Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року. За ред.М.І. Мельника, М.І. Хавронюка 

[назад]|[содержание]|[следующая]

Розділ XII ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВІДБУВАННЯ

 

Стаття 83. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років

1.       Засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, суд може звільнити від відбування покарання в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.

 

2.       Звільнення від відбування покарання застосовується до засудженої, яка має сім’ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини.

 

3.  Контроль за поведінкою таких жінок здійснюється органом кримінально-виконавчої системи за місцем проживання.

 

4.  Після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті суд залежно від поведінки засудженої може звільнити її від покарання або заміни ги його більш м’яким покаранням чи направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком. У цьому разі суд може повністю або частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання.

 

5.  Якщо засуджена, яка була звільнена від відбування покарання, відмовляється від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, суд може за поданням контролюючого органу направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком.

 

6.  Якщо в період звільнення від відбування покарання засуджена вчинила новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу.

 

1.   Застосування до вагітних жінок і жінок, які народили дітей під час відбування покарання, звільнення від відбування покарання пов’язано з недоцільністю подальшого відбування ними покарання. Вагітність як специфічний фізіологічний стан, а також фізіологічний та психічний стан жінки, який виникає після народження нею дитини, можуть суттєво ускладнити відбування ними покарання і досягнення його мети. Тому застосування цього виду звільнення від відбування, покарання обумовлюється: а) необхідністю створити жінці та її дитині максимально сприятливі умови для проживання; б) можливістю досягнення мети покарання без подальшого його відбування.

 

Умовами застосування передбаченого ст. 83 звільнення від відбування покарання є: 1) засудження жінки до обмеження волі або позбавлення волі, крім позбавлення волі на строк більше п’яти років за умисні тяжкі або особливо тяжкі злочини; 2) стан її вагітності або народження нею дитини під час відбування покарання; 3) наявність у неї сім’ї або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або наявність у неї можливості самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини.

 

Належні умови для виховання дитини включають зокрема відповідні житлові умови, матеріальні можливості для забезпечення повноцінного життя та розвитку дитини, зростання дитини в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та рівності.

 

2.   Звільнення від відбування покарання визначається межами строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами (про ці строки див. коментар до ст. 79) і до досягнення дитиною трирічного віку. Максимальним таким строком може бути три роки і 56 (а щодо окремих категорій жінок — 70 або 90) днів.

 

3.   Ч. З ст. 83 передбачає обов’язковість здійснення контролю за поведінкою жінок, звільнених від відбування покарання. Його суб’єктами є органи кримінально-виконавчої системи за місцем проживання засудженої. У разі неналежної поведінки засудженої у межах вказаного вище строку цей орган вносить подання до суду про  направлення засудженої для відбування покарання, призначеного за вироком суду.

 

4.   Ч. 4 ст, 83 передбачає різні варіанти вирішення судом подальшої долі засудженої залежно від її поведінки після досягнення дитиною трирічного віку або в разі смерті дитини. Так: 1) вона може бути звільнена від покарання за умови, що своєю поведінкою вона довела своє виправлення; 2) призначене їй покарання може бути замінене більш м’яким за умови, що засуджена стала на шлях виправлення і його продовження може відбуватись в умовах більш м’яких видів покарання; 3) вона може бути направлена для відбування покарання, призначеного за вироком, якщо поведінка засудженої засвідчила про її небажання стати на шлях виправлення. У цьому разі суд може повністю або частково зарахувати у строк покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання.

 

5.   У межах зазначеного вище строку, тобто до досягнення дитиною трирічного віку, засуджена згідно з ч. 5 ст. 83 може бути направлена для відбування покарання, призначеного за вироком, за умови, якщо вона: а) відмовляється від дитини; б) передала її у дитячий будинок; в) зникла з місця проживання; г) ухиляється від виховання дитини і догляду за нею; д) систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення (про поняття таких правопорушень див. коментар до ст. 78).

 

6.   Вчинення засудженою в період звільнення від відбування покарання нового злочину відповідно до ч. 6 ст. 83 тягне за собою призначення їй покарання за правилами, передбаченими ст. ст. 71 —72.

 

КПК (ст. ст. 407-1, 408-3). КЗГЦст. 179).

 

Закон Україна Про статус І соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від28лютого 1991^. (ст. ЗО).

 

Закон України ^Про державну допомогу сім’ям з дітьми  від 22 березня 2001 р. Закон України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 200Ір. (ст.ст. І, 4,8,12).

 

Стаття 84.    Звільнення від покарання за хворобою

1.       Звільняється від покарання особа, яка під час його відбування захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 цього Кодексу,

 

2.  Особа, яка після вчинення злочину або постановлен-ня вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.

 

3.       Військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, в разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров’я звільняються від покарання.

 

4.  У разі одужання осіб, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, вони повинні бути направлені для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності, передбачені статтями 49 або 80 цього Кодексу, або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру, зараховується в строк покарання за правилами, передбаченими в частині п’ятій статті 72 цього Кодексу, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру.

 

1.   Звільнення від покарання за хворобою застосовується у випадках, коли досягнення мети покарання стає нереальним через хворобу особи, яка вчинила злочин. Ст. 84 передбачає три самостійних види звільнення особи від покарання за хворобою, які визначаються характером захворювання та особливостями суб’єкта, до якого застосовуються.

 

2.   Ч. 1 ст. 84 передбачає обов’язкове звільнення від покарання, умовами якого є: 1) відбування особою покарання; 2) захворювання її на психічну хворобу; 3) позбавлення її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Про поняття психічної хвороби, а також про можливість усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними див. коментар до ст. 19.

 

Підставою для звільнення від покарання таких осіб є неможливість їх виправлення. Психічна хвороба, яка позбавляє особу можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, не дає їй можливості усвідомлювати і примусовий характер державного впливу на нього, який полягає у позбавленні чи обмеженні прав і свобод особи. Такі особи звільняються від покарання незалежно від тяжкості вчиненого ними злочину, тривалості невідбутої частини покарання, наявності порушень режиму та інших обставин. Закон передбачає можливість застосування до них примусових заходів медичного характеру, відповідно до ст. ст. 92 — 95.

 

3.   Ч. 2 ст. 84 передбачає можливість звільнення від покарання або від подальшого його відбування за таких умов: 1) особа захворіла на іншу тяжку хворобу, крім психічної; 2) це сталося після вчинення злочину або постановлення вироку; 3) врахування судом тяжкості вчиненого злочину, характеру захворювання, особи засудженого та інших обставин справи.

 

Відбування покарання такими особами є недоцільним через неможливість їх виправлення в умовах відбування покарання і застосування заходів виправно-трудового впливу. До тяжких можна віднести хвороби, включені до Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів Про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання. Виявлення таких осіб покладається на лікарсько-трудові комісії, які створюються при лікарнях для засуджених. Захворювання на тяжку хворобу є підставою для звільнення особи від покарання або від подальшого його відбування лише у випадку, якщо ця хвороба перешкоджає відбуванню покарання, тобто коли подальше відбування покарання загрожує її життю або може призвести до серйозного погіршення здоров’я чи інших тяжких наслідків.

 

Тяжкість вчиненого злочину ґрунтується на положеннях ст. 12. Особу засудженого характеризують поведінка під час відбування покарання, дисциплінованість, ставлення до праці, ступінь виправлення, ухилення від призначеного лікування тощо. До інших обставин, які суд може врахувати при вирішенні цього питання, можна віднести: тривалість відбутого покарання; обставини, які при звільненні від покарання або від подальшого його відбування можуть поставити засудженого у безвихідне становище (наприклад, відсутність постійного місця проживання, рідних чи близьких тощо), а також той факт, що засуджений захворів на тяжку хворобу в результаті навмисного заподіяння собі ушкоджень під час відбування покарання.

 

4.   Ч. З ст. 84 передбачає обов’язкове звільнення від покарання, яке застосовується за таких умов: 1) суб’єктом звільнення від покарання є військовослужбовець, засуджений до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні; 2) він визнаний непридатним до військової служби за станом здоров’я.

 

Захворювання засудженого військовослужбовця може і не бути тяжким. Важливим є те, що воно робить його непридатним до військової служби.

 

5.   Звільнення від покарання особи, яка під час його відбування захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, а також звільнення від покарання або від подальшого його відбування особи, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, мають умовний характер. Відповідно до ч. 4 ст. 84 ці особи, у разі їх одужання, повинні бути направлені для відбування покарання. Проте ці особи не направляються для відбування покарання, якщо вони: 1) повинні бути звільнені від покарання: а) у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49); б) у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80); в) у зв’язку із засудженням особи за діяння, караність якого законом усунена (ч. 2 ст. 74); г) на підставі закону про амністію або акта про помилування (ст. 85); 2) можуть бути звільнені на підставах, передбачених ч. 4 ст. 74, ст. ст. 75, 79, 81, 83.

 

КПК(ст.ст.408,411),

 

Закон України “Про боротьбу із заморюванням на туберкульоз” від 5 липня 2001р.

“Про порядок представлення в суди матеріалів про звільнення від дальшого відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу”. Наказ МВС № 256 від 13 травня 1992р.

 

Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України. Затверджене наказом МО № 2 від 4 січня 1994 р.

 

Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Прикордонних військах України. Затверджене наказом Держкомкордону № 277 від 25 червня 1996р.

 

Перелік захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання. Положення про лікарсько-трудову комісію. Затверджений наказом ДДПВП та МОЗ № 3/6від 18 січня 2000р.

 

Постанова ПВС від 18 вересня 1073р. №8 “Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу”.  

[назад]|[содержание]|[следующая]