Ќауково-практичний коментар  рим≥нального кодексу ”крањни в≥д 5 кв≥тн¤ 2001 року. «а ред.ћ.≤. ћельника, ћ.≤. ’авронюка 

[назад]|[содержание]|[следующа¤]

–озд≥л V ¬»Ќј “ј њњ ‘ќ–ћ»

—татт¤ 23.    ¬ина

¬иною Ї псих≥чне ставленн¤ особи до вчинюваноњ д≥њ чи безд≥¤льност≥, передбаченоњ цим  одексом, та њњ насл≥дк≥в, виражене у форм≥ умислу або необережност≥.

1.         Уќсоба вважаЇтьс¤ невинуватою у вчиненн≥ злочину ≥ не може бути п≥ддана крим≥нальному покаранню, доки њњ вину не буде доведено в законному пор¤дку ≥ встановлено обвинувальним вироком судуФ. ÷е конституц≥йне положенн¤ водночас уособлюЇ в соб≥ презумпц≥ю невинуватост≥ Ч демократичний принцип правосудд¤,

 рим≥нальне право ”крањни заперечуЇ обТЇктивне ставленн¤ в вину, тобто в≥дпов≥дальн≥сть за насл≥дки, що настали в результат≥ будь-¤кого д≥¤нн¤, без встановленн¤ вини. «г≥дно з    крим≥нальна в≥дпов≥дальн≥сть особи ірунтуЇтьс¤ на субТЇктивному ставленн≥ в винуЧ умов≥ правильноњ соц≥ально-пол≥тичноњ оц≥нки людськоњ ло-вед≥нки взагал≥ ≥ злочинноњ зокрема.

2.         ¬ина Ч це обовТ¤зкова ознака субТЇктивноњ сторони будь-¤кого злочину, ¤ка визначаЇ його психолог≥чний зм≥ст ≥ Ї необх≥дною умовою крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥.

ѕон¤тт¤ вини характеризуЇтьс¤ зм≥стом, сутн≥стю, формою ≥ ступенем вини.

«м≥ст вини обумовлений сукупн≥стю св≥домост≥ (≥нтелектуальний момент), вол≥ (вольовий момент) та њх сп≥вв≥дношенн¤м.

ѕри вчиненн≥ злочину св≥дом≥стю особи охоплюютьс¤ фактичн≥ обставини, ¤к≥ характеризують обТЇкт злочину, ознаки предмета, спец≥ального субТЇкта, обТЇктивну сторону Ч характер вчинюваних д≥й (безд≥¤льност≥), а в матер≥альних складах Ч ≥ сусп≥льне небезпечн≥ насл≥дки (можлив≥сть њх настанн¤). —тосовно р≥зних обставин ≥нтелектуальне ставленн¤ субТЇкта може бути р≥зним. ќдн≥ обставини можуть бути ним усв≥домлен≥ б≥льш повно, ≥нш≥ Ч приблизно; одн≥ в≥дображаютьс¤ у св≥домост≥ правильно, адекватно, ≥нш≥ Ч помилково.

¬ольовий момент зм≥сту вини означаЇ усв≥домлене спр¤муванн¤ розумових ≥ ф≥зичних зусиль на дос¤гненн¤ мети чи на утриманн¤ в≥д активних д≥й. ¬≥дпов≥дно до    вольовими-ознаками умисного псих≥чного ставленн¤ особи Ї бажанн¤ настанн¤ певних сусп≥льне небезпечних насл≥дк≥в своЇњ д≥њ чи безд≥¤льност≥ (пр¤мий умисел), або св≥доме њх допущенн¤ (непр¤мий умисел). ¬ольова ознака не-

обережност≥ пол¤гаЇ у тому, що особа легковажно розраховуЇ на в≥дверненн¤ сусп≥льне небезпечних насл≥дк≥в (злочинна самовпевнен≥сть) чи, маючи реальну можлив≥сть передбачити сусп≥льно небезпечн≥ насл≥дки своЇњ повед≥нки, не моб≥л≥зуЇ своњ псих≥чн≥ зд≥бност≥ дл¤ вчиненн¤ вольових д≥й з метою запоб≥ганн¤ таким насл≥дкам (злочинна недбал≥сть).

” правозастосовн≥й практиц≥ вимагаЇтьс¤ встановлювати конкретн≥ ознаки умислу та необережност≥ ≥, ¤к правило, йдетьс¤ про зм≥ст конкретноњ форми вини, а не вини взагал≥.

—утн≥сть вини визначаЇ соц≥альну природу вини ≥ пол¤гаЇ в негативному ставленн≥ особи до тих ≥нтерес≥в, ц≥нностей, благ (сусп≥льних в≥дносин), що охорон¤ютьс¤   .

‘орма вини Ч це описане у    (ст. 24 ≥ 25) поЇднанн¤ певних ознак (елемент≥в) св≥домост≥ ≥ вол≥ особи, ¤ка вчин¤Ї сусп≥льно небезпечне ƒ≤яЌЌя.

” кожному конкретному випадку вимагаЇтьс¤ встановити саме ту форму вини, ¤ка передбачена крим≥нально-правовою нормою. ¬≥дпов≥дно до    вина Ч це завжди умисел або необережн≥сть. ”мисел може бути пр¤мим або непр¤мим (ст. 24), а необережн≥сть под≥л¤Їтьс¤ на злочинну самовпевнен≥сть ≥ злочинну недбал≥сть (ст. 25).

ѕод≥л вини на форми маЇ велике практичне значенн¤. «окрема форма вини: а) визначаЇ ступ≥нь сусп≥льноњ небезпеки д≥¤нн¤ ≥ даЇ змогу в≥дмежувати злочинне д≥¤нн¤ в≥д незлочинного; б) визначаЇ квал≥ф≥кац≥ю злочину; в) завжди враховуЇтьс¤ при ≥ндив≥дуал≥зац≥њ покаранн¤ ≥ визначенн≥ умов його в≥дбуванн¤; г) враховуЇтьс¤ в ≥нших випадках реал≥зац≥њ крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ ≥ покаранн¤ (зокрема дл¤ визначенн¤ умов крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ за попередню ≥ сп≥льну злочинну д≥¤льн≥сть, при умовно-достроковому зв≥льненн≥ в≥д в≥дбуванн¤ покаранн¤).

—туп≥нь вини означаЇ к≥льк≥сну характеристику вини, в≥дображаЇ т¤жк≥сть провини особи перед сусп≥льством, Ї сукупн≥стю форми ≥ «м≥сту вини з урахуванн¤м вс≥х особливостей псих≥чного ставленн¤ особи до обставин злочину. ÷е пон¤тт¤ широко використовуЇтьс¤ в теор≥њ крим≥нального права ≥ судов≥й практиц≥. як оц≥ночна категор≥¤ ступ≥нь вини визначаЇтьс¤ обТЇктивними обставинами злочину, характером сусп≥льно небезпечного д≥¤нн¤, особливост¤ми псих≥чного ставленн¤ до д≥њ (безд≥¤льност≥), мотивом ≤ метою злочину, обставинами, що характеризують особу винного, причинами та умовами, ¤к≥ вплинули на формуванн¤ умислу чи обумовили зм≥ст необережност≥, тощо.

3.         ¬ина у вчиненн≥ злочину ≥снуЇ обТЇктивно. —аме тому вона входить до зм≥сту предмета доказуванн¤ у процес≥ попереднього розсл≥дуванн¤ ≥ судового розгл¤ду справи.

 онституц≥¤ ”крањни (ст. ст. 62; 641).

 

—татт¤ 24.    ”мисел ≥ його види

1.         ”мисел под≥л¤Їтьс¤ на пр¤мий ≥ непр¤мий.

2.         ѕр¤мим Ї умисел, ¤кщо особа усв≥домлювала сусп≥льно небезпечний характер свого д≥¤нн¤ (д≥њ або безд≥¤льност≥), передбачала його сусп≥льно небезпечн≥ насл≥дки ≥ бажала њх настанн¤.

3.         Ќепр¤мим Ї умисел, ¤кщо особа усв≥домлювала су-сп≥льно небезпечний характер свого д≥¤нн¤ (д≥њ або безд≥¤льност≥), передбачала його сусп≥льне небезпечн≥ насл≥дки ≥ хоча не бажала, але св≥домо припускала њх настанн¤.

1.            ”мисел Ї найб≥льш поширеною формою вини: переважна б≥льш≥сть злочин≥в вчин¤ютьс¤ умисно. ¬≥дпов≥дно до ч. 1 ст. 24 умисел под≥л¤Їтьс¤ на два види Ч пр¤мий ≥ непр¤мий (евентуальний).

«аконодавче визначенн¤ пр¤мого ≥ непр¤мого умислу м≥стить три ознаки, ¤к≥ характеризують псих≥чне ставленн¤ особи до вчиненого нею д≥¤нн¤ ≥ його насл≥дк≥в: 1) усв≥домленн¤ особою сусп≥льноњ небезпеки свого д≥¤нн¤; 2) передбаченн¤ його сусп≥льне небезпечних насл≥дк≥в; 3) бажанн¤ настанн¤ таких насл≥дк≥в або св≥доме припущенн¤ њх настанн¤. ѕерш≥ дв≥ ознаки (усв≥домленн¤ ≥ передбаченн¤) характеризують процеси, ¤к≥ в≥дбуваютьс¤ у псих≥ц≥ субТЇкта ≥ тому складають ≥нтелектуальний момент (елемент, компонент) умислу. “рет¤ ознака (бажанн¤ чи св≥доме припущенн¤ насл≥дк≥в) характеризуЇ вольову сферу особи й утворюЇ вольовий момент умислу.

ѕри вчиненн≥ конкретних злочин≥в можлив≥ р≥зн≥ вар≥анти поЇднанн¤ ≥нтелектуальних ≥ вольових момент≥в, њхнЇ певне сп≥вв≥дношенн¤ ≥ лежить в основ≥ под≥лу умислу на пр¤мий ≥ непр¤мий.

2.            ≤нтелектуальний момент пр¤мого умислу пол¤гаЇ в усв≥домленн≥ особою сусп≥льно небезпечного характеру свого д≥¤нн¤ та передбаченн≥ його сусп≥льно небезпечних насл≥дк≥в.

”св≥домленн¤ означаЇ не лише розум≥нн¤ фактичних обставин вчиненого д≥¤нн¤, ¤к≥ стосуютьс¤ обТЇкта, предмета, обТЇктивноњ сторони складу конкретного злочину, а й певне розум≥нн¤ його сусп≥льноњ небезпеки. «деб≥льшого на¤вн≥сть усв≥домленн¤ винним сусп≥льноњ небезпеки свого д≥¤нн¤ Ї очевидною, про що св≥дчать фактичн≥ обставини справи. якщо особа не усв≥домлюЇ сусп≥льно небезпечний характер своњх д≥й чи безд≥¤льност≥, це може св≥дчити про п неосудн≥сть або про в≥дсутн≥сть умислу при вчиненн≥ злочину.

ѕередбаченн¤ Ч це розумове у¤вленн¤ особи про результати своЇњ д≥њ (безд≥¤льност≥). ѕри вчиненн≥ злочину винний усв≥домлюЇ зм≥ст конкретних насл≥дк≥в його д≥¤нн¤, њх сусп≥льно небезпечний характер (шкоду, ¤ка буде запод≥¤на обТЇктам пос¤ганн¤), а також неминуч≥сть або можлив≥сть настанн¤ таких насл≥дк≥в. ќтже, передбаченн¤м винного охоплюЇтьс¤ в загальних рисах ≥ причинний звТ¤зок м≥ж д≥¤нн¤м ≥ насл≥дками.

¬ольовий момент пр¤мого умислу характеризуЇтьс¤ бажанн¤м настанн¤ сусп≥льно небезпечних насл≥дк≥в. ѕ≥д бажанн¤м розум≥ють прагненн¤ дос¤гти конкретного результату, що передбачаЇ св≥дому ≥ ц≥леспр¤мовану д≥¤льн≥сть особи. Ѕажанн¤ Ч це вол¤, спр¤мована на дос¤гненн¤ ч≥тко визначеноњ мети.

3.            ≤нтелектуальний момент непр¤мого умислу пол¤гаЇ в усв≥домленн≥ особою сусп≥льно небезпечного характеру свого д≥¤нн¤ та передбаченн≥ його сусп≥льно небезпечних насл≥дк≥в. Ќепр¤мий умисел повн≥стю зб≥гаЇтьс¤ з пр¤мим умислом за такою ознакою ≥нтелектуального моменту, ¤к усв≥домленн¤. ќднак ≥нша ознака Ч передбаченн¤ сусп≥льно небезпечних насл≥дк≥в Ч значно в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д под≥бноњ ознаки пр¤мого умислу. ¬≥дпов≥дно до закону при

пр¤мому умисл≥ винний передбачаЇ насл≥дки ¤к можливий або неминучий результат свого сусп≥льне небезпечного д≥¤нн¤, а при непр¤мому умисл≥ в≥н передбачаЇ лише можлив≥сть настанн¤ таких насл≥дк≥в.

ќсновна в≥дм≥нн≥сть пр¤мого ≥ непр¤мого умислу пол¤гаЇ у њх вольовому момент≥. якщо при пр¤мому умисл≥ в≥н характеризуЇтьс¤ бажанн¤м настанн¤ сусп≥льне небезпечних насл≥дк≥в, то при непр¤мому Ч св≥домим припущенн¤м њх настанн¤. ¬ останньому випадку вол¤ особи пос≥даЇ не активну, а пасивну щодо насл≥дк≥в позиц≥ю, оск≥льки насл≥дки Ї поб≥чним результатом злочинноњ д≥њ (безд≥¤льност≥) винного.

”св≥домленн¤ винним протиправност≥ ≥ караност≥ вчиненого ним д≥¤нн¤ не Ї .обовТ¤зковою ознакою умислу: незнанн¤ закону не зв≥льн¤Ї особу в≥д крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥.

«аконодавча конструкц≥¤ умислу фактично розрахована на матер≥альн≥ склади злочин≥в, ¤к≥ визнаютьс¤ зак≥нченими за умови настанн¤ сусп≥льне небезпечних насл≥дк≥в. ÷≥ злочини можуть вчин¤тис¤ ¤к з пр¤мим, так ≥ з непр¤мим умислом.

ўо стосуЇтьс¤ формальних склад≥в злочину, ¤к≥ не передбачають ¤к необх≥дну ознаку настанн¤ певних сусп≥льне небезпечних насл≥дк≥в, то зм≥стом пр¤мого умислу Ї усв≥домленн¤ винним сусп≥льне небезпечного характеру своЇњ д≥њ (безд≥¤льност≥) ≥ бажанн¤ њх вчиненн¤. ” таких злочинах не потр≥бно визначати псих≥чне ставленн¤ субТЇкта до насл≥дк≥в. ¬оно тут переноситьс¤ на саме д≥¤нн¤, вчиненн¤ ¤кого Ї моментом зак≥нченн¤ злочину. «лочини з формальним складом можуть вчин¤тис¤ лише з пр¤мим умислом. ÷ей висновок п≥дтверджуЇ думку про те, що форма ≥ вид вини визначаютьс¤ ставленн¤м субТЇкта лише до тих ознак, ¤к≥ перебувають у межах складу злочину.

ѕод≥л умислу на пр¤мий ≥ непр¤мий маЇ важливе значенн¤ дл¤ квал≥ф≥кац≥њ злочин≥в, зокрема у випадках, коли йдетьс¤ про попередню злочинну д≥¤льн≥сть або сп≥вучасть у вчиненн≥ злочину. “ак, готуванн¤ до злочину ≥ замах на злочин можуть бути вчинен≥ лише з пр¤мим умислом. –озмежуванн¤ умисного ≥ необережного злочину (злочинноњ самовпевненост≥) вимагаЇ точного встановленн¤ ознак саме непр¤мого умислу.

–≥зновиди умислу дають змогу визначити ступ≥нь вини, ступ≥нь сусп≥льноњ небезпеки д≥¤нн¤ та особи винного ≥ тому враховуютьс¤ при ≥ндив≥дуал≥зац≥њ в≥дпов≥дальност≥ ≥ покаранн¤.

4.            ќкр≥м пр¤мого ≥ непр¤мого умислу, в теор≥њ ≥ судов≥й практиц≥ виокремлюють ще й ≥нш≥ види умислу. ¬они не утворюють самост≥йноњ форми вини, не п≥дм≥н¤ють пон¤ть пр¤мого ≥ непр¤мого умислу, а ≥снують лише в њхн≥х межах.

«алежно в≥д часу виникненн¤ ≥ формуванн¤ розр≥зн¤ють умисел заздалег≥дь обдуманий ≥ такий, що виник раптово.

«аздалег≥дь обдуманий умисел формуЇтьс¤ ще до вчиненн¤ злочину (особа обм≥рковуЇ детал≥ злочину, складаЇ план, п≥дшукуЇ сп≥вучасник≥в, готуЇ знар¤дд¤ вчиненн¤ злочину тощо). Ќа¤вн≥сть цього виду умислу на квал≥ф≥кац≥ю ¤к правило не впливаЇ. ќднак в≥н може св≥дчити про п≥двищений ступ≥нь вини, а також сусп≥льноњ небезпеки субТЇкта злочину.

умис≈л що виник раптово, маЇ м≥сце тод≥, коли нам≥р вчинити злочин ≥ його безпосередн¤ реал≥зац≥¤ не в≥дд≥лен≥ м≥ж собою де¤ким пром≥жком часу, тобто винний вчин¤Ї злочин одразу ж п≥сл¤ виникненн¤ умислу. –≥зновидом цього умислу Ї афектований умисел, ¤кий виникаЇ в момент сильного душевного хвилюванн¤ (ф≥з≥олог≥чного афекту), зумовленого впливом на винного ¤кихось особливих обставин, найчаст≥ше насильства чи ≥нших неправом≥рних д≥й. ¬чиненн¤ злочину п≥д впливом сильного душевного хвилюванн¤, спричиненого неправом≥рними або аморальними д≥¤ми потерп≥лого, визнаЇтьс¤ обставиною, що помТ¤кшуЇ покаранн¤ (п. 7 ч. 1 ст. 66), а у де¤ких випадках Ч утворюЇ прив≥лейований склад злочину (ст. ст. 116, 123).

«а спр¤мован≥стю д≥¤нн¤ ≥ конкретизац≥Їю бажаного насл≥дку умисел под≥л¤ють на визначений (конкретизований), невизначений (неконкретизований) ≥ альтернативний.

¬изначений умисел характеризуЇтьс¤ тим, що особа ч≥тко усв≥домлюЇ сусп≥льне небезпечний характер свого д≥¤нн¤ ≥ прагне дос¤гти одного конкретного насл≥дку (наприклад, викрасти чуже майно, довести особу до самогубства). Ќевизначений умисел означаЇ, що у винного немаЇ ч≥ткого у¤вленн¤ про характер ≥ т¤жк≥сть можливих насл≥дк≥в злочину, в≥н передбачаЇ ц≥ насл≥дки лише у загальних рисах. Ќаприклад, особа завдаЇ удар≥в по р≥зних частинах т≥ла потерп≥лого ≥ не передбачаЇ, ¤кого ступен¤ т¤жкост≥ т≥лесн≥ ушкодженн¤ буде запод≥¤но. јльтернативний умисел маЇ м≥сце тод≥, коли винний передбачаЇ й однаково бажаЇ чи св≥домо допускаЇ настанн¤ одного з к≥лькох можливих злочинних насл≥дк≥в (наприклад, смерт≥ або т¤жкого т≥лесного ушкодженн¤).

” випадках вчиненн¤ злочину з невизначеним або альтернативним умислом в≥дпов≥дальн≥сть настаЇ залежно в≥д фактично запод≥¤них насл≥дк≥в, оск≥льки винний передбачав настанн¤ будь-¤кого ≥з цих насл≥дк≥в ≥ бажав чи св≥домо припускав њх настанн¤.

¬рахуванн¤ розгл¤нутих вид≥в умислу надаЇ можлив≥сть б≥льш точно конкретизувати псих≥чне ставленн¤ субТЇкта, визначити ступ≥нь його вини ≥ призначити справедливе покаранн¤,

 онституц≥¤ ”крањни (ст. 68)

 

[назад]|[содержание]|[следующа¤]