онфл≥ктолог≥¤. «а редакц≥Їю професор≥в Ћ. ћ. √ерас≥ноњ та ћ. ≤. ѕанова. ’арк≥в Ђѕравої 2002 р.

–ќ«ƒ≤Ћ 4


–озв'¤занн¤ ≥ попередженн¤ конфл≥кт≥в


І 1. «асоби ≥ механ≥зми розв'¤занн¤ конфл≥кт≥в

”правл≥нн¤ конфл≥ктною ситуац≥Їю. як ми вже переконали≠с¤, можлив≥сть виникненн¤ конфл≥кту ≥снуЇ в ус≥х сферах житт¤. ¬о≠ни з'¤вл¤ютьс¤ на тл≥ повс¤кденних розб≥жностей у погл¤дах, спор≥в ≥ протиборства р≥зних думок, прагнень, бажань, намагань, способ≥в житт¤, ≥нтерес≥в тих чи ≥нших ос≥б, груп, соц≥альних сп≥льнот. ≥  онфл≥кти, ¤вл¤ючи собою ескалац≥ю пост≥йного суперництва ≥ про-| тисто¤нн¤ в галуз≥ принципових чи емоц≥йно зумовлених з≥ткнень, порушують особистий спок≥й, соц≥альну гармон≥ю м≥ж людьми.

“ому питанн¤ врегулюванн¤ соц≥альних конфл≥кт≥в виходить ≥з можливостей впливу на причини конфл≥ктноњ ситуац≥њ, здатност≥ в та≠кий спос≥б спр¤мовувати переб≥г конфл≥ктних под≥й, щоб передба≠чити њх результати ≥ зак≥нченн¤, а можливо, попередити негативн≥ насл≥дки. —л≥д ч≥тко розум≥ти, що проблема регулюванн¤ конфл≥кт≥в становить собою окрему частину б≥льш ос¤жноњ сфери управл≥нн¤ гострими соц≥альними процесами взагал≥. “ому фундаментальн≥ по≠ложенн¤, опрацьован≥ наукою соц≥ального управл≥нн¤, мають вели≠ке значенн¤ щодо розробленн¤ конкретних засоб≥в ≥ технолог≥й вре≠гулюванн¤ конфл≥ктних ситуац≥й.

¬изнанн¤ конфл≥кту законом≥рним соц≥альним ¤вищем ≥ нав≥ть певною м≥рою руш≥йною силою розвитку, значно розширюЇ пробле≠му управл≥нн¤ ним. —утн≥сть пон¤тт¤ Ђуправл≥нн¤ конфл≥ктомї до≠сить багатопланова. ¬ конфл≥ктолог≥њ прийн¤то вважати, що уп≠равл≥нн¤ конфл≥ктом у ц≥лому складаЇтьс¤ ≥з його попередженн¤, ре≠гулюванн¤ та розв'¤занн¤ Ч трьох самост≥йних динам≥чних п≥дход≥в, 192



.чк-гсм часоб≥в ≥ технолог≥й, кожен ч ¤ких спр¤мований к≥нець к≥нцем н;≥ дос¤гненн¤ одн≥Їњ злагоджуючоњ мсти.

”правл≥нн¤ конфл≥ктом ¤вл¤г собою ц≥леспр¤мован≥ш вплив ≥ш процеси конфл≥ктноњ взаЇмод≥њ, ¤кий прагне забезпечити конструк≠тивне вир≥шенн¤ соц≥ально важливих завдань, що актуал≥зувалис¤ в конфл≥кт≥. —л≥д погодитис¤ з рос≥йським досл≥дником ƒ. «еркшим, ¤кий вважаЇ, що визначенн¤ сутност≥ Ђуправл≥нн¤ конфл≥ктомї ви≠магаЇ врахуванн¤ суперечливого впливу конфл≥кт≥в на сусп≥льство: конструктивного (¤к стимулу творчоњ д≥¤льност≥) ≥ руйн≥вного (шо дез≥нтегруЇ систему, витрачаЇ ресурси на протиборство).

”правл≥нн¤ конфл≥ктом передбачаЇ:

переведенн¤ його в р≥чище рац≥ональноњ д≥¤льност≥ та взаЇмод≥њ
людей;

продуманий вплив на конфл≥ктну повед≥нку суб'Їкт≥в з метою
дос¤гненн¤ бажаних результат≥в;

обмеженн¤ протиборства рамками конструктивного включен≠
н¤ до сусп≥льних процес≥в.

—труктура управл≥нн¤ конфл≥ктами м≥стить так≥ елементи: про≠гнозуванн¤ конфл≥ктних ситуац≥й; попередженн¤ одних ≥ разом з тим стимулюванн¤ ≥нших конфл≥кт≥в, що мають оновлюючий ефект; при≠пиненн¤ ≥ скасуванн¤; регулюванн¤ ≥ розв'¤занн¤ конфл≥кт≥в.  ожна з цих д≥й Ї актом св≥домоњ активност≥ одн≥Їњ чи обох конфл≥ктуючих стор≥н, або ж третьоњ сторони, ¤ка стоњть осторонь конфл≥ктного про≠тиборства.

‘ах≥вц≥ у галуз≥ конфл≥ктного менеджменту сформулювали низ≠ку принципових загальних положень, що створюють спри¤тливе тло вир≥шенн¤ проблем управл≥нн¤ конфл≥ктом. ё. «апрудський в≥дно≠сить до них так≥:

1) управл≥нн¤ розвитком конфл≥ктних ситуац≥й Ї за зм≥стом ≥
сутн≥стю управл≥нн¤м людьми. “ут мають значенн¤ вс≥ без вин¤тку
чинники ≥ мотиви повед≥нки людей, що м≥ст¤ть об'Їктивн≥ ≥ суб'Їктивн≥,
матер≥альн≥ ≥ духовн≥, рац≥ональн≥, ≥деальн≥ та ≥нш≥ моменти, ¤к≥ май≠
же неможливо врахувати вичерпно. ќтже, ≥мов≥рн≥ше говорити про
певн≥ тенденц≥њ розвитку конфл≥кту, н≥ж про загальн≥ закони;

2) управл≥нн¤ конфл≥ктом Ч це управл≥нн¤ р≥вними. Ќе сл≥д
заздалег≥дь п≥дходити з упереджен≥стю ≥ недов≥рою до жодноњ ≥з
стор≥н, адже повне ≥гноруванн¤ особистих позиц≥й окремих суб'Їк≠
т≥в конфл≥кту практично безперспективна позиц≥¤;

3) з пол≥тико-правовоњ точки зору управл≥нн¤ конфл≥ктом оз-
^^■юс част≥ше за все управл≥нн¤ великими групами, верствами лю-



,"г* , ДДмалу роль тут в≥д≥грають орган≥зац≥њ, ¤к≥ представл¤ють жтср?сї масѕтушнь св≥домост≥ людських сп≥льнот, м.ру .х ор-

""“упр'а≤л“н“конфл≥ктом - це управл.нн¤ на основ, ≥нтере-Х Дю Ї моЂиво, головним моментом конфл1ктного менеджменту. Ўрн“визна√ний ≥нтерес учасник.в конфлпсту ¤вл¤Ї собою ключ до усп≥шного розв'¤занн¤ конфл≥ктноњ ситуац≥њ;

5) нарешт≥ попередженн¤ ≥ регулюванн¤ соц≥альних конфл≥кт≥в багато в чому залежать в≥д зовн≥шн≥х об'Їктивних чинник≥в, тобто за≠гального стану того економ≥чного, соц≥ального, культурного ≥ пол≥тич≠ного середовища, в ¤кому цс в≥дбуваЇтьс¤.

ѕроцес управл≥нн¤ конфл≥ктами стаЇ реал≥стичним ≥ можливим за на¤вност≥ де¤ких необх≥дних умов. ƒо них належать:

об'Їктивне розум≥нн¤ конфл≥кту ¤к реальност≥;

визнанн¤ можливост≥ активного впливу на конфл≥кт ≥ пере≠
творенн¤ його на чинник самокоригуванн¤ системи;

на¤вн≥сть матер≥альних, пол≥тичних, духовних, ≥нформац≥йних
та ≥нших ресурс≥в;

сформован≥сть правовоњ основи управл≥нн¤ конфл≥ктами;

- здатн≥сть соц≥альних суб'Їкт≥в (що вв≥йшли у конфл≥кт) до
≥ злагодженн¤ своњх позиц≥й, ≥нтерес≥в та погл¤д≥в;

≤ - розвинут≥сть у систем≥ соц≥ального управл≥нн¤ ≥нститут≥в,

' форм ≥ механ≥зм≥в, спр¤мованих на конфл≥ктний мед≥атор≥нг та функ≠ц≥њ арб≥тражу;

- зр≥лий стан у структур≥ сусп≥льноњ св≥домост≥ таких ¤костей,
¤к доброзичлив≥сть, толерантн≥сть, злагода ≥ консенсуальн≥сть.

якщо звернутис¤ до практики управл≥нн¤ конфл≥ктами, то њњ
можна спостер≥гати в будь-¤ких сферах сусп≥льного житт¤, зокрема,
на терен, комунального управл≥нн¤: м≥ськ≥ (мун≥ципальн≥) адм≥-
н≥страци змушен≥ мати справу з р≥зноман≥тними видами соц≥ально-
заи√йнп""Щ*' соцшльн∞-Щб”“ќвих, пол≥тичних, юридичних, орган≥-
нихзав≤?а¬Ћ1Ќ—№ »’“а 'нших конфл≥кт≥в. “ому серед в≥дпов≥даль-
лаголжеЩ ”Ќў»ѕаЋ№Ќќѓ ¬Ћаƒ» виокремлюютьс¤ так, питанн¤: на-
де«вни^''о ∞—ёЌаЋ™ЌЌя ¬ћЩ∞¬ƒЩЩД "≥* владою ≥ населенн¤м,
ком^ц≥й≤≤^« ”ѕра¬Ћ≤Ќћ ' ЩЩода–ськими, в тому числ≥
н¤ми“щ" утворе^?"' ћ'∆ ѕа–“≤яћ»' “о^ькими об'Їднан-
суб'Їкт≥в економ≥й п'ƒт–>Щанн¤ кл≥мату конкурент≥ серед

'юде–ж≥:нтм√оЩ√дсст≥'разом з тим спрмнн¤ збережен-

печенн¤ демократичний ™ социльно необх≥дною; забез-

■ромадського Дор¤дку п–ав∞внми засобами стану законност≥ ,

194



ќтже, структури мун≥ципального управл≥нн¤ (в ”крањн≥ органи м≥сцевого самовр¤дуванн¤) застосовують р≥зноман≥тн≥ стратег≥њ та технолог≥њ впливу на конфл≥кти: одн≥ р≥зновиди (наприклад, соц≥альн≥, етн≥чн≥) намагаютьс¤ попередити, ≥нш≥ Ч заохотити ≥ нав≥ть стиму-чювати (зокрема, в галуз≥ економ≥чноњ конкуренц≥њ); одн≥ конфл≥кти (передус≥м крим≥нальн≥) прагнуть подавити засобами Ђлег≥тимно≠гої насильства, ≥нш≥ Ч утримувати в межах норм демократичноњ ко≠мун≥кац≥њ (пол≥тичне суперництво ≥ конкуренц≥¤); зрештою, багато р≥зновид≥в конфл≥кт≥в влада маЇ розв'¤зувати паритетно, з урахуван≠н¤м ≥нтерес≥в ус≥х конфл≥ктуючих стор≥н шл¤хом компром≥су чи кон-сенсуальних процедур.

 р≥м того, управл≥нн¤ конфл≥ктами передбачаЇ зад≥¤нн¤ систе≠ми певних принцип≥в ц≥Їњ д≥¤льност≥, ¤к≥ визначають њњ характер ≥ ефективн≥сть.

÷е перш за все принцип об'Їктивност≥, ¤кий вимагаЇ адекват≠ного розум≥нн¤ ≥ реал≥стичноњ оц≥нки конфл≥ктних под≥й; будь-¤ка форма суб'Їктивизму веде за цих умов до волюнтаристських д≥й та одноб≥чних р≥шень чи невиправданого застосуванн¤ насильства.

ѕо-друге, це принцип конкретно-≥сторичного п≥дходу, ¤кий не дозвол¤Ї зводити вс≥ конфл≥кти до одн≥Їњ ун≥версальноњ схеми, адже ц≥ феномени мають р≥зноман≥тн≥ образи ≥ форми, Ї багатор≥вневими ≥ ¤к≥сно в≥дм≥нними. Ќаприклад, воЇнн≥ конфл≥кти кардинально в≥др≥зн¤ютьс¤ в≥д ус≥х форм мирноњ конфронтац≥њ; рел≥г≥йним та ≥де≠олог≥чним конфл≥ктам найб≥льш властиво набувати ≥ррац≥онального характеру; соц≥ально-класов≥ ж конфл≥кти ≥ кризи мають свою спе≠циф≥чну генезу ≥ витоки та потребують особливих засоб≥в розв'¤зан≠н¤ тощо. Ќарешт≥, характер впливу на будь-¤к≥ конфл≥кти принци≠пово залежить в≥д конкретно-≥сторичних обставин: крањни, часу, м≥сц¤, культури, цив≥л≥зац≥њ, природи протилежних суб'Їкт≥в тощо.

ѕо-третЇ, це принцип плюрал≥зму, пол≥вар≥ативност≥, ¤кий по≠л¤гаЇ у використанн≥ найр≥зноман≥тн≥ших засоб≥в, метод≥в ≥ технолог≥й впливу на конфл≥ктн≥ ситуац≥њ, зокрема орган≥зац≥йних, правових, пол≥тичних, ≥нформац≥йних, комун≥кац≥йних, соц≥ально-психолог≥чних та≥н.

ѕо-четверте, це гласн≥сть, ¤ка передбачаЇ на¤вн≥сть ≥нформац≥њ про конфл≥ктну ситуац≥ю, доведенн¤ њњ до зац≥кавлених груп (ос≥б) та формуванн¤ в≥дпов≥дноњ громадськоњ думки ≥ об'Їктивного ставлен≠н¤ до цих под≥й. Ѕудь-¤ка спроба замаскувати чи приховати на¤вн≥сть конфл≥кту в сусп≥льств≥, колектив≥, родин≥ неминуче веде лише до поглибленн¤ конфронтац≥њ.



ѕо п'¤те це демократичн≥сть ¤к принцип управл≥нського впли≠ву на суб'Їкт≥в конфл≥кту. ¬с≥ механ≥зми демократ≥њ за своЇю сутн≥стю , гаиктером мають слугувати над≥йним засобом захисту ≥нтерес≥в не т≥льки б≥льшост≥, а й меншост≥ у соц≥альних структурах, а в≥дтак, вони спр¤мован≥ на зн¤тт¤ суперечностей та антагон≥зм≥в, ¤к≥ роз≠палюють конфл≥кти.

Ќарешт≥, сл≥д ураховувати те, шо управл≥нн¤ конфл≥ктами зд≥й≠снюЇтьс¤ не т≥льки установами ≥ органами держави, а й на р≥вн≥ гро≠мад¤нського сусп≥льства, його ≥нститутами ≥ структурами. “ому, з огл¤ду на функц≥њ суб'Їкт≥в, шо реал≥зують конфл≥ктний менедж≠мент, можна виокремити в ньому так≥ самост≥йн≥ технолог≥чн≥ п≥дходи (форми):

-легал≥зац≥¤ конфл≥кт≥в Ч визнанн¤ њх органами влади та ≥нте≠груванн¤ (зокрема через право) в систему державного управл≥нн¤ та стимулюванн¤;

лег≥тимац≥¤ конфл≥кт≥в Ч громадське виправданн¤, визнан≠
н¤ конфл≥кт≥в ¤к соц≥ального стимул¤тора ≥ включенн¤ њх до ме≠
хан≥зм≥в сусп≥льноњ регул¤ц≥њ;

≥нстцтуц≥онал≥зац≥¤ конфл≥кт≥в Ч створенн¤ системи ор≠
ган≥зац≥й, установ, профес≥йних груп з управл≥нн¤ конфл≥ктами, ¤к≥
б виконували ч≥тко визначен≥ та специф≥чно спр¤мован≥ функц≥њ;

-рац≥онал≥зац≥¤ конфл≥кт≥в Ч спри¤нн¤ њх розгортанню та ви≠¤вленню в межах соц≥ального ≥ правового пор¤дку, що склалис¤ з метою перетворенн¤ стих≥йних форм та ≥деальних аспект≥в конфл≥к≠ту на рац≥ональн≥, усв≥домлен≥ ¤к особою, так ≥ сусп≥льством.

ќтже, ≥нститути громад¤нського сусп≥льства справл¤ють скор≥-. ше^формал≥зований ≥ часто нетрадиц≥йний вплив на переб≥г кон-I фл≥кт≥в, тод≥ ¤к система державноњ влади ≥ управл≥нн¤ забезпечуЇ оф≥ц≥йне ^публ≥чне регулюванн¤ конфл≥ктних ситуац≥й.

–озв'¤занн¤ ≥ регулюванн¤ конфл≥кту. ¬ систем≥ уп≠равл≥нських п≥дход≥в та вплив≥в стосовно конфл≥кту центральне м≥сце пос≥даЇ його розв'¤занн¤, адже далеко не вс≥ конфл≥кти можна попередити, тому дуже важливо волод≥ти методолог≥Їю ≥ техн≥кою ви≠ходу ≥з конфл≥ктних стан≥в.

 ≥нцевий етап у динам≥ц≥ конфл≥кту традиц≥йно визначають ¤к розв ¤занн¤, хоча серед ≥нших форм зак≥нченн¤ конфл≥кту ще вка≠зують на врегулюванн¤, загасанн¤, усуненн¤, скасуванн¤ ≥ перерос≠танн¤ в ≥нше протиборство (що було вже розгл¤нуто ран≥ше).

јле перш за все розв'¤занн¤ конфл≥кту нас ц≥кавить ¤к сп≥льна ƒ≥¤льн≥сть його учасник≥в, спр¤мована на припиненн¤ протид≥њ та 196



вир≥шенн¤ проблеми, що привела до з≥ткненн¤. –озв'¤занн¤ конфл≥кту ≥≥оредбачас зац≥кавлен≥сть та активн≥сть обох стор≥н щодо пол≥пшен≠н¤ умов, у ¤ких вони взаЇмод≥ють, та усуненн¤ причин конфл≥кту. Ќер≥дко розв'¤занн¤ конфл≥кту ірунтуЇтьс¤ на зм≥н≥ в≥дносин опо≠нент≥в м≥ж собою чи щодо об'Їкта конфл≥кту. ќтже, розв'¤занн¤ конфл≥кту вимагаЇ певних зм≥н в≥д самих протид≥ючих стор≥н (або ж одн≥Їњ ≥з них), корелюванн¤ њх позиц≥й ≥ вимог, що в≥дстоювались у конфл≥кт≥.

–егулюванн¤ Ї окремою формою розв'¤занн¤ конфл≥кт≥в, ¤ку вир≥знюЇ те, що в усуненн≥ суперечностей м≥ж опонентами бере участь трет¤ сторона. њњ зад≥¤нн¤ можливо ¤к за згодою конфл≥ктант≥в, так ≥ без нењ. –егулюванн¤ конфл≥кту можна виз≠начити ¤к усв≥домлен≥ д≥њ керуючого суб'Їкта з метою пом'¤кшен≠н¤, послабленн¤ боротьби чи переведенн¤ гострих стосунк≥в в ≥нше р≥чище, або на ≥нший р≥вень в≥дносин. ќтже, проблема регулю≠ванн¤ конфл≥кту ■Ч це проблема обмеженн¤ його негативного впливу на сусп≥льн≥ в≥дносини та перетворенн¤ на сусп≥льно при≠пустим≥ форми розвитку ≥ розв'¤занн¤.  онфл≥кт, що регулюЇтьс¤, Ї контрольованим конфл≥ктом, а в≥дтак, передбачуваним. ѕо≠тенц≥йн≥ елементи регулюванн¤ присутн≥ в будь-¤кому конфл≥ктно≠му процес≥, ¤кщо в≥н певним чином вбудований у механ≥зми соц≥ального управл≥нн¤. ”правл≥нн¤ конфл≥ктом шл¤хом регулю≠ванн¤ об'Їктивно надаЇ цьому процесу форми, здатн≥ забезпечи≠ти м≥н≥м≥зац≥ю неминучих економ≥чних, соц≥альних, пол≥тичних ≥ моральних втрат.

ѕроцес регулюванн¤ маЇ так≥ необх≥дн≥ етапи:

початкова д≥¤ Ч це ви¤вленн¤ ≥ визнанн¤ конфл≥кту ¤к ре≠
альност≥. «аф≥ксувати конфл≥кт ¤к д≥йсний факт Ч не просте завдан≠
н¤, адже часто його прагнуть приховати ¤к небажане ¤вище;

об'Їктивна анал≥тика конфл≥кту, ¤ка Ї важлив≥шою теоре≠
тичною передумовою дл¤ практичних д≥й;

≥нституц≥онал≥зац≥¤, п≥д час ¤коњ визначаютьс¤ правила ≥ нор≠
ми функц≥онуванн¤. «авд¤ки њй забезпечуЇтьс¤ розвиток конфл≥кту
в формах ≥ межах, спри¤тливих дл¤ даноњ сусп≥льноњ системи, та га≠
рантуЇтьс¤ передбачуван≥сть конфл≥ктного процесу;

4) лег≥тим≥зац≥¤ конфл≥кту передбачаЇ визнанн¤ опонентами
встановлених норм ≥ правил взаЇмод≥њ та додержанн¤ њх.  р≥м того,
сусп≥льство починаЇ розц≥нювати даний конфл≥кт ¤к допустимий,
отже, зд≥йснюЇтьс¤ його ≥нтеграц≥¤ в усталену систему громадсько≠
го пор¤дку;

197



м тноонхтьс¤ можлив≥сть рац≥онал≥зувати стих≥йний процес конфл≥кту в орган≥зований, що запоб≥гаЇ про¤вам агресивност≥ та

пуйн≥вннм насл≥дкам.

”суненн¤ конфл≥кту сл≥д в≥др≥зн¤ти в≥д розв ¤занн¤. ѕл пепшим розум≥ють такий зовн≥шн≥й вилив на боротьбу, в резуль≠тат≥ ¤кого л≥кв≥дуютьс¤ головн≥ структурн≥ елементи конфл≥кту. “а≠ка технолог≥¤ впливу на конфл≥кт с доц≥льною Хї умов окремих си≠туац≥й що потребують швидких ≥ р≥шучих д≥й щодо силового розве≠денн¤ стор≥н. …детьс¤ про загрозу ањрес≥њ чи ф≥зичного насильства, загибел≥ людей, знищенн¤ ц≥нних об'Їкт≥в, ситуац≥ю деф≥циту часу або матер≥альних можливостей.

”суненн¤ конфл≥кту зд≥йснюЇтьс¤ за допомогою таких засоб≥в:

примусове вилученн¤ ≥з конфл≥кту одного ≥з опонент≥в (пере≠
веденн¤ в ≥нш≥й в≥дд≥л, ф≥л≥ал, в≥др¤дженн¤, зв≥льненн¤ з роботи);

обмеженн¤ чи абсолютне виключенн¤ можливоњ взаЇмод≥њ опо≠
нент≥в прот¤гом тривалого часу (в≥дправленн¤ в довгострокове в≥др¤≠
дженн¤ тошо);

усуненн¤ об'Їкта конфл≥кту (т≥Їњ матер≥альноњ реч≥, ц≥нност≥,
через ¤ку виник сп≥р);

скасуванн¤ деф≥циту, шо в≥др≥зн¤в об'Їкт конфл≥кту (тобто ко≠
жен з опонент≥в одержуЇ можлив≥сть задовольнити свою потребу
в бажаному об'Їкт≥).

≈фективне застосуванн¤ управл≥нського регулюванн¤ конфл≥к≠ту, особливо на стад≥њ рац≥онал≥зац≥њ в≥дносин, здатне п≥дштовхнути сторони (чи одну з них) нав≥ть до сприйн¤тт¤ не дуже виг≥дних про≠позиц≥й, але таких, що ведуть до припиненн¤ протиборства.

—л≥д в≥дзначити, що в ход≥ регулюванн¤ конфл≥кту певний ефект може дати поступове його послабленн¤ шл¤хом переведенн¤ в ≥нше ≥ р≥чище взаЇмод≥њ або на ≥нший р≥вень стосунк≥в. Ўироко використо≠вуЇтьс¤ також метод послабленн¤ гострих конфл≥ктних стосунк≥в че≠рез переор≥Їнтац≥ю обох стор≥н на зовн≥шню загрозу чи ворога (так≠тика пошуку Ђсп≥льного супротивникаї).

÷≥кавий аспект у регулюванн≥ конфл≥кт≥в, ¤кий стосуЇтьс¤ пев≠них заход≥в щодо структуруванн¤ конфл≥ктуючих груп, виокремив тД1 0¬ дозв∞лїе зм≥нити Ђсиловий потенц≥алї елемент≥в конфл≥кту,, визначити ≥Їрарх≥ю в структур≥ сусп≥льних зв'¤зк≥в'.  р≥м √тьнн“г“" —1–”'ѕ7–”¬аЌЌя коЂ‘л"Ђ”'очих груп ви¤вл¤ютьс¤ ре-^≥^та^взаЇмов≥дношенн¤ '"терес≥в. зокрема сп≥льних чи



пр≥оритетних, що надаЇ можлив≥сть на цих засадах знайти платфор-м\ дл¤ згоди ≥ сп≥вроб≥тництва.

–озв'¤занн¤ конфл≥кту ¤к ц≥леспр¤мована д≥¤ з управл≥нн¤ ним може бути оц≥нена через ступ≥нь вир≥шеност≥ конфл≥ктноњ пробле≠ми. јмериканський конфл≥ктолог ћ. ƒойч головним критер≥Їм ус≠п≥шного розв'¤занн¤ конфл≥кту вважаЇ задоволенн¤ стор≥н його ре≠зультатами. ƒе¤к≥ в≥тчизн¤н≥ конфл≥ктологи називають показника≠ми конструктивного розв'¤занн¤ конфл≥кту ступ≥нь вир≥шеност≥ (усу≠ненн¤) суперечност≥, ¤ка лежала у п≥дірунт≥ конфл≥кту, та перемогу в боротьб≥ того ≥з опонент≥в, що був правий. « цим сл≥д погодитись, адже чим повн≥ше зн¤та конфл≥ктна суперечн≥сть, тим б≥льше шанс≥в дл¤ нормал≥зац≥њ в≥дносин м≥ж учасниками ≥ менше ймов≥рн≥сть пе≠реростанн¤ конфл≥кту в нове протиборство. ѕеремога ж правоњ сто≠рони у конфл≥кт≥ Ч це утвердженн¤ ≥стини, справедливост≥, спри≠¤нн¤ оптим≥зац≥њ соц≥ально-психолог≥чного кл≥мату в колектив≥ (груп≥, орган≥зац≥њ). ¬одночас сл≥д пам'¤тати, що у неправоњ сторони теж Ї своњ ≥нтереси, ¤к≥ не сл≥д ≥гнорувати взагал≥; доц≥льно спробувати у ход≥ розв'¤занн¤ конфл≥кту хоча б частково переор≥Їнтувати моти≠вац≥ю неправого опонента, це може запоб≥гти у подальшому конфл≥ктним з≥ткненн¤м.

Ѕ≥льш≥сть умов ≥ чинник≥в усп≥шного розв'¤занн¤ конфл≥кт≥в мають психолог≥чну природу, оск≥льки вони в≥дображують специф≥ку повед≥нки та взаЇмод≥њ опонент≥в. —еред них:

припиненн¤ конфл≥ктноњ взаЇмод≥њ: доки сторони вживати≠
муть будь-¤ких заход≥в (в тому числ≥ насильницьких) одна проти од≠
ноњ, про розв'¤занн¤ конфл≥кту не може бути й мови;

пошук близьких за зм≥стом або сп≥льних точок стиканн¤ в си≠
стем≥ ц≥лей та ≥нтерес≥в опонент≥в: ¤кщо сторони бажають розв'¤зати
конфл≥кт, њм сл≥д зосередитис¤ на ≥нтересах, а не на особ≥ опонента;

зниженн¤ р≥вн¤ негативних емоц≥й та ≥нтенсивн≥сть гострих
реакц≥й, ¤к≥ переживаютьс¤ стосовно опонента;

припиненн¤ вбачати в особ≥ опонента Ђворогаї, Ђсупротив≠
никаї; адже проблему, через ¤ку виник конфл≥кт, краще вир≥шувати
разом, поЇднавши зусилл¤;



об'Їктивне обговоренн¤ проблеми, ви¤вленн¤ сутност≥
конфл≥кту та виокремленн¤ головних суперечностей: п≥двищуЇ шан≠
си конструктивного розв'¤занн¤ конфл≥ктноњ проблеми;

урахованн¤ статус≥в (посадового становища) стор≥н конфл≥кту.
—торона, що пос≥даЇ нижче становище, повинна усв≥домлювати меж≥
поступок, на ¤к≥ п≥де б≥льш високостатусний опонент: адже занадто



вимоги спровокують сильну сторону до ≥шкшжшм ^ протиборства;

жильний виб≥р оптимальноњ стратеги роњв ¤занн¤ к.л (детальн≥ше про це …детьс¤ дал≥).

-(арешт≥ усп≥х конструктивного розв ¤занн¤ конфл≥кт≥в заае-5щ множини ≥нших чинник≥в, ¤к≥ здеб≥льшого нос¤ть оо остив≠ш≥й характер ÷е орган≥зац≥йн≥, ≥сторичн≥, юридичн≥, економ≥чн≥ чин≠ники на¤вн≥сть часу та фактор своЇчасност≥, участь у розв'¤занн≥ конфл≥кту третьоњ сторони, р≥вновага сил (ресурс≥в) конфл≥ктант≥в, культурний чинник, Їдн≥сть базових ц≥нностей опонент≥в, на¤вн≥сть досв≥ду та добрих стосунк≥в, що мали м≥сце напередодн≥ конфл≥кту. ƒ≥агностика у ход≥ розв'¤занн¤ конфл≥кту. ¬же в≥дзначало≠с¤, що розв'¤занн¤ конфл≥кту Ч це багатоступ≥нчастий процес. ƒосл≥дники зазвичай виокремлюють в ньому ¤к м≥н≥мум три етапи: перший Ч це д≥агностика конфл≥кту; другий Ч опрацюванн¤ стра≠тег≥й розв'¤занн¤ та виб≥р в≥дпов≥дних технолог≥й; трет≥й Ч безпо≠середн¤ практична д≥¤льн≥сть з вир≥шенн¤ конфл≥ктноњ проблеми че≠рез реал≥зац≥ю необх≥дних засоб≥в ≥ метод≥в.

≤ншими словами, у ход≥ розв'¤занн¤ конфл≥кту анал≥зуЇтьс¤ та оц≥нюЇтьс¤ конфл≥ктна ситуац≥¤, обираютьс¤ засоби розв'¤занн¤ конфл≥кту, формуЇтьс¤ план необх≥дних заход≥в та, нарешт≥, зд≥й≠снюЇтьс¤ його реал≥зац≥¤. Ѕажано також наприк≥нц≥ критично оц≥ни≠ти своњ д≥њ та вчинки за п≥дсумками розв'¤занн¤ конфл≥кту.

ƒ≥агностика конфл≥кту починаЇтьс¤ з анал≥тичного етапу, п≥д час ¤кого необх≥дно зд≥йснити низку оц≥нюючих та виб≥ркових заход≥в. Ќам вже в≥домо, що моделей зак≥нченн¤ конфл≥кту може бути дек≥лька. √оловн≥ з них Ч Ђпереможець-переможенийї, Ђперемо-жець-переможецьї, Ђпереможений-переможецьї. јле, щоб точн≥ше заф≥ксувати Ђц≥нуї перемоги, конфл≥ктамЩ ввели додатков≥ по≠н¤тт¤: Ђмаксимальний виграшї, Ђм≥н≥мальний програшї, ЂвзаЇмний виграшї, ЂпоЇднанн¤ виграшу ≥ програшуї, Ђсинтез конфл≥ктую≠чих протилежностейї тощо. ƒ≥агностуючи реальний конфл≥кт на предмет його врегулюванн¤ ≥ остаточного розв'¤занн¤, сл≥д ч≥тко ор≥Їн^атис¤Щ я ' —аћ™ ¬ар≥анти зак≥нченн¤ конфл≥кту доц≥льно

Д<,Щ' –'ћ того'необх'ƒЂо пам'¤тати, що можлив≥ два ступен¤ розв танн¤ конфл≥кту Ч повний ≥ неповний

≥овних“¤с ћаЋ∞ ћ№'—÷™ усуненн¤ суперечност≥ або перетворенн¤ го-ос√очно! .√нѓѓ√7 (ѕ–»„"Ќ' ѕ–™ƒћ™та’ “∞  0Ќ‘Ћ1—“ "ќ"я«аЌќ



Ќеповне розв'¤занн¤ маЇ м≥сце тод≥, коли усунено чи перетво≠рено лише де¤к≥ незначн≥ елементи конфл≥кту, зокрема характер про≠тиборства, мотивац≥йна база стор≥н тощо. ¬ цьому раз≥ конфл≥кт май≠же неминуче буде поновлено на т≥й сам≥й чи ≥нш≥й п≥дстав≥. јле не≠повне розв'¤занн¤ конфл≥кт≥в не можна розц≥нювати ¤к хибну д≥ю, адже завжди ≥снували Ђдов≥чн≥ї конфл≥кти (наприклад, суперництво м≥ж церквами, пол≥тичними д≥¤чами, Ђз≥ркамиї сцени, ≥деолог≥чне протиборство ≥ т.≥н.), ¤к≥ доц≥льно час в≥д часу пом'¤кшувати.

 онфл≥ктологи ви¤вили, що процесу розв'¤занн¤ конфл≥кту ма≠ють передувати так≥ необх≥дн≥ передумови:

достатн¤ зр≥л≥сть конфл≥кту, ¤ка ви¤вл¤Їтьс¤ в ≥дентиф≥кац≥њ
його суб'Їкт≥в, сформованост≥ њх позиц≥й, ман≥фестац≥њ ними своњми
протилежними ≥нтересами, агресивних д≥¤х та вчинках тощо;

потреба суб'Їкт≥в у розв'¤занн≥ конфл≥кту та спроможн≥сть це
зд≥йснити;

на¤вн≥сть необх≥дних засоб≥в ≥ ресурс≥в щодо розв'¤занн¤
конфл≥кту: матер≥альних, пол≥тичних, соц≥окультурних, ≥нформац≥й≠
них, кадрових, юридичних та ≥н.

ѕроцедури д≥агностики конфл≥кту м≥ст¤ть:

а) опис його на¤вних про¤в≥в (з≥ткненн¤, б≥йки, кризи тощо); б) визначенн¤ р≥вн¤ розвитку конфл≥кту; в) ви¤вленн¤ причин конфл≥кту ≥ його природи (об'Їктивна чи суб'Їктивна); г) вим≥ри ≥нтенсивност≥ протиборства; і) визначенн¤ сфери поширенн¤ конфл≥кту.  ожна ≥з цих процедур передбачаЇ об'Їктивну оц≥нку ≥ врахуванн¤ головних зм≥нних конфл≥кту Ч зм≥сту протиборства, стану учасник≥в, тактики д≥й, мож≠ливих насл≥дк≥в. ѕри анал≥з≥ детерм≥нуючих чинник≥в дуже важливо виокремити проблему (суперечн≥сть) в≥д самого конфл≥кту, адже ос≠танн≥й зовс≥м не обов'¤зково випливаЇ з нењ. ÷е може означати, що ц¤ проблема Ї у¤вною ≥ може передбачати й безконфл≥ктне вир≥шенн¤.

Ѕезпосередньо анал≥тичний етап м≥стить збиранн¤ ≥ оц≥нку ≥н≠формац≥њ з таких проблем:

- об'Їкт конфл≥кту (характер, ц≥нн≥сть, стан, м≥ра деф≥цитност≥,
можлив≥сть його розпод≥лу);

опонент (загальн≥ в≥домост≥; особист≥сн≥ властивост≥; психо≠
лог≥чн≥ ¤кост≥: ц≥л≥, ≥нтереси, позиц≥њ; система правових ≥ моральних
ц≥нностей; на¤вн≥сть помилок ≥ слабкостей тощо);

власна позиц≥¤ (мета, завданн¤; ≥нтереси, потреби, д≥њ; виз≠
нанн¤ помилок тощо);

чинники (об'Їктивн≥ ≥ суб'Їктивн≥), що спричинили конфл≥кт;
йо≥о глибинн≥ джерела, а також безпосередн≥й прив≥д;



ппгл¤ли ≥ сприйн¤тт¤ опонента ≥ навпаки).

ѕодальша д≥агностика конфл≥ктноњ ситуацп пол¤гаЇ в тому, що опоненти (чи арб.тр) прогнозують вар.анти розв'¤занн¤ конфл≥кту ≥ визначають в≥дпов≥ли, до своњх ≥нтерес≥в засоби (методи). ћожливо поогнозувати найб≥льш ≥мов≥рний розвиток под≥й, найб≥льш спри≠¤тливий (чи неспри¤тливий) переб≥г под≥й; окрем≥, частков≥ верс≥њ розвитку под≥й.

ƒ≥агностика конфл≥кту в анал≥тичному аспект≥ зак≥нчуЇтьс¤ виз≠наченн¤м критер≥њв його розв'¤занн¤, ¤к≥ Ї вагомими дл¤ обох кон≠фл≥ктуючих стор≥н. ÷е мають бути правов≥ норми, моральн≥ прин≠ципи, думки авторитетних ос≥б, прецеденти вир≥шенн¤ аналог≥чних проблем у минулому, традиц≥њ.

ѕодальш≥ д≥њ з реал≥зац≥њ нам≥ченого плану провад¤ть в≥дпов≥дно до обраних засоб≥в розв'¤занн¤ конфл≥кту. ¬ раз≥ необх≥дност≥ зд≥йснюЇтьс¤ корекц≥¤ первинного плану (поверненн¤ до обговорен≠н¤, висуванн¤ альтернатив, пошук нових аргумент≥в, зверненн¤ до Ђтретьоњ особиї, обговоренн¤ додаткових поступок).

 онтроль ефективност≥ власних д≥й передбачаЇ критичну само≠оц≥нку ≥ самоанал≥з посл≥довност≥ та продуктивност≥ миротворчих акц≥й ≥ вчинк≥в.

ѕо зак≥нченн≥ конфл≥кту доц≥льно переосмислити помилки влас≠ноњ повед≥нки, узагальнити одержан≥ знанн¤ ≥ досв≥д, спробувати зн¤≠ти дискомфорт у стосунках з оточуючими та колишн≥м опонентом ≥, таким чином, м≥н≥м≥зувати негативн≥ насл≥дки конфл≥кту у власному стан≥ та повед≥нц≥.

ќтже, ефективн≥ д≥агностика ≥ анал≥тика в ход≥ розв'¤занн¤ конфл≥кту можлив≥ за таких умов: на¤вн≥сть оргашзацшно-правово-го механ≥зму розв'¤занн¤; достатньо високий р≥вень демократичноњ культури у сусп≥льств≥; висока соц≥альна активн≥сть головних верств ^“√^ Ќая¬Ќ'сть ƒќ—¬≤ƒ” конструктивного вир≥шенн¤ гострих зв^г≥ ё0“»Щ»’) 4ЩрЩостей; розвинута система комун≥кативних достаЩ-"" ƒЎ –™—”–∞» ƒЋЋ «ƒ'йсненн¤ пол≥тики компенсац≥й; достатн≥й розвитку конфл≥ктолог≥чноњ науки в конкретн≥й крањн≥, лог≥чнй " ,"' ¬»’∞ƒ” '3 ко"‘л≥кту: модел≥ та стил≥. ” конфл≥кто-Ђ“йтег Ћ1“ƒ–«“”–≤¬»–13Ќяё“№ Ђсиловуї, компром≥сну та Ђ■нтегративну,, модел≥ виходу з конфл≥кту, ¤к≥

202



в≥дображують д≥аметрально протилежн≥ форми його розв'¤занн¤, √нлова модель веде до таких можливих зак≥нчень конфл≥кту: Ђпере-могз-норазкаї чи Ђпоразка-поразкаї, дв≥ ≥нш≥ модел≥ зак≥нченн¤ Ч до розв'¤занн¤ конфл≥кт≥в за типом Ђперемога-перемогаї, Ђвиграш-виграшї, частковий виграш обох стор≥н. ƒо реч≥, силова модель розв'¤занн¤ найб≥льш притаманна крим≥нально-прановим, стно-нац≥ональ¤им ≥, на жаль, багатьом м≥жнародним конфл≥ктам.

ћодел≥ завершенн¤ конфл≥кту безпосередньо визначаютьс¤ стра≠тег≥¤ми конфл≥ктноњ повед≥нки стор≥н, ¤к≥ в свою чергу залежать в≥д конкретноњ ситуац≥њ, р≥зновиду конфл≥кту, р≥вн¤ його розвитку та сту≠пен¤ ≥нтенсивност≥ тощо. якщо, наприклад, передбачаЇтьс¤ розв'¤за≠ти конфл≥кт за моделлю Ђлеремога-поразкаї (одн≥Їњ чи ≥ншоњ сторо≠ни), то опрацьовуЇтьс¤ стратег≥¤ усуненн¤ одного ≥з конфл≥ктант≥в шл¤хом доведенн¤ боротьби до переможного к≥нц¤. ¬ ситуац≥њ, коли можлива модель Ђперемога-перемогаї чи ЂвзаЇмний виграшї, роз≠робл¤Їтьс¤ стратег≥¤ розв'¤занн¤ конфл≥кту через перетворенн¤ обох стор≥н ≥ на ц≥й п≥дстав≥ Ч стратег≥¤ взаЇмного примиренн¤. Ќарешт≥, в ситуац≥њ, при ¤к≥й жодна ≥з стор≥н не може виграти протиборство та њх сили поступово виснажуютьс¤, доц≥льною стаЇ стратег≥¤ силово≠го придушенн¤ конфл≥кту, майже механ≥чного його усуненн¤.

ќтже, стратег≥¤ виходу ≥з конфл≥кту ¤вл¤Ї собою головн≥ л≥н≥њ (стил≥) повед≥нки опонента на заключному етап≥ протисто¤нн¤. ¬они описан≥ та широко використовуютьс¤ в навчальних програмах управ≠л≥нн¤ б≥знесом у —Ўј та ™вроп≥, в њх основу покладено метод, розроб≠лений у 1972 р.  .”.“омасом ≥ –.’. ≥лменном. ѕерш за все головн≥ стил≥ повед≥нки в конфл≥кт≥ пов'¤зан≥ з≥ звичайним джерелом будь-¤кого конфл≥кту Ч незб≥ганн¤м ≥нтерес≥в стор≥н. ќбраний стиль по≠вед≥нки в конкретному конфл≥кт≥ визначаЇтьс¤ т≥Їю м≥рою, в ¤к≥й суб'Їкт намагаЇтьс¤ задовольнити власн≥ ≥нтереси (д≥ючи пасивно чи активно) та ≥нтереси ≥ншоњ сторони (д≥ючи сп≥льно чи ≥ндив≥дуально).

јмериканська досл≥дниц¤ проблем конфл≥ктолог≥њ ƒ. √ —котт охарактеризувала ц≥ стил≥, мотивац≥ю њх вибору та технолог≥ю засто≠суванн¤. « метою визначити м≥сце та сп≥вв≥дношенн¤ цих стилей з ха≠рактером д≥й та м≥рою, в ¤к≥й конфл≥ктант прагне задовольнити власн≥ "≥тереси, вона наводить у граф≥чн≥й схем≥ с≥тку “омаса- ≥лменна (рис. 2)'.

¬иб≥р стратег≥њ виходу з конфл≥кту залежить в≥д багатьох чин≠ник≥в. ÷е й особист≥сн≥ властивост≥ опонента, ≥ р≥вень шкоди, ¤ку

'ƒив.: —коттƒ.√.  окфликтм, путних преодолени¤. -  исв, 1991. -—. 115-125.

"т≥



.'= >

■= —тиль конкуренц≥њ —тиль сп≥вроб≥тництва й|

1 "' ≤. с (_)

1 ^

.^'≤ —тиль ухиленн¤ —тиль пристосуванн¤ -: |


запод≥¤но супротивником (чи супротивнику), на¤вн≥сть ресурс≥в, соц≥альний статус (власний та опонента), можлив≥ насл≥дки, три≠вал≥сть конфл≥кту ≥ т.≥н.

–озгл¤немо головн≥ стил≥ розв'¤занн¤ конфл≥кту.

—тиль конкуренц≥њ по сут≥ визначаЇ, що конфл≥ктуючий суб'Їкт (опонент) Ї досить активним ≥ прагне рухатис¤ до розв'¤зан≠н¤ конфл≥кту своњм власним шл¤хом; в≥н не дуже зац≥кавлений у сп≥вроб≥тництв≥ з ≥ншими людьми, але, кр≥м того, в≥н здатний прий≠мати вольов≥ р≥шенн¤. “акий суб'Їкт намагаЇтьс¤ перш за все задо≠вольнити власн≥ ≥нтереси за рахунок ≥нтерес≥в ≥нших ≥ примушуЇ лю≠дей сприйн¤ти його вир≥шенн¤ проблеми. ќтже, стиль конкуренц≥њ Ч це фактично стратег≥¤ суперництва, ¤ка пол¤гаЇ у нав'¤зуванн≥ про≠тилежн≥й сторон≥ виг≥дного дл¤ себе р≥шенн¤. —уперництво виправ≠дано, ¤к пишуть рос≥йськ≥ конфл≥ктологи ј. јнцупов ≥ ј. Ўип≥лов. у випадках: очевидноњ конструктивност≥ запропонованого р≥шенн¤; виг≥дност≥ результату дл¤ вс≥Їњ групи, колективу, орган≥зац≥њ, а не ок≠ремоњ особи (ос≥б); важливост≥ завершенн¤ боротьби дл¤ нос≥њв да≠ноњ стратег≥њ; в≥дсутност≥ часу дл¤ умовл¤нн¤ опонента.

ƒ. √. —котт стверджуЇ, що людина може бути недостатньо виз≠наною, коли починаЇ впроваджувати цей п≥дх≥д, але без сумн≥ву за≠воюЇЂ^приб≥чник≥в, ¤кщо в≥н принесе позитивний результат.

” той же час багато досл≥дник≥в вважають цю стратег≥ю хиб≠ною дл¤ вир≥шенн¤ конфл≥ктних проблем, адже вона не даЇ опонен≠тов≥ можливост≥ реал≥зувати своњ ≥нтереси. ≤ все ж стратег≥¤ супер≠ництва Ї доц≥льною в екстремальних ≥ принципових ситуац≥¤х, при деф≥цит≥ часу та висок≥й ≥мов≥рност≥ небезпечних насл≥дк≥в: аг-

204



рс—ора, що нападаЇ на чужу територ≥ю, сл≥д зупин¤ти саме жорст≠кою стратег≥Їю (стилем), так само ¤к ≥ крим≥нальних злочинц≥в Ќа≠решт≥, стиль конкуренц≥њ (суперництва) споконв≥ку приносив чимал≥ усп≥хи сторон≥-переможниц≥ в економ≥чному конфл≥кт≥.

—тиль пристосуванн¤ розгл¤даЇтьс¤ ¤к вимушена або добров≥льна в≥дмова в≥д боротьби шл¤хом здаванн¤ своњх позиц≥й. «а сутн≥стю це стратег≥¤ поступок. —уб'Їкт конфл≥кту д≥Ї разом з ≥ншими та не прагне в≥дстоювати своњ ≥нтереси; в≥н поступаЇтьс¤ своЇму опонентов≥ ≥ змир¤Їтьс¤ з його дом≥нуванн¤м.

—прийн¤ти таку стратег≥ю людину примушують р≥зн≥ мотиви: визнанн¤ того, що вона неправа, загроза запод≥¤нн¤ серйозноњ шко≠ди, необх≥дн≥сть збереженн¤ добрих стосунк≥в з опонентом, сильна залежн≥сть в≥д нього, нарешт≥, невелика значущ≥сть конфл≥ктноњ проб≠леми. ÷ей стиль повед≥нки у ход≥ розв'¤занн¤ конфл≥кту доц≥льно використовувати тод≥, ¤кщо суб'Їкт в≥дчуЇ, шо, поступаючись, в≥н мало втрачаЇ.  оли ж суб'Їкт зрозум≥Ї, що в нього замало влади ≥ шанс≥в дл¤ перемоги або що п≥дсумки конфл≥кту б≥льш важлив≥ дл¤ ≥ншоњ сторони, н≥ж дл¤ нього, йому доц≥льно звернутис¤ до стратег≥њ (стилю) пристосуванн¤ ≥ шукати р≥шенн¤, ¤ке б задовольнило обидв≥ сторони (тут можливий також тиск з боку Ђтретьоњ сторониї).

ƒ. √. —котт в≥дзначаЇ, що стиль пристосуванн¤ легше опанува≠ти в конфл≥ктолог≥њ, ¤кщо ваш внесок у проблему протиборства не ду≠же великий, це дозвол¤Ї почувати себе комфортно в≥дносно бажань ≥ншоњ людини. ќтже, ¤кщо вас не дуже хвилюЇ те, що трапилос¤, ≥ ви вважаЇте, шо ≥нша людина одержить ≥ з ц≥Їњ ситуац≥њ корисн≥ уро≠ки, ¤кщо ви њй поступитесь (нав≥ть не погоджуючись з нею по сут≥), це означаЇ, що стратег≥¤ пристосуванн¤ зд≥йснилас¤. ѕоступаючись, погоджуючись або принос¤ч≥ в жертву своњ ≥нтереси на користь ≥ншоњ людини, ви одержуЇте можлив≥сть пом'¤кшити конфл≥ктну ситуац≥ю та поновити мир ≥ гармон≥ю.

—тиль ухиленн¤ застосовуЇтьс¤ у ситуац≥¤х, коли суб'Їкт не впевнений у позитивному результат≥ розв'¤занн¤ конфл≥кту дл¤ се≠бе ≥ тому не бажаЇ марнувати на це зусилл¤; або у раз≥, ¤кщо почу≠ваЇ себе неправим. «а зм≥стом це стратег≥¤ уникненн¤ в≥д вир≥шен≠н¤ проблем, тобто прагненн¤ вийти ≥з конфл≥кту з м≥н≥мальними втра≠тами, ушкодженн¤ми ≥ витратами; за характером Ч досить пасивна стратег≥¤, що спираЇтьс¤ на ≥ндив≥дуальн≥ д≥њ. ÷ей стиль повед≥нки в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д попереднього тим, що конфл≥ктант переходить до нього п≥сл¤ невдач з активними стратег≥¤ми. јле головна в≥дм≥нн≥сть, за думкою ƒ. √. —котт, пол¤гаЇ в такому: ¤кщо в ход≥ пристосуванн¤



Д≥^уг≥. сп≥льно то уникаючи боротьби, вони н≥чо-√^√√—√√ ≥нг^с≥. ≥ншоњ людини, а просто

Ђ-√и√у^е√¤мо√а1 бажати досить конструктивною ре≠акц≥Їю на конфл≥кт, шо зат¤гнувс¤, ≥ його доц≥льно обирати за таких

^""напруженн¤ с надто великим, тому в≥дчуваЇтьс¤ необх≥дн≥сть послабити протисто¤нн¤;

вир≥шенн¤ проблеми Ї наст≥льки трив≥альним, що не маЇ сен≠
су втрачати сили ≥ ресурси;

необх≥дно виграти час (вз¤ти в≥дстрочку), щоб одержати до≠
даткову ≥нформац≥ю, чиюсь п≥дтримку, накопичити власн≥ сили;

ситуац≥¤ Ї наст≥льки складною, що на активне розв'¤занн¤
конфл≥кту не вистачить н≥ сил, н≥ ресурс≥в, н≥ влади;

в ≥нших Ї б≥льше шанс≥в ≥ можливостей вир≥шити конфл≥ктну
проблему;

спробувати негайно розв'¤зати конфл≥ктну проблему небез≠
печно, адже викритт¤ ≥ голосне обговоренн¤ њњ може т≥льки пог≥рши≠
ти ситуац≥ю;

-в≥дсутн≥ сили ≥ час, щоб кардинально зн¤ти суперечн≥сть;

- на¤вн≥ труднощ≥ ≥ перешкоди у визначенн≥ своЇњ повед≥нки та
немаЇ бажанн¤ вир≥шувати проблему взагал≥.

ќтже, досить ≥мов≥рно, що ¤кщо ви почнете ≥гнорувати конфл≥ктну ситуац≥ю, уникати њњ розв'¤занн¤, звертати увагу на щось ≥нше, то конфл≥кт загасне, тобто вир≥шитьс¤ сам по соб≥.


[продолжение]