тнього примусов≥ заходи виховного характеру, передбачен≥ частиною другою статт≥ 105 цього  одексу.

 

2.  ѕримусов≥ заходи виховного характеру, передбачен≥ частиною другою статт≥ 105 цього  одексу, суд застосовуЇ ≥ до особи, ¤ка до дос¤гненн¤ в≥ку, з ¤кого може наставати крим≥нальна в≥дпов≥дальн≥сть, вчинила сусп≥льне небезпечне д≥¤нн¤, що п≥дпадаЇ п≥д ознаки д≥¤нн¤, передбаченого ќсобливою частиною цього  одексу.

 

3.  ” раз≥ ухиленн¤ неповнол≥тнього, що вчинив злочин, в≥д застосуванн¤ до нього примусових заход≥в виховного характеру ц≥ заходи скасовуютьс¤ ≥ в≥н прит¤гуЇтьс¤ до крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥.

 

1.   «в≥льненн¤ неповнол≥тнього в≥д крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ не Ї метою, до ¤коњ сл≥д прагнути при розгл¤д≥ будь-¤коњ крим≥нальноњ справи. «а загальним правилом, будь-¤ка особа, ¤ка вчинила злочин, повинна понести крим≥нальну в≥дпов≥дальн≥сть ≥ бути п≥ддана покаранню. «в≥льненн¤ в≥д крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ допускаЇтьс¤ лише тод≥, коли завданн¤, ¤к≥ сто¤ть перед   , можуть бути дос¤гнут≥ ≥ без застосуванн¤ найб≥льш суворих крим≥нально-правових заход≥в.

 

3.   ƒо неповнол≥тн≥х можуть бути застосован≥ ¤к загальн≥ види зв≥льненн¤ в≥д крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥, так ≥ спец≥альний вид зв≥льненн¤ в≥д крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ неповнол≥тн≥х.

 

Ќеповнол≥тн≥й може бути зв≥льнений в≥д крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ на п≥дстав≥ загальних норм, передбачених   , а також на п≥дстав≥ акта амн≥ст≥њ чи помилуванн¤. «астосуванн¤ б≥льшост≥ норм    про зв≥льненн¤ в≥д крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ неповнол≥тн≥х не в≥дзначаЇтьс¤ ¤кимись особливост¤ми. “ак, зв≥льненн¤ в≥д крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ у звТ¤зку з д≥йовим ка¤тт¤м (ст. 45), у звТ¤зку з примиренн¤м винного з потерп≥лим (ст. 46), у звТ¤зку з передачею особи на поруки (ст. 47), у звТ¤зку ≥з зм≥ною обстановки (ст. 48) до неповнол≥тн≥х застосовуЇтьс¤ на тих самих умовах, що й до повнол≥тн≥х. «в≥льненн¤ в≥д крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ у звТ¤зку ≥з зак≥нченн¤м строк≥в давност≥ прит¤гненн¤ до крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ (ст. 49) щодо ос≥б, ¤к≥ вчинили злочин у в≥ц≥ до в≥с≥мнадц¤ти рок≥в, застосовуЇтьс¤ з урахуванн¤м того, що дл¤ них ч. 2 ст. 106 передбачаЇ скорочен≥ строки давност≥.

 

” ст. 97 передбачено застосуванн¤ щодо неповнол≥тн≥х специф≥чного виду зв≥льненн¤ в≥д крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ Ч ≥з застосуванн¤м примусових заход≥в виховного характеру. “ак≥ заходи не Ї крим≥нальним покаранн¤м, ≥стотно в≥др≥зн¤ютьс¤ в≥д них за своЇю сувор≥стю. ¬одночас вони повТ¤зан≥ з певними обмеженн¤ми та позбавленн¤ми дл¤ особи, щодо ¤коњ застосован≥. ѕримусов≥ заходи виховного характеру Ї м≥рою державного примусу, ¤ка застосовуЇтьс¤ незалежно в≥д бажанн¤ винного, њх покладенн¤, кр≥м ≥ншого, зумовлене необх≥дн≥стю позбавленн¤ неповнол≥тнього, ¤кий вчинив злочин, ≥люз≥њ про безкарн≥сть його д≥й та повне прощенн¤ вчиненого у звТ¤зку ≥з зв≥льненн¤м в≥д крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥.

 

4.   ѕримусов≥ заходи виховного характеру до неповнол≥тн≥х можуть застосовуватис¤ ≥ ¤к один ≥з специф≥чних вид≥в зв≥льненн¤ в≥д крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥, ≥ в пор¤дку зв≥льненн¤ таких ос≥б в≥д крим≥нального покаранн¤. ¬иди цих заход≥в однаков≥, вони передбачен≥ ч. 2 ст. 105. ”мови ж њх застосуванн¤ в≥др≥зн¤ютьс¤ щодо кожного ≥з цих крим≥нально-правових ≥нститут≥в. ” ст. 97 встановлено умови зв≥льненн¤ в≥д крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ ≥з застосуванн¤м примусових заход≥в виховного характеру та п≥дстави њх скасуванн¤, а в ч. 1 ст. 105 Ч умови зв≥льненн¤ в≥д покаранн¤ ≥з застосуванн¤м таких заход≥в.

 

5.   «в≥льненн¤ в≥д крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ ≥з застосуванн¤м примусових заход≥в виховного характеру допускаЇтьс¤ ≥з дотриманн¤м комплексу умов, ¤к≥ стосуютьс¤ особи винного, вчиненого ним злочину, прогнозу його подальшоњ повед≥нки. ¬≥дпов≥дно до ч. 1 ст. 97 умовами такого зв≥льненн¤ Ї:

 

1)             неповнол≥тт¤ особи. ¬идаЇтьс¤, що застосуванн¤ примусових заход≥в виховного характеру щодо особи, ¤ка вже дос¤гла повнол≥тт¤, Ї недоц≥льним, оск≥льки ц≥ заходи не в змоз≥ справити на нењ оч≥куваний вплив. “ому зв≥льненн¤ в≥д крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ з застосуванн¤м вказаних заход≥в маЇ застосовуватис¤ лише щодо ос≥б, ¤к≥ Ї неповнол≥тн≥ми п≥д час розгл¤ду справи;

 

2)             вчиненн¤ вперше злочину невеликоњ т¤жкост≥. ÷е насамперед означаЇ, що неповнол≥тн≥й прит¤гнутий до крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ за злочин, за ¤кий законом передбачено покаранн¤ у вид≥ позбавленн¤ вол≥ на строк не б≥льше двох рок≥в або ≥нше, б≥льш мТ¤ке покаранн¤ (ч. 2 ст, 12), Ќеповнол≥тнього сл≥д вважати таким, що вчинив такий злочин вперше, ¤кщо в≥н не маЇ судимост≥ за будь-¤кий злочин. Ќе може застосовуватис¤ ст. 97 щодо неповнол≥тнього, ¤кий вперше вчинив злочин невеликоњ т¤жкост≥, але ран≥ше чи п≥зн≥ше вчинив ще й ≥нший злочин. ¬одночас неповнол≥тн≥й, судим≥сть ¤кого за ран≥ше вчинений злочин погашена або зн¤та, повинен вважатис¤ таким, що вчинив злочин вперше;

 

3)             можлив≥сть виправленн¤ неповнол≥тнього без застосуванн¤ покаранн¤, ¤ка повинна визначатис¤ з урахуванн¤м особи винного, його повед≥нки п≥сл¤ вчиненн¤ злочину. ѕро на¤вн≥сть такоњ можливост≥ може, зокрема, св≥дчити фактичне вчиненн¤ злочину вперше, щире ка¤тт¤, добров≥льне в≥дшкодуванн¤ запод≥¤ноњ шкоди, бездоганна повед≥нка п≥сл¤ пос¤ганн¤, втрата звТ¤зк≥в з попередн≥м оточенн¤м, ¤ке негативно впливало на неповнол≥тнього.

 

6.   «астосуванн¤ розгл¤дуваного виду зв≥льненн¤ в≥д крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ Ї правом суду, а не його обовТ¤зком. ѕри цьому суд може застосувати таке зв≥льненн¤, лише встановивши на¤вн≥сть умов, зазначених у ч. 1 ст. 97. ѕозиц≥¤ самого неповнол≥тнього, його законних представник≥в не маЇ вир≥шального значенн¤ дл¤ суду. ќднак застосуванн¤ такого заходу, ¤к передача неповнол≥тнього п≥д нагл¤д батьк≥в чи ос≥б, ¤к≥ њх зам≥н¤ють (п. « ч. 2 ст. 105), ¤к випливаЇ з самого його характеру, можливеТлише за згоди ос≥б, що зд≥йснюватимуть такий нагл¤д.

 

7.   ¬ид примусових заход≥в виховного характеру, тривал≥сть застосуванн¤ тих ≥з них, що мають строковий характер, та зм≥ст обмежень обираютьс¤ судом з урахуванн¤м в принцип≥ тих же обставин, ¤к≥ виступають загальними засадами призначенн¤ покаранн¤. “аким чином, при вибор≥ примусових заход≥в виховного характеру суд маЇ враховувати характер ≥ ступ≥нь сусп≥льноњ небезпеки вчиненого злочину, особу винного, обставини, ¤к≥ помТ¤кшують чи обт¤жують покаранн¤ за цей злочин, ¤кби воно насправд≥ призначалос¤. ѕри цьому суд не звТ¤заний санкц≥Їю статт≥ ќсобливоњ частини   , ¤кою передбачений злочин, в≥д в≥дпов≥дальност≥ за ¤кий зв≥льн¤Їтьс¤ неповнол≥тн≥й. ¬одночас примусов≥ заходи виховного характеру призначаютьс¤ з урахуванн¤м положень, викладених у ч. 2 ст. 105: а) можуть бути призначен≥ виховн≥ заходи, лише пр¤мо вказан≥ в ц≥й статт≥    (њх перел≥к вичерпний); б) тривал≥сть виховного заходу, передбаченого п. 5 ч. 2 ст. 105, Ч направленн¤ неповнол≥тнього до спец≥альноњ навчально-виховноњ установи не може перевищувати встановленого    терм≥ну, тобто не б≥льше трьох рок≥в; в) виховн≥ заходи, передбачен≥ п. п. 2 ≥ 3 ч. 2 ст. 105, можуть призначатис¤ на строк не б≥льше н≥ж до дос¤гненн¤ повнол≥тт¤.

 

8.   ƒо неповнол≥тнього може одночасно бути застосовано к≥лька виховних заход≥в примусового характеру, передбачених ч. 2 ст. 105, ¤кщо застосуванн¤ одного ≥з них не виключаЇ можливост≥ застосуванн¤ ≥ншого. Ќаприклад, направленн¤ неповнол≥тнього до спец≥альноњ навчально-виховноњ установи дл¤ д≥тей ≥ п≥дл≥тк≥в робить непотр≥бним встановленн¤ обмежень дозв≥лл¤ ≥ встановленн¤ особливих вимог до повед≥нки неповнол≥тнього або ж передачу неповнол≥тнього п≥д нагл¤д батьк≥в. ≤ навпаки, Спокладенн¤ на неповнол≥тнього, ¤кий дос¤г пТ¤тнадц¤тир≥чного в≥ку ≥ маЇ майно, кошти або зароб≥ток, обовТ¤зку в≥дшкодуванн¤ запод≥¤них майнових збитк≥в може (≥ повинно) супроводжуватис¤ застосуванн¤м примусових заход≥в, повТ¤заних ≥з тривалим виховним впливом.

 

¬идаЇтьс¤, що неповнол≥тньому в ус≥х випадках маЇ проголошуватис¤ застереженн¤, зокрема й тод≥, коли суд визнаЇ за необх≥дне застосувати також ≥ б≥льш сувор≥ примусов≥ заходи виховного характеру.

 

ћожлив≥сть одночасного застосуванн¤ к≥лькох заход≥в випливаЇ насамперед з≥ зм≥сту ст. 97. ¬ њњ назв≥ ≥ диспозиц≥њ йдетьс¤ про ц≥ заходи у множин≥.  р≥м того, при призначенн≥ таких самих заход≥в при зв≥льненн≥ в≥д крим≥нального покаранн¤ в≥дпов≥дно до пр¤моњ вказ≥вки закону (ч. « ст. 105) може бути застосовано к≥лька з них.

 

9.   ¬≥дпов≥дно до ч. 1 ст. 97 примусов≥ заходи виховного характеру призначаютьс¤ неповнол≥тн≥м, ¤к≥ дос¤гли в≥ку, з ¤кого настаЇ крим≥нальна в≥дпов≥дальн≥сть, тобто 16-, а в де¤ких випадках Ч 14-р≥чного в≥ку.

 

÷≥ сам≥ заходи, в≥дпов≥дно до ч. 2 ст. 97, можуть бути застосован≥ ≥ щодо неповнол≥тнього, ¤кий не дос¤г в≥ку, з ¤кого може наставати крим≥нальна в≥дпов≥дальн≥сть. «астосуванн¤ примусових заход≥в виховного характеру до такоњ особи не повТ¤зане з њњ зв≥льненн¤м в≥д крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥, оск≥льки вона, не будучи субТЇктом злочину, не п≥дл¤гаЇ так≥й в≥дпов≥дальност≥.

 

10.   ѕримусов≥ заходи виховного характеру щодо особи, ¤ка не дос¤гла в≥ку, з ¤кого може наставати крим≥нальна в≥дпов≥дальн≥сть, зд≥йснюютьс¤ з дотриманн¤м таких умов: 1) неповнол≥тньому виповнилос¤ 11 рок≥в; 2) ц¤ особа вчинила д≥¤нн¤, що п≥дпадаЇ п≥д ознаки д≥¤нн¤, передбаченого ќсобливою частиною   .

 

«акон не встановлюЇ ¤кихось додаткових вимог дл¤ призначенн¤ примусових заход≥в виховного характеру особам, ¤к≥ не дос¤гай в≥ку, з ¤кого може наставати крим≥нальна в≥дпов≥дальн≥сть, зокрема тих, ¤к≥ стосуютьс¤ т¤жкост≥ вчиненого пос¤ганн¤ та його вчиненн¤ вперше. ќднак потр≥бно встановити, що такий неповнол≥тн≥й д≥йсно вчинив сусп≥льне небезпечне д≥¤нн¤, що в≥н за станом свого розумового розвитку здатний усв≥домлювати значенн¤ своњх д≥й ≥ керувати ними. якщо ж в силу в≥дставанн¤ у розвитку неповнол≥тн≥й не розум≥Ї значенн¤ своњх д≥й, то йому не можуть бути призначен≥ примусов≥ заходи виховного характеру.

 

11.   «астосуванн¤ примусових заход≥в виховного характеру до неповнол≥тнього, ¤кий не дос¤г 16-, а в де¤ких випадках 14-р≥чного в≥ку, Ї Їдиним ≥ остаточним заходом. Ќезалежно в≥д його повед≥нки в пер≥од виконанн¤ таких заход≥в вони не можуть бути скасован≥ ≥ зам≥нен≥ на ≥нш≥, б≥льш сувор≥ заходи впливу. «акон не передбачаЇ також зам≥ни одного примусового заходу виховного характеру на ≥нший, б≥льш суворий, у звТ¤зку з невиконанн¤м покладених судом обмежень, вимог, обовТ¤зк≥в.

 

12.   «в≥льненн¤ неповнол≥тнього, що вчинив злочин, в≥д крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ ≥з застосуванн¤м примусових заход≥в виховного характеру не Ї остаточним. ћожлив≥ два насл≥дки застосуванн¤ ст. 97 Ч позитивний ≥ негативний.

 

ѕозитивний маЇ м≥сце тод≥, коли неповнол≥тн≥й сприймаЇ застосовуван≥ до нього виховн≥ заходи, виконуЇ покладен≥ обмеженн¤, вимоги, обовТ¤зки. ” такому випадку п≥сл¤ реал≥зац≥њ виховного заходу разового характеру (проголошенн¤ застереженн¤, в≥дшкодуванн¤ запод≥¤них майнових збитк≥в) або ж спливу строку, на ¤кий були призначен≥ триваюч≥ виховн≥ заходи (обмеженн¤ дозв≥лл¤ ≥ встановленн¤ особливих вимог до повед≥нки, завершенн¤ перебуванн¤ у спец≥альн≥й навчально-виховн≥й установ≥), зв≥льненн¤ неповнол≥тнього в≥д крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ Ї остаточним ≥ безповоротним. Ќезалежно в≥д його подальшоњ повед≥нки в≥н не може бути п≥дданий в≥дпов≥дальност≥ за ран≥ше вчинений злочин.

 

Ќегативний дл¤ неповнол≥тнього насл≥док передбачений ч. « ст. 97 ≥ пол¤гаЇ у скасуванн≥ ран≥ше призначених примусових заход≥в виховного характеру ≥ прит¤гненн≥ його до крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥.

 

13. ™диною п≥дставою дл¤ скасуванн¤ примусових заход≥в виЧховного характеру    називаЇ ухиленн¤ неповнол≥тнього в≥д застосуванн¤ до нього таких заход≥в. ѕевно, йдетьс¤ про ухиленн¤ в≥д реал≥зац≥њ призначених судом заход≥в, ¤ке може пол¤гати у: втеч≥ неповнол≥тнього з дому; .невиконанн≥ вимог батьк≥в, педагог≥чного або трудового колективу, окремих громад¤н, п≥д нагл¤д ¤ким переданий неповнол≥тн≥й; невиконанн≥ покладеного судом обовТ¤зку в≥дшкодувати запод≥¤н≥ майнов≥ збитки або ж ≥нших обмежень чи особливих вимог до його повед≥нки; втеч≥ з≥ спец≥альноњ навчально-виховноњ установи чи порушенн≥ правил повед≥нки в них тощо. ”хиленн¤ в≥д виконанн¤ застереженн¤ може пол¤гати у вчиненн≥ неповнол≥тн≥м злочин≥в або ≥нших правопорушень п≥сл¤ його винесенн¤.

 

14. „ас, упродовж ¤кого неповнол≥тн≥й може бути прит¤гнутий до крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ в звТ¤зку з ухиленн¤м в≥д виконанн¤ примусових заход≥в виховного характеру, визначаЇтьс¤ з урахуванн¤м ≥нших статей    та зм≥сту призначених йому заход≥в. ѕри цьому треба враховувати так≥ положенн¤: а) ухиленн¤ в≥д примусових заход≥в виховного характеру, ¤к≥ виконуютьс¤ прот¤гом певного часу, маЇ враховуватис¤, ¤кщо воно зд≥йснюЇтьс¤ прот¤гом терм≥ну, на ¤кий застосовано такий зах≥д; б) невиконанн¤ певних д≥й маЇ оц≥нюватис¤ ¤к ухиленн¤, ¤кщо сплив строк, визначений дл¤ цього судом; в) у будь-¤кому раз≥ прит¤гненн¤ до крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ неможливе, ¤кщо зак≥нчивс¤ строк давност≥ прит¤гненн¤ до крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥, встановлений   . ¬≥дпов≥дно до п. 1 ч. 1 ст. 106 у даному випадку в≥н становить 2 роки.

 

15.   —касуванн¤ примусових заход≥в виховного характеру означаЇ, що в≥дновлюЇтьс¤ провадженн¤ у крим≥нальн≥й справ≥ неповнол≥тнього. ¬≥н прит¤гуЇтьс¤ до крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ ≥ до нього можуть бути застосован≥ вс≥ заходи, передбачен≥    за вчинений злочин. ¬одночас повторне зв≥льненн¤ в≥д крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ Ч з ≥нших передбачених    п≥дстав (кр≥м амн≥ст≥њ та помилуванн¤), хоча пр¤мо й не заборонене законом, навр¤д чи доц≥льне, враховуючи характеристику особи винного, ¤кий щиро не пока¤вс¤, своЇю повед≥нкою не п≥дтвердив, що перестав бути сусп≥льне небезпечним ≥ не виправдав ви¤вленоњ щодо нього дов≥ри.

 

16. якщо неповнол≥тн≥й в пер≥од в≥дбуванн¤ примусових заход≥в виховного характеру вчин¤Ї ≥нший злочин, то це св≥дчить .про ухиленн¤ в≥д таких заход≥в, насамперед в≥д винесеного йому застереженн¤. “ому вони мають бути скасован≥, а винний прит¤гатис¤ до крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ за обидва злочини. “обто маЇ м≥сце сукупн≥сть злочин≥в, покаранн¤ при цьому призначаЇтьс¤ за правилами, визначеними в ст. 70 та ч. 2 ст. 103.

   

[назад]|[содержание]|[следующа¤]